Рішення

від 23.06.2023 по справі 910/11640/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.06.2023Справа № 910/11640/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжі Гедройця, 5, м. Київ, 03680) в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ХОЛД ТРЕЙД" (вул. Січових Стрільців, буд. 37/41, м. Київ, 04053)

про стягнення 42 216,00 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Холд трейд" про стягнення 42 216,00 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № ОД/НХ-21-540НЮ від 28.09.2021 року в частині поставки товару неналежної якості, у зв`язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 01.12.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 27.10.2022 року надійшла заява № НХ09/2511 від 25.11.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, за результатами розгляду якої суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11640/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Так, через відділ документообігу суду 03.01.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 29.12.2022 року з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивачем не доведено факту поставки товару за Договором неналежної якості, оскільки останнім було прийнято товар за видатковими накладними без зауважень щодо якості продукції. В свою чергу, позивачем не було дотримано процедуру приймання товару по якості згідно з Інструкцією №П-7 від 25.04.1966 року, позаяк недоліки товару були виявлені позивачем лише через 19 днів після дати поставки товару.

У відзиві на позовну заяву відповідач також посилається на те, що оскільки відповідно до частини 8 статті 269 Господарського кодексу України позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред`явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів, а позивач виявив недоліки у поставленому товарі в листопаді 2021 року, то позивач звернувся з позовом до суду в листопаді 2022 року з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу, засобами електронного зв`язку 04.01.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив №НХ 09/0401 від 04.01.2023 року, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача щодо поставки товару належної якості з посиланням на те, що на виконання вимог Інструкції №П-7 позивач викликав представника постачальника для участі у прийманні продукції за якістю і комплектністю та складання відповідного двостороннього акту. Так, за наслідками прибуття представника відповідача на склад одержувача між сторонами у справі були підписані Акт щодо усунення недоліків від 19.11.2022 року та Акт про заміну продукції від 23.11.2022 року, якими підтверджується факт виконання відповідачем ремонту блоків електричної централізації С у кількості 3 штук та заміни скла блоку електричної централізації СП-69 у кількості 1 штука та відповідно факт поставки відповідачем неякісної продукції.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» на період дії воєнного і надзвичайного стану строки, установлені статтями 257-259 Цивільного кодексу України та статтею 681 Цивільного кодексу України, продовжуються, а тому позивачем при зверненні з позовом до суду не була пропущена позовна давність. Зазначену відповідь на відзив з доказами направлення на електронну адресу відповідача долучено судом до матеріалів справи

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечення на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Так, за результатами проведення процедури закупівлі у електронній системі закупівель «Прозоро» UA-2021-08-13-005928-а 28 вересня 2021 року між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Холд Трейд» (постачальник за договором, відповідач у справі) було укладено Договір поставки №ОД/НХ-21-540НЮ (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник передає у власність замовника, а замовник оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами (далі - товар), які зазначені у специфікації (Додаток №1), що додається до договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною. Постачальник передає у власність замовника товар на умовах, зазначених у договорі.

Розділами 1 - 16 Договору сторони узгодили предмет договору, кількість та якість товару, гарантійний строк, умови поставки, ціну, порядок розрахунків, тару та пакування, порядок приймання-передачі товару, форс-мажор, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 16.2 Договору строк дії цього договору встановлюється сторонами з моменту його підписання до 31.12.2021 року, в частині відвантаження товару - до 31.12.2021 року, в частині виконання обов`язків щодо розрахунків по договору - до остаточного виконання.

Вказаний Договір підписаний представниками замовника та постачальника і скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 6.1 Договору замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації.

Умовами пункту 6.4 Договору визначено, що загальна сума по договору - 1 335 204,00 грн., у тому числі ПДВ2 0% - 222 534,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з пунктом 7.2 Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються замовником на 45 банківський день з дати реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування з операцій по постачанню товарів (виконанню робіт, наданню послуг), які підлягають оплаті, в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених чинним законодавством порядку та строки.

Наразі, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов Договору в частині здійснення оплати поставленого природного газу покупцем не є предметом дослідження у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктами 1.3-1.4 Договору найменування товару: Блоки релейні. Виробник товару: ПП НВП «Завод техніки зв`язку і автоматики», м. Львів, Україна.

Відповідно до пункту 3.1 Договору кількість та асортимент товару визначається у Специфікації (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору.

Так, відповідно до умов Специфікації №1 від 28.09.2021 року сторони погодили поставку товару, а саме: 1) Блок релейний виконавчої групи електричної централізації ВД-62В у кількості 6 штук за ціною 82 020,00 грн./за одиницю; 2) Блок релейний виконавчої групи електричної централізації СП-69 у кількості 6 штук за ціною 85 800,00 грн./за одиницю; 3) Блок релейний виконавчої групи електричної централізації МІІ-В у кількості 1 штука за ціною 77 724,00 грн./за одиницю; 4) Блок релейний виконавчої групи електричної централізації С у кількості 6 штук за ціною 41 760,00 грн./за одиницю.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з пунктом 5.1 Договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки (заявки) замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару.

Товар постачається за рахунок та транспортом постачальника на склад замовника (65098, м. Одеса, вул. Степна, 2) на умовах DDP в редакції Інкотермс 2010 (пункт 5.5 Договору).

Відповідно до умов пункту 7.6 Договору днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

Пунктом 9.5 Договору визначено, що підтвердженням про одержання товару замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.

За матеріалами справи судом встановлено та підтверджено сторонами, що на виконання умов вищевказаного Договору та відповідно до письмових рознарядок позивача №НХ-09/8033 від 13.10.2021 року та №НХ-09/12021 від 03.12.2021 року відповідачем було поставлено товар - блоки релейні за видатковою накладною №44 від 22.10.2021 року на суму 1 007 124,00 грн. у кількості 15 штук та за видатковою накладною №78 від 07.12.2021 року на суму 328 080,00 грн. у кількості 4 штуки, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому факт отримання позивачем товару підтверджується підписами на видаткових накладних постачальника та замовника у відповідності до умов Договору.

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в статті 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставки за спірним Договором в матеріалах справи наявна копія товарно-транспортної накладної №42 від 22.10.2021 року на доставку товару вартістю 1 007 124,00 грн. згідно видаткової накладної № 44 від 22.10.2021 року.

При цьому, факт отримання РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» як вантажоодержувачем товару, переданого для перевезення за товарно - транспортною накладною, засвідчено печаткою та підписом представника позивача.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з умовами пунктів 2.1-2.3 Договору якість товару, що постачається, повинна відповідати ТУ У 27.9-34167410-025:2013. Підтвердженням якості товару з боку постачальника є сертифікат відповідності та паспорт. Замовник має право повернути постачальнику неякісний товар.

Відповідно до пункту 2.5 Договору вхідний контроль товару проводиться кінцевим одержувачем-виробничим підрозділом залізниці згідно із вимогами діючих нормативних документів.

Крім того, у пункті 9.1 Договору сторони також погодили, що прийом товару здійснюється замовником у відповідності з Інструкцією № П-6 від 15.06.1965 року «О порядке приемки товара производственно-технического назначения и товаров народного потребления но количеству» та Інструкцією № П-7 від 25.04.1966 року «О порядке приемки товара производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству» при наявності товаросупровідних документів: товаро транспортної накладної, пакувальних аркушів, рахунку-фактури, документів, підтверджуючих якість товару.

Згідно з пунктом 9.2 Договору замовник має право пред`явити постачальнику претензії по кількості на підставі видаткової накладної, і по якості на протязі гарантійного терміну, згідно пункту 4.1 договору.

Відповідно до пункту 4.1 Договору постачальник гарантує якість та надійність товару, що постачається, на протязі строку, який перебачений технічними умовами та стандартами на даний товар. Гарантійний строк зберігання - 12 місяців від дати виготовлення товару. Гарантійний строк експлуатації - 36 місяців від дня введення в експлуатацію.

Як зазначає позивач у позовній заяві, під час проведення вхідного контролю поставленої продукції на станції Одеса-Сортувальна згідно з пунктом 2.5 Договору позивачем було виявлено, що три блоки С та один блок СП-69 (пункт 4 та пункт 2 Специфікації №1 до договору) не відповідають нормативно-технічній документації.

Так, згідно з пунктом 16 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю №П-7 від 25.04.1966 року (далі - Інструкція №П-7) при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що надійшла, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, зазначеним у маркуванні і супровідних документах, що засвідчують якість продукції, одержувач призупиняє подальшу прийомку продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів.

Одержувач зобов`язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршення її якості і змішання з іншою однорідної продукцією.

Одержувач також зобов`язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції і складання двостороннього акта представника виробника (відправника) з іншого міста, якщо це передбачено в Основних і Особливих умовах поставки, інших обов`язкових правилах при договорі.

У договорах можуть бути передбачені випадки, коли явка представника виробника (відправника) з іншого міста для участі в прийманні продукції за якістю і комплектністю та складання акту є обов`язковою.

Судом встановлено, що на виконання вказаних вимог Інструкції №П-7 позивач листом за вих. №НХ09/9599 від 10.11.2022 року викликав представника постачальника для подальшого приймання продукції та складання двостороннього акта на 19.11.2021 року об 11.00 за адресою м. Одеса, вул. 1-ша Сортувальна, 38-А.

В подальшому 19.11.2021 року було складено Акт про фактичну якість і комплектність продукції, відповідно до пунктів 26, 30 якого встановлено: розбите скло на кришці блоку СП-69 у кількості 1 штука, СТП 13-001:2018 п.5.2, Блок С не відповідає «Текстовій програмі випробувань реле» при вимозі залежностей не горять лампи 2-12, 2-3, 2-8 відповідних блоків СТП 13-001:2018 п.5.2 не працюють прилади у всіх режимах роботи, невідповідність нормам електричних і часових параметрів перехідного опору контактів та опору ізоляції приладу.

Відповідно до умов пункту 9.4 Договору постачальник на підставі визнаної претензії в погоджений термін, але не більше 20 днів, робить за свій рахунок заміну невідповідного асортименту, заміну дефектного товару на якісний товар, або усуває виявлені дефекти.

Так, за наслідками виявлених дефектів та недоліків поставленого товару між позивачем та відповідачем було складено та підписано Акт щодо усунення недоліків від 19.11.2021 року, відповідно до якого постачальником ТОВ «Інтер Холд Трейд» проведено ремонт блоків електричної централізації С у кількості 3 штук, а також Акт про заміну продукції від 23.11.2021 року, відповідно до якого постачальником ТОВ «Інтер Холд Трейд» замінено скло блоку електричної централізації СП-69 у кількості 1 штука.

Вказані Акт щодо усунення недоліків від 19.11.2021 року та Акт про заміну продукції від 23.11.2021 року підписані директором ТОВ «Інтер Холд Трейд» Романовим М.В. без зауважень та, за висновками суду, свідчать про усунення відповідачем недоліків неякісного товару, а саме: блоків електричної централізації С у кількості 3 штук та блоку електричної централізації СП-69 у кількості 1 штука, які були поставлені за видатковою накладною №44 від 22.10.2021 року.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до пункту 11.3 Договору постачальник за цим договором несе наступну відповідальність: при постачанні неякісного товару постачальник має проводити заміну товару на якісний за власний рахунок у термін, що не перевищує 20 діб, та сплачувати штраф у розмірі 20% від вартості поставленого товару неналежної якості.

Отже, як зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч погодженим умовам Договору та вимогам цивільного законодавства частина поставленого відповідачем товару мала дефекти та недоліки, у зв`язку з чим позивачем на підставі п. 11.3 Договору були нараховані штрафні санкції в сумі 42 216,00 грн., виходячи з вартості поставленого за Специфікацією №1 до Договору товару неналежної якості згідно видаткової накладної №44 від 22.10.2021 року: блок релейний СП-69 (1 штука) - 85 800,00 грн., блок релейний С (3 штуки) - 125 280,00 грн., всього на суму 211 080,00 грн.

Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідачем було допущено порушення умов договору щодо поставки товару належної якості, у зв`язку з чим позивачем на підставі пункту 11.3 Договору було нараховано ТОВ «Інтер Холд Трейд» штраф в сумі 42 216,00 грн., який позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів розірвання та/або визнання недійсним Договору поставки №ОД/НХ-21-540НЮ від 28.09.2021 року суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, заперечення відповідача щодо відсутності доказів поставки товару неналежної якості спростовуються матеріалами справи, позаяк підписаними директором постачальника Актом щодо усунення недоліків від 19.11.2022 року та актом про заміну продукції від 23.11.2022 року підтверджується виконання відповідачем ремонту блоків електричної централізації С у кількості 3 штуки та заміни розбитого скла блоку електричної централізації СП-69 у кількості 1 штука.

Що стосується посилання відповідача на пункти 20, 30 Інструкції №П-7 стосовно не запрошення та не залучення позивачем експерта бюро товарних експертиз або іншої компетентної організації для визначення якості продукції, то суд вважає їх безпідставними, оскільки під час приймання продукції за якістю та при складанні актів між замовником та постачальником не виникло розбіжностей щодо характеру виявлених дефектів і причин їх виникнення.

Наразі, складені сторонами двосторонні акти від 19.11.2021 року та 23.11.2021 року не містять зауважень про незгоду з їх змістом та зафіксованими обставинами, у зв`язку з чим, за умови ненадання претензій та відповідних звернень сторін щодо необхідності залучення експерта, судом відповідні заперечення відповідача до уваги не приймаються.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Зокрема, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк в порушення умов Договору здійснив поставку товару неналежної якості.

Так, згідно наявних у справі доказів судом встановлено та зазначалось вище, що відповідач здійснив поставку товару, який мав дефекти та недоліки, зокрема, згідно видаткової накладної №44 від 22.10.2021 року, що підтверджується двосторонніми Актами щодо усунення недоліків від 19.11.2021 року та про заміну продукції від 23.11.2021 року, та, відповідно, є підставою для застосування умов пункту 11.3 Договору щодо нарахування штрафу.

Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді штрафу, передбаченого абз. 2 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Відтак, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, штрафу, передбаченого пунктом 11.3. Договору, згідно з яким при постачанні неякісного товару постачальник має проводити заміну товару на якісний за власний рахунок у термін, що не перевищує 20 діб, та сплачувати штраф у розмірі 20% від вартості поставленого товару неналежної якості.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині штрафу, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позаяк відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій в цілому.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення штрафу встановлено, що розмір останнього відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому нарахування позивачем 42 216,00 грн. штрафу за поставку товару неналежної якості є обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором в частині поставки товару належної якості та правомірність нарахованих в зв`язку з цим штрафних санкцій, розмір заборгованості зі сплати якого відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару належної якості за Договором або сплати нарахованого штрафу відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов доведений позивачем, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 42 216,00 грн. є обґрунтованими.

В свою чергу, відповідачем разом з відзивом подано заяву про застосування позовної давності, у якій останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на сплив позовної давності, оскільки частиною 8 статті 269 Господарського кодексу України передбачено 6-місячний строк для пред`явлення позовів, що випливають з поставки товарів неналежної якості, що обчислюється з дня встановлення покупцем недоліків поставленого товару.

Таким чином, на думку відповідача, до позовних вимог у даній справі підлягає застосуванню позовна давність у шість місяців, та її перебіг починається з дня виявлення позивачем недоліків у поставленому товарі, тобто з 10.11.2021 року. Оскільки позов заявлено у листопаді 2022 року за межами зазначеного 6-місячного терміну, то строк позовної давності на момент звернення позивача з позовом до суду сплив.

Суд зазначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У відповідності до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

При цьому, як зазначено в пункті 2.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині поставки товару належної якості на підставі спірного Договору, що є підставою для застосування передбачених приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України штрафних санкцій у вигляді штрафу.

Суд зазначає, що відповідно до частини 8 статті 269 Господарського кодексу України позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред`явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Відповідно до ст. 264 ГК України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Гарантії якості товарів, а також претензії у зв`язку з недоліками поставлених товарів регулюються ст. 269 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГК України строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред`явлення постачальникові претензій у зв`язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу.

Частиною 7 статі 269 Господарського кодексу України передбачено, що у разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 8 ст. 269 ГК України позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред`явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Верховний Суд у постанові від 01.08.2019 року у справі №911/1205/18 дійшов висновку, що аналіз норм частини 8 статті 269 Господарського кодексу України та статті 680 Цивільного кодексу України свідчить, що передбачені даними статтями строки позовної давності за своєю правовою природою є два різних строки. Так, визначений частиною 8 статті 269 Господарського кодексу України строк стосується договору поставки товару, тоді як строк обумовлений статтею 680 Цивільного кодексу України є строком, який застосовується щодо договору купівлі-продажу товару.

Оскільки положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу та строки позовної давності застосовуються до господарських правовідносин, зокрема, відносин поставки, лише в тому випадку, якщо вони не врегульовані Господарським кодексом України, що прямо передбачено частиною 1 статті 223 і частиною 5 статті 265 зазначеного Кодексу, тому до спірних правовідносин підлягають застосовуванню саме норми частини 6 статті 269 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати частину 8 статті 269 Господарського кодексу України, якою встановлено скорочену позовну давність у 6 місяців з дня виявлення у належному порядку недоліків поставлених товарів, яку слід кваліфікувати як спеціальне правило, що застосовується до договорів поставки і конкретизує загальне правило, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 258 ЦК України, тому ч. 8 ст. 269 ГК України підлягає переважному застосуванню перед п. 4 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Окремо суд наголошує на відсутності підстав для застосування приписів пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 року №2120-ІХ, та яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, позаяк його положення поширюються на випадки застування ст. 681 ЦК України, що не є релевантним до змісту обставин даного спору та предмету позовних вимог.

Наразі, початком відліку шестимісячного строку з урахуванням змісту наявних у справі доказів, зокрема, листа АТ «Українська залізниця» від 10.11.2021 року №НХ-09/9599 згідно якого зазначено про виявлені недоліки у поставленому за видатковою накладною №44 від 22.10.2021 року товарі, є 10.11.2021 року, а з позовом позивач звернувся до суду поштою 25.10.2022 року, про що свідчить дата оформлення поштового відправлення №6500143782861., тоді як шестимісячний строк позовної давності сплив 10.05.2022 року.

Верховний Суд у постанові від 09.04.2020 року у справі №10/Б-743 наголосив, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №752/4422/17).

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17 та від 19.11.2019 року у справі №911/3680/17).

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Наразі, позивачем заява про поновлення строку позовної давності в процесі розгляду справи не подавалась, та, окрім цього, об`єктивних поважних причин пропуску строку позовної давності позивач суду не навів та не надав суду доказів їх наявності.

З урахуванням вищенаведеного, розглянувши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду даної справи, та розглянувши позов по суті, приймаючи до уваги той факт, що з даною позовною заявою позивач звернувся до суду поза межами встановленого законодавством строку позовної давності, суд дійшов висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій за порушення умов Договору поставки № ОД/НХ-21-540НЮ від 28.09.2021 року в частині поставки товару належної якості підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин поважності пропуску строку позовної давності, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, проте поданий позивачем після спливу строку позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову про стягнення з відповідача штрафу у сумі 42 216,00 грн. з огляду на пропущення позивачем строку відповідного звернення до суду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 23 червня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон