Постанова

від 28.06.2023 по справі 820/4365/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 820/4365/16

адміністративне провадження № К/9901/32820/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 (суддя Полях Н.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 (головуючий суддя Тацій Л.В., судді Подобайло З.Г., Григоров А.М.) у справі за позовом Приватного підприємства «Технобазіс» до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Технобазіс» (далі - ПП «Технобазіс», Підприємство, позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Харківській області (яке замінено Верховним Судом на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України; далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.08.2016 №0001091402, №0001101402.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016, адміністративний позов задоволено повністю, скасовано оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Приймаючи такі рішення, суди виходили з безпідставності доводів податкового органу про порушення Підприємством приписів підпункту 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України, оскільки заборгованість контрагентів перед позивачем у періоді, який підлягав перевірці, не набула ознак сумнівної, а тому й обов`язок формування резерву сумнівних боргів не виник.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права та неналежну оцінку судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів. Зазначає, що наявність процедури припинення ТОВ «Астера Групп» та ТОВ «Індіго Компані» шляхом банкрутства є підставою для віднесення заборгованості цих товариств до сумнівної, чого ПП «Технобазіс» не зроблено та, як наслідок, занижено різниці, на які збільшується фінансовий результат, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток та вплинуло на визначення його розміру.

Просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка ПП «Технобазис» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.04.2013 по 31.12.2015.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт №314/20-40-14-02-07/38630430 від 17.06.2016, відповідно до висновків якого Підприємство, порушивши, зокрема, приписи пункту 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України, пунктів 4, 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.1999 за №725/4018, статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», занизило різниці, на які збільшується фінансовий результат, на загальну суму 2400000 грн, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 407397 грн за 2015 рік та заниження податку на прибуток на 358669 грн за 2015 рік.

Заперечення позивача на акт перевірки залишені без задоволення, про що відповідач повідомив листом від 02.08.2016 №4461/10/20-40-14-02-16.

В подальшому контролюючим органом були винесені податкові повідомлення рішення від 05.08.2016 №000110402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 358669,00 грн, та №0001091402 про зменшення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток на суму 407397,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПП «Технобазіс» (постачальник) уклало договір поставки від 15.06.2015 №15/06-15 з ТОВ «Астера Групп» (покупець) про поставку товарів, відповідно до умов якого оплата за товар здійснюється на умовах відстрочки платежу в десять календарних днів з моменту поставки товару, з можливою повною/частковою передплатою вартості партії товару, що планується до постачання. Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2016.

На виконання умов договору ПП «Технобазіс» 19.06.2015 поставило покупцю товар (текстильний матеріал, тканини) та виписало відповідну податкову та видаткову накладні на суму 1000000 грн.

Покупцем 08.07.2015 та 20.08.2015 сплачено за поставлений товар 600000 грн, станом на 31.12.2015 заборгованість перед позивачем становила 400000 грн.

Також Підприємство (постачальник) уклало договір поставки від 17.06.2015 №17/06-1 з ТОВ «Індіго Компані» (покупець), яким визначено, що оплата за товар здійснюється на умовах відстрочки платежу в десять календарних днів з моменту поставки товару; при цьому сторони в договорі передбачили право покупця здійснити повну або часткову передплату вартості партії товару, що планується до постачання.

Позивач відповідно до даного договору 18.06.2015 поставив товар на загальну суму 2000000 грн. Розрахунки за поставлений товар між підприємствами не проводились.

Податковий орган зазначив, що оскільки відносно контрагентів позивача розпочато процедуру припинення та ліквідації, то сума їхньої заборгованості перед позивачем у розмірі 2400000,00 грн не може визнаватись активом та є сумнівною, у зв`язку із чим Підприємство мало сформувати резерв сумнівної заборгованості та збільшити фінансовий результат до оподаткування на 2400000 грн у відповідності до положень підпункту 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до підпункту 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.

Відповідно до пункту 44.2 статті 42 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з пунктом 4 Положення (Стандарт) Бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 08.10.1999 № 237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.1999 за № 725/4018 (далі - П(С)БО №10), безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.

Дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Відповідно до пункту 7 П(С)БО №10 поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.

Згідно з пунктом 4 Положення (Стандарт) Бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» фінансові активи - це, зокрема, грошові кошти та їх еквіваленти, контракти, які дозволяють отримати грошові кошти або інші фінансові активи від іншого підприємства.

Пунктами 10, 11 П(С)БО №10 передбачено, що нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображається у звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат. Виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списується з активів на інші операційні витрати. Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів. Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.

За змістом цих норм величина резерву сумнівної заборгованості визначається виходячи з поточної дебіторської заборгованості. При цьому, сумнівність заборгованості в обов`язковому порядку визначається підприємством по факту закінчення строку виконання зобов`язання. Підприємство самостійно встановлює коефіцієнт сумнівності, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди.

Величина резерву сумнівних боргів за приписами пункту 8 П(С)БО №10 визначається за одним із методів: застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості; застосування коефіцієнта сумнівності.

За методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості величина резерву визначається на підставі аналізу платоспроможності окремих дебіторів.

Як встановлено судами у цій справі, станом на 31.12.2015 ПП «Технобазіс» мало дебіторську заборгованість за договорами з ТОВ «Астера групп» і ТОВ «Індіго компані».

При цьому, згідно даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо ТОВ «Астера групп» 16.02.2016 внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації; відносно ТОВ «Індіго компані» наявний запис від 28.03.2016 про порушення провадження у справі про банкрутство.

Отже, станом на 31.12.2015 (в межах періоду, який перевіряв відповідач) обидва контрагенти не перебували в процесі припинення, у зв`язку з чим доводи Підприємства про відсутність у нього підстав для визнання заборгованості сумнівною є обґрунтованими.

Крім того, апеляційним судом враховано, що станом на 31.12.2015 не сплив трирічний строк для звернення позивача із позовом про стягнення заборгованості з контрагентів-боржників.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у даному випадку правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не впливають на правильність прийнятих судами рішень, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова