Ухвала

від 19.06.2023 по справі 183/1442/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/921/23 Справа № 183/1442/23 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційними скаргами представників третіх осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022220000003466,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2023 року задоволено клопотання начальника Барвінківського відділу Ізюмської прокуратури Харківської області та з метою забезпечення конфіскації майна накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_6 , а саме на:

- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку 6320281601:00:004:0146, розташовану за адресою: Харківська область, Ізюмський (кол.Балаклійський) район, с.Вербівка;

- земельну ділянку 6320281601:00:005:0192, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку 6320281600:02:000:0179, розташовану за адресою: Харківська область, Ізюмський (кол.Балаклійський) район, сільська рада Вербівська;

- земельну ділянку 6320281600:02:000:0176, розташовану за адресою: Харківська область, Ізюмський (кол.Балаклійський) район, сільська рада Вербівська;

- земельну ділянку 6320281600:02:000:0231, розташовану за адресою: Харківська область, Ізюмський (кол.Балаклійський) район, сільська рада Вербівська.

Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя зазначив, що клопотання містить достатньо правових підстав для його задоволення, оскільки ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, відповідно до санкції якого передбачено покарання, у тому числі у вигляді конфіскації майна, у зв`язку з чим, з метою забезпечення подальшого виконання можливого покарання, з метою забезпечення конфіскації майна, виникла необхідність у арешті майна, яке належить на праві власності підозрюваному.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 просить поновити строк на апеляційне оскарження, мотивуючи тим, що оскаржувану ухвалу було отримано лише 28 березня 2023року, як відповідь на адвокатський запит №22-03-23 від 22 березня 2023 року, по суті апеляційної скарги просить скасувати ухвалу слідчого судді про арешт майна та ухвалити нову ухвалу, якою залишити клопотання начальника Барвінківського відділу Ізюмської окружної прокуратури Харківської області без задоволення.

Обґрунтовуючи заявленів апеляційнійскарзі вимогиадвокат ОСОБА_8 вказує нате,що рішенняслідчого суддіпро необхідністьрозгляду клопотанняпрокурора проарешт майнабез повідомленнявласника майнажодним чиномневмотивоване.Судом першоїінстанції булонеобґрунтовано накладеноарешт навсе нерухомемайно,оскільки вононе єособистою власністю ОСОБА_6 ,а єспільною сумісноювласністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .Крім того,в ухваліслідчого суддіпрокурором незазначається,якому обмеженнюпідлягають праваосіб,які користуютьсята/аборозпоряджаються майном.Поняття арешт майнавідповідно дост.170КПК Україниохоплює правона відчуження,розпорядження та/абокористування майном.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 також просить поновити строк на апеляційне оскарження, мотивуючи тим, що він як представник ОСОБА_5 оскаржувану ухвалу отримав 28 березня 2023 року, а тому має право на поновлення строку. По суті апеляційної скарги просить скасувати ухвалу слідчого судді про арешт майна та ухвалити нову ухвалу, якою залишити клопотання начальника Барвінківського відділу Ізюмської окружної прокуратури Харківської області без задоволення.

Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги адвокат ОСОБА_7 вказує на те, що рішення слідчого судді є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції не було в повній мірі досліджено, що арештовані об`єкти нерухомого майна перебувають у спільній сумісній власності подружжя та не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна для ОСОБА_5 .

Прокурор, треті особи, щодо майна яких вирішується питання про арешт, та їх представник у судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про дату та час розгляду апеляційних скарг, адвокат ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надали клопотання про розгляд провадження за їх відсутності, у зв`язку з чим апеляційні скарги розглянуто за відсутності осіб.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши надані матеріали та доводи, викладені в апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Вирішуючи питання про дотримання строку апеляційного оскарження апеляційний суд виходить з того, що оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без апелянтів, а отже, за правилами ч. 3 ст. 395 КПК України строк її апеляційного оскарження обчислюється з дня отримання копії даної ухвали. Інших правил визначення моменту початку строку апеляційного оскарження у цих правовідносинах процесуальний закон не містить.

Оскільки з наданих матеріалів провадження слідує, що копія ухвали слідчого судді від 22 березня 2023 року апелянтами отримана 28 березня 2023 року як відповідь на адвокатський запит, а апеляційні скарги було подано до суду апеляційної інстанції через систему Електронний суд 31 березня 2023 року, апеляційний суд не вбачає підстав для висновку про пропущення строку апеляційного оскарження та необхідність розгляду і вирішення питання про його поновлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як слідує з матеріалів провадження СВ ВП №1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22022220000003466, відомості про яке внесено до ЄРДР 29 листопада 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що у період з початку серпня 2022 року, точний день та час в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим, перебуваючи на території м. Балаклія Ізюмського району Харківської області, ОСОБА_6 проваджував господарську діяльність ТОВ «Балаклійське ХПП» у взаємодії з представниками тимчасової окупаційної адміністрації м.Балаклія Ізюмського району Харківської області.

10 березня 2023 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, що виразилися у провадженні господарської діяльності у взаємодії із незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора (колабораційна діяльність).

Санкція статті ч. 4 ст. 111-1 КК України, за якою підозрюється ОСОБА_6 , передбачає обов`язкове додаткове покарання - конфіскацію майна.

Відповідно до ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки.

Для забезпечення конфіскації майна і можливого цивільного позову у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством, накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальна відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на житлові будинки, що розташовані за адресою:

АДРЕСА_2 , зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_6 ;

2. АДРЕСА_1 , зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_6 .

Також, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на земельні ділянки, за наступними кадастровими номерами:

1.Земельна ділянка 6320281601:00:004:0146, розташована за адресою: Харківська область, Ізюмський (кол. Балаклійський) р-н., с. Вербівка - зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_6 ;

2.Земельна ділянка 6320281601:00:005:0192, розташована за адресою: АДРЕСА_1 - зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_6 ;

3.Земельна ділянка 6320281600:02:000:0179, розташована за адресою: Харківська область, Ізюмський (кол. Балаклійський) р-н., с/рада Вербівська - зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_6 ;

4.Земельна ділянка 6320281600:02:000:0176, розташована за адресою: Харківська область, Ізюмський (кол. Балаклійський) р-н., с/рада Вербівська - зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_6 ;

5.Земельна ділянка 6320281600:02:000:0231, розташована за адресою: Харківська область, Ізюмський (кол. Балаклійський) р-н., с/рада Вербівська - зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_6 .

Враховуючи викладене, а також, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні злочину, який відноситься до категорії нетяжких злочинів, санкція якого передбачає обов`язкове додаткове покарання - конфіскація майна, з метою забезпечення подальшого виконання можливого покарання та забезпечення конфіскації майна прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, яке належить на праві власності підозрюваному.

Задовольняючи дане клопотання слідчий суддя зазначив, що висновки органу досудового розслідування щодо можливої причетності ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення, яке йому інкримінується, не є явно необґрунтованими чи очевидно недопустимими, тому дійшов висновку про доведеність стороною обвинувачення обґрунтованості підозри тією мірою, щоб виправдати застосування заходів забезпечення кримінального провадження. У випадку визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, останньому буде призначено передбачене санкцією цієї частини статті додаткове покарання у виді конфіскації майна, тому на переконання слідчого судді, прокурор в клопотанні довів необхідність арешту майна підозрюваного з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

За результатами апеляційного розгляду апеляційний суд дійшов висновку, що слідчим суддею цілком законно та обгрунтовано в даному випадку було задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на вказане у клопотанні майно через існування ризиків можливого приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі чи відчуження майна.

В даному конкретному випадку апеляційний суд цілком погоджується з висновком слідчого судді про існування підстав для задоволення клопотання прокурора та вважає, що хоча вказаний захід забезпечення кримінального провадження є крайнім та необхідним, він також є найбільш ефективним у зв`язку із тим, що іншими наявними заходами, окрім як накладення арешту, забезпечити схоронність вказаного майна, не допущення його приховування, відчуження, перетворення, пересування, зникнення, неможливо, у зв`язку з чим не застосування вказаного заходу може призвести до встановлених судом ризиків.

Доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 про те, що суд безпідставно розглянув клопотання прокурора про арешт майна без повідомлення власника майна про дату та час його розгляду, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції розглянув провадження у відповідності до ч. 2 ст. 172 КПК України без участі особи, у володінні якої знаходиться вказане майно, з метою унеможливлення завчасного продажу, знищення або переховування майна.

Доводи апеляційних скарг про те, що арештоване майно є спільним майном подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , не спростовують висновків слідчого судді, викладених у оскарженій ухвалі.

Як слідує із долучених до клопотання матеріалів арештоване майно зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_6 .

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності.

Разом з тим, режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділу часток кожного власника в натурі. Даних про виділ таких частин апелянтами не надано.

Зазначене унеможливлює ідентифікацію конкретної частки підозрюваного у спільному майні, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.

Сама по собі наявність режиму спільної сумісної власності майна подружжя не створює обов`язку слідчого судді при розгляді клопотання про арешт майна встановлювати, яка саме частина майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, належить підозрюваному, оскільки це не передбачено нормами кримінального процесуального законодавства України, натомість, має встановлюватися в порядку цивільного судочинства. У межах кримінального провадження питання, пов`язані з правами на частку майна вказаних осіб, мають вирішуватись судом при постановленні вироку.

За таких обставин, посилання апелянтів на те, що арештоване майно є спільною власністю подружжя на підставі ст. 60 СК України, не є підставою для відмови у накладенні арешту на вказане майно з метою його можливої конфіскації як виду покарання.

Твердження адвоката ОСОБА_8 про те, що в ухвалі слідчого судді не зазначається, якому обмеженню підлягають права осіб, які користуються та/або розпоряджаються майном, на переконання апеляційного суду не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 173 КПК України слідчий суддя, задовольняючи клопотання про арешт майна, повинен в резолютивній частині ухвали зазначити перелік майна, на який накладено арешт, а відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 173 КПК України якщо слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, вважає за необхідне заборонити, обмежити право власників чи володільців розпоряджатися або користуватися майном, у резолютивній частині ухвали він повинен прямо про це зазначити, разом із вказівкою на майно, щодо якого застосовуються такі заборони чи обмеження, з чого слідує, що відсутність в ухвалі слідчого судді вказівки на заборону чи обмеження розпоряджатися або користуватися майном, як це прямо передбачено п. 4 ч. 5 ст. 173 КПК України, означає що арешт, накладений слідчим суддею без конкретизації передбачених заборон і обмежень, має тлумачитися виключно як такий, що накладає найменший обсяг обмежень права власності, а саме заборону відчуження майна.

Що ж стосується посилань апелянтів на недостатню обґрунтованість ухвали слідчого судді про арешт майна, то вони є їх особистою суб`єктивною оцінкою та не обґрунтовують необхідності скасування вірного по суті судового рішення.

Таким чином, з урахуванням вище наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на речі та документи, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.

Отже, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування ухвали слідчого судді.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скаргипредставників третіхосіб,щодо майнаяких вирішуєтьсяпитання проарешт, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 -адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчогосудді Новомосковськогоміськрайонного судуДніпропетровської областівід 22березня 2023року про накладення арешту на нерухоме майно, що належить підозрюваному ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022220000003466 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3