Ухвала

від 23.06.2023 по справі 757/53070/20-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

23 червня 2023 року

м. Київ

справа № 757/53070/20-ц

провадження № 61-8374ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року у складі судді: Вовк С. В., та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до приватного виконавця виконавчого округу Татарченка Владислава Геннадійовича, товариства з обмеженою відповідальністю «999», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , служба у справах дітей та сім`ї Печерського району, державне підприємство «Сетам», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратюк Алла Василівна, про визнання незаконними та скасування актів приватного виконавця та свідоцтв про право власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Татарченка В. Г., ТОВ «999», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , служба у справах дітей та сім`ї Печерського району, ДП «Сетам», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратюк А. В., про визнання незаконними та скасування актів приватного виконавця та свідоцтв про право власності.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 .

Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_1 , яка зареєстрована за вказаною адресою.

Іншими співвласниками квартири є: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року у справі № 752/18374/16 солідарно стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «999» заборгованість за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2013 року у сумі 3 388 365,37 грн.

Постановами приватного виконавця Татарченка В. Г. відкрито виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів виданих на підставі вищевказаного заочного рішення суду в справі № 752/18374/16, боржником за якими є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

В межах виконавчих проваджень 2/3 частки в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (по 1/3 частині кожному) тричі виставлялися на продаж на електронних торгах, які жодного разу не відбулися.

22 квітня 2019 року приватним нотаріусом КМНО Кондратюк А. В. на підставі актів про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженим приватним виконавцем Татарченком В. Г. 17 квітня 2019 року, на ім`я ТОВ «999» видано свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 на 2/3 частини квартири, що належали на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (по 1/3 частини).

На підставі зазначених свідоцтв, право власності на 2/3 частини квартири зареєстровано за ТОВ «999». Разом з тим, дії щодо реалізації зазначеної квартири були проведені з порушення норм чинного законодавства України, за відсутності попередньої згоди органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким має неповнолітня дитина ОСОБА_3 .

Таким чином, набуття ТОВ «999» права власності на 2/3 частини квартири відбулось внаслідок прийняття приватним виконавцем Татарченком В. Г. незаконних актів від 17 квітня 2019 про передачу майна ТОВ «999», а тому видані на підставі таких актів приватним нотаріусом КМНО Кондратюк А. В. свідоцтва від 22 квітня 2019 року за реєстровими № 795 та № 796, підлягають скасуванню, як похідні вимоги.

Позивач просив:

визнати незаконним та скасувати акт приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Татарченка В. Г. від 17 квітня 2019 року про передачу майна - 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , стягувану ТОВ «999» в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні № НОМЕР_3;

визнати незаконним та скасувати акт приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Татарченка В. Г. від 17 квітня 2019 року про передачу майна - 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , стягувану ТОВ «999» в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні НОМЕР_5;

скасувати свідоцтво від 22 квітня 2019 року за реєстровим № 795, яким приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратюк А. В. посвідчила право власності ТОВ «999» на - 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 ;

скасувати свідоцтво від 22 квітня 2019 року за реєстровим № 796, яким приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратюк А.В. посвідчила право власності ТОВ «999» на - 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 ;

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15). Цей висновок зводиться до наступного: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним;

відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Правочин щодо відчуження за договором купівлі-продажу квартири, яка належить на праві приватної власності бабі малолітньої дитини, в якій ця дитина проживала, не порушують прав цієї дитини, оскільки вона має право на проживання за місцем проживання кожного з її батьків;

Верховний Суд у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18), зазначив, що чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні діти, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх;

в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду реалізовано на прилюдних торгах 2/3 частки в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , які не належали батькам малолітньої ОСОБА_3 чи особам, які б їх замінювали;

батько малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_1 був і є співвласником квартири АДРЕСА_1 , в ній же зареєстрований, тобто права дитини щодо користування цим майном залишились незмінними;

внаслідок продажу інших 2/3 часток в праві власності, співвласниками якої не були батьки малолітньої ОСОБА_3 чи особи, які їх замінюють, жодним чином не порушуються права останньої, а відтак відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування на продаж не створює правових наслідків у формі скасування актів приватного виконавця та свідоцтв про право власності на 2/3 частини квартири за ТОВ «999».

керуючись принципом розумності як однією з загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), з урахуванням принципу верховенства права, виходячи із завдання цивільного судочинства та застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства суд зробив висновок, що встановлених обставин справи достатньо для твердження про те, що приватним виконавцем не було допущено порушення прав малолітньої ОСОБА_3 у спосіб, зазначений позивачем. Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що у випадку створення іншим співвласником квартири перешкод у користуванні житлом батьку та/чи дитині, такі правовідносини перебуватимуть у площині правового аналізу відповідного судового спору щодо усунення перешкод у користуванні чи встановлення порядку користування житловим приміщенням.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх. Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61- 29000св18);

судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві власності належить 1/3 частка в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , 2/3 часток в праві власності на квартиру еалежало ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , по 1/3 частці відповідно. Малолітня ОСОБА_3 зареєстрована та проживає разом з батьком ОСОБА_1 у вказаній квартирі, а відтак, має право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником квартири, тобто в тих самих межах (1/3 частина). В межах виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих листів щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «999», 2/3 частина вищевказаної квартири тричі виставлялася на електронні торги, які так і не відбулися, у зв`язку з чим, керуючись частиною дев`ятою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», 17 квітня 2019 року приватним виконавцем складено акти про передачу зазначеного майна стягувачу у рахунок погашення боргу. На підставі вказаних актів, 22 квітня 2019 року приватним нотаріусом видано на ім`я ТОВ «999» свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 та № 796 на 2/3 частки, що належали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (по 1/3 частці). При цьому, співвласником квартири, у якій зареєстрована та проживає малолітня дитина, був та залишається батько останньої - ОСОБА_1 ;

тому колегія суддів вважала, що суд першої інстанції, повно і всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначивши юридичну природу спірних відносин і закон який їх регулює, дійшов обґрунтованого висновку про те, що права малолітньої дитини внаслідок передачі інших 2/3 часток в праві власності на квартиру, співвласниками якої не були батьки малолітньої ОСОБА_3 чи особи, які їх замінюють, жодним чином не порушуються права останньої, а відтак відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування на продаж не створює правових наслідків у формі скасування актів приватного виконавця та свідоцтв про право власності на 2/3 частини квартири за ТОВ «999».

02 червня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що 11 квітня 2023 року апеляційним судом було проголошено лише вступну та резолютивну частину оскарженої постанови; повний текст постанови апеляційного суду отримано представником позивача 15 травня 2023 року. На підтвердження указаних обставин суду надано: конверт, адресований ОСОБА_2 . Київським апеляційним судом із номером штрихкодового ідентифікатора № 0318632963475; супровідний лист Київського апеляційного суду від 11 травня 2023 року про направлення адвокату Семенову О. В. копії постанови від 11 квітня 2023 року; роздруківку із сайту АТ «Укрпошта» про вручення указаного поштового відправлення 15 травня 2023 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 та від 31 серпня 2022 року у справі № 752/2238/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

з листа Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної у м. Києві Державної адміністрації від 06 листопада 2020 року № 105/78-29/з вбачається, що дозвіл на реалізацію квартири АДРЕСА_1 ні службою у справах дітей та сім`ї, ні Печерською районною у м Києві адміністрацією, як органом опіки та піклування, не надавався. У постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 та від 31 серпня 2022 року у справі № 752/2238/21 зазначено, що отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. З урахуванням положень Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», СК України та Закону України «Про охорону дитинства» можна зробити висновок, що чинне законодавство вимагає здійснення контролю за збереженням житлових та майнових прав дітей, забороняє зменшення житлової площі або погіршення умов проживання дітей. Кожній дитині гарантується захист гідності та найкраще забезпечення її інтересів. Права малолітньої дитини, яка проживає у квартирі АДРЕСА_1 були порушені у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з тим, що право власності на 2/3 частини квартири відчужено без згоди органу опіки і піклування. Дитина має істотний зв`язок із житлом, квартира є звичайним середовищем для її гармонійного розвитку, виховання та проживання;

позбавлення права власності дідуся та бабусі дитини на квартиру, у якій проживає дитина, негативно впливає на її права та суперечить її інтересам, а також порушує гарантії збереження права дитини на житло. Частки спірної квартири не виділені в натурі, вона не може бути розподілена у зв`язку із малою квадратурою і відсутністю окремих входів та санвузлів. Наслідки, які виникли після відчуження 2/3 квартири не є співмірними з метою захисту прав малолітньої дитини. Указана квартира є єдиним житлом позивачів. За таких обставин інтереси позивача та його малолітньої дитини перевищують інтереси відповідача у праві власності на квартиру. При ухваленні постанови апеляційним судом позивачі зазнали найвищої форми втручання у право на повагу до житла, яка гарантується статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не було дотримано вимоги статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що на квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_4 та членам його сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_1 в рівних частках.

Заочним рішенням Голосїївського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року у справі № 752/18374/16 солідарно стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «999» суму заборгованості за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2013 року у загальному розмірі 3 388 365,37 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Татарченко В. Г. від 13 листопада 2017 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4, боржником за яким є ОСОБА_5 .

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Татарченко В. Г. від 29 листопада 2017 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3, боржником за яким є ОСОБА_4

17 квітня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Татарченком В. Г., у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, складено акт про передачу 1/3 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_4 на праві власності.

17 квітня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Татарченком В. Г., у виконавчому провадженні № НОМЕР_4, складено акт про передачу 1/3 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_5 на праві власності.

22 квітня 2019 року приватним нотаріусом КМНО Кондратюк А. В. відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі актів про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затверджених приватним виконавцем Татарченком В. Г. 17 квітня 2019 року, на ім`я ТОВ «999» видано:

свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на 1/3 частку у праві власності на квартиру, що належало ОСОБА_5 ;

свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 на 1/3 частку у праві власності на квартиру, що належало ОСОБА_4 .

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «999» на підставі свідоцтв № 795 та № 796 від 22 квітня 2019 року.

Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання Печерської РДА про реєстрацію місця проживання особи від 20 червня 2017 року встановили, що у квартирі АДРЕСА_1 з 20 червня 2017 року значиться зареєстрованою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Татарченко В. Г. у 2018 році двічі звертався до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської РДА в м. Києві та одноразово у 2018 році до Печерської РДА в м. Києві як органу опіки та піклування щодо надання дозволу на реалізацію нерухомого майна - квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , право користування якою має малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дозвіл на реалізацію вказаного майна не надавався.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Дозвіл органу опіки та піклування по своїй суті є адміністративним актом, який має приватноправову дію та орієнтований на приватне право. Такий дозвіл потрібний для охорони державою інтересів окремих осіб, зокрема, з метою недопущення припинення права, зменшення майна, і тому держава вважає за необхідне в певних випадках «втручатися» в приватноправові відносини батьків (осіб, які їх замінюють, опікунів, піклувальників) та вимагати отримання дозволу (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року в справі № 571/1607/20 (провадження № 61-805св22).

У разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. Майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно (частина шоста, дев`ята статті 61 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно частини другої та третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18) вказано, що:

«у статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Системний аналіз статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того, чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 201/136/15 (провадження № 61-3542св22) зазначено, що: «Системний аналіз статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того, чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх».

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суди встановили, що:

1/3 частка в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , у якій зареєстрована та проживає малолітня дитина ОСОБА_3 , належить батькові ОСОБА_1 ;

права малолітньої дитини ОСОБА_3 внаслідок передачі 2/3 часток в праві спільної власності вказаної квартири, співвласниками 2/3 частко якої не були батьки малолітньої чи особи, які їх замінюють, жодним чином не порушують права останньої.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Посилання на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 та від 31 серпня 2022 року у справі № 752/2238/21 є необґрунтовані, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до приватного виконавця виконавчого округу Татарченка Владислава Геннадійовича, товариства з обмеженою відповідальністю «999», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , служба у справах дітей та сім`ї Печерського району, державне підприємство «Сетам», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратюк Алла Василівна, про визнання незаконними та скасування актів приватного виконавця та свідоцтв про право власності.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков