Рішення

від 27.06.2023 по справі 927/330/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

27 червня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/330/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В., за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О.

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

За первісним позовом:

Позивач: Фермерське господарство " БОРОДІЙ",

вул. Лесі Українки, 24, смт. Парафіївка, Прилуцького району, Чернігівської області, 16730,

ЄДРПОУ 41705123, ел.пошта представника: 21021975d@gmail.com;

Відповідач 1: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

вул. П`ятницька ,11-А, м. Чернігів, 14000 , код ЄДРПОУ 39764881, chernihiv@land.20v.ua;

Відповідач 2: Фізична особа -підприємець Супрун Ніна Петрівна ,

АДРЕСА_1 ,

ІПН НОМЕР_1 ;

Відповідач 3: Макіївська сільська рада,

вул. Центральна, буд. 27, с. Макіївка, Ніжинського району, Чернігівської області, 17152,

код ЄДРПОУ 04415531, makiivkasr@ukr.net

предмет спору: про визнання недійсним договору оренди землі та додаткової угоди та повернення земельної ділянки

за зустрічним позовом

Позивач: Фізична особа - підприємець Супрун Ніна Петрівна ,

АДРЕСА_1 ,

ІПН НОМЕР_1 ;

Відповідач: Фермерське господарство " БОРОДІЙ",

вул. Лесі Українки, 24, смт. Парафіївка, Прилуцького району, Чернігівської області, 16730,

ЄДРПОУ 41705123, ел.пошта представника: 21021975d@gmail.com;

Треті особи без самостійних вимог:

Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

вул. П`ятницька ,11-А, м. Чернігів, 14000 , код ЄДРПОУ 39764881, chernihiv@land.20v.ua

Макіївська сільська рада,

вул. Центральна, буд. 27, с. Макіївка, Ніжинського району, Чернігівської області, 17152,

код ЄДРПОУ 04415531, makiivkasr@ukr.net

про визнання недійсним Державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою 40,4 га

За участю:

від позивача за первісним позовом: Помаз А.П. , посвідчення адвоката №000024 від 26.12.2014,

представник від відповідача 1 за первісним позовом: Бойко Т.М., головний спеціаліст юридичного відділу;

від відповідача 2 за первісним позовом: Янкович В.О. , посвідчення адвоката №000038 від 13.07.2016, представник;

від відповідача 3 за первісним позовом: не з`явився

В судовому засіданні на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Позивачем за первісним позовом Фермерським господарством "БОРОДІЙ" подано позов до відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Фізичної особи -підприємеця Супрун Ніни Петрівни та Макіївської сільської ради про визнання недійсним договору оренди землі від 20.09.2013, укладеного між ГУ Держземагенства у Чернігівській області та Супрун Ніною Петрівною щодо оренди земельної ділянки площею 26,0542 га, кадастровий номер 7423881500:02:001:1003 та додаткової угоди №1 від 31.03.2021 укладеної між Макіївською сільською радою Ніжинського району Чернігівської області та Супрун Ніною Петрівною до договору оренди землі від 20.09.2013 та зобов`язання повернути ФОП Супрун Ніну Петрівну земельну ділянку позивачу.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що згідно Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею ОСОБА_4 , як землеволодільцю, надано у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства 40,4 гектарів землі в межах згідно з планом землеволодіння. Проте, у зв`язку з відсутністю у Державному земельному кадастрі відомостей щодо надання земельної ділянки ОСОБА_4 у довічне успадковане володіння, відповідна ділянка обліковувалась як землі запасу та була надана на підставі наказу ГУ Дергеокадастру у Чернігівській області від 27.08.2013 № ЧН/7423881500:02:001:00000431 та договору оренди землі від 20.09.2013 в частині площею 26,0542 га в користування Супрун Ніні Петрівні строком на 10 років. 31.03.2021 року між Супрун Ніною Петрівною та відповідачем-3 укладено додаткова угода №1 до договору оренди землі від 20.09.2013, якою змінено орендодавця на Макіївську сільську раду та визначено, що договір укладено строком на 20 років. Позивач зазначає, що договір оренди землі та додаткова угода №1 до нього порушує його права користування частиною земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду від 06.03.2023 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 927/330/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

17.03.2023 від відповідача-1 за первісним позовом надійшов відзив, в якому зазначено, що останній є неналежним відповідачам у даній справі та заперечено проти позову з посиланням на відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей щодо надання земельної ділянки ОСОБА_4 у довічне успадковане володіння площею 50,4 га, в наслідок чого відповідна ділянка обліковувалась як землі запасу та на законних підставах була надана на підставі договору оренди землі від 20.09.2013 в частині площею 26,0542 га (кадастровий номер7423881500:02:001:1003) в користування Супрун Ніні Петрівні .

22.03.2023 позивачем за первісним позовом подано відповідь на відзив відповідача-1 за первісним позовом та заперечено проти відзиву з посиланням на те, що останній, є правонаступником ГУ Держземагенства, яке не мало підстав для укладення з Супрун Ніною Петрівною договору оренди землі від 20.09.2013, оскільки дана земельна ділянка не належала до земель державної або комунальної власності.

27.03.2023 відповідачем-1 за первісним позовом подано до суду заперечення, в якому зазначено про можливість розпаювання земельної ділянки площею 40,4 га , наданої у довічне успадковане володіння позивача за первісним позовом, між членами фермерського господарства у 2004 році, що має наслідком припинення права довічного успадкованого володіння у зв`язку з використанням членами фермерського господарства права приватної власності на землю.

20.03.2023 на електронну адресу суду без накладення ЕЦП , а 27.03.2023 на поштову адресу суду надійшов відзив відповідача-3 за первісним позовом в якому заперечено проти позову, та зазначено, що на час укладення додаткової угоди № 1 від 31.03.2021 між відповідачами 2 та 3 за первісним позовом у державному земельному кадастрі були відсутні дані щодо надання ОСОБА_4 у довічне успадковане володіння 50,4 га землі і відповідні землі обліковувались як землі надані у користування Супрун Ніні Петрівні відповідно до наказу ГУ Дергеокадастру у Чернігівській області від 27.08.2013 № ЧН/7423881500:02:001:00000431 та договору оренди землі від 20.09.2013, кадастровий номер7423881500:02:001:1003, площею 26,0542 га.

22.03.2023 від позивача за первісним позовом до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-3 за первісним позовом, в якому зокрема зазначено, що на підставі положень Закону України « Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Позивач за первісним позовом зазначає, що спірна земельна ділянка перебувала в його користуванні і право користування нею в порядку визначеному законом не припинялось.

27.03.2023 від відповідача-2 за первісним позовом надійшов відзив в якому заперечує проти позову та звертає увагу суду, що позивач за первісним позовом подав до суду копію Акту на 40,4 га зареєстрованого в Книзі записів за №14, проте, як вбачається з копії Книги, за №14 зареєстровано інший Акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 10 га, який надано ОСОБА_4 рішенням 10 сесії Носівської районної ради народних депутатів від 12.05.1992 року. Відповідач-2 за первісним позовом зазначає, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення була надана ОСОБА_4 не у довічне успадковуване володіння, а у користування з метою розширення фермерського господарства. Проте якимось незрозумілим чином ОСОБА_4 було видано саме Акт на право довічного успадковуваного володіння проте на підставі іншого рішення та зареєстровано за іншим номером і в іншу дату. У відзиві зауважено, що позивач за первісним позовом звертається до суду з екземпляром Акту, якого ніколи не видавали, не реєстрували та рішення по якому ніколи не приймали. Відповідач-3 за первісним позовом вказує, що 22.09.1995 року ОСОБА_4 було створено господарство «Промінь», в подальшому ОСОБА_4 разом з іншими членами ФГ «Промінь» реалізував своє право на приватизацію земель фермерського господарства та отримав у приватну власність з земель наданих для створення та ведення фермерського господарства, земельні ділянки загальною площею більш як 23 га (приватизовані земельні ділянки розміщені в тому числі в межах масиву земель, який входив в 40,4 га). Як зазначає відповідач-3 за первісним позовом 25.11.2009 року припинено юридичну особу - Фермерське господарство «Промінь», що мало наслідком віднесення спірної земельної ділянки до земель запасу. Відповідач-3 за первісним позовом у відзиві зауважує, що спірна земельна ділянка була правомірно передана Супрун Ніні Петрівні в оренду, згідно договору оренди землі від 20.09.2013. Створене в подальшому 03.11.2017 року ОСОБА_4 нове Фермерське господарства «БОРОДІЙ» не мало права на користування спірною земельною ділянкою.

Також відповідачем-2 за первісним позовом заявлено про пропуск позивачем за первісним позовом строку позовної давності.

14.04.2023 позивачем за первісним позовом подано відповідь на відзив, в якому заперечив проти доводів відповідача-2 за первісним позовом та зазначено, що право постійного землекористування (довічного успадковування) є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, визначених Земельним кодексом України, перелік яких є вичерпним.

27.03.2023 Фізичною особою-підприємцем Супрун Ніною Петрівною подано зустрічний позов до Фермерського господарства " БОРОДІЙ", треті особи без самостійних вимог - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області та Макіївська сільська рада, про визнання недійсним Державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою 40,4 га.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельна ділянка площею 26,0542 га, кадастровий номер7423881500:02:001:1003, що входить до складу земельної ділянки площею 40,4 га, яка надана ОСОБА_4 згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння, внаслідок віднесення її до земель запасу (у зв`язку з припиненням Фермерського господарства «Промінь») була правомірно передана Супрун Ніні Петрівні в оренду, згідно договору оренди землі від 20.09.2013. Як зазначає позивач за зустрічним позовом Супрун Ніна Петрівна є законним користувачем земельної ділянки площею 26,0542 га, кадастровий номер7423881500:02:001:1003, та вважає, що її законні інтереси порушуються наявністю у ОСОБА_4 Державного акту на право довічного успадкованого володіння, а визнання недійсним вказаного Акту забезпечить відновлення порушеного права.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 30.03.2023 зазначену зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі №927/330/23.

05.04.2023 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області (третя особи без самостійних вимог за зустрічним позовом) надано пояснення в якому підтримано позовні вимоги.

14.04.2023 від Фермерського господарства «БОРОДІЙ» (відповідача за зустрічним позовом) до суду надійшов відзив в якому заперечено проти позову та зазначено, що позивач за зустрічним позовом не являється власником спірної частини земельної ділянки, тому не може бути позивачем у справі.

25.04.2023 Макіївською сільською радою (третя особи без самостійних вимог за зустрічним позовом) подано на електронну адресу суду без накладення ЕЦП, а 05.05.2023 на поштову адресу суду клопотання яким підтримано зустрічні позовні вимоги.

26.04.2023 Господарським судом Чернігівської області протокольною ухвалою постановлено продовжити строк підготовчого провадження у даній справі на 30 календарних днів.

05.05.2023 до суду надійшло заперечення Фізичної особи-підприємця Супрун Ніни Петрівни на відповідь на відзив на позовну заяву в якому, в черговий раз, заперечено проти позову та викладено прохання про застосування строку позовної давності.

05.05.2023 до суду надійшла відповідь Фізичної особи-підприємця Супрун Ніни Петрівни на відзив на зустрічну позовну заяву, в якій підтримано позовні вимоги за зустрічним позовом.

11.05.2023 до суду надійшло заперечення Фермерського господарства «БОРОДІЙ» стосовно зустрічного позову та відповіді на відзив та викладено клопотання про відмову у задоволенні зустрічного позову.

В судовому засіданні 30.05.2023 року суд розпочав розгляд даної справи по суті та постановив ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 27.06.2023 року.

27.06.2023 року з`явились повноважні представники сторін, представник Макіївської сільської ради в судове засідання не з`явився.

Вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи учасників справи, встановивши обставини справи та дослідивши подані учасниками докази, суд встановив:

26.03.1992 року виконавчим комітетом Носівської районної Ради народних депутатів Чернігівської області було прийняте рішення №42 «Про відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства», відповідно до якого припинялось право колгоспу ім. Калініна на користування землями запасу та надано гр. ОСОБА_4 у довічне успадковуване володіння для створення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку загальною площею 10 га, в тому числі 10 га сільгоспугідь, з них 10 га ріллі розташованих на території Калинівської сільської Ради народних депутатів. Даним рішенням затверджено Головою селянського (фермерського) господарства я ОСОБА_4 , члени господарства: ОСОБА_6 - дружина, ОСОБА_7 - син, ОСОБА_8 - син (арк.153 т.І).

06.04.1992 року виконавчим комітетом Носівської районної Ради народних депутатів Чернігівської області було прийняте рішення №54 «Про розширення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_4 », відповідно до якого залишено земельну ділянку в розмірі 10 га виділену відповідно до рішення виконкому від 26.03.1992 року №42 та рекомендовано виконкому Калинівської сільської Ради розглянути питання про надання гр. ОСОБА_4 у тимчасове користування (на умовах оренди) земельну ділянку в розмірі 40 га. (арк. 154 т.І).

12.05.1992 року Носівською районною Радою народних депутатів (десята сесія двадцять першого скликання) прийнято рішення «Про відведення земельної ділянки для створення селянського господарства гр. ОСОБА_4 », яким припинено право колгоспу ім. Калініна на користування землями запасу та надано гр. ОСОБА_4 у довічне успадковуване володіння для створення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку загальною площею 10 га, в тому числі 10 га сільгоспугідь, з них 10 га ріллі розташованих на території Калинівської сільської Ради народних депутатів. Даним рішенням затверджено головою селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 , члени господарства: ОСОБА_6 - дружина, ОСОБА_7 - син, ОСОБА_8 - син (арк.155 томІ.)

28.07.1992 року Носівською районною Радою народних депутатів (одинадцята сесія двадцять першого скликання) прийнято рішення «Про виділення земельної ділянки під розширення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_4 », яким припинено право колгоспу ім. Калініна на користування землями запасу на площі 40,3 га, в т.ч. 40 га сільгоспугідь, з них 38 га ріллі, 2 га пасовищ, 0,1 га доріг, 0,2 га водоймищ, та надано гр. ОСОБА_4 у користування для розширення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку загальною площею 40,3 га, в т.ч. 40 га сільгоспугідь, з них 38 га ріллі, 2 га пасовищ, 0,1 га доріг, 0,2 га водоймищ із земель запасу розташованих Калинівської сільської Ради народних депутатів (арк.156 том І.)

Матеріали справи містять належним чином засвідчену копію Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданих ОСОБА_4 , що свідчить про надання останньому у довічне успадковане володіння для ведення селянського (фермерського) господарства 40,4 га землі на підставі рішення 11 сесії районної Ради народних депутатів Носівського району Чернігівської області Української РСР від 28.07.1992 (без зазначення номеру). В даному Акті зазначено, що Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 14 (арк.10-11 т.І).

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22.09.1995 року ОСОБА_4 було створено господарство «Промінь» (код ЄДРПОУ 21408946, місцезнаходження: 17145, обл., Носівський р-н, село Коломійцівка, вул. Калініна, 8), яке 25.11.2009 року було припинено, номер запису 10530000005000064.

Сторонами не заперечується, що 27.08.2013 року ГУ Держземагенства у Чернігівській області було прийнято наказ №ЧН/7423 881500:02:001/00000431 Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки, згідно якого затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства Супрун Ніні Петрівні на території Калинівської сільської ради Носівського району Чернігівської області», надано в оренду Супрун Ніні Петрівні в оренду земельну ділянку площею 26,0542 га (кадастровий номер 7423881500:02:001:1003), для ведення фермерського господарства, зареєстровану у державному реєстрі речових прав (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 103967474238), строком на 10 років, розташовану на території Калинівської сільської ради Носівського району Чернігівської області, встановлено орендну плату.

Сторонами не заперечується, що 20.09.2013 року між Орендодавцем ГУ Держземагенства у Чернігівській області в особі начальника відділу Держземагенства у Носівському районі та орендарем Супрун Ніною Петрівною (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 26,0542 га, яка знаходиться на території Калинівської сільської ради Носівського району Чернігівської області, кадастровий номер 7423881500:02:001:1003, договір укладено на 10 років.

Сторони визнають, що земельна ділянка площею 26,0542 га, кадастровий номер 7423881500:02:001:1003, є частиною земельної ділянки 40,4 га згідно з планом землеволодіння, наданої землеволодільцю ОСОБА_4 згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею.

22.02.2017 року Супрун Ніна Петрівна була зареєстрована як фізична особа - підприємець з метою ведення фермерського господарства про що свідчить зареєстрований вид діяльності - 01.11;46.21;01.13, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк.151 т.І).

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.11.2017 року ОСОБА_4 було створено та зареєстровано нове Фермерське господарства «БОРОДІЙ» (код ЄДРПОУ 41705123, місце реєстрації: вул. Лесі Українки, 24, смт. Парафіївка, Прилуцького району, Чернігівської області, 16730) (арк.37 т.І).

Сторонами не оскаржується, що 19.03.2021 року Макіївською сільською радою (шоста сесія восьмого скликання) було прийнято рішення «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок», яким вирішено внести зміни до договору оренди землі від 20.09.2013 року, кадастровий номер 7423881500:02:001:1003, а саме: змінити розмір орендної плати на 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та продовжити термін дії договору після його закінчення на 10 років.

31.03.2021 року між орендодавцем Макіївською сільською радою та орендарем Супрун Ніною Петрівною було укладено додаткову угоду № 1, якою внесено зміни до основного договору, зокрема змінено орендодавця, збільшено орендну плату та викладено в новій редакції пункт договору щодо строку дії договору. Сторонами погоджено, що договір укладено строком на 20 років, але в будь-якому випадку випадку діє до закінчення збирання врожаю орендарем.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 153 Земельного кодексу України визначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно положень ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності до положень ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності - одне з гарантованих державою прав. Компонентами права власності є права володіння, користування та розпоряджання. Всі ці три компоненти є взаємопов`язаними та реалізують власником речі на його розсуд і в його інтересах.

Статтею 95 Земельного кодексу України визначено права землекористувачів, зокрема, самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Предметами спору в даному провадженні є:

- визнання недійсним Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого ОСОБА_4 , що свідчить про надання останньому у довічне успадковане володіння для ведення селянського (фермерського) господарства 40,4 га землі на підставі рішення 11 сесії районної Ради народних депутатів Носівського району Чернігівської області Української РСР від 28.07.1992 (без зазначення номеру);

- визнання недійсним договору оренди землі від 20.09.2013 року, щодо оренди земельної ділянки площею 26,0542 га, кадастровий номер 7423881500:02:001:1003 та додаткової угоди до нього № 1 від 31.03.2021 і повернення земельної ділянки.

Щодо визнання недійсним Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Згідно статті 15-1 Земельного кодексу України (тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із статтею 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

ОСОБА_4 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння 28.07.1992 року. У зв`язку з відсутністю в Державному акті на право довічного успадковуваного володіння землею номера рішення 11 сесії районної Ради народних депутатів Носівського району Чернігівської області Української РСР від 28.07.1992 на підставі якого видано спірний акт не вбачається можливим встановити на підставі якого саме рішення органу місцевого самоврядування було видано спірний акт, оскільки, рішенням від 28.07.1992 року Носівської районної Ради народних депутатів (одинадцята сесія двадцять першого скликання), копія якого міститься в матеріалах справи, прийнято рішення надати гр. ОСОБА_4 у користування земельну ділянку площею 40,3 га.

Судом враховано, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України захисть прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватись лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Матеріали справи не містять доказів визнання відповідного рішення недійсним.

Особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння. Крім того судом враховано, що згідно правового висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 368/54/17Велика Палата Верховного Суду ототожнила поняття «право постійного користування земельною ділянкою» і «право довічного успадковуваного володіння».

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення користування земельною ділянкою, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом України, тощо.

Матеріали справи не містять доказів наявності добровільної відмови від права користування земельною ділянкою позивача за первісним позовом або вилучення земельної ділянки.

Відповідачем-2 за первісним позовом подано до суду копії Державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею, виданих ОСОБА_4 , що свідчить про надання останньому у довічне успадковане володіння для ведення (організації) селянського (фермерського) господарства 50,4 га та 10,0 га землі. В даних Актах зазначено, що зазначені Акти зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 14 (арк.172-176 т. І). Також відповідачем-2 за первісним позовом подано до суду копію книги записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею по Носівський районній раді народних депутатів Чернігівської області з якої вбачається, що зазначений документ містить записи № 14 (від невстановленого числа липня 92 року) та № 14а (від 16.10.92 року) про надання ОСОБА_4 земельних ділянок відповідно 10 га та 40,4 га.

Проте судом враховано, що копії зазначених документів не можуть вважатись такими, що засвідчені належним чином та не можуть бути належними доказами у справі.

Судом враховано, що станом на 28.07.1992 Земельний кодекс Української PCP від 18.12.1990 р. діяв в редакції від 13.03.1992 року і не містив такого правового титулу права на землю, як довічне успадковуване володіння. Проте доводи відповідача-2 за первісним позовом та наявні матеріали справи не дозволяють дійти беззаперечного висновку, що спірний Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий ОСОБА_4 , що свідчить про надання останньому у довічне успадковане володіння для ведення селянського (фермерського) господарства 40,4 га землі на підставі рішення 11 сесії районної Ради народних депутатів Носівського району Чернігівської області Української РСР від 28.07.1992 (без зазначення номеру) виданий з порушенням норм законодавства та може бути визнаний недійсним.

Окремо суд зазначає, що спірний Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею виданий в 1992 році не може порушувати цивільні права чи інтереси Супрун Ніни Петрівни , що виникли у 2013 році.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним Державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою 40,4 га не доведені відповідними доказами, необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Щодо визнання недійсним договору оренди землі від 20.09.2013 року та додаткової угоди № 1 від 31.03.2021 року

Згідно ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції від 20.12.1991, чинній на дату рішення від 28.07.1992 року) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції від 23.07.1993, чинній на дату державного реєстрації ФГ «Промінь» 22.09.1995) право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Згідно ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» ( у редакції від 23.07.1993, чинній на дату державного реєстрації ФГ «Промінь» - 22.09 1995) після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (Фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Суд погоджується з доводами відповідача-2 за первісним позовом, що земельна ділянка на праві користування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась ОСОБА_4 як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства. Проте суд не погоджується з доводами відповідача-2 за первісним позовом щодо припинення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою 40,4 га ОСОБА_4 в наслідок припинення ФГ «Промінь» 25.11.2009 року. Судом враховано правовий висновок, викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11. 2019 року у справі № 368/54/17, згідно якого право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що земельна ділянка площею 40,4 га належить ОСОБА_4 на праві довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.

Згідно з ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI (далі - Закон №5245-VI). Відповідно до п.п.3, 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №5245-VI (в редакції, до 27.05.2021) з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу. Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Згідно з п.5. Прикінцевих та перехідних положень Закону №5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Судом встановлено, що земельна ділянка загальною площею 26,0542 га, яка знаходиться на території Калинівської сільської ради Носівського району Чернігівської області, кадастровий номер 7423881500:02:001:1003 не являлась, на момент укладення спірного договору оренди землі, землями комунальної власності чи запасу.

Положеннями ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідну до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

В матеріалах справи не знайдено підтвердження доводам відповідачів за первинним позовом стосовно того, що дані про спірну земельну ділянку не були внесені до Державного земельного кадастру, відносились до земель запасу та правомірно були надані Супрун Ніні Петрівні в оренду, оскільки п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

У відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою, зокрема, їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Враховуючи, що судом встановлено, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 40,4 га ОСОБА_4 не припинялось, суд, з наведених обставин та наданих сторонами доказів, доходить висновку, що ГУ Держземагенства у Чернігівській області в особі начальника відділу Держземагенства у Носівському районі станом на 20.09.2013 року та Макіївська сільська рада станом на 31.03.2021 року не мали підстав для укладення спірного договору оренди землі від 20.09.2013 та додаткової угоди № 1 від 31.03.2021 до нього.

Положеннями ч.3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини ст.1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми:

перша, викладена в першому реченні п.1, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном;

друга, що міститься в другому реченні п.1, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення;

третя, викладена в п.2, визнає право держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Ці норми не є окремими, вони пов`язані між собою. Друга та третя стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном. Отже, їх слід тлумачити у світлі загального принципу, викладеного в першій нормі (рішення у справах "Ян та інші проти Німеччини" та Холдинг "Совтрансавто" проти України").

У своїх висновках Суд неодноразово зазначав, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). Суд зазначає, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессос компанія Нав`єра А.О." та інші проти Бельгії").

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов`язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на "мирне володіння майном" у розумінні першого речення ст.1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольський та Звольська проти Республіки Чехія").

Положеннями статті 216 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки недійсності правочину. Згідно зазначеного недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на вищевикладене, матеріалами даної справи підтверджено, що позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими.

При цьому суд зазначає, що позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене, тобто це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності встановлюється у три роки. Таким чином, на протязі саме цього строку особа, чиї права порушені, має право звернутись до суду.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

При порушенні суб`єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов - це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб`єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб`єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, не обмежене строками позовної давності. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Відповідно до положень ч.3 та ч.4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач-2 за первісним позовом у відзиві від 27.03.2023 та запереченні на відповідь на позовну заяву за первісним позовом від 05.05.2023 просить застосувати положення ст. 267 ЦК України щодо наслідків спливу позовної давності.

Матеріали справи свідчать, що позивачу за первісним позовом листом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.02.2020 № 29-25-0.6-1086/2-20 було повідомлено про те, що відомості про земельну ділянку, яку, відповідно до рішення Носівської районної Ради народних депутатів від 28.07.1992 року, було передано гр. ОСОБА_4 для створення селянського (фермерського) господарства не були внесені до Державного земельного кадастру, відносились до земель запасу та передано в оренду Супрун Ніні Петрівні , згідно наказу (арк.14 т.І).

Отже, судом встановлено, що позивачу за первісним позовом стало відомо про порушення його права на користування частиною земельної ділянки 27.02.2020. Доказів, що свідчили б про інше матеріали справи не містять.

Позивач за первісним позовом звернувся до Господарського суду Чернігівської області з даним позовом 01.03.2023 року.

Відтак, враховуючи той факт, що позовна давність сплила, господарський суд відмовляє у задоволенні вимог про визнання недійсними договору оренди землі від 20.09.2013 року, укладеного між ГУ Держземагенства у Чернігівській області та Супрун Ніною Петрівною щодо оренди земельної ділянки площею 26,0542 га, кадастровий номер 7423881500:02:001:1003 та додаткової угоди до нього № 1 від 31.03.2021 і повернення земельної ділянки.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарський процесуальний кодекс України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу ретельно досліджені судом, проте є такими, що не спростовують наведених висновків суду.

Судові витрати в розмірі 8052,00 грн судового збору та 16000,00 грн витрат на професійну допомогу залишаються за позивачем за первісним позовом; судові витрати в розмірі 2684,00 грн судового збору та 40000,00 грн витрат на професійну допомогу залишаються за позивачем за зустрічним позовом в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 42, 73-81, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі.

2. У задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Повний текст рішення складено та підписано 27.06.2023 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua