Рішення

від 22.06.2023 по справі 910/5688/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.06.2023Справа № 910/5688/23Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс"

про стягнення 56 276,40 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" до товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" про стягнення 56 276,40 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір поставки №268 від 04.07.2022. Відповідач повинен був поставити товар на адресу позивача до 29.09.2022 року, проте здійснив тільки часткову поставку 18.10.2022 року на суму 35 520,00 грн.

У зв`язку з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 56 276,40 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення за №01054 92667834 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.04.2023 року, а саме: 01103, м. Київ, вул.. Бойчука Михайла, будинок 17/10, офіс 1.

Вищезазначена ухвала господарського суду м. Києва від 17.04.2023 р. повернута до суду у зв`язку з: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/5688/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

04.07.2022 між акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" (постачальник) укладено договір поставки №268.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (товар), в асортименті та за цінами, вказаними у додатку (специфікації) та додаткових угодах до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.1 договору, детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару містяться в додатках (специфікаціях) та додаткових угодах до цього договору.

Постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар на умовах та у спосіб, зазначеними у додатку (специфікації) або додаткових угодах до цього договору. Умови поставки визначаються згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010 (п.3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору постачальник зобов`язується поставити товар покупцеві у строки, визначені в додатку та додаткових угодах до цього договору.

Загальна сума договору на момент його складання становить 102 000,00 грн. з урахуванням ПДВ. Сума договору збільшується на суму наступних поставок товару шляхом підписання додаткових угод до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п.5.2 договору).

Згідно з п.12.1 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх печатками. Термін дії договору закінчується 31.12.2023, але не раніше повного виконання зобов`язань обома сторонами.

У додатку №1 від 04.07.2022 до договору, сторони погодили найменування, кількість та вартість товару. Загальна сума договору поставки становить 102 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 додатку, строк поставки: впродовж 60 робочих днів з моменту підписання даного додатку №1 до договору поставки №268 від 04.07.2022 обома сторонами з правом дострокової поставки.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем зазначено, що постачальник повинен був зробити поставку товару на адресу покупця до 29.09.2022р.

Проте, часткову поставку на суму 35 520,00 грн. здійснено 18.10.2022, решта товару взагалі не поставлено позивачу до підписання додаткової угоди №1 до договору.

З матеріалів справи вбачається, що 18.10.2022 року відповідачем поставлено позивачу товар на загальну суму 35 520,00 грн., що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною №96 від 18.10.2022 року.

Також, в подальшому, 16.01.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №268 від 04.07.2022, якою сторони дійшли згоди пункт 1 додатку №1 від 04.07.2022 до договору поставки №268 від 04.07.2022 змінити та викласти в наступній редакції: постачальник зобов`язується передати покупцеві товар у строки та за номенклатурою згідно нижчезазначеного переліку: муфта зубчаста МЗ-6 2009, у кількості 2 шт., на загальну суму 35 520,00 грн.

Пункт 5.2 договору змінено та викладено в наступній редакції: загальна сума договору на момент його складання становить 35 520,00 грн. з урахуванням ПДВ. Сума договору збільшується на суму наступних поставок товару шляхом підписання додаткових угод до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п.2 додаткової угоди №1).

Відповідно до ч.3 ст. 631 ЦКУ сторони домовились, що умови цієї додаткової угоди розповсюджуються на відносини між сторонами, що склалися з 16.01.2023р. (п.4 додаткової угоди №1).

У всьому, чого не торкнулася дана додаткова угода, сторони керуються умовами договору поставки №268 від 04.07.2022 року (п.5 додаткової угоди №1).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної поставки товару. Відповідач належними та допустимими доказами не спростував доводів позивача.

Суд зазначає, що у відповідача наявне прострочення щодо поставки товару: на суму 102 000,00 грн. за період з 30.09.2022 по 17.10.2022 та на суму 66 480,00 грн. за період з 18.10.2022 по 15.01.2023.

У зв`язку з простроченням поставки товару позивач посилаючись на п.10.3 договору просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 56 276,40 грн., а саме: штраф у розмірі 0,5% від суми непоставленого товару: у розмірі 9 180,00 грн. за період з 30.09.2022 по 17.10.2022 (за 18 днів прострочення) та у розмірі 36 896,40 грн. за період з 19.10.2022 по 06.02.2023 (за 111 днів прострочення), а також, 10 200,00 грн. штрафу - 10% від суми непоставленого більше 10 календарних днів товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання.

Відповідно до п. 10.3 договору, у разі порушення строків/термінів поставки товару згідно даного договору постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 0,5% від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження такого прострочення більше 10-ти календарних днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від суми не поставленого (недопоставленого) товару.

Здійснивши перевірку наданого розрахунку, суд зазначає, що позивачем невірно здійснено нарахування на суму поставки в розмірі 66 480,00 грн. з дати часткової поставки 18.11.2022 по дату підписання додаткової угоди №1 від 16.01.2023, оскільки позивачем здійснено нарахування за період з 19.10.2022 по 06.02.2023 року (111 днів), а не по 15.01.2023, тобто 89 днів.

Також, суд зазначає, що вірним є нарахування на вищезазначений період з 18.10.2022, проте оскільки позивачем нараховано з 19.10.2022 та враховуючи не можливість суду вийти за межі позовних вимог, судом здійснено розрахунок саме з 19.10.2022.

За перерахунком суду, розмір штрафу в цей період (19.10.2022 по 15.01.2023) становить: 66 480,00 x 0.5 x 89 : 100 = 29 583,60 грн.

В іншій частині розрахунок штрафу в розмірі 19 380,00 грн., а саме: штраф у розмірі 0,5% від суми непоставленого товару: у розмірі 9 180,00 грн. за період з 30.09.2022 по 17.10.2022 (за 18 днів прострочення) та 10 200,00 грн. штрафу у розмірі 10% від суми непоставленого більше 10 календарних днів товару є вірним.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в розмірі 48 963,60 грн. (9 180,00 грн. + 29 583,60 грн. + 10 200,00 грн.).

Вимоги позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 7 312,80 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129,ч. 9 ст. 165, ст.ст. 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" (01103, м. Київ, вул.. Бойчука Михайла, будинок 17/10, офіс 1, ідентифікаційний код 43432635) на користь товариства "Запорізький завод феросплавів" (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Діагональна, будинок 11, ідентифікаційний код 00186542) штраф в розмірі 48 963 (сорок вісім тисяч дев`ятсот шістдесят три) грн. 60 коп. та судовий збір у розмірі 2 335 (дві тисячі триста тридцять п`ять) грн. 35 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий