Постанова

від 14.06.2023 по справі 372/1729/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 732/1729/17

провадження № 61-11902св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

треті особи: Державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_10 , яка подана його представником - адвокатом Проконовою Ксенією Володимирівною, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , яка подана їхнім представником - адвокатом Корнієнком Вадимом Івановичем, на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Стрижеуса А. М., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»), ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про витребування земельних ділянок.

Позов мотивував тим, що під час проведення Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209, частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною першою статті 255 Кримінального кодексу України (далі - КК України), встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 як покупцями були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області.

У вказаних правочинах зазначено, що ОСОБА_1 набув у власність спірні земельні ділянки згідно з державними актами на право власності на землю: серії ЯА №№ 864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№ 864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ № 794450 від 10 червня 2004 року та №№ 794105, 794107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№ 2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№ 3136, 3138, 3140, 3142.

Однак, у 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних правочинів, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , а також звітами та реєстрами про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом Щур Н. Р. за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року. При цьому державні акти на право власності на землю вказаної серії Головним управлінням Державного комітету із земельних ресурсів України у Київській області були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року № 21.

Крім того, згідно з інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), у зв`язку із чим правом розпоряджатися такими об`єктами був наділений виключно Кабінет Міністрів України, а не міська рада.

Також у порушення вимог земельного законодавства при набутті права власності відповідачами змінено цільове призначення спірних ділянок із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного селянського господарства.

Враховуючи викладене, перший заступник прокурора Київської області просив суд витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння:

- ОСОБА_10 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007, вартістю 5 505,44 грн;

- ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0002, вартістю 2 752,72 грн;

- ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,3 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019, вартістю 1 651,63 грн;

- ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 3,0 га з кадастровими номерами: 3223155400:06:012:0006, 3223155400:06:012:0004, вартістю 16 516,32 грн;

- ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,2 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019, вартістю 1 101,09 грн;

- ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014, вартістю 2 752,72 грн;

- ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013, вартістю 2 752,72 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року, у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження 61-44068св18).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року у складі судді Зінченко О. М. у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі не були учасниками правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбали нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, а тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність. Підстави для позбавлення права власності на об`єкти нерухомого майна не підпадають під дію статей 387, 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки державі.

Доводи прокурора про неправомірні дії відповідачів є безпідставними, оскільки відсутній вирок суду, який би встановлював винуватість у вчиненні ними будь-яких злочинів, так само відсутні інші судові рішення, які б встановили незаконність набуття відповідачами права на землю або правовстановлюючих документів попередніх власників спірних земельних ділянок.

Заявляючи вимоги про витребування земельних ділянок у відповідачів, прокурор не зазначив після якого недійсного правочину останні набули право власності на землю і яким рішенням встановлена недійсність даного правочину. Позовні вимоги фактично пред`явлені в інтересах не держави загалом, а в інтересах Кабінету Міністрів України. Однак прокурором не надано доказів про наявність виключного випадку для подання позову заступником прокурора Київської області, зокрема, чи була письмова вказівка Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції для пред`явлення позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Спірні земельні ділянки знаходяться у межах населеного пункту - смт Козин Обухівського району Київської області, але прокурор не вказує на необхідність захисту прав територіальної громади смт Козин Обухівського району Київської області. Обґрунтування позову стосується захисту загальнодержавної власності, разом з тим, прокурор не подав належних і допустимих доказів на підтвердження віднесення земель до лісового фонду, не обґрунтував порушення прав та законних інтересів Кабінету Міністрів України.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено.

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_10 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007;

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0002;

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,3 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019;

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 3,0 га з кадастровими номерами: 3223155400:06:012:0006, 3223155400:06:012:0004;

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,2 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019;

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014;

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при набутті права власності ОСОБА_1 , правом розпорядження спірними земельними ділянками, які є землями лісового фонду, був наділений виключно Кабінет Міністрів України, тому він незаконно ними заволодів.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції безпідставно послався на відсутність вироку суду, яким встановлена винуватість у скоєних злочинів відповідачами та інших судових рішень, які б встановили незаконність набуття відповідачами права на землю або незаконність правовстановлюючих документів попередніх власників спірних земельних ділянок, оскільки позовні вимоги заявлені до них про витребування майна з чужого володіння як до володільців спірних земельних ділянок, а не осіб, винних у вчиненні кримінальних правопорушень.

Суд дійшов висновку про те, що прокурор мав повноваження на звернення до суду з цим позовом, обґрунтувавши це тим, що будучи особою, що реалізує від імені держави права власника спірних земель, Кабінет Міністрів України не міг та фактично не здійснив захист порушених прав держави на спірні земельні ділянки, оскільки не має механізму одночасного самостійного встановлення та збирання доказів порушення права власності держави, яке є предметом судового розгляду у даній справі, для подальшого звернення до суду з позовом.

Апеляційний суд також вважав, що прокурором не пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачами, оскільки Кабінету Міністрів України про порушення його прав раніше, а саме, до звернення прокурора, відомо не було, оскільки рішення про передачу у власність спірних земельних ділянок не приймалися.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року в частині позовних вимог прокурора до них скасувати та залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Інші відповідачі судові рішення не оскаржили, а тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд у цій частині справу не переглядає.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вони є добросовісними набувачами, придбали спірні земельні ділянки за оплатними договорами, які є дійсними, а тому, вважають, що суд помилково витребував належні їм земельні ділянки на користь держави.

Вважають, що Кабінет Міністрів України не був тим органом, який мав розпоряджатися спірними землями, оскільки вони не відносилися до земель лісового фонду, не були масивом загальною площею більше 10 га, перебувають в межах Козинської селищної ради, тому розпорядження ними не входило до компетенції Кабінету Міністрів України.

Вказують, що перший заступник прокурора Київської області не мав повноважень на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, а також належно не обґрунтував відповідних підстав для звернення до суду.

Зазначають, що доводи прокурора про незаконність їх дій при отриманні права власності на земельні ділянки, є безпідставними, оскільки відсутній вирок суду про скоєння ними будь яких злочинних дій.

Крім того, вважають, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав Кабінет Міністрів України через свої повноважні органи мав реальну змогу дізнатися ще у 2007 році, тоді як з позовом до суду прокурор звернувся тільки у 2017 році.

Касаційна скарга ОСОБА_10 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не надана належна правова оцінка тому факту, що прокурор пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом в інтересах Кабінету Міністрів України, якому через свої уповноважені органи беззаперечно було відомо, або принаймні мало бути відомо про заявлені прокурором обставини ще у 2008 році.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У лютому 2023 року прокурор подав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги, в якому вказує, що їх доводи є необґрунтованими, а оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її із суду першої інстанції.

15 лютого 2023 року справа надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:011:0019) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в смт Козин Обухівського району Київської області.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:011:0014) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в смт Козин Обухівського району Київської області.

23 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:011:0013) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області.

Згідно з інформаційною довідкою Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області від 31 серпня 2016 року № 10-1003-99.2-4369/2-16 державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не видавалися.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено сім нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,5 га кожна з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих в смт Козин Обухівського району Київської області.

У зв`язку з об`єднанням зазначених земельних ділянок 30 жовтня 2007 року ОСОБА_8 було видано два державних акти серії ЯЕ № 954880 та серії ЯД № 954879 на право власності на земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0019) та площею 1,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0018) відповідно.

В подальшому ОСОБА_8 відчужив вищевказані земельні ділянки, а саме:

- земельну ділянку площею 1,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0018) - на користь ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2008 року;

- 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0019 (площею 1,0 га) - на користь ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2008 року;

- 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0019 (площею 1,0 га) - на користь ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 27 травня 2008 року.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено два нотаріально посвідчених договори купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,5 га кожна (кадастрові номери 3223155400:06:003:0002, 3223155400:06:011:0005) з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих в смт Козин Обухівського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2008 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0005 на користь ОСОБА_9 .

В подальшому ОСОБА_9 було видано два державних акти: серії ЯЕ № 954975 від 27 лютого 2008 року - на право власності на земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0004) та серії ЯЖ № 239180 від 23 липня 2008 року - на земельну ділянку площею 1,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0006).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2013 року у справі № 2/752/1390/13-ц здійснено розподіл спільно нажитого майна подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_18 , зокрема визнано за останньою право власності на земельні ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0004 та площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0006.

У договорах купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між продавцем ОСОБА_1 та покупцями ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зазначено, що продавець є власником земельних ділянок згідно з державними актами на право власності на землю серії ЯА №№ 864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№ 864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ № 794450 від 10 червня 2004 року та №№ 794105, 794107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№ 2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№ 3136, 3138, 3140, 3142.

Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209, частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною першою статті 255 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 , як продавцем, та іншими відповідачами, як покупцями, були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області.

В укладених відповідачами договорах зазначено, що ОСОБА_1 набув у власність спірні земельні ділянки згідно державних актів на право власності на землю серії ЯА №№ 864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№ 864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ № 794450 від 10 червня 2004 року та №№ 794105, 794107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№ 2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№ 3136, 3138, 3140, 3142.

Разом з тим, зі звітів та реєстрів про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом Щур Н. Р. за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року та протоколів допиту ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , встановлено, що у 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних договорів.

Державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 , що зазначені у вищевказаних договорах купівлі-продажу як документи, що підтверджують право власності продавця, були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року № 21. Другі примірники вказаних держаних актів, звіти щодо їх використання чи підтвердження реєстрації за ОСОБА_1 в органах земельних ресурсів також відсутні.

Відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1).

ОСОБА_4 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подали до суду першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу позовної давності (том 2, а. с. 41, 201, 229),

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вказують неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6982-15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 907/5741/16 (провадження № 12-87гс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 (провадження № 11609апп18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17, від 03 лютого 2019 року у справі № 619/720/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17, від 03 липня 2019 року у справі № 619/738/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 372/391/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 700/460/17, від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вказують на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_4 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17, від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц, від 03 лютого 2019 року у справі № 619/720/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 700/460/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_4 вказує неправильне застосування судами норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_19 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції частково не відповідає.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 15 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частинами другою, третьою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (стаття 13 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої, пункту «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (частини друга, третя статті 56 ЗК України).

Відповідно до частин першої статті 57 ЗК України, частини першої статті 17 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

При цьому право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення статті 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і набувача.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Встановивши обґрунтованість позовних вимог прокурора, суд апеляційної інстанції також відхилив посилання відповідачів на сплив строку позовної давності для пред`явлення вимог прокурором, вказавши, що орган, в інтересах якого звернувся до суду прокурор - Кабінет Міністрів України, не знав про порушення своїх прав до 2017 року, коли отримав від прокурора відповідну інформацію.

Проте, Верховний Суд не може погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції та вважає, що висновок про те, що прокурором не пропущено строк позовної давності, є передчасним.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 95)).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункт 48): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався чи міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду й у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду належно не врахував та не перевірив доводів відповідачів, які подали касаційні скарги, про сплив строку позовної давності. Зокрема, суд не визначив, чи було відомо прокурору про заявлені ним у позові обставини ще з 2008 року, коли були проведені відповідні прокурорські перевірки, а також у рамках кримінального провадження від 23 січня 2013 року № 12013000000000148.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до апеляційного суду в частині позовних вимог прокурора до осіб, які подали касаційні скарги, оскільки заявники не уповноважені оскаржувати судові рішення у частині позовних вимог до інших осіб, які не зверталися до суду з касаційними скаргами, а Верховний Суд відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядає судові рішення в межах вимог касаційних скарг.

Крім того, при новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно перевірити доводи касаційної скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо недослідження обставин незаконності вибуття спірних земельних ділянок із власності держави, а також про те, що Кабінет Міністрів України не є особою, в інтересах якої прокурор міг звернутися до суду з позовом у цій справі, так як не був розпорядником спірних земельних ділянок станом на час їх вибуття з власності держави.

Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 оскаржують постанову апеляційного суду лише в частині позовних вимог прокурора, заявлених до них, а ОСОБА_4 - в повному обсязі і щодо інших відповідачів. Разом з тим, ОСОБА_4 не надав Верховному Суду процесуальних повноважень діяти від імені інших відповідачів.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_10 , яка подана його представником - адвокатом Проконовою Ксенією Володимирівною, та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , яка подана їхнім представником - адвокатом Корнієнком Вадимом Івановичем - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_10 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта.