Постанова

від 20.06.2023 по справі 278/1518/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/1518/17 Головуючий у 1-й інст. Зубчук І.В.

Категорія 61 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.,

за участю секретаря Кравчук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 278/1518/17 за позовом ОСОБА_1 до Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 27 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Зубчук І.В.,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому зазначила, що 3 лютого 2000 року її мати ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким все належне їй майно заповіла своєму сину ОСОБА_5 . Заповіт посвідчено секретарем Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області та зареєстровано в реєстрі за № 16. Взимку 2017 року її мати померла. Вона та відповідач прийняли спадщину після смерті їхньої матері

Зазначила, що у 1988 році мати отримала черепно-мозкову травму, яка вплинула на її психічний стан, також в подальшому вона тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні у лікаря-невропатолога. Тому, на її думку, спадкодавиця не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Вважає, що заповіт складено та посвідчено всупереч вимогам законодавства. Зокрема, секретар сільської ради не мала повноваження на посвідчення заповіту, а у заповіті не зазначено час його складання. Окрім того, стверджує, що заповіт підписаний не ОСОБА_4 , роздрукований на принтері та містить дописки, виконані на друкарській машинці.

Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_4 3 лютого 2000 року та посвідчений секретарем Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області й зареєстрований в реєстрі за №16.

Під час розгляду справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 помер. Ухвалами суду до участі у справі в якості правонаступників залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 27 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, зазначає, що не була повідомлена про розгляд справи 27 вересня 2022 року. Окрім того, судом залишено поза увагою її твердження про те, що заповіт складено та посвідчено з порушенням порядку, встановленого приписами Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25 серпня 1994 року.

Так, у секретаря Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області не було повноважень на посвідчення заповіту. В матеріалах справи відсутні протоколи засідань сесій та виконавчих комітетів Левківської сільської ради, які містять відомості про покладення на посадових осіб обов`язків посвідчувати нотаріальні дії у 2000 році, а саме, станом на 3 лютого 2000 року. Відповідачами не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що секретар ради ОСОБА_6 у передбаченому законодавством порядку була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отже, оспорюваний заповіт не посвідчений у встановленому порядку.

Вказує, що іншою підставою для визнання заповіту недійсним зазначала стійкий розлад здоров`я ОСОБА_4 , через що остання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Крім того, нею було заявлено клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, яке було задоволено судом, проте через відсутність коштів за проведення експертизи вона залишилася без виконання. Натомість у задоволенні її клопотання про розстрочку сплати процесуальних витрат за проведення експертизи судом безпідставно відмовлено. Отже, вважає, що такими діями суд не сприяв в реалізації її прав, передбачених ЦПК України, зокрема щодо проведення вищевказаної експертизи, яка є обов`язковою для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту.

Окрім того, посилається на ч.5 ст. 139 ЦПК України, згідно з якою у випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Зазначає, що несплата послуг експерта не є підставою для відмови у проведенні експертизи.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали апеляційну скаргу.

ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 . Після її смерті спадщину за законом прийняла її дочка ОСОБА_1 , яка 23 травня 2017 року подала приватному нотаріусу Житомирського районного нотаріального округу Демецькій С.Л. заяву про прийняття спадщини.

Матеріали справи також свідчать, що за життя, 3 лютого 2000 року, ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким все належне їй майно заповідала ОСОБА_5 .

Вказаний заповіт посвідчений секретарем Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області Мусевич Т.К. 3 лютого 2000 року та зареєстрований в реєстрі за №16.

Журнал реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету містить інформацію про посвідчення вказаного заповіту 3 лютого 2000 року.

20 січня 2017 року ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Демецької С.Л. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.

Відповідно до повідомлення центральної міської лікарні № 1 від 23 жовтня 2017 року №2389 ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні в період з 10 жовтня 2005 року по 21 жовтня 2005 року.

Зі змісту листа Обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського від 11 липня 2018 року № 01/1711 вбачається, що ОСОБА_4 знаходилася на стаціонарному лікуванні з 20 лютого 1988 року по 9 березня 1988 року з діагнозом: Закрита черепно-мозкова травма.

Комунальним некомерційним підприємством «Обласний медичний центр психічного здоров`я» Житомирської обласної ради у відповідь на запит суду повідомлено, що ОСОБА_4 не перебувала на лікуванні у цьому медичному закладі.

12 листопада 2020 року судом було задоволено клопотання представника позивачки про проведення судово-психіатричної експертизи, виконання якої доручено експертам комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний центр психічного здоров`я» Житомирської обласної ради, однак справа була повернута до суду без виконання експертизи, оскільки не була здійснена оплата послуг експерта.

У відповідності до положень статті 541 Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

За формою та змістом оспорюваний заповіт, складений від імені ОСОБА_4 , датований 3 лютого 2000 року, відповідає положенням чинного на той час законодавства, а саме: оформлений у письмовій формі, підписаний заповідачем, посвідчений нотаріально уповноваженою на те посадовою особою.

Так, відповідно до п.1 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25 серпня 1994 року, у відповідності зі статтею 37 Закону "Про нотаріат" у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (далі - посадові особи виконавчих комітетів) вчиняють такі нотаріальні дії:1) вживають заходів до охорони спадкового майна; 2) накладають та знімають заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії:1) посвідчують заповіти; 2) посвідчують довіреність; 3) засвідчують вірність копій документів і виписок з них; 4) засвідчують справжність підпису на документах.

Пунктом 2 Інструкції також передбачено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Згідно з п. 26 Інструкції посадові особи виконавчих комітетів, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти і довіреності, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму.

Як встановлено судом, рішенням виконавчого комітету Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області №14 від 23 квітня 1998 року затверджено розподіл обов`язків між сільським головою, заступником сільського голови, секретарем виконкому та членами виконкому. Зокрема, до повноважень секретаря сільської ради ( виконкому) віднесено ведення нотаріальних дій.

Рішенням Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області №12 від 15 квітня 1998 року секретарем сільської ради обрано Мусевич Т.К. та покладено на неї повноваження секретаря виконавчого комітету.

Отже, вказані обставини свідчать про те, що спірний заповіт посвідчений уповноваженою посадовою особою органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 55 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина (його правонаступника), що кореспондується із положеннями ст. 225 та 1257 ЦК України, якими передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Заповіт може бути визнано недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів того, що на час посвідчення спірного заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Позивачка не скористалася своїм правом на проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, оскільки не сплатила кошти за її проведення, а інших доказів, які б об`єктивно підтверджували зазначену обставину, суду не надано.

Посилання ОСОБА_1 на обмеження судом її процесуальних прав у зв`язку із відмовою у задоволенні клопотання про розстрочення сплати витрат на проведення експертизи не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки розстрочення чи звільнення від сплати таких витрат є виключно правом, а не обов`язком суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 27 вересня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 27 червня 2023 року.