Рішення

від 14.06.2023 по справі 904/9611/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2023м. ДніпроСправа № 904/9611/21

За позовом Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради

до Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області

про визнання недійсними рішення № 284-7/VIII від 15.04.2021 та № 285-7/VIII від 15.04.2021

за участі Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальний заклад Любимівської сільської ради "Господар"

Суддя Юзіков С.Г.

При секретарі судового засідання: Юрченко В.В.

Представники:

Позивача - Козловський Д.Є.

Відповідача - Паніна О.В.

Третьої особи - не прибули

СУТЬ СПОРУ:

Комунальний заклад "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, в якій просить суд:

- визнати недійсним рішення № 284-7/VIII від 15.04.2021 Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва";

- визнати недійсним рішення № 285-7/VIII від 15.04.2021 Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022 у задоволені позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2022 у даній справі скасовано, справу направлено до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд та передано на розгляд судді Юзікову С.Г.

Ухвалою від 27.02.2023 суддя Юзіков С.Г. прийняв до свого провадження справу № 904/9611/21. Призначено підготовче засідання на 28.03.2023.

14.03.2023 через електронну пошту від Відповідача надійшли пояснення по справі, в яких зазначено, що Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду у постанові від 24.01.2023 дійшов висновку про те, що господарські суди попередніх інстанцій помилково не надали належної оцінки судовим рішенням, а саме рішенню Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2020 у справі № 804/7822/16, яким визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування", та рішенню Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 у справі № 904/10714/16, залишеному без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2021, яким визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки", не дослідили наявні докази у справі, та дійшли передчасного висновку, що в період з 09.07.2015 по 21.04.2021 Позивач не мав права постійного користування спірною земельною ділянкою. Поряд з цим, Відповідач у період з 09.04.2020 по 21.04.2021 не зобов`язаний приймати жодних рішень про припинення права постійного користування за Позивачем у спосіб, встановлений чинним законодавством та відповідно до вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України задля подальшого розпорядження земельними ділянками, оскільки таке право у Позивача відсутнє у зв`язку із втратою чинності державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 007739 від 06.03.1998. Любимівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, виходячи з того, що будь-які права у Позивача та третіх осіб на земельні ділянки відсутні та не можуть бути порушені, правомірно та у встановлений законом спосіб, в період з 15.03.2021 по 15.04.2021 розпорядилася земельними ділянками та передала їх у постійне користування КП "Господар" Любимівської сільської ради шляхом прийняття відповідних рішень. Враховуючи викладене, підстави для визнання недійсними рішень Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 15.04.2021 № 284-7/УІІІ та № 285-7/VIII відсутні.

14.03.2023 від Позивача надійшли пояснення, у яких останній наполягає на тому, що Верховний Суд у своїй постанові від 24.01.2023, зазначив, що згідно положень ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Відповідач, приймаючи спірні рішення виходив з того, що Позивач у цей період не мав права постійного користування, оскільки по-перше, рішення від 23.06.2020 Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/10714/16, яким визнано недійсним розпорядження голови Дніпровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" не набрало законної сили, відповідно Розпорядження було чинним, по-друге, у Реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про те, що Позивач є правокористувачем зазначених земельних ділянок. У п. 5.37 постанови від 24.01.2023 Верховний Суд зазначає, що відсутність права постійного користування може бути встановлена доказами, які б підтверджували, що таке право припинено з дотриманням вимог земельного законодавства, в порядку та на підставах, передбачених Земельним кодексом України. Право постійного користування Позивача на земельні ділянки не припинялося з дотриманням саме вимог земельного законодавства, в порядку та на підставах, передбачених Земельним кодексом України. Розпорядження голови Дніпровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки", яким припинено право постійного користування Позивача на землю з підстав її вилучення, прийнято без дотримання вимог земельного законодавства, із порушенням порядку та підстав передбачених Земельним кодексом України. Внаслідок чого це Розпорядження визнано Господарським судом Дніпропетровської області недійсним. Відповідач був третьою особою у справі № 904/10714/16, в якій оскаржувалося Розпорядження голови Дніпровської районної державної адміністрації та приймав активну участь у цій справі, тобто обізнаний про всі обставини щодо цих земельних ділянок. Щодо реєстрації права постійного користування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то з 21.03.2017, відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 23.03.2017 № 83267623 та № 83192968 Позивач зареєстрованим правокористувачем земельних ділянок. Однак, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.03.2021 № 248666579 та № 248666656 за Відповідачем 23.11.2018 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 148,7251 га, та 20.02.2019 право власності на земельну ділянку площею 20,0 га. При цьому, в розділі "Відомості про реєстрацію іншого речового права" зазначено "Відсутні". Тобто, з невідомих Позивачу причин, під час реєстрації за Відповідачем права власності на земельні ділянки, з розділу "Відомості про реєстрацію іншого речового права" державним реєстратором право постійного користування земельними ділянками площею 148,7251 га та площею 20,0 га за Позивачем видалено, що і дало змогу Відповідачеві здійснити право постійного користування за Третьою особою.

У судовому засіданні досліджено надані сторонами докази.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

За твердженнями Позивача, на підставі Державного акту від 06.03.1998 р. ІІ-ДП №007739, КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 176,800 гектарів.

Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 за №1750-р "Про вилучення з постійного користування Дніпропетровського будинку - інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельної ділянки площею 20,0 га та передання в державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради" вилучено 20,0 га землі та передано у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради.

Вилученій на підставі вказаного розпорядження земельній ділянці площею 20,0 га присвоєно кадастровий номер 1221484000:02:010:0009.

Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" земельну ділянку площею 176,800 га у Позивача вилучено, а Державний акт на право постійного користування серії ІІ-ДП №007739 від 06.03.1998 визнано таким, що втратив чинність.

Наказом від 03.11.2016. №4-7551/15-16-СГ ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області з постійного користування Позивача вилучено земельну ділянку площею 148,7251 га та передано в постійне користування ТОВ "Агропромислове підприємство "Золотий Колос"".

Вилученій земельній ділянці площею 148,7251 га присвоєно кадастровий номер 1221484000:02:006:0002.

В подальшому, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, після численних скарг Позивача до Держгеокадастру України та керівництва країни та області, наказ від 03.11.2016 №4-7551/15-16-СГ скасувало.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, станом на 23.03.2017, за Позивачем зареєстровано право постійного користування земельними ділянками з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002, площею 148.7251 га, та кадастровим номером 12214840200:02:010:0009, площею 20 га, на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: ІІ-ДП№007739, виданий 06.03.1998. Крім того, зареєстровано відомості про суб`єкти іншого речового права Правокоритсувач КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат".

На підставі Розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15, 27.09.2018 ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області видало наказ № 4-3771/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну".

26.08.2020 Господарським судом Дніпропетровської області у справі №804/7822/16 ухвалено рішення про визнання недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування". Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

Рішеннями 6 сесії VIII скликання № 210/1-6/VIII та № 210/2-6/VIII від 15.03.2021 Любимівської сільської ради КП "Господар" надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок: кадастровий номер 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га, та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009, загальною площею 20,0000 га, з метою їх подальшої передачі у постійне користування.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.03.2021 за земельними ділянками 1221484000:02:006:0002 та 12214840200:02:010:0009 зареєстровано право власності за Любимівською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Відомості про реєстрацію іншого речового права відсутні.

Рішеннями 7 сесії VIII скликання № 284-7/VIII та № 285-7/VIII від 15.04.2021 Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області затверджено розроблену технічну документацію та зазначені земельні ділянки передані у постійне користування Комунальному підприємству Любимівської сільської ради "Господар".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 904/10714/16, визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" (рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 набрало законної сили 21.04.2021).

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.04.2021 №254893390 та №254892266 на підставі рішень органу місцевого самоврядування, серія та номер: 285-7/VIII від 15.04.2021, та серія та номер: 284-7/ VIII від 15.04.2021, видавник Любимівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області за Третьою особою 20.04.2021 зареєстровано право постійного користування на вказані земельні ділянки.

З метою досудового врегулювання спору з Відповідачем, Позивач листом від 29.09.2021 №1-212 звернувся до Відповідача з проханням скасувати свої рішення про передачу в постійне користування землі третій особі.

Відповідач листом від 19.10.2021 №1629 повідомив Позивачеві, що підстави для скасування рішень 7 сесії VIII скликання №284-7/VIII, №285-7/VIII від 15.04.2021 відсутні.

Наведене вище стало причиною звернення з позовом до суду.

Предметом доказування у справі є обґрунтованість вимог Позивача до Відповідача про визнання недійсними рішень Любимівської сільської ради від 15.04.2021 № 284-7/VIII та від 15.04.2021 № 285-7/VIII.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: … 4) інші юридичні факти.

Згідно ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України в редакції від 31.03.2006 року право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ч. 1 ст. 140 Конституції України).

Частиною 1 ст. 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Також відповідно до п. "а"-"г" ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Подібний спосіб захисту передбачений пунктом "г" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 03/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у ст. 141 цього Кодексу.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 цього кодексу передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Водночас, ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1991 (в редакції, чинній на час видачі Позивачеві Державного акта) передбачалося, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У ч. 3 ст. 3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Поряд з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005. Так, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення п. 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Подібні висновки щодо застосування правових норм, що регулюють відносини постійного користування землею, сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.12.2022 у справі № 903/822/21 (за позовом Дочірнього підприємства "Рибгосп" Цумань" до Цуманської селищної ради, ТОВ "Цумань-Риба" про визнання протиправним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними договорів оренди землі), які суд вважає за необхідне застосувати при вирішенні цієї справи на підставі ч. 4 ст. 300 ГПК України.

При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Згідно з п. 3 ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому випадку, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у cправі № 903/822/21, від 26.09.2019 у справі №924/1114/18, від 22.05.2019 у справі №914/1104/18.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач позов заперечує з викладених у відзиві підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі Державного акта від 06.03.1998 р. ІІ-ДП №007739, КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 176,800 гектарів.

Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 за №1750-р "Про вилучення з постійного користування Дніпропетровського будинку - інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельної ділянки площею 20,0 га та передання у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради" вилучено 20,0 га землі та передано у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради.

Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" земельну ділянку площею 176,800 га у Позивача вилучено, а Державний акт на право постійного користування серії ІІ-ДП №007739 від 06.03.1998 визнано таким, що втратив чинність.

На підставі даного розпорядження, 27.09.2018 ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області видало наказ № 4-3771/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну".

26.08.2020 Господарським судом Дніпропетровської області у справі №804/7822/16 ухвалено рішення про визнання недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування". Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 904/10714/16, визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" (рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 набрало законної сили 21.04.2021).

Тобто, зазначеними рішеннями визнано недійсними розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації, якими у Позивача вилучено спірну земельну ділянку, відповідно - ці розпорядження недійсні з моменту прийняття.

На думку суду, визначальним для надання правильної оцінки фактичним обставинам та для правильного застосування норм права у цьому випадку є дослідження правомірності саме первісного вилучення земельної ділянки.

Виходячи з того, що розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування" та від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" наведеними вище рішеннями суду визнані недійсними, Позивач мав право постійного користування земельною ділянкою і під час прийняття Відповідачем оспорюваних рішень.

Протягом розгляду наведених справ, Відповідач, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-3771/15-18-СГ від 27.09.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну", провів державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 1221484000:02:006:0002 та 12214840200:02:010:0009, зареєстрував право власності за Любимівською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Відомості про реєстрацію іншого речового права відсутні до реєстру не внесені, хоча, станом на 2017 рік, в реєстрі Позивач зазначений, як суб`єкт іншого речового права на спірні земельні ділянки.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги постанову Верховного суду (у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду) від 22.06.2020 у справі №922/2155/18, у п.31 якої зазначено, що з огляду на встановлені статтею 152 Земельним кодексом України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист права на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі й шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Визнання недійсними рішень № 284-7/VIII від 15.04.2021 та № 285-7/VIII від 15.04.2021 Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" не відновить (захистить) порушене право Позивача або не нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, оскільки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за земельними ділянками з номерами 1221484000:02:006:0002 та 12214840200:02:010:0009 залишиться запис про реєстрацію права власності за Любимівською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області та інше речове право право постійного користування земельними ділянками за КП Любимівської сільської ради "Господар".

Обрання Позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.02.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)). У зв`язку з обранням Позивачем неналежного способу захисту суд немає необхідності розглядати інші доводи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням розглядуваних відносин, інші аргументи стосуються викладених та проаналізованих у рішенні обставин та доводів, розширюють та доповнюють їх, не змінюючи сутність правовідносин та їх оцінку, надану судом, і, відповідно, не потребують окремої оцінки.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки Позивач обрав неналежний (неефективний) спосіб захисту свого порушеного права, так як скасування оспорюваних рішень не відновить порушеного права Позивача.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на Позивача.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволені позову Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради (49127, м. Дніпро, вул. Гаванська, 15, код 03562537) до Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області (52042, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, с. Любимівка, вул. Садова, 1, код 41739972) про визнання недійсними рішень № 284-7/VIII від 15.04.2021 та № 285-7/VIII від 15.04.2021.

Судові витрат и у справі покласти на Позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду у строк, передбачений ст.256 ГПК країни.

Повне судове рішення складене 26.06.2023.

Суддя С.Г. Юзіков