Постанова

від 26.06.2023 по справі 910/8154/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2023 р. Справа№ 910/8154/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЮГ Агролідер»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023

у справі №910/8154/22 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетагро»

до Приватного підприємства «ЮГ Агролідер»

про стягнення 65 614,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/8154/22 позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства «ЮГ Агролідер» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетагро» заборгованість у розмірі 61 804 грн. 87 коп., 3% річних у розмірі 457 грн. 19 коп. та судовий збір у розмірі 2 354 грн. 23 коп.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник відповідача 27.02.2023 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові в повному обсязі; стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати: судовий збір при апеляційному провадженні в сумі 3 721,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 10 000 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 18 085 грн.

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тетагро» (надалі - «Товариство») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ЮГ Агролідер» (надалі - «Підприємство») про стягнення 65 614,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання із поставки товару за договором №142-03/21 від 04.03.2021, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму передоплати у розмірі 61 804,87 грн. та 25% річних у розмірі 3 809,89 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з огляду на те, що позивачем не було вчинено жодних дій для отримання замовленої партії товару, а відповідач вимоги про поставку товару або повернення отриманої передоплати від позивача не отримував.

Позивач у відповіді на відзив на позовну заяву з твердженнями відповідача не погоджується та вказує, що позивач як кредитор у зобов`язанні з поставки оплаченого товару вчинив всі залежні від нього дії, направлені на виконання умов договору, та реалізував своє право на повернення суми передоплати за обставини не поставки спірної партії товару.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву наголошує, що умови договору в частині поставки товару ним не порушувались, а відсутність факту поставки зумовлена виключно діями самого позивача. Також відповідач вказує, що внаслідок укладення спірного договору у нього відсутні будь-які грошові зобов`язання перед позивачем, а відтак відсутня підстава для нарахування штрафних санкцій.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/8154/22 позов задоволено частково.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з наступного:

- сторонами не було погоджено строк поставки відповідачем оплаченої партії товару, оскільки специфікація №05 від 31.08.2021 до Договору містить лише посилання на те, що відвантаження товару здійснюється після повної оплати даного товару;

- позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою від 05.05.2022 про виконання зобов`язань за Договором, в якій просив виконати обов`язок з поставки оплаченої партії товару в строк до 18.05.2022, а у випадку не здійснення такої поставки - повернути суму передоплати;

- твердження відповідача про неотримання ним вказаного листа оцінюється судом критично з огляду на наявність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження факту направлення позивачем його на юридичну адресу Підприємства;

- сторонами не заперечується факт того, що поставка оплаченої згідно платіжного доручення №1842 від 31.07.2021 партії товару станом на момент звернення до суду із даним позовом не відбулася;

- фактично всі пояснення та заперечення сторін зводяться до встановлення вини виробника або дилера у тому, що оплачена партія товару поставлена не була;

- судом встановлений факт невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару (незалежно від того, з чиєї вини це відбулося), тому у відповідача існує зобов`язання з повернення позивачу суми невикористаної переплати у розмірі 61 804,87 грн.;

- за змістом п. 7.10 Договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі 25% річних від суми заборгованості протягом 90 календарних днів з дати виникнення заборгованості, та 40% річних від суми заборгованості з 91 календарного дня від моменту виникнення заборгованості до дня повної її сплати;

- в той же час, позивач безпідставно нарахував до стягнення з відповідача 25% річних на підставі п. 7.10 Договору, оскільки в даному випадку зобов`язання відповідача з повернення суми отриманої передоплати на користь позивача виникло не на підставі Договору, а на підставі закону;

- за перерахунком суду до стягнення належить 3% річних у розмірі 457,19 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В апеляційній скарзі позивач не погоджується з рішенням суду та вважає його необґрунтованим та невмотивованим, обставини, на які посилається суд, як встановлені, недоведені. При прийнятті рішення було неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та були неправильно застосовані норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- судом неправильно застосовано до правовідносин, що виникли між сторонами, статтю 693 ЦК України, проігноровано норми статті 689 ЦК України, та зроблено хибний висновок «про те, що у відповідача існує зобов`язання з повернення позивачу суми невикористаної переплати у розмірі 61 804, 87 грн»;

- до правовідносин між сторонами слід застосовувати норми матеріального права, а саме ст. 689 ЦК України, ч.ч.1-2 ст.193, ч.4 ст.265 ГК України, що суд повністю проігнорував;

- з наявних доказів у справі вбачається обов`язок позивача вчинити дії, необхідні з його боку, для забезпечення одержання товару, а також відсутність відмови відповідача від передання даного товару починаючи з 31.08.2021;

- про існування листа-вимоги від 05.05.2022 відповідач дізнався при отриманні позовної заяви, даний лист на його адресу не надходив, повідомлень від АТ «Укрпошта» не було, за даними інтернет-сторінки АТ «Укрпошта» відправлення №2500675008019 повернуто на адресу позивача;

- зміст специфікації №05 від 31.08.2021 містить пряме посилання на подію повної оплати товару, яка була здійснена позивачем 31.08.2021;

- судом проігноровано доводи відповідача про перебування товару з 31.08.2021 і до теперішнього часу на насіннєвому заводі відповідача за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с.Чорнобаївка, 152 км залізничної дороги Одеса-Херсон, оскільки за даною адресою перебувають виробничі та складські приміщення відповідача. Проігноровано доводи відповідача про обов`язок позивача вчинити дії, необхідні з його боку для забезпечення одержання товару;

- судом проігноровано та не надано оцінки доводам відповідача про те, що позивач зобов`язаний вжити всіх заходів для належного виконання ним своїх зобов`язань за договором, позивач зобов`язаний вчинити дії, необхідні з його боку для забезпечення одержання товару в строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, підлягає виконанню з настанням цієї події, а саме з 31.08.2021 (після повної оплати);

- під час судового розгляду позивач не довів, а суд не встановив факт відмови відповідача від передачі товару, а також факт ігнорування відповідачем листа-вимоги від 05.05.2022, оскільки на адресу відповідача даний лист-вимога не надходив, як і не надходили повідомлення від АТ «Укрпошта». Відповідач не мав можливості надати відповідь позивачу, оскільки зі змістом вимоги не був ознайомлений;

- позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів відмови відповідача від передачі товару строком з 31.08.2021 і до 05.05.2022;

- суд не вказав жодного мотиву, чому ним не прийнято до уваги погоджені сторонами умови п.5.11 договору та специфікації №05, та не наведено жодного мотиву не застосування норми ст.689 ЦК України, проте, встановлено невиконання зобов`язання з поставки товару незалежно від того з чиєї вини це відбулося.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 витребувано у Господарського суду м.Києва матеріали справи №910/8154/22.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ЮГ Агролідер» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/8154/22.

13.03.2023 матеріали справи №910/8154/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 поновлено Приватному підприємству «ЮГ Агролідер» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/8154/22, відкрито апеляційне провадження, ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Під час апеляційного провадження до суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, відповідь відповідача на відзив позивача та заява апелянта про відшкодування витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (повідомлень про вручення поштових відправлень, роздруківок електронного листування), а також закінчення процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

04.03.2021 між Підприємством (виробник) та Товариством (дилер) був укладений договір №142-03/21 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 2.1 якого виробник зобов`язується передати товар у власність дилера без надання права на виключне (ексклюзивне) його просування, а дилер зобов`язується прийняти і своєчасно оплатити товар на умовах цього договору та розповсюджувати його в межах території.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що дилер зобов`язується оплачувати поставлений йому товар в строки, передбачені цим договором, за цінами, визначеними у специфікації до цього договору та відповідних накладних, за кожну окрему партію товару.

За змістом п. 5.5 Договору договірні ціни на товар визначаються у специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього договору. Ціни визначаються у гривні із обов`язковим посиланням на еквівалент у доларах США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на момент оплати, що відповідає ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 5.10 Договору за загальним правилом товар надається дилеру після проведення ним повної попередньої оплати. Сторони можуть погодити й інший порядок розрахунків щодо конкретної партії товару, проте в будь-якому випадку остаточний розрахунок за поставлений товар має бути проведений дилером не пізніше, ніж через 30 днів після його поставки, якщо інше не зазначено в специфікації.

Відповідно до п. 5.11 Договору виробник зобов`язується передати товар дилеру на умовах EXW (згідно з Правилами ІНКОТЕРМС 2010) за адресою: Херсонська обл., Білозерський р-н, с. Чоронобаївка, 152 км залізничної дороги Одеса-Херсон або інший насіннєвий завод. Сторонами можуть бути погоджені й інші умови поставки.

Специфікацією №05 від 31.08.2021 до Договору сторони погодили умови поставки партії товару - насіння гібриду соняшника:

- загальна вартість товару - 61 804,87 грн.;

- 100% оплату всього товару дилер має оплати не пізніше 31.08.2021;

- відвантаження товару здійснюється після повної оплати даного товару.

Позивач повністю оплатив замовлену партію товару на суму 61 804,87 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1842 від 31.07.2021.

Спір у справі виник у зв`язку з нездійсненням поставки оплаченого товару, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимогу про повернення суми здійсненої передоплати.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи (платіжне доручення №1842 від 31.07.2021) підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми передоплати за товар у розмірі 61 804,87 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з наступного:

- сторонами не було погоджено строк поставки відповідачем оплаченої партії товару, оскільки специфікація №05 від 31.08.2021 до Договору містить лише посилання на те, що відвантаження товару здійснюється після повної оплати даного товару;

- позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою від 05.05.2022 про виконання зобов`язань за Договором, в якій просив виконати обов`язок з поставки оплаченої партії товару в строк до 18.05.2022, а у випадку не здійснення такої поставки - повернути суму передоплати;

- твердження відповідача про неотримання ним вказаного листа оцінюється судом критично з огляду на наявність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження факту направлення позивачем його на юридичну адресу Підприємства;

- сторонами не заперечується факт того, що поставка оплаченої згідно платіжного доручення №1842 від 31.07.2021 партії товару станом на момент звернення до суду із даним позовом не відбулася;

- фактично всі пояснення та заперечення сторін зводяться до встановлення вини виробника або дилера у тому, що оплачена партія товару поставлена не була;

- судом встановлений факт невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару (незалежно від того, з чиєї вини це відбулося), тому у відповідача існує зобов`язання з повернення позивачу суми невикористаної переплати у розмірі 61 804,87 грн.;

- за змістом п. 7.10 Договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі 25% річних від суми заборгованості протягом 90 календарних днів з дати виникнення заборгованості, та 40% річних від суми заборгованості з 91 календарного дня від моменту виникнення заборгованості до дня повної її сплати;

- в той же час, позивач безпідставно нарахував до стягнення з відповідача 25% річних на підставі п. 7.10 Договору, оскільки в даному випадку зобов`язання відповідача з повернення суми отриманої передоплати на користь позивача виникло не на підставі Договору, а на підставі закону;

- за перерахунком суду до стягнення належить 3% річних у розмірі 457,19 грн.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України у разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Згідно положень чинного в Україні законодавства, аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.

З урахуванням того, що судом встановлений факт невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару (незалежно від того, з чиєї вини це відбулося), суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що у відповідача існує зобов`язання з повернення позивачу суми невикористаної переплати у розмірі 61 804,87 грн., задовольнивши позов в цій частині.

Щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача 25% річних у розмірі 3 809,89 грн. за прострочення виконання зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у період з 21.05.2022 по 18.08.2022, суд правильно виходив з наступного.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного Кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

При цьому у статті 625 Цивільного Кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 Цивільного Кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 Цивільного Кодексу України.

За змістом п. 7.10 Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі 25% річних від суми заборгованості протягом 90 календарних днів з дати виникнення заборгованості, та 40% річних від суми заборгованості з 91 календарного дня від моменту виникнення заборгованості до дня повної її сплати.

В той же час, позивач безпідставно нарахував до стягнення з відповідача 25% річних на підставі п. 7.10 Договору, оскільки в даному випадку зобов`язання відповідача з повернення суми отриманої передоплати на користь позивача виникло не на підставі Договору, а на підставі закону.

За правильним перерахунком, судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з відповідача 3% річних у розмірі 457,19 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Абзацом 3 частини 1 статті 664 ЦК України визначено, що товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Пунктом 5.4 договору встановлено обов`язок виробника повідомити дилеру термін здійснення відвантаження партії товару, після проведення останнім оплати вартості товару.

Такий обов`язок відповідача (п.5.4) пов`язаний з розміщенням складу відповідача в межах іншої територіальної одиниці, ніж місцезнаходження позивача.

Враховуючи те, що сторони договору узгодили місцем поставки товару насіннєвий завод виробника (за зазначеною в п.5.11 договору адресою, або інший насіннєвий завод), тобто за місцезнаходженням товару, з огляду на положення п.2 ч.1 ст.664 ЦК України, обов`язок виробника передати товар дилеру вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження дилера, при цьому на виконання вимог абзацу 3 ч.1 ст.664 ЦК України та п.5.4 договору, виробник повинен проінформувати дилера про це, із зазначенням терміну здійснення відвантаження товару.

Свій обов`язок, передбачений абзацом 3 ч.1 ст.664 ЦК України та п.5.4 договору виробник не виконав, дату відвантаження товару дилеру не повідомив, а тому посилання на невиконання дилером свого обов`язку з отримання товару, як на підставу для застосування судом положень ст. 689 ЦК України, ч.1 та 2 ст.193 ГК України, є безпідставними.

Судом правильно не застосовано до спірних правовідносин положення ст. 689 ЦК України, ч.1 та 2 ст.193 ГК України, оскільки з огляду на правовідносини сторін та наявні у справі докази, позивач вживав вся необхідні дії, направлені на отримання оплаченої 31.08.2021 партії товару, в той же час, у виробника було достатньо можливостей та часу для виконання своїх зобов`язань з передачі товару дилеру, які він не виконав.

Щодо доводів апелянта про незастосування судом положень ч.4 ст.265 ГК України, то їх зміст не протирічить висновкам, мотивам та нормам права, які були покладені судом в основу ухваленого рішення.

При цьому судом вірно встановлено обставину, що сторони під час укладання договору не встановили строки поставки товару, так як специфікація №05 від 31.08.2021 не містить відомості про обставини, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти позовних вимог.

Враховуючи обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, яке повністю відповідає вимогам ст.236 ГПК України.

При цьому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття, врахування та оцінки під час апеляційного провадження копії договору на виконання робіт з доробки насіння №09/18 від 01.09.2018, оскільки такий суду першої інстанції не подавався, а в суді апеляційної інстанції не заявлялось клопотання про його долучення.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки спростовуються встановленими у справі фактичними обставинами, яким надана належна оцінка судом першої інстанції.

Що стосується доводів апелянта про стягнення на його користь з позивача витрат на правову допомогу в суді першої (18 085,00 грн.) та апеляційної інстанції (10 000,00 грн.) колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Оскільки в даній справі позов задоволено частково, а при розгляді в суді апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на оскаржуване рішення суду відсутні підстави для його скасування, заява відповідача про стягнення з позивача на його користь витрат на правову допомогу в суді першої (18 085,00 грн.) та апеляційної інстанції (10 000,00 грн.) задоволенню не підлягає.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позову.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276 ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЮГ Агролідер» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/8154/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/8154/22 залишити без змін.

3. У задоволенні заяви Приватного підприємства «ЮГ Агролідер» про стягнення витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство «ЮГ Агролідер».

5. Матеріали справи №910/8154/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко