Постанова

від 21.06.2023 по справі 654/3751/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 654/3751/18

провадження № 61-523св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

за позовом про поділ майна подружжя

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

за зустрічним позовом про поділ майнаподружжя

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

за позовом про визнання договорів недійсними

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршалова Марина Володимирівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 05 липня 2021 року у складі судді Ширінської О. Х. та постанову Херсонського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. А., Семиженка Г. В., Майданіка В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що 04 листопада 2005 року між нею та ОСОБА_2 укладений шлюб, який розірваний рішенням Голопристанського районного суду у вересні 2018 року.

Згоди щодо поділу спільно нажитого майна сторони не дійшли.

Так, за час шлюбу придбано наступне майно:

житловий будинок з надвірними та побутовими будівлями та спорудами, загальною площею 42,7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 14 липня 2017 року. Відповідно до висновку про оцінку станом на 04 жовтня 2018 року ринкова вартість зазначеного будинку з надвірними будівлями та спорудами склала 342 796,00 грн, а земельної ділянки - 203 400,00 грн;

автомобіль HYUNDAY і30, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_2 . Середньоринкова вартість зазначеного автомобіля становить 251 179,50 грн;

та грошові кошти, які знаходяться на депозитному банківському рахунку № НОМЕР_2 у відділенні «Правекс Банк» та інших рахунках у розмірі 52 840 дол. США, які були зняті відповідачем у період з березня по травень 2018 року, а також залишок на рахунку у розмірі 29 783, 87 дол. США.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила:

виділити їй у власність автомобіль HYUNDAY і30, реєстраційний номер НОМЕР_1 2003 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_2 , вартістю 251 179,50 грн;

залишити у власності відповідача житловий будинок з надвірними та побутовими будівлями та спорудами, загальною площею 42,7 кв. м, земельну ділянку за кадастровим номером 6522384500:03:001:0070, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 546 196,00 грн (згідно оцінки);

стягнути з відповідача 295 017, 00 грн в якості грошової компенсації вартості належної їй частки за житловий будинок з надвірними та побутовими будівлями та земельну ділянку до нього, кадастровий номер 6522384500:03:001:0070, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати право власності на 1/2 частку грошових коштів, які перебувають на розрахунковому рахунку № НОМЕР_2 у відділенні «Херсонська обласна дирекція» ПАТ КБ «Правекс Банк», а саме: у загальному розмірі 41 310,00 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 1 121 566,00 грн.

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_6 із зустрічним позовом про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивований тим, що з 2001 року він та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

04 листопада 2005 року вони зареєстрували шлюб.

З червня 2017 року шлюбні відносини між ними були фактично припинені та сторони не вели спільного господарства.

Під час офіційного перебування у шлюбі подружжям, крім зазначеного у позові ОСОБА_1 майна, придбано у спільну власність речі загального вжитку на загальну суму 630 300,00 грн.

На думку ОСОБА_2 , автомобіль HYUNDAY і3О, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, слід визнати його особистою власністю, оскільки зазначений автомобіль йому подаровано на день народження ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружиною ОСОБА_1

ОСОБА_1 займається підприємницькою діяльністю з 01 червня 2010 року. Кошти на зазначений бізнес вона отримала від ОСОБА_2 під час шлюбу. Так, у червні 2016 року на відкриття магазину по продажу тканин та закупівлю товару ОСОБА_1 витрачено кошти подружжя на загальну суму 1 268 270,66 грн.

Крім того, кошти, які вона знімала за довіреністю (в період з серпня 2016 року по березень 2017 року) з особистого рахунку ОСОБА_2 у ПАТ КБ «Правекс Банк» витрачались ОСОБА_1 виключно на закупівлю товару для зазначеного магазину, на суму 1 057 692, 35.

Виходячи з того, що з червня 2017 року подружжя фактично припинило спільно проживати, а відтак і вести спільне господарство, вважав, що необхідно прийняти до розподілу подружжя лише грошові кошти на рахунках ПАТ КБ «Правекс Банк» станом на 17 червня 2017 року. Згідно виписки ПАТ КБ «Правекс Банк» від 27 травня 2019 року залишок коштів на рахунках становить 13 220, 13 дол. США, що еквівалентно 253 612, 02 грн.

ОСОБА_2 11 вересня 2012 року видав довіреність на ім`я ОСОБА_1 на право розпорядження його майном під час перебування його у морі. Довіреність була дійсна до 11 вересня 2017 року.

Вважає, що ОСОБА_1 під час перебування ОСОБА_2 за межами України (в морі), та вже не перебуваючи з ним у фактичних подружніх стосунках, у останній день дії зазначеної довіреності на право розпорядження майном від його імені, проти його волі, уклала зі своєю матір`ю договір купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року належних йому 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_2 . Кошти за зазначеним договором він не отримав. В подальшому матір відповідача подарувала зазначене майно дочці відповідача, ОСОБА_4 (договір дарування від 08 листопада 2017 року).

Крім того, ОСОБА_2 здійснив за власні кошти ремонт придбаного матір`ю ОСОБА_1 будинку АДРЕСА_2 , на загальну суму 202 000,00 грн.

З урахуванням збільшених позовних вимог просив:

поділити майно подружжя наступним чином:

визнати за ОСОБА_2 право власності на:

майно подружжя на суму 120 200,00 грн, а саме:

стільці офісні 7 шт. - 2 800,00 грн, стільці офісні З шт. складні дерев`яні - 1 000,00 грн, музичний центр «Соні» - 6 000,00 грн, масажер ручний - 2 000,00 грн, в`язальна машинка - 5 000,00 грн, коректор функціонального стану - 8 000,00 грн, вафельниця - 1 000,00 грн, комп`ютер стаціонарний - 5 000,00 грн, тренажер силовий - 1 300,00 грн, тренажер «Орбітрек» - 1 500,00 грн, насос водяний - 2 000,00 грн, набір столовий 12 персон - 2 000,00 грн, пневматична гвинтівка «Gamo» - 3 000,00 грн, пневматичний пістолет «Скіф» - 1 500,00 грн, автомобільний причеп «Лідер» - 8 000,00 грн, причеп для човна - 500,00 грн, човен «Крим» - 8 000,00 грн, човен «Казанка» - 8 000,00 грн, мотор човновий «Ямаха» - 15 000,00 грн, мотор човновий «Джонсон» - 10 000,00 грн, мотор човновий «Нептун» - 500,00 грн, електрозварка «Тесла» - 4 000,00 грн, компресор - 1 500,00 грн, установка для утеплення - 2 000,00 грн, наждак - 1 000,00 грн, турбінка середня - 700,00 грн, дриль - 300,00 грн, тепловий пістолет - 300,00 грн, шуруповерт - 300,00 грн, набір пневмоінструментів - 1 000,00 грн, колонки музичні S-90 2 шт. - 500, 00 грн, ворота гаражні - 5 000,00 грн, дробина алюмінієва 6 м. - 4 000,00 грн, набір ключів 50 шт. - 500,00 грн, ключі торцеві 30 шт. - 500,00 грн, набір інструментів - 500,00 грн, балки 150x50x6,5 м 20шт. - 3 000,00 грн, батареї чавунні 11 шт. - 3 000,00 грн;

автомобіль HYUNDAI і30, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску;

житловий будинок з надвірними та побутовими будівлями та спорудами загальною площею 42,7 кв. м, вартістю 342 796,00 грн, та земельну ділянку до нього, кадастровий номер 6522384500:03:001:0070, вартістю 203 400,00 грн, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/2 частку права власності на кошти, які перебували на його розрахункових рахунках у «Херсонській обласній дирекції ПАТ КБ «Правекс Банк», станом на 01 липня 2017 року;

1/2 частку придбаного товару (майна) у бізнесі колишньої дружини фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на суму 1 162 981,51 грн;

1/5 частку житлового будинку АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на:

майно подружжя на загальну суму 510 100,00 грн, а саме:

диван кутовий - 10 000,00 грн, крісло розкладне - 4 000,00 грн, стінку кутову чорну - 50 000,00 грн, стіл журнальний скляний - 1 000,00 грн, ліжко двоспальне - 3 000,00 грн, тумбочку 2 шт. - 2 000,00 грн, шафи - 20 000,00 грн, вішалку напільну - 300,00 грн, матрац «Венетто» - 12 000,00 грн, ліжко односпальне - 2 000,00 грн, полиці пенал - 4 000,00 грн, шифонер - 6 000,00 грн, стіл комп`ютерний кутовий - 3 000,00 грн, стілець офісний - 1 000,00 грн, матрац 1 спал. - 5 000,00 грн, стінку кутову МДФ 5 м. - 10 000,00 грн, стілець - 1 500,00 грн, м`який куток - 5 000,00 грн, стільці м`які 3 шт. - 4 500,00 грн, пенал - 2 000,00 грн, вмивальник - 3 000,00 грн, тумбочку 2 шт. - 4 000,00 грн, стіл комп`ютерний - 1 500,00 грн, полиці - 5 000,00 грн, ванну - 10 000,00 грн, сантехніку - 4 000,00 грн, телевізор «Самсунг 42» - 15 000,00 грн, музичний кінотеатр 5+1 «SVEN» - 4 000,00 грн, масажер - 4 000,00 грн, швейну машинку «Жаноме» - 6 000,00 грн, оверлок «Жаноме» - 5 000,00 грн, разпошивачну машинку «Жаноме» - 7 000,00 грн, в`язальну машинку японську - 5 000,00 грн, газонокосарку - 2 500,00 грн, ворота ролетні - 20 000,00 грн, дробину алюмінієву 1,5 м. - 1 000,00 грн, плитку тротуарну 120 кв. м. - 15 000,00 грн, котел газовий РОСС - 3 000,00 грн, штори - 4 000,00 грн, карнизи - 2 000,00 грн, люстри 4 шт. - 13 000,00 грн, світильники 8 шт. - 2 000,00 грн, настільні лампи 2 шт. - 1 000,00 грн, напільне покриття 3 шт. - 2 000,00 грн, постільну білизну 4 комп. - 3 000,00 грн, ковдри - 1 000,00 грн, набір сковорідок «Амвей» - 8 000,00 грн, сковороду вок «Амвей» - 1 000,00 грн, набір кухонного посуду «Амвей» розширений - 17 000,00 грн, набір ножів «Амвей» - 9 000,00 грн, кришталь - 10 000,00 грн, чайний сервіз - 500,00 грн, ялинку - 2 000,00 грн, праску - 1 000,00 грн, ноутбук «Соні» - 10 000,00 грн, ноутбук - 7 000,00 грн, відео камеру «Соні» - 2 500,00 грн, лампу УВЧ «Цептор» - 12 000,00 грн, комп`ютер стаціонарний - 6 000,00 грн, принтер - 4 000,00 грн, телевізор 32 - 7 000,00 грн, холодильник «Індезіт» - 7 000,00 грн, газову плиту «Занусі» - 5 000,00 грн, водонагрівач - 4 000,00 грн, кондиціонер «Самсунг» - 5 000,00 грн, посудомиючу машину - 10 000,00 грн, СВЧ-піч «Самсунг» - 5 000,00 грн, кухонний комбайн «Філіпс» - 5 000,00 грн, кавомолку - 2 500,00 грн, турку - 300,00 грн, чайник - 700,00 грн, міксер - 800,00 грн, фільтр для води «Амвей» - 12 000,00 грн, пилососи 2 шт. - 3 000,00 грн, газовий котел - 8 000,00 грн, пральну машину 2 шт. - 13 000,00 грн, кондиціонер «Самсунг» - 8 000,00 грн, відео спостереження - 20 000,00 грн, музичний центр «Соні» - 3 500,00 грн, насос для поливу - 2 000,00 грн, обігрівачі 3 шт. - 1 000,00 грн, жалюзі на вікна - 3 000,00 грн;

1/2 частку придбаного товару (майна) у бізнесі фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на суму 1 162 981,51 грн;

1/2 права власності на кошти, які перебували на належних ОСОБА_2 розрахункових рахунках у «Херсонській обласній дирекції ПАТ КБ «Правекс Банк» станом на 01 липня 2017 року;

1/5 частку житлового будинку АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1 185 833,50 грн в якості грошової компенсації з метою приведення часток сторін, виходячи з презумпції рівності часток.

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу та договору дарування недійсними.

Позов мотивований тим, що 25 лютого 2010 року ним придбано 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_2 .

11 вересня 2012 року ним на ім`я ОСОБА_1 видана довіреність на право розпорядження належним йому майном під час перебування у морі, яка була дійсна до 11 вересня 2017 року.

Після розірвання стосунків з дружиною, у червні 2017 року ОСОБА_2 вимагав від ОСОБА_1 віддати йому зазначену довіреність разом з особистими речами та анулював довіреність на ім`я відповідачки у банку. В свою чергу, відповідач разом з пакетом документів віддала йому копію вказаної довіреності. Він не звернув уваги, що це ксерокопія, а не оригінал. Вважав, що ОСОБА_1 більше не зможе скористатись нею, так як у нього на руках оригінал довіреності.

ОСОБА_1 , під час перебування його за межами України (в морі) та не знаходячись на той час із ним у фактичних подружніх стосунках, у останній день дії зазначеної довіреності на право розпорядження майном від його імені та проти його волі, уклала зі своєю матір`ю ОСОБА_3 договір купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року належних позивачу 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_2 . Кошти за зазначеним договором позивач не отримав. Як з`ясувалось згодом, ОСОБА_3 подарувала зазначене майно дочці ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

Про відчуження 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_2 він дізнався лише після прибуття в Україну в серпні 2018 року.

З урахуванням збільшених позовних вимог просив:

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстрований приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршаловою М. В. та внесений до реєстру за № 1708;

визнати недійсним договір дарування від 08 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який зареєстрований приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршаловою М. В. та внесений до реєстру за № 2275;

виключити запис з реєстру прав власності на нерухоме майно в частині договору купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстрований приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршаловою М. В. та внесений до реєстру за № 1708;

виключити запис з реєстру прав власності на нерухоме майно в частині договору дарування від 08 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який зареєстровано приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршаловою М. В. та внесений до реєстру за № 2275.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 05 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля HYUNDAY і30, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля HYUNDAY і30, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску,

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку та земельну ділянку в АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку будинку та земельну ділянку в АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку грошових коштів з банківського рахунку у сумі 14 891, 94 дол. США, що в еквіваленті до української гривні на день розгляду справи становить 406 996, 58 грн.

Зобов`язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 наступне майно, а саме:

музичний центр «Соні», вартістю 6 000 грн; тренажер силовий, вартістю 1 300 грн, тренажер «Орбітрек», вартістю 1 500 грн, причеп для човна, вартістю 500 грн, човен «Крим», вартістю 8 000 грн, човен «Казанка», вартістю 8 000 грн, мотор човновий «Ямаха», вартістю 15 000 грн, мотор човновий «Нептун», вартістю 500 грн, колонки музичні, вартістю 500 грн, мотор човновий («Джонсон»), вартістю 10 000 грн, всього: на суму 51 300, 00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку вартості побутового майна, переданого ОСОБА_2 , у розмірі 25 650, 00 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршалова М. В., про визнання договору купівлі-продажу та договору дарування недійсними, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 вартості проведеної експертизи у розмірі 1 995, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

договір купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_2 укладений ОСОБА_1 у відповідності до вимог діючого законодавства. ОСОБА_2 не довів, що ОСОБА_1 діяла всупереч його інтересам, на представництво яких він її уповноважив. Отже, відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 11 вересня 2017 року та договору дарування від 08 листопада 2017 року недійсними, а тому даний будинок не входить до об`єктів спільної сумісної власності подружжя під час поділу майна та визначення його часток;

щодо поділу придбаного товару фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на загальну суму 2 325 963,01 грн, понесених витрат на ремонт та облаштування будинку, придбаного ОСОБА_3 , вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки на підтвердження заявлених вимог позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надано жодних доказів на підтвердження виду, найменування та вартості товарів, виду та вартості придбаного майна та виконаних робіт;

суд першої інстанції відхилив доводи відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 та його представника щодо визнання автомобіля особистою власністю ОСОБА_2 як такого, що був отриманій в дар від дружини на день народження, оскільки стороною не надано належних та допустимими доказів на підтвердження вказаної обставини, не надано доказів того, що дружина ОСОБА_1 подарувала вказаний автомобіль саме за особисті кошти, а не за спільні кошти подружжя;

автомобіль є неподільною річчю і не може бути поділений в натурі відповідно до часток кожного з подружжя, оскільки позивач за первісним позовом ОСОБА_1 бажає залишити його у своїй власності, а відповідач ОСОБА_2 бажає залишити автомобіль собі і не згоден на компенсацію вартості своєї частки, при цьому жодна із сторін не внесла суму компенсації на депозитний рахунок суду і не згодна на компенсацію вартості вказаного майна, тому суд визначив право власності на ідеальні частки в цьому майні за кожною із сторін і залишив майно у спільній частковій власності;

щодо поділу будинку та земельної ділянки в с. Забарино Голопристанського (Скадовського) р-ну Херсонської обл., кожна із сторін провела оцінку спірного майна, але різниця вартості вказаного об`єкта, відповідно до наданих висновків, дуже суттєва. При цьому, позивач ОСОБА_1 бажала залишити це майно у власності відповідача ОСОБА_2 з виплатою їй компенсації 1/2 частки вартості відповідно до оцінки майна, визначеної оцінювачем ОСОБА_7 та наданої нею під час звернення із позовом. ОСОБА_2 також хотів залишити це майно собі з виплатою компенсації відповідно до вартості, визначеної експертом ОСОБА_8 . Але, бажаючи залишити майно собі, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не вніс на депозитний рахунок суду суму компенсації вартості 1/2 частки, належної ОСОБА_1 .

Крім того, сторони не дійшли згоди щодо вартості спірного майна, провівши експертні оцінки і отримавши різну оціночну вартість будинку та земельної ділянки, а, відповідно, не дійшли згоди щодо вартості грошової компенсації. При цьому сторонами не ставилось питання щодо можливості поділу вказаного майна в натурі. Тому, суд першої інстанції визнав ідеальні частки в цьому майні без його реального поділу, визнавши право власності на 1/2 частку у спільному майні за кожною із сторін спору;

щодо поділу грошових коштів на депозитному рахунку у ПАТ КБ «Правекс банк».

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 стверджував, що поділу підлягає сума, яка знаходилась на рахунках станом на 17 червня 2017 року, оскільки саме в цей період він фактично припинив шлюбні відносини з ОСОБА_1

ОСОБА_1 , у свою чергу, не погодилась з даним твердженням і зазначила, що проживати разом із ОСОБА_2 вони припинили у березні 2018 року, в зв`язку з чим у квітні 2018 року була подана заява про розірвання шлюбу.

Як свідчить інформація, надана банком, грошові кошти були зняті з рахунку у березні та квітні 2018 року;

суд першої інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 щодо припинення спільного проживання з ОСОБА_1 з 17 червня 2017 року, а також доводи ОСОБА_1 щодо припинення шлюбних відносин у квітні 2018 року, оскільки сторонами не встановлювався режим окремого проживання у вказані періоди, а інших належних та допустимих доказів сторонами надано не було.

Враховуючи, що сторони не дійшли згоди щодо часу фактичного припинення шлюбних відносин, а належних доказів на підтвердження або спростування позиції кожної із сторін не надано, суд першої інстанції визнав час припинення шлюбних відносин з дати винесення судом рішення про розірвання шлюбу - 21 вересня 2018 року.

ОСОБА_2 надав довіреність ОСОБА_1 на право розпорядження його рахунком № НОМЕР_2 у відділенні «Херсонської обласної дирекції» ПАТКБ «Правекс-банк», а також право підписувати від його імені відповідні угоди, документи. Довіреність дійсна з 16 червня 2017 по 16 червня 2018 року.

Згідно довідки АТ «Правекс - банк» за період з 31 січня 2017 року до 18 грудня 2018 року залишок грошових коштів на вказаному рахунку становив 29 783, 87 дол. США.

Суд першої інстанції зробив висновок, що поділу підлягає сума залишку на вказаному рахунку в ідеальних частках по 1/2 частці на кожного із подружжя. Сума, яка підлягає стягненню на користь позивача за первісним позовом ОСОБА_1 становить 14 981, 95 дол. США, що за курсом долара США до української гривні на день розгляду справи (27, 33 грн за 1 долар), складає 406 996, 58 грн і підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ;

ОСОБА_1 у своєму відзиві на позов та у судових дебатах частково визнала вимоги ОСОБА_2 щодо наявності у неї побутового майна, яке вона згодна повернути йому, а саме: тренажер силовий, музичний центр « Соні », тренажер «Орбітрек», причеп для човна, човен «Крим», човен «Казанка», мотор човновий « Ямаха », мотор човновий «Нептун», мотор човновий, колонки музичні, в`язальну машинку.

При цьому вона не визначила вартість вказаного майна і тим самим погодилась на вартість, запропоновану ОСОБА_2 , а саме: музичний центр «Соні» - 6 000 грн, в`язальна машинка - 5 000 грн, тренажер силовий - 1 300 грн, тренажер «Орбітрек» -1 500 грн, причеп для човна - 500 грн, човен «Крим» - 8 000 грн, човен «Казанка» - 8 000 грн, мотор для човна « Ямаха » -15 000 грн, мотор до човна « ОСОБА_10 » - 500 грн, мотор човновий без назви (можливо «Джонсон») - 10 000 грн, колонки музичні - 500 грн. Всього на загальну суму 51 300 грн.

За таких обставин суд першої інстанції передав вказане майно позивачу ОСОБА_2 , стягнувши з нього на користь ОСОБА_1 1/2 частку вартості вказаного майна з урахуванням запропонованої ним вартості, що буде складає 28 150 грн (56 300: 2 = 28 150).

в іншій частині заявлених позовних вимог ОСОБА_2 щодо поділу побутового майна суд першої інстанції відмовив, оскільки докази його придбання, наявності, належності, вартості та відповідної оцінки позивачем ОСОБА_2 суду не надано.

щодо поділу придбаного товару фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на загальну суму 2 325 963,01 грн, понесених витрат на ремонт та облаштування будинку, придбаного ОСОБА_3 суд першої інстанції зробив висновок, що вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки на підтвердження заявлених вимог позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надав жодних доказів щодо підтвердження виду, найменування та вартості товарів, виду та вартості придбаного майна та виконаних робіт;

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 05 липня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частки грошових коштів з банківського рахунку у розмірі 14 891, 94 дол. США, що в еквіваленті до української гривні на день розгляду справи становить 406 996, 58 грн, змінено, зазначено суму, яка підлягає стягненню у розмірі 6 190,40 дол. США, що в еквіваленті до української гривні на день розгляду справи становить 169 183,63 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи частково рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при визначені розміру грошових коштів суд першої інстанції послався на наявну в матеріалах справи довідку АТ «ПравексБанк» згідно якої за період з 31 січня 2017 року по 18 грудня 2018 року залишок грошових коштів на рахунку становив 29 783,87 дол. США (станом на 18 грудня 2018 року).

Оскільки за обставинами справи встановлено час припинення шлюбних відносин між сторонами з 21 вересня 2018 року, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що розмір грошових коштів на рахунку, які підлягають поділу між подружжям, необхідно визначати саме станом на 21 вересня 2018 року (дата винесення рішення про розірвання шлюбу).

Згідно наданої суду апеляційної інстанції виписки банку від 09 листопада 2021 року, наданої АТ «ПравексБанк», залишок коштів на рахунку клієнта станом на 30 вересня 2018 року становив 12 380,80 дол. США. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що дана сума грошових коштів, яка знаходилась у банку на момент винесення рішення про розірвання шлюбу, має підлягати поділу між подружжям в ідеальних частках по 1/2 частці кожному та стягненню її 1/2 частки з ОСОБА_2 , на якого відкрито рахунок в банку, на користь ОСОБА_1 , яка на час розірвання шлюбу не мала права розпоряджатися грошовими коштами на його рахунку.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , у якій просить скасувати повністю рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 05 липня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду, судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що:

під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не оцінено надані ОСОБА_2 докази припинення спільного проживання та ведення спільного господарства колишнім подружжям з кінця червня 2017 року;

судом проігноровано без зазначення обґрунтованих підстав показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ;

враховуючи, що на час подання заяви про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повністю припинили шлюбні стосунки, суду необхідно провести поділ залишків на банківському рахунку станом на квітень 2018 року, а саме 2,10 дол. США (довідка з банку наявна в матеріалах справи);

суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили в повному обсязі те, що на момент відчуження 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_3 колишнє подружжя вже повністю припинило спільне проживання та ведення спільного господарства, довіреність на зняття коштів у банку була анульована. Питання продажу частини будинку та ціна продажу подружжям ніколи не обговорювалися. ОСОБА_1 в останній день строку дії довіреності вчинила фіктивний правочин з метою виведення з поділу частини спільного майна подружжя і оформила зі своєю матір`ю ОСОБА_3 договір купівлі-продажу зареєстрованих на ОСОБА_2 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_3 не дано оцінки тій обставині, що ОСОБА_1 (яка нібито діяла в інтересах ОСОБА_2 ) підтвердила в суді, що кошти від продажу належних відповідачу 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_3 вона йому не віддала, а залишила собі. Тобто ніякого представництва інтересів ОСОБА_2 з боку ОСОБА_1 не було;

у справі, що переглядається, подружжя було співвласниками всього майна, яке придбане під час шлюбу, позивач має майнові права на будинок, правовий режим права власності - це право спільної власності, при відчуженні такого майна потрібна взаємна згода подружжя, оскільки встановлено, що згоди ОСОБА_2 не було, суду необхідно визнати недійсними спірні договори купівлі-продажу та дарування в цілому;

судами зроблено помилковий висновок щодо визнання спільним майном подружжя автомобіля, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року;

недоцільним є залишення автомобіля у спільній частковій власності і надалі, оскільки встановлення спільного режиму користування автомобілем неможливе, в зв`язку з тим, що сторони припинили спільне проживання і ведення спільного побуту, їх стосунки на даний час є конфліктними;

суди тривалий час розглядали цю цивільну справу;

судом не досліджено та не дано оцінки доказам придбання колишнім подружжям предметів домашнього вжитку та обстановки, побутової техніки, посуду та інше;

судом взагалі не досліджено обставини та не дано оцінки твердженням ОСОБА_2 стосовно витрат 85 000 дол. США на придбання позивачем ОСОБА_1 тканини, фурнітури, іншого товару та обладнання (швейних машинок, оверлоку, розпошивочної машинки, стелажів, тканин тощо) для ведення бізнесу. Майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для господарської діяльності ФОП, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів;

суд не врахував позовні вимоги та позиції сторін в частині поділу житлового будинку та земельної ділянки в с. Забарино. Обидві сторони вже під час судового розгляду просили передати його у власність ОСОБА_2 . Суд з безпідставно поділив його в ідеальних частках, хоча у позивача за первісним позовом є житло, а відповідач його немає. Також суд не врахував, що в першу чергу має бути вирішено питання щодо забезпечення можливості розпорядження та користування майном з метою уникнення в подальшому конфліктів між сторонами. При цьому, у судових рішеннях не зазначено загальну вартість майна, яке підлягає поділу. Більш того, з переліку майна у позові вбачається, що ОСОБА_1 отримала майже все (у власність або безпосереднє користування), тим самим залишивши ОСОБА_2 лише речі першої необхідності;

суди не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 318/1863/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 279/6459/14-ц, від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року направлено до Теплодарського міського суду Одеської області копії матеріалів касаційного провадження № 61-523ск22 у справі № 654/3751/18 для відновлення втраченого судового провадження.

У квітні 2023 року матеріали відновленого судового провадження у цивільній справі № 654/3751/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Теплодарського міського суду Одеської області від 21 березня 2023 року частково відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 654/3751/18, провадження № 2/654/21/2021, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршалова М. В., про визнання договору купівлі-продажу та договору дарування недійсним.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року справу № 654/3751/18 призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 318/1863/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 279/6459/14-ц, від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 листопада 2005 року по 21 вересня 2018 року.

25 лютого 2010 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_2 . Договір зареєстрований Державним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негра О. А. та внесений до реєстру за № 239.

11 вересня 2012 року ОСОБА_2 на ім`я дружини ОСОБА_1 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_1 від його імені вчиняти правочини щодо розпорядження усім належним йому майном з чого б воно не склалось і де б воно не знаходилось, тощо. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Ноздрачовою В. Д. та внесена до реєстру за № 590. Строк дії довіреності до 11 вересня 2017 року включно.

11 вересня 2017 року ОСОБА_1 уклала із своєю матір`ю ОСОБА_3 договір купівлі-продажу 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_2 , який зареєстрований приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршаловою М. В. та внесений до реєстру за № 1708.

Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 11 вересня 2017 року, ОСОБА_2 , від імені якого діяла ОСОБА_1 на підставі довіреності, яка була посвідчена приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Ноздрачовою В. Д. за реєстровим № 590, яка надала також згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на укладення зазначеного договору (пункт 16), продав ОСОБА_3 2/5 часток спірного житлового будинку.

08 листопада 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір дарування 2/5 часток житлового будинку АДРЕСА_2 , який зареєстровано приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Маршаловою М. В. та внесений до реєстру за № 2275.

14 липня 2016 року ОСОБА_2 придбав житловий будинок з надвірними та побутовими будівлями та спорудами, загальною площею 42,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку за зазначеною адресою площею 0,15 га, кадастровий номер - 6522384500:03:001:0070.

Відповідно до висновку про вартість майна від 04 жовтня 2018 року, здійсненого оцінювачем ПП ПКФ «Експерт» на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість вищезазначеного будинку з надвірними будівлями та спорудами склала 342 796,00 грн, а земельної ділянки - 203 400,00 грн.

Не погоджуючись із даною оцінкою майна та вважаючи її завищеною, ОСОБА_2 замовив проведення оцінки даного майна експерту Фесун Л. А. Згідно з висновками експерта ОСОБА_15 № 36 ринкова вартість садиби АДРЕСА_1 з урахуванням незадовільного технічного стану на червень 2020 року становить 153 720,00 грн.

Під час перебування сторін у шлюбі, ними у травні 2014 року придбано автомобіль HYUNDAY і30, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 у своєму відзиві на позов та у судових дебатах частково визнала вимоги ОСОБА_2 щодо наявності у неї побутового майна, яке вона згодна повернути йому, а саме: тренажер силовий, музичний центр « Соні », тренажер «Орбітрек», причеп для човна, човен «Крим», човен «Казанка», мотор човновий « Ямаха », мотор човновий «Нептун», мотор човновий, колонки музичні, в`язальну машинку.

При цьому вона не визначила вартість вказаного майна і тим самим погодилась на вартість, запропоновану ОСОБА_2 , а саме: музичний центр «Соні» - 6 000 грн, в`язальна машинка - 5 000 грн, тренажер силовий - 1 300 грн, тренажер «Орбітрек» -1 500 грн, причеп для човна -500 грн, човен «Крим» - 8 000 грн, човен «Казанка» - 8 000 грн, мотор для човна «Ямаха» -15 000 грн, мотор до човна « ОСОБА_10 » - 500 грн, мотор човновий без назви (можливо «Джонсон») - 10 000 грн, колонки музичні - 500 грн. Всього на загальну суму 51 300 грн.

ОСОБА_2 надав довіреність ОСОБА_1 на право розпорядження його рахунком № НОМЕР_2 у відділенні «Херсонської обласної дирекції» ПАТ КБ «Правекс-банк», а також право підписувати від його імені відповідні угоди, документи. Довіреність була дійсна з 16 червня 2017 року по 16 червня 2018 року.

Згідно довідки АТ «Правекс - банк» за період з 31 січня 2017 року до 18 грудня 2018 року залишок грошових коштів на вказаному рахунку становив 29 783, 87 дол. США.

Згідно наданої АТ «ПравексБанк» виписки банку від 09 листопада 2021 року, залишок коштів на рахунку клієнта станом на 30 вересня 2018 року становив 12 380,80 дол. США.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про визнання договорів недійсними та виключення записів з реєстру права власності на нерухоме майно

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу /набуття /зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

наявність підстав для оспорення правочину;

встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 645/995/17 (провадження № 61-905св20), з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), вказано, що: «укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя».

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду з позовом ОСОБА_2 послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 05 липня 2017 року, згідно якого укладення одного із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном подружжя без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли не добросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя;

суди встановили, що довіреністю, виданою 11 вересня 2012 року, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 бути його представником, зокрема, для укладення від його імені правочинів щодо розпорядження всім його майном, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось, а в зв`язку з цим укладати всі дозволені законом угоди, а саме: купувати, продавати, приймати подароване майно, обмінювати майно, визначати в усіх випадках строки та інші умови на свій розсуд;

11 вересня 2017 року ОСОБА_1 уклала із своєю матір`ю ОСОБА_3 договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 - 6/10 частин житлового будинку АДРЕСА_2 належало ОСОБА_1 на підставі договору дарування частини житлового будинку від 22 травня 2007 року, 2/5 частин будинку належали ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку;

укладаючи договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 .ОСОБА_1 діяла як власниця 6/10 частин будинку, та за довіреністю свого чоловіка ОСОБА_2 на підставі довіреності, надавши згоду на продаж 2/5 частин будинку;

отже, при укладанні договору купівлі-продажу 2/5 частин будинку стороною правочину був ОСОБА_2 , тому його згода на укладання правочину була не потрібна; ОСОБА_1 діяла як представник від його імені, та як другий подружжя надала від свого імені згоду на укладання правочину;

доказів про те, що дана довіреність була скасована ОСОБА_2 до закінчення строку її дії матеріали справи не мстять.

Таким чином, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для визнання спірних договорів недійсними та виключення записів з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 в останній день строку дії довіреності вчинила фіктивний правочин з метою виведення з поділу частини спільного майна подружжя і оформила зі своєю матір`ю ОСОБА_3 договір купівлі-продажу зареєстрованих на ОСОБА_2 2/5 часток спірного житлового будинку, оскільки на ці обставини позивач в своєму позові не посилався.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

В той же час ОСОБА_1 за вимогами про визнання договорів недійсними та виключення записів з реєстру прав власності на нерухоме майно є неналежним відповідачем.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 344/17464/15-ц (провадження № 61-11184св20).

З урахуванням того, що при відчуженні 2/5 часток ОСОБА_1 діяла як представник ОСОБА_2 на підставі довіреності, тому вона не є належним відповідачем, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_1 при визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року 2/5 часток житлового будинку та виключення запису з реєстру прав власності на нерухоме майно в частині договору купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року слід змінити, виклавши їхні мотиви в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог про поділ майна подружжя

Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі № 640/1183/18 (провадження № 61-16708св21) зазначено, що:

«системний аналіз статей 57, 60 та 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя. Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів та використовується в інтересах сім`ї».

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що за час шлюбу сторонами було придбано майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу, а саме:

автомобіль HYUNDAY і30, реєстраційний номер НОМЕР_1 2003 року випуску;

будинок та земельна ділянка в АДРЕСА_1 ;

грошові кошти на депозитних банківських рахунках на час виникнення спірних правовідносин;

побутове майно;

звертаючись з позовом і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 просили визнати за кожним із них право власності на автомобіль HYUNDAY і30, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску;

суди зробили висновок, що ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами, що спірний автомобіль HYUNDAI і30 є його особистою власністю, а тому підлягає поділу, є неподільною річчю і не може бути поділений в натурі відповідно до часток кожного з подружжя, оскільки позивач за первісним позовом ОСОБА_1 бажає залишити його у своїй власності, а відповідач ОСОБА_2 бажає залишити автомобіль собі і не згоден на компенсацію вартості своєї частки, при цьому жодна із сторін не внесла суму компенсації на депозитний рахунок суду і не згодна на компенсацію вартості вказаного майна, суд визначив ідеальні частки в цьому майні за кожною із сторін і залишив майно у спільній частковій власності;

також, за відсутності між сторонами по справі згоди щодо вартості житлового будинку з надвірними та побутовими будівлями та спорудами, загальною площею 42,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також за відсутності у сторін вимог щодо можливості поділу вказаного майна в натурі, суди визначили ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу з визнанням за кожною із сторін права власності на 1/2 частку у даному спільному майні.

Водночас, при вірішенні спір про поділ майна між подружжям, необхідно встановити не лише обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з`ясувати джерело і час придбання, його вартість та виходити з презумпції рівності часток, а й ураховувати інші істотні обставини, що мають значення для справи, зокрема можливість реального поділу майна з виділенням кожному із подружжя окремих видів (об`єктів) майна, можливість спільного користування певним видом майна у разі визначення ідеальних часток у цьому майні та спільного користування неподільною річчю, а також чи був визначений сторонами певний порядок користування спірним майном, матеріальне становище співвласників щодо можливості сплати грошової компенсацію при перевищенні вартості частки, що підлягає виділу іншому із подружжя тощо.

Здійснюючи поділ майна подружжя без його реального поділу, апеляційний суд не звернув уваги на зміст позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , які, звертаючись до суду з позовами, просили провести реальний поділ майна, та не врахував, що сутність поділу полягає саме в тому, щоб кожному із подружжя присудити в особисту власність конкретні речі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає».

У справі, що переглядається, ОСОБА_3 бажала поділити майно подружжя зокрема, так, щоб виділити ОСОБА_2 у власність житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а їй виплатити компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на цю неподільну річ. ОСОБА_2 , в свою чергу, також хотів залишити це майно собі, з виплатою компенсації відповідно до вартості, визначеної експертом Фесун С. А. Суд першої інстанції не врахував цю обставину та зробив помилковий висновок, що, бажаючи залишити майно собі, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 повинен був внести на депозитний рахунок суду суму компенсації вартості 1/2 частки, належної ОСОБА_1 .

У спорі, в якому особа просить суд припинити її (а не відповідача) право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на майно та виплатити грошову компенсацію вартості цієї частки, немає необхідності в отриманні згоди відповідача на таке припинення права позивача, а також у внесенні відповідачем суми компенсації на депозитний рахунок суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 рокуу справа № 757/64512/16-ц(провадження № 61-12274св21), заначено, що

«головним критерієм поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками та припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)».

Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та не провів реальний поділ спільного майна подружжя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 645/995/17 (провадження № 61-905св20), від 30 червня 2022 року у справі № 640/1183/18 (провадження № 61-16708св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 рокуу справа № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21), колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення частково ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних ОСОБА_2 про поділ майна подружжя скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року недійсним та виключення запису з реєстру прав власності на нерухоме майно змінити, виклавши їхні мотивувальні частини в редакції цієї постанови, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в іншій частині позовних вимог про визнання договорів недійсним та виключення запису з реєстру прав власності на нерухоме майно залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням результату розгляду касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 05 липня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року 2/5 часток житлового будинку та виключення запису з реєстру прав власності на нерухоме майно в частині договору купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальні частині в редакції цієї постанови.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 05 липня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договорів недійсними та виключення запису з реєстру прав власності на нерухоме майно, залишити без змін.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 05 липня 2021 року та постанова Херсонського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук