Постанова

від 22.06.2023 по справі 826/6665/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року

м. Київ

справа №826/6665/16

адміністративне провадження № К/9901/10213/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Коваленко Н.В., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2020 (колегія суддів: Огурцов О.П., Арсірій Р.О., Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2021 (колегія суддів: Бабенко К.А., Степанюк А.Г., Чаку Є.В.) у справі №826/6665/16 за позовом Благодійної організації «Благодійний фонд «Богдана Гаврилишина», Благодійного фонду «Енергетичний центр ім. І.Люндіна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус-1» до Національного банку України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міської молодіжної організації «Центр соціальних та ділових ініціатив», та на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

Благодійна організація "Благодійний фонд "Богдана Гаврилишина", Благодійний фонд "Енергетичний центр ім. І.Люндіна", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" звернулись до суду з позовом, в якому просили визнати протиправними та скасувати постанову Національного банку України від 05.04.2016 № 234 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.07.2017 касаційну скаргу Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка Ігоря Івановича - залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 16.05.2019 заяву Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.07.2017 у справі № 826/6665/16 (провадження № К/800/15366/17, К/800/15779/17, К/800/15968/17) задоволено частково.

Скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20.07.2017.

Справу № 826/6665/16 передано на розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2021, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення змінити в частині мотивів, відмовивши в задоволенні позову з мотивів, наведених у касаційній скарзі.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивачами у цій справі є вкладники банку, що ліквідується, а не його акціонери. Оскаржувана постанова НБУ є складовою процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та може бути оскаржена лише самим банком, а у виключних випадках мажоритарним акціонером, що діє в інтересах банку. Отже, позивачі не є учасниками спірних публічно-правових правовідносин, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24.10.2017 у справах №21-1650а16 та №21-3926а16, та у постановах Верховного Суду від 26.02.2021 у справі №826/20045/14, від 27.01.2021 у справі №826/1973/17.

Також скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 266-1 КАС України, зокрема, щодо обов`язку застосування судами кількісних, якісних оцінок та висновків, зроблених Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі яких були прийняті відповідні рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2021 відкрито касаційне провадження на підставі п. 1, 3 ч. 4 ст. 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу третя особа ТОВ «Сіріус 1» просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення залишити без змін.

Від решти учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.

У зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що постановою правління Національного банку України від 04.04.2016 № 231/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії проблемних» ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.

05.04.2016 Національним банком України прийнято постанову №234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних», згідно з якою Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Крім того, зазначеною Постановою визнано такими, що втратили чинність Постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 189/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» та призначення куратора» та від 04.04.2016 №231/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії проблемних».

Постанову від 05.04.2016 № 234 Національним банком України прийнято за наслідками розгляду пояснювальної записки Департаменту банківського нагляду про необхідність віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних та інформації, викладеної у доповідній записці Департаменту банківського нагляду від 04.04.2016 № В/20-0003/36223/БТ, складеній за результатами безвиїзного банківського нагляду за діяльністю ПАТ «КБ «Хрещатик».

Згідно з постановою Правління Національного банку України від 04.04.2016 № 231/БТ, в зв`язку з допущенням ПАТ «КБ «Хрещатик» зменшення на 5 і більше відсотків значення нормативу миттєвої ліквідності (Н4) нижче мінімуму нормативного значення п`ять і більше разів протягом березня 2016 року ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії проблемних

Листом від 31.03.2016 № 16-15/2-077 ПАТ «КБ «Хрещатик» надав до Національного банку України план реструктуризації, затверджений рішенням загальних зборів акціонерів банку.

За даними статистичної звітності ПАТ «КБ «Хрещатик» за формою № 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів та лімітів відкритої валютної позиції» станом на 01.04.2016 відбулося зменшення розміру регулятивного капіталу та нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) до однієї третини від мінімального рівня, встановленого Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №368 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 за №841/6032 .

Встановлено при здійсненні Банком діяльності щодо порушення Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 за №841/6032 щодо нормативу миттєвої ліквідності (Н4), нормативу короткострокової ліквідності (Н6), нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативу великих кредитних ризиків (Н8), нормативу максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов`язаними з банком особами (Н9), а також ліміту загальної довгої та відкритої валютної позиції банку (Л13-1).

Зважаючи на вказані обставини, Національний банк України прийшов до висновку, що прийняття постанови про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до неплатоспроможних на підставі статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» буде адекватним вчиненим банком порушенням та рівню загрози інтересам вкладників чи інших кредиторів Банку.

Не погоджуючись з постановою Національного банку України від 05.04.2016 № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», Благодійна організація "Благодійний фонд "Богдана Гаврилишина", Благодійний фонд "Енергетичний центр ім. І.Люндіна", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" як вкладники Комерційного банку "Хрещатик", звернулись до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю підстав для захисту та відновлення прав позивачів, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі №640/18835/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ «УКРФІНКОМ» до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Шевченко Олександр Володимирович, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Хрещатик» Луньо Ілля Вікторович про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень, зокрема, визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 05.04.2016 № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних».

При цьому суди виходили з того, що позивачі як вкладники банку наділені адміністративно - процесуальною правосуб`єктністю щодо звернення до суду з позовом про скасування рішень щодо неплатоспроможності та ліквідації банку.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке

Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України, в редакції, чинній на момент звернення до суду) визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Основного Закону). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України та ст.ст. 2, 5 КАС України (в чинній редакції).

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.

Статтею 79 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 № 2121-ІІІ (далі - Закон № 2121-ІІІ) передбачено, що банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.

Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов`язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України, належать власники істотної участі у банку та учасники банківських груп (ч.ч. 1, 2 ст. 72 Закону № 2121-ІІІ).

З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що відповідно до Закону №2121-ІІІ, до суб`єктів оскарження рішень та дій НБУ, крім банків, віднесено й "інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ". При цьому, норма ст. 79 Закону № 2121-ІІІ сформульована у загальному вигляді, як наділення таких суб`єктів правом на оскарження рішень НБУ, без конкретизації предмета оскарження. У цій нормі не міститься жодних застережень щодо можливості оскарження такими особами лише рішень НБУ, які прямо адресовані цим особам.

Таким чином, положення ст. 79 Закону № 2121-ІІІ поширюються на відносини та випадки, коли рішеннями НБУ порушуються права та законні інтереси також й інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ.

Згідно ч. 2, 3 ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Відтак, Національний банк України не здійснює наглядову діяльність за вкладниками банку - як фізичними, так і юридичними особами.

Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених Законом №2121-ІІІ, є заходами адміністративного реагування та адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.02.2019 у справі № 826/2184/17 на підставі аналізу змісту Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI дійшла висновку, що після введення тимчасової адміністрації всі повноваження виконавчого органу (правління) банку призупиняються, а у разі ліквідації припиняються. Ураховуючи викладене, банк як юридична особа в особі її органів правління позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду за захистом порушених прав банку (його акціонерів) з метою оскарження відповідного рішення НБУ, зокрема, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. ФГВФО чи його уповноваженої особи, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку (ліквідатора), в силу норм Закону № 4452-VI у своїй діяльності спрямована на співпрацю з НБУ, а не на звернення до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій НБУ та/або оскарження прийнятих НБУ рішень.

Стаття 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" установлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові від 05.02.2019 у справі № 826/2184/17 (провадження № 11-918апп18) звернула увагу на те, що на розгляді ЄСПЛ перебувала справа "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", у якій, серед іншого, заявники скаржилися на те, що банк не мав доступу до суду для оскарження постанови НБУ.

Так, у рішенні від 21.12.2017 у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" ЄСПЛ підкреслив, що "за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (див. рішення у справі "Агротексім та інші проти Греції" від 24 жовтня 1995 року, п. 59-72). Проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (там само, п. 66)".

Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що за звичайних обставин акціонер (навіть мажоритарний) не може звертатися до суду в інтересах банку.

Водночас у контексті згаданої справи "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" ЄСПЛ зазначив таке: "подаючи скарги в інтересах банку-заявника, перший заявник діяв як мажоритарний акціонер та віце-президент банку. На момент подання заяви акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника. Банк перебував під контролем ліквідаційної комісії, що складалася з посадових осіб територіальних управлінь НБУ, які становили більшість, та працівниками місцевої податкової інспекції (п. 12). Таким чином, з огляду на ситуацію банку-заявника та характер цих скарг Суд доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали першому заявнику право подати цю заяву в інтересах банку-заявника (див. згадане рішення у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки", п. 46-52, та ухвалу щодо прийнятності у справі "Капітал банк АД проти Болгарії" від 09 вересня 2004 року)".

При цьому ЄСПЛ зазначив, що скарги, подані першим заявником (Фельдманом) як мажоритарним акціонером, є несумісними за критерієм ratione personae із положеннями Конвенції у розумінні підп. "a" п. 3 ст. 35 Конвенції, а тому Фельдман як акціонер банку не вправі звертатись до суду у власних інтересах, і за звичайних обставин (зокрема за наявності уповноважених органів банку) не вправі звертатись до суду й в інтересах банку. Водночас, ураховуючи, що виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень, з огляду на ситуацію банку та характер цих скарг ЄСПЛ доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали акціонеру право подати цю заяву в інтересах банку-заявника.

Таким чином, стороною у справі був не акціонер банку, а сам банк, оскільки з огляду на виключні обставини від імені банку діяв контролюючий акціонер банку, який за звичайних обставин не вправі представляти банк.

У справі № 826/2184/17 Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, що виконавчі органи банку були позбавлені своїх повноважень, дійшла висновків про існування виключних обставин, у силу яких слід визнати повноваження контролюючого акціонера звернутись до суду з позовом в інтересах банку стосовно процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

В справі, що розглядається, позивачами є Благодійна організація «Благодійний фонд «Богдана Гаврилишина», Благодійний фонд «Енергетичний центр ім. І.Люндіна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіріус-1», що є клієнтами - вкладниками ПАТ «КБ «Хрещатик», не маючи жодної частки акцій банку.

Підставами для звернення до суду з позовом є те, що порушуються їх права щодо вільного володіння, користування та розпорядження грошовими, які знаходяться на рахунках ПАТ "КБ "Хрещатик".

Водночас предметом спору в цій справі є постанова Національного банку України від 05.04.2016 № 234 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних.

Вказане рішення є складовою процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та може бути оскаржені лише самим банком, а у виключних випадках мажоритарним акціонером, що діє в інтересах банку.

Отже, позивачі не є учасниками спірних публічно-правових правовідносин, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №826/23916/15, від 28.10.2021 у справі № 826/10488/17, від 21.12.2022 у справі № 826/13385/17та від 26.02.2021 у справі №826/20045/14, від 27.01.2021 у справі №826/1973/17, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

З приводу посилань судів попередніх інстанцій на постанову Верховного Суду від 16.05.2019 у цій же справі №826/6665/16, колегія суддів зазначає, що вона ухвалена за результатами розгляду заяви НБУ, поданої в порядку глави 3 розділу ІУ Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017, про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.07.2017 у зв`язку з неоднаковим застосуванням касаційним судом ст. 79 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Положеннями статті 341 КАС України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до положень статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

Однією з підстав відкриття касаційного провадження було відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 266-1 КАС України, зокрема, щодо обов`язку застосування судами кількісних, якісних оцінок та висновків, зроблених Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі яких були прийняті відповідні рішення.

Разом з цим, стосовно надання оцінки цій підставі колегія суддів зазначає, що вирішенню справи по суті та ухваленню відповідного рішення завжди передує вирішення питання щодо наявності прав у позивача та підстав для його звернення до суду з відповідним позовом.

Враховуючи, що Верховним Судом встановлено відсутність факту порушення прав позивачів оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень, вирішення питання щодо формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, що було підставою для відкриття касаційного провадження, є недоцільним.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2021 змінити в частині мотивів.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Н.В. Коваленко

А.І. Рибачук