Постанова

від 22.06.2023 по справі 752/15289/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня2023 року м. Київ

Унікальний номер справи № 752/15289/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7460/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Колдіної О.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НоваПей», третя особа: генеральний директор Кривошапка Андрій Володимирович про поновлення на роботі, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2020 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому з урахуванням заяв про зміну предмету позову просив суд поновити його на роботі в ТОВ «НоваПей», стягнути з ТОВ «НоваПей» грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн. за кожен місяць вимушеного прогулу по день ухвалення рішення у справі, матеріальну шкоду в розмірі 45 200,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що позивач працював на посаді касира пункту надання фінансових послуг (далі- ПНФП) філії № 1 ТОВ «ПОСТ ФІНАНС» з 16 квітня 2020 року. Наказом № 1989-к від 21 липня 2020 року позивач був звільнений на підставі службової записки директора західного регіону філії № 1 ТОВ «ПОСТ ФІНАНС» ОСОБА_2 та висновку службової перевірки.

Своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки ним не було вчинено жодних винних дій, що дають підстави для втрати довіри з боку власника або уповноваженого ним органу підприємства, тому будь-які підстави для розірвання трудового договору були відсутні (т. 1 а.с. 2-3, 43-44, 55-56, т. 2 а.с. 9-11).

У березні 2021 року представник ТОВ «НоваПей» Вершинін К.В. подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Вказував, що ОСОБА_1 з 16 квітня 2020 року був прийнятий на роботу на посаду касира пункту надання фінансових послуг філії № 1 ТОВ «ПОСТ ФІНАНС». При прийнятті на роботу позивач підписав договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. У період з 11 липня 2020 року по 13 липня 2020 року він виконував обов`язки старшого касира ПНФП 10380.

Вказував, що 13 липня 2020 року був складений акт про результати інвентаризації наявних коштів, відповідно до якого в касі ПНФП була виявлена нестача грошових коштів в розмірі 5 032,60 грн. За даними обставинами ОСОБА_1 пояснив, що 12 липня 2020 року в програмному забезпеченні не закрив, не звірив фактичний залишок коштів в касі пункту надання фінансових послуг з обліковими даними, акт інвентаризації грошових коштів не склав, передав ключ від сейфа та свої секретні та індивідуальні логін і пароль до програмного забезпечення іншому працівнику. Тобто маючи статус матеріально відповідальної особи позивач вчинив дії, які призвели до втрати ввірених йому матеріальних цінностей. 15 липня 2020 року відповідачу надійшла службова записка директора західного регіону філії № 1 ОСОБА_2 щодо розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довіри, що була складена за результатами службової перевірки відділу безпеки, під час якої було встановлено порушення касиром ОСОБА_1 вимог касової (фінансової) дисципліни.

З огляду на зазначені порушення 21 липня 2020 року позивача було звільнено з посади в зв`язку з втратою довіри на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та будь-яких порушень при його звільненні не було допущено (т. 2 а.с. 66-68).

У березні 2021 року позивач подав відповідь на відзив та зазначав, що працював з моменту зарахування на посаду у відділенні № 67 ТОВ «Нова Пошта» пакувальником та не мав жодного відношення до касової дисципліни та грошей. Стверджував, що про те, що працював на посаді касира він дізнався після свого звільнення. Вважає звільнення незаконним, оскільки ним не було вчинено жодних винних дій, які б давали підстави для втрати до нього довіри з боку роботодавця (т. 2 а.с. 70-85).

У квітні 2021 року представник ТОВ «НоваПей» Вершинін К.В. подав заперечення на відповідь на відзив, в яких просив відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача судові витрати. Вказував, що позивач був прийнятий та працював на посаді касира пункту надання фінансових послуг. Виконання позивачем функцій оператора під час роботи за сумісництвом в іншого роботодавця (ТОВ «Нова Пошта») не звільняють працівника від обов`язку сумлінно виконувати функції касира. Зазначав, що позивач під час прийняття на роботу був ознайомлений з посадовою інструкцією касира під особистий підпис (т. 2 а.с. 153-156).

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Нова Пей», третя особа: генеральний директор Кривошапка А.В. про поновлення на роботі - відмовлено (т. 3 а.с. 104-109).

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 березня 2023 року доповнено рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року наступним: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Нова Пей» витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн. (т. 3 а.с. 125-128).

Не погодившись з рішенням районного суду, 15 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (т. 3 а.с. 133-152).

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального законодавства. Зазначав, що суд першої інстанції не взяв до уваги обставини, що свідчать про протиправні діяння ТОВ «НоваПей» та підтверджують незаконне звільнення. Звертав увагу, що про той факт, що він працював на посаді касира, йому стало відомо після звільнення, оскільки працював пакувальником та не мав відношення до касової дисципліни та грошей. Вказував, що підписував лише останній аркуш посадової інструкції касира, проте з її змістом не ознайомлений. Відповідач не ознайомлював позивача з жодними правилами, інструкціями, не проводив інструктажі. Вважає, що висновок службового розслідування є сфальсифікованим, оскільки жодних нестач грошових коштів на момент закінчення його робочої зміни у нього не було. Також висновок службової перевірки та службова записка ОСОБА_2 не були затверджені генеральним директором ТОВ «Пост Фінанс» Кривошапко А.В. та відповідно звільнено без його відома. Своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки ним не було вчинено жодних винних дій, що дають підстави для втрати довіри з боку власника або уповноваженого ним органу підприємства, тому будь-які підстави для розірвання трудового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України були відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «НоваПей» Вершинін К.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, судові витрати покласти на позивача.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити. Представник відповідача ТОВ «НоваПей» та третьої особи - адвокат Вершинін К.В. заперечував проти скарги і просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16 квітня 2020 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду касира пункту надання фінансових послуг (ПНФП) філії № 1 ТОВ «ПОСТ ФІНАНС» на основне місце роботи на підставі наказу № 967-к від 15 квітня 2020 року, з цим наказом ОСОБА_1 був ознайомлений під особистий підпис (т. 2 а.с. 95, 142).

Згідно додатку № 4 до наказу «Про прийняття на роботу» № 967-к від 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 з умовами праці на робочому місці, в тому числі виконання роботи за графіком змінності та з Правилами внутрішнього трудового розпорядку ознайомлений та згодний, вступний інструктаж з охорони праці та пожежної безпеки пройшов (т. 2 а.с. 142).

16 квітня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився та підписав посадову інструкцію касира пункту надання фінансових послуг (ПНФП) філії ТОВ «ПОСТ ФІНАНС» (т. 2 а.с. 113-119, 123-130).

Відповідно до п. 2.10 посадової інструкції касира при необхідності виконання обов`язків старшого касира касир ПНФП Філії в процесі своєї службової діяльності виконує в повному обсязі завдання та обов`язки старшого касира ПНФП. Всі касові працівники безпосередньо обслуговують грошові кошти і є матеріально відповідальними особами за отримані кошти в залежності від функціоналу. Старший касир (будь-який касовий працівник, який виконує обов`язки старшого касира відповідно до затвердженого графіку) є відповідальним за грошові кошти, що зберігаються сейфі ПНФП, на початку зміни передає касирам другорядних кас грошові кошти для проведення касових операцій, по закінченню зміни приймає від другорядних кас грошові кошти після проведення касових операцій. Кожен касовий працівник ПНФП має свій логін, під яким проводиться касові операції (т. 1 а.с.123-130).

При прийнятті на роботу ОСОБА_1 був ознайомлений з Інструкцією по використанню технічних і інформаційних систем ТОВ «ПОСТ ФІНАНС», відповідно до якої пароль доступу до персонального комп`ютера до електронних поштових скриньок, до білінгових, розрахункових і торгівельних програм, до бухгалтерських систем і до будь-яких інших прикладних програм і файлів є особистим ідентифікатором користувача у відповідних інформаційних підсистемах, і не підлягають розголошенню. Запис паролів на загальнодоступних носіях заборонений Пунктом 11 Інструкції передбачено, що користувач інформаційної системи Підприємства несе особисту відповідальність за дотримання даних правил і вимог (т. 1 а.с. 123-130).

16 квітня 2020 року між ТОВ «ПОСТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (т. 1 а.с. 116 т. 2 а.с. 104)

Згідно з п. 1 договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівник, що займає посаду касира пункту надання фінансових послуг філії № 1 виконує роботу, безпосередньо пов`язану зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей та приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей.

Згідно даних програмного забезпечення Nova Pay та касової книги ПНФП 10380 в період з 11 липня 2020 року по 13 липня 2020 року обов`язки старшого касира виконував ОСОБА_1 , в яких містяться підписи ОСОБА_1 у розділах перевірки залишку у касовій книзі і отримання відповідної кількості прибуткових та видаткових документів (т. 2 а.с. 92-94).

Згідно з актом про результати інвентаризації наявних коштів від 13 липня 2020 року встановлено, що в касі (сейфі) ПНФП № 10380 виявлена нестача 5 032,60 грн. (т. 2 а.с. 110).

14 липня 2020 року складено висновок службової перевірки за фактом порушення вимог касової дисципліни касиром ПНФП № 10380 ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 89-90).

За результатами службової перевірки встановлено, що 11 липня 2020 року касир ОСОБА_3 передав, а касир ОСОБА_1 прийняв під звіт всі грошові кошти та інші цінності ПНФП № 10380, що підтверджується актом інвентаризації (т. 2 а.с. 109).

За змістом висновку службової перевірки, будучі опитаним ОСОБА_1 підтвердив факт виконання обов`язків старшого касирі з 11.07.2020 року по 13.07.2020 року та зауважив, що 12 липня 2020 року він не звірив фактичний залишок коштів в касі ПНФП з обліковими даними, акт інвентаризації грошових коштів не склав, передав ключі від сейфу та свої секретні та індивідуальні логін і пароль до ПЗ іншому працівнику - мобільному касиру ОСОБА_4 . Зі слів ОСОБА_1 13 липня 2020 року перед початком робочого дня він виявив нестачу грошових коштів в касі ПНФП № 10380, проте, відповідні документи не складав, нікому про нестачу не розповів, не вжив ніяких заходів щодо документування факту нестачі, пояснив це тим, що було багато роботи.

15 липня 2020 року генеральному директору ТОВ «ПОСТ ФІНАНС» Кривошапко А.В. надійшла службова записка директора західного регіону філії № 1 Ричко М.О. щодо розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України в зв`язку з втратою довіри, що була складена за результатами службової перевірки відділу безпеки, під час якої було встановлено порушення касиром ОСОБА_1 вимог касової (фінансової) дисципліни, що містяться в Положенні про ведення внутрішніх касових операцій у національній валюті в пунктах надання фінансових послуг ТОВ «ПОСТ ФІНАНС» (т. 2 а.с. 91).

Наказом № 1989-к від 21 липня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади касира ПНФП філії № 1 ТОВ «ПОСТ ФІНАНС» у зв`язку з втратою довір`я на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП (т. 1 а.с. 33).

Положеннями ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина 1 статті 21 КЗпП України).

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини 1 статті 41 КЗпП України).

Для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу (постанова Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14).

Звільнення з підстав втрати довір`я може бути визнано обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100цс16 зазначено, що правовий аналіз пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Передбачений в указаній нормі права перелік посад і робіт не був затверджений Кабінетом Міністрів України, однак чинною є постанова Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, якою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.

Посада, яку обіймав позивач, передбачена вказаним Переліком (старші контролери-касири і контролери-касири; старші контролери і контролери; старші касири і касири; а також інші працівники, які виконують обов`язки касирів).

Таким чином, посада позивача та, відповідно, його посадові обов`язки передбачали можливість укладення роботодавцем з ним договору про повну матеріальну відповідальність.

У постанові Верховного Суду від 2 червня 2021 року в справі № 585/2261/19 (провадження № 61-3959св21) викладено висновок, що: «для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Звільнення з підстав втрати довір`я може бути визнано обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я. За змістом указаної норми матеріальними цінностями є цінності, що прийняті на зберігання, зберігаються на складі, відпускаються зі складу, з торгового залу, іншого сховища. Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, зберігання, транспортування, розподіл тощо. Особи, які безпосередньо обслуговують грошові і товарні цінності, це переважно особи, які займаються прийманням, зберіганням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами тощо. Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов`язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. За загальним правилом такі працівники в разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов`язків, що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати, чи становить виконання операцій, що пов`язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов`язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов`язок з обслуговування цінностей може бути передбачений нормативними актами, посадовими інструкціями тощо».

Особи, які не належать до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, не можуть бути суб`єктами звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Подібні висновки щодо застосування статті 41 КЗпП України викладені Верховним Судом в постановах від 04 травня 2020 року у справі № 320/7064/17 (провадження № 61-3245цс19), від 03 квітня 2021 року у справі № 752/7994/17 (провадження № 61-40654св18), від 02 червня 2021 року у справі № 585/2261/19 (провадження № 61-3959св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 219/3955/19 (провадження № 61-19691св19).

Враховуючи те, що позивач займав посаду, яка пов`язана з безпосереднім обслуговуванням матеріальних цінностей (отриманням платежів і видачею готівкових коштів через касу, збереження грошей каси), його вину у вчиненні дисциплінарного правопорушення встановлено за наслідками службового розслідування в ході якого було виявлено нестачу грошей в касі, відповідачем втрачено довір`я до позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України є правомірним, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 1 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, з 24 лютого 2022 року введено військовий стан в Україні, який триває і на час розгляду справи апеляційним судом.

Судом встановлено і сторони цього не заперечували, що позивач ОСОБА_1 не обирався до профспілкових органів, на підприємстві відповідача профспілкова організація не створена про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 3 а.с. 222-223).

Позивачем не доведено, що звільнення на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України відбулося без законної підстави.

Оскільки факт незаконного звільнення позивача не доведено належними та допустимими доказами, то вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу і грошової компенсації моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Щодо судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом ОСОБА_1 судові витрати мають бути віднесені на його рахунок.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

За змістом ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на апеляційну скаргу представниквідповідача ТОВ «НоваПей» та третьої особи - адвокат Вершинін К.В. заявив про стягнення 8 000 грн. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та наводив їх попередній розрахунок (т. 3 а.с. 208-221).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції до суду надано: копію договору про надання правової допомоги № б/н від 01 вересня 2019 року укладеного між адвокатом Вершиніним К.В. та ТОВ «ПОСТ ФІНАНС»; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом і протокол узгодження вартості послуг (т. 3 а.с. 208-221).

Згідно з протоколом узгодження вартості послуг № 13 від 14 червня 2023 року адвокат Вершинін К.В. надав наступну правову допомогу: ознайомлення з текстом оскаржуваних рішень - 2 000,00 грн.; вивчення апеляційної скарги позивача - 2 000 грн.; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу - 2 000 грн.; участь представника у судових засіданнях суду апеляційної інстанції (незалежно від кількості) - 2 000,00 грн., що разом становить 8 000,00 грн. (т. 3 а.с. 221).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявив про зменшення судових витрат на правничу допомогу, вважав визначену сума витрат на правову допомогу є завищеною.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Врахувавши вищевказане, колегія суддів погодилась з доводами апелянта щодо завищеної суми витрат на правничу допомогу, яку представник відповідача просив стягнути з позивача за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, оскільки такий розмір не відповідає складності справи, наданим адвокатом обсягом послуг в апеляційному суді та не відповідає критерію розумності.

Зокрема апеляційний суд вважає, що час (4 год.), витрачений на ознайомлення зі змістом оскаржуваного рішення і апеляційної скарги охоплюється витратами часу на підготовку і складання відзиву, а рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги, в тому числі такого обсягу часу, який зазначений адвокатом в акті виконаних робіт. У відзиві на апеляційну скаргу по справі стороною відповідача фактично відтворено правову позицію викладену у відзиві на позовну заяву. Враховуючи вказане, апеляційний суд вважає завищеним розмір витрат на правничу допомогу та таким, що підлягає зменшенню до 4 000,00 грн.

Крім того, з огляду на положення п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Таким чином, виходячи з вищенаведених вимог законодавства, засад розумності і справедливості, та враховуючи заперечення позивача суд визначає до стягнення із позивача на користь відповідача суму витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000 грн.,яка єспівмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, та відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НоваПей», ( код ЄДРПОУ - 38324133) - 4 000,00 грн. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 23 червня 2023 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова