Ухвала

від 14.06.2023 по справі 308/4089/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/4089/20

Закарпатський апеляційний суд

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

14.06.2023 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі :

головуючогосудді - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретарки судових засідань ОСОБА_4 ,

та учасників судового провадження: прокурора ОСОБА_5 та

представника власниці майна - адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження № 11-сс/4806/239/23 (реєстраційний номер апеляційного суду), за апеляційною скаргою, яку подав прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_8 , у кримінальному провадженні за № 42020070000000120, внесеному 11.03.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1 КК України, про накладення арешту на майно третьої особи третьої особи ОСОБА_9 .

З матеріалів судового провадження вбачається, що 17.04.2023 прокурор звернувся до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з клопотанням у кримінальному провадженні за № 42020070000000120, внесеному 11.03.2020 до ЄРДР, про накладення арешту на майно, а саме на: нежитлове приміщення загальною площею 70,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 2292693721101), право приватної власності на яке зареєстровано 14.02.2022 приватним нотаріусом ОСОБА_10 на підставі договору дарування від 14.02.2022 зареєстрованим №183. Прокурор у клопотанні вказує на те, що ОСОБА_11 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 364-1 КК України, у тому числі в зловживанні повноваженнями, умисне, з метою отримання неправомірної вигоди для себе та членів організованої групи, використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права, незалежно від організаційно правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, вчинене організованою групою, внаслідок вчинення яких, у тому числі за участю ОСОБА_11 , АТ «Комерційний інвестиційний банк» завдано матеріальної шкоди на загальну суму 49983 709,00 гривень, а також на те, що вищевказане майно набуто на праві приватної власності ОСОБА_9 за час перебування у шлюбі із ОСОБА_11 , тобто за час вчинення інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, з метою забезпечення відшкодування завданої діями підозрюваного майнової шкоди АТ «Комінвестбанк» при вчиненні кримінального правопорушення, для забезпечення поданого цивільного позову, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, - прокурор у клопотанні просить накласти арешт на вказане майно.

В ухвалі вказується на те, що слідчий суддя, дослідивши доводи клопотання та приєднані до нього докази дійшов висновку про його необґрунтованість, зазначивши, що у задоволенні клопотання про арешт майна може бути відмовлено, якщо особа, що його подала, не доведе необхiднiсть такого арешту. Слідчий суддя, дослідивши матеріали, додані до клопотання, дійшов висновку про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, належить на праві приватної власності ОСОБА_9 , яка є дружиною підозрюваного ОСОБА_11 , що норми КПК України не передбачають можливості накладення арешту на майно третьої особи для забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення. При цьому, слідчим суддею встановлено, що дружина підозрюваного ОСОБА_9 не має будь-якого статусу у кримінальному провадженні і не є стороною за цивільним позовом АТ «Комерційний інвестиційний банк», а нерухоме майно загальною площею 70,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , набуте на підставі договору дарування від 14.02.2022. Крім того, майно, на яке прокурор просить накласти арешт, не може бути вилучене, оскільки не підпадає під ознаки, визначені ст. 98 КПК України, тобто таке не було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегло на собі його сліди, не містить інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, не є об`єктом кримінально протиправних дій та не набуте кримінально протиправним шляхом. На підставі викладеного, слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.

В апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню. Апелянт зазначає, що чоловік власниці майна - ОСОБА_11 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 364-1 КК України, вчинених у період з грудня 2008 року по січень 2018 року, у тому числі в зловживанні повноваженнями, умисне, з метою отримання неправомірної вигоди для себе та членів організованої групи, використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права, незалежно від організаційно правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, вчинене організованою групою, внаслідок вчинення яких, у тому числі за участю ОСОБА_11 , АТ «Комерційний інвестиційний банк» завдано матеріальної шкоди на загальну суму 49983 709,00 гривень, а також на те, що вищевказане майно набуто на праві приватної власності ОСОБА_9 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_11 , тобто за час вчинення інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, з метою забезпечення відшкодування завданої діями підозрюваного майнової шкоди АТ «Комінвестбанк», для забезпечення поданого цивільного позову, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, прокурор у клопотанні просить накласти арешт на вказане майно.

Заслухавши доповідь судді про зміст ухвали, вимоги і доводи, викладені в апеляційній скарзі, пояснення учасників судового провадження : прокурора ОСОБА_5 , який підтримав апеляційну скаргу ; адвоката ОСОБА_6 , який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.

При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення колегія суддів бере до уваги наступне.

Так, за змістом конституційних норм та положень кримінального процесуального законодавства тягар доведеності обґрунтованості тверджень клопотань про необхідність накладення арешту на майно, покладений на органи досудового розслідування, - ініціаторів клопотань та прокурора.

Відповідно до ст. 23 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, а відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів ; 2) спеціальної конфіскації ; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи ; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов ) чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

У випадку передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що майно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках передбачених Кримінальним кодексом України.

У випадку передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках передбачених Кримінальним кодексом України може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правого характеру у виді конфіскації майна.

У випадку передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної або юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову в кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ст. 173 КПК слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, а відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Колегія суддів вважає, що при розгляді клопотання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42020070000000120 за ч. 3 ст. 28 - ч.2 ст. 364-1 КК України, а саме нежитлове приміщення загальною площею 70,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 2292693721101), яке належить ОСОБА_9 , право приватної власності на яке зареєстровано 14.02.2022 приватним нотаріусом ОСОБА_10 на підставі договору дарування від 14.02.2022 зареєстрованим № 183, слідчим суддею належним чином були враховані вимоги Конституції України, кримінального процесуального закону та принцип верховенства права, закладені в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та Рішеннях Європейського Суду з прав людини, ретельно перевірені доводи клопотання й постановлено судове рішення, яке з огляду на вказані норми права визнається законним та обґрунтованим.

Дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів також вважає, що, відмовивши в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно, слідчий суддя при розгляді клопотання та прийнятті судового рішення взяв до уваги положення ст. ст. 233, 167-169, 170-173 КПК України, і дав належну оцінку як доводам клопотання, так і фактичним обставинам, на підставі яких прокурор вніс клопотання. Зокрема, проаналізувавши доводи клопотання, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дав належну оцінку тому факту, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, належить на праві приватної власності ОСОБА_9 , яка є дружиною підозрюваного ОСОБА_11 , а норми КПК України не передбачають можливості накладення арешту на майно третьої особи для забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

При цьому, слідчим суддею вірно встановлено та обґрунтовано взято до уваги те, що дружина підозрюваного ОСОБА_11 - ОСОБА_9 , не має будь-якого статусу у кримінальному провадженні і не є стороною за цивільним позовом АТ «Комерційний інвестиційний банк», а набуте нею нерухоме майно загальною площею 70,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 14.02.2022, що ОСОБА_9 є добросовісним набувачем майна.

Разом із тим, на переконання апеляційного суду, слідчий суддя дав належну оцінку тому факту, що майно на яке прокурор просить накласти арешт не може бути вилучене, оскільки воно не підпадає під ознаки, визначені ст. 98 КПК України, тобто таке не було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегло на собі його сліди, не містить інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, не є об`єктом кримінально протиправних дій та не набуте кримінально протиправним шляхом. Матеріали справи не містять доказів про те, що вищевказане майно набуте кримінально-протиправним шляхом.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що правових підстав для накладення арешту на майно не існує, а органом досудового розслідування не наведено достатніх і належних доказів тих обставин, які є визначальними та необхідними для накладення арешту на майно, не доведено існування ризиків, визначених у абзаці 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, належним чином не обґрунтовано мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

При цьому, апеляційний суд також вважає, що в матеріалах провадження немає будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи третьої особи, про який ідеться в клопотанні, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням про накладення арешту на конкретне майно, а клопотання базується на припущеннях за усіма, наведеними у ньому правовими позиціями.

Доводи апеляційної скарги про те, що чоловік власниці майна - ОСОБА_11 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 364-1 КК України, вчинених у період з грудня 2008 року по січень 2018 року, у тому числі з метою отримання неправомірної вигоди для себе та членів організованої групи, внаслідок вчинення яких, у тому числі за участю ОСОБА_11 , АТ «Комерційний інвестиційний банк» завдано матеріальної шкоди на загальну суму 49983709, 00 гривень, - апеляційний суд із урахуванням наведеного вище відхиляє як такі, що жодним чином не спростовують висновків слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.

Із цих підстав, як такі, що не спростовують висновків слідчого судді та, відповідно не дають підстав для накладення арешту на вищезгадане майно, яке належить ОСОБА_9 , апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що майно набуто на праві приватної власності ОСОБА_9 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_11 , тобто за час вчинення інкримінованих останньому кримінальних правопорушень.

Тому, як безпідставні і такі, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, апеляційний суд не бере до уваги і доводи апеляційної скарги про те, що накладення арешту на майно є необхідним із метою забезпечення відшкодування завданої діями підозрюваного майнової шкоди АТ «Комінвестбанк», для забезпечення поданого цивільного позову, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що клопотання про необхідність накладення арешту на майно є необґрунтованим, таким, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону та фактичних обставинах, на підставі яких прокурор вніс клопотання.

При цьому, колегія суддів вважає, що слідчим суддею обґрунтовано враховано та вірно оцінено розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для третіх осіб.

На інші дані, які б могли вплинути на законність та обґрунтованість судового рішення, та які б могли слугувати безумовною підставою для його скасування, в апеляційній скарзі не вказується, і такі в матеріалах судового провадження відсутні.

Тому, колегія суддів вважає, що накладення арешту на майно, з викладених у клопотанні та апеляційній скарзі мотивів не ґрунтується на положеннях вказаних вище норм Кримінального процесуального кодексу України та фактичних обставинах кримінального провадження, у зв`язку із чим, як клопотання, так і апеляційна скарга задоволенню не підлягають.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що стаття 1 Першого протоколу доЄвропейської конвенції з прав людинипередбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Разом із тим, колегія суддів вважає, що відмова у задоволенні клопотання прокурора є ефективним засобом юридичного захисту від можливого свавілля правоохоронних органів щодо майна, про що констатується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Зосимов проти України».

З огляду на наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а тому, з огляду на положення ч. 3 ст. 407 КПК України, ухвала слідчого судді як законна та обґрунтована, залишається без зміни.

Приймаючи рішення колегія суддів бере до уваги положення ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; положення ст. ст. 220, 317 цього ж Кодексу про те, що саме за клопотанням учасників процесу сторони обвинувачення чи захисту (прокурора, потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного чи їхніх захисника) апеляційний суд визначає необхідність дослідження тих чи інших доказів для з`ясування фактичних обставин справи; що стороною обвинувачення до апеляційної скарги не приєднані будь-які докази (документи), які б істотно могли вплинути на висновки слідчого судді чи спростувати їх і прокурор не посилався на такі під час апеляційного розгляду.

Керуючись ст. ст. 170-173, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу, яку подав прокурор ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_8 , у кримінальному провадженні за №42020070000000120, внесеному 11.03.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1 КК України, про накладення арешту на майно третьої особи ОСОБА_9 залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню касаційним порядком не підлягає.

Судді: