Постанова

від 14.06.2023 по справі 911/543/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/543/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

прокуратури - Голуб Є. В.,

позивача - не з`явився,

відповідача - Васіна І. О.,

третьої особи-1 - не з`явився,

третьої особи-2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 (судді: Козир Т. П. - головуючий, Коробенко Г. П., Кравчук Г. А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2022 (суддя Зеленіна Н. І.)

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до Міністерства юстиції України

треті особи, які не заявляються самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Державна установа "Ірпінський виправний центр (№ 132)"

2. Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 115)"

про скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області, Позивач) до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, Відповідач), в якому просив усунути перешкоди у здійсненні Позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером №3210900000:01:165:0001 шляхом скасування державної реєстрації права власності Мін`юста на вказану земельну ділянку площею 17,1 га, з одночасним припиненням права власності Відповідача на неї.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначена земельна ділянка у 2005 році була надана в постійне користування Державній установі "Ірпінський виправний центр (№ 132)" (далі - ДУ "Ірпінський виправний центр (№ 132)", Третя особа-1) для ведення підсобного селянського господарства. На спірній ділянці також розташовані об`єкти сільськогосподарського призначення, які у 2020 році Мін`юстом передані на баланс Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 115)" (далі - ДП "СП Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 115)", Третя особа-2). При цьому право власності на земельну ділянку зареєстроване безпосередньо за Мін`юстом, хоча згідно з нормами чинного законодавства дійсним власником цієї ділянки та її законним розпорядником є держава в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023, позов задоволено частково. Усунуто перешкоди у здійсненні Позивачем права розпорядження земельною ділянкою державної власності з кадастровим номером 3210900000:01:165:0001 шляхом скасування державної реєстрації права державної власності за Відповідачем на вказану ділянку площею 17,1 га. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

2.2. Зазначені судові рішення мотивовано тим, що Прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, вірно визначив позивача - ГУ Держгеокадастру у Київській області, яким не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави, які Прокурор вважав порушеними. Також Прокурором було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та положення статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суди зазначили, що органом, уповноваженим державою розпоряджатись землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Київської області є Головне управління Держгеокадастру у Київській області. Отже, саме Позивач в силу норм чинного законодавства уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою від імені держави.

Водночас, матеріали справи не містять жодних рішень щодо передачі функцій розпорядника від імені держави зазначеною ділянкою до Міністерства юстиції України. Таким чином, наявність спірного рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за державою в особі Відповідача у даному випадку суперечить нормам Земельного кодексу України та фактичним обставинам справи. Крім того, наявність зареєстрованого права власності держави в особі Міністерства юстиції України створює перешкоди Позивачу у розпорядженні земельною ділянкою державної власності.

Разом з тим, суди дійшли висновку, що спірна земельна ділянка була передана у постійне користування ДУ "Ірпінський виправний центр (№ 132)" на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою І-КВ №001983 від 24.01.2005, відомостей про припинення права постійного користування вказаною ділянкою матеріали справи не містять. Отже, за наявності чинного правовстановлюючого документа на право постійного користування спірною земельною ділянкою за Третьою особою-1, Відповідачем (як центральним органом, що згідно з чинним законодавством здійснює управління майном ДКВС України) не здійснювалися перешкоди у користуванні такою ділянкою, тому вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування нею задоволенню не підлягає.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Прокурора відмовити в повному обсязі.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених в постановах від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі №923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі №915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у справі № 904/170/19.

3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, Відповідач посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у поєднанні з п. 30. Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 (у редакції, чинній на момент проведення реєстраційних дій), щодо визначення єдиного правильного алгоритму дій для органів державної влади, як органів управління майном, при реєстрації іншого речового права.

3.4. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Господарськими судами встановлено, що 24.01.2005 Ірпінській виправній колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області (№ 132) видано державний акт І-КВ № 001983 на право постійного користування землею, відповідно до якого Ірпінській виправній колонії передано у постійне користування земельну ділянку в межах міста Ірпінь, загальною площею 17,1 га, кадастровий номер 3210900000:01:165:0001, для ведення підсобного селянського господарства.

4.2. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 № 343 "Про деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" ліквідовано Державну пенітенціарну службу, а її завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації покладено на Міністерство юстиції України, визначивши його правонаступником Державної пенітенціарної служби, яка ліквідується.

Відповідно до Переліку цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що відносяться до сфери управління Міністерства юстиції України, який є додатком до Постанови Кабінету Міністрів України № 343, до сфери управління Мін`юста віднесено, зокрема, цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Підприємство Ірпінського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 132)" (код ЄДРПОУ 08680224).

4.3. Згідно з п. 1. Положення про Державну установу "Ірпінський виправний центр (№132)", затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 8679/1421 від 15.12.2016, органом управління виправного центру є Міністерство юстиції України.

Пунктом 11. зазначеного Положення встановлено, що майно виправного центру перебуває у державній власності, використовується ним на правах оперативного управління виключно для забезпечення виконання ним завдань та не може бути об`єктом застави.

4.4. Прокурор вказує, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04.11.2020 право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано безпосередньо за Міністерством юстиції України.

4.5. Так, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.11.2020 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:165:0001 за державною Україна в особі Міністерства юстиції України; та державну реєстрацію права постійного користування зазначеною земельною ділянкою за Державною установою "Ірпінський виправний центр (№ 132)".

4.6. Листом від 10.08.2021 за вих. № 15/4-343вих-21 Прокурор звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області та вказав, що 29.10.2019 між ДУ "Ірпінський виправний центр (№ 132)" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ровілент" було укладено договір № 2874, предметом якого є зміна цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:165:000, проектування та будівництво об`єкта (житлового кварталу з соціальною інфраструктурою), тому просив надати інформацію щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки (погоджень, заяв, тощо).

4.7. Іншим листом від 10.08.2021 за вих. № 15/4-344вих-21 Прокурор звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області та вказав, що право власності на наведену земельну ділянку зареєстровано за Мін`юстом, тому просив надати інформацію стосовно ухвалення будь-яких рішень про передачу функцій розпорядника від імені держави щодо спірної земельної ділянки Мін`юсту або ж рішення про передачу цієї землі у власність або користування останнього; також просив викласти ґрунтовну позицію щодо намірів ГУ Держгеокадастру у Київській області стосовно самостійного вирішення зазначеного питання про законність державної реєстрації права власності за Мін`юстом.

4.8. В свою чергу, листом від 12.08.2021 ГУ Держгеокадастру у Київській області повідомило Прокурора, що зазначена земельна ділянка державної форми власності для ведення підсобного сільського господарства перебуває на праві постійного користування у ДУ "Ірпінський виправний центр (№ 132)", інформація щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки відсутня.

4.9. Листом від 13.09.2021 ГУ Держгеокадастру у Київській області повідомило Прокурора, що будь-яких рішень про передачу функцій розпорядника від імені держави щодо спірної земельної ділянки Мін`юсту або ж рішення про передачу цієї земельної ділянки у власність чи користування не приймалися.

4.10. Листом 23.12.2021 за вих. № 15/4-527вих-21 Прокурор звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області та просив надати інформацію щодо намірів управління самостійно вжити заходи на усунення вказаних порушень, у тому числі в судовому порядку.

4.11. Листом від 14.01.2022 ГУ Держгеокадастру у Київській області повідомило Прокурора, що його посадові особи мають право звертатись до суду з позовами про відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

4.12. Листом від 01.02.2022 за вих. № 15/4-42вих-22 Прокурор повідомив ГУ Держгеокадастру у Київській області про підготовку позову в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області щодо скасування державної реєстрації права власності.

4.13. У зв`язку із викладеними обставинами Прокурор звернувся до суду із даним позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Як зазначалося, обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, Відповідач посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо визначення єдиного правильного алгоритму дій для органів державної влади, як органів управління майном, при реєстрації іншого речового права.

5.4. За змістом статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

5.5. Зазначені положення знайшли своє відображення у статтях 324 та 373 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

5.6. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України) основу цивільного законодавства України становить Конституція України, а основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. (частини перша-друга статті 4 Цивільного кодексу України).

5.7. При цьому, у статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

5.8. В свою чергу, за змістом статті 3 Земельного кодексу України суспільні правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

5.9. Отже, у регулюванні земельних правовідносин норми Конституцій України та Земельного кодексу України мають пріоритет перед положеннями інших нормативно-правових актів та повинні враховуватися у обов`язковому порядку, у тому числі, при оформленні і реєстрації виникнення, зміни чи припинення вказаних відносин, а норми інших законодавчих актів, зокрема Цивільного кодексу України, повинні застосовуватися субсидіарно у випадку відсутності спеціального правового регулювання у земельному законодавстві, що безпосередньо випливає з норм частини другої статті 4 Земельного кодексу України.

5.10. При цьому правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 вказаного Закону).

Заявник - власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав (пункт 3 частини першої статті 2 вказаного Закону).

5.11. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. У Державному реєстрі прав також реєструються передбачені законом речові права та їх обтяження на об`єкти незавершеного будівництва та майбутні об`єкти нерухомості.

5.12. За приписами статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

5.13. Системний аналіз зазначених законодавчих положень свідчить, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно державної форми власності, зокрема на земельні ділянки, повинна проводитися зі врахуванням вимог Земельного кодексу України, у тому числі, які стосуються визначення уповноважених осіб на здійснення правомочностей власника.

5.14. Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

5.15. Згідно з частинами першою другою статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

5.16. При цьому судами встановлено, а сторонами не заперечується, що спірна земельна ділянка є саме земельною ділянкою державної форми власності з цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення, яка надана у постійне користування ДУ "Ірпінський виправний центр (№ 132)". Отже, спір у цій справі фактично виник щодо визначення та коректного відображення в державному реєстрі органу, який реалізує право державної власності на спірну земельну ділянку.

5.17. За змістом статті 122 Земельного кодексу України (яка визначає повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим передає земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст, що не входять до складу певного району, та за межами населених пунктів для всіх потреб, а також погоджує передачу таких земель у власність або у користування районними державними адміністраціями на їхній території для будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

5.18. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями Глави 3 Земельного кодексу України, яка визначає повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних правовідносин.

5.19. З огляду на викладене Суд доходить висновку, що за змістом статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час проведення державної реєстрації права користування земельними ділянками державної власності (у тому числі сільськогосподарського призначення), право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, обов`язково повинні враховуватися наведені положення Земельного кодексу України, зокрема, при визначенні органів державної влади, через які держава набуває і реалізує право власності.

5.20. При цьому колегія суддів звертає увагу, що, відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

5.21. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 Цивільного кодексу України).

5.22. Водночас, особливістю земельних ділянок державної та комунальної власності є те, що від імені держави чи територіальної громади розпорядження ними здійснюють уповноважені органи. Наприклад, статтею 20 "Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок" Земельного кодексу України передбачено, що саме Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування здійснюють зміну цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності шляхом прийняття рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

5.23. Як зазначалося вище, згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, з огляду на те, що такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений зокрема, але не виключно, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

5.24. При цьому реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17).

5.25. Як встановлено судами, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.11.2020 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:165:0001 за державною Україна в особі Міністерства юстиції України; та державну реєстрацію права постійного користування зазначеною земельною ділянкою за Державною установою "Ірпінський виправний центр (№ 132)".

5.26. Матеріалами справи та судами підтверджено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером № 3210900000:01:165:0001 перебуває у державній власності, має категорію - "землі сільськогосподарського призначення", вид використання - "для ведення підсобного сільського господарства" та цільове призначення - "01.04. Для ведення підсобного сільського господарства", місце розташування - Київська область, Ірпінська міська рада.

5.27. Проаналізувавши положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру", наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 248 від 21.05.2021 "Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру", господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що органом, уповноваженим державою розпоряджатись землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Київської області, є саме Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

5.28. Таким чином, як аргументовано зазначили суди, помилкове визначення в реєстрі особи у якості власника (який відповідно до вищевказаних правових норм наділений повноваженнями з розпорядження відповідним майном) не тільки суперечить положенням Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів, а і свідчить про порушення прав особи, якій чинним законодавством надано повноваження розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності - Позивача, тобто наявність спору про право.

При цьому зазначення в реєстрі такого органу не є формальним та безпосередньо впливає на цілий ряд питань, пов`язаних із здійсненням землеустрою, у тому числі віднесення земельних ділянок до певної категорії за цільовим призначенням, його зміна, поділ земельних ділянок тощо.

5.29. До того ж, як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано Мін`юстом, Відповідач не є органом, через який держава реалізує право державної власності на спірну земельну ділянку в розумінні статті 84 Земельного кодексу України.

5.30. Викладеним спростовуються доводи касаційної скарги про правомірність здійснення спірної державної реєстрації на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:165:0001 з визначенням Мін`юсту в якості її власника.

5.31. Отже, висновки місцевого і апеляційного судів про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання Відповідача усунути перешкоди у здійсненні Позивачем права розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності шляхом скасування державної реєстрації права державної власності за Мін`юстом відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

При цьому Суд враховує, що, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій, з огляду на предмет і підстави позову, правильно встановили, що даний спір фактично виник з правовідносин, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та врахували норми статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо можливості скасування державної реєстрації права державної власності за Мін`юстом на спірну земельну ділянку, встановивши, що таке право належить державі саме в особі Позивача.

5.32. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання Відповідача усунути перешкоди у здійсненні Позивачем права користування спірною земельною ділянкою, оскільки, як встановлено судами, вказана ділянка була передана у постійне користування ДУ "Ірпінський виправний центр (№ 132)" на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою І-КВ № 001983 від 24.01.2005; відомостей про припинення цього права матеріали справи не містять. Отже, за наявності чинного правовстановлюючого документа на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою за Третьою особою-1, Відповідачем (як центральним органом, що здійснює управління майном ДКВС України) не здійснювалися перешкоди у її користуванні.

5.33. Що стосується доводів заявника про неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених в постановах, на які він посилається (у тому числі в частині того, що нездійснення чи неналежне здійснення компетентним органом повноважень у спірних правовідносинах повинно підтверджуватися, зокрема внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість), вироком суду щодо службових осіб, доказами накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців за неналежне виконання службових обов`язків), то колегія суддів зазначає наступне.

5.34. у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;

- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Аналогічних висновків щодо застосування норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку посилається скаржник.

5.35. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Київська обласна прокуратура зверталася до ГУ Держгеокадастру у Київській області з листами за вих. № 15/4-343 вих21 від 10.08.2021, № 15/4-344вих21 від 10.08.2021, за вих. № 15/4-527вих 21 від 23.12.2021, з метою з`ясування позиції та намірів стосовно врегулювання питання щодо скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та захисту інтересів держави.

У відповідь на вказані листи ГУ Держгеокадастру у Київській області повідомило, що останнім не приймалося жодних рішень щодо передачі функцій розпорядника спірної земельної ділянки від імені держави Міністерству юстиції та заходи досудового врегулювання не вживалися.

5.36. Таким чином, як обґрунтовано зазначили місцевий і апеляційний суди, Прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, вірно визначивши позивача - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, яким не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

5.37. За таких обставин, враховуючи наведені висновки Верховного Суду та встановлені господарськими судами обставини, з урахуванням меж перегляду справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновками місцевого і апеляційного судів про наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді у цій справі.

5.38. При цьому Суд звертає увагу, що посилання заявника на неподання Прокурором доказів нездійснення або здійснення неналежним чином Позивачем своїх повноважень щодо захисту інтересів держави (як то доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вироку суду щодо службових осіб; доказів накладення дисциплінарних стягнень на державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків) є необґрунтованим, оскільки суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Аналогічна правова позиція є сталою та викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (на яку посилається і сам скаржник) і численних постановах Верховного Суду.

5.39. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками місцевого та апеляційного судів стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, не отримали підтвердження, не спростовують висновків судів, тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на заявника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2022 у справі № 911/543/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

В. Суховий