Постанова

від 14.06.2023 по справі 910/8044/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/8044/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання Денисевича А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Відіей Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 (Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.) та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 (Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.) у справі №910/8044/22

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал" до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Київпідземшляхбуд", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Відіей Груп" про визнання недійсним договору, припинення обтяження та вилучення запису з реєстру

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Публічне акціонерне товариство "Банк "Український капітал" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Київпідземшляхбуд" (далі - Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Відіей Груп" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним договору, припинення обтяження та вилучення запису з реєстру.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між Відповідачами договір застави рухомого майна 01/06/20-3 від 01.06.2020 на забезпечення договору фінансової поворотної допомоги (позики) №01/06/20 від 01.06.2020 порушує права Позивача, як кредитора Відповідача-1 за кредитним договором №40кл-15 від 19.10.2015 та є фраудаторним правочином, а тому підлягає визнанню недійсним з припиненням обтяження та вилученням запису з реєстру.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.

3.1. Рішення суду мотивовано тим, що Позивачем не доведено належними доказами наявності у нього порушеного права щодо предмета позову та існування передбачених приписами статті 203 ЦК України обставин, які, відповідно до статті 215 ЦК України, є підставами для визнання недійсним договору. Оскільки відсутні підстави для визнання недійсним договору застави рухомого майна 01/06/20-3 від 01.06.2020, похідні вимоги про припинення обтяження та вилучення запису з реєстру також задоволенню не підлягають.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 скасовано повністю та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

4.1. Постанова суду мотивована тим, що за наслідком оцінки обставин справи встановлено взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, тобто, Відповідачів, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - розпорядитися майном боржника таким чином, щоб унеможливити задоволення вимог Позивача за рахунок такого активу, що свідчить про його фраудаторність; оскаржуваний договір укладено Відповідачами під час наявності простроченого Відповідачем-1 перед Позивачем зобов`язання зі сплати кредитної заборгованості; Відповідач-1 розпорядився належним йому рухомим майном шляхом передачі його в заставу Відповідачу-2 з єдиною метою - унеможливлення задоволення вимог Позивача, як кредитора, за рахунок цього майна. Суд дійшов висновку, що зі встановлених під час розгляду справи фактичних обставин справи вбачається притаманність договору застави всіх ознак (критерій) фраудаторності, а тому оспорений договір підлягає визнанню недійсним.

5. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 задоволено повністю заяву Позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 92 244,11 грн та стягнуто з Відповідача-2 на користь Позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 92 244,11 грн.

5.1. Додаткова постанова мотивована тим, що, надавши оцінку всім доданим до заяви Позивача доказам, врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, реальності понесення адвокатських витрат та, враховуючи те, що вимоги Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу заявлені за надані послуги у суді першої і апеляційної інстанцій, суд дійшов висновку про задоволення заяви Позивача та стягнення у повному обсязі заявлених витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача-2

6. Відповідач-2 подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, а також скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача-2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. Судом апеляційної інстанції застосовано статті 3, 13, 203, 215 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 14.07.2020 у справі №754/2450/18, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №04/4262/17, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), від 09.02.2022 у справі №912/2007/18, від 08.06.2022 у справі №2-591/11, від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, від 06.10.2022 у справі №904/624/19, зокрема, що стосується визнання недійсними правочинів з підстав наявності ознак фраудаторності.

8. Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що Відповідачами було вчинено дії, які свідчать про виконання ними умов договору позики та договору застави, що виключає можливість вважати укладення договору застави з єдиною метою завдати шкоди банку як кредитору.

9. Суд апеляційної інстанції проігнорував те, що договір застави не спрямований на відчуження предмету застави, а майно, яке виступає забезпеченням боргових зобов`язань Відповідача-1, залишається у його власності; тобто, в такому випадку, Відповідач-1 внаслідок укладання договору застави не позбавляється свого активу та не зменшує розмір своїх активів, чим не ставить під сумнів свою добросовісність.

10. Суд апеляційної інстанції не врахував, що будь-які законодавчі обмеження щодо укладання договору позики з метою отримання фінансової поворотної допомоги та договору застави станом на момент укладання договору були відсутні.

11. Судом апеляційної інстанції безпідставно задоволено заяву Позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розрахунок Позивача є необґрунтованим та завищеним, про що було зазначено Відповідачем-2, але суд залишив без уваги дані заперечення.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

12. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін з тих підстав, що судом апеляційної було встановлено усі необхідні обставини, які у своїй сукупності свідчать про фраудаторність оспорюваного договору застави, а доводи скаржника про зворотнє є безпідставними.

13. Також, Позивач подав відзив на касаційну скаргу в частині оскарження додаткової постанови, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову - без змін з тих підстав, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в повній мірі досліджено докази понесених судових витрат, додані до заяви Позивача, а також враховано відсутність клопотань (заяв) з боку Відповідачів з обґрунтуванням наявності підстав для зменшення витрат Позивача на оплату правничої допомоги.

14. Відповідач-1 відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Інші документи

15. До Верховного Суду 14.06.2023 Позивачем подано заяву про зміну типу та найменування учасника справи, яка обґрунтована тим, що відбулася зміна найменування з Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал" на Акціонерне товариство "Банк "Український капітал". Така зміна відбулася у зв`язку зі зміною типу акціонерного товариства, яке виступає правонаступником за всіма правами та зобов`язаннями Публічного акціонерного товариства "Банк "Український капітал". З огляду на вказане, вірним найменуванням Позивача є Акціонерне товариство "Банк "Український капітал".

15.1. Колегія суддів, вказану заяву приймає до уваги та залучає до матеріалів справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

16. Як встановили суди попередніх інстанцій, між Відповідачем-1 (Позичальник, Заставодавець) та Відповідачем-2 (Позикодавець, Заставодержатель) 01.06.2020 укладено договір фінансової поворотної допомоги (позики) №01/06/20, за умовами якого Позикодавець зобов`язався передати Позичальнику грошові кошти в якості поворотної фінансової допомоги (позики) в сумі 9 000 000,00 грн, а Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів.

Відповідно до пункту 1.2 договору позики, поворотна фінансова допомога надається Позичальнику на безоплатній основі (плата за користування грошовими коштами не стягується).

В забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, між Відповідачами 01.06.2020 укладено договір застави рухомого майна (обладнання) №01/06/20-3, за умовами якого Заставодержатель має право у разі невиконання Заставодавцем своїх зобов`язань за договором фінансової поворотної допомоги (позики) №01/06/20 від 01.06.2020 отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою за договором, спливає 31.08.2020.

Пунктом 4.1 договору застави визначено, що предметом застави є рухоме майно: мікротонелепрохідницька установка AVN 1200 зовнішнім діаметром 1505 мм (кмт), інвентарний номер 428, тунелепрохідницька машина AVN 1200 для спорудження тунелю із зовнішнім діаметром 1505 мм, інвентарний номер 620.

Загальна вартість предмета застави на момент укладання договору становить 15 217 542,17 грн (пункт 4.2 договору застави).

Предмет застави залишається у володінні та користуванні Заставодавця (пункт 4.6 договору застави).

За рахунок предмета застави Заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, неустойку, необхідні витрати на утримання заставленого майна, також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги тощо (пункт 7.5 договору застави).

На виконання умов договору позики Відповідачем-2 перераховано Відповідачу-1 грошові кошти в сумі 9 000 000,00 грн і, відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №66122133 від 04.06.2020, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено запис за №27835902: тип обтяження - застава рухомого майна, документ-підстава - договір застави рухомого майна (обладнання) №01/06/20-3 від 01.06.2020, боржник - ТОВ "Концерн "Київпідземшляхбуд", обтяжувач - ТОВ "Відіей Груп"; строк виконання зобов`язання - 31.08.2020, термін дії - 04.06.2025.

16.1. Попередніми судовими інстанціями також встановлено, що, звертаючись з позовом, Позивач посилається на те, що Відповідач-1, укладаючи договір застави, діяв недобросовісно, на шкоду кредитору, яким є Позивач за умовами кредитного договору №40кл-15 від 19.10.2015, укладеного між Позивачем, як кредитором та Відповідачем-1, як боржником. Як зазначає Позивач, договір застави укладений з метою унеможливлення виконання рішення суду у іншій справі №910/11124/19.

16.2. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 у справі №910/11124/19 задоволено повністю позов ПАТ "Банк "Український капітал" до ТОВ "Концерн Київпідземшляхбуд" про стягнення заборгованості в сумі 41 635 415,90 грн за кредитним договором №40кл-15 від 19.10.2015. На виконання рішення 20.10.2020 видано відповідний наказ суду, а 22.10.2020 відкрито виконавче провадження №63395707 з виконання наказу №910/11124/19 від 20.10.2020, а також прийнято постанову про накладення арешту на майно боржника (Відповідач-1), якою накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно, цінні папери, грошові кошти в межах суми стягнення 46 512 606,63 грн, зокрема, на: мікротонелепрохідницька установка AVN 1200 зовнішнім діаметром 1505 мм (кмт); тунелепрохідницька машина AVN 1200 для спорудження тунелю із зовнішнім діаметром 1505 мм.

17. Приймаючи рішення у справі про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом застави за оспорюваним у даній справі договором не забезпечувалося виконання зобов`язань за кредитним договором №40кл-15 від 19.10.2015, стягнення заборгованості за яким було предметом розгляду справи №910/11124/19; Позивачем не доведено, що наявне у Відповідача-1 зобов`язання зі сплати коштів за кредитним договором може бути виконане виключно шляхом реалізації предмета застави за договором застави рухомого майна (обладнання) №01/06/20-3 від 01.06.2020, тобто, не доведено, що у Відповідача-1 відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення, а тому, Позивачем належним чином не доведено порушення його прав внаслідок укладання Відповідачами оспорюваного договору.

17.1. Місцевий господарський суд, керуючись статтями 572, 584, 589, 590, 1046 ЦК України, надаючи оцінку умовам договору позики від 01.06.2020, договору застави від 01.06.2020, кредитного договору від 19.10.2015, а також враховуючи матеріали виконавчого провадження та здійснення Відповідачами дій, направлених на виконання умов договорів позики та застави, дійшов висновку, що оспорюваний договір укладено до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 у справі №910/11124/19, оскільки, відповідно до наказу від 20.10.2020, зазначене рішення набуло чинності 13.10.2020 та, відповідно, до відкриття виконавчого провадження №63395707. Суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що Відповідачем-2 звернуто стягнення на предмет застави за оспорюваним договором, тобто, висновки Позивача про те, що метою оспорюваного договору є відчуження предмету застави та відповідно зменшення розміру активів Відповідача-1, є передчасними.

17.2. Також, суд першої інстанції відхилив посилання Позивача на те, що Відповідачі є пов`язаними чи афілійованими особами в розумінні статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" та податкового законодавства, оскільки відсутні в матеріалах справи відповідні докази.

18. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд зазначив, що за наслідком оцінки обставин справи встановлено взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину (Відповідачів), направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - розпорядитися майном боржника таким чином, щоб унеможливити задоволення вимог Позивача за рахунок такого активу, що свідчить про фраударторність договору застави.

Суд виходив з того, що повне рішення від 24.02.2020 у вказаній вище справі №910/11124/19 складено 28.02.2020; рішення набрало законної сили лише 13.10.2020, оскільки Відповідачем-1 подавалися апеляційні скарги, які залишалися без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційних скарг та, в подальшому, ухвалами суду апеляційної інстанції від 13.10.2020 повернуті у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору, а тому лише 22.10.2020 відкрито виконавче провадження з виконання наказу №910/11124/19; в період оскарження Відповідачем-1 рішення у справі №910/11124/19 в апеляційному порядку та після встановленого рішенням суду у справі №910/11124/19 факту прострочення Відповідача-1 зі сплати заборгованості за кредитним договором, між Відповідачами 01.06.2020 укладено договори позики та застави. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний договір застави укладено Відповідачами не лише в період наявної простроченої заборгованості Відповідача-1 перед Позивачем за кредитним договором, а й власними недобросовісними діями штучно створено перешкоди у набранні рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 у справі №910/11124/19 законної сили, що, в подальшому, створило можливість передати єдине цінне майно в заставу, яка, в силу вимог статті 51 Закону України "Про виконавче провадження", унеможливлює звернення на нього стягнення Позивачем без згоди Відповідача-2.

18.1. Крім того, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідачі не є пов`язаними особами в розумінні підпункта 14.1.159 пункта 14.1 статті 14 Податкового кодексу України чи афілійованими особами в розумінні статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" з огляду на те, що при встановленні наявності чи відсутності критеріїв фраудаторності в оскаржуваному правочині, пов`язаність осіб повинна встановлюватися не тільки згідно вимог податкового чи корпоративного законодавства, а й може, як у даній справі, проявлятися у тривалих правовідносинах, що склалися між сторонами оскаржуваного договору, їх спільній обізнаності щодо негативних наслідків, які матиме правочин, який ними вчиняється, для кредитора та наявності у сторін такого правочину спільної мети - створення перешкод кредиторові у задоволенні вимог за рахунок майна боржника.

Матеріалами справи доведено, що станом на 01.06.2020 (день укладення оспорюваного правочину) засновником та кінцевим бенефіціарним власником, а також керівником Відповідача-2 є ОСОБА_1 , який з 2018 року представляв інтереси Відповідача-1 відповідно до договору про надання правової допомоги від 01.06.2018 у справі №910/2871/18 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за кредитним договором №40кл-15. Також, працівником Відповідача-2 є ОСОБА_2 , який здійснював представництво інтересів Відповідача-1 під час розгляду справи №910/11124/19 в суді першої інстанції про стягнення з Відповідача-1 заборгованості на користь Позивача за вказаним вище кредитним договором №40кл-15 та тричі подавав однакові за змістом апеляційні скарги на рішення у вказаній справі в суд апеляційної інстанції (про що зазначалося вище). Таким чином, вказані фізичні особи, а саме ОСОБА_1 , який є засновником та керівником Відповідача-2, та ОСОБА_2 , який є старшим юристом відділу фінансового та банківського права Відповідача-2, з 2018 року здійснюють юридичний супровід Відповідача-1 у судах, зокрема у спорах, що виникли з кредитного договору №40кл-15, а тому усвідомлювали наявність у Відповідача-1 зобов`язань з повернення Позивачу кредиту.

Апеляційний господарський суд, надавши оцінку доказам у справі, дійшов висновку, що наслідком вчинених вказаними особами дій стало відтермінування моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/11124/19, видачі судового наказу та пред`явлення його до виконання. А після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно Відповідача-1, директор Відповідача-2 ОСОБА_1 , через пов`язаних з ним юридичних осіб на шкоду Позивачу створював перешкоди у виконанні судового рішення у справі №910/11124/19 на користь Позивача, шляхом укладення з Відповідачем-1 договорів відступлення права вимоги, що встановлено, зокрема, в судових рішеннях у іншій господарській справі №910/3183/19.

Тому, з урахуванням невідповідності дій Відповідачів певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю та повагою інтересів іншого учасника правовідносин - Позивача, суд розцінив вказану поведінку Відповідачів у правовідносинах, що виникли з кредитного договору №40кл-15, як недобросовісну та таку, яка направлена на створення Позивачу перешкод у задоволенні своїх вимог за кредитним договором.

18.2. Також, суд апеляційної інстанції, керуючись статтями 572, 584 ЦК України, надавши оцінку умовам договору позики, зокрема, розміру позики (9 000 000,00 грн), договору застави, зокрема, вартості предмета застави (15 217 542,17 грн - сумарна вартість двох об`єктів), а також не вчинення (зокрема, й на час звернення з позовом та розгляду спору в межах цієї справи №910/8044/22) Відповідачем-2 дій щодо звернення стягнення на предмет застави в межах суми зобов`язання, в результаті чого було б вивільнено з-під застави частину майна Відповідача-1, за рахунок якого могло бути частково погашено вимоги Позивача, строк яких (строк виконання зобов`язання) настав 31.08.2020, не надання згоди на реалізацію рухомого (заставного) майна в межах виконавчого провадження, в результаті чого були б задоволені вимоги Відповідача-2 та частково задоволені вимоги Позивача, дійшов висновку, що така поведінка Відповідачів, разом із встановленими обставинами щодо їх пов`язаності, є такою, що направлена на умисне обтяження рухомого майна з метою унеможливлення за рахунок вказаного майна задоволення майнових вимог Позивача за кредитним договором.

18.3. Суд дійшов висновку, що зі встановлених під час розгляду справи фактичних обставин справи вбачається притаманність договору застави всіх ознак (критерій) фраудаторності, а тому оспорений договір підлягає визнанню недійсним.

19. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Відповідач-2 оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

20. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

21. Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

22. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що Судом апеляційної інстанції застосовано статті 3, 13, 203, 215 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 14.07.2020 у справі №754/2450/18, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №04/4262/17, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), від 09.02.2022 у справі №912/2007/18, від 08.06.2022 у справі №2-591/11, від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, від 06.10.2022 у справі №904/624/19, зокрема, що стосується визнання недійсними правочинів з підстав наявності ознак фраудаторності (пункт 7 постанови).

22.1. Так, у справах у справі №905/2030/19 (905/2445/19), №405/1820/17, №754/2450/18 Верховний Суд зазначив, що критеріями, для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); відчуження майна на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); відчуження майна на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже їх наявність свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

У справах №916/3600/15, №904/4262/17, №912/2007/18 №910/7976/17, №904/7905/16, №910/8357/18, №04/14-10/5026/2337/2011 Верховний Суд зазначав, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Велика Палата Верховного Суду у справі №369/11268/16-ц вказала, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Верховний Суд у справі №910/8992/19(910/20867/17) зазначив, що правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Також, Велика Палата Верховного Суду у справі №2-591/11 виходила з того, що правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення.

У справі №910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Верховний Суд у справі №904/624/19 зазначив, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

22.2. Отже, зважаючи на наведене в пункті 22.1 постанови, слід дійти висновку, що у вказаних постановах Верховний Суд виходив із загальних ознак, які можуть бути ідентификуючими для правочину, як фраудаторного і, виходячи зі встановлення критерію фраудаторності, перевіряв правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справ.

22.3. Враховуючи те, що у вказаних скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду (пункти 7, 22.1 постанови) не встановлювалися обставини та не було предметом розгляду питання недійсності договору застави рухомого майна, стороною в якому є особа, яка є боржником за кредитним договором і щодо якої встановлено факт простроченої заборгованості і питання порушення прав кредитора шляхом укладення договору застави, сторони якого є пов`язаними між собою, а тому такий договір застави є фраудаторним правочином, що було предметом розгляду та дослідження у цій справі №910/8044/22, тому суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на вказані постанови Верховного Суду, оскільки висновки, зазначені у наведених скаржником справах за результатами розгляду по суті спору, зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у вказаних справах та у цій справі №910/8044/22 подібними.

23. Доводи, наведені скаржником у пунктах 8, 9, 10 постанови колегія суддів відхиляє, оскільки вони направлені на встановлення обставин та на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

24. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

24.1. Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача-2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

25. При цьому, Позивачем до Верховного Суду подано клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача-2 на постанову суду апеляційної інстанції від 06.03.2023 на підставі пункта 5 частини першої статті 296 ГПК України. З огляду на зазначене в пунктах 22.1-22.3 та 24-24.1 цієї постанови, колегія суддів вважає клопотання Позивача обґрунтованим.

26. Також, предметом касаційного оскарження Відповідачем-2 до Верховного Суду є додаткова постанова суду апеляційної інстанції від 05.04.2023 з тих підстав, що судом апеляційної інстанції безпідставно задоволено заяву Позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розрахунок Позивача є необґрунтованим та завищеним, про що було зазначено Відповідачем-2, але суд залишив без уваги дані заперечення (пункт 11 постанови).

27. Як встановлено апеляційним господарським судом, Позивач, у порядку, встановленому статтями 123, 126 ГПК України звернувся в суд апеляційної інстанції із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи №910/8044/22, в якій просив стягнути з Відповідача-1 на користь Позивача понесені судові витрати на оплату правничої допомоги у справі №910/8044/22 в сумі 92 244,11 грн та стягнути з Відповідача-2 на користь Позивача понесені судові витрати на оплату правничої допомоги у справі №910/8044/22 в сумі 92 244,11 грн.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що між Позивачем (Клієнт) та АТ "Василевич, Пекар і партнери" (Виконавець) 11.08.2021 укладено договір про надання правової (професійної правничої) допомоги, за умовами якого Виконавець зобов`язався здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги Клієнту, а Клієнт зобов`язався оплатити надання послуг.

Відповідно до пункту 3.5 договору факт та обсяг надання послуг оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг. Пунктом 4.1 договору сторони також визначили, що за надані за цим договором послуги Клієнт сплачує Виконавцю гонорар, розмір гонорару визначається виходячи з фактично витраченого часу та погодинних ставок спеціалістів Виконавця та виходячи з фіксованої вартості та визначеного об`єму послуг. Клієнт оплачує гонорар Виконавцю згідно актів приймання-передачі наданих послуг.

27.1. Апеляційним господарським судом встановлено, що Позивачем до заяви надано детальний розрахунок послуг з правової допомоги, а також надано акти приймання-передачі наданих послуг від 08.02.2023, від 06.01.2023, від 09.12.2022, від 11.10.2022, від 30.08.2022, від 06.03.2023 та, відповідно, меморіальні ордери по оплаті послуг відповідно до кількості актів. Згідно з наданими Позивачем актами виконаних робіт, загальна сума за надані послуги становить 184 488,22 грн, яку Позивач просив стягнути пропорційно з Відповідачів по 92 244,11 грн з кожного.

27.2. Задовольняючи заяву Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

При цьому, призначаючи заяву Позивача до розгляду, в ухвалі від 16.03.2023 суд апеляційної інстанції зазначив про можливість Відповідачам надати суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте, як встановив суд апеляційної інстанції і не заперечується Відповідачем-2 в касаційній скарзі, на адресу суду від Відповідачів не надходило клопотань/заяв про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, але в засіданні суду представник Відповідача-2 заперечував щодо задоволення заяви Позивача.

Суд зазначив, що, надавши оцінку усім доданим до заяви доказам, врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, докази доведення реальності понесення адвокатських витрат та, враховуючи те, що вимоги Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу були заявлені за надані послуги у суді першої і апеляційної інстанції, суд дійшов висновку про задоволення витрат у загальній сумі 184 488,22 грн, з яких стягненню з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивача підлягає по 92 244,11 грн.

27.3. В касаційній скарзі скаржник посилається на те, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, вказаний Позивачем у позовній заяві, становив 100 000,00 грн, але наданий в суді апеляційної інстанцій майже вдвічі більший (184 488,22 грн), що дає підстави вважати такий розрахунок необґрунтованим та завищеним.

Частиною шостою статті 129 ГПК передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника з тих підстав, що Позивачем при подачі позовної заяви було попередньо (орієнтовно) заявлено до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 100 000,00 грн і, крім того, при зверненні з апеляційною скаргою Позивачем було також заявлено про очікуванні судові витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом апеляційної скарги в сумі 100 000,00 грн. Тобто, Позивачем вперше заявлено попередньо (орієнтовно) в позовній заяві про очікувані витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а вдруге заявлено вже про витрати в суді апеляційної інстанції і апеляційним господарським судом це було враховано під час розгляду відповідної заяви Позивача.

27.4. Щодо інших посилань скаржника, наведених у касаційній скарзі (Позивачем заявлено два необґрунтовані, як зазначає скаржник, клопотання; відкладення розгляду справи у зв`язку з поданням Позивачем неналежним чином оформлених документів; відкладення розгляду справи в суді апеляційної інстанції; справа, як зазначає скаржник, не відноситься до категорії складних), колегія суддів виходить з такого.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд звертає увагу, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду при розподілі витрат на правничу допомогу. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

27.5. Отже, доводи касаційної скарги щодо оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції не свідчать про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права. Такі доводи є власним трактуванням скаржником відповідних норм та обставин та зводяться до намагання спонукати суд касаційної інстанції втрутитися в дискреційні повноваження, у даному випадку, суду апеляційної інстанції. До того ж, як вже зазначалося вище, скаржник не скористався правом надати в суд апеляційної інстанції заяву/клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, а суд апеляційної інстанції врахував критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України та надав оцінку доказам реальності понесення адвокатських витрат.

28. З огляду на наведене, відсутні підстави для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції.

29. Колегія суддів зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

29.1. З урахуванням мотивів, які містяться у мотивувальній частині цієї постанови, судом касаційної інстанції беруться до уваги аргументи, викладені Позивачем у відзивах на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

30. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

31. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах, зазначених у пункті 7 постанови, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю, а касаційна скарга в частині оскарження додаткової постанови апеляційного господарського суду (пункт 11 постанови), підлягає залишенню без задоволення.

Щодо розподілу судових витрат

32. Оскільки відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі №910/8044/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Відіей Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Відіей Груп" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 залишити без задоволення.

3. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 у справі №910/8044/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв