Рішення

від 14.06.2023 по справі 904/1290/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2023м. ДніпроСправа № 904/1290/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: Кузнецов О.В.,

від відповідача-1: представник не з`явився,

від відповідача-2: представник не з`явився,

дослідивши матеріали справи №904/1290/23

за позовом Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів

до

1. Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ СТЕП"

про скасування державної реєстрації та запису,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Дніпропетровська регіональна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - позивач) звернулася до господарського суду з позовною заявою від 09.03.2023 за вих. №140 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ СТЕП" (далі - відповідач-2), в якій позивач просить суд: скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097 за адресою: м. Дніпро, просп. О. Поля, 48, яка зареєстрована за відповідачем-2 та скасувати запис в Державному земельному кадастрі і закрити поземельну книгу про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097 за адресою: м. Дніпро, просп. О. Поля, 48, яка зареєстрована за відповідачем-2.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача-2.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1290/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2023.

Ухвалою від 20.03.2023 позивачу запропоновано надати суду докази доплати судового збору у розмірі 2.684,00 грн та документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Через відділ документального забезпечення 24.03.2023 від позивача надійшла заява від 22.03.2023 за вих. №176 про усунення недоліків, у якій позивач надає докази доплати судового збору у розмірі 2.684,00 грн та документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної вимоги і доданих до неї документів. Оцінивши надані позивачем докази, господарський суд визнав їх належними, а недоліки позовної заяви усунутими.

Ухвалою від 29.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.04.2023.

Через відділ документального забезпечення 18.04.2023 від відповідача-1 надійшов відзив, у якому відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 19.04.2023 підготовче засідання відкладено до 17.05.2023.

Через відділ документального забезпечення 03.05.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1, у якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 17.05.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 31.05.2023.

В судовому засіданні 31.05.2023 оголошено перерву до 14.06.2023.

Як убачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2023 надсилалася відповідачу-2 на адресу: Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АРТЕМА, будинок 6 за трек-номером 4901401865758.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 02.05.2023 з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі №916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Більш того, обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).

Відповідно до статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон "Про державну реєстрацію") відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.

Вказане дає підстави вважати, що така адреса є актуальною, та саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов`язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.

Суд звертає увагу, що відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв`язок" та Правил №270 (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у cправі №910/18543/21).

Правильність адреси місця проживання відповідача-2 підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 29.03.2023 (дата відкриття провадження), станом на 15.05.2023 (дата отримання відправлення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою») та станом на 06.06.2023 (дата підготовки справи до судового засідання).

Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2023 та всі подальші ухвали були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Так, суд встановив, що ухвала від 29.03.2023 вважається врученою відповідачу-3 у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

Відповідачу(ам) в ухвалі від 29.03.2023 встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов`язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).

Крім цього, відповідачу(ам) роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Отже, строк для подачі відзиву відповідачем-2 тривав до 19.05.2023, з урахуванням того, що п`ятнадцятиденний строк припав на суботу 17.05.2023, строк подачі відзиву є таким, що настав у перший за ним робочий день, що відповідає положеннями ч. 5 ст. 254 ЦК України.

Станом на 14.06.2023 відзив відповідачем-2 не надано.

В судовому засіданні 14.06.2023 представник позивача відповів на запитання суду, надав пояснення у справі, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідачі 1, 2 явку представників в судове засідання не забезпечили.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач стверджує, що відповідач-2 на підставі визнаного недійсним та скасованого судом рішення міської ради зареєстрував за собою земельну ділянку, а тому такі дії відповідача-2 є незаконними. Оскільки відповідач-1 відмовив позивачу у скасуванні державної реєстрації та запису, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Стислий виклад позиції відповідача-1

Відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що ним не були порушені права позивача.

Крім цього, відповідач-1 наголосив, що позивач пропустив строк позовної давності.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача-1 на позовну заяву

Позивач наголосив, що відповідач-1 був залучений до участі у справі в якості відповідача, оскільки саме він здійснює державну реєстрацію земельних ділянок та скасування зазначеної державної реєстрації.

Крім цього, позивач наголосив, що законодавчо не визначено строки та обов`язок власника чи користувача земельної ділянки, маючи Державний акт на праві постійного користування землею, здійснювати заходи щодо державної реєстрації. Між тим, позивач вказав, що про державну реєстрацію земельної ділянки за відповідачем-2 позивачу стало відомо у грудні 2022 року.

Стислий виклад позиції відповідача-2

Відповідач-2 правом на подачу відзиву не скористався.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: належності земельної ділянки; наявності/відсутності перешкод у користуванні земельною ділянкою; правомірності заявлених позовних вимог; пропуску строку позовної давності.

Суд встановив, що Дніпропетровській державній обласній лабораторії ветеринарної медицини на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії ДПД 75 від 22.02.1996 (арк. 9, том 1) по проспекту Кірова (нині Олександра Поля), 48 Дніпровською міською радою надано у спільне постійне користування 1,1478 гектарів землі.

Положенням про ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ РЕГІОНАЛЬНУ ДЕРЖАВНУ ЛАБОРАТОРІЮ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ БЕЗПЕЧНОСТІ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ ТА ЗАХИСТУ СПОЖИВАЧІВ, яке затверджено наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від лютого місяця 2018 року закріплено, що позивач є правонаступником Дніпропетровської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 16.09.2009 №321/49 «Про передачу земельної ділянки по просп. Кірова у районі буд.48 (Кіровський район) в оренду ТОВ «Український степ», код ЄДРПОУ 31850475, для проектування та будівництва будівлі багатофункціонального призначення (магазини, офіси, автомийка)» вилучено земельну ділянку у Дніпропетровської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини» та скасовано Державний акт на право постійного користування землею.

Відповідно до інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, (витяг №230277591 від 29.10.2020) (арк. 11, том 1) будівлі та споруди за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 48 на праві власності з 17.09.2020 зареєстровані за Державою Україна в особі позивача.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 07.02.2023 (арк. 12, том 1) з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097, розташована за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ (нині - Дніпро), проспект Кірова (нині Олександра Поля) в районі будинку №48 зареєстрована за відповідачем-2, проте без зазначення виду речового права.

Листом від 09.02.2023 за вих.№81 позивач звернувся до відповідача-1, у якому позивач повідомив відповідача-1, що кінцевим правонаступником усіх майнових та немайнових прав, засобів і матеріальних цінностей, землі, майна та зобов`язань Дніпровської державної обласної лабораторії ветеринарної медицини станом на 12.01.2023 є позивач.

Дніпропетровською міською радою від 16.09.2009 було прийнято рішення №321/49 про передачу земельної ділянки по проспекту Кірова у районі будинку №48 (Кіровський район) в оренду відповідачу-2 для проектування та будівництва будівлі багатофункціонального призначення (магазин, офіси, автомийки), вилучення у Дніпропетровської державної обласної лабораторії ветеринарної медицини та Дніпропетровської дослідної станції інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини частини земельної ділянки по проспекту Кірова, 48, що перебувала у їх постійному спільному користуванні на підставі державних актів на право постійного користування землею від 22.02.1996 ДПД 75 №000324 та від 22.02.1996 ДПД 75 №000325.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2012 у справі №2/5005/7947/2012 вказане рішення ради скасовано.

Під час підготовки документації із землеустрою позивачу стало відомо, що частині земельної ділянки присвоєно кадастровий номер 1210100000:06:038:0097, що в свою чергу позбавило позивача можливості здійснити реєстрацію земельної ділянки площею 1,1478 га, яка визначена Державним актом на право постійного користування землею від 22.02.1996 ДПД 75 №000324.

З огляду на вказані обставини позивач просив відповідача-1 скасувати запис в Державному земельному кадастрі та закрити поземельну книгу про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097 за адресою: місто Дніпро, проспект Олександра Поля, 48, яка зареєстрована за відповідачем-2.

Відповідач-1 на лист позивача від 09.02.2023 за вих.№81 відповів листом від 15.02.2023 за вих.№11-4-0.223-913/2-23 (арк. 14, том 1), у якому відповідач-1 повідомив, що правові підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097 відсутні, оскільки відсутнє судове рішення з даного питання.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2012 у справі №2/5005/7947/2012, яке постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 залишено без змін, скасовано рішенням Дніпропетровської міської ради від 16.09.2009 №321/49 «Про передачу земельної ділянки по проспекту Кірова у районі будинку №48 (Кіровський район) в оренду ТОВ «Український степ» для проектування та будівництва будівлі багатофункціонального призначення (магазин, офіси, автомийки).

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097 за адресою: м. Дніпро, просп. О. Поля, 48, яка зареєстрована за ТОВ "Український степ" та скасування запису в Державному земельному кадастрі і закриття поземельної книги про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097 за адресою: м. Дніпро, просп. О. Поля, 48, яка зареєстрована за відповідачем-2.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №923/364/19 та від 16.06.2020 у справі №904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Суд також звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, відповідно до якої неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Предметом спору у справі, зокрема, є вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 1,1478 гектарів на підставі Державного акта на право постійного користування землею Серії ДПД 75 від 22.02.1996 (арк. 9, том 1) по проспекту Кірова (нині Олександра Поля), 48 перебувала в державній власності ДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ (УСТАНОВИ, ЗАКЛАДУ), правонаступником якої є позивач, однак 16.09.2009 на підставі скасованого судовим рішенням рішення Дніпропетровської міської ради частину земельної ділянки (площею 0,0892 га) була передано відповідачу-2 для проектування та будівництва будівлі багатофункціонального призначення (магазини, офіси, автомийка), а Державний акт на право постійного користування землею Серії ДПД 75 від 22.02.1996 (арк. 9, том 1) був скасований.

Державний земельний кадастр, відповідно до терміну, який міститься в Законі України «Про Державний земельний кадастр», - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2012 у справі №2/5005/7947/2012, яке постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2013 залишено без змін, було скасовано рішення Дніпропетровської міської ради від 16.09.2009 №321/49 «Про передачу земельної ділянки по проспекту Кірова у районі будинку №48 (Кіровський район) в оренду ТОВ «Український степ» для проектування та будівництва будівлі багатофункціонального призначення (магазин, офіси, автомийки).

Отже, з урахуванням наведеного, позивач є постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 1,1478 га на підставі Державного акта на право постійного користування землею Серії ДПД 75 від 22.02.1996 (арк. 9, том 1).

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЗК України, в редакції від 22.06.1993, чинній на момент видачі Позивачу Державного акта від 22.02.1996, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005, визнано неконституційним пункт 6 Прикінцевих положень ЗК України від 25.10.2001, а тому право постійного користування земельними ділянками є безстроковим і у позивача відсутній обов`язок здійснювати переоформлення зазначеного вище Державного акту.

Згідно з частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Відповідно частини 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цього Закону, є дійсними (дата набрання чинності Законом - 01.01.2013).

Отже, з огляду на наведене вище суд встановив, що з моменту видачі Державного акта на право постійного користування землею серії ДПД 75 №000324, виданого Дніпропетровською міською радою 22.02.1996, у позивача, як правонаступника Дніпропетровської державної лабораторії ветеринарної медицини виникло право постійного користування земельною ділянкою згідно з планом землекористування та в межах, встановлених зазначеним актом.

Водночас, згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 07.02.2023 (арк. 12, том 1) земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097, розташована за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ (нині - Дніпро), проспект Кірова (нині Олександра Поля) в районі будинку №48 зареєстрована за відповідачем-2, проте без зазначення виду речового права.

Протягом судового розгляду ані відповідач-1, ані відповідач-2 не надали суду доказів, які б свідчили про правомірність державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ (нині - Дніпро), проспект Кірова (нині Олександра Поля) в районі будинку №48 за відповідачем-2.

Згідно із ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі:

поділу або об`єднання земельних ділянок;

скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;

якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Між тим, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку (частина перша статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України "Про Державний земельний кадастр" поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Суд встановив, що позивач є фактичним володільцем об`єктів нерухомості, які розташовані на спірній земельній ділянці. Про наявність перешкод щодо володіння (користування) земельною ділянкою або у здійсненні права користування та розпорядження майном суду повідомлено не було та будь-які докази, які можуть вказувати на наявність перешкод матеріали справи не містять.

Вид речового права відповідача-2 та взагалі наявність у відповідача-2 речового права на спірну земельну ділянку матеріали справи не містять.

Отже, єдиною перешкодою для здійснення позивачем державної реєстрації земельної ділянки згідно державного акта на право постійного користування землею від 22.02.1996 серії ДПД 75 №000324 є безпідставна державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ (нині - Дніпро), проспект Кірова (нині Олександра Поля) в районі будинку №48 за відповідачем-2, яка є частиною земельної ділянки, належною позивачу на праві постійного користування.

Таким чином, скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до захисту прав позивача, а тому така позовна вимога підлягає задоволенню.

Водночас щодо вимоги про скасування запису в Державному земельному кадастрі та закриття поземельної книги про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097 суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Пунктом 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: 1) поділу чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання; 2) коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру; 3) ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

При цьому, п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, передбачено, що у разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених у підпунктах 2, 3 цього пункту, Державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це за формою згідно з додатком 23 особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельних ділянок, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб`єктів таких прав.

Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації: набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Частиною 4 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки поземельна книга закривається.

Тобто наслідком скасування державної реєстрації земельної ділянки є закриття поземельної книги.

Відповідно до п. 57 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у випадках, визначених пунктом 114 цього Порядку, та у разі виправлення помилки відповідно до пункту 156-2 цього Порядку.

Як вбачається з приписів частини четвертої статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» і пункту 57 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 скасування державної реєстрації земельної ділянки здійснюється шляхом закриття поземельної книги. У такому випадку Державний кадастровий реєстратор проставляє на титульному аркуші Поземельної книги в електронній (цифровій) формі електронну позначку про факт її закриття за власним кваліфікованим електронним підписом, а також проставляє на титульному аркуші Поземельної книги в паперовій формі позначку про факт її закриття за формою згідно з додатком 9.

У формі позначки про факт закриття поземельної книги, наведеної у додатку 9 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, передбачено зазначення, окрім іншого, даних про дату її проставлення.

Відтак, дата проставлення Державним кадастровим реєстратором позначки про закриття поземельної книги є датою скасування державної реєстрації земельної ділянки (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №826/19769/16, від 17.12.2021 у справі №826/9603/17).

Отже, положеннями Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, передбачений чіткий алгоритм дій Державного кадастрового реєстратора у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки та набрання ним законної сили в установленому законодавством порядку.

Суд наголошує, що обов`язок до вчинення вказаних вище дій виникає у відповідного органу державної реєстрації лише після набрання законної сили судовим рішенням про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція підтримана у постановах Верховного Суду від 26.10.2022 у cправі №910/361/21 та від 17.12.2021 у справі №826/9603/17.

При цьому, вказаними положеннями законодавства прямо передбачено, що у випадку, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку, поземельна книга закривається, а відтак вимоги позивача в частині скасування запису в Державному земельному кадастрі та закриття поземельної книги про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097, розташованої за адресою: м. Дніпро, просп. О. Поля, 48, яка зареєстрована за відповідачем-2 не відповідають положенням Закону України «Про Державний земельний кадастр» і Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051.

В свою чергу, з огляду на положення вищевказаного Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 9 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, скасування державної реєстрації земельних ділянок (в тому числі в разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки), а також прийняття рішення про набуття відомостями про земельну ділянку статусу архівних, належить до повноважень Державного кадастрового реєстратора Держгеокадастру та державних кадастрових реєстраторів його територіальних органів.

Суд доходить висновку, що оскільки у даній справі прийнято рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, то саме до повноважень Державного кадастрового реєстратора Держгеокадастру та державних кадастрових реєстраторів його територіальних органів належить скасування запису в Державному земельному кадастрі та закриття поземельної книги про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097, яка розташована за адресою: місто Дніпро, проспект Олександра Поля, 48, після набрання рішенням у справі №904/1290/23 законної сили.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про скасування запису в Державному земельному кадастрі та закриття поземельної книги про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097, яка розташована за адресою: місто Дніпро, проспект Олександра Поля, 48 визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, про яку заявив відповідач-1

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З наведеного вбачається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Заявляючи клопотання про застосування строку позовної давності, відповідач-1 стверджує, що позивач до господарського суду з позовною заявою про скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 16.09.2009 за №321/49 «Про передачу земельної ділянки по просп. Кірова у районі буд.48 (Кіровський район) в оренду ТОВ «Український степ», код ЄДРПОУ 31850475, для проектування та будівництва будівлі багатофункціонального призначення (магазини, офіси, автомийка) звернувся у 2012 році, а з позовом про скасування державної реєстрації звернувся до суду у 2023 році. Таким чином, строк позовної давності сплив.

Позивач, в свою чергу, заперечує проти викладеної відповідачем-1 у відзиві позиції та стверджує, що строк для вжиття заходів щодо державної реєстрації земельної ділянки на підставі державного акта законодавчо не визначений, а тому про порушення свого права позивач дізнався у грудні 2022 року під час здійснення заходів для реєстрації вказаної земельної ділянки.

Оскільки позивач про порушення свого права дізнався у грудні 2022 року заходи спрямовані на захист порушеного права позивачем були вжиті у березні 2023 шляхом подачі позовної заяви до суду (дана справа №904/1290/23).

Оцінивши позиції сторін суд дійшов таких висновків.

По-перше, з позовом про скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 16.09.2009 за №321/49 «Про передачу земельної ділянки по просп. Кірова у районі буд.48 (Кіровський район) в оренду ТОВ «Український степ», код ЄДРПОУ 31850475, для проектування та будівництва будівлі багатофункціонального призначення (магазини, офіси, автомийка) звернувся у 2012 році не позивач, а Державна установа Інституту сільського господарства Національної Академії аграрних наук України. Більш того, позивач не був учасником справи №2/5005/7947/2021.

По-друге, заявляючи про застосування строку позовної давності, відповідач-1 не долучає доказів, які б свідчили про пропуск саме позивачем строку позовної давності, а тому суд досліджує наявні у справі №904/1290/23 докази та доходить висновку, що позивач про порушення свого права дізнався в грудні 2022, що сам і визнав у відзиві на позов.

По-третє, матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що позивач порушив строк позовної давності.

Відтак, суд доходить висновку, що доказів пропуску позивачем строку позовної давності матеріали справи не містять.

Дослідивши фактичні обставини справи та наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення у справі №904/1290/23, суд врахував висновки, викладені у постановах Верховного суду від 11.12.2019 у справі №906/603/18, від 20.10.2020 у справі №372/2650/17, від 01.09.2021 у справі №444/2315/18, від 22.09.2021 у справі №444/2344/18, від 17.11.2021 у справі №910/11125/19.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних доказів на підтвердження усіх своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач-1 суду не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:06:038:0097 за адресою: м. Дніпро, просп. О. Поля, 48, яка зареєстрована за ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКИЙ СТЕП" (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АРТЕМА, будинок 6, ідентифікаційний код 31850475).

В решті позовних вимог (про скасування запису в Державному земельному кадастрі та закриття поземельної книги про державну реєстрацію земельної ділянки) відмовити.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКИЙ СТЕП" (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ АРТЕМА, будинок 6, ідентифікаційний код 31850475) на користь ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ЛАБОРАТОРІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ БЕЗПЕЧНОСТІ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ ТА ЗАХИСТУ СПОЖИВАЧІВ (Україна, 49054, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ОЛЕКСАНДРА ПОЛЯ, будинок 48; ідентифікаційний код 00693517) 2.684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 к.) судового збору.

Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 26.06.2023

Суддя С.А. Дупляк