Ухвала

від 20.06.2023 по справі 1-146/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11/813/17/23

Справа № 1-146/11

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах ОСОБА_8 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 21.02.2013 року про задоволення подання Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_8 ,-

установив

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2013 року подання Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_8 задоволено. Суд встановив тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого: АДРЕСА_1 , до виконання зобов`язань за рішенням суду, а саме виконання зобов`язань у виконавчих провадженнях за виконавчим листом №1-146/11 від 04 листопада 2011 року, виданого Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОНДІСЕ грошової суми у розмірі 537 грн.; виконавчим листом №1-146/11 від 09 листопада 2011 року, виданого Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 грошової суми у розмірі 497 476 грн. 35 коп.; виконавчим листом №1-146/11 від 04 листопада 2011 року, виданого Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_8 на користь НДЕКЦ при ГУМВД України в Одеській області грошової суми у розмірі 1 460 грн.; виконавчим листом №1-146/11 від 11 листопада 2011 року, виданого Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 грошової суми у розмірі 191 152 грн. 00 коп..

Постанова суду обгрунтована тим, що ОСОБА_8 ухиляється від виконання вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 01.06.2011 року в частині стягнення з нього грошових сум на користь ОНДІСЕ, НДЕКЦ при ГУМВС України в Одеській області, потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у загальному розмірі 690625 грн. 69 коп..

Не погодившись з прийнятим судом рішенням, на вказану постанову місцевого суду, адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають істотне значення для справи, що на його думку стало наслідком невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, та порушує питання щодо скасування постанови.

В судове засідання апеляційного суду адвокат ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не з`явились, натомість засобами електронного зв`язку надіслали заяву про розгляд апеляційної скарги за їх відсутності.

Прокурор в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги захисника визнав такими що підлягають задоволенню та просив задовольнити апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 8 ст. 19 Закону від 3 квітня 2003 р. № 661-VI "Про Державну прикордонну службу України" (далі Закон № 661-VI) встановлено, що на Державну прикордонну службу України (далі ДПС) відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, запобігання та недопущення вїзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (далі ДВС), яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі Закон № 606-XIV).

З набранням чинності з 9 березня 2011 р. Закону від 4 листопада 2010 р. № 2677-VI "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

Згідно матеріалів судової справи, 07.02.2013 року до Малиновського райсуду м. Одеси надійшло подання Другого Малиновського ВДВС Одеського МУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_8 (Т.2 а.с. 174-176).

Мотивуючи своє подання державний виконавець посилався на норми Законів України "Про виконавче провадження", «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та керувався процесуальними нормами ЦПК України.

Згідно протоколу судового засідання (Т.2 а.с. 192) у судовому засіданні 21 лютого 2013 року ОСОБА_8 участі не приймав, а були присутні прокурор ОСОБА_11 та потерпіла ОСОБА_9 .

Постанова прийнята у день судового розгляду справи судом - 21 лютого 2013 року (Т.2 а.с. 193).

Суд, при її ухваленні керувався нормами Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», ст. 124 Конституції України та ст. 217 ЦПК України, мотиви, з яких суд прийшов до необхідності ухвалення рішення, в постанові відсутні.

Натомість, апеляційний суд враховує, що станом на 2013 рік, Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК) доповнено ст. 3771, якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Частинами 3 і 4 ст. 22 Закону від 22 вересня 2011 р. № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі Закон № 3773-VI) передбачено, що виїзд та в`їзд з/та в Україну іноземця та особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов`язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України або тимчасово обмежується право виїзду з України.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII передбачено можливість тимчасового обмеження у виїзді з України, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші неврегульовані зобов`язання до виконання зобов`язань, або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується судом за правилами цивільного судочинства в порядку, передбаченому ст. 3771ЦПК, яка міститься у гл. VI ЦПК "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)". За змістом цієї статті вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується в порядку, передбаченому цим Кодексом щодо боржників у виконавчому провадженні, за будь-якими виконавчими документами, передбаченими ст. 17 Закону № 606-XIV, примусове виконання яких здійснюється ДВС.

Інші процесуальні кодекси Господарський процесуальний кодекс України (далі ГПК), Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС) та Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК) не містять відповідних норм у розділах, що регулюють вирішення процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень, ухвалених за нормами цих кодексів.

Таким чином, ст. 3771ЦПК є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень, ухвалених незалежно від виду судочинства та рішень інших органів (посадових осіб).

Якщо на підставі вироку судом було видано виконавчий лист про майнові стягнення, питання обмеження права боржника за цим листом на виїзд з України вирішуються за ст. 3771ЦПК.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Разом з тим, матеріали справи на час звернення державним виконавцем Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_8 не містять доказів ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

При цьому, державний виконавець, звертаючись з поданням про тимчасове обмеження права боржника на виїзд за межі України, направив до суду подання, заяву ОСОБА_9 , копію постанови про відкриття провадження та копії виконавчих документів без надання будь-яких доказів про повідомлення боржника щодо відкриття провадження та його ухилення від виконання зобов`язань,

Суду не надані докази свідомого ухилення боржника від виконання, а саме те, що ОСОБА_8 мав змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робив цього без поважних причин, судове рішення про обмеження права мотивоване лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку, що зумовило "необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення виконання зобов`язань за рішенням суду".

Задовольняючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що постанова Малиновського районного суду м. Одеси від 21.02.2013 року не містить посилань на норми процесуального права, в порядку яких судом розглянуто подання, мотиви суду, а також обґрунтовані висновки.

Так, мотивувальна частина ухвали повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновків, і норми закону, якими керувався суд, постановляючи ухвалу. У цій частині ухвали слід наводити встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні подання. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалось подання, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати. Однак, в постанові суду 1-ої інстанції взагалі відсутня аргументація про необхідність застосування вказаного обмеження та оцінка доказів, поданих державним виконавцем.

При цьому, апеляційний суд вважає слушними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 добровільно виконував свої зобов`язання по відшкодуванню збитків та сплати судових витрат, визначених судовим рішенням, підтвердженням чого є відповідні розписки, а також постанова Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 23.12.2011 року про закінчення виконавчого провадження (Т.2 а.с. 169) у зв`язку зі сплатою ОСОБА_8 заборгованості на користь Одеської обласної клінічної лікарні.

Як вбачається з Єдиного Державного реєстру виконавчих проваджень України, у реєстрі відсутні будь - які відомості про виконавчі провадження відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, у Єдиному Державному реєстрі боржників України відсутні будь - які відомості про виконавчі провадження відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що свідчить про відсутність в нього будь - яких зобов`язань за рішенням суду.

Питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) розглядається в порядку цивільного судочинства і вирішується судом за місцезнаходженням органу ДВС за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу ДВС (ч. 1 ст. 377-1 ЦПК).

Відповідно до ч. 3 ст. 208 ЦПК судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, а у випадках, передбачених статтями 3896та 38911цього Кодексу, постановленням ухвали.

Ухвала є одним з видів судових рішень, однією з форм їх викладу (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦПК).

Натомість, судом 1-ої інстанції ухвалено судове рішення у формі постанови, що нормами закону не передбачено.

Відсутність у вище зазначених реєстрах відомостей про ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є належним доказом відсутності.

ОСОБА_8 вважає, що він не може вважатися винним в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_7 підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, з постановленням ухвали про відмову в задоволенні подання виконавчої служби.

Керуючись ст.ст. 24, 370, 532 КПК України, Законом України "Про виконавче провадження", ст.208, 377-1 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах ОСОБА_8 - задовольнити.

Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 21.02.2013 року про задоволення подання Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого: АДРЕСА_1 до виконання зобов`язань за рішенням суду скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні подання Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_8 відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4