Ухвала

від 30.06.2023 по справі 755/8978/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/8978/23

Провадження №: 6/755/573/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2023 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Виниченко Л.М., вивчивши матеріли заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ОСОБА_1 , Приватний виконавець Малкова Марія Вікторівна про заміну сторони стягувача,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» звернулось до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про заміну сторони стягувача, за вимогами якої просить замінити первісного стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса № 19632 від 21.08.2020.

В обґрунтування підсудності заяви Дніпровському районному суду м. Києва заявник посилається на те, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 183/4196/21, та, відповідно п. 2 ст. 446 ЦПК України, процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

Вивчивши заяву з додатками, отримавши судом інформацію з Єдиного державного демографічного реєстру про місце реєстрації боржника, встановлено, що заява не підсудна Дніпровському районному суду м. Києва, виходячи з наступного.

Відповідно правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, оскільки тільки в ЦПК України врегульовано правило заміни сторони виконавчого провадження, порушеного через необхідність виконання рішення «несудового» органу, можна зробити такий висновок: заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

За нормою частини 2 ст. 446 ЦПК України, процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

Зі змісту заяви убачається, що обираючи підсудність, заявник звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва за місцем знаходження приватного виконавця Малкової М.В. за адресою: 02094, м. Київ, вул. Поправки, буд. 6, офіс 14, що територіально відноситься до Дніпровського району м. Києва.

У заяві зазначено, що боржником у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого напису нотаріуса № 19632 від 21.08.2020, сторону стягувача у якому просить замінити заявник, є ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Святошинського району м. Києва.

Згідно положень пункту 3 частини 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів - виконавчих написів нотаріусів.

У постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) викладено наступний правовий висновок: «Визначення змісту категорії місця виконання рішення наведене у статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». За правилами частин першої та другої наведеної статті виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання. Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходженням його майна. Отже, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями. За наведених обставин доводи касаційної скарги, що місце проведення виконавчих дій та місце виконання рішення не є тотожним поняттями, тому належною підсудністю позову ОСОБА_1 є суд за місцем виконання виконавчого напису у відповідному виконавчому окрузі, у якому відкрито виконавче провадження, Верховний Суд визнає помилковим тлумаченням вимог статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частини дванадцятої статті 28 ЦПК України. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відкриття провадження у справі та її підсудність Жовтневому районному суду м. Маріуполя Донецької області, що узгоджується з правилами ЦПК України. Позов подано до суду за місцем виконання виконавчого напису, за місцем проживання позивача, що відповідає частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частині дванадцятій статті 28 ЦПК України, а тому оскаржувані судові рішення в частині визначення правил територіальної підсудності позову ОСОБА_1 ухвалені з дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими. Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм цивільного процесуального законодавства, Закону України «Про виконавче провадження» та зводяться до незгоди заявника з підставними висновками судів».

Отже, за змістом частини 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», яка має назву «Місце виконання рішення», приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Відтак, місцем виконання виконавчих документів є місце провадження дій з їх примусового виконання.

Отже, законодавець пов`язує місце виконання виконавчого документа не з місцем знаходження кабінету/офісу державного/приватного виконавця чи місцем відкриття виконавчого провадження, а саме з місцем вчинення виконавчих дій щодо конкретного боржника.

Таким чином, місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем та місце виконання виконавчого документа можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.

За отриманою на запит суду інформацією з Єдиного державного демографічного реєстру № 134464 від 30.06.2023, боржник ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . На вказану територію місця проживання боржника розповсюджується територіальна юрисдикція Миколаївського районного суду Миколаївської області.

Відповідно до інформації наявної у інформаційному витязі про виконавче провадження № НОМЕР_1, боржник ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що відноситься до Святошинського району м. Києва, на територію якого поширюється юрисдикція Святошинського районного суду м. Києва.

В свою чергу, до матеріалів заяви не додано жодних доказів того, що на території Дніпровського району м. Києва проводяться будь які виконавчі дії в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 19632 від 21.08.2020.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Згідно з нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у пункті 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «незалежний і безсторонній суд, встановлений законом», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб`єктивної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

Розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц).

За вищевказаних умов відсутні підстави вважати, що місцем виконання виконавчого напису нотаріуса є місце знаходження офісу приватного виконавця, оскільки матеріали заяви не містять жодних доказів стосовно того, що на території Дніпровського району м. Києва знаходяться місця проживання, перебування, роботи боржника ОСОБА_1 або знаходження її майна.

Таким чином, аналіз норм діючого законодавства дає підстави для висновку, що юридичну адресу/місцезнаходження приватного виконавця не можна ототожнювати із місцем виконання виконавчого документу, зокрема виконавчого напису нотаріуса, оскільки приватним виконавцем конкретні виконавчі дії стосовно кожного ж боржників вчиняються на території певної адміністративно-територіальної одиниці. Право здійснювати виконання приватним виконавцем виконавчих документів на всій території України за приписами ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» не зумовлює можливість подання заяви про заміну сторони стягувача до будь якого суду з огляду на можливість приватного виконавця вчиняти виконавчі дії по території України, оскільки це у свою чергу буде суперечити встановленим процесуальним законом правилам підсудності.

Відтак, позиція заявника про те, що місцем виконання виконавчого напису є місце знаходження приватного виконавця, який здійснює його виконання, є помилковим, не ґрунтується на нормах Закону України «Про виконавче провадження» та суперечить вищезазначеній правовій позиції Верхового Суду.

Відповідно пункту 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно положень ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Враховуючи викладене, справа за заявою ТОВ «Дебт Форс» про заміну сторони стягувача не підсудна Дніпровському районному суду м. Києва, у зв`язку з чим цивільну справу слід передати для розгляду за належною підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва за місцем проживання боржника ОСОБА_1 .

За наведених обставин, керуючись ст. ст. 124, 125 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 2, 3, 4, 23, 31, 32, 263, 353, 354, 355, 446 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

Цивільну справу № 755/8978/23 (провадження № 6/755/573/23) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Форс», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ОСОБА_1 , Приватний виконавець Малкова Марія Вікторівна про заміну сторони стягувача - передати на розгляд за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 30.06.2023.

Суддя