Рішення

від 30.05.2023 по справі 308/4474/13-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/4474/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Придачук О.А.

за участю секретаря судового засідання - Бомбушкар В.П.

позивача за первісним позовом - ОСОБА_1

представника позивача за первісним позовом адвоката Дубровської О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частини земельної ділянки, частину незавершеного будівництва та визнання права на житло в об"єкті незавершенного будівництва

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 згідно якого просила усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 з літньої кухні, яка розташована на земельній ділянці за наступною адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 20000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

У подальшому позивач змінила позовні вимоги та просила виселити ОСОБА_2 з садиби площею 0,25 га, що належить на праві власності ОСОБА_1 , згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 746955 та розташованих на ній житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги мотивує тим, що у період з 20.05.1989 року по 28.04.1992 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . На підставі рішення 2 сесії 23 скликання Великогеївської сільської ради від 10.08.1998 року та 26 сесії 5 скликання цієї ж ради ОСОБА_1 25.04.2010 року одержала державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,25 га, яка розташована в АДРЕСА_1 . В установленому на той час законом порядку ОСОБА_1 виготовлено будівельний паспорт від 18.06.1992 року та одержано дозвіл на виконання будівельних робіт на підставі розпорядження представника Президента України в Закарпатській області № 72 від 18.06.1992 року. У 1994 році ОСОБА_1 розпочала будівництво житлового будинку та господарських споруд. В недобудованому житловому будинку облаштована кімната площею 12 м.кв., коридор та ванна площею 3 м.кв., облаштована літня кухня площею 6 м.кв. Відповідач ОСОБА_2 самовільно вселився в садибу по АДРЕСА_1 , розмістив на земельній ділянці ОСОБА_1 свої автотранспортні засоби, інше господарське рухоме майно, розбив город, вселився в приміщення літньої кухні та використовує на свій розсуд інші господарські споруди (тримає свійську худобу, зберігає сіно і таке інше). Своєї згоди власниця садиби ОСОБА_1 на використання земельної ділянки і недобудованого житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_2 не надавала. Вселившись самовільно до садиби ОСОБА_2 не допускає ОСОБА_1 до належних їй земельної ділянки, недобудованого будинку та господарських споруд, що відносяться до садиби. При появі в садибі ОСОБА_1 , відповідач влаштовує сварки, бійки , виганяє її з подвір"я, своїми діямиперешкоджаєпозивачці закінчити будівництво та ввести в експлуатацію будинок. Неодноразові звернення ОСОБА_1 в правоохоронні органи з відповідними заявами бажаних результатів не дали , належного реагування з боку правоохоронних органів на ці заяви не було. Тому змушена була звернутися до суду за захистом своїх прав .

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом у якому зазначає, що з 20.05.1989 року по 28.04.1992 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. На підставі рішення суду від 28.04.1992 року шлюб між ним та відповідачкою було розірвано. Однак, понад 15 років після розлучення він перебував з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах. Вони вели спільне господарство, мали єдиний сімейний бюджет, виховували дітей. 25.10.2010 року відповідачці було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка розташована по АДРЕСА_1 . Підставою видачі Державного акта вказано рішення Великогеївської сільської ради 2 сесії 23 скликання від 10.08.1998 року та 26 сесії 5 скликання від 10.08.2009 року. Будинок був побудований за спільні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Вказує, що не дивлячись на те, що він є співвласником об"єкта незавершеного будівництва на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 подала позов до нього з вимогою звільнити вищевказану земельну ділянку. Однак, такі вимоги позивачки є незаконні, оскільки з 1992 року їхня сім`я безперервно, відкрито володіє даною земельною ділянкою, на даній земельній ділянці зведений об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок з господарськими спорудами, огорожею, колодязем. А тому посилаючись на те, що він відкрито, вільно безперервно володіє земельною ділянкою площею 0,25 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124880603:05:001:0030 та брав участь у будівництві будинку на даній земельній ділянці просить визнати за ним право власності на 1/2 земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124880603:05:001:0030, зареєстрованої на ОСОБА_1 .

В подальшому ОСОБА_2 подав заяву про збільшення підстав та предмета поданого ним зустрічного позову у якій зазначив, що об`єкт незавершеного будівництва, що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 був побудований за спільні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час проживання разом у фактичних шлюбних відносинах, що підтверджується висновком експерта ОСОБА_3 від 16.05.2014 року № 55/05-14, згідно якого встановлено, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 будувалось з 1993 року по 2007 роки. Створення вищевказаного об"єкта нерухомості спільною працею ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , під час проживання у фактичних шлюбних відносинах можуть підтвердити і викликані в судове засідання свідки. Також посилався на те, що у грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що вона проживає у гуртожитку по АДРЕСА_2 та нею укладено договір найму житлового приміщення з ДП «Житловий комплекс № 1 ЗАТ «ЖПП» на балансі якого знаходиться даний гуртожиток. У даній позовній заяві позивачка вказувала, що вона проживає одна, але в квартирі зареєстрований її колишній чоловік та їх неповнолітні діти, які більше чотирьох років не проживають за вищевказаною адресою. Тобто, ОСОБА_1 сама визнала, і це встановлено судовим рішенням (рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15.09.2011 року), що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали сім`єю аж до 2006 року. Більше того, у період будівництва літньої кухні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю аж до 2007 року. Даний факт можуть підтвердити своїми показами спільні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сусіди по земельній ділянці, інші мешканці села Руські Геївці, сільський голова, секретар сільської ради, депутати сільської ради, родичі сторін та їх батьки.

А тому просить також визнати за ним ОСОБА_2 право власності на частину незавершеного будівництва , об"єкта житлової нерухомості загальною площею 117,6 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та право на житло воб"єкті незавершеного будівництва , об"єкта житлової нерухомості загальною площею 117,6 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Дубровська О.М. первісний позов підтримали, з підстав, зазначених у такому. Проти задоволення зустрічного позову заперечили. Також позивач ОСОБА_1 зазначила , що після розірвання шлюбу, оскільки не було можливості окремо жити, проживала разом із відповідачем та дітьми в гуртожитку у АДРЕСА_2 . На власній земельній ділянці почала будівництво виключно за власний кошт , який заробляла торгівлею на речовому ринку і"Авангард", згодом змогла перейти з дітьми в те приміщення яке уже побудувала . Бувший чоловік не дивлячись , на те, що до майна немає ніякого відношення та не приймав будь якої участі у його побудові, пішов жити за нею. Однак страждаючи від постійного насильства з боку бувшого чоловіка , змушена була повернутися жити назад в гуртожиток на АДРЕСА_2 . З того часу, з 2007 року і по теперішній час вона не могла користуватися і власним майном , оскільки відповідач самовільно зайнявши одне із приміщень проживає там . Через погрози і відповідача та його психологічний та фізичний тиск по відношенню до неї змушена була припинити будівництво та проживання. У 2015 році зареєструвала право власності на незавершене будівництво. Додала, що змушена була припинити будівництво у 2007 році так і по цей час воно без змін, що підтвердила і експертиза. Тобто це свідчить що будувалося усе виключно за її кошт. Зазначила, що відсутність розірвання шлюбу у неї з відповідачем фактичних шлюбних відносин , також підтверджує той факт , що доньку, яка родилася у 1992 році , відповідач не визнавав і тому у свідоцтві вона записана за заявою матері.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бачинська А.В. проти задоволення первісного позову заперечила, з підстав, викладених у зустрічному позові, збільшений зустрічний позов підтримала та просили задовольнити. Зазначила , щорозірвання шлюбу було формальним, оскільки проживаючи у гуртожитку крім ділянки хотіли також отримати і квартиру. Сторони після розірвання шлюбу проживали однією сім"єю у фактичних шлюбних відносинах, що і було предметом дослідження у цивільній справі 308/17240/13.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та матеріали цивільної справи № 308/17240/13-ц, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.05.1989 року, який розірвано 06.08.1992 року, що підтверджується копією виписки з рішення Ужгородського міського суду від 28.04.1992 року у справі № 2-460/1992 та копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .

Також встановлено, що на підставі рішень Великогеєвецької сільської ради 2 сесії 23 скликання від 10.08.1998 року та 26 сесії 5 скликання від 05.11.2009 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124880603:05:001:0030, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 746955 виданого 25.02.2010 року

На вказанійземельній ділянціза адресою: АДРЕСА_1 у періодз 1993по 2007роки побудованедомоволодіння,яке складаєтьсяз житловогобудинку підлітерою А,літньої кухніпід літероюБ,сараю підлітерою В,сараю підлітерою Г,вбиральні підлітерою Д,колодязя підлітерою Е,воріт зхвірткою під№ 1,огорожі під№ 2,огорожі під№ 3,що вбачається з дослідженого у судовому засіданні висновку експерта № 55/05-14 від 16.05.2014 року судової інжерно-технічної експертизи, що знаходиться у цивільній справі № 308/17240/13.

Як убачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 46250745 від 24.10.2015 року, 19.10.2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номепром 2124880603:05:001:0030, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель та об"єкт незавершеного будівництва, об"єкт житлової нерухомості загальною площею 117,6 м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Також судом встановлено , що в садибі , яка знаходиться за за адресою: АДРЕСА_1 , поза волею власника ОСОБА_1 проживає ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 191 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивач за первісним позовом вказує, що вона як власниця позбавлена права користування та розпорядження належною їй земельною ділянкою та розташованим на ній домоволодінням, продовжувати будівництво належного їй майна, оскільки такі незаконно зайняв відповідач та перешкоджає їй у здійсненні користування та розпорядження належним їй на праві власноті майном садиби.

Разом з тим відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 , не заперечуючи проживання у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , посилається нате,що вказанедомоволодіння побудоване за спільні кошти у період перебування з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах і проживає він у ньому на законних підставах.

Стаття 74 СК України визначає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8цього Кодексу.

Вказана норма поширюється на випадки коли чоловік і жінка не перебувають у будь-кому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

При цьому для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбане спірне майно.

Окрім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин спільною сумісною власністю необхідні докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, про що зазначено у правовій позиції Судової палати у цивільних справах ВС України у справі № 6-148цс12.

За твердженням відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 він проживав у фактичних шлюбних відносинах з позивачкою за первісним позовом з 1993 року по 2007 рік, тобто спірні правовідносини, а саме початок будівництва, між сторонами виникли до набуття чинності СК України та продовжували діяти після.

При цьому суд констатує, що інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство Сімейним кодексом України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.

Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив.

Спори про поділ майна осіб, які проживали однією сім`єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі, до 2004 року мають вирішуватися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Частина перша статті 17 Закону України "Про власність" (у редакції, яка діяла на час початку спірних правовідносин) встановлювала, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.2 ст. 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Водночас, відповідачем не надано будь-яких доказів перебування у фактичних шлюбних відносинах з позивачкою у період з 1993 по 2007 роки. При цьому позивач категорично заперечує перебування з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу.

Також відповідачем не надано жодних доказів ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, зокрема, для побудова спірного майна та набуття спірного майна внаслідок спільної праці з позивачкою.

Відповідач зазначав, що перебування його з позивачкою у фактичних шлюбних відносинах у період з 1993 року по 2007 роки та побудови ними за спільні кошти спірного майна можуть підтвердити свідки, зокрема, сусіди, а також діти колишнього подружжя позивача та відповідача.

Однак, свідки на неодноразові виклики суду в судове засідання не з`явилися, відповідач, маючи достатньо часу для забезпечення явки свідків, їх явку в судове засідання не забезпечив, зокрема, спільних дітей.

Судом встановлено , що ОСОБА_2 не звертався до суду з окремим позовом про встановлення факту проживання однією сім"єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було побудоване спірне майно, а саме з 1993 року по 2007 рік.

Частиною першою статті 2 визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 15,16 ЦК України, кожна особамає правона захистсвого цивільногоправа уразі йогопорушення,невизнання абооспорювання. Кожнаособа маєправо звернутисядо судуза захистомсвого особистогонемайнового абомайнового правата інтересу. Способамизахисту цивільнихправ таінтересів можутьбути:1)визнання права; 2)визнання правочинунедійсним; 3)припинення дії,яка порушуєправо; 4)відновлення становища,яке існувалодо порушення; 5)примусове виконанняобов`язкув натурі; 6)зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8)відшкодування збитківта іншіспособи відшкодуваннямайнової шкоди; 9)відшкодування моральної(немайнової)шкоди; 10)визнання незаконнимирішення,дій чибездіяльності органудержавної влади,органу владиАвтономної РеспублікиКрим абооргану місцевогосамоврядування,їхніх посадовихі службовихосіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч.4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 375 ЦК України, власник земельноїділянки маєправо зводитина нійбудівлі таспоруди,створювати закритіводойми,здійснювати перебудову,а такождозволяти будівництвона своїйділянці іншимособам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Стаття 381 ЦК України як об"єкт права власності визначає садибу, якою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Судом встановлено , що садиба за адресою: АДРЕСА_1 , складається з належних на праві власності ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 2124880603:05:001:0030 та об"єкту незавершеного будівництва, об"єкт житлової нерухомості загальною площею 117,6 м.кв..

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Разом із тим , суд звертає увагу , що відповідно до п.5 ч.1 ст. 57 СК України земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

За таких обставин враховуючи, що садиба за адресою: АДРЕСА_1 , яка складаєтьсяз земельноїділянки тарозташованого наній незавершенебудівництво,об"єктжитлової нерухомостіє власністюпозивачки запервісним позовом ОСОБА_1 , атакож враховуючи,що відповідачемза первіснимпозовом ОСОБА_2 ,який проживаєпоза волеювласника за адресою: АДРЕСА_1 , не доведено перебування з позивачкою в період після розірвання шлюбу у фактичних шлюбних відносинах та не доведено проведення спільних витрат, зокрема, для побудови спірного майна та набуття спірного майна внаслідок спільної праці, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає до задоволення, а підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Керуючись ст. ст. 57,74 СК України, ст. ст. 15,16,191,316,317,321,373,375,381,391 ЦК України, ст. 4, 10, 12, 13, 18, 48, 76,77, 81, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення - задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 з садиби площею 0,25 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частини земельної ділянки, частину незавершеного будівництва та визнання права на житло в об"єкті незавершенного будівництва відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.А. Придачук