Постанова

від 20.06.2023 по справі 908/283/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/283/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М.,Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - Гришко І.І., адвокат (ордер від 28.01.2021 №115726),

відповідача - не з`явився,

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Кочкарьов С.В., адвокат (ордер від 20.06.2023 №1412538),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кочкарьов С.В., адвокат (ордер від 20.06.2023 №1412539),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Пікалової Галини Миколаївни, фізичної особи-підприємця Пікалової Еліни Володимирівни та товариства з обмеженою відповідальністю "Лакомка 2010"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2023 (головуючий суддя Кощеєв І.М., судді Орєшкіна Е.В., Чус О.В.)

у справі №908/283/21

за позовом фізичної особи-підприємця Пікалової Галини Миколаївни (далі - ФОП Пікалова Г.М.)

до фізичної особи-підприємця Пікалова Володимира Володимировича (далі - ФОП Пікалов В.В.)

про визнання недійсним ліцензійного договору,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Лакомка 2010" (далі - Товариство) та

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,

фізичної особи-підприємця Пікалової Еліни Володимирівни (далі - ФОП Пікалова Е.В.)

до ФОП Пікалова В. В.

про визнання недійсним ліцензійного договору,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Товариство.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ФОП Пікалова Г. М. звернулася до господарського суду Запорізької області з позовом до ФОП Пікалова В. В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариства в якій просить визнати недійсним ліцензійний договір про надання дозволу на використання об`єкта права інтелектуальної власності (знака для товарів і послуг) від 01.07.2017 №2, укладений між Пікаловою Г.М. та ФОП Пікаловим В.В.

В обґрунтування звернення з позовом до суду ФОП Пікалова Г. М. зазначала, що оскаржуваний ліцензійний договір від 01.07.2017 № 2 не відповідає її внутрішній волі, оскільки ніколи з ФОП Пікаловим В. В. не укладався, а відтак ФОП Пікалов В. В. набув відповідні майнові права інтелектуальної власності без дозволу ФОП Пікалова Г. М. та поза її волею. Посилається на наявність дефекту волі оспорюваного правочину та вказує на наявність підстав для визнання правочину недійсним на підставі приписів статей 202, 203, 215, 426, 1107, 1109 ЦК України.

ФОП Пікалова Е.В. звернулася з позовом до ФОП Пікалова В. В. як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та просила визнати недійсним ліцензійний договір від 01.07.2017 №2 укладений між Пікаловою Г.М. та ФОП Пікаловим В.В.

Позов обґрунтований тим, що використання торгової марки без дозволу особи якій належить право на торгову марку є неправомірним та такими, що завдають збитків третій особі - ФОП Пікаловій Е.В., як новому та єдиному власнику торгової марки за свідоцтвом №85551. Водночас ФОП Пікалова Е.В. зазначає, що сторонами ліцензійного договору від 01.07.2017 №2 не досягнуто згоди з усіх його істотних умов, що порушує її права та охоронювані інтереси як нового власника торгової марки за свідоцтвом №85551.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.12.2022 у задоволенні позову ФОП Пікалової Г. М. до ФОП Пікалова В. В. про визнання недійсним ліцензійного договору про надання дозволу на використання об`єкта права інтелектуальної власності (знака для товарів і послуг) від 01.07.2017, укладеного між Пікаловою Г.М. та ФОП Пікаловим В.В. відмовлено.

У задоволені позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ФОП Пікалової Е. В. про визнання недійсним ліцензійного договору про надання дозволу на використання об`єкта права інтелектуальної власності ( знака для товарів і послуг ) від 01.07.2017 р., укладеного між ФОП Пікаловою Г.М. та ФОП Пікаловим В.В. відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що доводи ФОП Пікалової Г. М. щодо недійсності ліцензійного договору не знайшли свого підтвердження, оскільки судом встановлений факт нікчемності оскаржуваного правочину, з огляду на що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи той факт, що за результатами оцінки змісту оскаржуваного правочину господарський суд дійшов висновку про його нікчемність, оцінки правомірності заявлених позовних вимог та заперечень сторін судом не здійснювалось.

Також суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору також не підлягають задоволенню з аналогічних підстав, що слугували підставою для відмови в задоволенні позову ФОП Пікалової Г.М. до ФОП Пікалова В.В. Крім того, судом встановлено, що рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2022 у справі №335/5841/19 визнано недійсним договір відчуження ФОП Пікаловою Г. М. на користь ФОП Пікалової Е. В. торгівельної марки, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг №85551. Таким чином, на момент винесення судового рішення господарським судом Запорізької області в даній справі права та законні інтереси Пікалової Еліни Володимирівни оскаржуваним ліцензійним договором не порушені.

Також суд відмовив в задоволенні клопотання Відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки у задоволенні позовних вимог по суті спору відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2023 апеляційну скаргу ФОП Пікалова В.В. залишено без задоволення. Рішення господарського суду Запорізької області від 12.12.2022 у справі № 908/283/21 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 12.12.2022 у справі № 908/283/21 залишено без змін.

Судове рішення обґрунтоване тим, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що визнання недійсним ліцензійного договору про надання дозволу на використання об`єкта права інтелектуальної власності (знака для товарів і послуг) від 01.07.2017, який не підписувався позивачем, а тому відповідач набув відповідні майнові права інтелектуальної власності позивача без установлених законом підстав, є неефективним способом захисту порушеного права, адже задоволення позову не призведе до відновлення порушеного права та не матиме наслідком заборони ФОП Пікалову В.В. використовувати об`єкт права інтелектуальної власності ФОП Пікалової Г. М., не буде вичерпано. При цьому суд посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду наведені у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ФОП Пікалова Г. М. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі №908/283/21 та залишити в силі рішення господарського суду Запорізької області від 12.12.2022.

ФОП Пікалової Е. В. також подала касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі №908/283/21 та залишити в силі рішення господарського суду Запорізької області від 12.12.2022.

Звернулось з касаційною скаргою і ТОВ "Лакомка 2010", в якій також просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі №908/283/21 скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Запорізької області від 12.12.2022.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ФОП Пікалової Г. М. подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом апеляційної інстанції, з урахуванням вимог пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Зокрема, ФОП Пікалова Г. М. у касаційній скарзі зазначає про не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №439/212/14-ц. (схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №750/2728/16-ц, від 04.07.2018 у справі №462/4611/13-ц, та у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16.

Також ФОП Пікалова Г. М. обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 6, 8, 9, 55 та 124 Конституції України, статті 20 Господарського кодексу України, статей 11, 15, 16 Цивільного кодексу України, статей 20, 21 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", а також статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.

Водночас ФОП Пікалова Г. М. посилається на помилкове врахування судом апеляційної інстанції висновків викладених у постанові Верховного Суду викладеній, зокрема, у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Касаційні скарги ФОП Пікалової Е. В. та ТОВ "Лакомка 2010" подані на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом апеляційної інстанції, з урахуванням пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

ФОП Пікалова Е. В. та ТОВ "Лакомка 2010" (касаційні скарги ідентичні за змістом) зазначають, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо оспорювання ліцензійного договору особою, яка на момент подання позову вже не є власником торговельної марки та не наділена виключними правами власника свідоцтва на таку торговельну марку.

Також ФОП Пікалова Е. В. та ТОВ "Лакомка 2010" посилаються на незастосування судом апеляційної інстанції статей 55 та 124 Конституції України, частини другої статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГПК України) у сукупності з частиною другою статті 5 ГПК України, неврахування положень частини п`ятої статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та неправильне застосування пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

ФОП Пікалова Г. М. та ТОВ "Лакомка 2010" також зазначають про помилкове врахування судом апеляційної інстанції висновків викладених у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Касаційне провадження

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.06.2023 №29.2-02/1355 у зв`язку з запланованою відпусткою судді Селіваненка В. П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №908/283/21 відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий),Малашенкова Т.М.,

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Предметом розгляду справи є визнання недійсним ліцензійного договору про надання дозволу на використання об`єкта права інтелектуальної власності (знака для товарів і послуг) від 01.07.2017 (далі - Договір), укладеного між Пікаловою Г.М. та ФОП Пікаловим В. В.

Судами встановлено, що в преамбулі оскаржуваного договору зазначено про те, що 01.07.2017 Пікаловою Г. М. ( Ліцензіар ) та ФОП Пікаловим В. В. ( Ліцензіат ), спільно іменовані надалі «Сторони», маючи на увазі, що Ліцензіар володіє правом власності на свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1, яке розповсюджується на товари у 29 класі згідно з переліком, зазначеним у свідоцтві, що класифіковані відповідного до МКТП, а Ліцензіат бажає придбати на умовах цього ліцензійного договору невиключну ліцензію на використання свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 на товари у 29 класі згідно з переліком, зазначеним у свідоцтві, що класифіковані відповідно до МКТП, уклали цей договір.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Ліцензіар надає Ліцензіату на термін дії цього договору та за винагороду, що сплачується ліцензіатом, невиключну ліцензію на право використання знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1, а саме для: Клас 29 - Арахіс оброблений; арахісове масло, горіхи оброблені; картопля хрустка; картопляні кришечки (хрусткі); кукурудзяна олія; масло; насіння соняшникове смажене; соняшникове насіння очищене; пластівці картопляні; ріпакова олія харчова; соняшникова олія харчова; харчова олія.

Згідно з пунктом 4.1 Договору за надані права, передбачені даним договором Ліцензіат сплачує Ліцензіарю винагороду, а саме паушальний платіж в розмірі

---

за квартал.

У пункті 6.1 Договору зазначено, що цей договір укладений на п`ятдесят років. Договір набирає сили з

---

і діє до

---

р.

Відповідно до пункту 8.2 Договору усі зміни та доповнення до цього договору повинні бути зроблені в письмовій формі та підписані уповноваженими на це особами, а також ухвалені компетентними органами, якщо така ухвала необхідна.

Договір здійснений у м. Запоріжжя « 01»07 17 р. у двох екземплярах, кожний з яких має однакову юридичну силу.

Обґрунтовуючи свою правову позицію щодо визнання ліцензійного договору недійсним ФОП Пікалова Г.М., зокрема зазначала, що спірний договір нею не підписувався. До того ж в день підписання ( 01.07.2017 ) ФОП Пікалова Г.М. була за межами міста Запоріжжя.

З метою визначення дійсності вчинення учасниками правочину власноруч підпису оскаржуваного договору, місцевим господарським судом призначалась комплексна судова почеркознавча експертиза та технічна експертиза документів у господарській справі № 908/283/21.

У експертному висновку № 3496/3497/3498/3499-21 судовий експерт зазначив наступне:

«По питанню № 1: рукописні записи, що розташовані у ліцензійному договорі про надання дозволу на використання об`єкта права інтелектуальної власності (знака для товарів та послуг) від 01.07.2017, а саме: « 01 07 7» в графі датування документу, « 01 07 7» в графі «Договір здійснений у м. Запоріжжя» - виконані однією особою.

По питанню № 2: рукописні записи, що розташовані у ліцензійному договорі про надання дозволу на використання об`єкта права інтелектуальної власності (знака для товарів та послуг) від 01.07.2017, а саме: « 01 07 7» в графі датування документу, «п`ятдесят років» в графі « 6.1. Цей договір укладений на____»; « 01 07 7» в графі «Договір здійснений у м. Запоріжжя»

- виконані не Пікаловою Галиною Миколаївною , а іншою особою.

Підпис від імені Пікалової Галини Миколаївни у розділі « 9. ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН:» в графі «____/ Пікалова Г. М. /» - виконаний Пікаловою Г. М.

По питанню № 3: рукописні записи, що розташовані у ліцензійному договорі про надання дозволу на використання об`єкта права інтелектуальної власності (знака для товарів та послуг) від 01.07.2017, а саме: « 01 07 7» в графі датування документу, «п`ятдесят років» в графі « 6.1. Цей договір укладений на____»; « 01 07 7» в графі «Договір здійснений у м. Запоріжжя»

- виконані не Пікаловим Володимиром Володимировичем , а іншою особою.

Підпис від імені Пікалова В.В. у розділі «9 ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН:» в графі «

---

/Пікалов В.В./» - виконаний Пікаловим Володимиром Володимировичем.».

У задоволені позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, суд першої інстанції також відмовив з аналогічних підстав, що слугували підставою для відмови в задоволенні позову ФОП Пікалової Г.М. до ФОП Пікалова В.В.

Крім того, господарський суд послався на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2022 у справі № 335/5841/19, яким визнано недійсним договір відчуження Пікалової Г.М на користь Пікалової Е. В. торговельної марки, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Предметом розгляду справи №908/283/21 є позов ФОП Пікалової Г. М. до ФОП Пікалова В. В. про визнання недійсним ліцензійного договору від 01.07.2017 та позов ФОП Пікалової Е.В. (як третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору) про визнання недійсним ліцензійного договору від 01.07.2017 укладеного між Пікаловою Г. М. та ФОП Пікаловим В. В.

Водночас предметом розгляду у справі № 439/212/14-ц було визнання незаконним та скасувати рішення селищної ради «Про продаж земельної ділянки»; визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельних ділянок;; скасування свідоцтва про право власності, видане державним реєстратором реєстраційної служби; скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Предметом розгляду у справі № 750/2728/16-ц було визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Предметом розгляду у справі № 462/4611/13-ц було визнання договору дарування недійсним і повернення сторін у попередній стан.

Предметом розгляду у справі № 6-605цс16 було визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на квартиру.

Крім того, слід зазначати, що норми права, означені ФОП Пікаловою Г.М., є загальними та універсальними, застосування яких не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від предмету доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, справи 439/212/14-ц, №750/2728/16-ц, №462/4611/13-ц, №6-605цс16 на які посилалась ФОП Пікалова Г.М. і дана справа є відмінними за предметом розгляду, підставою та нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин, що виникли з різних підстав, за предметом доказування, фактичними обставинами та доказами, які досліджувалися судами.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Разом з тим, Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Крім того, законодавець у частинах першій та другій статті 4 ГПК України встановив, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що доводи ФОП Пікалової Г. М. щодо недійсності ліцензійного договору не знайшли свого підтвердження, оскільки судом встановлений факт нікчемності оскаржуваного правочину в силу закону, а саме абзацу другого частини другої статті 1107 ЦК України, оскільки сторонами не додержано письмової (електронної) форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Водночас відмовляючи у задоволенні позову ФОП Пікаловій Е.В. суд послався на рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 20.01.2022 у справі № 335/5841/19, яким визнано недійсним договір відчуження Пікалової Г.М на користь Пікалової Е. В. торговельної марки, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1.

Суд апеляційної інстанції змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду Запорізької області від 12.12.2022, та залишаючи його в іншій частині без змін, зазначив про те, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Водночас оскільки ФОП Пікалова Г. М. наполягає на визнанні недійсним ліцензійного договору про надання дозволу на використання об`єкта права інтелектуальної власності (знака для товарів і послуг) від 01.07.2017, який вона не підписувала, вважаючи, що ФОП Пікалов В. В. набув відповідні майнові права інтелектуальної власності без установлених законом підстав, що з огляду на наведені в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц висновки Великої Палати Верховного Суду є неефективним способом захисту порушеного права, адже задоволення позову не призведе до відновлення порушеного права та не матиме наслідком заборони ФОП Пікалову В. В. використання об`єкта права інтелектуальної власності, тобто спір між сторонами не буде вичерпано. Ефективним у цьому випадку способом захисту права, яке ФОП Пікалова Г. М. як власник об`єкта права інтелектуальної власності (знака для товарів і послуг), вважає порушеним, слід вважати усунення перешкод у користуванні належним йому об`єктом права та обґрунтовуючи свої вимоги в цій справі, спростовуючи факт укладення ним договору поставки.

Водночас суди дійшли передчасного висновку про відмову у задоволені позовів з підстав визначених у судових рішеннях, оскільки першочергово мали встановити суб`єктний склад сторін, а саме статус осіб між якими укладено спірний ліцензійний договір від 01.07.2017, хто є власником свідоцтва на знак для товарів і послуг №85551 як на момент спірних правовідносин та звернення до суду (з урахуванням договору від 20.06.2018 укладеного між Пікаловою Г.М. та Пікаловою Е.В. та результатів розгляду справи №335/5841/19). А також і те, чи оформлене спірне свідоцтво на фізичну особу - підприємця чи фізичну особу, яка не є підприємцем, чи пов`язане (та як саме) порушене право за захистом якого звернулась особа із здійсненням господарської діяльності як фізична особа-підприємець.

При цьому судам слід було врахувати, що за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, якщо хоча би однією стороною цього зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання.

Вже після встановлення суб`єктного складу учасників спору (сторін спірного договору) суди мали проаналізувати умови ліцензійного договору у контексті відповідності чи невідповідності приписам законодавства (зокрема, статтям 203, 215, частині першій статті 1110 та частині дев`ятій статті 1109 ЦК України).

З огляду на наведене рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими. Як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме статей 236-237 ГПК України щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, які мають значення для справи, у зв`язку з чим суди дійшли передчасних висновків при ухваленні судових рішень зі справи.

Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

Верховний Суд, виходячи з наведених вище мотивів і міркувань у цій постанові, дійшов висновку щодо часткового задоволення касаційної скарги та про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що відсутні підстави для формування правового висновку з порушеного скаржниками питання.

Зважаючи на викладене у цій постанові, наведені скаржниками підстави касаційного оскарження частково знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Касаційний господарський суд вважає, що касаційні скарги ФОП Пікалової Г.М., ФОП Пікалової Е.В., ТОВ "Лакомка-2010" підлягають частковому задоволенню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

У новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Судові витрати

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Пікалової Галини Миколаївни на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі № 908/283/21, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційні скарги в частині оскарження фізичною особою-підприємцем Пікаловою Галиною Миколаївною, фізичною особою-підприємцем Пікаловою Еліною Володимирівною, товариством з обмеженою відповідальністю "Лакомка 2010" постанови Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі № 908/283/21 з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду Запорізької області від 12.12.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі № 908/283/21 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Колос