Постанова
від 22.06.2023 по справі 207/2478/18
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 червня 2023 року

м. Київ

справа № 207/2478/18

провадження № 61-12677св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Сустав Наталія Валеріївна, на рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року в складі судді Погребняк Т. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона перебувала

у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 24 вересня 2005 року,

який розірваний рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року, від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час шлюбу сторони у справі набули у спільну сумісну власність

нерухоме майно, яке було зареєстроване на відповідача за первісним позовом, а саме: житловий будинок

АДРЕСА_1 , загальною площею 76,5 кв. м житловою площею 54,6 кв. м (за договором купівлі-продажу від 24 жовтня 2007 року); автомобілі Land Rover Range Rover Evoque (право власності зареєстровано 03 жовтня 2015 року), Ореl Vектrа (право власності зареєстровано 29 квітня 2009 року); частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Нікхім» (далі -

ТОВ «Нікхім») у розмірі 65 000 грн.

ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_2 без її згоди відчужив належні їм на праві спільної сумісної власності автомобілі, а кошти від продажу використав у власних інтересах (не в інтересах сім`ї), тому вона має право на компенсацію 1/2 частини вартості цього майна. Сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного сумісного майна подружжя.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати за сторонами у справі право спільної часткової власності на житловий будинок

АДРЕСА_1 та на частку в статутному капіталі ТОВ «Нікхім» у розмірі 65 000 грн у рівних частках (по 1/2 частині за кожним); стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію частки у праві власності на автомобілі: Land Rover Range Rover Evoque та Ореl Vектrа у розмірі 387 919,18 грн.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, стягнення грошової суми.

Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивованим тим, що за час шлюбу сторін у справі ним придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , автомобілі Land Rover Range Rover Evoque та Ореl Vектrа. Вказував, що автомобіль Rover Range Rover Evoque був придбаний за отримані у борг від ОСОБА_4 кошти у розмірі 36 000 дол. США. Водночас автомобіль Land Rover Range Rover Evoque продано під час перебування сторін у шлюбі, кошти від продажу використано в інтересах сім`ї. ОСОБА_1 має право на компенсацію вартості лише 1/2 частини автомобіля Ореl Vектrа у розмірі 16 420 грн.

Крім того, позивач за зустрічним позовом в інтересах сім`ї уклав

з ОСОБА_4 договори позики на суму 30 000 дол. США, кошти витратив на ремонт та реконструкцію спірного будинку. ОСОБА_2 у позасудовому порядку повернув ОСОБА_4 частково грошові кошти відповідно до розписок на загальну суму 10 000 дол. США.

Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 листопада 2018 року у справі

№ 207/2931/18 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі

1 549 548 грн.

У подальшому ОСОБА_2 за рахунок власних коштів погасив заборгованість перед ОСОБА_4 у повному обсязі, тому

ОСОБА_1 зобов`язана повернути половину цих коштів -

774 774 грн. Вказані обставини мають істотне значення для вирішення спору про поділ майна подружжя.

Оскільки саме ОСОБА_2 користується спірним будинком, вартість якого складає 515 834 грн, то за ним необхідно визнати право власності на це майно, а ОСОБА_1 компенсувати половину вартості зазначеного будинку.

Вартість 1/2 частини будинку

АДРЕСА_1 складає 257 917 грн (515 834 грн ? 2). Отже, враховуючи використання позичених коштів

в інтересах сім`ї, з ОСОБА_1 підлягає до стягнення борг у розмірі 516 857,00 грн (774 774 грн - 257 917 грн).

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив: визнати за ним право власності на будинок АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 516 857,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року, з урахуванням ухвали цього суду від 15 липня 2022 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано житловий будинок

АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м, вартістю 136 350 грн, спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Виділено частки у праві спільної сумісної власності подружжя на будинок

АДРЕСА_1 загальною площею 76,5 кв. м, житловою площею 54,6 кв. м,

1/2 частину - ОСОБА_1 , 1/2 частину - ОСОБА_2 .

Визнано автомобіль Land Rover Range Rover Evoque, середня ринкова вартість якого згідно з висновком від 24 січня 2019 року судового

експерта-автотоварознавця по визначенню середньої ринкової вартості КТЗ станом на 10 квітня 2018 року складала 629 332,09 грн, спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля Land Rover Range Rover Evoque у розмірі 314 666,05 грн.

Визнано автомобіль Opel Vektra, середня ринкова вартість якого згідно

з висновком від 24 січня 2019 року судового експерта-автотоварознавця по визначенню середньої ринкової вартості КТЗ станом на 20 вересня

2018 року становить 146 506,27 грн, спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля Opel Vektra у розмірі

73 253,13 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової експертизи вартості майна у розмірі 3 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати

у розмірі 5 891,20 грн у рахунок оплати судового збору.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний будинок придбаний в інтересах сім`ї та під час перебування сторін у справі у шлюбі, тому це майно є спільною сумісною власністю подружжя. Згоди щодо варіанту поділу майна сторони під час судового розгляду не дійшли.

Судово-технічна експертиза будинку з метою поділу його в натурі не проводилась і відповідні клопотання не заявлялись, вимог про поділ будинку в натурі не заявлено, тому суд першої інстанції вважав доцільним

та таким, що відповідатиме інтересам обох сторін, визнати за

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на вказаний житловий будинок в рівних частках - по 1/2 частині за кожним. Автомобілі Land Rover Range Rover Evoque та Opel Vektra були придбані під час перебування сторін в шлюбі, проте ОСОБА_2 відчужив їх після припинення шлюбних відносин, кошти використав

у власних інтересах, тому наявні підстави для стягнення з останнього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частини вартості цих автомобілів. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірне майно (житловий будинок) - це майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між подружжям, оскільки інше не доведено тим

з подружжя, хто спростовував цю презумпцію. Безпідставним є посилання

ОСОБА_2 на рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 листопада 2018 року

у справі № 207/2931/18 як на підтвердження обставин щодо наявності боргових зобов`язань подружжя перед ОСОБА_4 , оскільки вказане судове рішення скасоване постановою Дніпровського апеляційного суду

від 06 жовтня 2020 року. При цьому у зазначеній постанові судом апеляційної інстанції не встановлена обставина щодо наявності солідарної відповідальності подружжя. ОСОБА_2 не подав до суду належних та допустимих доказів, що саме особисті кошти у розмірі 56 000 дол. США

(які нібито були використані для придбання автомобіля та поліпшення будинку) передано кредитору ( ОСОБА_4 ) у рахунок погашення заборгованості чи докази джерела походження цих коштів. Суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частини спірних автомобілів, оскільки вони є спільним сумісним майном подружжя і були відчужені ОСОБА_2 без згоди іншого співвласника вже після припинення шлюбних відносин між сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Сустав Н. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Баглійського районного суду

міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 лютого

2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня

2022 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

12 грудня 2022 року ОСОБА_2 через представника Сустав Н. В. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Сустав Н. В., на рішення Баглійського районного суду

міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 лютого

2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня

2022 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2023 року зупинено виконання рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скарга

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15. Зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги встановлені обставини про стягнення боргу за договором позики солідарно з подружжя у справі № 207/2931/18. Позивач за зустріним позовом довів належними та допустимими доказами (технічним паспортом та оцінкою майна тощо) факт ремонту, переобладнання та реконструкції спірного будинку, внаслідок чого збільшилася його вартість, за кошти, які він отримав у борг та повністю повернув кредиту. Проте суди ці докази залишили поза увагою. Суд першої інстанції неправильно відобразив у судовому рішенні допит свідків. Суд першої інстанції неправильно та неповно встановив фактичні обставини справи.

Під час розгляду справи про стягнення боргу за договором позики встановлено, що позичені кошти були використані в інтересах подружжя. ОСОБА_1 не зверталася до суду з позовом про визнання договору позики недійсним, вона знала про наявність боргу, проте не бажає повертати кошти. Суди залишили поза увагою, що саме позивач за зустрічним позовом утримує будинок та проживає у ньому.

Позиції інших учасників

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Вказувала, що ОСОБА_2 не укладав з ОСОБА_4 договір позики на суму

56 000 дол. США (або будь-яку інші суму), в останнього (який на той час закінчив університет, не мав власного житла та виплачував кредит у розмірі 9 000 дол. США) не було коштів для надання їх у позику.

Зазначала, що спірний будинок ремонтувався за рахунок спільних коштів подружжя протягом тривалого часу (9 років). Автомобілі також були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, зокрема за рахунок депозитних вкладів, проте ОСОБА_2 відчужив це майно без згоди ОСОБА_1 , кошти використав на власний розсуд, не в інтересах сім`ї. ОСОБА_2 вчиняв всі можливі дії з метою позбавлення ОСОБА_1 права на спільне сумісне майно подружжя, уклав фіктивний договір позики, ініціював безпідставний судовий спір за цим правочином тощо.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 24 вересня 2005 року перебувала

у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року, від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2007 року сторони

у справі придбали житловий будинок

АДРЕСА_1 загальною площею

76,5 кв. м, житловою площею 54,6 кв. м, право власності на який зареєстровано на ОСОБА_2 . Свідоцтво про право власності, технічний паспорт на будинок оформлено на відповідача за первісним позовом.

Відповідно до звіту про оцінку майна товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецекспертиза» ринкова вартість вказаного житлового будинку станом на 11 березня 2019 року складає 515 834 грн.

Суди також встановили, що за час спільного проживання сторони у справі за договорами купівлі-продажу придбали автомобілі Ореl Vектrа та Land Rover Range Rover Evoque, які були зареєстровані на ОСОБА_2

29 квітня 2009 року та 03 жовтня 2015 року, відповідно, та які є спільною сумісною власністю подружжя.

ОСОБА_2 10 квітня 2018 року здійснив перереєстрацію (продаж) автомобіля Land Rover Range Rover Evoqueна користь ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 10 квітня 2018 року.

ОСОБА_2 20 вересня 2018 року здійснив перереєстрацію (продаж) автомобіля Ореl Vектrа на користь ОСОБА_7 на підставі договору

купівлі-продажу від 20 вересня 2018 року.

ОСОБА_1 не надавала згоди ОСОБА_2 на відчуження автомобілів та здійснення їх перереєстрації, кошти від продажу не отримувала.

Середня ринкова вартість цих автомобілів згідно з висновком судового експерта становить 775 838,36 грн, 1/2 частина складає 387 919,18 грн.

Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 листопада 2018 року у справі 207/2931/18 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 1 549 548 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області

від 16 листопада 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні касаційної скарги, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, спір стосується поділу спільного майна подружжя.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі -

СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 60 СК України закріплює презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені

з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте

у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу

є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність

у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (Великої Палати Верховного Суду

від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного

з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 753/1902/21.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не

в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції,

з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, зробив вірні висновки по суті вирішення спору, так як спірне майно набуто сторонами у зареєстрованому шлюбі

й воно є спільною сумісною власністю подружжя.

Суди правильно зазначили, що відповідач за первісним позовом, у свою чергу, не надав доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя як на будинок, так і на автомобілі, не довів, що придбав це майно (здійснив його поліпшення) за передані у борг кошти, який він повернув за рахунок особистих коштів.

Встановивши, що ОСОБА_2 відчужив автомобілі Land Rover Range Rover Evoque та Ореl Vектrа без згоди іншого з подружжя, а кошти використав у власних інтересах, суди дійшли правильного висновку, що

з нього на користь ОСОБА_7 підлягає стягненню грошова компенсація 1/2 частини вартості зазначеного майна.

Також правильними є висновки судів в частині поділу спірного будинку, оскільки згоди щодо варіанту поділу майна сторони під час судового розгляду не дійшли, судово-технічна експертиза будинку з метою поділу його в натурі не проводилась і відповідні клопотання не заявлялись, вимог про поділ будинку в натурі не заявлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно вважав за доцільне та таким, що відповідатиме інтересам обох сторін, визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на вказаний житловий будинок в рівних частках.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Велика Палата Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі

№ 638/18231/15, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 638/18231/15 фізична особа звернулася з позовом до інших фізичних осіб про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на майно у рахунок погашення боргу, стягнення неустойки (пені). Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача борг за договором позики та суму пені. Рішенням апеляційного суду скасовано рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову про стягнення пені, у задоволенні позову в цій частині відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційного суду залишено без змін. Суди встановили, що: при оформленні договору позики нотаріус отримала заяву дружини, якою вона надала згоду своєму чоловікові (позичальнику) на укладення договору позики; у встановлений строк боржник свого зобов`язання не виконав, грошових коштів не повернув. Касаційний суд зазначив, що: якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя; переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи рішення суду про поділ майна подружжя; викладені в касаційній скарзі доводи про те, що кошти були отримані в борг для здійснення підприємницької діяльності, а саме для придбання обладнання, не були підтверджені належними та допустимими доказами.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,

не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи та доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Висновки судів не є суперечливими.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо ремонту, переобладнання та реконструкції спірного будинку, внаслідок чого збільшилася його вартість, оскільки матеріали справи не містять доказів, що такі поліпшення були здійснені за особисті кошти ОСОБА_2 , зокрема отримані

у борг.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо проживання ОСОБА_2 у спірному будинку та його утримання, оскільки вказана обставина за встановлених у справі обставин не може бути підставою для зміни часток у спільній сумісній власності подружжя.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані

у справі докази, неповно з`ясували обставини справи та неправильно оцінили показання свідків, оскільки судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду

у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки судів по суті заявлених вимог. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції

є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2023 року, то у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити їх виконання.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Сустав Наталія Валеріївна, залишити без задоволення.

Рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення22.06.2023
Оприлюднено28.06.2023
Номер документу111804732
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Судовий реєстр по справі —207/2478/18

Ухвала від 03.05.2024

Цивільне

Баглійський районний суд м.Дніпродзержинська

Погребняк Т. Ю.

Ухвала від 24.01.2024

Цивільне

Баглійський районний суд м.Дніпродзержинська

Погребняк Т. Ю.

Рішення від 05.10.2023

Цивільне

Баглійський районний суд м.Дніпродзержинська

Погребняк Т. Ю.

Постанова від 22.06.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Ігнатенко Вадим Миколайович

Ухвала від 10.02.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Ігнатенко Вадим Миколайович

Ухвала від 09.01.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Ігнатенко Вадим Миколайович

Постанова від 26.10.2022

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Ткаченко І. Ю.

Ухвала від 21.09.2022

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Ткаченко І. Ю.

Ухвала від 21.09.2022

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Ткаченко І. Ю.

Ухвала від 12.09.2022

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Ткаченко І. Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні