Постанова

від 15.06.2023 по справі 461/9706/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/9706/21 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 22-ц/811/655/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року м.Львів

Справа № 461/9706/21

Провадження № 22ц/811/655/22

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1

розглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 28 С.В. до Дніпровського Національного університету залізничного транспорту імені Академіка В.Лазаряна (тепер - Національний університет «Львівська політехніка в особі відокремленого структурного підрозділу «Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Національного університету «Львівська політехніка») про скасування наказу та стягнення середнього заробітку, -

встановив:

26 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вона працює на посаді викладача у Львівському коледжі транспортної інфраструктури Дніпровського Національного університету залізничного транспорту імені Академіка В.Лазаряна. З вересня 2021 року у зв`язку із погіршенням ситуації щодо поширення захворювання на Covid-19 у м. Львові, навчання в коледжі відбувається дистанційно. Викладачі проводять заняття для студентів та виконують свої посадові обов`язки дистанційно. 8 листопада 2021 року наказом № 287/ос «Про відсторонення від роботи», її та інших працівників коледжу було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати із 8 листопада 2021 року. Цього самого дня їй було надіслано фотографію вказаного наказу. Цього ж дня вона написала заяву в.о. директора коледжу, в якій просила перевести її на дистанційну роботу, відповідно до ст.60-2 КЗпП України, яку відсканувала та вислала на адресу електронної пошти коледжу. 9 листопада 2021 року вона прибула до коледжу та особисто ознайомилась із наказом № 287/ос «Про відсторонення від роботи» від 8 листопада 2021 року, в якому вказала, що категорично не згідна із цим наказом, бо таким порушено її права, та подала особисто заяву від 8 листопада 2021 року про переведення її на дистанційну роботу відповідно до ст. 60-2 КЗпП України. Зазначає, що від неї роботодавець не вимагав письмових пояснень перед винесенням оскаржуваного наказу, не просив надати документ (сертифікат), що підтверджує вакцинацію (профілактичні щеплення) від COVID-19 або ж документи про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. 15 листопада 2021 року вона отримала засобами інформаційних технологій, лист - відповідь №246 від коледжу про відмову у переведені на дистанційну роботу. Вважає, що оскаржуваний наказ №287/ос «Про відсторонення від роботи» від 8 листопада 2021 року є незаконний, дискримінаційний, обмежує та порушує її конституційні права. Просить позов задовольнити.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 28 січня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі посилається на те, що вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права. Просить скасувати рішення та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючи на доводи позовної заяви.

Відзив на апеляційну скаргу суду не надано.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоч належним чином був повідомлений про день і час слухання справи на електронну пошту, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Заяв про відкладення розгляду справи не надано.

Згідно із ч.2 ст.372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що відповідно до наказу №287/ос від 8 листопада 2021 року ОСОБА_2 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 8 листопада 2021року до дати надання документів, які підтверджують проведення щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 або дати закінчення карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236.

8 листопада 2021 року позивач подала роботодавцю заяву про переведення її на дистанційну роботу.

Листом в.о. директора коледжу позивачу відмовлено у переведені її на дистанційну роботу.

Відповідно до акту №5 Львівського коледжу транспортної інфраструктури Дніпровського національного університету залізничного транспорту «Про організацію протиепідеміологічних заходів у коледжі» №28/В від 26 жовтня 2021 року викладач ОСОБА_2 відмовилась від ознайомлення під особистий підпис із наказом в.о. директора «Про організацію проти епідеміологічних заходів у коледжі» №28/В від 26 жовтня 2021 року.

Згідно акту №8 відповідач ОСОБА_2 відмовилась надавати заяву (письмові пояснення) щодо відмови, ухилення від вакцинації, повідомлення про яке вона отримала 3 листопада 2021 року згідно наказу в.о. директора коледжу №29/В від 3 листопада 2021 року «Про забезпечення протиепідеміологічних заходів».

Наказом №29/В від 3 листопада 2021 року в.о. директора Львівського коледжу транспортної інфраструктури Дніпровського національного університету залізничного транспорту зобов`язано відповідальну особу за дотримання виконання протиепідеміологічних заходів ОСОБА_3 до 4 листопада 2021 року надати копії свідоцтв, довідок, сертифікатів або інших підтверджуючих документів про вакцинацію працівників, а також заяви (письмові пояснення) від кожного з працівників, які відмовляються вакцинуватися.

Наказом №29/В від 3 листопада 2021 року зобов`язано за результатами розгляду прийняти рекомендаційні рішення щодо: допуску до роботи в очному режимі або переведення на дистанційну форму працівників ЛКТІ, у яких медичні документи про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19; наявність або відсутність підстав для відсторонення від роботи працівників ЛКТІ, які відмовляються або ухиляються від обов`язкового щеплення від COVID-19 та які не подали відповідних медичних документів, щодо наявності проти показів до вакцинації, без збереження заробітної плати.

Відповідно до акту №25 Львівського коледжу транспортної інфраструктури Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені Академіка В.Лазаряна від 8 листопада 2021 року ОСОБА_2 відмовилась від ознайомлення під особистий підпис із наказом в.о. директора «Про відсторонення від роботи» №287/ос від 8 листопада 2021 року.

Оскаржуване рішення мотивоване наступним.

Наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153, який набув чинності 8 листопада 2021 року, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти Covid-19. Зокрема, це працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальної, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595.

Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем (пункт 3 Переліку № 595).

8 листопада 2021 року набули чинності зміни до постанови постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096, згідно з якими керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти Covid-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти Covid-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти Covid-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти Covid-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти Covid-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили (пункт 41-6 Постанови).

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 26 серпня 2021 року № 9 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (Covid-19 ), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19) у навчальному 2020 - 2021 році суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину, та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (Covid-19).

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через Covid-19 в анамнезі. Якщо у пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти Covid-19, за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

ОСОБА_2 не надала суду доказів такого стану її здоров`я, що є перешкодою для вакцинації, тобто наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення.

Суд першої інстанції посилається на те, що ОСОБА_2 є працівником закладу освіти. За змістом посадових обов`язків її праця передбачає щоденний контакт як із іншими працівниками, так із здобувачами освіти, які перебувають у Дніпровському Національному університеті залізничного транспорту імені Академіка В.Лазаряна. Позивач відмовилася від загальнообов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Такий вибір ОСОБА_2 був самостійним.

Позивач була належним чином повідомлена про необхідність проходження загальнообов`язкового профілактичного щеплення. Таке повідомлення було проведено у розумний строк, відтак позивачеві був наданий повноцінний час на проходження вакцинації.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти. Суд прийшов до висновку, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи та відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Встановлено, що ОСОБА_2 працює на посаді викладача у Дніпровському Національному університеті залізничного транспорту імені Академіка В.Лазаряна.

Згідно наказу відповідача №287/ос від 8 листопада 2011 року ОСОБА_2 відсторонено від роботи з 8 листопада 2021 року до подання нею документа, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти Covid-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, без збереження заробітної плати.

Оскаржуваний наказ видано на виконання вимог ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 4 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

З вказаним наказом позивача ознайомлено 8 листопада 2021 року.

Цього ж дня позивач звернулася до роботодавця із заявою про переведення її на дистанційну роботу відповідно до ст. 60-2 КЗпП України.

У задоволенні цієї заяви відповідач відмовив, про що зазначено у відповіді №246 від 15 листопада 2021 року.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Згідно із ст. 5-1 КЗпП України Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

З ч.1 ст. 46 КЗпП України вбачається, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на Covid-19 не викликає сумнівів. Проте слід з`ясовувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить. Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що: «застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти Covid-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти Covid-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести не вакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження Covid-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню Covid-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

З наявних у справі наказів відповідача вбачається, що позивач є викладачем і працювала з студентами, які навчалися у період відсторонення позивача від роботи в дистанційному режимі. Відтак, позивач не контактувала з студентами та працівниками навчального закладу.

Суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Докази, що позивач могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників коледжу, студентів тощо в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку, що відсторонення позивача від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення.

Тому належить зробити висновок, що на порушення вимог ст. 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати.

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанова Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19)).

Відповідно до постанови Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Аналогічне положення міститься в абзаці 3 пункту 2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

За приписами підпункту б пункту 4 розділу 3 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Пунктом 8 розділу 3 Порядку передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадку, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середній заробіток. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 розділу 4 Порядку).

З довідки про доходи № 84 від 18 листопада 2021 року вбачається, що сума доходу ОСОБА_2 за вересень - жовтень 2021 року становить 10 323, 63 грн. Кількість робочих днів становить - 42 робочі дні, середньоденний дохід становить 245, 8 грн.

Кількість робочих днів відсторонення від роботи з 8 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року позивача становить 78.

Середній заробіток за час відсторонення від роботи складає 19 172, 40 грн., який підлягає стягненню із правонаступника відповідача.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 376 ЦПК України та задоволення позову.

Керуючись: ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 28 січня 2022 року скасувати та прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Скасувати наказ Львівського коледжу транспортної інфраструктури Дніпровського Національного університету залізничного транспорту імені Академіка В.Лазаряна (тепер - Національний університет «Львівська політехніка») №287/ос від 8 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_2 .

Стягнути з Національного університету «Львівська політехніка» (79013, м. Львів, вул. С.Бандери, 12 Код ЄДРПОУ 02071010) в користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 19 172, 40 грн. (дев`ятнадцять тисяч сто сімдесят дві грн. 40 коп.) середнього заробітку за час вимушеного прогулу через відсторонення від робити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 20 червня 2023 року.

Головуючий-

---

Т. І. Приколота

Судді:

---

Ю.Р. Мікуш

---

Р.В. Савуляк