Рішення

від 27.06.2023 по справі 360/7701/21

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 червня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/7701/21

Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Рубіжансько-Кремінського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 30 листопада 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі позивач) до Рубіжансько-Кремінського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі перший відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі другий відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з такими вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність Рубіжансько-Кремінського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 7 повних календарних років військової служби;

2) зобов`язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 7 повних календарних років військової служби.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач з 12 листопада 2015 року по 02 липня 2018 року проходив військову службу у Лисичанському міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, в період з 03 липня 2018 року по 03 грудня 2020 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 та був зарахований на грошове забезпечення до Луганського ОТЦКСП. Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 грудня 2020 року № 15 позивача звільнено з військової служби.

Як слідує із витягу з наказу, вислуга років позивача на день звільнення складає: у календарному обчисленні 07 років 01 місяців 07 днів; у пільговому обчисленні 09 років 05 місяців 14 днів. Тобто, загальна вислуга років становить 16 років 06 місяців 21 день на день звільнення.

При цьому із витягу з наказу слідує, що відповідач при звільненні не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 07 повних календарних років служби, передбачену частиною другою статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивач вважає протиправною бездіяльність першого відповідача щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з тих підстав, що частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII встановлено, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у зв`язку з закінченням строку контракту, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше. При цьому, законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної, пільгової тощо). Поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги. Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII є наявність вислуги 10 років і більше. Таким чином в частині другій статті 15 Закону № 2011-XII відсутня пряма вказівка, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Ухвалою від 06 грудня 2021 року позов залишено без руху.

Ухвалою від 30 грудня 2021 року позов повернуто позивачеві на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України в зв`язку з не усуненням недоліків.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року скасовано ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року та направлено адміністративну справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвалою від 28 квітня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від Луганського ОТЦК та СП 18 травня 2023 року надійшов відзив, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.

З посиланням на положення пункту 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» представник другого відповідача вказує, що військовослужбовцям, звільненим у зв`язку із закінченням строку контракту, грошова допомога при звільненні виплачується лише за наявності вислуги 10 років і більше і це не суперечить змісту пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, оскільки ця норма закону для розрахунку періоду щодо виплати вказаної допомоги використовує саме календарні роки служби, а не загальну вислугу, яка може включати в себе також і пільгові періоди служби.

Натомість, пільгове обчислення вислуги років враховується для призначення пенсії військовослужбовцям, а не для будь-яких інших цілей. Такий висновок випливає з аналізу положень статті 17-1 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», яким визначено зарахування стажу на пільгових умовах для призначення пенсій.

На застосування календарної вислуги років при визначенні права військовослужбовця на виплату одноразової грошової допомоги також вказує зміст абзацу шостого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, згідно із яким у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Однак, на день звільнення позивача (03 грудня 2020 року) його календарна вислуга становила 07 років 01 місяць 07 днів і відповідно позивач не набув права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, визначеної пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII.

Крім того, представник другого відповідача зауважує, що позивач у разі незгоди з його виключенням мав можливість подати рапорт до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 для усунення будь-яких розрахункових порушень.

Беручи до уваги те, що наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 грудня 2020 року № 15 про виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення без проведення з ним усіх необхідних розрахунків позивачем при розгляді цієї справи не оскаржується та не оскаржувався раніше, а також те, що з рапортом (заявою) з приводу не виключення його зі списків особового складу частини позивач не звертався, таким чином позивач погодився з розрахунком, що міститься в наказі при виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 , що, в свою чергу, виключає неправомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 03 липня 2018 року по 03 грудня 2020 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 , є учасником бойових дій, що підтверджено копіями наявних в матеріалах справи посвідчення від 05 березня 2015 року серії НОМЕР_2 , військового квитка від 22 квітня 2013 року серії НОМЕР_3 .

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 грудня 2020 року № 15 старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_2 , командира ІІІ відділення охорони взводу охорони Рубіжансько-Кремінського ОМТЦК та СП оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 », звільненого наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 20 листопада 2020 року № 1-РС у запас за пунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), вважати таким, що 03 грудня 2020 року справи та посаду здав і направлений для постановки на військовий облік до Лисичанського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Луганської області.

Виключений зі списків особового склади ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення з 03 грудня 2020 року, з котлового забезпечення 04 грудня 2020 року.

Вислуга років у Збройних Силах України на день виключення зі списків особового складу становить: календарна 07 років 01 місяць 07 днів, пільгова 09 років 05 місяців 14 днів, загальна 16 років 06 місяців 21 день.

Також дослідженням витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 грудня 2020 року № 15 встановлено, що цим наказом не визначено виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні.

Із заяв по суті справи судом встановлено, що предметом доказування по даній справі є право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % грошового забезпечення.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до Конституції України Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно із статтею 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацами першим та другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Абзацом четвертим частини другої статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260).

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Згідно із пунктом 2 розділу ХХХІІ Порядку № 260 у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Абзацами першим та другим пункту 5 розділу ХХХІІ Порядку № 260 визначено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються, звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.

Для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (зі змінами) (пункт 8 розділу ХХХІІ Порядку № 260).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту (абзац другий).

Відповідно до підпункту «а» пункту 3 Постанови № 393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці, зокрема: період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів; час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Абзацами першим-четвертим пункту 10 Постанови № 393 установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони і особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги (абзаци п`ятий, сьомий пункту 10 Постанови № 393).

Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абзац восьмий пункту 10 Постанови № 393).

З вищеописаних доказів судом встановлено, що ОСОБА_2 в період з 03 липня 2018 року по 03 грудня 2020 року проходив військову службу в Рубіжансько-Кремінському ОМТЦК та СП, звільнений у запас за пунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), вислуга років у Збройних Силах України на день виключення зі списків особового складу становить: календарна 07 років 01 місяць 07 днів, пільгова 09 років 05 місяців 14 днів, загальна 16 років 06 місяців 21 день.

Оскільки загальна вислуга років ОСОБА_2 складає 16 років 06 місяців 21 день, суд погоджується з твердженнями представника позивача, що на день звільнення позивача зі служби була дотримана умова про наявність 10 і більше років вислуги, тому суд дійшов висновку, що позивач при звільненні з військової служби набув права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII, за період календарної служби (07 повних календарних років служби), а Луганський ОТЦК та СП, в якому позивач перебував на грошовому забезпеченні, таку виплату безпідставно не здійснив.

Щодо тверджень Луганського ОТЦК та СП, що умовою виникнення права на виплату одноразової грошової допомоги є наявність 10 років саме «календарної» служби, суд зазначає таке.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Верховний Суд в постановах від 11 квітня 2018 року в справі № 806/2104/17, від 24 листопада 2020 року в справі № 822/3008/17, від 21 квітня 2021 року в справі № 380/2427/20 зробив висновок, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Таким чином, в частині другій статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Отже, Верховним Судом висловлено обов`язкову для врахування правову позицію, що поняття «вислуга років» застосовується для визначення права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, а для визначення її розміру «календарна вислуга років».

Зважаючи та вказаний правовий висновок Верховного Суду, суд дійшов висновку, що Луганський ОТЦК та СП був зобов`язаний виплатити позивачу при звільненні з військової служби одноразову грошову допомогу в розмірі, обрахованому з весь час служби в календарному обчисленні 07 років.

Твердження відповідача щодо визначення в пункті 2 розділу XXXII Порядку № 260 права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше, суд відхиляє як безпідставні, оскільки таке питання вирішувалося Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року в справі № 380/2427/20, де Верховним Судом наголошено, що застосовуючи інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, слід враховувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Верховний Суд зауважив, що частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження визначати лише порядок виплати грошового забезпечення. Водночас, питання права військовослужбовців на отримання грошового забезпечення чи різного виду допомог можуть бути визначені лише законодавцем.

Враховуючи вказаний правовий висновок Верховного Суду, суд зазначає, що при визначенні права військовослужбовця на отримання одноразової грошової виплати при звільненні застосуванню підлягає Закон № 2011-XII, а не а не підзаконні акти, які по іншому визначають право на призначення та виплату одноразової допомоги та суперечать вимогам цього Закону.

Суд зауважує, що станом на час вирішення справи між сторонами відсутній спір щодо розміру та складових місячного грошового забезпечення, з яких Луганський ОТЦК та СП має обчислити позивачу спірну одноразову грошову допомогу. Луганський ОТЦК та СП ще не ухвалював рішення про нарахування та виплату позивачу відповідно до абзацу першого частини другої статті 15 Закону № 2011-XII одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 07 (сім) повних календарних років служби на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого нарахування будуть порушені.

Також суд вказує на помилкове посилання Луганського ОТЦК та СП на висновок, що викладений Верховним Судом в ухвалі від 10 червня 2020 року в справі № 400/2324/19, оскільки у цій справі суд касаційної інстанції не ухвалював постанову за наслідками перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, натомість постановив ухвалу про повернення касаційної скарги скаржнику.

Отже, вказана ухвала не є судовим рішенням Верховного Суду, про яке зазначено у статті 242 КАС України, а тому викладені у ній висновки не є висновками щодо застосування норм права.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року в справі № 380/2427/20.

Щодо тверджень представника ІНФОРМАЦІЯ_5 про надання позивачем згоди на його виключення зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення без проведення з ним усіх необхідних розрахунків, а також неподання позивачем рапорту до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 про усунення будь-яких розрахункових порушень, суд зауважує, що така згода позивача не позбавляє позивача права звернутися за судовим захистом порушеного права після звільнення з військової служби.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо обраного представником позивача способу захисту порушеного права позивача суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зауважує, що оскільки позивач перебував на грошовому забезпеченні Луганського ОТЦКСП, що відповідачами не оспорюється, то бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 07 повних календарних років військової служби допущена саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , а не ІНФОРМАЦІЯ_1 , як визначив представник позивача.

За встановлених в цій справі обставин, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача, який у повній мірі сприятиме їх відновленню, є:

визнання протиправною бездіяльності Луганського ОТЦК та СП щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 07 повних календарних років військової служби;

зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 07 повних календарних років військової служби.

Заважаючи на встановлені судом обставин та нормативне врегулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Щодо клопотання представника позивача про зобов`язання Луганського ОТЦК та СП подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадку, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановленому судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативним, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. За своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких від звернувся до суду.

Представником позивача не наведено жодних обставин, що Луганський ОТЦК та СП буде ухилятися від законодавчо покладеного на нього обов`язку щодо виконання рішення суду, прийнятого на користь позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність необхідності застосування положень статті 382 КАС України.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рубіжансько-Кремінського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 93003, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Смирнова, будинок 8, код за ЄДРПОУ 09706701), Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 93402, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Богдана Ліщини, будинок 38, код за ЄДРПОУ 07668758) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 07 повних календарних років військової служби.

Зобов`язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 07 повних календарних років військової служби.

У задоволенні вимог до Рубіжансько-Кремінського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова