Рішення

від 19.06.2023 по справі 922/43/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/43/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД.КОМ", м.Київ про стягнення 33618,63 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру у Харківської області (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД.КОМ" (надалі - Відповідач) штрафу у розмірі 7% від вартості ненаданих послуг за Договором №10/11-Д/370 від 11.11.2021 на площу 3957,4236 га в сумі 33 618,63 грн, а також суми судових витрат.

Судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/43/23, розгляд якої здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду направлена учасникам справи та згідно статті 251 ГПК України, встановлено Відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов, а відповідно до частини 2 зазначеної статті, запропоновано Позивачу, в строк 10 днів подати до суду відповідь на відзив з дня його отримання. Також учасників повідомлено, що додаткові письмові докази, висновки експертів, клопотання, заяви та пояснення можуть бути подані ними до суду у встановлений строк.

Суд вважає за доцільне зазначити, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, та Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Так, у відповідності до норм ГПК України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Таким чином, для захист людських життів, не допускаючи загрози а ні життю, а ні здоров`ю, а також для повного та всебічного розгляду справи, враховуючи сам принцип розгляду господарського судочинства, суд звертає увагу щодо надання не тільки доказів та і надання письмових пояснень, обґрунтувань (викладення своїх позицій) саме в письмовій формі.

Враховуючи вищевказане суд зазначає, що Відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю та отримання останнім ухвали суду про відкриття провадження у справі, проте станом на момент винесення рішення, від Відповідача не надійшло, а ні відзиву на позовну заяву, а ні інших доказів, пояснень тощо.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідача стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

А також судом повідомлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідач надіслав до суду відзив (вх. № 4016), в якому просить суд в задоволенні позову відмовити з посиланням на відсутність вини з боку відповідача.

У відповіді на відзив (вх. № 4637) Позивач наполягає на стягненні збитків з посиланням на те, що Відповідач не виконав свого обов`язку згідно умов зазначеного Договору, а отже на останнього покладається штрафні санкції.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно з ст. 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (замовник) та ТОВ «ЛЕНД.КОМ» (виконавць) був укладений Договір надання послуг з розроблення технічної документації від 11.11.2021 №10/11-Д/370 (далі Договір). Згідно з його умовами замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з розроблення технічної документації з проведенням державної інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Харківської області (ДК 021:2015 71350000-6 «Науково-технічні послуги в галузі інженерії») загальною площею відповідно до Технічного завдання, викладеного в Додатку 1, що є невід`ємною частиною цього Договору, а замовник прийняти і оплатити надані виконавцем послуги на умовах, визначених даним Договором. Обсяг надання послуг 10876,8836 га, який може бути зменшеним залежно від реального фінансування видатків (пункти 1.1., 1.2. Договору).

Положеннями пункту 3.1. Договору передбачено, що вартість послуг за цим Договором відповідно до кошторису з надання послуг складає 1320000,00 грн в т.ч. ПДВ 220 000,00 грн.

Строки надання послуг з розроблення технічної документації з проведення державної інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Харківської області до 01.12.2021 (пункт 5.2. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного виконання замовником своїх зобов`язань (пункт 11.1. Договору).

До Договору були погоджені: технічне завдання додаток №1; технічні, якісні та інші вимоги до послуг додаток №2; кошторис на надання послуг додаток №3; календарний план додаток №4.

Додатковими угодами від 19.11.2021 за №1/10/11-Д/370/383, від 01.12.2021 за №2/10/11-Д/370/416, від 17.12.2021 за №3/10/11-Д/370/440, від 22.12.2021 за №4/10/11-Д/370/455 строки надання послуг з розроблення технічної документації продовжені до 23.12.2021.

Матеріалами справи підтверджується, що з боку Позивача (Замовника) було підписано Акт № 3, Акт № 1 та Акт № 2 приймання-передачі наданих послуг (без зауваження) щодо передачі результатів наданих послуг щодо земельних ділянок за загальною кількістю наданих та прийнятих послуг, що становить 6919,4600 га (на загальну суму послуг 839733,84 грн), а саме: кадастровий № 6325455900:12:000:0004 площею 2193,0224 га; кадастровий № 6325455900:12:000:0002 площею 1654,6369 га; кадастровий № 6310137900:09:005:0041 площею 2,6007 га; кадастровий №6321755600:03:000:0290 площею 3069,2000 га.

Відповідачем (ТОВ «ЛЕНД.КОМ») було виготовлено технічні документації на цю площу, кожна з яких була погоджена постійним землекористувачем та 15.12.2021 передано на затвердження до Харківської обласної державної адміністрації (супровідні листи з додатками вих. за №1155 від 15.12.2021 р., №1156 від 15.12.2021 р., №1157 від 15.12.2021 р., № 1158 від 15.12.2021 р., № 1159 від 15.12.2021 р., №1272/1 від 21.12.2021 р., №1272/2 від 21.12.2021 р., №1272/3 від 21.12.2021 р., №1272/4 від 21.12.2021р., №1272/5 від 21.12.2021 р., та листи про додавання документів № 1292 від 23.12.2021р., № 1293 від 23.12.2021 р.), тобто стосовно площі 3970,2580 га. (на загальну суму послуг 480266,20 грн), земельних ділянок:

кадастровий № 6312090001:67:001:0014 площею 2,7600 га;

кадастровий № 6312090001:68:001:0011 площею 76,3660 га;

кадастровий № 6312090001:72:001:0030 площею 74,6044 га;

кадастровий № 6325455900:12:000:0006 площею 88,1192 га;

кадастровий № 6325455900:12:000:0007 площею 0,3400 га;

кадастровий № 6325455900:12:000:0008 площею 5,3487 га;

кадастровий № 6325455900:04:000:0840 площею 290,8650 га;

кадастровий № 6325455900:12:000:0003 площею 1239,3601 га;

кадастровий № 6325455900:04:000:0842 площею 141,9053 га;

кадастровий № 6325455900:04:000:0841 площею 383,2489 га;

кадастровий № 6325455900:12:000:0005 площею 1480,4447 га;

кадастровий № 6325455900:04:000:0844 площею 22,2363 га;

кадастровий № 6325455900:04:000:0843 площею 141,8657 га;

кадастровий № 6310137200:03:001:0025 площею 22,7914 га.

Як вбачається з матеріалів земельні ділянки на площу 3970,2580 га. передано на реєстрацію в Державний земельний кадастр до 23.12.2021 р. з подальшим отриманням Витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки. Відповідачем внесено уточнення щодо формування про місцезнаходження, повторно додало витяг з ДЗК та повторно направлено Техдокументацію із землеустрою з проведення державної інвентаризації земель та Витяги з ДЗК щодо земельних ділянок площею 3970,2580га на затвердження до ХОДА з клопотанням вих №44-№52 від 27.01.2022, на яке Відповідачем не отримано відповіді, при цьому документи Відповідачем підготовлені та проведені реєстрації.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Позивач у позові, як на підставу визначення підсудності саме у м. Харків, посилається на норми частини п`ятої статті 29 ГПК України.

При цьому, стаття 29 Господарського процесуального кодексу України визначає правила підсудності справ за вибором позивача, тобто альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред`явлений в одному з двох і більше судів. Отже, головною ознакою цього виду підсудності є воля позивача у справі під час визначення конкретного господарського суду для вирішення спору по суті в межах правил, встановлених процесуальним законом.

Альтернативна територіальна підсудність зумовлена необхідністю або доцільністю надання позивачеві права вибору суду, який розглядатиме справу. При цьому, суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді, адже право позивача на альтернативну підсудність є абсолютним і не може бути обмежене, оскільки процесуальний закон не передбачає виключень з нього.

Так, частиною п`ятою статті 29 ГПК України передбачено, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Крім того, статтею 30 ГПК України врегульовано виключну територіальну підсудність справ та наведено перелік категорій справи, які підлягають розгляду за правилами виключної підсудності.

Частина третя статті 30 ГПК України встановлює виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини.

За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука "з приводу" означає "у зв`язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 №911/2390/18).

Предметом спору у справі є майнова вимога позивача до відповідача про стягнення штрафних санкцій, спричинених неналежним виконанням умов Договору в частині розроблення технічної документації з проведенням державної інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Харківської області.

Так, приписами статті 29 ГПК України, на яку посилається позивач у позові в обґрунтування підсудності, визначена підсудність справ за вибором позивача. Однак, частина перша 29 ГПК України визначено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Отже, в даному випадку застосуванню підлягають саме правила виключної підсудності справи, встановлені ст. 30 ГПК України.

Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування (вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №905/1566/17, від 16.08.2019 у справі №916/142/19).

Отже, суд дійшов висновку, що спір у цій справі підсудний господарському суду за місцем знаходження нерухомого майна (земель державної власності на території Харківської області) у зв`язку з чим спір підлягає розгляду у Господарському суді Харківської області.

Правовідносини, які виникли між сторонами на підставі Договору, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно з положеннями статей 4, 173-175 і частини першої статті 193 ГК України, до цих відносин повинні застосовуватися відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із загальними вимогами до виконання зобов`язань, що виникають у тому числі з договорів, зобов`язання має виконуватись належним чином. Однією з умов належного виконання зобов`язання є виконання його у встановлений строк. Так, відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За припасами частини першої, третьої статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Умовами пункту 8.1. Договору в разі порушення виконавцем умов зобов`язання щодо якості надання послуг стягується штраф у розмірі 20% від вартості наданих неякісних послуг; за прострочення строків визначених договором термінів надання послуг понад 30 днів додатково до пені стягується штраф у розмірі 7% від вартості ненаданих послуг.

Твердження Позивача спростовані доводами Відповідача, що підтверджується відповідним доказами наданими останнім.

Отже суд дійшов до висновку та зазначає наступне.

Умовами пункту 6.1. Договору передбачено, що для надання послуг за цим Договором замовник, не пізніше 10 календарних днів після укладення цього Договору, надає виконавцю вихідні дані, перелік яких наведено в Технічному завданні (додаток №1) по кожному району або його частини. Факт приймання передачі даних посвідчується сторонами шляхом складання відповідно акту приймання-передачі документів.

Підпунктом 7.1.2. пункту 7.1. Договору визначено, що замовник зобов`язаний протягом 10 календарних днів після підписання цього Договору, передати виконавцю вихідні дані, передбачені технічним завданням.

Проте, Позивачем не надано до суду доказів надання Відповідачеві всіх вихідних даних на несформовані земельні ділянки, про що свідчить відсутність відповідних доказів.

Відповідачем в підтвердження надано підписані акти приймання-передачі вихідних даних на земельні ділянки площею в розмірі 6919,4600 га без зауважень, а також стосовно площі 3 970,2580 га було виготовлено технічні документації, які погоджені постійними землекористувачами та 15.12.2021 передано на затвердження до ХОДА, а 23.12.201 передано всі земельні ділянки на реєстрацію з подальшим отриманням Витягів з ДЗК про земельні ділянки.

Суд зазначає, що викладені Відповідачем заперечення підтверджуються відповідними доказами наданими разом з відзивом на позовну заяву. Доказів на спростування викладених вище обставин Позивачем до суду не надано. А отже, відсутні підстави стверджувати про виконання позивачем свого обов`язку, як то передбачено пунктом 6.1., щодо передачі вихідних даних за Договором у повному обсязі.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 05.06.2019 №476 інвентаризація земель проводиться з урахуванням принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення.

Отже, ненадання вихідних даних у повному обсязі, а значить - неналежне виконання Позивачем своїх зобов`язань за Договором, порушує не тільки засади добросовісності господарської діяльності, а й принципи плановості, достовірності та повноти даних та, як наслідок, умови Договору зі сторони позивача.

Положеннями пункту 6.4. Договору передбачено, що в разі наявності зауважень або виявлення недоліків в наданих послугах, замовник має право відмовитися від підписання Актів приймання-передачі наданих послуг, отриманих від виконавця. В цьому випадку замовник письмово повідомляє виконавця про наявність будь-яких недоліків. Протягом трьох робочих днів з моменту отримання виконавцем повідомлення про виявлені недоліки, сторони зобов`язуються скласти двосторонній Акт з переліком недоліків і строками їх усунення. Протягом строку на усунення недоліків, узгодженого сторонами, виконавець не несе відповідальність, передбачену пунктом 8.1. цього Договору.

Умови пункту 6.4. Договору свідчать про встановлення обов`язкової процедури виявлення та усунення будь-яких недоліків в наданих виконавцем послугах. У разі їх наявності замовник письмово повідомляє виконавця про їх виявлення, в подальшому замовник та виконавець обов`язково складають Акт з переліком недоліків і строками їх усунення. При цьому, на час усунення виконавцем відповідних недоліків до нього не застосовуються штрафні санкції, передбачені пунктом 8.1. Договору. А отже, відповідальність за неякісно надані послуги настає в тому випадку, якщо замовник у визначений сторонами строк не усуне виявлені замовником відповідні недоліки.

Доказів письмового повідомлення Відповідача про виявлені Позивачем недоліки в технічній документації із землеустрою матеріали справи не містять, а Позивачем під час розгляду даної справи такі докази надані не були, про їх наявність останній також не зазначає.

Суд критично оцінює надані Позивачем накази про відмову в затверджені Відповідачу документації із землеустрою як доказ наявності недоліків у наданих відповідачем послугах, оскільки: 1) відсутні докази їх надсилання відповідачеві; 2) зі змісту деяких наказів неможливо встановити площу земель щодо яких відмовлено в затверджені технічної документації. Крім того, як вже було зазначено умовами договору сторони передбачили порядок, щодо виявлення та усунення будь-яких недоліків в наданих виконавцем послугах. А саме у разі їх наявності замовник письмово повідомляє виконавця про їх виявлення, в подальшому замовник та виконавець обов`язково складають Акт з переліком недоліків і строками їх усунення. Проте, позивачем не надано доказів звернення позивача до відповідача про усунення недоліків. Матеріалами справи підтверджено, що Відповідач додатково надсилав Витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

Таким чином, суд констатує, що Позивачем належними та допустимими доказами не доведено надання Відповідачем неякісних послуг на площу земельних ділянок.

Суд також звертає увагу, що при звернені Позивача до суду, осатаній не довів та не надав відповідних доказів, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи доказів передачі Позивачем усіх вихідних даних на земельні ділянки, а також відсутність доказів надання Відповідачем неякісних послуг на площу земельних ділянок, що унеможливлює підстави підтвердити обставину невиконання умов Договору послуг з розробки технічної документації на земельні ділянки площею.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої, пункту п`ятого частини другої статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Суд також звертає увагу, що Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Водночас оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (подібні за змістом висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 12.06.2020 у справі №906/775/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Як встановлено ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Повне рішення складено "22" червня 2023 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п. п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін