Постанова

від 22.06.2023 по справі 460/52557/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/52557/22 пров. № А/857/6348/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року (судді Друзенко Н.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 12 год. 00 хв. в м. Рівне повний текст рішення складено 17.03.2023) у справі №460/52557/22 за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу Сарненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 27.12.2022 звернувся в суд з позовом до Першого відділу Сарненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в якому просить визнання протиправним та скасувати наказ №б/н від 21.04.2022 в частині мобілізації ОСОБА_1 на військову службу.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вказує, що на час призову, він не підлягав мобілізації в силу положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», так як має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та дружину, яка є особою з інвалідністю третьої групи з дитинства.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 11.04.2022 ОСОБА_1 пройшов військово-лікарську комісію в Першому відділі Сарненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки і отримав висновок про придатність до військової служби по мобілізації, що підтверджується довідкою №56/10 від 11.04.2022 (а.с.61) та відповідний запис зроблено у військовому квитку ОСОБА_1 (а.с.22).

20.04.2022 Сарненським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за №781 складено поіменний список військовозобов`язаних призваних по мобілізації, до якого під №6 включено і солдата ОСОБА_1 , в якому визначено, що команда військовозобов`язаних відправляється в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , пункт призначення н.п.Старичі (а.с.62).

У військовому квитку ОСОБА_1 зроблено запис, за підписом начальника Сарненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, про те, що 21.04.2022 на підставі Указу Президента України №69 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», він призваний у Збройні Сили України (а.с.20).

Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №103 від 21.04.2022 (м.Полтава) солдата 1 взводу 4 роти, ВОС-420221, ОСОБА_1 , призваного через ІНФОРМАЦІЯ_1 , як і інших визначених цим наказом військовослужбовців, що призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, 21 квітня 2022 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, на речове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , відповідно до мобілізаційного призначення. Цим же наказом велено вважати військовослужбовців призначеними курсантами навчального взводу зв`язку навчальної роти зв`язку (с.Старичі) (а.с.60).

Як свідчать записи у військовому квитку ОСОБА_1 , у військовій частині НОМЕР_1 позивач перебував до 17.05.2022, після чого, 19.05.2022, за наказом №125 був зарахований до військової частини НОМЕР_3 , а 23.07.2022 до військової частини НОМЕР_4 (а.с.21).

Довідкою №5182, виданою 08.10.2022 командиром військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 ) підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у даній військовій частині з 23 липня 2022 року (наказ командира №206 від 23.07.2022) по теперішній час (а.с.33).

За твердженням позивача, 26.08.2022 він звернувся з рапортом до командира 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_4 , в якому повідомив, що згідно ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» має право на відстрочку від призову по мобілізації або проходження військової служби за місцем проживання, так як є батьком багатодітної родини, на утриманні якого перебувають троє дітей до 18 років і до заяви додавав паспорт, свідоцтво про шлюб, довідку про склад сім`ї, три свідоцтва про народження дітей, посвідчення багатодітної сім`ї та акт обстеження (а.с.34).

Позивач також ствердив, що отримав від командира 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_4 відповідь про те, що він не може бути звільнений, у зв`язку з чим 10.08.2022 звернувся з аналогічним проханням до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (а.с.24-27), а 07.09.2022 до Генерального штабу ЗСУ (а.с.28).

За твердженням позивача жоден з рапортів позитивно розглянутий не був.

Вважаючи наказ №б/н від 21.04.2022 в частині мобілізації ОСОБА_1 на військову службу протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб; Указом Президента України від 18.04.2022 № 2593/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб; Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб; Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб; Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб.

Згідно статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Так, за вимогами пункту 4 частини 1 статті 24 Закону №2232-XII, початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Підстави ж звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою статті 26 цього Закону.

За правилами підпункту «г» пункту 2 цієї частини, під час воєнного стану звільняються військовослужбовці через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема як: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно статті 1 Закону №3543-XII, встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, згідно абзацу першого частини першої вищевказаної статті громадяни зобов`язані, зокрема з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Частиною третьої статті 22 Закону №3543-XII встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Частиною п`ятою статті 22 Закону №3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

У силу пункту 12 цього Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації регулюється нормами статті 23 Закону №3543-XII.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої цієї статті (в редакції Закону №2122-IX від 15.03.2022, що набрав чинності 21.03.2022), військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.

Судом встановлено, що позивач не повідомляв Перший відділ Сарненського РТЦК та СП про наявність у нього такої підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з наданням підтверджуючих документів.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_1 під час призову надавав відповідачу посвідчення багатодітної сім`ї БС №452395 та акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, з яких вбачається що він має на утриманні троє неповнолітніх дітей суд відхиляє з огляду на те, що призов відбувся в квітні 2022 року, а зазначені документи датовані значно пізніше, а саме липнем та серпнем 2022 року.

Щодо свідоцтва про шлюб та свідоцтва про народження трьох дітей, то слід зауважити, що за свідоцтвами про народження серії НОМЕР_5 від 13.13.2019 та серії НОМЕР_6 від 27.05.2015, батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є не ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 , відповідно пред`явлення лише цих документів не могло підтвердити той факт, що зазначені діти перебувають на утриманні позивача.

Колегія суддів погоджується із правильним висновком суду першої інстанції, що до суду не надано доказів, що позивач повідомляв відповідача про наявність у нього права на відстрочку та/або пред`являв до нього будь-які претензії з даного приводу під час призову. ОСОБА_1 виконав мобілізаційне призначення, в квітні-травні 2022 року пройшов підготовку як курсант навчального взводу у військовій частині НОМЕР_1 . З 23 липня 2022 року ОСОБА_1 зарахований на війську службу до військової частини НОМЕР_4 і лише тоді він звернувся з рапортом, в якому вказав про своє право на відстрочку та надав документи, які на його переконання дане право підтверджують. Але зазначений рапорт адресовано саме командиру 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_4 , який не залучений до справи, а не до відповідача.

При цьому, колегія суддів вважає, що отримати відстрочку від призову на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Після зарахування до особового складу військової частини подання заяви з відповідними документами про відстрочку, навіть якщо у особи є для цього підстави, втрачає свою мету та з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-XII.

Окрім цього апеляційний суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 1 КАС України).

Таким чином, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Враховуючи вищенаведене, оскаржувані дії в частині скасування наказу про мобілізацію позивачем до проходження військової служби є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача направлення його для проходження військової служби та зарахування до списків особового складу військової частини.

Після видання спірного рішення, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, які не передбачать звільнення з військової служби шляхом скасування рішення про мобілізацію та про зарахування до списків особового складу військової частини чи визнання дій відповідних протиправними.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства України та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а ОСОБА_1 як особа, що фактично перебуває на військовій службі, для захисту свої прав або охоронюваних законом інтересів, має право просити про звільнення з військової служби, і за наслідками вирішення/невирішення даного питання командуванням, а тому суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року у справі №460/52557/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Гуляк

Повний текст постанови складено 22.06.2023