Постанова

від 08.06.2023 по справі 444/1831/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 444/1831/20 Головуючий у 1 інстанції: Ясиновський Р.Б.

Провадження № 22-ц/811/1338/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Юзефович Ю.І.,

участю - представника апелянта - адвоката Джоха Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Броною Мар`яною Василівною, на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 травня 2022 року (повний текст рішення складено 27 травня 2022 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

в липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати за позивачем право приватної власності на земельну ділянку площею 1,2547 га, розташовану на території села Городжів, Жовківського району Львівської області, цільове призначення - обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, виданого на підставі рішення VIII сесії III-го демократичного скликання Лавриківської сільської Ради народних депутатів від 04 травня 2001 року за № 4 та зареєстрованого у Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за № 115; а також

- зобов`язати ОСОБА_2 , усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 шляхом демонтажу самовільно встановленої ОСОБА_2 огорожі, яка проходить по межі від Г до А (землі загального користування) по АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ 012438 від 28 червня 2002 року ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 1,2547 га, розташована на території села Городжів Жовківського району Львівської області, цільове призначення - обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства. Зазначений Державний акт був виданий на підставі рішення VIII сесії III демократичного скликання Лавриківської сільської Ради народних депутатів від 04 травня 2001 року за № 4 та зареєстрований у Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за № 115.

З метою виготовлення технічної документації на зазначену земельну ділянку з необхідністю присвоєння кадастрових номерів ОСОБА_1 звернувся у сертифіковану землевпорядну організацію. Під час здійснення обмірів земельної ділянки для обслуговування житлового будинку землевпорядною організацією було встановлено, що фактичні межі земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , не співпадають з розмірами, зазначеними у Державному акті про право приватної власності на землю серія ЛВ 012438. Найбільша розбіжність у 2 м проходить по межі від Г до А - землі загального користування ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується довідкою № 07-01 від 14 липня 2020 року, виданою ФОП ОСОБА_3 , який здійснював обміри земельної ділянки.

Зазначав, що фактичним суміжним користувачем земельної ділянки, по якій встановлено найбільшу розбіжність, є ОСОБА_2 . Таким чином, землевпорядною організацією було встановлено, що ОСОБА_2 самозахопила 2 м земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ 012438 від 28 червня 2002 року.

Стверджує, що ОСОБА_2 систематично чинить перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом завдання матеріальних збитків належному йому майну, викопуванню межових знаків тощо.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 19 травня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмолено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 24 липня 2020 року.

В червні 2022 року ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка підписана адвокатом Броною Мар`яною Василівною, в якій просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 травня 2022 року, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, адже один з співвідповідачів, а саме Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області позовні вимоги про визнання за позивачем право приватної власності на земельну ділянку, визнав, однак суд не постановив обґрунтованої ухвали про відому у прийняття визнання відповідачем позову. Внаслідок цього порушення, позивач був позбавлений можливості вдруге клопотати про проведення судової експертизи давності документів. Допустив місцевий суд і порушення норм матеріального права. Так, проігноровано та не надано належної оцінки акту на право приватної власності на землю, оригінал якого знаходиться в позивача, а також те, що до суду подано його копію, яка не відповідає оригіналу, та до якої внесено зміни, всупереч нормативним документам, а саме положенням Інструкції заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою. Необ`єктивно оцінено покази свідків у справі. Судом першої інстанції проігноровано також інші докази у справі, та залишено поза увагою той факт, що відповідачка ОСОБА_2 не має приватизованої присадибної ділянки, у зв`язку із чим її межі не встановлені.

В червні 2022 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивовано законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Від іншого відповідача - Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності первинних позовних вимог, і оскільки не доведено первинні позовні вимоги про визнання права власності на земельну ділянку, то не підлягають задоволенню також і похідні позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, з огляду на таке.

Щодо визнання права приватної власності на земельну ділянку.

Згідно із частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення цього права.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (стаття 81 ЗК України).

Згідно зі статтею 125 ЗК України (в редакції чинній на час видачі державного акта) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (часина перша статті 126 ЗК України (в редакції чинній на час видачі державного акта).

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

У розумінні наведених положень позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання наявного права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Аналогічні положення містяться у статті 152 ЗК України.

Звертаючись до суду з цією позовною вимогою, позивач обґрунтовував її тим, що оскільки у нього наявний оригінал державного акта в якому зазначена площа земельної ділянки 1.2547 га, однак під час виготовлення кадастрового номера на неї було виявлено, що є наявним ще один державний акт в якому зазначена площа земельної ділянки 0.8434 га, і такий порушує його права, а зазначена у державному акті позивача площа земельної ділянки не визнається суміжним землекористувачем ОСОБА_2 , та просив в судовому порядку підтвердити наявне у нього права власності на земельну ділянку площею 1.2547 га.

Фактично ці позовні вимог зводяться до встановлення (визнання) чинності державного акта на права власності на земельну ділянку, оригінал якого наявний у позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 826/3985/17 (провадження № 11-20апп19) викладено такий висновок: «Позовні вимоги щодо встановлення (визнання) чинності державних актів на земельні ділянки є цивільно-правовими вимогами про визнання права власності на земельні ділянки, оскільки заявлено з метою захисту цивільного (речового права), а саме права володіти та розпоряджатися належним особі на праві власності майном, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.»

З матеріалів справи убачається, що у позивача наявний оригінал державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ 012438, виданого Лавриківської сільської радою 28 червня 2022 року на підставі рішення VIII сесії III демократичного скликання Лавриківської сільської ради від 4.05.2001 за № 4, яким йому передана у приватну власність земельна ділянка площею 1.2547, яка розташована на території с. Городжів. Як зазначеному в акті він зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 115.

У матеріалах справи міститься також інший оригінал державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ 012438, виданого на ім`я позивача Лавриківської сільської радою 28 червня 2022 року на підставі рішення 8-ої сесії II-го демократичного скликання Лавриківської сільської ради від 4 травня 2001 р. за № 4, яким йому передана у приватну власність земельна ділянка площею 0.8434 га, яка розташована на території с. Городжів. Як зазначеному в акті він зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 126.

В обох актах зазначено, що він складений у двох примірниках, з яких перший видано гр. ОСОБА_1 , а другий зберігається в Лавриківській сільській раді.

Також з обох актів убачається, що земельна ділянка складається з чотирьох різних земельних ділянок.

Окрім різниці в загальній площі земельної ділянки за цими актами, є розбіжності лише в одній із чотирьох земельних ділянок, суміжним землекористувачем за якою є ОСОБА_2 . Так, в наявному в позивача державному акті площа такої земельної ділянки становить 0.6953 га, а державному акті, наявному в матеріалах справи площа цієї земельної ділянки становить 0.2840.

Також під час розгляду справи встановлено, що в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 115 зареєстровано державний акт гр. ОСОБА_4 жительки с. Окопи. Державний акт серії ЛВ 012438 з площею земельної ділянки 0.8434 га зареєстровано в книзі за № 126.

В архівних документах Лавриківської сільської ради відсутнє рішення від 04 травня 2001 року № 4.

З долученої до матеріалів справи Книги записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю на території Лавриківської Ради народних депутатів убачається, що під № 115 30 грудня 2001 року зареєстровано акт серії ІІІ-ЛВ № 005055, виданий на ім`я ОСОБА_4 , а державний акт серії ЛВ 012438 зареєстрований 28 червня 2002 року за № 126 на ім`я ОСОБА_1 .

Також з матеріалів справи убачається, що у квітні 2022 року від Добросинсько-Магерівської сільської ради до суду надійшло клопотання, зміст якого свідчить, що таке клопотання за своє суттю є визнанням позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку.

За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 207 ЦПК України).

Оскільки право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку підтверджується чинним державним актом, виданим на його ім`я Лавриківською сільської радою на підставі свого ж рішення, яке ніким не оспорюється, як і не оспорюється в судовому порядку (шляхом пред`явлення окремого позову, подання зустрічного позову) обома відповідачами розмір земельної ділянки, зазначений в оригіналі державного акта наявного в позивача, незважаючи на те, що не збереглося рішення Лавриківської сільської ради від 04.05.2001 року за № 4, у той час як прийняття такого рішення також ніким під сумнів не ставиться, проте враховуючи визнання сільської радою цих позовних вимог, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

У даному випадку найбільш розумним та прийнятним є висновок про доведеність цих позовних вимог та їх підставність, та з огляду на фактичні обставини цієї справи їх задоволення у спосіб обраний позивачем, шляхом визнання за ним права власності на належну йому земельну ділянку у розмірі, вказаному в державному акті, оригінал якого знаходиться у нього.

При цьому, колегія суддів враховує, що наявність двох примірників державного акта на право власності на землю, виданих одним і тим самим органом місцевого самоврядування, у яких не ідентичні лише площа земельної ділянки та номер реєстрації у книзі реєстрації таких актів, не виключається, проте первинно захисту підлягає право саме особи, на ім`я якої видано такий акт, як правомірне очікування, в тому числі щодо розміру отриманої у власність земельної ділянки, за виключенням встановлення в порядку, передбаченому законодавством факту неправомірних дій при оформленні та видачі державного акта. Однак, за обставинами справи, що переглядається такого факту не встановлено.

Різний номер реєстрації в книзі таких актів також не призводить до втрати чинності таким актом, адже така реєстрація є лише технічною процедурою, на її підставі в особи не виникає право власності на земельну ділянку, яке виникає з підстав, передбачених законом, що за матеріалами цієї справи, відповідачами не спростовано.

Щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ці положення конкретизовано у частині першій статті 153 ЗК України, за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За змістом статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Відповідно до статті 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Аналогічний обов`язок покладено і на власників земельних ділянок (підпункт г частини першої статті 91 ЗК України).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 61, 62, 64 постанови від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458цс18) зазначила, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 ЗК України, який був чинний до 01 січня 2002 року, так і у чинній редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2022 року у справі № 372/2896/19 (провадження № 61-1612св22) вказано, що «частиною другою статті 386 ЦК України закріплений окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який на відміну від інших способів закріплює, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Тобто у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майно власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі, шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю. Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення».

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), для висновків про порушення прав позивача визначенням меж сусідніх земельних ділянок мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності (користуванні) позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України).

Згідно з приписами статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У справі, яка переглядається встановлено, що:

- сторони у справі ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) є суміжними землекористувачами та власниками будинковолодінь по АДРЕСА_1 під АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 відповідно. Суміжним землекористувачем з будинковолодінням ОСОБА_2 є гр. ОСОБА_5 ;

- обидва будинковолодіння віднесено до робітничого типу двору. Загальна площа станом на 01 червня 2002 року будинковолодіння АДРЕСА_3 становить 68.3 кв.м., а будинковолодіння № 95 - 120 кв.м.;

- детальний план забудови АДРЕСА_1 відсутній;

- згідно даних погосподарського обліку станом на 01 червня 2002 року за будинковолодінням АДРЕСА_3 обліковується земельна ділянка орієнтовною площею 0.92 га, під будівлями - 0.25 га, для ведення ОСГ - 0.20 га, товарного виробництва - 0.22 га, оренда землі - 0.25 га, а за будинковолодінням АДРЕСА_2 обліковується земельна ділянка орієнтовною площею 0.60 га, під будівлями - 0.05 га, для ведення ОСГ - 0.25 га, товарного виробництва - 0.30 га, а за період з 1995 року по 2001 року за будинковолодінням АДРЕСА_3 обліковувалась земельна ділянка, загальною площею 0.67 га, а за будинковолодінням АДРЕСА_2 , починаючи з 1999 року обліковувалась земельна ділянка площею 0.60 га. Станом на 27 жовтня 2022 року орієнтовна площа земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_2 становить 1.64 га, з них під будівлями - 0.25 га, для ведення ОСГ - 0.54 га, для товарного виробництва - 0.85 га. ;

- рішенням Лавриківської сільської ради від 20 грудня 1990 року №22 ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 площею 1 600 кв.м., а 26 листопада 1991 року районним архітектором погоджено ОСОБА_2 проект забудови земельної ділянки площею 1 600.00. У січні 1992 року складено акт виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель, згідно з яким земельна ділянка ОСОБА_2 площею 1 600 кв.м межує з ділянками ОСОБА_6 та ОСОБА_1 ;

- документи про право власності на будинковолодіння та/або право власності чи користування земельною ділянкою, в тому числі технічна документація із землеустрою, ОСОБА_2 до матеріалів справи не додана;

- фактичне землекористування ОСОБА_2 перевищує дані по господарського обліку та будівельного паспорта;

- 28 червня 2002 року ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю, яким підтверджено його право власності на земельну ділянку площею 1.2547 га, котра розташована на території с. Городжів, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства. Державний акт видано на підставі рішення Лавриківської сільської ради від 04 травня 2001 року за № 4, акт зареєстровано в Книзі записів державний актів на право приватної власності на землю за № 115. Згідно з описом меж, які містяться в акті, частина земельної ділянки, яка знаходиться під будинком межує, зокрема від точки А до точки Б із землями ОСОБА_2 , а межа від точки Б до В, від точки В до Г та від Г до А є землями с/г (р. Біла, канал) та землями загального користування (вулиця);

- згідно із висновком експерта по результатах проведення земельно-технічної експертизи від 27 березня 2023 року № 82/22, проведення якої було призначено ухвалою суду апеляційної інстанції 10 листопада 2022 року:

площа земельної ділянки 0,6953 га, яка належна гр. ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, зареєстрованого у Книзі записів державний актів на право приватної власності на землю за № 115, не відповідає фактичному користуванню;

наявну огорожу між земельною ділянкою гр.. ОСОБА_2 та земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 , що позначена у державному акті на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, зареєстрованого у Книзі записів державний актів на право приватної власності на землю за № 115, літерами від «А» до «Б», розташовано на частині земельної ділянки, належної ОСОБА_1 .. Площа накладення становить 0,0157 га;

межа земельної ділянки площею 0,6953 належної гр. ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, зареєстрованого у Книзі записів державний актів на право приватної власності на землю за № 115, від «В» до «Г» розташована вздовж межі охоронної канави.

Враховуючи наведене, з огляду на такі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема факт самовільного захоплення ОСОБА_2 частини належної позивачу земельної ділянки шляхом встановлення по спільній межі огорожі, що прямо порушує права останнього, як власника, адже унеможливлює реалізацію ним своїх прав, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість цих позовних вимог, а відтак про їх задоволення у спосіб зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди позивачу в користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом демонтажу самовільно встановленої ОСОБА_2 огорожі, яка проходить по межі, позначеній в державному акті від літери А до літери Б.

При цьому колегія суддів враховує те, що ОСОБА_2 не надано доказів, які б спростовували обставини, якими обґрунтовано ці позовні вимоги.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 258, 259, 367-369, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 травня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на земельні ділянки площею 1,2547 га, розташовані на території села Городжів, Жовківського району Львівської області, цільове призначення - обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ №012438 від 28 червня 2002 року, виданого на підставі рішення VIII сесії III-го демократичного скликання Лавриківської сільської Ради народних депутатів від 04 травня 2001 року за № 4.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1 , площею 0,6953 га, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року Лавриківської сільської Ради народних депутатів, шляхом демонтажу самовільно встановленої ОСОБА_2 огорожі, яка проходить по межі, позначеній в державному акті від літери А до літери Б.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 13 червня 2023 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич