Постанова

від 27.06.2023 по справі 199/2209/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3745/23 Справа № 199/2209/20 Суддя у 1-й інстанції - ЯКИМЕНКО Л. Г. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі Керімовій-БандюковійЛ.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,Дніпровської міськоїради,представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровська від19грудня 2022року посправі за позовом ОСОБА_5 до Дніпровської міської ради, Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Державний реєстратор Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Хабло Костянтин Олександрович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журавель Влада Юріївна, про визнання незаконним та скасування запису про право власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2020 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до Дніпровської міської ради, Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області, Черненко Т.Гр., ОСОБА_1 , треті особи: Державний реєстратор Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Хабло К.Ол., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В.Ю., про визнання незаконним та скасування запису про право власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2010 року, вона отримала у спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6 домоволодіння АДРЕСА_1 , яке згідно з Витягом із реєстру прав власності на нерухоме майно №28018597 від 16 листопада 2010 року, знаходиться на земельній ділянці площею 2 552 кв.м.

Позивачка вказала, що домоволодіння з 17 квітня 1933 року безперервно належало її родині на праві приватної власності, та особисто позивачці належить із 23 жовтня 2010 року на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері - ОСОБА_6 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка в свою чергу успадкувала вказане домоволодіння після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та який відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 травня 1993 року, успадкував від своєї матері ОСОБА_8 (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ), яка разом зі своїм чоловіком ОСОБА_9 (загинув під час Другої світової війни у період 1943-1945 роках), стали його власниками на підставі Умови про обмін хатами та левадами від 17 квітня 1933 року, посвідченої та зареєстрованої в Ломівській сільраді 20 квітня 1933 року, відповідно до якої було передано хату та леваду (присадибна ділянка), та право користування земельною ділянкою, огород, сад.

У позові зазначено, що землекористування земельною ділянкою під домоволодінням, яке успадкувала позивачка, виникло з 17 квітня 1933 року відповідно до Умови про обмін хатами та левадами, посвідченої та зареєстрованої в Ломівській сільраді 20 квітня 1933, та вказана земельна ділянка не підлягала вилученню і мала площу 5 691 кв.м, що узгоджувалося з положеннями примірних статутів сільськогосподарської артілі, затверджених ЦК ВКП (б) та РНК СРСР 1 березня 1930 року, оскільки ОСОБА_9 працював в артілі Перемога, а ОСОБА_8 була членом вищевказаної артілі.

У подальшому межі земельної ділянки під домоволодінням АДРЕСА_1 неодноразово встановлювалися та погоджувалися починаючи з 17 квітня 1933 року, що підтверджується рішенням Виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м.Дніпропетровська №40/10 від 12 січня 1990 року, актами 1990 року та розписками суміжних землекористувачів 1989 року, технічними паспортами КП ДМБТІ станом на 12 серпня 1989 року, 12 серпня 1993 року, 31 жовтня 2003 року та 31 жовтня 2010 року, і згідно зі встановленою конфігурацією земельної ділянки родина позивачки з 1933 року виконувала обов`язки, передбачені відповідним земельним законодавством про землекористування щодо сплати органам державної влади та органам місцевого самоврядування земельних платежів у належних розмірах.

Однак, у період із січня по березень 2020 року на територію домоволодіння, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , неодноразово намагалися проникнути незнайомі особи, які стверджували, що частина території земельної ділянки під домоволодінням, яка використовується нею під огород, та заїзд із боку пров. Житомирського на територію її домоволодіння, було передано їм Дніпровською міською радою у приватну власність, за відсутності письмової згоди землекористувача ОСОБА_5 .. У зв`язку з цим, за заявою позивачки неодноразово викликалися органи поліції, з метою недопущення протиправного порушення її права власності та права користування земельною ділянкою.

На адвокатський запит №30/01/20 від 30 січня 2020 року Дніпровська міська рада повідомила, що 24 жовтня 2018 року за №107/36 було прийнято рішення про передачу земельної ділянки, площею 0,1000га (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125), у власність гр. ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в районі вул. Житомирської за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 02.01 (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)).

Однак, із плану земельної ділянки, який є додатком до рішення Дніпровської міської ради №107/36 від 24 жовтня 2018 року, вбачається, що Дніпровська міська рада передала у власність ОСОБА_3 частку належного на праві власності домоволодіння ОСОБА_5 та земельну ділянку під ним площею 0,1000 га за рахунок земельної ділянки площею 2 552 кв.м., що підтверджується викопіюваннями з публічної кадастрової карти земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:640:0125, позбавивши позивачку права доступу та єдиного проїзду (заїзду) до своєї частини домоволодіння, що виходить на АДРЕСА_1 .

Позивачка посилається на те, що жодних відмов від права користування на користь третіх осіб не надавала, а рішень щодо примусового припинення права користування ОСОБА_5 та вилучення із її користування у встановленому законом порядку земельної ділянки площею 0,1000 га, зміни її цільового використання з метою подальшої її передачі у власність ОСОБА_3 (стосовно якої прийнято рішення та вчинені дії з реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125), яка входить до складу земельної ділянки площею 2 552 кв.м, придатної в тому числі для сільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_1 , Дніпровською міської радою не приймалося.

Надалі, ОСОБА_3 в період із 24 квітня 2017 року по 24 липня 2017 року отримала дозвіл та погодила межі земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125), фактично накладеної на земельну ділянку під приватним домоволодінням АДРЕСА_1 , до складу якої увійшли дерева та споруди домоволодіння позивачки, проте, як зазначає ОСОБА_5 , жодних геодезичних працівників на території належного їй домоволодіння у період розробки проекту землеустрою, не було.

Також позивачка вказує на те, що надана ОСОБА_3 у власність земельна ділянка площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125), не межує із АДРЕСА_1 , у той час, як дозвіл було надано на розробку проекту «у районі вул. Житомирської».

Так, 24 липня 2017 року ОСОБА_3 погодила межі земельної ділянки зі своїм чоловіком ОСОБА_10 , який станом на 24 липня 2017 року іще не був власником суміжної земельної ділянки, та ОСОБА_11 , представником домоволодіння по АДРЕСА_2 , незважаючи на те, що власником вказаного домоволодіння за даною адресою є зовсім інша особа.

Із метою ухилення від погодження меж земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125) із ОСОБА_5 , як суміжним землекористувачем земельної ділянки площею 2 552 кв.м., за рахунок якої було виділено спірну земельну ділянку ОСОБА_3 , землевпорядна організація ТОВ «ІНФІНІТІ ЛЕНД» зазначила, що по межі з суміжною земельною ділянкою позивачки знаходиться «проїзд», проте жодних проїздів та доріг на території домоволодіння АДРЕСА_1 з квітня 1933 року не було, завжди був огород, сад, якими користувалася родина ОСОБА_12 .

Отже, посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_5 вважає, що протиправна передача земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125) у власність ОСОБА_3 без її вилучення з користування у позивачки, та подальше укладення договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки з ОСОБА_1 порушує її права, як власника нерухомого майна, яке розміщене на цій земельній ділянці, та, відповідно, перешкоджає їй належним чином реалізувати своє першочергове (пільгове) право на отримання вказаної земельної ділянки у власність (на приватизацію), на якій розташоване домоволодіння в тому розмірі, який є необхідний для його утримання.

Враховуючи викладене,з урахуваннямуточненої позовноїзаяви позивачкапросила:- визнати протиправними дії Дніпровської міської ради щодо прийняття рішень від 21 червня 2017 №201/22 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (24 особи)» в частині надання дозволу гр. ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) місце розташування земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 , орієнтовною площею земельної ділянки, га 0,1000 (п. 7 додатка до рішення міської ради) та рішення Дніпровської міської ради від 24 жовтня 2018 №107/36 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_3 у власність гр. ОСОБА_3 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; - визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 21 червня 2017 №201/22 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (24 особи)» в частині надання дозволу гр. ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) місце розташування земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 , орієнтовною площею земельної ділянки, га 0,1000 (п. 7 додатка до рішення міської ради); - визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 24 жовтня 2018 №107/36 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_3 у власність гр. ОСОБА_3 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; - визнати незаконним та скасувати запис про право власності: 32066678 від 13 червня 2019 15:39:37, вчинений державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпропетровської області Хабло К.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47426081 від 20 червня 2019 11:14:20; стосовно об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1855486312101: земельна ділянка площею 0,1 (га) з кадастровим номером 1210100000:01:640:0125; - визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 (га) з кадастровим номером 1210100000:01:640:0125, розташованої у АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; - визнати незаконним та скасувати запис про право власності: 35283194 від 31 січня 2020 13:32:23, вчинений державним реєстратором державного реєстратора: приватного нотаріуса Журавель В.Ю., Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська обл., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50915687 від 31 січня 2020 13:51:57; стосовно об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1855486312101: земельна ділянка площею 0,1 (га) з кадастровим номером 1210100000:01:640:0125; - скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1000 (га) кадастровий номер 1210100000:01:640:0125, розташованої у АДРЕСА_1 , і запис в поземельній книзі про земельну ділянку площею 0,1000 (га) кадастровий номер 1210100000:01:640:0125, розташованої у АДРЕСА_1 , та внести відомості до Державного земельного кадастру про скасування державної реєстрації та запис про набуття статусу архівної земельної ділянки площею 0,1000 (га) кадастровий номер 1210100000:01:640:0125, розташованої у АДРЕСА_1 ; - встановити факт отримання ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки (що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) площею 0,1000 га (1000 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:640:0092, право власності на яку виникло 12 листопада 2019 р., на підставі рішення Дніпропетровської міської ради №88/59 від 29 грудня 2014 року), та одержання (17 жовтня 2019 року), на цю земельну ділянку правовстановлюючих документів на ім`я спадкоємця ОСОБА_5 , у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , на якій розміщена частина домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_5 з 16 листопада 2010 року на праві приватної власності (згідно з Витягом із реєстру прав власності на нерухоме майно від 16 листопада 2010 р., №280185597, виданого КП ДМБТІ Дніпровської обласної ради на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за №689/2010 (Спадкова справа №689/2010 відкрита після смерті ОСОБА_6 )), яка входить до складу земельної ділянки площею 2552 кв. м. (1000 кв. м. + 1552 кв.м.), на якій розташоване домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_5 на праві приватної власності, як часткове здійснення реалізації ОСОБА_5 успадкованого першочергового (пільгового) права на завершення процедури приватизації земельної ділянки площею 2552 кв.м. по АДРЕСА_1 , розпочатої її матір`ю ОСОБА_6 на підставі п. а) ч.3 статті 116 ЗК України, у редакції (чинної на момент подання заяви до Дніпропетровської міської ради станом на 31 березня2006 р.), відповідно до заяви, поданої до Дніпропетровської міської ради 27 листопада 2006 року (вх. №13/9778 від 04 грудня 2006 року) і розроблених документів на оформлення земельної ділянки згідно із законодавством України, чинним станом на 31 березня2006 р. (остання редакція ЗК України станом на момент звернення до Дніпропетровської міської ради), успадкованого нею (на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2010 року, зареєстрованого у реєстрі за №689/2010 (спадкова справа №689/2010, відкрита після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та факт наявності невикористаного ОСОБА_5 станом на 17 грудня 2020 року права на безоплатну передачу (отримання, приватизації) земельної ділянки у власність, відповідно до положень ст.ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, в межах норм безоплатної приватизації); - визнати за ОСОБА_5 першочергове (пільгове) право на завершення процедури приватизації земельної ділянки (що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) площею 0,1552 га (1552 кв.м.) та одержання на цю земельну ділянку правовстановлюючих документів на ім`я спадкоємця ОСОБА_5 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , на якій розміщена частина її домоволодіння АДРЕСА_1 (частина, яка не увійшла до складу земельної ділянки площею 0,1000 га, (1000 кв.м.) з кадастровим номером 1210100000:01:640:0092), яке належить ОСОБА_5 із 16 листопада 2010 року на праві приватної власності (згідно з Витягом із реєстру прав власності на нерухоме майно від 16 листопада 2010 р., №280185597, виданого КП ДМБТІ Дніпровської обласної ради на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за №689/2010 (Спадкова справа №689/2010 відкрита після смерті матері позивачки - ОСОБА_6 )), яка входить до складу земельної ділянки площею 2552 кв.м, (1000 кв.м + 1552 кв.м), на якій розташоване домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_5 на праві приватної власності, приватизація якої розпочата її матір`ю ОСОБА_6 на підставі п. а) ч.3 ст.116 ЗК України, у редакції (чинній на момент подання заяви до Дніпропетровської міської ради станом на 31 березня2006 р.), відповідно до заяви, поданої до Дніпропетровської міської ради 27 листопада 2006 року (вх. №13/9778 від 04 грудня 2006 року) і розроблених документів на оформлення земельної ділянки згідно із законодавством України, чинним станом на 31 березня2006 р. (остання редакція ЗК України станом на момент звернення до Дніпропетровської міської ради), успадкованого нею на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2010 року, зареєстрованого у реєстрі за №689/2010 (спадкова справа №689/2010, відкрита після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що не є реалізацією конституційного права ОСОБА_5 на отримання безоплатно у власність земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації (ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачкою не було надано доказів на підтвердження того, що рішення Дніпровської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою порушує її права. Також апелянт вказує на те, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування запису про право власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки не є належним способом захисту, належним є витребування майна у добросовісного набувача. Крім того, апелянт вказує на безпідставність для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу. До того ж апелянт вказує на те, що перед тим як задовольнити позовні вимоги в частині визнання права на завершення приватизації, суд повинен був встановити, що позивачці було відмовлено у завершенні такої процедури.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 посилаючись на невідповідність висновків дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що земельна ділянка, яка була виділена ОСОБА_3 , у Державному земельному кадастрі обліковувалась, як комунальна власність, яка могла бути передана у власність інших осіб. Апелянт вказує, що позивачка після отримання у власність земельної ділянки 1210100000:01:640:0125 не зверталась до Дніпровської міської ради із заявами про приватизацію земельної ділянки поза межами цієї ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:640:0092. Крім того, апелянт зазначає, що позивачка взагалі не є та ніколи не була власником спірної ділянки, яка знаходиться поза межами виділеної позивачці ділянки, а тому її права не були порушені укладеним договором купівлі-продажу, суд безпідставно задовольнив позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада посилаючись на невідповідність висновків дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що земельна ділянка 1210100000:01:640:0125 є вільна від забудови, право власності на дану земельну ділянки до її передачі у власність ОСОБА_3 ні за ким не було зареєстровано та знаходилась у комунальній власності і була передана у власність ОСОБА_3 за рахунок земель, не переданих у власність або користування. ОСОБА_5 ніколи не зверталась до Дніпровської міської ради із клопотанням про передачу їй іншої частини земельної ділянки, розташованої поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:640:0092. Крім того, апелянт вказує, що рішення Дніпровської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не порушує права позивачки.

На вказані апеляційні скарги ОСОБА_5 надала відзиви, в яких просила оскаржуване рішення залишити без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального законів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з Витягом із реєстру прав власності на нерухоме майно №280185597, виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 16 листопада 2010 року, зазначене домоволодіння розташовано на земельній ділянці площею 2 552 кв.м..

Частина об`єктів належного на праві приватної власності позивачці домоволодіння АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці площею 1 000 кв.м. (0,1000 га), кадастровий номер 1210100000:01:640:0092, яка була надана ОСОБА_5 у власність на підставі рішення Дніпровської міської ради від 29 грудня 2014 року №88/59, яке вперше вона отримала наприкінці 2019 року разом із відповіддю Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 17 жовтня 2019 року №8/7-3010, інша частина, зокрема, її споруди №6, ворота, огород, сад - на земельній ділянці площею 1 552 кв.м, межі якої встановлені в натурі відповідно до актів від 27 листопада 2008 року та від 24 грудня 2010 року, виконаних ПП ОСОБА_13 , та відповідно до якої за заявами ОСОБА_6 від 04 грудня 2006 року за вх.№13/9778, ОСОБА_5 від 21 квітня 2011 року вх.№13/3474, від 12 травня 2014 вх.№36/2565, розпочата процедура приватизації.

Рішенням від 24 жовтня 2018 року №107/36 Дніпровська міська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений ТОВ ІНФІНІТІ ЛЕНД та умови передачі земельної ділянки, визначені під час його погодження, і передала земельну ділянку (план земельної ділянки додається), площею 0,1000га (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125), у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в районі АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 02.01 (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Вказане вище рішення Дніпровська міська рада прийняла на підставі свого рішення від 21 червня 2017 року №201/22 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (24 особи)».

На виконання рішення від 21 червня 2017 року №201/22 за клопотанням ОСОБА_3 від 24 квітня 2017 року № 36/2064 ТОВ «ІНФІНІТІ ЛЕНД» на підставі договору №103.195 від 17 липня 2017 року, виконало проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) АДРЕСА_3 , яким у кадастровому плані встановлено межі земельної ділянки, що виділяється, присвоєно кадастровий номер 1210100000:01:640:0125, дані про земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру і ділянка зазначена на публічній кадастровій карті України.

Встановлено, що за результатами виконання топографо-геодезичних робіт ТОВ «Центр геодезії та картографії» складено ситуаційні плани земельної ділянки М1:500 та зйомки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , плани М1:500, ситуаційні плани земельних ділянок з кадастровим номерами 1210100000:01:640:0126 та 1210100000:01:640:0125, розташованих у АДРЕСА_1 , згідно з якими земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:01:640:0125, яка передана ОСОБА_3 , накладається на земельну ділянку площею 1 552 кв.м, яка знаходиться під спорудами домоволодіння ОСОБА_5 , та огороджена огорожею з в`їзними воротами збоку провулку Житомирського та є суміжною із земельною ділянкою позивача площею 1 000 кв.м., кадастровий номер 1210100000:01:640:0092.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (частини перша, друга, четверта).

ОСОБА_5 частину домоволодіння АДРЕСА_1 успадкувала після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , іншу частину домоволодіння позивачка отримала у власність на підставі договору про розподіл спадкового майна після смерті матері, укладеного між спадкоємцями ОСОБА_5 та ОСОБА_14 , посвідченого 23 жовтня 2010 державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н.С..

Згідно зі Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02 березня 2004 року, мати позивачки ОСОБА_6 успадкувала вказане домоволодіння від свого чоловіка ОСОБА_7 , який відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 травня 1993 року, успадкував від своєї матері - ОСОБА_8 , яка разом зі своїм чоловіком, ОСОБА_9 17 квітня 1933 року стали його власниками на підставі Умови про обмін хатами та левадами, посвідчену та зареєстровану в Ломівській сільраді 20 квітня 1933 року, відповідно до якої було передано хату та леваду (присадибна ділянка), та право користування земельною ділянкою, огород.

Згідно з Умовою про обмін хатами та левадами від 17 квітня 1933 року, укладеної між ОСОБА_9 та ОСОБА_15 , її сином - ОСОБА_16 , посвідченої Ломівською сільрадою 20 квітня 1933 року, сторони зробили добровільний обмін хатами, та левадами, де ОСОБА_9 власну глиняну хату, цинкова криша залізна, яка розташована с. Ломівка друга сотня та межею між ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , обміняв із ОСОБА_15 та ОСОБА_19 на хату ОСОБА_20 , яка міститься с. Ломівка межею між ОСОБА_21 одного боку та другого боку Повзло. Хата глиняна крита соломою. Угода скріплена підписами членів двора АДРЕСА_4 -петровської м.ради 1) ОСОБА_9 ; 2) ОСОБА_8 ; члени двора 3-ї сотні Д-петровської м.ради: 1) Замковий; 2) ОСОБА_20 ; у присутності свідків.

Отже, вперше межі домоволодіння визначено в Умові про обмін хатами та Левадами від 17 квітня 1933 року: домоволодіння з одного боку межувало з родиною ОСОБА_22 , з іншого Пені.

Відповідно до Генерального плану (схеми з Генплану селища Орджонікідзе) М:500, садибної ділянки № НОМЕР_1 , станом на 01 грудня 1948, власником якої була ОСОБА_8 на підставі Умови про обмін хатами та левадами, домоволодіння АДРЕСА_5 було розташоване на земельній ділянці площею 5 652 кв.м. (0,5652 га), під житловими будівлями 50 кв.м (0,005 га), під нежитловими 20 кв.м (0,002 га) (загальна площа ділянки, яка зайнята будівлями 70 кв.м (0,007 га)); під двором було у фактичному користуванні 410 кв.м. (0,041га), під фруктовим садом 1293 кв.м. (0,1293га), під городом 3879 кв.м. (0,3879), до складу домоволодіння входили А-1 житловий будинок, а-1 сені; Б-1 сарай; В-1 сарай; в-2 погріб; №-1 колодязь; №-2 огорожа по периметру (т.4, а.с.48).

У подальшому, рішенням Виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області №40/10 від 12 січня 1990 року затверджено акт приймання житлового будинку, житлові кімнати площею 33,3 кв.м, сараї Б, Г, К, Д, погреб, гараж 3, та визнано за ОСОБА_8 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Виконавчий комітет Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області прийняв вказане рішення на підставі акту обстеження та у своєму рішенні № 40/10 від 12 січня 1990 року зазначив, що гр. ОСОБА_8 у 1935 році на земельній ділянці по АДРЕСА_1 побудувала житловий будинок, документи на який відсутні. У 1971 році, була зроблена прибудова А-І, враховуючи наявність погодження архітектора на оформлення домоволодіння АДРЕСА_1 .

Цим рішенням №40/10 від 12 січня 1990 року було встановлено та погоджено межі домоволодіння, та існуючі межі земельної ділянки площею 2552 кв.м., на якій розташоване домоволодіння між ОСОБА_23 ( АДРЕСА_6 ) та ОСОБА_24 ( АДРЕСА_7 ).

Матеріали справи містять власноруч складені розписки від 09 грудня 1989 та від 15 грудня 1989 погодження меж між домоволодінням по АДРЕСА_1 - суміжними землекористувачами - гр. ОСОБА_25 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_24 ( АДРЕСА_7 ), та довідку квартального комітету Виконкому АНД району м. Дніпропетровська від 14 листопада 1989 року, про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , огороджена парканом, сірого кольору, пішохідна доріжка та відповідний номерний знак з нічним освітленням.

Відповідно до рішення Виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області №40/10 від 12 січня 1990 року, акту від 01 березня 1990 року, ОСОБА_8 отримала Свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від 01 березня 1990 року.

На підставі вказаних документів 01 березня 1990 року було здійснено реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_8 на домоволодіння по АДРЕСА_1 технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу № 529 за реєстровим номером 143.

Висновком про реєстрацію домоволодіння АДРЕСА_8 , який міститься в інвентаризаційній справі, встановлено, що домоволодіння в АДРЕСА_1 розташоване на площі земельної ділянки розміром 2552кв.м. та складається з одного будинку (33,3) основних будов, які належать на праві власності ОСОБА_8 ..

До часу набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Державна реєстрація права на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України від 07 лютого 2002 № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 18 лютого 2002 № 157/6445 з подальшими змінами.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будівлі та споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом та Законом України від 01 липня 2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року №449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність) було вперше встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва.

Тобто, до 05 серпня 1992 року не передбачалася процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності. Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року житлових будинків вимогам законодавства, будівельним нормам та державним стандартам і правилам, зокрема, для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 30 липня 2012 року).

Із Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах, селищах міського типу УРСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української УРСР 31 січня 1966, погодженої заступником Голови Верховного Суду УРСР від 15 січня 1966, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 № 56 вбачається, що державній реєстрації підлягали лише будинки та домоволодіння в межах міст і селищ міського типу, будинки ж, розташовані у селах реєстрації не підлягали.

Відповідно до пунктів 10, 12, 13 Розділу III даної Інструкції при відсутності правовстановлюючих документів, які зазначені в цій Інструкції (додаток №1), зацікавлена юридична або фізична особа (установа, підприємство, організація, громадянин, колгоспний двір) подає до виконкому місцевої Ради депутатів трудящих заяву про оформлення права власності на будинок або домоволодіння і видачу свідоцтва про це.

Для вирішення питання про можливість оформлення права власності (пункт 10) виконком місцевої Ради депутатів трудящих доручає бюро технічної інвентаризації вчинити відповідні дії.

Бюро технічної інвентаризації на підставі зібраних матеріалів, а також матеріалів, поданих заявником, складає мотивований висновок про те, чи належить будівля заявнику, і подає його виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, який виносить відповідне рішення (пункт 13).

Відповідно до пункту 20 Інструкції при наявності господарських книг сільської Ради депутатів трудящих бюро технічної інвентаризації складає списки будинків та домоволодінь, які належать громадянам або колгоспним дворам. На підставі рішення виконкому місцевої Ради депутатів трудящих про оформлення права власності на будинок (домоволодіння) власникові видається свідоцтво про це (додаток № 2, 2-а), або реєстраційне посвідчення (додаток № 3, 3-а).

Пленум Верховного Суду України у п.9 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04 жовтня 1991 роз`яснив, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оформлення права власності за ОСОБА_8 , відповідно до діючого на той час законодавства, на домоволодіння АДРЕСА_1 з видачею відповідного Свідоцтва про право особистої власності від 01 березня 1990, свідчить про перебування у спадкодавців позивачки земельної ділянки площею 2 552 кв.м. у законному користуванні.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України).

Частина 2 ст. 120 ЗК України закріплює принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

За приписом цієї частини визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.

Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.

Таким чином, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній (пункти 8.16 і 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, пункт 49 Постанови Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 по справі № 263/6022/16-ц).

Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що право користування земельною ділянкою разом із переходом прав на домоволодіння перейшли до позивачки ОСОБА_5 відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2010 року та договору про розподіл спадкового майна від 23 жовтня 2010 року, а тому вона є, фактично, четвертим за чергою, починаючи із 1933 року, постійним землекористувачем земельної ділянки площею 2552кв.м. під розміщеним на ній домоволодінням, яке вона успадкувала.

Встановивши вказані обставини справи, та здійснивши аналіз наведених положень Земельного кодексу України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право користування земельною ділянкою площею 2552кв.м. під домоволодінням за адресою АДРЕСА_1 , було набуте в установленому законом порядку, а тому не втрачається та зберігається за позивачкою до його належного переоформлення, оскільки право користування земельною ділянкою, отримане до набрання чинності новою редакцією Земельного кодексу України, визнається державою в повному обсязі.

Після набрання чинності новою редакцією Земельного кодексу України, підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені в ст.141 Земельного кодексу України, серед яких, зокрема а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність добровільної відмови спадкодавців чи самої ОСОБА_5 від права користування земельною ділянкою площею 2552 кв.м. під домоволодінням, а також не містить доказів вилучення земельної ділянки, як це визначає ЗК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 зазначила, що громадяни не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Така позиція відповідає і висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Згідно із ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до положень ст.ст. 141, 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Статтею 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Не можуть передаватися у власність земельні ділянки, які уже перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб. Такі земельні ділянки можуть бути передані у власність лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законодавством.

Встановивши відсутність будь-яких рішень про припинення права користування та вилучення із користування ОСОБА_5 частини земельної ділянки площею 0,1000 га, яка входить до складу земельної ділянки площею 0,2552 га за адресою: АДРЕСА_1 , із метою подальшої її передачі у власність ОСОБА_3 , а також відсутність добровільної відмови позивачки або спадкодавців позивачки від цієї земельної ділянки, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги доводи Дніпровської міської ради та ОСОБА_3 , що об`єкт права власності позивачки розміщено тільки на земельній ділянці площею лише 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:01:640:0092), а частина земельної ділянки (поза межами ділянки кадастровий номер 1210100000:01:640:0092) була вільною від забудови до передачі її у власність ОСОБА_3 .

Крім того, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що не підлягають передачі земельні ділянки комунальної власності або права на них, зокрема, у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель та споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до вимог ст.188 ЦК України, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 2 Розділу ІІ Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах, селищах міського типу УРСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української УРСР 31 січня 1966, погодженої заступником Голови Верховного Суду УРСР від 15 січня 1966, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 № 56 об`єктами реєстрації є будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі.

В абзаці 3 частини 2 Розділу ІІ вказаної вище Інструкції було визначено, що під домоволодінням розуміється два і більш будинків з приналежними до них надвірними будівлями (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці під одним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.

Відповідно до пп.4 пункту 1 Розділу ІІ Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 №127 (далі- Інструкція № 127) господарські (допоміжні) будівлі (сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, сміттєзбірники тощо) та споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо) підлягають технічній інвентаризації в складі основної будівлі.

Підпунктами 1, 2, 3 пункту 3 Розділу ІІ цієї Інструкції № 127 передбачено, що до будинків садибного типу належать малоповерхові житлові будинки та домоволодіння, розташовані на присадибних ділянках у межах садибної забудови населених пунктів, одноквартирні житлові будинки, котеджі, особняки, блоковані.

Характерними допоміжними приміщеннями будинків є: передпокій, кухня, коридор, веранда, вбиральня, санвузол, ванна кімната, комора, приміщення для автономної системи опалення (котельня, топкова), пральня, гардеробна, зимовий сад тощо.

На присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються допоміжні (господарські) будівлі (сараї, хліви, літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо).

Статтею 181 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

В пункті 1.2 Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Міністерства юстиції України №660/5 від 14 квітня 2009, що були чинні на момент здійснення державної реєстрації права власності на домоволодіння за позивачем, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України від 07 квітня 2014 №599/5 визначено, що при здійсненні державної реєстрації прав власності на нерухоме майно слід ураховувати частину першу статті 186 ЦК України, згідно з якою річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Так, приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, а тому є залежною від головної речі і має допоміжний статус. За загальним правилом приналежність наслідує долю головної речі. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарського призначення речі. І приналежність, і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а приналежність - допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна речі утворюють одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ. Водночас державній реєстрації підлягає право власності на головну річ, а витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно має містити інформацію про приналежну річ у розділі "опис нерухомого майна".

З огляду на викладені вище положення законодавства, домоволодіння є складною річчю із великою кількістю складових частин, котрі пов`язані спільним призначенням і які не можуть бути відокремлені без їх пошкодження або істотного знецінення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державна реєстрація права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 свідчить, що їй належать на праві приватної власності всі приналежності та складові частини цього домоволодіння, а тому виділення або поділ такого нерухомого майна на окремі об`єкти нерухомого майна є неможливим.

Відтак, споруди, які включають в себе огорожу, ворота, вимощення, колодязь, колонку, цоколь, вигрібну яму є приналежністю житловому будинку літ. А-1 площею житловою площею 33,3 кв.м, загальною площею 65,3 кв.м та виконують допоміжну (обслуговуючу) функцію вказаного будинку і знаходяться на земельній ділянці площею 2552 кв.м., а огорожа по периметру цієї земельної ділянки свідчить про те, то саме ця площа земельної ділянки є необхідною для обслуговування даного об`єкту нерухомості домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачці на праві приватної власності.

При цьому, висновком судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою №2801/2802/2803-20 від 07 серпня 2020 року встановлено, що відповідно до планів земельних ділянок (збірного кадастрового плану) до кадастрового плану М1:500, М1:300, виготовленого у 2020 році ТОВ Центр геодезії та картографії земельна ділянка за кадастровим номером 1210100000:01:640:0125, площею 0,0885 га (в таких розмірах від т.6 до т.3 - 21,28 м., від т.3 до т.20 - 43,28 м, від т. 20 до т. 12 - 20,42 м, від т.12 до т.6 41,86 м) накладається на земельну ділянку 2 552 кв.м. (1000+1552) за адресою, АДРЕСА_1 , відповідно до схеми земельної ділянки згідно з технічною документацією на домоволодіння, плану земельної ділянки площею 1 552 кв.м., яка перебуває на стадії приватизації, що є додатком до акту встановлення існуючих меж земельної ділянки в натурі 2008 року, 2010 року, виконаного ПП ОСОБА_13 (пункт 1).

Згідно з дослідницькою частиною висновку судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 2801/2802/2803-20 від 07 серпня 2020 року, відповідно до плану технічного паспорта на садибний (індивідуальний житловий будинок) АДРЕСА_1 від 10 квітня 2013 року все домоволодіння площею 2 552 кв.м (0,1000 га+0,1552 га) оточене огорожею.

У назві будинку, господарських будівель та споруд (експлікації), у тому числі, зазначено споруди № 9-1, де №6 огорожа зі сторони АДРЕСА_1 від т.19 до т.21 становить 21,00 м та зі сторони АДРЕСА_2 , від т.21 до т.6 становить 45,16 м, яка розміщена на земельній ділянці, що передавалась у власність ОСОБА_3 , та належить на праві власності ОСОБА_5 .. Зі сторони провулка Житомирського є в наявності ворота та заїзд.

Разом із тим, огорожа, яка б відмежовувала на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , окремо будівлі та споруди і окремо город - відсутня.

В актах встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі за адресою АДРЕСА_1 від 27 листопада 2008 року та від 24 грудня 2010 року, зазначено землекористувача ОСОБА_5 та погоджено межі з суміжними землекористувачами земельних ділянок: від А до Б - АДРЕСА_1 , від Б до В - вул. Житомирська, 92, від В до Г - пров. Житомирський, від Г до А - пров. Житомирський, 4, від Д до А - вул. Житомирська, 86 а.

Матеріали інвентаризаційної справи домоволодіння АДРЕСА_1 , містять описи встановлених меж земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 1552 кв.м та 1000 кв.м, які впритул розташовані одна до одної, мають спільну межу, виготовлені ПП ОСОБА_13 на ім`я матері позивачки ОСОБА_6 , погоджені з нею.

Також, витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки та Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку свідчать, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:01:640:0125, площею 1000 кв.м., яка передана ОСОБА_3 , внаслідок її накладення на земельну ділянку площею 1 552 кв.м під домоволодінням позивачки межує із:

- земельною ділянкою площею 869 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 (суб`єкти права власності на домоволодіння ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 );

- земельною ділянка площею 0,0554 га з кадастровим номером 1210100000:01:640:0054 за адресою АДРЕСА_9 (суб`єкт права власності на земельну ділянку - ОСОБА_29 );

- земельною ділянкою площею 0,1000 га з кадастровим номером 1210100000:01:640:0053, за адресою АДРЕСА_9 (суб`єкт права власності на земельну ділянку ОСОБА_29 );

- земельною ділянкою площею 0,1000 га з кадастровим номером 1210100000:01:640:0097 за адресою АДРЕСА_1 (суб`єкт права власності на земельну ділянку ОСОБА_24 );

- земельною ділянкою площею 0,1000 га з кадастровим номером 1210100000:01:640:0092 за адресою АДРЕСА_1 (частина домоволодіння позивачки).

З інформації з Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок, які межують з домоволодінням АДРЕСА_1 станом на 04 червня 2020 року вбачається, що з позивачкою, як суміжним користувачем земельної ділянки площею 1 552 кв.м під домоволодінням АДРЕСА_1 , також узгоджувались межі при встановленні меж земельної ділянки площею 0,0554 га з кадастровим номером 1210100000:01:640:0054 з цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_9 .

Встановлено, що під час виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_3 з кадастровим номером 1210100000:01:640:0125 межі земельної ділянки із вказаними вище суміжними землекористувачами не погоджувалися та в липні 2017 року роботи зі встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не проводилися.

Так, свідок ОСОБА_14 , який був допитана в суді першої інстанції повідомила суду, що через необхідність підготовки до річниці з дня, коли помер її батько ОСОБА_7 , та необхідність приймання значної кількості людей у домоволодінні, де мешкав батько, вона перебувала у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 , наприкінці липня 2017 року, в тому числі і 24 липня 2017 року, в день, коли за матеріалами технічної документації із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_3 із кадастровим номером 1210100000:01:640:0125 погоджувалися межі, та окрім неї та їх знайомих, які допомагали у дворі домоволодіння АДРЕСА_1 , жодних інших людей, в тому числі і геодезичних робітників, не було, адже домоволодіння по периметру огороджене парканом та перебуває у приватній власності.

Натомість у затвердженій технічній документації наявний Акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_3 від 24 липня 2017 року, відповідно до якого представником ТОВ БАЗИС-СТАНДАРТ сертифікованим інженером-геодезистом Веселовим Г.М. у присутності гр. ОСОБА_3 , а також власників (користувачів) суміжних земельних ділянок: АДРЕСА_2 ОСОБА_11 , у районі вул. Житомирської ОСОБА_10 , проведено встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Однак, гр. ОСОБА_11 відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (Інформаційна довідка №211274326 від 03 червня 2020), не є власником домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 , та ОСОБА_10 , який згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1212908242020 від 13 лютого 2020 року станом на 24 липня 2017 року не був власником земельної ділянки у районі вулиці Житомирської кадастровий номер 1210100000:01:640:0126.

Відповідно до графічних матеріалів до опису меж згідно з кадастровим планом земельної ділянки, планом встановлення меж земельної ділянки, яка була надана у власність гр. ОСОБА_3 , земельна ділянка (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125) межує: від А до Б із провулком Житомирським, від Б до В із АДРЕСА_2 (гр. ОСОБА_11 ), від В до Г проїзд, від Г до А у районі вул. Житомирської (гр. ОСОБА_10 ).

З аналізу наявних у справі графічних матеріалів, схем і планів суд вірно зауважив, що з вул. Житомирською надана відповідачці ОСОБА_3 у власність земельна ділянка взагалі не межує, водночас, як дозвіл було надано на розробку проекту «у районі вул. Житомирській» та погоджено межу від Г до А у районі АДРЕСА_1 .

Окрім цього, згідно з дослідницькою частиною висновку судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою №2801/2802/2803-20 від 07 серпня 2020 року проїздів на земельну ділянку за кадастровим номером 1210100000:01:640:0125 від В до Г відповідно до фрагменту Генерального плану м. Дніпро М1:500, як вказано у графічних матеріалах проекту землеустрою ТОВ ІНФІНІТІ ЛЕНД щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 , не існує, в тому числі, від т.6 до т.3 розміром 21,28 м згідно з планами земельних ділянок М1:500, М1:300, виготовленого ТОВ «Центр геодезії та картографії», відповідно до плану земельної ділянки (збірного кадастрового плану), виготовленого ТОВ «Центр геодезії та картографії» між земельною ділянкою за кадастровим номером 1210100000:01:640:0092 та земельними ділянками за кадастровими номерами 1210100000:01:640:0126 та 1210100000:01:640:0125 будь-який проїзд відсутній. Не містили проїзд і плани земельних ділянок згідно технічних паспортів на будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 від 22 листопада 1989 року, від 31 жовтня 2003 року, від 09 липня 2010 року, від 10 квітня 2013 року.

Відсутність проїзду по межі від В до Г земельної ділянки за кадастровим номером 1210100000:01:640:0125, підтверджено також викопіюваннями з публічної кадастрової карти суміжних земельних ділянок зі спірною земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125).

Так, суміжна земельна ділянка площею 0,0554 га із кадастровим номером 1210100000:01:640:0054 з цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_9 ( ОСОБА_29 ) межує не з проїздом, а згідно з витягом із Державного земельного кадастру від А до Б - з домоволодінням АДРЕСА_1 , від Б до В - з домоволодінням по АДРЕСА_1 .

Також земельна ділянка площею 0,1000 га із кадастровим номером 1210100000:01:640:0053 за адресою АДРЕСА_9 ( ОСОБА_29 ) межує не з проїздом, а згідно з витягом з Державного земельного кадастру від А до Б межує з АДРЕСА_1 , від Б до В - з АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:01:640:0092), від В до Г - з АДРЕСА_9 , від Г до А - з вул. Житомирською, 86 (1210100000:01:640:0055).

Отже, зі встановлених вище обставин слідує, що по межі від В до Г земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125) - проїзд відсутній, суміжним землекористувачем межі В-Г, як на час складення акту від 24 липня 2017 року, так і на теперішній час є позивачка ОСОБА_5 , як власник суміжної земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:01:640:0092), а тому повинна була погоджувати акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125) в натурі (на місцевості) по межі від В до Г.

При цьому встановлено, що із відповідною пропозицією щодо погодження меж земельної ділянки до неї ніхто не звертався, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування.

Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками (такий правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 у справі №351/1781/17).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376 (яка була чинною на момент розроблення проекту землеустрою ТОВ «ІНФІНІТІ ЛЕНД» за замовленням ОСОБА_3 , та втратила чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 13 серпня 2021 №127) (далі Інструкція № 376).

Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі (пункт 112 Порядку № 1051).

Відповідно до положень ст. 55 ЗУ «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року (у редакції, чинній на час звернення позивачки з позовом до суду), встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Пунктом 3.12 Інструкції №376 передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Згідно з п. 1.3 Інструкції №376 виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Пунктом 3.12 Інструкції № 376 встановлено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Разом із тим, у цій справі встановлено, що фактично роботи із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:640:0125 в натурі (на місцевості) 24 липня 2017 року, не проводилися, як і не проводилися роботи із погодженням меж зазначеної земельної ділянки, яку у подальшому передано у власність ОСОБА_3 .. Адже проведення вказаних робіт, якщо б вони проводилися, мали б наслідком порушення права приватної власності позивачки на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке огороджене по периметру парканом, а до позивача, як до землекористувача по фактичному розміщенню домоволодіння ніхто не звертався, через що, останній не було відомо про обставини формування земельної ділянки зі складу її домоволодіння.

Відповідно до п.6 висновку судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою №2801/2802/2803-20 від 07 серпня 2020 року, наданий на дослідження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_3 виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінітленд» 2017 року, не відповідає вимогам щодо складу, змісту відповідної нормативно-технічної документації з питань здійснення землеустрою, а саме: ст. 50 ЗУ «Про землеустрій», ст.ст. 118, 186-1, 198 ЗК України, Додатку 4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінета Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, Додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18 травня 2010 № 76, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 за № 391/17686, а отже не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.

Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недобросовісне виконання набувачем земельної ділянки ( кадастровий номер 1210100000:01:640:0125) ОСОБА_3 , обов`язків щодо узгодження меж із користувачами та власниками суміжних земельних ділянок, що призвело до неправомірного формування земельної ділянки площею 1 000 кв.м., так як фактичне положення земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:640:0125, яка передана ОСОБА_3 за рішенням Дніпровської міської ради від 24 жовтня 2018 №107/36, не відповідає кадастровій межі 1210100000:01:640:0125.

При цьому, відповідачами не було доведено жодним доказом наявність іншої земельної ділянки за адресою в районі АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125), яку передано у власність ОСОБА_3 , ніж тієї, яка знаходиться в межах земельної ділянки площею 1 552 кв.м, яка перебуває у користуванні позивачки та на якій знаходяться об`єкти домоволодіння, що належать на праві приватної власності ОСОБА_5 ..

Отже, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що розроблена технічна документація із землеустрою щодо спірної земельної ділянки ОСОБА_3 (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125) не відповідає вимогам діючого земельного законодавства і не могла бути підставою для реєстрації цієї земельної ділянки у державному земельному кадастрі та передачі її у власність ОСОБА_3 ..

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України, п. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року Європейський суд з прав людини зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. ЄСПЛ вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. У свою чергу ЄСПЛ зазначає, що вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Встановлено, що ОСОБА_5 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 , у тому числі споруд, які включають в себе огорожу, ворота, та входять в опис нерухомого майна, що належить позивачці та складають з ним єдине ціле, а тому на них розповсюджуються норми законодавства про неприпустимість обмеження права власності.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання акта органом державної влади або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Відповідно до п. «г» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Підставами для визнання незаконним акта органу місцевого самоврядування є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 14 травня 2020 у справі №927/580/19, від 14 січня 2020 у справі №910/15058/18, від 15 січня 2020 у справі №925/361/19, від 05 грудня 2019 у справі №914/73/18.

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №128/2949/17).

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання акта органом державної влади або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Встановивши, що в користування позивачки разом із спадковим домоволодінням перейшла земельна ділянка для обслуговування цього нерухомого майна площею 2 552 кв.м, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність передачі Дніпровською міською радою земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125) зі складу земельної ділянки площею 2 552 кв.м сільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_3 , без її вилучення із користування у позивачки та припинення права користування, без прийняття рішення про зміну цільового використання цієї земельної ділянки.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України та ч. 10 ст. 24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Встановивши, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:640:0125, розташованої у АДРЕСА_1 , була проведена на підставі спірного рішення, яке підлягає скасуванню, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно підлягає скасуванню і державна реєстрація земельної ділянки площею 0,1000 (га), кадастровий номер 1210100000:01:640:0125, розташованої у АДРЕСА_1 , і запис в поземельній книзі про земельну ділянку площею 0,1000 (га) кадастровий номер 1210100000:01:640:0125, розташованої у АДРЕСА_1 .

Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказана державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:640:0125 позбавляє позивачку закінчити приватизацію та унеможливлює реєстрацію за нею права власності на земельну ділянку, що є порушенням її прав і вказує на незаконність такої державної реєстрації земельної ділянки.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Відповідно до абз. 8 п. 5.4 Рішення Конституційного Суду України у справі за поданням 51 народного депутата щодо конституційності положень статті 92 п. 6 розділу Х «Перехідні положення» земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року, справа №1-17/2005 однією з підстав набуття громадянином права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає в безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян.

Встановлено, що ОСОБА_6 розпочала процедуру приватизації земельної ділянки площею 0,2552 га (0,1000 га та 0,1552 га) по фактичному розміщенню приватного домоволодіння АДРЕСА_1 , відповідно до заяви від 04 грудня 2006 року за вх. № 13/9778, поданою нею до Дніпропетровської міської ради 27 листопада 2006 року відповідно до вимог чинного на момент подання законодавства України та місцевих нормативно-правових актів, по якій будь-яких рішень Дніпровською міською радою про відмову у безоплатній передачі їй у власність не приймалось.

ОСОБА_5 23 грудня 2008 року за вх.№13/15986 (т.6, а.с.138) також надала до Дніпровської міської ради заяву, в якій просила розглянути питання про виділення їй земельної ділянки площею 0,1 га поряд з АДРЕСА_1 , під будівництво житлового будинку, яка межує з домоволодінням її матері ОСОБА_6 та домоволодінням АДРЕСА_7 . Жодних остаточних рішень по ній не приймалось.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Конституція України (стаття 13) не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Однією з підстав набуття громадянином права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає в безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян.

На момент звернення до Дніпропетровської міської ради із заявою про приватизацію земельної ділянки спадкодавець ОСОБА_6 , згідно з посвідченням від 07 серпня 1998, серії НОМЕР_2 мала статус ветерана праці, та дитини війни (посвідчення № НОМЕР_3 ), що відповідно до п. 7 ч. 1 ст.7 ЗУ №3721-ХІІ від 16 грудня 1993 «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» та абз. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» та мала переважне право на відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Крім цього, факт початку процедури приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 , та звернення ОСОБА_6 до Дніпропетровської міської ради із заявою щодо приватизації земельної ділянки площею 2 552 кв.м підтверджено показами свідка ОСОБА_14 , яка зазначила про вихід на територію земельної ділянки геодезистів, здійснення робіт по встановленню меж земельної ділянки, оформлення документів землевпорядною організацією ТОВ "Квартал" та сплату ОСОБА_6 вартості проведених робіт і виготовлення документів.

Приватизація земельних ділянок була врегульована Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет), у пункті 1 якого постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України.

Встановлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Пунктом 6 Декрету (втратив чинність на підставі Кодексу № 2768-III від 25 жовтня 2001) було зупинено дію частини другої статті 17 і статті 23 Земельного кодексу України щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

Згідно з Декретом, землі передавалися громадянам без розробки землевпорядної документації, тобто без належного вимірювання площі, меж та уточнення місця розташування земельних ділянок. А їхні власники могли здійснювати їх відчуження, навіть не маючі державних актів на право приватної власності.

При цьому, п. 6 Постанови Верховної Ради Української РСР №563-ХІІ від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу» містить вимоги про необхідність переоформлення до 15 березня 1994 року громадянами, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР права на володіння або користування землею. Зазначений строк неодноразово продовжувався постановами Верховної Ради України, зокрема Постановою №1492-IV від 17 лютого 2004 строк дії п. 6 Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу» переоформлення документів на землю було продовжено до 01 січня 2008 року.

Однак, Рішенням Конституційного Суду України у справі за поданням 51 народного депутата щодо конституційності положень статті 92 п. 6 розділу Х «Перехідні положення» земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року, справа №1-17/2005, визнано неконституційним положення п.6 Постанови ВР УРСР «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року, згідно з яким громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію ЗК, повинні до 15 березня 1994 року оформити право користування землею або право на володіння.

Це означає, що громадяни, які набули земельні ділянки у користування до 15 березня 1992 року, коли був введений у дію Земельний кодекс УРСР від 18 грудня 1992 року, але не мають документів, що посвідчують набуті права користування земельними ділянками, вважаються такими, що набули такі права законно, тобто у повній відповідності до вимог земельного законодавства, яке було чинним у попередні періоди по 14 березня 1992 року включно.

Отже, право на приватизацію спірної земельної ділянки ОСОБА_6 розпочала у встановленому законом порядку, проте не завершила процес приватизації у зв`язку зі своєю смертю.

Оскільки ОСОБА_5 є спадкоємцем за законом після смерті матері ОСОБА_6 , колегія суддів погоджується з висновком про те, що позивачка набула право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали попередньому спадкодавцю, на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України. До складу спадщини входить, у тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочала за життя у встановленому законом порядку та не завершила у зв`язку зі смертю.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги твердження відповідачів, що позивачка ніколи не зверталась до Дніпровської міської ради із клопотанням про передачу їй іншої частини земельної ділянки, розташованої поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 121010000:01:640:0092, оскільки вказане спростовується матеріалами справи.

Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_5 права на завершення приватизації земельної ділянки площею 0,1552 га (1552 кв.м) під спорудами домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , які не увійшли до складу земельної ділянки площею 0,1000 га (1000 кв.м) із кадастровим номером 1210100000:01:640:0092 та одержання на цю земельну ділянку правовстановлюючих документів на ім`я спадкоємця, відповідно до заяви, поданої до Дніпропетровської міської ради 27 листопада 2006 року за вх.№13/9778 від 04 грудня 2006 року, і розроблених документів на оформлення земельної ділянки згідно із законодавством України, чинним станом на 31 березня 2006 року.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ОСОБА_3 з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі №674//31/15-ц, що майно може бути витребуване у особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, та враховуючи, що позивач не є власником земельної ділянки, а тому її права не були порушенні укладенням договору купівлі-продажу, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч.ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (правова позиція, викладена у постанові Верховного суду від 15.09.2021 у справі № 202/7607/14-ц).

Перехід права власності на спірну земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:01:640:0125), який відбувся 31 жовтня 2020 року, є очевидно недобросовісним та зводиться до зловживання правом ОСОБА_3 , що свідчить про недійсність правочину.

ОСОБА_3 в момент відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу 31 жовтня 2020 року ОСОБА_1 була обізнана про знаходження на спірній земельній ділянці об`єктів домоволодіння позивачки ОСОБА_5 , діяла недобросовісно та зловживаючи правами, оскільки вчинила оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки, який порушує права позивачки, як власника нерухомого майна, що розміщене на ній, та, відповідно, перешкоджає їй належним чином реалізувати своє право на отримання вказаної земельної ділянки у власність, на якій розташоване домоволодіння, шляхом завершення права приватизації земельної ділянки, площею 0,1552 га (1552 кв.м) та одержання правовстановлюючих документі на землю на ім`я спадкоємця.

Вказане свідчить про наявність правових підстав для визнання зазначеного вище договору купівлі-продажу недійсним.

Таким чином, встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Доводи апелянтів в скаргах про те, що позивачкою не було надано доказів на підтвердження того, що рішення Дніпровської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою порушує її права, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування запису про право власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки не є належним способом захисту, належним є витребування майна у добросовісного набувача, - колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що право користування земельною ділянкою площею 2552кв.м. під домоволодінням за адресою АДРЕСА_1 , було набуте позивачкою в установленому законом порядку, а тому не втрачається та зберігається за нею до його належного переоформлення. Колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги є належними способами захисту прав позивачки, а їх задоволення відновить порушені права останньої.

Твердження апелянтівпро те,що земельнаділянка,яка булавиділена ОСОБА_3 ,у Державномуземельному кадастріобліковувалась,як комунальнавласність,яка моглабути переданау власністьінших осіб, позивачкане зверталасьдо Дніпровськоїміської радиіз заявамипро приватизаціюземельної ділянкипоза межамицієї ділянкиз кадастровимномером 1210100000:01:640:0092,а такожте,що позивачкавзагалі неє таніколи небула власникомспірної ділянки,яка знаходитьсяпоза межамивиділеної позивачціділянки,а томуїї праване булипорушені укладенимдоговором купівлі-продажу,суд безпідставнозадовольнив позовв частинівизнання недійснимдоговору купівлі-продажу,колегіям суддіввважає безпідставнимита такими,що зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Крім того, вказані доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Інші твердження апелянтів колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційних скарг без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачені апелянтами суми судового збору за подання апеляційних скарг поверненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровська від19грудня 2022року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко