Постанова

від 13.03.2024 по справі 372/1729/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/1711/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 372/1729/17

13 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Музичко С.Г.

- Болотова Є.В.

при секретарі - Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року в справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про витребування земельних ділянок,-

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про витребування земельних ділянок.

Позов мотивував тим, що під час проведення Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209, частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною першою статті 255 Кримінального кодексу України (далі - КК України), встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 як покупцями були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт. Козин Обухівського району Київської області.

У вказаних правочинах зазначено, що ОСОБА_1 набув у власність спірні земельні ділянки згідно з державними актами на право власності на землю: серії ЯА №№ 864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№ 864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ № 794450 від 10 червня 2004 року та №№ 794105, 794107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№ 2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№ 3136, 3138, 3140, 3142.

Однак, у 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних правочинів, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , а також звітами та реєстрами про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом Щур Н.Р. за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року. При цьому державні акти на право власності на землю вказаної серії Головним управлінням Державного комітету із земельних ресурсів України у Київській області були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року № 21.

Крім того, згідно з інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), у зв`язку із чим правом розпоряджатися такими об`єктами був наділений виключно Кабінет Міністрів України, а не міська рада.

Також у порушення вимог земельного законодавства при набутті права власності відповідачами змінено цільове призначення спірних ділянок із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного селянського господарства.

Враховуючи викладене, перший заступник прокурора Київської області просив суд витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння:

- ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007, вартістю 5 505,44 грн.;

- ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0002, вартістю 2 752,72 грн.;

- ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,3 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019, вартістю 1 651,63 грн.;

- ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 3,0 га з кадастровими номерами: 3223155400:06:012:0006, 3223155400:06:012:0004, вартістю 16 516,32 грн.;

- ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,2 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019, вартістю 1 101,09 грн.;

- ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014, вартістю 2 752,72 грн.;

- ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013, вартістю 2 752,72 грн.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року, у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження 61-44068св18).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року у складі судді Зінченко О.М. у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року, заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказував, що судом не враховано, що підставою для звернення прокурора до суду з позовом є та обставина, що відповідачі отримали правовстановлюючі документи та фактично набуто майно, яке є власністю держави і яке у встановлений законом спосіб з власності держави не вибувало. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту вибуття землі із власності держави та постійного користування ДП «Київське лісове господарство», зміни її цільового призначення та подальшого надання у власність для інших потреб, ніж ведення лісового господарства, в порядку, передбаченому чинним земельним законодавством.

Вважає надуманою і такою, що ґрунтується на припущеннях, позицію суду щодо наявності у ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки, відчужені ним на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 за договорами купівлі-продажу від 23.10.2007 року. ОСОБА_1 ані в 2004, ані в 2007 роках не мав належних правовстановлюючих документів на відчужувані земельні ділянки, а означені землі станом на дату укладення договорів були власністю держави у складі угідь земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство».

Посилався на те, що судом проігноровано, що державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 серії ЯА №№ 864677, 864675, 864681, 864694 від 10.06.2004, №№ 864701, 864697 від 11.06.2004, серії ЯБ №№ 794450 від 10.06.2004, №№ 794105, 794107 від 18.06.2004, що зазначені у вищевказаних договорах купівлі продажу як документи, що підтверджують право власності продавця, навіть теоретично не могли бути видані останньому у 2004 році, оскільки заявку на друк бланків державних актів з відповідними реквізитами Держкомземом України подано лише 02.09.2005 року, передано їх до Київського обласного головного управління земельних ресурсів 16.09.2005 року та надіслано за відповідними накладними до Обухівського та Миронівського районних відділів земельних ресурсів. Другі примірники вказаних держаних актів, звіти щодо їх використання чи підтвердження реєстрації за ОСОБА_1 в органах земельних ресурсів відсутні, відповідачем їх оригінали чи засвідчені копії до матеріалів справи не долучались та судом не досліджувались. Той факт, що ОСОБА_1 не укладалися договори купівлі-продажу від 2004 року підтверджений також вилученими під час досудового розслідування у кримінальному провадженні 12013000000000148 від 23.01.2013 матеріалами.

Також вказував, що суд першої інстанції безпідставно послався на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29.10.2015, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30.06.2016 у справі № 372/1988/15-ц, оскільки у задоволенні позову прокурора у згаданих рішеннях відмовлено виключно з підстав спливу строку позовної давності. Жодних обставин щодо законності укладення правочинів або набуття у власність земельних ділянок, які є предметом розгляду у даній справі, судами не встановлювалось. Крім того, вказані судові рішення скасовані постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018.

Зазначав, що суд безпідставно вважав недоведеним порушення права власності держави в особі Кабінету Міністрів України. Спірні земельні ділянки загальною площею 6 га в силу положень ст.ст. 19, 57, 84 ЗК України та ст. 5 ЛК України відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України, а саме - до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, що підтверджується інформацією та матеріалами лісовпорядкування, наданими ВО «Укрдержліспроект» і ДП «Київське лісове господарство». Посилаючись на добросовісність дій відповідачів, суд не врахував, що право власності держави, як і будь-яких інших учасників цивільних правовідносин, є непорушним, припиняється у спосіб, визначений цивільним законодавством та також захищене законом.

Зауважував, що суд проігнорував ту обставину, що згідно вимог ст. 388 ЦК України майно може бути витребуване навіть у добросовісного набувача, а права останнього захищені ст. 661 ЦК України. Вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на відсутність виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

На виконання вказівок Верховного Суду до матеріалів справи долучено лист заступника Генерального прокурора України Стрижевської A.A. від 09.02.2017 № 05/1-46вих-17, згідно якого прокуратурі Київської області доручено пред`явлення позову щодо спірних земель лісогосподарського призначення загальною площею 6 га. Не будучи учасником спірних правовідносин та не маючи компетенції на здійснення безпосереднього контролю у сфері земельних правовідносин, Кабінет Міністрів України не вживав заходів для поновлення порушених прав держави до їх виявлення прокурором, про що вказано у позовній заяві.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою Київської області листом від 01.06.2017 № 05/1-1641 вих-17 повідомлено Кабінет Міністрів України про встановлені порушення вимог земельного законодавства та права власності держави на спірні землі лісогосподарського призначення, і дані обставини Кабінетом Міністрів України підтримано і не оскаржено. При цьому позиція щодо повної підтримки доводів прокурора викладена у письмових процесуальних документах, наявних у матеріалах цієї справи.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено.

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007;

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0002;

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів Україн з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,3 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019;

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 3,0 га з кадастровими номерами: 3223155400:06:012:0006, 3223155400:06:012:0004;

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,2 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019.

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014.

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_4 , яка подана його представником - адвокатом Проконовою К.В., та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , яка подана їхнім представником - адвокатом Корнієнком Вадимом Івановичем - задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У постанові Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду та не перевірив доводів відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про сплив строку позовної давності. Зокрема, суд не визначив, чи було відомо прокурору про заявлені ним у позові обставини ще з 2008 року, коли були проведені відповідні прокурорські перевірки, а також у рамках кримінального провадження від 23 січня 2013 року № 12013000000000148. Крім того, Верховний Суд вказав, що при новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно перевірити доводи касаційної скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо не дослідження обставин незаконності вибуття спірних земельних ділянок із власності держави, а також про те, що Кабінет Міністрів України не є особою, в інтересах якої прокурор міг звернутися до суду з позовом у цій справі, так як не був розпорядником спірних земельних ділянок станом на час їх вибуття з власності держави.

Таким чином, апеляційний суд переглядає справу лише в частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок.

В судовому засіданні прокурор Батюк І.В. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_17 проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги в частині, яка переглядається судом апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що 23 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:011:0019) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в смт Козин Обухівського району Київської області.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:011:0014) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в смт Козин Обухівського району Київської області.

23 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:011:0013) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області.

Згідно з інформаційною довідкою Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області від 31 серпня 2016 року № 10-1003-99.2-4369/2-16 державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не видавалися.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено сім нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,5 га кожна з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих в смт Козин Обухівського району Київської області.

У зв`язку з об`єднанням зазначених земельних ділянок 30 жовтня 2007 року ОСОБА_8 було видано два державних акти серії ЯЕ № 954880 та серії ЯД № 954879 на право власності на земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0019) та площею 1,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0018) відповідно.

В подальшому ОСОБА_8 відчужив вищевказані земельні ділянки, а саме:

- земельну ділянку площею 1,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0018) - на користь ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2008 року;

- 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0019 (площею 1,0 га) - на користь ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2008 року;

- 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0019 (площею 1,0 га) - на користь ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 27 травня 2008 року.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено два нотаріально посвідчених договори купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,5 га кожна (кадастрові номери 3223155400:06:003:0002, 3223155400:06:011:0005) з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих в смт Козин Обухівського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2008 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0005 на користь ОСОБА_9 .

В подальшому ОСОБА_9 було видано два державних акти: серії ЯЕ № 954975 від 27 лютого 2008 року - на право власності на земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0004) та серії ЯЖ № 239180 від 23 липня 2008 року - на земельну ділянку площею 1,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0006).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2013 року у справі № 2/752/1390/13-ц здійснено розподіл спільно нажитого майна подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , зокрема визнано за останньою право власності на земельні ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0004 та площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0006.

У договорах купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між продавцем ОСОБА_1 та покупцями ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зазначено, що продавець є власником земельних ділянок згідно з державними актами на право власності на землю серії ЯА №№ 864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№ 864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ № 794450 від 10 червня 2004 року та №№ 794105, 794107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№ 2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№ 3136, 3138, 3140, 3142.

Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209, частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною першою статті 255 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 , як продавцем, та іншими відповідачами, як покупцями, були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області.

В укладених відповідачами договорах зазначено, що ОСОБА_1 набув у власність спірні земельні ділянки згідно державних актів на право власності на землю серії ЯА №№ 864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№ 864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ № 794450 від 10 червня 2004 року та №№ 794105, 94107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№ 2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№ 3136, 3138, 3140, 3142.

Разом з тим, зі звітів та реєстрів про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом Щур Н. Р. за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року та протоколів допиту ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , встановлено, що у 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних договорів.

Державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 , що зазначені у вищевказаних договорах купівлі-продажу як документи, що підтверджують право власності продавця, були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року № 21. Другі примірники вказаних держаних актів, звіти щодо їх використання чи підтвердження реєстрації за ОСОБА_1 в органах земельних ресурсів також відсутні.

Відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет №1).

ОСОБА_19 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подали до суду першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу позовної давності (том 2, а. с. 41, 201, 229).

Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не були учасниками правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбали нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, а тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність. Підстави для позбавлення права власності на об`єкти нерухомого майна не підпадають під дію статей 387, 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки державі.

Доводи прокурора про неправомірні дії відповідачів є безпідставними, оскільки відсутній вирок суду, який би встановлював винуватість у вчиненні ними будь-яких злочинів, так само відсутні інші судові рішення, які б встановили незаконність набуття відповідачами права на землю або правовстановлюючих документів попередніх власників спірних земельних ділянок.

Заявляючи вимоги про витребування земельних ділянок у відповідачів, прокурор не зазначив після якого недійсного правочину останні набули право власності на землю і яким рішенням встановлена недійсність даного правочину. Позовні вимоги фактично пред`явлені в інтересах не держави загалом, а в інтересах Кабінету Міністрів України. Однак прокурором не надано доказів про наявність виключного випадку для подання позову заступником прокурора Київської області, зокрема, чи була письмова вказівка Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції для пред`явлення позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Спірні земельні ділянки знаходяться у межах населеного пункту - смт Козин Обухівського району Київської області, але прокурор не вказує на необхідність захисту прав територіальної громади смт Козин Обухівського району Київської області. Обґрунтування позову стосується захисту загальнодержавної власності, разом з тим, прокурор не подав належних і допустимих доказів на підтвердження віднесення земель до лісового фонду, не обґрунтував порушення прав та законних інтересів Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 15 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частинами другою, третьою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (стаття 13 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої, пункту «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (частини друга, третя статті 56 ЗК України).

Відповідно до частин першої статті 57 ЗК України, частини першої статті 17 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

При цьому право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення статті 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і набувача.

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Головного слідчого управлінням Генеральної прокуратури України перебувало досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч.ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 255 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 як продавцем та іншими відповідачами як покупцями були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області.

В укладених відповідачами договорах зазначено, що ОСОБА_1 набув у власність спірні земельні ділянки згідно державних актів на право власності на землю серії ЯА №№ 864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№ 864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ № 794450 від 10 червня 2004 року та №№ 794105, 794107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№ 2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№ 3136, 3138, 3140, 3142.

Разом з тим, зі звітів та реєстрів про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом Щур Н.Р. за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року та протоколів допиту ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , встановлено, що в 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних договорів.

Державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 серії ЯА №№ 864677, 864675, 864681, 864694 від 10.06.2004, №№ 864701, 864697 від 11.06.2004, серії ЯБ №№ 794450 від 10.06.2004, №№ 794105, 794107 від 18.06.2004, що зазначені у вищевказаних договорах купівлі продажу як документи, що підтверджують право власності продавця, були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року № 21. Другі примірники вказаних держаних актів, звіти щодо їх використання чи підтвердження реєстрації за ОСОБА_1 в органах земельних ресурсів також відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1).

Відповідачі не спростували інформацію ДП «Київське лісове господарство» і не порушували питання про призначення в справі відповідної земельно-технічної експертизи.

Долучені до матеріалів справи прокурором документи є письмовими доказами та стосуються предмета спору, а тому підлягали оцінці в сукупності з іншими доказами.

Позовні вимоги заявлені до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування майна з чужого володіння як до володільців спірних земельних ділянок, а не осіб, винних у вчиненні кримінальних правопорушень. Позовні вимоги прокурора обгрунтовані тим, що в дійсності державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 не видавалися, а підстави для вибуття земельних ділянок із державної власності були відсутні. Відтак, позивачем правильно обрано спосіб захисту права. Право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок, відповідають вимогам ст.ст. 387, 388 ЦК України.

В суді першої інстанції ОСОБА_19 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подали до суду першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності (том 2, а. с. 41, 201, 229).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

На позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19).

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), зазначено, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Як вбачається з матеріалів справи, представник Кабінету Міністрів України подав пояснення, в яких зазначив, що Кабінету Міністрів України про вказані порушення раніше, а саме, до звернення прокурора, відомо не було, оскільки рішення про передачу у власність спірних земельних ділянок не приймалися.

Прокурор зазначив, що Кабінет Міністрів України дізнався про порушення права державної власності на спірні земельні ділянки після отримання ним листа від 01.06.2017 № 05/1-1641вих-17, яким повідомлено про встановлені порушення вимог земельного законодавства та права власності держави на спірні землі лісогосподарського визначення.

Позов прокурора в інтересах Кабінету Міністрів України поданий до суду 13 червня 2017 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції відхиляє посилання сторони відповідачів про пропуск позивачем трирічної позовної давності та зауважує, що факт порушення кримінальної справи не може свідчити про те, що саме з цієї дати прокурор або Кабінет Міністрів України могли дізнатися про те, що спірне майно незаконно вибуло з власності держави.

Твердження про те, що перебіг позовної давності слід обраховувати саме з 2008 року, тобто з моменту порушення кримінальної справи за фактом підроблення державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, не заслуговують на увагу, так як порушення кримінальної справи свідчить лише про початок процедури розслідування кримінального правопорушення, натомість обставини щодо укладення оспорюваних договорів стали відомі на наступних стадіях розслідування цього кримінального правопорушення.

Крім того, в цій справі відповідачі ОСОБА_19 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не навели переконливих аргументів та апеляційним судом не встановлено обставин, які б спростовували доводи прокурора про те, що Кабінет Міністрів України не міг дізнатись про порушення своїх інтересів раніше, оскільки не був стороною договорів купівлі-продажу.

Крім того, Кабінет Міністрів України не визнавався потерпілим у вказаній кримінальній справі та не мав можливості ознайомитися з нею. До його повноважень не належить ведення судового слідства, перевірка процесуальних рішень слідчих; він не повідомлявся про порушення всіх кримінальних справ та про прийняті процесуальні рішення в них, а тому не мав можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права у 2008 році, оскільки не знав та не мав можливості дізнатися про порушення, викладені у позові, у 2008 році.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, щорішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року в частині незадоволених позовних вимог Першогозаступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок підлягає скасуванню, в цій частині необхідно ухвалити нове судове рішення, яким позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок задовольнити; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_4 на користь Київської обласної прокуратури слід стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 5195,20 грн.; з ОСОБА_6 на користь Київської обласної прокуратури слід стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2750,40 грн.; з ОСОБА_7 на користь Київської обласної прокуратури слід стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2750,40 грн., з урахуванням розміру земельної ділянки.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської області прокуратури задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року в частині незадоволених позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок задовольнити.

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007.

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014;

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Київської обласної прокуратури 5195,20 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Київської обласної прокуратури 2750,40 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь Київської обласної прокуратури 2750,40 грн. судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 березня 2024 року.

Головуючий: Судді: