Рішення

від 26.06.2023 по справі 240/8633/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2023 року м. Житомир справа № 240/8633/23

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України, Корольовський районний суд м.Житомира, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом (із врахуванням уточнення позовних вимог), в якому просить:

- визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, які полягають у невиплаті судді Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 з 25.02.2022 суддівської винагороди у повному обсязі передбаченому статтею 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" - протиправними;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 25.02.2022 по день винесення рішення судом, з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди визначених статтею 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" з відрахуванням раніше сплаченої суддівської винагороди та обов`язкових податків і зборів;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди визначених статтею 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" з відрахуванням раніше сплаченої суддівської винагороди та обов`язкових податків і зборів;

- встановити звернення рішення суду до негайного виконання на підставі п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області по невиплаті суддівської винагороди у повному обсязі й зупиненню виплати суддівської винагороди, порушують його права, суперечать положенням Конституції України та спеціального Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому підлягають визнанню протиправними у судовому порядку з метою захисту гарантованих державою прав на отримання суддівської винагороди.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14.04.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-263 КАС України.

Через відділ документального забезпечення суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої заперечення тим, що при нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вважає, що з 19.07.2022 року нарахування та виплата позивачу середнього заробітку як судді, звільненому від роботи (здійснення правосуддя) у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації не здійснюється.

У встановлений судом строк Державна судова адміністрація України та Корольовський районний суд м. Житомира відзиви на адміністративний позов у встановлені строки не подали. Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною п`ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 20.12.2003 за №1472/2003 ОСОБА_1 призначено суддею Корольовського районного суду м. Житомира.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 за №69/2022 "Про загальну мобілізацію" позивач був призваний на військову службу Житомирським об`єднаним міським ТЦК та СП та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 №23 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Наказом голови Корольовського районного суду м. Житомира від 25.02.2022 №9/К-с ОСОБА_1 було увільнено від роботи з 25.02.2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації. Другим та третім пунктами вказаного наказу зазначено:

"2. На строк до закінчення мобілізації, або до дня фактичного звільнення з військової служби, зберігати за ОСОБА_1 займану посаду та середній заробіток.

3. Бухгалтерії ТУ ДСА України в Житомирській області здійснювати нарахування середньомісячного заробітку відповідно до с. 119 КЗпП України".

Згодом наказом голови Корольовського районного суду м. Житомира від 19.07.2022 за №38/К-с внесено зміни до наказу №9/К-с від 25.02.2022, виклавши пункти 2, 3 наказу у наступній редакції:

"2. На строк до закінчення дії особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби, зберігати за ОСОБА_1 робоче місце та займану посаду.

3. Бухгалтерії ТУ ДСА України в Житомирській області здійснювати нарахування середньомісячного заробітку ОСОБА_2 до 18 липня 2022 року включно".

Позивач, не погоджуючись з припиненням виплати йому суддівської винагороди та виплати середнього заробітку, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів "№1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

З аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону №1402-VIII вбачається, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини п`ятої статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Норми статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову позивача на військову службу) та пункт 3 розділу 2 рішення Ради суддів України від 14.03.2022 №10 (у початковій редакції) не містили поняття «суддівська винагорода», а використовували поняття «середній заробіток».

Як встановлено з довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області від 29.03.2023 за №626/23, суддівська винагорода позивача за період з 25.02.2022 року по 18.07.2022 року виплачена у розмірі середньої заробітної плати.

Суд зазначає, що наказ №9/К від 19.07.2022 є актом індивідуального характеру і саме з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ (яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи (посади), тобто без збереження середнього заробітку), вказаний наказ вважається таким, що вичерпав свою дію його виконанням. Оскільки змінилось правове регулювання, яке слугувало підставою для видачі (прийняття) оскаржуваного наказу, то саме з цієї дати зазначений організаційно-розпорядчий акт відповідачем правомірно визнано таким, що втратив чинність.

Таким чином, з 25.02.2022 до 18.07.2022 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирської області здійснювало нарахування та виплату позивачу середнього заробітку як судді, увільненому від роботи (здійснення правосуддя) у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, у встановленому чинним законодавством порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачу суддівська винагорода, як судді Корольовського районного суду м. Житомира у період із 25.02.2022 по 18.07.2022 була виплачена у розмірі, визначеному з урахуванням частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII, а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог за період з 19.07.2022, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

За приписами частини п`ятої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №990/4/2, які полягають у такому.

Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.

До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава в свою чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).

Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 зазначав: «Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу...Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)...» (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

Суд при вирішенні цієї справи враховує також рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, яким, зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».

При цьому, у рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.

У цьому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

19.07.2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 р. №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким у ч. 3 ст. 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".

Крім цього, Рада суддів України рішенням від 05.08.2022 №24 вирішила, серед іншого, звернути увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що з 19.07.2022 (тобто, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України) суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.

Зважаючи на те, що суддя Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" над іншими нормами законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі за спірний період.

Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги встановити звернення рішення суду до негайного виконання на підставі п.1 ч.2 ст. 371 КАС України

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З аналізу вищевикладеного випливає, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

Враховуючи наведені норми слід відмовити позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За відсутності документально-підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Бориса Лятошинського, 5, м. Житомир, 10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 26278626), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України (м.Київ вул.Липська,18/5. РНОКПП/ЄДРПОУ: 26255795), Корольовський районний суд м.Житомира (м.Житомир, Соборна Площа, 1 РНОКПП/ЄДРПОУ 02895998) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо невиплати судді Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 з 19.07.2022 суддівської винагороди.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату судді Корольовського районного суду Сингаївському Олександру Павловичу з 19 липня 2022 року суддівську винагороду з відрахуванням відповідних податків та інших обов`язкових платежів по день винесення судового рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Г. Попова

26 червня 2023 р.