Постанова

від 27.09.2023 по справі 910/5688/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2023 р. Справа№ 910/5688/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 року

у справі № 910/5688/23 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс"

про стягнення 56 276,40 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 56 276,40 грн, а саме: штраф у розмірі 0,5% від суми непоставленого товару: у розмірі 9 180,00 грн за період з 30.09.2022 року по 17.10.2022 року (за 18 днів прострочення) та у розмірі 36896,40 грн за період з 19.10.2022 року по 06.02.2023 року (за 111 днів прострочення), а також, 10 200,00 грн штрафу - 10% від суми непоставленого більше 10 календарних днів товару.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №268 від 04.07.2022 року. Відповідач повинен був поставити товар на адресу позивача до 29.09.2022 року, проте здійснив тільки часткову поставку 18.10.2022 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 року у справі № 910/5688/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" на користь Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" штраф в розмірі 48 963,60 грн та судовий збір у розмірі 2 335,35 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 року у справі № 910/5688/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, зменшити розмір штрафу, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" на 90 %. Стягнути з Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" витрати зі спати судового збору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням скаржника, позивачем не наведено обставин, які б свідчили про наявність у останнього збитків, а отже існують підстави, які свідчать про невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення зобов`язання.

Таким чином, на даний час стягнення штрафних санкцій з відповідача не виконує своєї основної мети.

Крім того, представник скаржника наголосив, що він не отримував жодних процесуальних документів та заяв по суті справи №910/5688/23, як наслідок не мав змоги викласти свої заперечення щодо позовних вимог, під час розгляду справи в судів першої інстанції, оскільки, справу розглянуто за його відсутністю, що порушує основні засади господарського судочинства.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2023 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 року у справі № 910/5688/23. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 року у справі № 910/5688/23 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

22.06.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що суд першої інстанції правомірно визнав неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної поставки товару і те, що відповідач належними та допустимими доказами не спростував доводів позивача.

При цьому, представник відповідача наголосив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, законним та таким, що відповідає матеріалам справи та положенням діючого законодавства.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанії, 04.07.2022 року між Акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" (постачальник) укладено договір поставки №268 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (товар), в асортименті та за цінами, вказаними у додатку (специфікації) та додаткових угодах до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1 договору, детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару містяться в додатках (специфікаціях) та додаткових угодах до цього договору.

Постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар на умовах та у спосіб, зазначеними у додатку (специфікації) або додаткових угодах до цього договору. Умови поставки визначаються згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010 (п.3.1 договору).

Згідно п. 3.2 договору постачальник зобов`язується поставити товар покупцеві у строки, визначені в додатку та додаткових угодах до цього договору.

Відповідно до п.5.2 договору загальна сума договору на момент його складання становить 102 000,00 грн з урахуванням ПДВ. Сума договору збільшується на суму наступних поставок товару шляхом підписання додаткових угод до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з п.12.1 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх печатками. Термін дії договору закінчується 31.12.2023 року, але не раніше повного виконання зобов`язань обома сторонами.

У додатку №1 від 04.07.2022 до договору, сторони погодили найменування, кількість та вартість товару. Загальна сума договору поставки становить 102000,00 грн.

Відповідно до п. 2 додатку, строк поставки: впродовж 60 робочих днів з моменту підписання даного додатку №1 до договору поставки №268 від 04.07.2022 року обома сторонами з правом дострокової поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, за твердженням позивача, останній повинен був зробити поставку товару на адресу покупця до 29.09.2022 року.

Проте, часткову поставку на суму 35520,00 грн було здійснено 18.10.2022 року, решта товару взагалі не поставлено позивачу до підписання додаткової угоди №1 до договору.

Як встановлено судом першої інстанції , 18.10.2022 року відповідачем поставлено позивачу товар на загальну суму 35520,00 грн, що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною №96 від 18.10.2022 року.

16.01.2023 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №268 від 04.07.2022 року, якою сторони дійшли згоди пункт 1 додатку №1 від 04.07.2022 року до договору поставки №268 від 04.07.2022 року змінити та викласти в наступній редакції: постачальник зобов`язується передати покупцеві товар у строки та за номенклатурою згідно нижчезазначеного переліку: муфта зубчаста МЗ-6 2009, у кількості 2 шт., на загальну суму 35520,00 грн.

Пункт 5.2 договору змінено та викладено в наступній редакції: загальна сума договору на момент його складання становить 35520,00 грн з урахуванням ПДВ. Сума договору збільшується на суму наступних поставок товару шляхом підписання додаткових угод до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п.2 додаткової угоди №1).

Відповідно до ч.3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони домовились, що умови цієї додаткової угоди розповсюджуються на відносини між сторонами, що склалися з 16.01.2023р. (п.4 додаткової угоди №1).

Згідно п.5 додаткової угоди №1 у всьому, чого не торкнулася дана додаткова угода, сторони керуються умовами договору поставки №268 від 04.07.2022 року.

Так, у відповідача наявне прострочення щодо поставки товару: на суму 102000,00 грн за період з 30.09.2022 року по 17.10.2022 року та на суму 66480,00 грн за період з 18.10.2022 року по 15.01.2023 року.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної поставки товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання.

Відповідно до п. 10.3 договору, у разі порушення строків/термінів поставки товару згідно даного договору постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 0,5% від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження такого прострочення більше 10-ти календарних днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від суми не поставленого (недопоставленого) товару.

Суд першої інстанції здійснивши перевірку розрахунку позивача, дійшов висновку, що позивачем невірно здійснено нарахування на суму поставки в розмірі 66480,00 грн з дати часткової поставки 18.11.2022 року по дату підписання додаткової угоди №1 від 16.01.2023 року, оскільки позивачем здійснено нарахування за період з 19.10.2022 року по 06.02.2023 року (111 днів), а не по 15.01.2023 року, тобто 89 днів.

Також, суд першої інстанції зазначив, що вірним є нарахування на вищезазначений період з 18.10.2022, проте оскільки позивачем нараховано з 19.10.2022 та враховуючи не можливість суду вийти за межі позовних вимог, судом першої інстанції здійснено розрахунок саме з 19.10.2022 року.

Так, розмір штрафу в період 19.10.2022 року по 15.01.2023 року становить: 29 583,60 грн (66480,00 x 0.5 x 89 : 100).

В іншій частині розрахунок штрафу в розмірі 19380,00 грн, а саме: штраф у розмірі 0,5% від суми непоставленого товару: у розмірі 9 180,00 грн за період з 30.09.2022 року по 17.10.2022 року (за 18 днів прострочення) та 10200,00 грн штрафу у розмірі 10% від суми непоставленого більше 10 календарних днів товару є вірним.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку , що вимоги позивача щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в розмірі 48963,60 грн (9180,00 грн. + 29583,60 грн + 10200,00 грн).

Вимоги позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 7 312,80 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в цій частині спірне рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 року у справі №910/5688/23 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що він не отримував жодних процесуальних документів та заяв по суті справи №910/5688/23, як наслідок не мав змоги викласти свої заперечення щодо позовних вимог, під час розгляду справи в судів першої інстанції, оскільки, справу розглянуто за його відсутністю, що порушує основні засади господарського судочинства, колегія суддів відзначає наступне.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 року у справі №910/5688/23 направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу, за адресою, вказаною в позовній заяві (вул. Бойчука Михайла, буд. 17/10, оф. 1, м. Київ, 01103), яка є його місцезнаходженням, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотному боці другої сторінки ухвали з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті Судова повістка.

Проте, на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою листоноші адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до п.п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 року №958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Згідно з п.4 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Колегія суддів зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками адресат відсутній, закінчення терміну зберігання тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 року набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України №1149 від 27.12.2019 року, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою Судова повістка, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Судова повістка. Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою Судова повістка, працівник поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку Укрпошта поштових відправлень суду, які є Судовими повістками в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для Судових повісток причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення адресат відсутній за вказаною адресою, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до п.4 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою адресат відсутній за вказаною адресою.

Відтак, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст.ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 року у справі №910/8197/19, від 09.12.2021 року у справі №911/3113/20).

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено обов`язок суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення з огляду на відсутність адресата за його місцезнаходженням.

Окрім того, інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою:://od.arbitr.gov.ua.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує .

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень), зокрема після отримання копії позовної заяви, відправленої позивачем на відповідну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс"

Враховуючи, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 року по справі Пономарьов проти України, рішенні від 26.04.2007 по справі Олександр Шевченко проти України, рішенні від 14.10.2003 року по справі Трух проти України.

При цьому, скаржником безпосередньо в його апеляційній скарзі зазначена така ж адреса, на яку судом першої інстанції відправлялись поштові кореспонденції.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було вчинено необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Щодо твердження скаржника про порушення судом першої інстанції ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, колегія суддів відзначає наступне.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 2 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 року у справі №918/289/19, від 19.02.2020 року у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 року у справі №918/116/19, від 21.09.2021 року у справі №910/10618/20).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі №922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Поряд з цим, колегією суддів враховано, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За статтею 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 року у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 року у справі №924/633/20, від 16.03.2021 року у справі №922/266/20, де, між іншим, вказано на те, що підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір штрафних санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Таким чином, укладаючи договір поставки сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки поставки. Твердження апелянта про дію непереборних обставин під час виконання даного договору та неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції не знайшли свого підтвердження, що вже було встановлено судом раніше.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що наведені відповідачем доводи в обґрунтування підстав зменшення штрафу не є достатніми підставами для застосування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України в контексті спірних правовідносин, оскільки погіршення фінансового становища відповідача внаслідок військової агресії Російської федерації на території України, відсутність у позивача збитків та незначний період прострочення - жодним чином не звільняють відповідача від виконання своїх зобов`язань за договором.

Водночас, понесення втрат внаслідок військової агресії Російської федерації наявне і у позивача, а тому в даному випадку є важливим дотримання балансу інтересів обох сторін.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ними в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду першої інстанції - без змін.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром маш сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 року у справі № 910/5688/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 року у справі №910/5688/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/5688/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич