Ухвала

від 26.06.2023 по справі 404/1862/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-сс/4809/304/23 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2023 року м. Кропивницький

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

підозрюваного ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 червня 2023 року, в кримінальному провадженні, внесеного 27 квітня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022121070000231, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 та ч.1 ст. 366 КК України, якою стосовно:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Велика Кісниця Ямпільського району Вінницької області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, працює начальником Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби строком на п`ятдесят сім днів,

ВСТАНОВИЛА:

З представлених матеріалів кримінального провадження вбачається, що за клопотанням старшого слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Кропивницькому) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_9 , погодженого із прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про застосування підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 червня 2023 року підозрюваному ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту у певний період доби строком на п`ятдесят сім днів, а саме до 07 серпня 2023 року.

Рішення слідчого судді мотивовано тим, що прокурором при розгляді клопотання не доведено про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризиків, зазначених у клопотанні, а також враховано що ОСОБА_8 має стабільне законне джерело доходу, родину, утримує неповнолітню дитину.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, процесуальний прокурор у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 звернувся до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу про застосування підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в межах строку досудового розслідування з визначення розміру застави.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що при розгляді клопотання, слідчим суддею не в повній мірі враховано те, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину, вчиненого службовою особою, яка займає керівну посаду правоохоронного органу, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, що свідчить про існування ризиків переховування від слідства та суду, продовження злочинної діяльності й від виконання інших процесуальних обов`язків.

Вважає, що підозрюваний ОСОБА_8 перебуваючи на свободі, під тяжкістю покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому застосування альтернативного ніж тримання під вартою виду запобіжного заходу у виді домашнього арешту, на думку прокурора, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки ОСОБА_8 та виконання покладених на нього процесуальних обов`язків.

Заслухавши доповідача, в дебатах думку прокурора, який повністю підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 , які заперечували проти її задоволення, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає за таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

На думку прокурора, підозрюваний ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, буде переховуватись від кримінального переслідування, незаконно впливати на потерпілого та свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Разом із цим, колегія суддів апеляційного суду щодо можливості підозрюваного ОСОБА_8 переховуватися від суду, не може не врахувати позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв`язків з державою, у якій його переслідують.

25 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п`ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким констатував, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.

Водночас, відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов`язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.

Відповідно Суд стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Так, у справі «Маккей проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією.

Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

У той же час, Європейський суд зазначає, що національний суд, який вирішує питання про взяття особи під варту, повинен визначити, чи виправдовують інші підстави, наведені органом досудового розслідування, позбавлення особи свободи.

Суд у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.

Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов`язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Так, відповідно до п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зенцов і інші проти Російської Федерації» до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним.

Національні судові органи повинні розглядати всі факти, які свідчать за і проти наявності суспільного інтересу, що виправдовує, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відступ від принципу поваги свободи особистості.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні: а) ризик того, що підсудний не з`явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (справи: «Смирнова проти Росії» «Пірузян проти Вірменії». «Тирон проти Румунії»).

Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.

Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що такий ризик маловірогідний і необхідність в утриманні особи під вартою відсутня (рішення «Панченко проти Росії»).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення «Бекчиєв проти Молдови»). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (рішення ЄСПЛ «Сулаоя проти Естонії»). При цьому, ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою (п. 64 рішення ЄСПЛ «Ноймайстер проти Австрії»).

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Привирішенні клопотанняслідчого прообрання підозрюваному запобіжного заходу, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється та особисті обставини його життя, які можуть свідчити на користь збільшення або зменшення ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч.1 ст.366 КК України, раніше не судимий, має утриманців та постійне місце проживання, не перебуває на обліках у нарколога та психіатра, тобто має міцні соціальні зв`язки.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду все ж таки схиляється до існування достатньої ймовірності ризику намагань з його боку ухилитися від слідства та суду.

Проте не зважаючи на такий ризик, з урахуванням того, що підозрюваний ОСОБА_8 сприяє слідству, усвідомлює суспільну небезпеку вчиненого, від слідства та суду не переховується, стверджує про неухильне виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, а також практики ЄСПЛ, а саме рішення «Харченко проти України», відповідно до якої судом обов`язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, колегія суддів дійшла висновку про те, що застосований слідчим суддею місцевого суду ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, у повному обсязі забезпечить дотримання підозрюваним належної процесуальної поведінки та буде сприяти запобіганню ризикам, визначених ч.1 ст. 177 КПК України.

Доводи прокурора про необхідність тримання ОСОБА_8 під вартою, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки підозрюваний ОСОБА_8 раніше не судимий має утриманців та постійне місце проживання, не перебуває на обліках у нарколога та психіатра, тобто має міцні соціальні зв`язки, а також те, що підозрюваний ОСОБА_8 вину визнає повністю, щиро розкаявся, активно сприяє у розкритті злочину, співпрацює зі слідством.

Конкретних даних та достовірних доказів, які б свідчили про те, що підозрюваний ОСОБА_8 ухиляється від явки до слідчого або іншим способом перешкоджає кримінальному провадженню, матеріали клопотання не містять.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, а тому ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 червня 2023 року стосовно ОСОБА_8 слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.183, 197, 309, 370 - 372, 376, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 червня 2023 року в кримінальному провадженні № 12022121070000231 від 27 квітня 2022 року стосовно підозрюваного ОСОБА_8 без змін.

Ухвала Кропивницького апеляційного суду є остаточною та оскарженню касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4