Рішення

від 26.06.2023 по справі 924/486/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" червня 2023 р. Справа № 924/486/23

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Іщука О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТ-01", м. Київ

до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області

про стягнення 513832,36 грн

за участю представників:

позивача: Ковальчук Н.О. - згідно з ордером від 19.05.2023

відповідача: Шадрін І.О.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: товариство з обмеженою відповідальністю "ПОСТ-01", м. Київ звернулось до суду з позовом до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 513832,36 грн, з яких 494640,00 грн заборгованості, 18545,94 грн інфляційних втрат, 646,42 грн процентів за користування чужими коштами.

Ухвалою суду від 08.05.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 30.05.2023, яке відкладалось на 08.06.2023.

Ухвалою суду від 08.06.2023 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 26.06.2023.

Позивач в обґрунтування позову вказує на невиконання відповідачем обов`язку з оплати товару, поставленого за договором поставки від 09.09.2022 №53-124-13-22-18309. Як на правову підставу позову посилається на положення ст. ст. 509, 525, 530, 599, 610-612, 625, 626, 628, 629, 655, 691, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 202, 264, 265 ГК України, ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідач у відзиві (від 23.05.2023) проти позовних вимог заперечив. Несвоєчасну оплату товару мотивував важким фінансовим становищем відповідача, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в енергетичному ринку країни, які в подальшому призвели до зміни функціонування ринку електроенергії, зростання заборгованості перед відповідачем за відпущену на ринок електроенергію в розмірі понад 26 мільярд гривень (об`єктивні та незалежні від відповідача обставини). Посилаючись на вищезазначені обставини, а також початок військової агресії і введення в Україні воєнного стану, належність відповідача до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, вжиття заходів, спрямованих на забезпечення безперебійної роботи підприємства, та використання на такі заходи майже усіх грошових надходжень від реалізації виробленої електроенергії, втрату значної частини виробничих потужностей та наявність збитків, вказує, що це унеможливлює своєчасні та у повному обсязі розрахунки відповідача перед позивачем за договором, а також сплату наведених у позові інфляційних втрат та відсотків річних. У разі ухвалення судом рішення у справі про повне або часткове задоволення позовних вимог просить надати відповідачу відстрочення виконання такого рішення суду.

Крім того, у клопотанні (від 23.05.2023) просить, зокрема у разі ухвалення судом рішення у справі №924/486/23 про повне або часткове задоволення позовних вимог, зменшити відсотки річних та інфляційних втрат, що підлягатимуть стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення оплати поставленого товару за договором та надати відповідачу відстрочення виконання такого рішення суду тривалістю 1 календарний рік з моменту набрання рішенням суду законної сили, але не менше ніж до закінчення 2 календарних місяців з моменту припинення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022.

В обґрунтування клопотання посилається на існування об`єктивних та незалежних від відповідача обставин, які були зазначені у відзиві і які свідчать про відсутність реальної можливості здійснити своєчасну оплату вартості поставленого товару за договором, укладеним із позивачем. Наведене свідчить про відсутність реальної можливості виконати рішення суду у разі задоволення судом повністю чи частково позовних вимог та є відповідно до ст. 239 ГПК України підставою для відстрочення виконання рішення суду. Водночас, негайне виконання рішення суду про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» грошових коштів ставить під загрозу фінансування заходів із забезпечення сталої та безпечної роботи об`єктів атомної енергетики, які здійснюються відповідачем на даний момент та заплановані до здійснення у майбутньому, чим загрожує безпеці держави та населенню України взагалі, може спричинити невиконання відповідачем спеціальних обов`язків для забезпечення доступності ціни на електричну енергію для населення. Вважає, що ухвалення судом відстрочення виконання рішення суду про стягнення з відповідача грошових коштів буде відповідати балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.

Також з огляду на зазначені вище обставини, наявну фактичну ситуацію, що склалася у сфері енергосистеми України, з метою забезпечення енергетичної безпеки країни, захисту інтересів населення, вважає, що наявні передбачені чинним законодавством підстави для зменшення відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідачу за прострочення оплати поставленого товару, відповідно до статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України. При цьому зауважив, що відсутні докази, які би підтверджували факт заподіяння позивачу будь-яких збитків або шкоди у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем поставленого за договором товару.

Позивач у відповіді на відзив (від 02.06.2023) звернув увагу на умови п. 7.1 укладеного між сторонами договору, якими передбачено, що запровадження воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2023 №64 не вважається форс-мажорними обставинами. При цьому зазначив, що форс-мажорні обставини не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок, необхідно довести також надзвичайність та невідворотність форс-мажорних обставин. Однак відповідачем не надано доказів, котрі би підтверджували наявність такого причинно-наслідкового зв`язку з указаними у відзиві обставинами. Зокрема, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 не відповідає вимогам конкретизації впливу введення воєнного стану в Україні на конкретне зобов`язання відповідача з оплати поставленого товару. Статус відповідача як підприємства, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не створює преференцій для відповідача з-поміж інших суб`єктів господарювання. Щодо доводів відповідача про його збитковість (станом на 9 місяць 2022 року), позивач зауважив, що договір поставки укладено між сторонами 09.09.2022, тобто відповідач володів інформацією щодо своєї збитковості, однак уклав такий договір, а позивач правомірно очікував на його виконання.

Висловив заперечення щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення, вважаючи його передчасним та виходячи з того, що відповідачем не надано доказів щодо існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

У запереченнях на клопотання відповідача про зменшення санкцій та відстрочення виконання рішення суду (від 02.06.2023) позивач послався на викладення своїх доводів у відповіді на відзив. Крім того, зауважив, що зменшення штрафних санкцій є правом суду. При цьому відповідачем не доведено існування підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат.

Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в засіданні підтримав позицію, викладену у відзиві на позов, клопотаннях.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

09.09.2022 між державним підприємством "Національна атомна енергетична компанія "Енергоатом" (відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ПОСТ-01" (Постачальник) укладено договір поставки №53-124-13-22-18309 (далі - договір), відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю в передбачені цим договором строки товар - рукави пожежні (код ДК35110000-8ДК021:2015 - протипожежне, рятувальне та захисне обладнання), а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, кількістю, ціною та з кодом згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації №1 (додаток №1 до договору) та є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 1.3 договору місцем виконання цього Договору є місто Нетішин Хмельницької області.

Строк поставки Товару становить 30 календарних днів з дати укладення сторонами цього Договору (п. 3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що поставка Товару згідно Специфікації здійснюється транспортом і за рахунок Постачальника на умовах DDP згідно з Інкотермс 2020 на склад Вантажоодержувача за адресою: (Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство» / склад №7, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька область, 30100).

Постачальник за 3 дні до відвантаження направляє Покупцю письмове повідомлення про готовність Товару до відвантаження на вказану в договорі електронну пошту (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 3.5 договору датою поставки Товару є дата підписання видаткової накладної / товаро -транспортної накладної Вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення Товару переходить до Покупця з моменту поставки Товару.

Приймання Товару здійснюється на складі Вантажоодержувача у відповідності до супровідних документів (п. 3.7 договору).

За умовами п. 3.8 договору приймання Товару за якістю та кількістю здійснюється згідно з вимогами Стандарту державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії». Цей Стандарт протягом 3-х днів з дати укладення договору із супровідним листом направляється Покупцем на ел. адресу Постачальника та є невід`ємною частиною договору.

З Товаром Постачальник надає наступну супровідну документацію: видаткову накладну, оформлену українською мовою (оригінал, в 3-х примірниках); документ про якість (п. 3.11 договору).

У п. 4.1 договору сторони погодили ціну Товару по договору, що становить 412200,00 грн, крім того ПДВ 20% 82440,00 грн, всього ціна Договору: 494640,00 грн.

Як зазначено у п. 4.2 договору, ціна за одиницю Товару, кількість та загальна ціна Товару по Договору визначається специфікацією(ями) №1 (додаток 1 до договору).

До ціни Товару включена вартість упакування, маркування, страхування, доставка до складу Вантажоодержувача (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 5.1 договору оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 30 днів з дати оформлення ярлика на придатний Товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії».

Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку Покупця (п. 5.3 договору).

Пунктом 6.1 договору до обов`язків Покупця віднесено: приймати поставлений Товар у відповідності до умов Договору своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленого Товару; про дату оформлення ярлика на придатний товар письмово повідомити Постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика

Натомість Постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений Товар; на дострокову поставку Товару за письмовим погодженням з Покупцем (п. 6.4 договору).

Згідно з п. 7.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, зазначених в п. 2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладання договору та виникли поза волею Сторін. Для виконання цього договору запровадження воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» (із змінами), не вважається форс-мажорною обставиною.

Відповідно до п. 8.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.

Зокрема, у випадку порушення строків оплати Товару Покупець на вимогу Постачальника, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3 % річних від простроченої суми. Пеня за порушення строку оплати товару не нараховується (п. 8.4 договору).

У п. 9.4 договору зазначено, що він пов`язаний з діяльністю відокремленого підрозділу «Хмельницька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи (ДП «НАЕК «Енергоатом»), в зв`язку з чим територіальна підсудність справ за участю ВП ХАЕС відповідно до вимог статті 29 ГПК України визначається за місцезнаходженням ВП ХАЕС.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до 31.12.2022, а в частині оплати за поставлений товар та виконання гарантійних зобов`язань, що передбачені цим Договором - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань (п. 11.1 договору).

Відповідно до п. 11.3 договору закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії Договору.

Додатками до договору є специфікація №1 (додаток №1) та технічна специфікація (додаток №2) (п. п. 13.1, 13.2 договору).

У специфікації №1 сторони погодили, з-поміж іншого, найменування, кількість, загальну вартість товару, а саме: рукави в кількості 120 штук на загальну суму 494640,00 грн з ПДВ; у технічній специфікації - технічні характеристики товару.

Згідно з видатковою накладною від 10.10.2022 №110 позивачем на підставі договору №53-124-13-22-18309 від 09.09.2022 поставлено відповідачу товар: рукави в кількості 120 штук на загальну суму 494640,00 грн з ПДВ.

Позивачем на вищезазначену операцію складено податкову накладну від 10.10.2022 №5 та зареєстровано її в Єдиному реєстрі податкових накладних (витяг №29875 від 01.11.2022).

Відповідачем листом від 25.10.2022 направлено позивачу повідомлення про те, що згідно з умовами договору продукція пройшла вхідний контроль та про направлення ярлика на придатну продукцію від 18.10.2022 №Я-7-057-24.

Позивач звернувся до відповідача із претензією (від 02.03.2023), в якій з огляду на виконання ним умов укладеного між сторонами договору запропонував невідкладно, але не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання (вручення) претензії погасити наявну заборгованість у сумі 494640,00 грн з ПДВ за поставлений товар.

У відповідь відповідач повідомив, що затримка у здійсненні платежів обумовлена відсутністю належного фінансування ВП ХАЕС через низький рівень розрахунків споживачів за відпущену на ринок електричну енергію та надзвичайно складну ситуацію в енергетичному секторі країни в умовах воєнного стану, запровадженого в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 із подальшими змінами. Більша частина надходжень грошових коштів ВП ХАЕС спрямовується для забезпечення безпеки та стабільної роботи ВП «Хмельницька АЕС» та оплати невідкладних першочергових платежів. ВП ХАЕС не мав можливості здійснити оплату у повному обсязі в строки, визначені умовами договору, внаслідок дії об`єктивних та незалежних від ВП «Хмельницька АЕС» обставин. Запевнив, що докладає всіх зусиль для погашення кредиторської заборгованості перед підприємством найближчим часом та просив надати можливість ВП ХАЕС здійснити погашення заборгованості за договором від 09.09.2022 №53-124-13-22-18309 в добровільному порядку (лист від 13.04.2023).

У матеріали справи відповідачем надано: - лист Торгово - промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, згідно з яким Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили); - роздруківку повідомлення від 11.09.2022 із офіційного сайту Державної інспекції ядерного регулювання України про відключення енергоблоку №6 ЗАЕС від енергомережі; - витяг з інформаційного звіту про роботу ДП "НАЕК "Енергоатом" за грудень та 2022 рік щодо простроченої заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом", яка станом на 30.01.2023 становить 28 млрд 586 млн гривень; - проміжну фінансову звітність ДП "НАЕК "Енергоатом" за 2 квартал 2022 року, в якій відображений чистий фінансовий результат - збиток в розмірі 4759113 тис.грн; - звіти про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) ВП "Хмельницька АЕС" за І квартал 2022 року, за півріччя 2022 року, за 9 місяців 2022 року.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Частиною 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статей 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Стаття 627 ЦК України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як убачається з матеріалів справи, 09.09.2022 між сторонами укладено договір поставки №53-124-13-22-18309, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого позивач зобов`язався поставити і передати у власність відповідачу в передбачені цим договором строки товар - рукави пожежні (код ДК35110000-8ДК021:2015 - протипожежне, рятувальне та захисне обладнання), а відповідач зобов`язався прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, кількістю, ціною та з кодом згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації №1 (додаток №1 до договору) та є невід`ємною частиною договору.

У специфікації №1 до договору сторони визначили, зокрема найменування, кількість, загальну вартість товару: рукави в кількості 120 штук на загальну суму 494640,00 грн з ПДВ.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У підтвердження поставки товару за договором на загальну суму 494640,00 грн позивачем надано підписану сторонами видаткову накладну від 10.10.2022 №110, а також зареєстровану податкову накладну від 10.10.2022 №5.

Відповідачем отримання ним товару за вказаною вище видатковою накладною не заперечується.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати отриманого товару визначений п. 5.1 договору.

Так, оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 30 днів з дати оформлення ярлика на придатний Товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Пунктом 6.1 договору до обов`язків покупця віднесено, зокрема: приймати поставлений товар у відповідності до умов договору; про дату оформлення ярлика на придатний товар письмово повідомити Постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика

Згідно з листом відповідача (від 25.10.2022) ярлик на придатну продукцію відповідачем оформлено 18.10.2022.

Однак відповідач свої договірні зобов`язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар як у визначений договором строк, так і станом на час розгляду справи не виконав, внаслідок чого у нього наявна заборгованість перед позивачем в сумі 494640,00 гривні.

Доказів, які би спростовували існування вказаної заборгованості, суду не подано.

Отже, за наведених обставин справи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 494640,00 грн заборгованості заявлені обґрунтовано.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на прострочення відповідачем строків оплати вартості товару позивач просить стягнути з відповідача 18545,94 грн інфляційних втрат за період з грудня 2022 року по березень 2023 року (включно) та 646,42 грн відсотків річних за період з 18.11.2022 по 25.04.2023 (включно).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 8.4 договору сторони узгодили, що у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3 % річних від простроченої суми.

Суд перевіривши розрахунки 0,3 % річних, інфляційних втрат, зазначає, що останні проведено правомірно та у можливих межах нарахування. Відтак, беручи до уваги зазначене, позовні вимоги про стягнення 18545,94 грн інфляційних втрат та 646,42 грн відсотків річних заявлені обґрунтовано.

Контррозрахунку заявлених до стягнення нарахувань у підтвердження своїх аргументів відповідачем не надано.

Разом з тим відповідач просить у випадку ухвалення судом рішення про повне або часткове задоволення позовних вимог зменшити розмір відсотків річних та інфляційних втрат. В обґрунтування звертає увагу на обставини запровадження з 2019 року нового ринку електричної енергії в Україні, що призвело до формування кризового стану енергетичної галузі; наявність значного обсягу заборгованості контрагентів перед відповідачем за відпущену електроенергію і, як наслідок, значне фінансове навантаження на відповідача, введення в Україні воєнного стану та втрату значних виробничих потужностей, необхідність забезпечувати потреби експлуатації АЕС тощо.

З приводу наведеного судом береться до уваги, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ГПК України).

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі №924/486/23, яка розглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 0,3%, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних судом не встановлено.

Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.09.2022 у справі №910/9911/21, 21.06.2022 у cправі №910/9905/21.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2020 у справі №912/855/19).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити свої інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

З приводу можливості зменшення інфляційних нарахувань суд зауважує, що такі нарахування в силу свого компенсаційного характеру спрямовані на відшкодування втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, які лежать в неконтрольованій сторонами площині. Їхній розмір залежить від встановленого у передбаченому законодавством порядку індексу інфляції, а не погоджується сторонами в договірному порядку, з чого оцінка такого розміру не може здійснюватися з точки зору дотримання сторонами принципів розумності, справедливості та пропорційності. Одночасно можливість зменшення відповідних нарахувань судом чинним законодавством не передбачена.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, який у постановах від 20.10.2021 у справі №910/8396/21, від 07.09.2022 у cправі №910/9911/21 зауважив, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, судом враховується, що заявлені позивачем нарахування не є значними чи завищеними у порівнянні із сумою основної заборгованості; прострочення сплати заборгованості відповідачем є достатньо тривалим; доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на погашення заборгованості, матеріали справи не містять; визнання відповідачем розміру основної заборгованості не змінює того факту, що заборгованість станом і на час розгляду справи не сплачена.

При цьому з приводу посилань відповідача на те, що позивачем не надано доказів, які би підтверджували факт заподіяння йому збитків у зв`язку із несвоєчасною оплатою поставленого товару, суд звертає увагу на те, що на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. Шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмується (її не треба доводити), що узгоджується із позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/6471/20, від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

Щодо посилань відповідача на наявність об`єктивних і незалежних від нього обставин (форс-мажорних обставин), які зумовили невиконання зобов`язань за договором, то суд зазначає, що у контексті приписів ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести факт їх виникнення; те, що обставини є форс-мажорними для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише документ уповноваженого органу, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливили виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №927/25/21).

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що визначені ним обставини є форс-мажорними та стали причиною неможливості виконання ним обов`язків з оплати товару, проте належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Судом критично оцінюються посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, оскільки він адресований невизначеному колу осіб (всім, кого це стосується), є загальним та не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача - оплату отриманого товару за договором, тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

При цьому також зважається на те, що обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення діяльності.

Крім того, у п. 7.1 договору сторони погодили, що для виконання цього договору запровадження воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами) не вважається форс-мажорною обставиною, а також передбачили звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань у разі виникнення обставин, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею Сторін.

Натомість договір №53-124-13-22-18309, за яким у відповідача наявна заборгованість, було укладено 09.09.2022, тобто у час, коли в країні діяв воєнний стан, відповідач уже перебував у скрутному фінансовому становищі та мали місце інші обставини, зазначені відповідачем у відзиві та клопотаннях.

Посилання відповідача на скрутне фінансове становище не може вважатись форс-мажорною обставиною, оскільки за умовами ст. 617 ЦК України, не вважається випадком, зокрема недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 494640,00 грн заборгованості, 18545,94 грн інфляційних втрат та 646,42 грн відсотків річних.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із задоволенням позову покладаються на відповідача.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 1 календарний рік з моменту набрання рішенням законної сили, але не менше ніж до закінчення 2 календарних місяців з моменту припинення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, судом враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може, зокрема відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою відстрочки та розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України).

З аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу.

Таким чином, відстрочити виконання судового рішення суд може лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, і такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

В обґрунтування неможливості виконання зобов`язань перед позивачем, відповідач посилається на ті ж обставини, якими обґрунтоване клопотання про зменшення відсотків річних та інфляційних нарахувань, які підлягають стягненню, зокрема, наявність значної заборгованості контрагентів перед відповідачем та його важкий фінансовий стан, введення в Україні воєнного стану.

З приводу наведеного суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вказано у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.

Відповідно до ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Необхідність відстрочення виконання рішення суду повинно обґрунтовуватися належними та допустимими доказами, що подаються стороною.

Скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для відстрочення виконання судового рішення.

Належність відповідача до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не підтверджує наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, що є необхідним для відстрочення виконання рішення та підлягає доказуванню з урахуванням положень ст. ст. 73-80 ГПК України.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано доцільності відстрочення рішення суду саме на один рік та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості в майбутньому (через один рік) виконати рішення у цій справі. Натомість відстрочення виконання рішення не менше ніж до закінчення 2 календарних місяців з моменту припинення воєнного стану в Україні з огляду на невизначеність вказаного строку суперечить ч. 5 ст. 331 ГПК України, якою передбачено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При цьому, надані відповідачем докази об`єктивно не відображають реальний фінансовий стан відповідача станом на час ухвалення судом рішення. Зокрема, відповідачем не було подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності (довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, довідки про відсутність майна у власності тощо). Суд зауважує, що при вирішенні питання про надання відстрочки необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача, у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

Також суд враховує, що договір, за яким у відповідача виникла заборгованість у цій справі, було укладено 09.09.2022, в якому визначено строки виконання зобов`язань сторонам (п. п. 3.1, 5.1 договору). Тобто відповідач, укладаючи вищевказаний договір на визначених у ньому умовах, погодився взяти на себе відповідні зобов`язання, незважаючи на існування тих обставин, які він зазначає підставою для відстрочення виконання рішення, що не може свідчити про їх винятковість.

Крім того, суд бере до уваги, що основна частина коштів, заявлених позивачем до стягнення у даній справі, є основним боргом і позивач розраховує на отримання цих коштів для здійснення своєї господарської діяльності, що, у свою чергу, впливає і на його фінансовий стан.

Судом враховується, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "ІммобільяреСаффі" проти Італії", № 22774/93).

Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

З огляду на вищевикладене, враховуючи заперечення позивача, наявність простроченої заборгованості відповідача з оплати товару за укладеним із позивачем договором, матеріальні інтереси обох сторін та беручи до уваги недоведення відповідачем належними, допустимими і достатніми доказами неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з яким процесуальний закон пов`язує можливість надання відстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі №924/486/23.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач не позбавлений права на звернення до суду із заявою про відстрочення, розстрочення виконання рішення суду за наявності доказів існування підстав для відстрочення, розстрочення виконання рішення.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТ-01", м. Київ до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 513832,36 грн, з яких 494640,00 грн заборгованості, 18545,94 грн інфляційних втрат, 646,42 грн процентів, задовольнити.

Стягнути з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3 (код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" ДП "НАЕК" "Енергоатом", Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20 (код ВП 21313677) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТ-01", м. Київ, вул. Введенська, буд. 29/58 (код 32960947) 494640,00 грн (чотириста дев`яносто чотири тисячі шістсот сорок гривень 00 коп.) заборгованості, 18545,94 грн (вісімнадцять тисяч п`ятсот сорок п`ять гривень 94 коп.) інфляційних втрат, 646,42 грн (шістсот сорок шість гривень 42 коп.) процентів, 7707,49 грн (сім тисяч сімсот сім гривень 49 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено 28.06.2023.

Суддя В.В. Виноградова

1 - до справи,

2 - позивачу (04071, ми. Київ, вул. Введенська, 29/58, нежиле приміщення №93; info@post-01.com.ua, ІНФОРМАЦІЯ_1),

3, 4 - відповідачу (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; 30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20; energoatom@atom.gov.ua, office@khnpp.atom.gov.ua).