Постанова

від 27.06.2023 по справі 816/4683/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року

м. Київ

справа №816/4683/15

касаційне провадження № К/9901/40759/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017 (головуючий суддя - Яковенко М.М., судді - Старосуд М.І., Старостін В.В.) у справі за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства "Імені Іваненка" до Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

УСТАНОВИВ:

Колективне сільськогосподарське підприємство "Імені Іваненка" (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулось до суду з адміністративним позовом до Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.06.2015 №0000782200, №0000792200.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Океан Дорадо». Зазначив, що висновки акту перевірки ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними, а прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 22.02.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2016, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення від 30.06.2015 №0000782200 в частині донарахованого грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 55734,60 грн (з яких за основним платежем у сумі 37156,40 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 18578,20 грн); №0000792200, яким донараховано грошове зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 52948,50 грн (з яких за основним платежем у сумі 35299,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 17649,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24.11.2016 скасував судові рішення попередніх інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скеровуючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції виходив з того, що судами попередніх інстанцій не досліджено діяльність позивача, яка пов`язана з біологічними процесами вирощування сільськогосподарської продукції (основний вид діяльності - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур) і така діяльність призвела до передбаченого законодавством результату - отримання врожаю готової сільськогосподарської продукції, а також технічну можливість Товариства виконати спірні поставки з урахуванням його фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ним витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності. Судами не було досліджено походження товару, що виступав предметом розглядуваних поставок, не було перевірено факту його вирощування Товариством у заявлених обсягах, що виключає можливість оцінки касаційним судом податкових наслідків розглядуваних операцій. Фактично суди оцінювали ймовірну наявність у позивача підстав вважати спірну продукцію власно вирощеною продукцією Товариства, тоді як для оцінки податкових наслідків операцій відповідно до пункту 15 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вирішальне значення має власне об`єктивність походження зернових та технічних культур, які є предметом операції, а не суб`єктивна оцінка цього факту покупцем.

За наслідками нового розгляду справи, Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 16.03.2017 у задоволені позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Океан Дорадо" не підтверджена належним чином оформленими документами первинного обліку, наявні у справі документи складені формально. Суд першої інстанції погодився з висновками відповідача щодо правомірності донарахування платнику податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 820041,47 грн у зв`язку з порушенням позивачем пункту 15 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Харківський апеляційний адміністративний суд постановлю від 31.05.2017, скасував судове рішення першої інстанції та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 30.06.2015 №0000782200 в частині донарахованого грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 1285795,50 грн, з яких за основним платежем в сумі 857197,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 428598,50 грн, №0000792200. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із вказаним вище контрагентом, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Інспекція, не погодившись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом з огляду на не підтвердження господарських операцій з наведеним контрагентом належними первинними документами; наявність недоліків у первинних документів; відсутності інформації щодо наявності у контрагента позивача основних засобів, виробничих активів та трудових ресурсів; наявності негативної податкової інформації відносно контрагента позивача.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12.07.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.06.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, витребував матеріали справи із суду першої інстанції та визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 27.06.2023.

Відповідачем 25.06.2021 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 №296, від 06.03.2019 №227 та наказів Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529, від 24.12.2020 №755.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Миргородську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Полтавській області її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Полтавській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44057192).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 11.05.2015, з питань правомірності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2011 по 11.05.2015, за результатами якої складено акт від 09.06.2015 №98/16-20-22-01/36475303/28 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 15 розділу ХХ Перехідних положень, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 857496,00 грн;

пункту 138.1 статті 138 розділу ІІІ ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2013 рік на 35299,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.06.2015:

№0000782200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 1286244,00 грн, з яких за основним платежем в сумі 857496,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 428748,00 грн;

№0000792200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 52948,50 грн, з яких за основним платежем в сумі 35299,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 17649,50 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності недоліків у первинних документах, відсутності документів в підтвердження здійснення таких операцій, наявності негативної інформації відносно зазначеного вище контрагента позивача, відсутності необхідної кількості трудових ресурсів, основних фондів, матеріальних активів.

Також, контролюючим органом було встановлено проведення реалізації позивачем, як сільськогосподарським підприємством - виробником зерна кукурудзи без нарахування податку на додану вартість.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано статтею 138 ПК України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пункт 138.8 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пункт 139.1 статті 139 ПК України).

За визначенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з виконавцем - ТОВ "Океан Дорадо" за договором від 23.08.2013 №19/2308, предметом якого є надання послуг по збиранню врожаю, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання за завданням замовника залучити сільськогосподарську техніку та надати послуги по збиранню врожаю сої комбайнами John Deere 9680 (до 3-х одиниць) на угіддях замовника площею 700 га +/- 10%, а замовник зобов`язується оплатити виконавцю зазначені послуги на умовах цього Договору.

Зазначені послуги замовлялись з метою зібрання вирощеного на земельних угіддях Товариства урожаю сої в рамках господарської діяльності позивача.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківські виписки, заявки на проведення робіт по збиранню врожаю, бухгалтерські довідки щодо обліку господарської операції по ТОВ "Океан Дорадо", витяг з журналу реєстрації обліку відряджених осіб, проживаючих у позивача за 2013 рік, реєстр про намолот зерна за період з 09.09.2013 по 02.10.2013, відомості видачі харчування за період з 09.09.2013 по 02.10.2013, талони комбайнерів, реєстри приймання зерна, виписки з реєстру про намолот зерна та зібраної площі, товаро-транспортні накладні на зерно сої, яке в подальшому направлялося до ТОВ "Глобинський переробний завод" для переробки.

Судом апеляційної інстанції установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав наявності негативної інформації відносно контрагента позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, зокрема у товарно-транспортних накладних, актах приймання-передачі, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Верховний Суд не може погодитися з твердженням контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача основних засобів, складських приміщень, виробничих активів, матеріальних ресурсів, управлінського або технічного персоналу, оскільки наведені доводи були досліджені судами, їм надано відповідну оцінку.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Суд касаційної інстанції враховує, що факт реальності господарської операції за участю позивача з його контрагентом зі збору врожаю сої повністю підтверджено залученими до матеріалів справи первинними документами.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 №0000782200 в частині донарахованого грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 55734,60 грн, з яких за основним платежем в сумі 37156,40 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 18578,20 грн, №0000792200 щодо визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 52948,50 грн, з яких за основним платежем в сумі 35299,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 17649,50 грн.

Колегія суддів не переглядає рішення суду апеляційної інстанції в частині правомірності донарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 820041,47 грн, оскільки зазначене не є предметом касаційного оскарження.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у визначеній судом частині.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 52, 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Миргородську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Полтавській області її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Полтавській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44057192).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова