Ухвала

від 22.06.2023 по справі 914/3218/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/3218/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Суховий В.Г. (головуючий), Берднік І.С., Зуєв В.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" (далі - ТОВ "Львівенергозбут", позивач, скаржник)

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023

у справі № 914/3218/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІМ" (далі - ТОВ "КІМ", відповідач)

про стягнення 58 546,07 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Львівенергозбут" 30.05.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2023 у справі № 914/3218/22.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2023 для розгляду касаційної скарги у справі № 914/3218/22 визначено колегію суддів у складі: Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Зуєв В.А.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2023, у справі № 914/3218/22 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "КІМ" на користь ТОВ "Львівенергозбут" 58 546,07 грн штрафу та 2481,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Оскаржуваною в касаційному порядку постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2023 у справі № 914/3218/22. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Дослідивши доводи касаційної скарги у контексті оскаржуваного судового рішення у даній справі, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

На час подання позову, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2481,00 грн, а тому сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 248 100,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 914/3218/22 є стягнення 58 546,07 грн штрафу за дострокове розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2022 рік - 248 100,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

Разом з тим, Господарським судом Львівської області ухвалою від 21.12.2022 про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, справу № 914/3218/22 віднесено до категорії малозначних.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Аналіз наведених вище норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Отже, тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для позивача (п.п. "а", "в" п. 2 ч.3 ст. 287 ГПК України).

ТОВ "Львівенергозбут" зазначає, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості застосування штрафних санкцій за дострокове розірвання/припинення договору про постачання електричної енергії споживачу з фіксованим терміном дії (укладеного на визначений строк) з ініціативи споживача внаслідок зміни електропостачальника з врахуванням вимог статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", та абзацу 3 пункту 6.1.3 ПРРЕЕ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, в чинній редакції абз. 7 п. 6.1.3 ПРРЕЕ), оскільки на розгляді в судах різних інстанцій знаходяться аналогічні справи, в яких суди по різному трактують дострокове розірвання договору у випадку зміни постачальника.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Проте, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскарженого судового рішення у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наявність у судах різних інстанцій інших близьких за змістом спорів не доводить неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, а свідчить лише про наявність у таких справах різних встановлених істотних обставин, підтверджених/ непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і ухвалюється судове рішення.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовим рішенням та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим, незгода скаржника із судовим рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цього судового рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Також, доводи касаційної скарги не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має виняткове значення для позивача, не підтверджені жодними доказами, а зводяться лише до незгоди із судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, що вказані доводи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Верховний Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Європейський Суд визнав, що заява є неприйнятною "ratione materiae" у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. При цьому в аспекті аналізу застосування критерію "ratione valoris" щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов`язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій.

Водночас, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду даної справи, у касаційній скарзі, з огляду на вищенаведені мотиви, ненаведено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Львівенергозбут" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі № 914/3218/22, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі № 914/3218/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв