Постанова

від 27.06.2023 по справі 490/10085/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.06.23

22-ц/812/660/23

Провадження № 22-ц/812/660/23 Головуючий суду першої інстанції Гуденко О.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2023 року м. Миколаїв Справа № 490/10085/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Царюк Л.М.,

суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Миколаївського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю,

В С Т А Н О В И В:

08 грудня 2021 року Миколаївський міський центр зайнятості, який є правонаступником Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 517,35 грн. безпідставно отриманої допомоги по безробіттю.

Доводи позову обґрунтовано тим, що 04 квітня 2011 року, у зв`язку з відсутністю підходящої роботи, відповідач був зареєстрований у Центральному районному центрі зайнятості м. Миколаєва як не зайнята особа. З 11 квітня 2011 року йому було надано статус безробітного, а з 10 липня 2011 року розпочато виплату допомоги по безробіттю.

Під час проведення звірки даних центру зайнятості із даними Пенсійного фонду України, було виявлено, що з 27 червня 2011 року ОСОБА_1 працевлаштувався до ТОВ "Анлім" (ЄДРПОУ 36676562), що підтверджується листом ГУ ПФУ в Миколаївській області від 18 травня 2021 року №1400-0604-8/32915.

Відповідач приховав інформацію про те, що під час перебування на обліку в центрі зайнятості, він працевлаштувався, що спричинило незаконне отримання ним допомоги по безробіттю з 10 липня 2011 року по 31 липня 2011 року на загальну суму 517,35 грн.

Оскільки ці обставини впливають на умови виплати допомоги по безробіттю, а відповідач про них не повідомив і в досудовому порядку не побажав повернути 517,35 грн такої допомоги, позивач просив про задоволення позову.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Миколаївського міського центру зайнятості безпідставно отриману допомогу по безробіттю в сумі 517,35 грн, а також судовий збір в сумі 2 270 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не повідомив центр зайнятості, в період отримання допомоги по безробіттю, про факт свого працевлаштування, що вплинуло на правомірність нарахування та виплати йому допомоги по безробіттю в сумі 517,35 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 04 квітня 2011 року він звернувся до Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва для пошуку роботи. При наданні йому статусу безробітного на консультації з працівниками центру йому було повідомлено, що виплата допомоги по безробіттю буде проводитися через три місяці після отримання статусу безробітного. Разом з тим йому запропонували самостійно шукати роботу. До центру він звертався всього декілька разів, для консультації та отримання статусу безробітного та для зняття його з обліку. При цьому він не надавав жодних документів, що містять інформацію про банківські рахунки для отримання допомоги по безробіттю та йому не відомо на який рахунок і кому було виплачено 517,35 грн допомоги по безробіттю.

Крім того, зазначив, що оскарженим рішення були порушені його права, оскільки до цього спору необхідно застосувати позовну давність так як виплата допомоги по безробіттю була здійснена протягом липня 2011 року, тобто майже 12 років тому.

У відзиві на апеляційну скаргу Миколаївський міський центр зайнятості просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2022 року без змін.

Також позивач зауважив, що позовна заява подана в межах позовної давності з огляду на положення частини 4 статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» відповідно до якої строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України "Про зайнятість населення", адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується.

Крім цього, зазначив, що матеріалами архівної справи безробітного ОСОБА_1 встановлено, що 04 квітня 2011 року він звернувся до центру зайнятості із заявою, в якій просив належні йому суми допомоги по безробіттю перераховувати на картковий рахунок № НОМЕР_1 в МРУ ПриватБанку. Так, 01 серпня 2011 року йому було перераховано кошти в сумі 47, 03 грн ( за період з 10 липня 2011 року по 11 липня 2011 року), а 26 серпня 2011 року в сумі 470,32 грн ( за період з 12 липня 2011 року по 31 липня 2011 року), що разом складає 517,35 грн.

До того ж у період з 04 квітня 2011 року по 05 серпня 2022 року він неодноразово користувався послугами центру зайнятості щодо підбору роботи.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що відповідно до інформації, що міститься в картці персонального обліку безробітного №140510411040400001, ОСОБА_1 , 04 квітня 2011 року, звернувся до Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва для пошуку роботи, а з 11 квітня 2011 року, відповідно до його заяви, йому було надано статус безробітного.

Звіркою даних між Миколаївським міським центром зайнятості та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області встановлено, що ТОВ "Анлім" (код ЄДРПОУ 36676562) розпочало трудові відносини зі ОСОБА_1 27 червня 2011 року. Проте відповідач не повідомив позивача про початок трудових відносин, у зв`язку із чим було незаконно виплачено допомогу по безробіттю.

Згідно з розрахунковою довідкою щодо виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , за період з 10 липня 2011 року по 31 липня 2011 року, було виплачено 517,35 грн допомоги по безробіттю.

01 червня 2021 року позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія про повернення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю в сумі 517.35 грн, яку залишено без виконання.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до частини 1 статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Вказані вимоги закону судом першої інстанції не виконані.

З матеріалів справи вбачається, що 03 лютого 2022 року за вказаною позовною заявою було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 18 травня 2022 року за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом роз`яснено право сторін заявляти клопотання про слухання справи в загальному позовному провадженні, а також право відповідача з дня отримання копії ухвали не пізніше п`ятиденного строку подати відзив на позовну заяви та відповідні докази на підтвердження своїх заперечень.

Відповідно до супровідних листів, копії яких містяться в матеріалах справи, копія цієї ухвали суду з позовною заявою та документами через засоби поштового зв`язку були відправлені судом, зокрема, на адресу відповідача ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 та копія ухвали за адресою: АДРЕСА_2 .

Проте матеріали справи не містять будь-яких доказів, що відповідач отримав зазначені документи або вони були повернуті поштою з відповідною відміткою.

Отже на переконання колегії суддів причини не вручення відповідачу ОСОБА_1 поштового відправлення є не зрозумілими, оскільки відсутні будь які документи на підтвердження таких причин. Між тим суд першої інстанції на зазначені обставини не звернув уваги та безпідставно вважав належним чином повідомленого відповідача ОСОБА_1 про наявність позовних вимог до нього та можливість розгляду справи без урахування його відзиву на позов та надання доказів у разі заперечення таких вимог, внаслідок чого порушено принцип цивільного судочинства щодо змагальності сторін судового процесу.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що у даному випадку судом першої інстанції порушені права відповідача щодо належного повідомлення про розгляд справи, а отже можливості надання відзиву на позовну заяву, заявлення клопотань та надання відповідних доказів на підтвердження своїх заперечень, що є порушенням норм процесуального права судом при розгляді цієї справи та відповідно до пункту 3 частини 3 статі 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Щодо вирішення спору по суті.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Згідно з частинами 2, 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Частиною 3 статті 44 Закону України «Про зайнятість населення» відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

Згідно зі статтею 45 цього Закону реєстрація безробітного припиняється у разі, зокрема: зайнятості особи; подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг; встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

Як встановлено за даними картки персонального обліку безробітного №140510411040400001, та заяви ОСОБА_1 від 04 квітня 2011 року, останній звернувся до Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва із заявою про надання йому статусу безробітного та виплату допомоги по безробіттю, де 11 квітня 2011 року йому наказом позивача було надано статус безробітного та призначена допомога по безробіттю. В цій же картці спеціалістом позивача зроблено запис, що відповідача 11 серпня 2011 року знято з обліку відповідно до абзацу 2 підпункту 1 пункту 20 Порядку реєстрації перереєстрації та введення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних у зв`язку із працевлаштуванням безробітного.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 1 пункту 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою КМУ від 14 лютого 2007 року № 219, громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

ТОВ "Анлім" розпочало трудові відносини зі ОСОБА_1 27 червня 2011 року. Проте відповідач не повідомив позивача про початок трудових відносин. Між тим за розрахунковою довідкою відповідачу у період його працевлаштування позивачем було виплачено допомоги по безробіттю за період з 10 липня 2011 року по 31 липня 2011 року 517.35 грн.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже колегія суддів апеляційного суду вважає доведеним, що ОСОБА_2 , отримавши статус безробітного, з 11 квітня 2011 року почав отримувати допомогу по безробіттю, в подальшому працевлаштувавшись, не повідомив про це позивача. Внаслідок таких дій відповідача йому безпідставно позивачем була виплачена допомога по безробіттю у розмірі 517.35 грн, яка добровільно відповідачем не повернута.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що він не звертався до відповідача за оформленням статусу безробітного та не отримував будь-якої допомоги по безробіттю апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки такі обставини підтверджені сукупністю наданих позивачем доказами, зокрема, заявою відповідача про отримання такого статусу, довідкою позивача про нарахування та виплату допомоги по безробіттю за період з 10 липня 2011 року по 31 липня 2011 року у розмірі 517.35 грн, інформацією даними Пенсійного фонду про працевлаштування позивача та зняття йому з обліку як безробітного у зв`язку з працевлаштуванням.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги та не надає оцінку письмовим доказам, що надані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач взагалі не заявляв про долучення додаткових доказів, не наводив їх переліку, не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений строк, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

Таким, чином позивач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам.

Відповідач, заперечуючи вимоги позивача, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень апеляційному суду не надав, хоча це є його обов`язком.

Таким чином у справі доведено існування суб`єктивного права позивача на отримання суми незаконно виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 517.35 грн і факт його порушення у зв`язку з відмовою відповідача повернути ці грошові кошти.

Водночас, відповідачем заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин загальної позовної давності, перебіг якої, на його думку, розпочався з 01 серпня 2011 року, тобто з дати припинення статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з приписами статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах N 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо застосування загальної позовної давності до спірних правовідносин підлягають задоволенню, оскільки як встановлено матеріалами справи та наданими доказами, припиняючи 01 серпня 2011 року відповідачу виплати допомоги по безробіттю у зв`язку з його працевлаштуванням, позивач достеменно знав про порушення своїх прав, а також про особу, що їх порушила, а тому у даному випадку початок перебігу позовної давності слід рахувати з 02 серпня 2011 року, а закінченням цього строку слід вважати 02 серпня 2014 року. Між тим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 08 грудня 2021 року, тобто за межами трирічного строку, визначеного статтею 257 ЦК України.

Доводи позивача з посиланням на норми частини 4 статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» про не застосування до таких правовідносин позовної давності є необґрунтованими, оскільки вказана норма стосується відповідальності роботодавця, а не застрахованих осіб, які зареєстровані в установленому порядку як безробітні.

Такі висновки щодо застосування частини 4 статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» викладені в постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 466/4906/16ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 727/4084/16ц.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не встановив повно фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Процедура встановлення фактичних обставин справи передбачена процесуальним законом, однак суд першої інстанції таких вимог і правил не дотримався, чим порушив норми процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в частині застосування позовної давності.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни

рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2022 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, відповідно змінює розподіл судових витрат, до яких відповідно до статті 133 ЦПК України віднесені витрати з судового збору.

Ураховуючи наведене, судові витрати у цій справі підлягають перерозподілу.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1, 2 статті 141 ЦПК України).

З урахуванням задоволених позовних вимог, з Миколаївського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405 грн, судові витрати, пов`язані зі зверненням позивача до суду першої інстанції слід віднести за рахунок останнього.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позову Миколаївського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 517 грн 35 коп. відмовити.

Стягнути з Миколаївського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 3 405 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 27 червня 2023 року.