Рішення

від 30.06.2023 по справі 910/3818/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.06.2023Справа № 910/3818/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мустанг транс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик»

про стягнення 126382,70 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мустанг транс» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з указаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» (далі - відповідач) боргу та санкцій за договором надання та організації послуг № ЕП-00077 від 12.01.2015 (далі - Договір), разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань повністю та вчасно оплатити надані йому послуги з перевезення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі вказаного Договору позивачем за замовленнями відповідача у період з 09.02.2021 до 12.07.2021 було надано транспортні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 98000 грн, за які останній не розрахувався в установлені Договором строки. Позивачем за період прострочення та станом на 19.05.2022 на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і пункту 4.13 Договору нараховані відповідачу інфляційні втрати у загальній сумі 11980,79 грн та пеню у загальній сумі 16401,28 грн.

Відповідач позов не визнав у зв`язку із пропуском позивачем спеціального строку позовної давності встановленого частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України (далі - ГК України), і тому просив у позові відмовити на підставі частини 4 статті 267 ЦК України. При цьому, відповідачем не висунуто заперечень проти фактичних обставин здійснених позивачем перевезень, наведених у позові сум, періодів оплати та прострочення. У відзиві на позов відповідач звернув увагу, що у спірних правовідносинах він виступав як посередницьке підприємство (експедитор) із правами та обов`язками, що передбачені для вантажовідпривників та вантажоодержувачів.

У відповіді на відзив позивач вказав, що відповідач умисно без будь-яких пояснень та попереджень тривалий термін не виконує свої зобов`язання щодо сплати послуг наданих позивачем. Вказав, що, на його думку, між сторонами склалися правовідносини транспортного експедирування, а тому положення щодо скороченої позовної давності, встановленої частиною 5 статті 315 ГК України, до спірних правовідносин не повинні застосовуватися. Наголосив, що за Договором та транспортними накладними відповідач має статус експедитора, а в товаро-транспортних накладних вказано вантажовідправниками та вантажоодержувачами третіх осіб, а відповідач вказаний як перевізник, із зазначенням даних водія позивача. Вважає, що він звернувся до суду у межах строків позовної давності, а строки спеціальної позовної давності були продовжені на строк дії карантину. Також просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

12.01.2015 між відповідачем (Експедитор, Замовник) та позивачем (Перевізник) було укладено Договір, відповідно до якого позивач зобов`язується перевезти наданий йому відповідачем вантаж в міжнародному та/або в міжміському сполученні з пункту відправлення до пункту призначення і видати вантаж Вантажоодержувачеві або іншій уповноваженій особі на одержання вантажу, а відповідач після прийняття перевезення відповідно до умов цього договору, зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (пункт 1.1 Договору).

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що Перевізник здійснює перевезення автомобільним транспортом (тягачем, з прицепом/напівприцепом).

Відповідно до пункту 1.5 Договору конкретні умови кожного перевезення зазначаються Сторонами у разових договорах - заявках (далі - Заявка), які при підписанні сторонами стають невід`ємними частинами цього Договору. Підписані сторонами умови заявки мають пріоритетну силу щодо умов цього Договору. Сторони керуються умовами договору, якщо ці умови не змінені заявкою.

Вартість послуг по кожному окремому перевезенні визначається у Заявці на перевезення (пункт 3.1 Договору).

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що Експедитор проводить оплату за відповідне перевезення протягом двадцяти банківських днів після отримання від Перевізника всіх оригіналів документів, вказаних в пункті 2.2.17 Договору, якщо інший строк оплати не вказаний у заявці, та виключно після реєстрації Перевізником виписаної ним податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 5 днів з моменту її виписки.

Згідно з пунктом 9 Заявки перелік потрібних для оплати документів: акт здачі-приймання наданих послуг, рахунок, ТТН, податкова накладна, зареєстрована в СРПН.

Пунктом 8.15 Договору передбачено, що сторони погоджуються використовувати при здійсненні своєї діяльності електронні документи та призначений для цього електронний цифровий підпис. Сторони визначають будь-які документи, складені та надані будь-якою Стороною іншій в електронному вигляді із застосуванням ЕЦП засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригінали, що мають юридичну силу.

Відповідно до пункту 8.12 Договір набирає чинності з дати підписання Сторонами і діє до 31.12.2017. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не повідомить одна одну про бажання розірвати його, Договір вважається пролонгований на тих же умовах на кожний наступний рік.

Як слідує із пояснень позивача, що не заперечується відповідачем і не спростовується матеріалами справи, строк дії Договору було пролонговано на 2021 рік.

Позивачем на підставі Договору для відповідача було надано транспортні послуги перевезення по наступних разових договорах-заявках на перевезення вантажів автомобільним транспортом: № 00000000553 від 09.02.2021, № 00000000576 від 11.02.2021, № 00000000883 від 26.02.2021, № 00000001126 від 10.03.2021, № 00000001489 від 26.03.2021, № 00000002013 від № 00000003005 від 14.06.2021, № 00000003219 від 25.06.2021, № 00000003252 від 29.06.2021, № 00000003462 від 12.07.2021.

По кожній з наданих послуг перевезення позивачем було складено акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) №МТ-0000123, №МТ-0000112, №МТ-0000194. №МТ-0000226, №МТ-0000296, №МТ-0000401. №МТ-0000622, №МТ-0000682, №МТ-0000687. №МТ-0000752 та виписано рахунки: №МТ-0000123 від 11.02.2021 на суму 7000 грн, №МТ-0000112 від 12.02.2021 на суму 7500 грн, №МТ-0000194 від 28.02.2021 на суму 16000 грн, №МТ-0000226 від 11.03.2021 на суму 15000 грн, №МТ-0000296 від 28.03.2021 на суму 7000 грн. №МТ-0000401 від 22.04.2021 на суму 8000 грн, №МТ-0000622 від 14.06.2021 на суму 7500 грн, №МТ-0000682 від 27.06.2021 на суму 7000 грн, №МТ-0000687 від 02.07.2021 на суму 16000 грн, №МТ-0000752 від 13.07.2021 на суму 7000 грн.

Таким чином, за період з 11.02.2021 до 12.07.2021 позивачем було надано відповідачу послуги з перевезення вантажів на загальну суму 98000 грн, що відповідачем не оспорюється та підтверджується долученими до матеріалів справи копіями вищевказаних документів та копіями відповідних товаро-транспортних та податкових накладних, квитанціями про реєстрацію цих податкових накладних.

Позивач зазначає, що усі оригінали наведених документів були направленні на адресу відповідача разом із претензією та були отримані ним, що підтверджує повідомлення про вручення. Однак відповідачем отримані від позивача послуги з перевезення вантажів оплачені не були.

Жодних претензій, зауважень ні щодо наданих послуг, ні щодо порушення Договору та Заявок від відповідача не надходило. Усі узяті на себе зобов`язання позивач виконав належним чином та після реєстрації податкових накладних в ЄРПН надавав усі необхідні документи відповідачу. Відповідачем цей факт не оспорюється.

Відтак, судом встановлено, що позивачем у період з 11.02.2021 до 12.07.2021 було надано відповідачу послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 98000 грн, усі податкові накладні, що стосуються цих наданих послуг перевезення були зареєстровані позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому порядку.

Однак, відповідач у встановлений Договором строк (протягом 20-ти банківських днів після отримання усіх необхідних оригіналів документів) та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних отримані від позивача послуги з перевезення вантажів не оплатив. Строк оплати цих послуг на загальну суму 98000 грн настав у період з 29.03.2021 до 30.08.2021 (детальний розрахунок початку виникнення заборгованості по окремій наданій послузі з перевезення наведений у позовній заяві).

Дані обставини відповідачем також не заперечуються.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Факт наявності у відповідача заборгованості за Договором за отримані послуги з перевезення вантажів у сумі 98000 грн позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Доказів оплати вищевказаної суми боргу матеріали справи не містять.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач є порушником зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем в установлені Договором строки не було сплачено позивачу спірну суму заборгованості.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою (штрафом, пенею).

Згідно з пунктом 4.4 Договору за прострочення виконання платіжних зобов`язань за цим Договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання здійснюється за весь період прострочення виконання зобов`язань (пункт 4.13 Договору).

З розрахунку позивача наведеного у позовній заяві вбачається, що ним за період прострочення з 30.04.2021 до 19.05.2021 на суму прострочення за кожною наданою послугою з перевезення нараховані відповідачу інфляційні втрати у загальній сумі 11980,79 грн та пеня у загальній сумі 16401,28 грн.

Заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунку нарахованої заборгованості, фінансової та штрафної санкцій, відповідачем суду надано не було.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок вищевказаних сум заборгованості та санкцій, і визнано його обґрунтованим та арифметично правильним.

З огляду на вище викладене, судом встановлено факт порушення відповідачем прав позивача внаслідок прострочення оплати отриманих за Договором послуг з перевезення.

Разом із цим, позов не підлягає задоволенню виходячи із нижче викладеного.

Відповідачем у відзиві було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, яка передбачена частиною 5 статті 315 ГК України.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що крайні строки для оплати наданих позивачем послуг з перевезення у відповідача настали 30.08.2021, про що зазначає і сам позивач. Саме з моменту спливу строків для оплати відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення (у період з 29.03.2021 до 30.08.2021) позивач дізнався про порушення його права.

Згідно з частиною 1 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 1 статті 223 ГК України встановлено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до частини 5 статті 315 ГК України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

З цим позовом позивач звернувся до суду 19.05.2022 (про що міститься відмітка на поштовому конверті, у якому до суду надійшла позовна заява).

Тобто, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача вищевказаної заборгованості у сумі 98000 грн за Договором (основна вимога) із пропуском позовної давності, що встановлена частиною 5 статті 315 ГК України.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відтак, враховуючи положення цієї норми, позовна давність сплила і щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат і пені.

Згідно з частинами 3-5 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачем при заявлені клопотання про визнання поважними причини пропущення позовної давності, не наведено жодної такої причини поважності, крім посилання на нормативні акти про введення на території України карантину та воєнного стану.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності судом враховано, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлені строки.

Позивачем не доведено суду, що введення карантину та воєнного стану зумовили об`єктивну неможливість звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача спірної заборгованості за Договором. А тому у суду відсутні підстави для визнання поважними причини пропущення позивачем позовної давності по заявленим позовним вимогам.

Аналізуючи заперечення позивача щодо пропуску ним строку позовної давності, судом враховано наступне.

На обґрунтування вказаної позиції позивач зазначає, що згідно з підписаними документами (Договором, разовими договорами-заявками на перевезення вантажів автомобільним транспортом, товарно-транспортними накладними) відповідач виступає саме як експедитор, а тому на ці правовідносини не поширюється дія положення частини 5 статті 315 ГК України і до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю в 3 роки, визначена статтею 257 ЦК України. Також позивач посилається на пункт 12 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи зміст вищевказаних Договору, разових договорів-заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом до Договору, актів здачі-приймання наданих послуг, рахунків на оплату, товаро-транспортних накладних, між сторонами виникли відносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом. Саме у зв`язку із не оплатою послуг з перевезення виник цей спір.

Отже, спірні правовідносини сторін виникли з Договору, який за своєю правовою природою є договором перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Між сторонами спору склалися правовідносини з перевезення вантажу, а предметом спору є саме вимога про стягнення заборгованості за послуги перевезення.

Згідно з положеннями статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань (частина 5 статті 307 ГК України).

Перевезення вантажів в України автомобільним транспортом, права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників регулюються Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363; далі - Правила).

Пунктом 3.1 цих Правил передбачено, що договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники).

Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов`язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів (пункт 3.2 Правил).

Відсутність у цьому спорі відносин транспортного експедирування підтверджується положеннями статей 929 ЦК України, статті 316 ГК України, статей 1, 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», згідно з якими за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу. Тобто сторонами такого договору є експедитор і клієнт, на виконання доручень якого діє експедитор.

Таким чином, перевізник (позивач) уклав Договір з посередницьким підприємством (відповідачем), яке користується правами та несе обов`язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників та вантажоодержувачів. У зв`язку з цим, відповідач користується правами вантажовідправника, в тому числі і правом на застосування позовної давності щодо вимог до нього із оплати перевезень.

За таких обставин, у позові слід відмовити на підставі частини 4 статті 267 ЦК України, у зв`язку із спливом позовної давності, встановленої частиною 5 статті 315 ГК України та статтею 266 ЦК України, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі.

Інші доводи сторін, наведені у наданих суду заявах по суті справи, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 126, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Р.Б. Сташків