Рішення

від 29.06.2023 по справі 369/4711/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/4711/22

Провадження № 2/369/1542/23

РІШЕННЯ

Іменем України

29.06.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Пінкевич Н.С.

секретаря Смушко К.В., Соловюк В.І.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури який діє в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , третя особа Національний університет біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу «Боярська лісова дослідна станція» про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , третя особа Національний університет біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу «Боярська лісова дослідна станція» про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що на підставі державного акту на право постійного користування землею від 25.06.2003 серії ІІ-КВ№002648 у користуванні відокремленого підрозділу Національного аграрного університету «Боярська лісова дослідна станція» перебувало 775,3 га земель для ведення лісового господарства в межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Києво-Святошинська районна державна адміністрація 17.09.2008 звернулася до Національного аграрного університету з листом про надання згоди університетом та його відокремленим підрозділом Боярською лісовою дослідною станцією на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 12 га в межах Хотівської сільської ради, за результатами розгляду якого вченою радою Національного аграрного університету (протокол № 3 від 25.09.2008) надано згоду на її вилучення з постійного користування Боярської ЛДС. Постановою Кабінету Міністрів Українивід 30 жовтня 2008року № 945 Національний аграрний університет перейменовано вНаціональний університет біоресурсів і природокористування України. На підставі листа відокремленого підрозділу НУБіП України «Боярська лісова дослідна станція» від 02.02.2010 розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 09.02.2010 № 660 припинено право постійного користування частиною земельної ділянки площею 12 га

ВП «Боярська лісова дослідна станція» в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району та віднесено її до земель запасу сільської ради.

Зазначене розпорядження районної державної адміністрації прийнято з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, внаслідок чого воно є незаконним.

Вказали, що питання розпорядження землями лісогосподарського призначення (для ведення лісового господарства) не відноситься до компетенції Києво-Святошинської районної державної адміністрації, яка в силу наданих законом повноважень та в розумінні ст. 142 Земельного кодексу України не була власником земель державної власності лісогосподарського призначення.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Також вказали, що вилучення земельних лісових ділянок площею більше 1 га відносилось до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Уповноваженим органом рішення про вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення із постійного користування відокремленого підрозділуНУБіП України«Боярська лісовадослідна станція»не приймалось.

З аналізу листів Національного аграрного університету від 26.09.2008 №2122, НУБіП України від 02.07.2009 № 1801, рішення вченої ради НАУ від 25.09.2008 № 3 вбачається, що Києво-Святошинською районною державною адміністрацією ініційовано процедуру припинення права користування Боярською лісовою дослідною станцією земельною ділянкою площею 12 га в адміністративних межах Хотівської сільської ради для подальшого використання її для нелісогосподарських потреб у порядку ст. 149 Земельного кодексу України, однак розпорядженням від 09.02.2010 № 660 припинила право постійного користування зазначеною земельною ділянкою у спосіб, передбачений ст. 142 Земельного кодексу України, який за формальними ознаками має вигляд законного.

Отже, рішення про вилучення (припинення права) земельної ділянки за погодженням із землекористувачем має право приймати відповідний орган державної влади, який в силу вимог ст.ст.6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Таким чином, вилучення земельних лісових ділянок площею більше 1 га відносилось до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Водночас, уповноваженим органом рішення про вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення із постійного користування відокремленого підрозділуНУБіП України«Боярська лісовадослідна станція»не приймалось.

З аналізу листів Національного аграрного університету від 26.09.2008 №2122, НУБіП України від 02.07.2009 № 1801, рішення вченої ради НАУ від 25.09.2008 № 3 вбачається, що Києво-Святошинською районною державною адміністрацією ініційовано процедуру припинення права користування Боярською лісовою дослідною станцією земельною ділянкою площею 12 га в адміністративних межах Хотівської сільської ради для подальшого використання її для нелісогосподарських потреб у порядку ст. 149 Земельного кодексу України, однак розпорядженням від 09.02.2010 № 660 припинила право постійного користування зазначеною земельною ділянкою у спосіб, передбачений ст. 142 Земельного кодексу України, який за формальними ознаками має вигляд законного.

В подальшому Києво-Святошинською райдержадміністрацією припинено право користування земельною ділянкою площею 12 га за відсутності розробленої та погодженої в установленому законом порядку відповідної землевпорядної документації щодо визначення меж, місця розташування, прав на земельну ділянку, яка перебувала у складі земель площею 775,3га відокремленогопідрозділу НУБіПУкраїни «Боярськалісова досліднастанція»відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 25.06.2003 серії ІІ-КВ№002648. При цьому у разі затвердження такої документації вона і стала б підставою для внесення відомостей до земельно-облікових документів.

У подальшому за рахунок вказаних земель, право постійного користування відокремленого підрозділу НУБіП України «Боярська лісова дослідна станція» якими припинено, розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 23.03.2012 № 333 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 3-м громадянам України земельних ділянок загальною площею 5,8 га та передано їх безоплатно у власність ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хотівської сільської ради.

На підставі вказаного розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації 04.04.2012 ОСОБА_16 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5002, ОСОБА_17 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5003, ОСОБА_18 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,8 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5001.

В подальшому було змінено цільове призначення земельних ділянок та вищевказані земельні ділянки були поділені на більш менші земельні ділянки, які були придбані відповідачами.

На час звернення прокурором до суду з даним позовом власником спірних земельних ділянок є держава в особі Київської обласної державної адміністрації.

Враховуючи викладенепозивач просивсуд витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння: ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5026, площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5027, площею 0,1264 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5028, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5029, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5030 та площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5031; ОСОБА_19 земельні ділянки площею 0,1553 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5015, площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5016, площею 0,15га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5017, площею 0,2872 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5021, площею 0,1589 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5022, площею 0,1479 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5023, площею 0,0412 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5033; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5018; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1272 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5032; ОСОБА_6 земельнуділянку площею0,1131га зкадастровим номером3222487200:04:007:5124,площею 0,0137га зкадастровим номером3222487200:04:007:5125та ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1133 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5123 та площею 0,0137 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5125; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,2448 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5020; ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,1474 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5024; ОСОБА_10 земельні ділянки площею 0,1334га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5056, площею 0,1335га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5057; ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,0573га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5060; ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0573га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5061; ОСОБА_13 земельні ділянки площею 0,0573га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5062, площею 0,0573га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5063; ОСОБА_14 земельну ділянку площею 0,0447га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5068; ОСОБА_15 земельніділянки площею0,1334газ кадастровимномером 3222487200:04:007:5053,площею 0,1334газ кадастровимномером 3222487200:04:007:5054та площею0,1334га зкадастровим номером3222487200:04:007:5055.Стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.06.2022 року відкрито провадження у справі.

09.08.2022 року на адресу суду від представника відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 надійшов відзив на позовну заяву. Вказав, що прокурор у своїй позовній заяві стверджує про незаконність вибуття із держаної власності земельної ділянки площею 12 га відповідно до розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації №660 від 09.02.2012, однак просить витребувати земельні ділянки загальної площею лише 3,8517 га. Тобто, прокурор не вбачає порушень закону у тому, що інші земельні ділянки не перебувають у власності держави. Прокурором не обґрунтовано та не підтверджено відповідними належними та допустимими доказами належність спірних земельних ділянок до земельного лісового фонду. Вказав, що на Публічній кадастровій карті України міститься інформація про розміщення спірних земельних ділянко в масиві серед інших земельних ділянок, які згідно загальнодоступних відомостей Публічної кадастрової карти України містять позначення типу власності: «приватна власність», та різне цільове призначення, зокрема не для ведення лісового господарства. Крім того підстави набуття відповідачами права власності на земельні ділянки не були припинені, не скасовані та не визнані недійсними, а тому вони на час набуття спірних земельних ділянок були правомочними власниками нерухомого майна. Також зазначив, що прокурором було подано позов до суду з порушенням строків позовної давності. Враховуючи викладене просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

31.08.2022 року від представника Київської обласної державної адміністрації надійшли письмові пояснення. Вказали, що розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації №660 від 09.02.2010 року прийнято з порушенням земельного та лісового законодавства, внаслідок чого воно є незаконним. Цільове призначення земельних ділянок райдержадміністрацію не змінювалося та земля залишилась в категорії лісогосподарського призначення. Враховуючи викладені обставини в поясненнях з приводу позовної заяви просили суд задовольнити позов.

28.09.2022 року та 31.03.2023 року на адресу суду від представника відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 надійшла заява про застосування позовної давності. Вказав, що прокурор у тексті позовної заяви не наводить будь-яких відомостей щодо того, коли йому стало відомо про необхідність захисту інтересів держави. При цьому прокурор уже звертався до суду з такими-ж самими позовними вимогами до тих-же самих відповідав. У позовній заяві у справі №369/13463/17 прокурором було вказано, що йому стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави у 2016 році. Крім того ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року у справі 757/6049/17 вбачається, що за фактом зловживання службовим особами Києво-Святошинської районної державної адміністрації, зокрема, щодо прийняття головою Києво-Святошинської районної державної адміністрації розпоряджень №660 від 09.02.2010 року, №333 від 23.03.2012 року. Слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження №42014110200000022 від 26.06.2014 року. Цією ухвалою було накладено арешт на земельні ділянки, у тому числі і ті, які належать відповідачам у цивільних справах №369/13463/17 та №369/4711/22. Тобто про наявність порушень, з приводу яких прокурор звернувся до суду, йому вже було відомо на момент реєстрації кримінального провадження. Таким чином позовна заява подана прокурором з порушенням строків позовної даності. Просив суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог і відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку зі спливом позовної давності за даними вимогами.

05.05.2023 року на адресу суду від представника ОСОБА_5 надійшла заява про застування строку. Вказав, що прокурором було подано позов з порушенням строків позовної даності. Просив суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог і відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі у зв`язку зі спливом позовної давності.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідачів адвокат Кучерук В.В. заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, повідомлялись належним чином,причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення до суду не надходило.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124 Конституції Українитастатті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно дост. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

При розгляді справи судом встановлено, що на підставі державного акту на право постійного користування землею від 25.06.2003 року серії ІІ-КВ № 002648, виданого Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, у користуванні відокремленого підрозділу Національного аграрного університету «Боярська лісова дослідна станція» перебувало 775,3 га земель для ведення лісового господарства в межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Вченою радою Національного аграрного університету за зверненням Києво-Святошинської районної державної адміністрації надано згоду на вилучення з постійного користування Боярської ЛДС земельної ділянки площею 12 га в межах Хотівської сільської ради ( протокол №3 від 25.09.2008 року).

Постановою Кабінету Міністрів України № 945 від 30 жовтня 2008 року Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 09.02.2010 року № 660 з посиланням на листи НАУ від 26.09.2008 року № 2122, НУБіП України від 02.07.2009 року № 1801, погодження Боярської ЛДС від 02.07.2009 року, а також рішення вченої ради НАУ від 25.09.2008 року № 3, припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 12,0 га ДП «Боярська лісова дослідна станція» НУБіП в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та віднесено її до земель запасу сільської ради.

За рахунок цієї земельної ділянки площею 12 га розпорядженням Києво-Святошинської райдержадміністрації від 23.03.2012 року № 333 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 3-ом громадянам України земельних ділянок загальною площею 5,8 га та передано їх безоплатно у власність ОСОБА_16 у розмірі 2 га., ОСОБА_17 2 га., ОСОБА_18 1,8 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району з подальшим виготовленням державних актів на право власності на земельні ділянки загальною площею 5,8 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району; проект землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок загальною площею 5,8 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району передано на постійне зберігання в управління Держкомзему у Києво-Святшинському районі Київської області; зобов`язано відповідне територіальне управління Держкомзему внести відповідні зміни в земельно-облікові документи; заборонено використання земельних ділянок до встановлення меж цих ділянок в натурі (на місцевості), одержання документів, що посвідчують права на них та державної реєстрації.

На підставі розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації від 23.03.2012 року № 333 ОСОБА_16 04.04.2012 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5002, ОСОБА_17 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5003, ОСОБА_18 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,8 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5001.

Розпорядженням Києво-Святошинської райдержадміністрації від 18.09.2012 року № 2231 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється із земель, призначених для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва громадянам ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району в межах населеного пункту. Змінено цільове призначення земельних ділянок, що перебувають у власності ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 з ведення особистого селянського господарства на земельні ділянки для ведення індивідуального садівництва загальною площею 5,8 га в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району в межах населеного пункту. Вирішено виготовити державні акти на право власності на земельні ділянки з ведення особистого селянського господарства на земельні ділянки для ведення індивідуального садівництва загальною площею 5,8 га. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок цільове призначення, яких змінюється із земель призначених для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва. Доручено управлінню Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області внести відповідні зміни в земельно-облікові документи.

В подальшому ОСОБА_18 здійснив поділ належної йому земельної ділянки, у зв`язку із чим управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 02.10.2012 року видано державні акти на право власності на земельні ділянки площами по 0,90 га кожна з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5004 та 3222487200:04:007:5005.

На підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2012 року ОСОБА_18 відчужив на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,9 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5004, яку в подальшому ОСОБА_3 поділи на 6 земельних ділянок площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5026, площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5027, площею 0,1264 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5028, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5029, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5030 та площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5031 у зв`язку з чим ОСОБА_3 25.05.2013 року видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Також судом встановлено, що 11.10.2022 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_16 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_19 , яку в подальшому ОСОБА_19 поділив на 11 земельних ділянок площею 0,1553 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5015, площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5016, площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5017, площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5018, площею 0,2401 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5019, площею 0,2448 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5020, площею 0,2872 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5021, площею 0,1589 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5022, площею 0,1479 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5023, площею 0,1474 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5024, площею 0,1685 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5025, у зв`язку з чим ОСОБА_19 23.05.2013 року видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того 26.09.2013 року ОСОБА_19 поділив земельну ділянку площею 0,1685 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5025 на дві земельні ділянки площею 0,1272 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5032 та площею 0,0412 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5033, відчужив земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5018 на користь ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,2401 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5019 відчужено на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , земельну ділянку площею 0,2448 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5020 відчужено на користь ОСОБА_8 , земельну ділянку площею 0,1474 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5024 відчужено на користь ОСОБА_9 , земельну ділянку площею 0,1272 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5032 відчужено на користь ОСОБА_5 , а земельну ділянку площею 0,2872 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5021 на підставі договору про встановлення сервітуту 29.03.2016 року передано у користування ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що підтверджується інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

25.01.2017 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 здійснили поділ належної їм на праві спільної часткової власності земельну ділянку площею 0,2401 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5019, на підставі чого утворилися 3 ділянки: площею 0,1131 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5124, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6 ; площею 0,1133 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5123, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_7 ; площею 0,1137 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5125 яка належить на праві приватній спільній частковій власності у рівних частках ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ..

ОСОБА_17 11.10.2012 року відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_20 , яким здійснено її поділ на 2 земельні ділянки площею 1,6 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5051 та площею 0,4 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5052.

ОСОБА_20 01.07.2014 року відчужив належну йому земельну ділянку площею 1,6 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5051 на користь ОСОБА_21 , яким здійснено її поділ на земельні ділянки: площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5053, площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5054, площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5055, площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5056, площею 0,1335 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5057, площею 0,1318 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5058, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5059, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5060, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5061, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5062, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5063, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5065, поділ якої здійснено на три земельні ділянки площею 0,0447 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5068, площею 0,0093 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5073 та площею 0,0033 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5074.

ОСОБА_21 відчужив вказаніземельні ділянкина користь громадян та юридичних осіб, а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5053 та 3222487200:04:007:5054 на користь ОСОБА_22 , який продав їх ОСОБА_15 , з кадастровим номером 3222487200:04:007:5055 на користь ОСОБА_23 (яка продала її ОСОБА_15 ), з кадастровим номером 3222487200:04:007:5056 на користь ОСОБА_10 , з кадастровим номером 3222487200:04:007:5057 на користь ОСОБА_24 , який продав її ОСОБА_10 , з кадастровим номером 3222487200:04:007:5058 на користь Обслуговуючого кооперативу «Садове товариство «Лісова казка», з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5059 та 3222487200:04:007:5060 на користь ОСОБА_11 , з кадастровим номером 3222487200:04:007:5061 на користь ОСОБА_12 , з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5062 та 3222487200:04:007:5063 на користь ОСОБА_13 , з кадастровим номером 3222487200:04:007:5068 на користь ОСОБА_25 , яка продала її ОСОБА_14 , з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5073 та 3222487200:04:007:5074 на користь Обслуговуючого кооперативу «Садове товариство «Лісова казка», що підтверджується інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України (далі ЛК України) ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено

в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до статті 8ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно зі статтею 13ЗК України саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 84ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (стаття 56 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України, частина перша статті 17 ЛК України).

Стаття 57ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятоювосьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150цього Кодексу (частина дев`ята статті 149 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки загальною площею 12 га в межах Хотівської сільської ради, належать до земель лісового господарства, перебували у користуванні відокремленого підрозділу Національного аграрного університету «Боярська лісова дослідна станція», жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінет Міністрів України не вчиняв.

Спірні земельні ділянки вибули із власності держави безвідплатно,

в порядку безоплатної приватизації відповідно до статей 116, 118 ЗК України.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз змісту статті 388 ЦК України дає підстави для висновку, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

У пунктах 5356 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження

№ 14-2цс21)зазначено,що володінняприватними особамилісовими ділянкамицілком можливе,оскільки вониможуть матитакі ділянкина правівласності.Так,відповідно дочастини першоїстатті 8,частини першоїстатті 9ЛК Україниу державнійвласності перебуваютьусі лісиУкраїни,крім лісів,що перебуваютьу комунальнійабо приватнійвласності;у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; с уб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; г ромадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) у постанові від 23.11.2021 вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

З огляду на зазначені норми законодавства, спірні земельні ділянки, належать до земель лісового фонду, перебували у постійному користуванні ВП «Боярської лісової дослідної станції», право розпорядження земельними ділянками належало Кабінету Міністрів України, жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінет Міністрів України не вчиняв, земельні ділянки вибули поза його волею, а тому вимоги позивача про витребування земельних ділянок є обґрунтованими.

Разом з цим, суд приходить до висновку про необхідність застосування строків позовної давності до вимог позивача з огляду на наступне.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Судом встановлено, що на запит прокурора 30 листопада 2016 року Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» надано фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними кварталами 52, 53 і меж їх таксаційних виділів Хотівського лісництва ВП НУБіП «Боярська ЛДС» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1998 року та 2007 року та межами земельних ділянок відповідачів.

Відповідно до відомостей Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства (лист від 30 листопада 2016 року № 04-36/2538) управління не надавало погодження на вилучення і зміну цільового призначення на земельні ділянки в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району із зазначенням переліку кадастрових номерів земельних ділянок, власниками яких є відповідачі - фізичні особи.

Згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства Українського Державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Комплексна експедиція» (розроблена у 2008 році з використанням матеріалів лісовпорядкування 2007 року, погоджена у 2011 році) спірна земельна ділянка площею 12,0 га відносилася до складу лісових ділянок ВП НАУ «Боярська лісова дослідна станція», квартал 150.

За фактом зловживання службовим становищем службовими особами Києво-Святошинської РДА Слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 26 червня 2014 року № 42014110200000022, зокрема, щодо прийняття головою Києво-Святошинської РДА розпоряджень від 09 лютого 2010 року № 660, від 23 березня 2012 року № 333 (ухвала Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2017 року у справі 757/6049/17-к).

Дані обставини були встановлені у справі №369/13463/17, а тому відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

За таких обставин суд вважає, що прокурору було відомо про наявність порушення з 26 червня 2014 року з моменту внесення відомостей до ЄРДР.

Строк звернення до суду з даним позовом сплину, 26 червня 2017 року.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише

у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 6566 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження

№ 14-183цс18).

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Прокурором пред`явлено позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації як належного розпорядника землі.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування цих приписів поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України), тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27; номер постанови у реєстрі 91460925), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2)). З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66)). Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).

Зважаючи навикладене,суд вважаєобґрунтованими заявипредставників відповідачівв інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_26 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 про необхідністьзастосування строківпозовної давностіщодо позовнихвимог позивачата вбачаєнаявність підставдля застосуваннянаслідків спливутрирічної позовноїдавності призверненні досуду зпозовом прокурорав інтересахдержави вособі Київськоїобласної державноїадміністрації увідповідності доположень ст.ст.261,267ЦК України,та відмовуу позовіза наслідкамиспливу позовноїдавності зазаявленим и вимогами відносно вищевказаних відповідачів.

Щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок у ОСОБА_19 суд зазначає наступне.

Позивачем при зверненні до суду заявлено вимоги до ОСОБА_19 , однак відповідачем у даній справі позивач його не зазначив, клопотань про залучення співвідповідача у процесі розгляду справи не заявляв. З огляду на вказане суд відмовляє у задоволенні вимог про витребування земельних ділянок у ОСОБА_19 , так як дана особа не учасником справи.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити позов.

Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір стягується з відповідачі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене та керуючись пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.6,14,19 Конституції України, ст.ст.140,141 Земельного кодексу України, ст.ст.3,16,256,261,267 Цивільного кодексу України, ст.ст.259,263,264,265,268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в

Позов заступника керівника Київської обласної прокуратури який діє в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , третя особа Національний університет біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу «Боярська лісова дослідна станція» про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Витребувати на користь державними в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння:

ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5026, площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5027, площею 0,1264 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5028, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5029, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5030 та площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5031;

ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5018;

ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,1474 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5024;

ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0573га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5061;

ОСОБА_13 земельні ділянки площею 0,0573га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5062, площею 0,0573га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5063.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 на користь Київської обласної прокуратури суму сплаченого судового збору по 190,84 грн. (сто дев`яносто грн. 84 коп.) з кожного.

В іншій частині відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 29 червня 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ