Постанова

від 31.07.2024 по справі 444/1831/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 444/1831/20

провадження № 61-10661св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Добросинсько-Магерівська сільська рада Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2023 року у складі колегії суддів:

Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, який виданий на підставі рішення VIII сесії ІІІ демократичного скликання Лавриківської сільської ради народних депутатів від 04 травня 2001 року № 4 та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 115, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,2547 га на території с. Городжів Жовківського району Львівської області, цільове призначення - обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства.

З метою виготовлення технічної документації на зазначену земельну ділянку

з присвоєнням кадастрових номерів ОСОБА_1 звернувся до сертифікованої землевпорядної організації. Під час здійснення обмірів земельної ділянки землевпорядна організація встановила, що фактичні межі земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , не збігаються з розмірами, зазначеними в державному акті про право приватної власності на землю серія ЛВ № 012438. Найбільша розбіжність у 2 м проходить на межі від «Г» до «А» - землі загального користування ( АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 14 липня 2020 року № 07-01, виданою ФОП ОСОБА_3 , який здійснював обміри земельної ділянки.

Зазначав, що фактичним суміжним користувачем земельної ділянки, по якій встановлено найбільшу розбіжність, є ОСОБА_2 . Таким чином, землевпорядна організація встановила, що ОСОБА_2 самозахопила

2 м земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , та систематично чинить позивачу перешкоди в користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом завдання матеріальних збитків, викопування межових знаків тощо.

ОСОБА_1 просив визнати за ним право приватної власності на земельну ділянку площею 1,2547 га на території с. Городжів Жовківського району Львівської області, цільове призначення - обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, виданого на підставі рішення VIII сесії

ІІІ демократичного скликання Лавриківської сільської ради народних депутатів від 04 травня 2001 року № 4 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 115; зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу самовільно встановленої ОСОБА_2 огорожі, яка проходить на межі від «Г» до «А» (землі загального користування) на

АДРЕСА_1 .

У грудні 2021 року Добросинсько-Магерівська сільська рада Львівського району Львівської області подала до суду клопотання про визнання позову, яким не заперечувала щодо задоволення вимог про визнання права власності на земельну ділянку площею 1,2547 га (т. 1, а. с. 214-215).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 19 травня

2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване недоведеністю позовних вимог про визнання права власності, у зв?язку з чим суд дійшов висновку, що також не підлягають задоволенню і похідні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.При цьому суд не взяв до уваги клопотання Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання позову, оскільки визнання позову в частині вимоги про визнання права власності, яка стосується сільської ради, фактично порушує права та інтереси ОСОБА_2 в частині вирішення похідної вимоги щодо межі про усунення перешкод.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 травня

2022 року, з урахуванням ували Львівського апеляційного суду від 13 липня 2023 року про виправлення описки, скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку площею 1,2547 га, розташовану на території села Городжів, Жовківського району Львівської області, цільове призначення - обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, виданого на підставі рішення VIII сесії III демократичного скликання Лавриківської сільської ради народних депутатів від 04 травня 2001 року № 4.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1 , площею 0,6953 га, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, шляхом демонтажу самовільно встановленої ОСОБА_2 огорожі, яка проходить на межі, позначеній в державному акті від літ. «А» до літ. «Б».

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що оскільки право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку підтверджується державним актом, виданим на його ім`я Лавриківською сільською радою на підставі свого ж рішення, яке ніким не оспорюється, як і не оспорюється

в судовому порядку обома відповідачами розмір земельної ділянки, зазначений в оригіналі державного акта, наявного в позивача, незважаючи на те, що не збереглося рішення Лавриківської сільської ради від 04 травня

2001 року № 4, тоді як прийняття такого рішення також ніким під сумнів не ставиться, проте, врахувавши визнання сільською радою цих позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог про визнання права власності на земельну ділянку.

Встановивши факт самовільного захоплення ОСОБА_2 частини належної позивачу земельної ділянки шляхом встановлення на спільній межі огорожі, що встановлено висновком експерта за результатом проведення земельно-технічної експертизи від 27 березня 2023 року № 82/22, що прямо порушує права позивача як власника, адже унеможливлює реалізацію ним своїх прав, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, а отже, і про їх задоволення у спосіб зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом демонтажу самовільно встановленої ОСОБА_2 огорожі, яка проходить на межі, позначеній в державному акті від літ. «А» до літ. «Б». При цьому колегія суддів зазначила, що ОСОБА_2 не надала доказів, які спростовували

б обставини, якими обґрунтовано ці позовні вимоги.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 13 липня

2023 року заяву адвоката Брони М. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнено на користь ОСОБА_1 з Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області і ОСОБА_2 з кожного по 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку розглядом справи в суді першої інстанції, по 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку переглядом справи в суді апеляційної інстанції, по

6 041,00 грн судових витрат, пов`язаних із проведенням судової земельно-технічної експертизи, по 840,60 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та по 1 261,00 грн судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

13 липня 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від

08 червня 2023 року та залишити в силі рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 травня 2022 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що державний акт на земельну ділянку площею 1,2547 га не зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю; за цим номером зареєстрований інший державний акт на землю, а саме державний акт який видано ОСОБА_4 . Такі обставини, зокрема відсутність реєстрації державного акта на землю площею 1,2547 га та наявність зареєстрованого державного акта на землю площею 0,8434 га під № 126, підтверджуються листом відділу в Жовківському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 24 липня 2020 року № П-48/0-0 23-50/135-20, а також інформацією з Книги записів державних актів на право приватної власності на землю. Установивши, що рішення сільської ради, на підставі якого було видано державний акт, немає, апеляційний суд безпідставно взяв до уваги вказаний державний акт. Апеляційний суд, врахувавши клопотання сільської ради про визнання позову, не звернув уваги на те, що ця ж сільська рада подала відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечувала проти неї та просила рішення суду першої інстанції залишити в силі. Вказує, що, вирішуючи спір в частині вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, апеляційний суд вийшов за межі заявлених вимог. Зазначає, що позивач не надав доказів підроблення державного акта на землю серії ЛВ № 012438 з площею земельної ділянки 0,8434 га та доказів визнання його недійсним.

Обґрунтовуючи неправильність застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявниця,

посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15, від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13, від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-83цс13, постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 16 вересня 2020 року у справах № 359/4356/18 та № 754/10844/18, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц та № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц; відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

02 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 - Брона М. В. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня

2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що державний акт серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, зареєстрований в реєстрі за № 126, який є у відділі

у Жовківському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за змістом зовсім не відповідає державному акту серії

ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, зареєстрованому за № 115, який

є у ОСОБА_1 . За наявності розбіжностей саме державний акт на земельну ділянку площею 0,8434 га, зареєстрований за № 126 є нікчемним, оскільки не відповідає нормам законодавства, які були чинними на момент його видачі. Зазначає, що на розгляді в суді перебуває справа № 444/3146/22 про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку площею 0,8434 га. Також вказує на безпідставність доводів про відсутність рішення Лавриківської сільської ради від 04 травня 2001 року № 4, оскільки воно ніким з відповідачів не оспорювалось, як і не ставився під сумнів факт прийняття такого рішення. Щодо аргументів касаційної скарги про вихід суду за межі заявлених вимог вказує, що в цьому випадку як у висновку експерта, так

і в оскаржуваній постанові допущено механічну описку: замість літ. «Г» зазначено літ. «Б».

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 липня 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Яремку В. В .

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовківського районного суду Львівської області.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Коротуну В. М.

11 грудня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії

ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року ОСОБА_1 , жителю

АДРЕСА_1 , на підставі рішення VIII сесії III демократичного скликання Лавриківської сільської ради народних депутатів від 04 травня 2001 року № 4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,2547 га, що розташована на території села Городжів Жовківського району Львівської області, цільове призначення - обслуговування житлового будинку

і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства. Зазначений державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 115 (т. 1, а. с. 7).

Відповідно до цього державного акта, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,2547 га, а згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки, земельна ділянка загальною площею 1,2547 га фактично складається з 4 (чотирьох) окремих земельних ділянок: перша площею 0,6953 га, друга - 0,2142 га, третя - 0,1827 га, четверта - 0,1625 га.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії

ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року ОСОБА_1 , жителю

АДРЕСА_2 , на підставі рішення VIII сесії II демократичного скликання Лавриківської сільської ради народних депутатів від 04 травня 2001 року № 4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,8434 га, що розташована на території села Городжів Жовківського району Львівської області, цільове призначення - обслуговування житлового будинку

і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства. Зазначений державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 126 (т. 1, а. с. 8).

Відповідно до цього державного акта ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,8434 га, а згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки, земельна ділянка загальною площею 0,8434 га фактично складається з 4 (чотирьох) окремих земельних ділянок: перша площею 0,2840 га, друга - 0,2142 га, третя - 0,1827 га, четверта - 0,1625 га.

Оцінка вказаних державних актів дає підстави для висновку, що фактично розбіжність є у площі однієї земельної ділянки, а конкретно земельної ділянки площею 0,2840 га, яка згідно з державним актом, входить до складу загальної площі земельної ділянки 0,8434 га, та межує від літ. «А» до літ. «Б» із землями загального користування, від літ. «Б» до літ. «В» із землями ОСОБА_7 , від літ. «В» до лі. «Г» із землями загального користування, від літ. «Г» до

літ. «А» із землями ОСОБА_2 .

Водночас згідно з державним актом, який стосується земельної ділянки загальною площею 1,2547 га, зокрема земельна ділянка площею 0,6953 га межує від літ. «А» до літ. «Б» із землями ОСОБА_2 , від літ. «Б». до літ. «В» із землями сільської ради (р. Біла), від літ. «В» до літ. «Г». із землями сільської ради (канал), від літ. «Г» до літ. «А» із землями загального користування

(вул. Вільна).

При цьому серія і номер державних актів збігаються.

У державному акті серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, який стосується площі земельної ділянки 0,8434 га, є виправлення щодо номера, під яким цей державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, поставлено печатку поряд із виправленням та зазначено посаду «сільський голова», підпис, прізвище та ініціали

«Т. Поріцький».

Згідно з листом Лавриківської сільської ради Жовківського району Львівської області від 05 грудня 2019 року № 438 державний акт на право приватної власності на землю площею 1,2547 га серії ЛВ № 012438 за № 115 в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю не зареєстрований. Водночас за № 115 в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю зареєстрований державний акт на право приватної власності на землю ОСОБА_4 , жительки с. Окопи. Державний акт на право приватної власності на землю площею 0,8434 га серії ЛВ № 012438, виданий 28 червня 2002 року, зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 126. В Лавриківській сільській раді в архівних документах рішення від 04 травня 2001 року № 4 немає. Технічної документації ОСОБА_2 в сільській раді немає

(т. 1, а. с. 11).

Згідно з копіями Книги записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю на території Лавриківської сільської ради народних депутатів за № 115 зареєстрований державний акт на право приватної власності на землю ОСОБА_4 , жительки с. Окопи, а не

ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 104).

Згідно з копіями Книги записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю на території Лавриківської сільської ради народних депутатів за № 126 зареєстрований державний акт на право приватної власності на землю площею 0,8434 га ОСОБА_1 , жителя

с. Городжів (т. 1, а. с. 125).

У відділі у Жовківському районі Головного управління Держгеокадастру

у Львівській області зберігається саме оригінал державного акта на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,8434 га, що підтверджується листом відділу від 16 січня 2021 року № 9-13-0.230-11/105-21 та доданим оригіналом державного акта (т. 1, а. с. 116-117).

Згідно з листом відділу у Жовківському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 24 липня 2020 року

№ П-48/0-0 23-50/135-20 відповідно до Книги записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю на території Лавриківської ради народних депутатів 28 червня 2002 року за № 126 зареєстровано державний акт серії ЛВ № 012438, виданий ОСОБА_1 , на землі загальною площею 0,8434 га, цільове призначення - ОЖБ. В Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю на території Лавриківської ради народних депутатів немає інформації про реєстрацію державного акта серії ЛВ № 012438, зареєстрованого 28 червня 2002 року за № 115, виданого на ім?я ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 1,2547 га для обслуговування житлового будинку господарських будівель, ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 78).

З метою виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 1,2547 га ОСОБА_1 звертався до сертифікованої землевпорядної організації з метою присвоєння кадастрових номерів та під час обмірів цієї земельної ділянки землевпорядна організація встановила, що фактичні її межі не збігаються з розмірами, зазначеними в державному акті про право власності на землю серії ЛВ № 012438, на який він посилається, тобто щодо земельної ділянки площею 1,2547 га.

Згідно з висновком експерта за результатами земельно-технічної експертизи від 27 березня 2023 року № 82/22, проведення якої було призначено ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, площа земельної ділянки 0,6953 га, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня

2002 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 115, не відповідає площі фактичного користування; наявну огорожу між земельною ділянкою ОСОБА_2

і земельною ділянкою ОСОБА_1 , що позначена у державному акті на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня

2002 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 115, літерами від «А» до «Б», розташовано на частині земельної ділянки, належної ОСОБА_1 . Площа накладення становить 0,0157 га; межа земельної ділянки площею 0,6953 га, належної ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 115, від літ. «В» до літ. «Г» розташована вздовж межі охоронної канави.

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 03 січня 2024 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, у справі № 444/3146/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, третя особа -

ОСОБА_2 , про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ № 012438 від 28 червня 2002 року, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення 8-ої сесії ІІ демократичного скликання Лавриківської сільської ради народних депутатів від 04 травня 2001 року № 4 про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,8434 га, розташованої на території с. Городжів Лавриківської сільської ради, цільове призначення - обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства, зареєстрований

у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за

№ 126.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення повною мірою не відповідає.

Щодо вимог про визнання права власності

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав

і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює

у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані

з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження

№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року

у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року

у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20,

пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження

№ 12-140гс19, пункт 98).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню.

У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Вказане узгоджується з висновком, зробленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі

№ 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі

№ 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що вимога про визнання права власності на земельну ділянку не є належним способом захисту порушеного права, а тому в задоволенні позову в цій частині слід було відмовити.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Львівського апеляційного суду від 08 червня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності та залишення

в силі в цій частині рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 травня 2022 року, змінивши його мотивувальну частину, яку викласти

в цій частині в редакції цієї постанови.

Щодо вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі

є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності

і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Установивши факт самовільного захоплення ОСОБА_2 частини належної позивачу земельної ділянки шляхом облаштування на спільній межі огорожі, про що зазначено у висновку експерта за результатом проведення земельно-технічної експертизи від 27 березня 2023 року № 82/22, що безпосередньо порушує права позивача як власника, адже унеможливлює реалізацію ним своїх прав, апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, а отже, і про їх задоволення у спосіб зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом демонтажу самовільно встановленої ОСОБА_2 огорожі, яка проходить на межі, позначеній в державному акті від літ. «А» до літ. «Б». При цьому колегія суддів зауважила, що ОСОБА_2 не надала доказів, які спростовували б обставини, якими обґрунтовано ці позовні вимоги.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом апеляційної інстанції у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що постанову Львівського апеляційного суду від

08 червня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності слід скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 травня

2022 року, змінивши його мотивувальну частину шляхом викладення її в цій частині в редакції цієї постанови.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод

у користуванні земельною ділянкою постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2023 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 травня 2022 року, змінивши його мотивувальну частину, яку викласти в цій частині в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов