Постанова

від 25.05.2023 по справі 911/3736/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2023 р. Справа№ 911/3736/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Хрипуна О.О.

секретар судового засідання: Колосовська А.Р.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 25.05.2023,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції»

на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 (повний текст складено 15.12.2022)

у справі №911/3736/21 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області

до 1. Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції»

за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору:

1. Закритого акціонерного товариства «Топаз-Електронікс»,

2. Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція»

про визнання недійсними рішень, витребування на користь держави земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Київська обласна прокуратура (далі, прокуратура) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом (із урахуванням заяви №15/1-197 вих.22 від 17.02.2022 про зміну предмета позову) в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі, позивач) до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» (далі, відповідач-2), в якому просила суд:

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 №57/1 «Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС»;

- витребувати на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації з незаконного володіння Феодосіїської сільської ради земельні ділянки площею 4,7331 га кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 та площею 13,8664 га кадастровим номером 3222487001:01:002:0013;

- визнати недійсними рішення 12 сесії Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 «Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду», «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)» із всіма подальшими змінами до них;

- визнати недійсними договори оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 № № 1052, 1056 із всіма подальшими змінами.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.01.2022 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Закрите акціонерне товариство «Топаз-Електронікс» (далі, третя особа-1) та Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» (далі, третя особа-2) в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Позов прокурора обґрунтований тим, що внаслідок прийняття рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 №57/1, зарахування лісових земельних ділянок до земель запасу сільської ради та подальшого їх відведення у користування третьої особи-1 із державної власності з порушенням положень статей 3, 4, 6, 11 Лісового кодексу України та статей 1, 4, 32, 77 Земельного кодексу України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, вибули земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 18,5995 га.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 № 57/1 «Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС».

Витребувано на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області з незаконного володіння Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 та площею 13,8664 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013.

Визнано недійсним рішення 12 сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 «Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду» щодо земельної ділянки площею 13,9 га із всіма подальшими змінами.

Визнано недійсним рішення 12 сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)» щодо земельної ділянки площею 4,7331 га із всіма подальшими змінами.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №1052 від 04.03.2004 площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013 із всіма подальшими змінами.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №1056 від 04.03.2004 площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 із всіма подальшими змінами.

Присуджено до стягнення з Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області на користь Київської обласної прокуратури 11 748 грн судового збору.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» на користь Київської обласної прокуратури 11 748 грн судового збору.

Приймаючи вказане рішення, суд встановив, що до моменту прийняття рішення Ходосівської сільської ради №57/1 від 27.07.1999 земельна ділянка площею 19,3 га, щодо якої і приймалось вказане рішення, розташовувалась у кварталі 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС. У той час ця земельна ділянка відносилась до лісового фонду, містила на своїй території ліси першої групи та перебувала за межами населеного пункту та знаходилась у користуванні Боярської ЛДС.

Рішення суду мотивоване тим, що вилучення та передача лісових земель, які знаходяться за межами населеного пункту і містять ліси першої групи для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до вимог частини 1 статті 32 Земельного кодексу України допускалась лише у виняткових випадках - за рішенням Верховної Ради України. Однак, ані погоджень вищого законодавчого органу України, ані згоди Верховної Ради України про можливість здійснення передачі лісів першої групи до земель запасу Ходосівській сільській раді та подальшого їх використання в рекреаційних цілях, ані, власне, доказів делегування права прийняття таких рішень сільській раді, до суду не надано.

Таким чином, суд встановив, що рішення Ходосівської сільської ради №57/1 від 27.07.1999 прийняте з порушенням чинного на той час національного земельного та лісового законодавства, з перевищенням визначених Земельним та Лісовим кодексами України повноважень та всупереч положенням Земельного кодексу України, що призвело до прихованого вибуття із власності держави особливо цінних лісових земель, на яких знаходяться ліси першої групи.

Зважаючи, що вилучення земельної ділянки у відповідності до рішення № 57/1 від 27.07.1999, яке визнано судом недійсним, відбулось з порушенням закону, без наявності на те визначених законом повноважень то, відповідно, і рішення 07.02.2004 про затвердження проекту землеустрою з метою надання права оренди вилучених з користування лісництва земельних ділянок підлягають визнанню недійсними, оскільки скасування рішення від 27.07.1999 нівелює всі наслідки вилучення земельних ділянок з Хотівського лісництва Боярської ЛДС, в тому числі і наступні дії ради щодо передачі в оренду спірних земельних ділянок.

Відповідно до цього і договори оренди цих земельних ділянок, укладені на підставі рішення ради від 07.02.2004, визнаються судом недійсними з усіма подальшими змінами, включаючи зміни, які були затверджені додатковими угодами про зміну орендаря, зафіксованими також і у рішенні Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі №19/162-08.

Щодо заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності, то суд відмовив у її задоволенні з огляду на те, що прокурор дізнався про наявність підстав для перевірки законності відведення земельних ділянок у власність приватним особам лише з листа від 06.05.2021 Національного університету біоресурсів і природокористування України, відповідно, перебіг позовної давності обчислюється з моменту отримання прокурором цього листа.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, додаткових письмових пояснень скаржника та узагальнення їх доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 06.01.2023 (про що свідчить трекінг відстеження поштового відправлення №0104231839437 на поштовому конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Також, позивачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача-2 зводяться до наступного:

- судом зроблено неправильний висновок про наявність порушень прав та інтересів позивача, оскільки станом на 1999 рік районні державні адміністрації суб`єктами права державної власності не виступали, повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками не наділялись. У той же час Верховна Рада України, права якої теоретично могли б порушуватись прийняттям оскаржуваного рішення в липні 1999 року, виходячи з підстав позову, прокурором як позивачем не визначена;

- спірні земельні ділянки розташовані в межах території Ходосівської сільської ради;

- судом безпідставно відхилені доводи відповідача-2 про наявність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки, на переконання скаржника, про порушення прав або про особу, яка їх порушила, як прокурор, так і суб`єкт владних повноважень, в інтересах якого подано позов, об`єктивно могли дізнатися як мінімум, починаючи з 2008 року;

- судом безпідставно відхилені доводи відповідача-2 щодо наявності у Ходосівської сільської ради відповідних повноважень та відсутності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах прокурором;

- судом залишено поза увагою практику Європейського суду з прав людини щодо застосування строку позовної давності, непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, правомірних очікувань особи щодо дотримання суб`єктом владних повноважень при прийнятті рішень вимог законів.

Також під час розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідачем-2 були надані суду додаткові письмові пояснення у справі від 14.03.2023 та від 23.05.2023, у яких скаржник наголосив на наступному:

- у даній справі наявні обґрунтовані підстави для відмови у задоволенні позову Київської обласної прокуратури у зв`язку зі спливом строку позовної давності у даній справі. Дане пояснюється тим, що усім органам, уповноваженим державою на здійснення повноважень з розпорядження спірними земельними ділянками, а також органам, уповноваженим на здійснення контролю за користуванням та розпорядженням спірними земельними ділянками було відомо/мало бути відомо про правовий статус спірних земельних ділянок завдяки обставинам, які послідовно з`являлися у 1999 році, 2004 році, 2011 році, 2013 році. Скаржник у даному контексті посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №359/2012/15-ц;

- суд першої інстанції не встановив відсутність підстав для звернення прокурора з позовом у даній справі, оскільки останнім не було надано Обухівській РДА розумного строку для вжиття заходів самостійного захисту;

- право постійного користування на спірну земельну ділянку припинилось на підставі частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (який діяв станом на 1999 рік) у зв`язку з добровільною відмовою користувача Боярської ЛДС від користування земельною ділянкою (згода Боярської ЛДС від 29.04.1999, висновок Національного аграрного університету від 14.06.1999 №926, згода Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» від 15.06.1999 №04-87/58), а не у зв`язку із вилученням, як помилково встановив суд першої інстанції. Відповідно, суд першої інстанції застосував до правовідносин у даній справі не ті норми матеріального права, які підлягали застосуванню;

- відмова Боярської ЛДС від права постійного користування земельною ділянкою, автоматично, на підставі статті 80 Земельного кодексу України (у редакції від 06.04.1999), віднесла таку ділянку до земель запасу;

- відповідно до частини 1 статті 2 Земельного кодексу України (у редакції від 06.04.1999) землі запасу було віднесено до окремої категорії земель (окремої від лісових), з огляду на що до земель запасу повинні застосовуватись норми Земельного кодексу, а не Лісового кодексу;

- відповідно до статті 81 Земельного кодексу України (який діяв станом на 1999 рік), землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних, районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду. Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин Ходосівська сільська рада мала всі достатні та передбачені законодавством повноваження для передачі спірної ділянки, яка перебувала в складі земель запасу сільради, в користування відповідно до статті 81 Земельного кодексу України. Водночас, чинні станом на 1999 рік положення Земельного кодексу України (стаття 19) допускали можливість вилучення земель лісового фонду для будівництва об`єктів сфери послуг за рішенням сільської ради;

- навіть у разі визнання недійсним рішення Ходосівської сільської ради про вилучення спірної земельної ділянки, відсутні будь-які правові підстави для її витребування та визнання недійсними договорів оренди, оскільки спірна земельна ділянка була передана до земель запасу сільської ради на підставі рішення Києво-Святошинської районної ради №7-82 від 30.09.1999 (копія додана до письмових пояснень від 14.03.2023), яке є чинним та ніким недійсним не визнавалось;

- суд помилково встановив обставини місцезнаходження спірної земельної ділянки за межами населеного пункту. Так, рішенням Києво-Святошинської районної ради Київської області №4-46 від 25.12.1998 (копія додана до письмових пояснень від 14.03.2023), серед іншого, було затверджено проект встановлення меж села Ходосівка, відповідно до якого спірна земельна ділянка знаходиться в межах села Ходосівка. Крім того, у матеріалах справи наявна значна кількість інших належних та допустимих доказів, якими підтверджується факт розташування спірної земельної ділянки в межах населеного пункту (перелік доказів наведено у томі 4, а.с. 21-23);

- планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, на які послався суд, набули юридичної сили як документи, що підтверджують право постійного користування земельними ділянками після 29.03.2006, тобто після появи в Лісовому кодексі України пункту 5 Перехідних положень. У свою чергу, позивач не надав державний акт Боярської ЛДС на право постійного користування земельними ділянками, який міг би підтвердити знаходження земельних ділянок поза межами села Ходосівка, не надав затверджені в порядку статті 65 Земельного кодексу України Києво-Святошинською районною радою проекти встановлення меж села Ходосівка та не надав генеральний план села Ходосівка, який був чинний станом на 27.07.1999.

У письмових поясненнях від 14.03.2023 відповідачем-2 було викладене клопотання про долучення до матеріалів справи в якості письмових доказів рішення Києво-Святошинської районної ради Київської області №4-46 від 25.12.1998 та рішення Києво-Святошинської районної ради Київської області №7-82 від 30.09.1999 «Про створення земель запасу сільських рад». Неможливість подання зазначених доказів до суду першої інстанції скаржник обґрунтовує тим, що на момент розгляду справи місцевим господарським судом йому не було відомо про існування вищезазначених доказів, а останні були отримані від Архівного відділу Бучанської районної державної адміністрації Київської області у відповідь на адвокатський запит адвоката Луцького М.І.

Узагальнені доводи заперечень учасників справи

23.05.2023 від третьої особи-2 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких вона просила апеляційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Також у прохальній частині третьою особою-2 викладено клопотання про проведення розгляду справи без участі її представника.

У письмових поясненнях третя особа-2 заперечила проти долучення до матеріалів справи доказів, доданих до письмових пояснень відповідача-2 від 14.03.2023 з тих підстав, що скаржником не доведено суду необізнаності про наявність вказаних рішень під час розгляду справи судом першої інстанції, а також неможливості отримати вказані докази та надати їх під час розгляду справи судом першої інстанції.

Третя особа-2 наголошує, що станом на дату прийняття радою оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка перебувала у користуванні Хотівського лісництва Боярської ЛДС та була вилучена без дотримання процедури, передбаченої законом, без згоди користувача на її вилучення та без погодження Верховної Ради України.

Водночас, поданими письмовими поясненнями від 14.03.2023 за твердженнями третьої особи-2 скаржник намагається розширити межі доводів та вимог апеляційної скарги, оскільки долучені до них рішення жодним чином не підтвердять законність оскаржуваного в даній справі рішення ради, оскільки ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів отримання погодження від Боярської ЛДС про вилучення вказаних земель, оригіналу листа-згоди Національного аграрного Університету щодо передачі частини земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС, що виражена ректором університету у висновку №926 від 14.06.1999, копія з копії якого наявна у матеріалах справи. У той же час, під час розгляду справи судом першої інстанції представник Феодосійської сільської ради та архівні відділи Бучанського та Обухівського районів повідомили, що оригінал висновку №926 від 14.06.1999 у раді відсутній. Ні апелянтом, ні іншими учасниками справи не було надано суду оригінал чи будь-яку інформацію про наявність оригіналу вказаного документа.

Інші учасники справи письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Коробенко Г.П., Хрипун О.О.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3736/21; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

09.02.2023 матеріали справи №911/3736/21 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 залишено без руху; роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази доплати судового збору у розмірі 9 028,61 грн.

22.02.2023 на виконання вищезазначеної ухвали від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» надійшла заява, до якої додано платіжну інструкцію №351 Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» від 21.02.2023 про доплату судового збору на суму 9 028,61 грн.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/658/23 від 27.02.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи у зв`язку з перебуванням судді Коробенка Г.П., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21, зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 на час апеляційного оскарження, призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 на 28.03.2023.

У судове засідання, призначене на 28.03.2023, з`явилися представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» та представник Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області. Інші учасники справи не з`явились, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомили.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 відкладено на 25.04.2023.

06.04.2023 та 18.04.2023 засобами електронного зв`язку до суду апеляційної інстанції від Обухівської районної державної адміністрації Київської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Обухівської районної державної адміністрації Київської області.

24.04.2023 засобами електронного зв`язку до суду апеляційної інстанції від Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача-1.

25.04.2023 засобами електронного зв`язку до суду апеляційної інстанції від Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи №911/3736/21, яке мотивоване перебуванням представника - адвоката Педенка Дмитра Володимировича на лікарняному до 30.04.2023 включно, про що надано відповідні докази (витяг з електронного реєстру листків непрацездатності).

У судове засідання, призначене на 25.04.2023, до суду апеляційної інстанції з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» та прокурор.

Представник Закритого акціонерного товариства «Топаз-Електронікс» не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 клопотання Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» про відкладення розгляду справи №911/3736/21 задоволено, розгляд справи №911/3736/21 відкладено на 23.05.2023.

12.05.2023 засобами електронного зв`язку від Обухівської районної державної адміністрації Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Обухівської районної державної адміністрації Київської області за наявними у справі матеріалами та доказами.

22.05.2023 засобами електронного зв`язку від Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 23.05.2023, без участі представника відповідача-1.

У письмових поясненнях від 23.05.2023 третя особа - 2 виклала клопотання про проведення розгляду справи без участі її представника.

У судове засідання, призначене на 23.05.2023, з`явилися представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» та представник Київської обласної прокуратури.

Представник Закритого акціонерного товариства «Топаз-Електронікс» в судове засідання знову не з`явився, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у відповідності до статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, про що у матеріалах справи міститься поштове повідомлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Північний апеляційний господарський суд у судовому засіданні 23.05.2023 перейшов до розгляду справи по суті, заслухавши пояснення представників сторін у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 оголошено перерву до 25.05.2023.

У судовому засіданні 25.05.2023 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 25.05.2023 з`явилися представники прокуратури та відповідача-2.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились.

Позивач, відповідач-1 та третя особа-2 у поданих до суду заявах просили суд розгляд справи здійснювати без участі їх представників.

25.05.2023 від представника відповідача-2 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване необхідністю отримання відповіді від Боярської ЛДС на адвокатський запит №23 від 23.05.2023 щодо надання належним чином завіреної копії згоди Боярської ЛДС від 29.04.1999 на передачу до земель запасу Ходосівської сільської ради земельної ділянки площею 19,3 га.

Представник прокуратури у судовому засіданні заперечував проти задоволення вказаного клопотання.

Колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні клопотання відповідача-2 з огляду на те, що зазначені заявником причини для відкладення розгляду справи не можна вважати поважними.

Так, у розумінні положень статей 80, 258, 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які підтверджують заявлені вимоги та заперечення, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк, в тому числі разом із поданням апеляційної скарги, повинна бути письмово доведена заявником суду та належним чином обґрунтована.

Відповідач-2 у поданому клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначає об`єктивних поважних причин, через які його представник не міг, враховуючи предмет та підстави заявленого позову, звернутися із відповідним адвокатським запитом до Боярської ЛДС раніше (під час розгляду справи судом першої інстанції) та подати відповідні докази у встановлений процесуальним законодавством строк. При цьому, суд звертає увагу, що у судовому засіданні 23.05.2023 суд перейшов до розгляду апеляційної скарги по суті.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив оскаржене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник прокуратури заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача-2, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій у даній справі

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії (копія з копії) висновку №926 Національного Аграрного Університету від 14.06.1999 університет не заперечував проти передачі з постійного користування до земель запасу Ходосівської сільської ради, з виключенням зі складу лісового фонду, земельної ділянки площею 19,3 га, частини земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС, за умови погодження рішення сільської ради народних депутатів з Київським державним лісогосподарським об`єднанням «Київліс» у відповідності до статті 42 Лісового Кодексу України.

Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 вилучено з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельну ділянку площею 19,3 га та передано її до складу земель запасу сільської ради в зв`язку з добровільною відмовою землекористувача.

Комісією з обстеження земельної ділянки 10.11.1999 складено акт вибору та обстеження земельної ділянки, з якого вбачається, що цього дня проведено вибір та обстеження земельної ділянки, передбаченої під розміщення бази відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс». Актом зафіксовано, що земельна ділянка площею 13,9 га розташована у північній частині населеного пункту Ходосівка на землях запасу сільської ради в кварталі 61 (виділи 13, 14, 15, 16, 20, 21, 22, 23, 24, 26 та 29) ліси першої групи, які генеральним планом с. Ходосівка передбачені під організацію культурно-оздоровчого відпочинку населення.

З метою забезпечення відпочинку населення, комісія цим актом від 10.11.1999 попередньо погодила розміщення бази відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс» на зазначеній земельній ділянці за рахунок земель запасу сільської ради в межах населеного пункту Ходосівка. Вирішено оформити відведення земельної ділянки в установленому законом порядку після розробки та погодження технічної документації.

Висновком Ходосівської сільської ради №37 від 10.11.1999 погоджено проект землеустрою земельної ділянки площею 13,9 га лісів першої групи АТЗТ «Топаз-Електронікс», надано право приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж в натурі та видачі державного акту на право постійного користування землею.

Києво-Святошинська районна Санітарно-епідеміологічна станція висновком №2044 від 10.11.1999 попередньо погодила розміщення бази відпочинку на земельній ділянці 13,9 га (ліси першої групи). Форму №301-У для розробки технічної документації отримати у станції у встановленому законом порядку.

Висновком №217 від 11.11.1999 Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів, приймаючи до уваги згоду Ходосівської сільської ради на відведення земельної ділянки під розміщення бази відпочинку, керуючись генпланом забудови населеного пункту, відділ земельних ресурсів попередньо погодив розміщення бази відпочинку на земельній ділянці 13,9 га, ліси першої групи. У висновку №217 від 11.11.1999 вказано також наступне: вирубку дерев передбачити тільки під габарити будівель і споруд, до освоєння земельної ділянки приступити після розробки і погодження технічної документації на будівництво бази відпочинку та одержання державного акту на право користування землею.

Висновком №115-05-11 від 11.11.1999 Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації попередньо погоджено розміщення бази відпочинку на земельній ділянці 13,9 га (ліси першої групи).

У листі Державного управління екологічної безпеки в Київській області №06-13/2523 від 23.11.1999 вказано, що земельна ділянка площею 13,9 га розташована в кварталі 61 (ліси першої групи) генеральним планом передбачена під організацію культурно-оздоровчого відпочинку. Ділянка вільна від споруд та інженерних комунікацій з трьох сторін межує із землями Боярської ЛДС. Держуправління погодило вибір земельної ділянки під розміщення бази відпочинку.

Києво-Святошинська районна рада, розглянувши матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення бази відпочинку, висновком №211 від 25.11.1999 погодила розміщення земельної ділянки під базу відпочинку на земельній ділянці площею 13,9 га.

Листом №01/544 від 26.11.1999 Київське державне лісогосподарське об`єднання «Київліс» Державного комітету лісового господарства дало згоду на переведення лісових земель до нелісових Хотівського лісництва Боярської ЛДС кв. 61, загальною площею 13,9 га для подальшого використання під базу відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс» з правом вирубки дерев під забудову.

Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради №81/97 від 29.11.1999 рада вирішила затвердити проект відведення земельної ділянки для будівництва бази відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс», надати товариству в постійне користування земельну ділянку площею 13,9 га лісів першої групи за рахунок земель запасу ради, до освоєння земель приступити після виготовлення технічної документації на будівництво бази відпочинку та одержання державного акту на право постійного користування землею.

Київське відділення інституту землеустрою 02.11.1999 висновком №66-05 вказало, що земельна ділянка повинна використовуватись за призначенням. У цьому висновку зафіксовано, що земельна ділянка розташована у північній частині села Ходосівка у кварталі 61, ліси першої групи.

На підставі договору №764 від 28.12.1999 (замовник: АТЗТ «Топаз-Електронікс») Київським відділенням інституту землеустрою Української академії аграрних наук розроблено проект відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ «Топаз-Електронікс» під розміщення бази відпочинку в селі Ходосівка.

На підставі договору №764 від 28.12.1999 (замовник: АТЗТ «Топаз-Електронікс») Київським відділенням інституту землеустрою Української академії аграрних наук розроблено технічну документацію по перенесенню в натуру проекту відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ «Топаз-Електронікс» під розміщення бази відпочинку в селі Ходосівка.

На підставі листа-замовлення АТЗТ «Топаз-Електронікс» від 09.12.2003 №265 Український державний науково-дослідний і проектний інститут цивільного сільського будівництва 06.02.2004 розробив проект містобудівного обґрунтування розташування бази відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс» на території Ходосівської сільської ради.

Рішенням дванадцятої сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 «Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду» вирішено затвердити розроблену технічну документацію із землеустрою, переоформити права постійного користування АТЗТ «Топаз-Електронікс» земельною ділянкою площею 13,9 га в довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років. Встановлено орендну плату та доручено сільському голові заключити договір оренди. Києво-Святошинський районний відділ земельних ресурсів просили внести відповідні зміни в земельно-кадастрову документацію.

Рішенням дванадцятої сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)» вирішено затвердити розроблену технічну документацію із землеустрою, переоформити права постійного користування АТЗТ «Топаз-Електронікс» земельною ділянкою площею 4,7331 га в довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років. Встановлено орендну плату та доручено сільському голові заключити договір оренди. Києво-Святошинський районний відділ земельних ресурсів просили внести відповідні зміни в земельно-кадастрову документацію.

Між Ходосівською сільською радою та АТЗТ «Топаз-Електронікс» 04.03.2004 укладено договір оренди земельної ділянки площею 13,9 га з цільовим призначенням для розміщення бази відпочинку, посвідчений нотаріусом та зареєстрований за номером 1052.

Між Ходосівською сільською радою та АТЗТ «Топаз-Електронікс» 04.03.2004 укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,7331 га з цільовим призначенням для розширення бази відпочинку, посвідчений нотаріусом та зареєстрований за номером 1056.

Рішенням тринадцятої сесії п`ятого скликання №258 від 15.09.2007 Ходосівської сільської ради внесено зміни до рішень дванадцятої сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради «Про передачу земельної ділянки АТЗТ «Топаз-Електронікс» для розміщення, бази відпочинку та «Про передачу земельної ділянки АТЗТ «Топаз-Електронікс» для розширення бази відпочинку, а саме: в тексті рішень слова «АТЗТ Топаз-Електронікс» замінити словами «ТОВ Ходосівські системні інвестиції».

Відповідно до рішення №7 Феодосіївської сільської ради від 26.11.2020 змінено найменування органу місцевого самоврядування з Ходосівської сільської ради на Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області.

Із доданих прокуратурою до позовної заяви витягів від 04.06.2021 № 259899096 та № 359903053 вбачається, що земельній ділянці площею 4,7331 га присвоєно кадастровий номер 3222487001:01:002:0016, а земельній ділянці 13,8664 га - кадастровий номер 3222487001:01:002:0013. Цільове призначення вказаних земельних ділянок: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; власником є Ходосівська сільська рада (запис про право власності від 04.09.2013), орендарем визначено ТОВ «Ходосівські системні інвестиції» (запис про право оренди від 30.09.2013).

Листом від 06.05.2021 №0873 Національний університет біоресурсів і природокористування України повідомив Київську обласну прокуратуру, що ТОВ «Ходосівські системні інвестиції» звернулося до університету з листом №607 від 26.04.2021 щодо сприяння у залученні уповноваженого представника під час виконання робіт по встановленню паркану. Університет просив прокуратуру перевірити законність вилучення з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельної ділянки площею 19,3 га та передачі її до складу земель запасу сільської ради в контексті чинної на той час статті 4 Земельного кодексу України, а при виявленні порушень - вжити відповідних заходів реагування.

Прокуратура зазначає, що за результатами здійсненої перевірки нею встановлено, що рішення про вилучення земельних ділянок із постійного користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС, зарахування лісових земельних ділянок до земель запасу сільської ради та подальше їх відведення у користування АТЗТ «Топаз-Електронікс» відбулося з порушенням статей 1, 4, 32, 77 Земельного кодексу України, статей 3, 4, 6, 11 Лісового кодексу України, а також із порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, про що вказано у позові.

За твердженнями прокурора спірні ділянки фактично залишились у категорії земель лісового фонду, оскільки переведення земельних ділянок у землі запасу не тягне за собою автоматичної зміни їх категорії та цільового призначення.

У цьому випадку, за твердженнями прокуратури, виконавчий комітет Ходосівської сільської ради, незаконно вилучивши землі лісогосподарського призначення, не змінив у встановленому законом порядку їх категорію і цільове призначення, а надав їх для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

До відповіді на відзив на позовну заяву прокуратурою долучено копію проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради народних депутатів та сільського населеного пункту Ходосівка 1994 року. Листом від 20.06.2022 № 32-0.19-125/2-22 Державне підприємство «Науково дослідний та проектний інститут землеустрою» повідомило прокуратуру, що згідно наявного проекту формування 1994 року (картографічні матеріали «Склад земельних угідь по землекористувачах») земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:002:0013 та 3222487001:01:002:0016 знаходяться за межами населеного пункту.

Прокуратура наголошує, що на час звернення до суду власником спірних земельних ділянок є держава в особі Обухівської районної державної адміністрації відповідно до статті 122 Земельного кодексу України.

Позов у даній справі пред`явлено прокурором на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Київською обласною прокуратурою на адресу Обухівської районної державної адміністрації направлено лист №15/1-775вих-21 від 20.07.2021 щодо надання інформації про вжиті заходи на захист інтересів держави.

У відповідь адміністрація листом від 05.08.2021 вих. №60/07-15/1689 повідомила, що нею не вживались заходи щодо захисту інтересів держави з метою повернення у власність держави земельних ділянок в межах села Ходосівка.

07.10.2021 прокуратура листом №15/1-957вих повідомила Обухівську районну державну адміністрацію про подання прокурором відповідного позову.

ТОВ «Ходосівські системні інвестиції», заперечуючи проти позову, вказувало, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами факт належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, наявності на спірних земельних ділянках лісів першої групи, перебування спірних земельних ділянок поза межами села Ходосівка, факт вилучення спірних земельних ділянок із постійного користування Боярської ЛДС без її згоди.

Відповідач-2 наполягав на тому, що ТОВ «Ходосівські системні інвестиції» набуло права користування спірними земельними ділянками у вiдповiдностi до рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі №19/162-08, яке набрало законної сили.

Також відповідач-2 стверджував, що протягом строку дії договорів оренди спірних земельних ділянок відбувались численні перевірки з боку державних, контролюючих, правоохоронних органів і установ, у тому числі з боку органів прокуратури, з питань додержання земельного законодавства. Зазначені суб`єкти були обізнані про факти перебування ділянок у користуванні та підстави набуття права користування. Таким чином ТОВ «Ходосівські системні інвестиції» просило суд застосувати до заявлених позовних вимог позовну давність.

Феодосіївська сільська рада, у свою чергу, теж просила відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи це наступним: твердження прокурора, що спірні земельні ділянки знаходились поза межами населеного пункту обґрунтовується на картографічних матеріалах проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, розробленого Київським відділенням Інституту землеустрою Української академії аграрних наук за 1994 рік, а саме «Складом земель угідь по землекористувачам в межах Ходосівської сільської ради народних депутатів». Натомість проект встановлює межі населеного пункту після його затвердження уповноваженим на те органом в порядку та у спосіб, передбачений чинним на той період законодавством. Відповідач-1 зазначає, що прокурор не надав інформацію та належні докази щодо затвердження проекту формування території і встановлення меж населеного пункту.

Відповідач-1 переконаний, що станом на 1999 рік, станом на дату укладання договору оренди у 2004 році та станом на дату державної реєстрації прав на земельні ділянки у 2013 році спірні земельні ділянки знаходились в межах населеного пункту. До відзиву додано лист головного Управління Держгеокадастру у Київській області від 17.11.2021, рішення про встановлення меж окремих населених пунктів Київської обласної ради № 183-14-XXIV від 27.05.2004, яким відповідно до додатку 3, зокрема, затверджено проект землеустрою с. Ходосівка.

Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» (далі по тексту - ВП НУБіПУ Боярська ЛДС) підтримував позові вимоги прокуратури, акцентував увагу на тому, що відповідно до акту вибору та обстеження земельної ділянки земельна ділянка площею 19,3 га вилучена з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС. Також в акті та рішенні ради наявні підтвердження, що спірна земельна ділянка знаходилась в кварталі 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС. Представник ВП НУБіПУ Боярська ЛДС надав суду першої інстанції копію листа директора ВП НУБіПУ Боярська ЛДС (у відповідь на запит адвоката) з доданими до цього копіями фрагментів планшетів №5 Хотівського лісництва (лісовпорядкування 1997 р), копії планшетів лісовпорядкування 1987 року.

Відокремленим підрозділом з клопотанням про долучення доказів від 05.07.2022 подано до суду копію проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС - том 1 книга 1 (Ірпінь, 1998), копію карти-схеми поділу території Боярської ЛДС по лісництвах, за групами і категоріями захисності.

Третя особа-2 у додаткових поясненнях зазначила, що відповідно до проекту органiзацiї та розвитку лісового господарства, таблиці 1.1.1 Глави 1 «Стисла характеристика території та лісорослинних умов», ст. 6-7 проекту вказано, що у структурі Боярської лісової дослідної станції було 5 лісництв: Жорнівське. Боярське, Хотівське, Дзвінківське, Мотовилівське, загальною площею 17940 га. Лісові масиви Хотівського лісництва площею 2313 га, в межах якого були розміщені ділянки, які є предметом спору, віднесені до лісогосподарської частини лісів зеленої зони;

поділ лісів Боярської ЛДС за сільськими радами наведений на відповідній карті-схемі проекту. У адміністративних межах Ходосівської сільської ради знаходилися квартали 60-61 Хотівського лісництва, загальною площею 113 га. Ділянки, які є предметом спору розташовані у кварталі 61 Хотівського лісництва. У вищезазначеному Проекті інформація щодо включення земель у межі населених пунктів, в тому числі дiлянки кварталу 61 Хотівського лісництва, вiдсутнi.

ВП НУБіПУ Боярська ЛДС вважає, що вказані докази підтверджують, що спірна земельна ділянка станом на момент виникнення спірних правовідносин відносилась до земель лісового фонду, перебувала у користуванні третьої особи-2, та розташована в межах Хотівського лісництва Боярської ЛДС та перебувала поза межами населеного пункту.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених у статтях 124, 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України, а також у статтях 76-79 Господарського процесуального кодексу України, долучив до справи на стадії апеляційного розгляду документи, надані відповідачем-2 разом із письмовими пояснення від 14.03.2023 (копії рішення Києво-Святошинської районної ради Київської області №4-46 від 25.12.1998 та рішення Києво-Святошинської районної ради Київської області №7-82 від 30.09.1999 «Про створення земель запасу сільських рад»), проте, їх оцінка буде здійснена судом апеляційної інстанції в сукупності з усіма наявними у справі доказами та перевіркою обставин справи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача-2 не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивача в даній справі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

За частинами 4 та 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи така відповідь взагалі не отримана, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У даній справі прокурор подав позов в інтересах Обухівської районної державної адміністрації Київської області.

Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував бездіяльністю позивача щодо захисту належним чином інтересів держави, невжиття ним заходів щодо повернення земельних ділянок лісогосподарського призначення у власність держави.

Стосовно правильності визначення прокурором Обухівської районної державної адміністрації Київської області як органа, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Аналогічного змісту положення щодо лісів визначені статтями 7, 8 Лісового кодексу України (у редакції станом на дату звернення прокурора до суду з позовом у даній справі).

Статтею 14 Конституції України, статтею 1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина 2 статті 1 Лісового кодексу України).

За змістом статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 Лісового кодексу України).

Згідно з приписами статті 8 Лісового кодексу України право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до діючої станом на дату звернення прокурора до суду з позовом у даній справі редакції статті 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 122 Земельного кодексу України у редакції, яка набрала чинності з 27.05.2021, визначено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

У відповідності до статті 32 Лісового кодексу України у редакції станом на дату звернення прокурора до суду з позовом у даній справі районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; 5) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; 6) вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства; 7) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

За змістом статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Феодосіївська територіальна громада, з адміністративним центром село Ходосівка, входить до складу Обухівського району.

Отже, з 27.05.2021 саме Обухівська районна державна адміністрація Київської області є державним органом, що реалізує державну політику щодо земель лісового фонду в межах району.

Враховуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку, що прокурором при поданні позову в даній справі правильно визначено Обухівську районну державну адміністрацію Київської області як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Посилання скаржника на те, що позивачем у даній справі прокурор мав визначити Верховну Раду України, оскільки саме за її рішенням могли бути вилучені землі лісогосподарського призначення за межами населеного пункту для нелісогосподарських потреб, колегією суддів відхиляються, оскільки ефективним способом поновлення порушених прав держави у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння, про що буде детальніше вказано далі у тексті постанови, яке, відповідно, здійснюється саме на користь діючого згідно норм чинного земельного законодавства органу, який реалізує державну політику щодо земель лісового фонду в даних правовідносинах, яким наразі є Обухівська районна державна адміністрація Київської області.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та відведення у користування земельних ділянок і лісів із державної власності, а також на захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерел задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний інтерес» полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Відповідно, прокурор у даному випадку на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту в спірних правовідносинах.

Поряд з цим, судом встановлено, що при наявності порушень інтересів держави позивач (Обухівська районна державна адміністрація Київської області) не вживав жодних дієвих заходів до їх усунення.

Так, Київська обласна прокуратура листом №15/1-775вих-21 від 20.07.2021 проінформувала Обухівську районну державну адміністрацію про виявлені порушення законодавства при зміні цільового призначення та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення, а також просила надати інформацію про те, чи вживались Обухівською районною державною адміністрацією заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення у державну власність спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення (пред`явлення позову, тощо), або повідомити про неможливість звернення до суду з вказаних питань з метою вжиття заходів представницького характеру обласною прокуратурою в порядку, визначеному статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

У відповідь адміністрація листом від 05.08.2021 вих. №60/07-15/1689 повідомила, що нею не вживались заходи щодо захисту інтересів держави з метою повернення у власність держави земельних ділянок в межах села Ходосівка.

Враховуючи зазначене, 07.10.2021 прокуратура листом №15/1-957вих повідомила Обухівську районну державну адміністрацію про подання прокурором відповідного позову до суду.

Відповідач-2 в апеляційній скарзі зазначає, що лист-відповідь позивача від 05.08.2021 вих. №60/07-15/1689 на звернення прокурора містить інформаційний характер суто на момент надання відповіді на поставлене прокурором питання і не свідчить про відсутність у позивача наміру самостійно здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах. Скаржник наголошує, що після цього листа прокуратура мала надати Обухівській РДА розумний строк для реалізації нею своїх прав на захист й тільки після цього, встановивши, що упродовж розумного строку райдержадміністрацією не було вчинено будь-яких дій, у прокуратури з`явилася б підстава для подання власного позову в інтересах держави.

Колегією суддів критично оцінюються вказані доводи скаржника, оскільки у даному спірному випадку від дня звернення прокуратури до позивача із листом від 20.07.2021 та до моменту надіслання прокурором позову до суду в даній справі (21.12.2021, що підтверджується відміткою Укрпошти на конверті, в якому позовна заява надсилалася до суду) минуло п`ять місяців, що на переконання колегії суддів є більш ніж достатнім часом для здійснення своїх повноважень Обухівською РДА після того, як їй стало відомо про можливе порушення інтересів держави. Однак, Обухівська РДА цього не здійснила, доказів протилежного суду не надано.

При цьому в даному контексті колегія суддів також враховує значимість порушення інтересів держави, про які стверджує прокурор, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу (початок здійснення забудови спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення), що безумовно потребувало від уповноваженого органу оперативності вчинення дій.

Відтак, приймаючи до уваги, що представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави, невжиття самостійно уповноваженим органом у спірних правовідносинах ефективних заходів щодо усунення виявлених порушень, колегія суддів доходить висновку, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Обухівської РДА у суді при зверненні із цим позовом, що спростовує доводи скаржника про представництво інтересів держави всупереч вимогам статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо суті заявлених у даній справі позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Як уже зазначалося, спір у даній справі виник внаслідок того, що на думку прокурора рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 №57/1 «Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС» було прийняте з перевищенням повноважень, оскільки спірна земельна ділянка площею 19,3 га на момент її виділення відповідачу-2 належала до земель лісового фонду (ліси першої групи), розташовувалась у кварталі 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС, і могла бути вилучена у Боярської ЛДС лише за рішенням Верховної Ради України.

Оцінюючи зазначені доводи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до абзаців 1, 3 статті 1 Земельного кодексу України 1990 року (тут і далі - чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення від 27.07.1999) земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього. Гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря регулюються спеціальним законодавством України і Республіки Крим.

У силу статті 4 Лісового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній станом на 27.07.1999) усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

За статтею 6 Лісового кодексу України усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Згідно цієї ж статті кодексу ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

В силу частини 1 статті 2 Земельного кодексу України відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі запасу.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Відповідно до частин 3-4 статті 2 Земельного кодексу України переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

До відання Верховної Ради України у галузі регулювання лісових відносин, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Лісового кодексу України, належить розпорядження лісовим фондом.

До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Лісового кодексу України, належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

До відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на відповідній території, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 14 Лісового кодексу України, належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у тимчасове користування для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та припинення права користування ними.

До відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території, відповідно до пунктів 1-2 частини 1 статті 16 Лісового кодексу України, належить надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

Відповідно до частин 5, 6 статті 19 Земельного кодексу України у редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення радою Верховна Рада України надає земельні ділянки у користування у разі, коли для вилучення цих земель установлено особливий порядок (стаття 32). Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 29 Земельного кодексу України припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.

Відповідно до частини 1 статті 31 Земельного кодексу України вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Частиною 1 статті 32 Земельного кодексу України у редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення визначено, що вилучення за межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об`єктів (частина п`ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.

У статті 4 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) закріплено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Досліджуючи питання щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду судом встановлено наступне.

В силу вищенаведеної норми статті 4 Лісового кодексу України усі ліси на території України становлять її лісовий фонд, при цьому до лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

По-перше, про належність вилученої спірним рішенням виконавчого комітету ради №57/1 земельної ділянки до земель лісового фонду свідчить сам зміст вказаного рішення №57/1, згідно якого вирішено: «вилучити з користування Хотівського лісництва Боярської лісодослідної станції земельну ділянку площею - 19,3 га (вкритих лісом 16,8 га, не вкритих лісовою рослинністю - 2,5 га)…».

Також згідно акту вибору та обстеження земельної ділянки від 10.11.1999 земельна ділянка площею 13,9 га, яка призначалась для розміщення бази відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс», вкрита лісом площею 12,5 га, непокрита лісом - 1,4 га

Із матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення бази відпочинку, зокрема, висновку Ходосівської сільської ради №37 від 10.11.1999, висновку Києво-Святошинської районної Санітарно-епідеміологічної станції №2044 від 10.11.1999, висновку Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів №217 від 11.11.1999, висновку Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації №115-05-11 від 11.11.1999, листа Державного управління екологічної безпеки в Київській області №06-13/2523 від 23.11.1999, висновку Київського відділення інституту землеустрою №66-05 від 02.11.1999 також вбачається, що земельна ділянка, передбачена до відведення в постійне користування АТЗТ «Топаз-Електронікс», містить ліси першої групи.

Отже, як вірно наголошує прокурор у позовній заяві та встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка, стосовно якої виконавчим комітетом ради прийнято рішення №57/1 щодо її вилучення у Боярської ЛДС, станом на дату його прийняття належала до земель лісового фонду.

Стосовно місцерозташування спірної земельної ділянки судом встановлено наступне.

Прокурор та Боярська ЛДС наголошували, що спірна земельна ділянка розташовувалась за межами населеного пункту у кварталі 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС.

Відповідачі заперечували вказану обставину та наголошували, що спірна земельна ділянка розташовувалась у межах населеного пункту - села Ходосівка.

Згідно частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Так, як вбачається із відомостей, зафіксованих у планшеті №5 лісовпорядкування 1987 року, копії якого долучено до матеріалів справи представником ВП НУБіПУ Боярська ЛДС (том 2, а.с. 110), ліси Хотівського лісництва Боярської ЛДС, квартали 56-61, не входили в межі населених пунктів.

У наданому прокуратурою Київської області (разом з відповіддю від 20.06.2022 №15/1-2172-22 на відзив) акті польового обстеження і погодження меж населених пунктів в межах території Ходосівської сільської ради народних депутатів від 10.10.1994 (том 2, а.с. 131-132) зафіксовано, зокрема, наступне: «...межі села Ходосівка проходять по суміжництву з: з півночі село межує з кварталами 59, 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС…». Акт підписано представником сільради, радгоспу, головним архітектором районної державної адміністрації. Зазначений акт входить до проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, розробленого Київським відділенням Інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 1994 році. В проекті також міститься план, де між іншим, схематично зафіксовано знаходження 61 кварталу лісництва, який прямо межує зі ставом.

У матеріалах справи наявна також копія проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС, Том 1 Книга 1 (Ірпінь, 1998) (том 2, а.с. 237-256). Вказаний доказ надано представником третьої особи-2, якому відповідно до листа прокурора у кримінальному провадженні №62021100020000187 у порядку КПК України надано письмовий дозвіл на ознайомлення з вищевказаним проектом та на розголошення відомостей досудового розслідування.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до акту узгодження загальної площі земель Боярської ЛДС від 25.11.1998 (сторінка 262 проекту) (том 2, а.с. 254) головний інженер проекту філіалу інституту «Землевпорядкування» Київської області та інженер-геодезист Комплексної експедиції ВО «Укрдержліспроект» зафіксували, що станом на 25.11.1998 загальна площа Боярської ЛДС складає 17940 га, в межах Києво-Святошинського району - 6703 га.

Вбачається, що протоколом другої технічної наради за підсумками польових лісовпорядних робіт, виконаних в Боярській ЛДС від 13.05.1998 (том 2, а.с. 247), затверджено загальну площу в 17940 га, яка погоджена з земельними районними органами, а також розподіл її по лісництвах, зокрема йдеться про Хотівське лісництво, що займає площу 2313 га (пункт 1.1. протоколу, сторінка 236 проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС).

Пунктом 1.5. протоколу другої технічної наради погоджено, що Хотівське лісництво включає квартали 60, 61 (підпункт 8, сторінка 239 проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС) (том 2, а.с. 252). У карті-схемі поділу лісів Боярської ЛДС в межах сільських рад схематично зафіксовано наведені вище відомості, з детальним позначенням кожного лісництва станції та їх площі, та розташуванням кожного окремого кварталу (том 2, а.с. 255-256).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується віднесення спірної земельної ділянки до відання Боярської ЛДС до моменту прийняття Ходосівською сільською радою оскаржуваного рішення 27.07.1999. Власне, як уже зазначалося, саме оспорюване рішення ради №57/1 від 27.07.1999 містить запис «вилучити з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельну ділянку площею 19,3 га».

Таким чином, наданими прокуратурою та третьою особою-2 доказами спростовано аргумент відповідачів стосовно перебування спірних земельних ділянок за межами кварталу 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС.

Колегією суддів досліджено проект відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ «Топаз-Електронікс» під розміщення бази відпочинку в селі Ходосівка від 1999 року та з`ясовано, що зазначений проект, поміж іншого, містить викопіювання із схеми генерального плану с. Ходосівка масштабом 1:5000 та викопіювання із схеми землекористування Ходосівської сільської ради масштабом 1:10000, які схематично демонструють положення спірної земельної ділянки до ставу та до інших суміжних ділянок.

Викопіювання з генплану відповідно до наявного на документі запису «підлягає погодженню» мало б бути погоджено з начальником управління містобудування та архітектури, головним архітектором району, начальником відділу земельних ресурсів району, головою Ходосівської сільської ради та директором Боярської ЛДС. Вбачається, що викопіювання з генплану погоджено начальником управління, головним архітектором, начальником відділу земельних ресурсів, головою Ходосівської сільської ради. Водночас, документ не містить підпису директора Боярської ЛДС В.А. Рибака, відповідно не є погоджений ним.

Викопіювання зі схеми землекористування, в свою чергу, також не містить погодження зазначеного в переліку «Погоджено» директора Боярської ЛДС В.А. Рибака.

Зазначені обставини ставлять під сумнів наявність реального волевиявлення Боярської ЛДС, як окремого підрозділу, так і самого Національного Аграрного Університету у 1999 році з приводу надання згоди на вилучення ділянки лісництва для земель запасу ради.

Співставлення всіх наявних у матеріалах справи картографічних матеріалів, які досліджені судом, дає змогу зрозуміти, що квартал 61 до моменту прийняття спірного рішення на південь межував зі ставом. Такі відомості фіксуються станом на 1987 рік - у вищезгаданому планшеті №5 лісовпорядкування 1987 року, станом на 1994 рік - в акті польового обстеження і погодження меж населених пунктів в межах території Ходосівської сільської ради народних депутатів від 10.10.1994 та доданим до нього планом, а також станом на 1998 рік - в акті узгодження загальної площі земель Боярської ЛДС від 25.11.1998 та доданою до нього картою-схемою.

Водночас, на момент формування проекту відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ «Топаз-Електронікс» під розміщення бази відпочинку з викопіювання зі схеми землекористування вбачається, що виділи 13, 14, 15, 16, 20, 21, 22, 23, 24, 26 та 29 вже були відокремлені від 61 кварталу.

Скаржник посилається на те, що прокурором не надано інформації та належних доказів стосовного того, що спірні земельні ділянки перебували за межами населеного пункту Ходосівка. Відповідач-2 зазначив, що прокуратура не надала відомостей про затвердження проекту формування території, розробленого Київським відділенням Інституту землеустрою за 1994 рік. Натомість, у матеріалах справи міститься рішення Київської обласної ради двадцять четвертого скликання №183-14-XXIV від 27.05.2004 (том 1, а.с. 292), яким встановлювались межі населеного пункту у 2004 році.

Суд відхиляє вказані твердження з огляду, по-перше, на підписаний представником ради Л. Корнієнком (сільський голова, який також підписав спірне рішення № 57/1 від 27.07.1999) акт польового обстеження і погодження меж сільських населених пунктів від 10.10.1994, що входить до проекту формування території населеного пункту Ходосівка.

Водночас, рішення Київської обласної ради двадцять четвертого скликання №183-14-XXIV від 27.05.2004 про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області не містить жодних картографічних матеріалів (генеральний план, схема розташування ділянок, мапа населеного пункту), які б вказували на місце розташування спірних земельних ділянок у співвідношенні до меж населеного пункту. Крім того, такий доказ виник вже після прийняття оскаржуваного рішення ради та жодним чином не може бути застосований до обставин, що мали місце в 1999 році.

Під час апеляційного перегляду справи скаржником на підтвердження своїх доводів щодо знаходження спірної земельної ділянки у межах населеного пункту також було надане суду рішення Києво-Святошинської районної ради Київської області (четверта сесія двадцять третього скликання) №4-46 від 25.12.1998 «Про затвердження проектів встановлення меж сільських населених пунктів району» (том 4, а.с. 43).

Колегією суддів встановлено, що вказаним рішенням №4-46 від 25.12.1998 затверджено розроблені Київським відділенням інституту землеустрою проекти встановлення меж сільських населених пунктів району, якими, зокрема, передбачено площу села Ходосіївка - 516,0 га.

Однак, зміст вказаного рішення жодним чином не підтверджує, що спірна земельна ділянка входила до загальної площі села Ходосіївка - 516,0 га, а самого проекту встановлення меж села Ходосіївка, розробленого Київським відділенням інституту землеустрою, про яке йде мова у рішенні №4-46 від 25.12.1998, суду скаржником не надано.

У контексті спірних правовідносин суд також бере до уваги те, що Державне підприємство «Науково дослідний та проектний інститут землеустрою» у листі №32-0.19-125/2-22 від 20.06.2022 (том 2, а.с. 129) повідомило, що згідно наявного проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради народних депутатів та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області 1994, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:002:0013 та 3222487001:01:002:0016 знаходились за межами населеного пункту (згідно картографічних матеріалів «Склад земельних угідь по землекористувачах в межах Ходосівської сільської ради народних депутатів»).

Стосовно листа відповідача-1 №001-475 від 17.09.2021 у відповідь представнику відповідача-2 (том 1, а.с. 179) щодо перебування земельних ділянок в межах населеного пункту, то інформація в листі подана станом на 2021 рік та, у відповідності до наданих пояснень ради, детальний план території на якій розташовані спірні земельні ділянки не розроблявся.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та констатує, що відповідачі не надали жодного належного, допустимого та достовірного доказу, з якого можна було б дійти висновку, що станом на момент прийняття спірного рішення Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 спірні земельні ділянки знаходились в межах населеного пункту.

Водночас, подані прокуратурою та третьою особою-2 докази, оцінені судом у своїй сукупності і кожен окремо, зокрема - планшет №5 лісовпорядкування 1987 року, акт польового обстеження і погодження меж населених пунктів в межах території Ходосівської сільської ради народних депутатів від 10.10.1994 та інші картографічні матеріали - матеріали лісовпорядкування Боярської лісової дослідної станції 1998 року, проект організації та розвитку лісового господарства на 1998 рік, схема поділу Боярської ЛДС, план лісонасаджень Хотівського лісництва за 1997 рік, вказують на те, що ліси Хотівського лісництва Боярської ЛДС, квартали 56-61, не входили в межі населених пунктів, а відтак і спірні ділянки, які вилучені з 61 кварталу, також не могли входити в межі села Ходосівка станом на момент прийняття спірного рішення Ходосівської сільської ради 27.07.1999. Надані прокуратурою та третьою особою-2 докази на підтвердження знаходження спірної земельної ділянки за межами населеного пункту є більш вірогідними ніж докази, надані відповідачами на спростування цієї обставини.

Доводи скаржника про недоведеність перебування станом на дату виникнення спірних правовідносин земельної ділянки, з приводу якої виник спір, у користуванні Боярської ЛДС, оцінюються судом критично, оскільки, по-перше, дана обставина підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, до яких згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, відносяться планшети лісовпорядкування, зокрема, у даному випадку планшетом №5 лісовпорядкування 1987 року, та змістом самого рішення ради №57/1 від 27.07.1999, яким земельна ділянка вилучалась саме у Боярської ЛДС.

При цьому, згідно пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового Кодексу України у редакції станом на дату прийняття судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

На необхідності врахування положень пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового Кодексу України при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства наголошувалось, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц. Зазначене також узгоджується з усталеною судовою практикою та правовими висновками, які зазначені у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №369/16416/18 (провадження №61-9927св20), та постанові від 24.11.2021 у справі №369/16317/18 (провадження №61-16273св20).

По-друге, позиція скаржника у даному контексті взагалі є непослідовною, оскільки з однієї сторони він стверджує про відсутність у Боярської ЛДС станом на дату прийняття оскаржуваного рішення ради права користування спірною земельною ділянкою, а з іншої сторони - наголошує на наявності добровільної відмови Боярської ЛДС від права користування нею.

Отже, виходячи із вищенаведених обставин справи в їх сукупності, спірна земельна ділянка площею 19,3 га на момент її вилучення у Боярської ЛДС належала до земель лісового фонду (ліси першої групи), розташовувалась у кварталі 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС, за межами населеного пункту - села Ходосівка, і у відповідності до статті 32 Земельного кодексу України у редакції станом на 27.07.1999 могла бути вилучена у Боярської ЛДС для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, лише за рішенням Верховної Ради України.

Прокуратурою до позову додано лист Комітету з питань аграрної та земельної політики Верховної Ради України №04-11/13-2021/213444 від 29.06.2021, відповідно до якого комітетом розглянуто звернення прокуратури щодо надання інформації чи приймалось Верховною Радою України рішення про вилучення земельних ділянок із постійного користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС в межах кварталу 61 за матеріалами лісовпорядкування 1998 року, і повідомлено, що зазначені питання Верховною Радою України не розглядались, рішення з даних питань не приймались.

У матеріалах справи відсутні як докази наявності згоди Верховної Ради України про можливість здійснення передачі лісів першої групи до земель запасу Ходосівській сільській раді та подальшого їх використання в рекреаційних цілях, так і власне докази делегування права прийняття таких рішень сільській раді згідно статті 6 Лісового кодексу України.

У свою чергу в силу положень статті 16 Лісового кодексу України компетенція сільських і селищних рад в галузі регулювання лісових відносин на їх території обмежувалась можливістю надавати у постійне користування земельні ділянки лісового фонду, що знаходились в межах населеного пункту. До відання сільських і селищних рад, як виняток, відносилось також надання таких ділянок для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відсутність спрямованого на відчуження з державної власності земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Верховної Ради України - означає, що держава, як власник, волі на відчуження (вилучення) цієї ділянки з користування третьої особи-2 не виявляла.

Посилання скаржника на наявність згоди Боярської ЛДС на вилучення земельної ділянки від 29.04.1999, висновок Національного Аграрного Університету №926 від 14.06.1999 про погодження передачі до складу земель запасу Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС, лист Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» від 15.06.1999 №04-87/58 як на докази, що на його думку свідчать про добровільну відмову Боярської ЛДС від права користування спірної земельною ділянкою, судом відхиляються, оскільки у матеріалах справи відсутні лист згода Боярської ЛДС на вилучення земельної ділянки від 29.04.1999 та лист Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» від 15.06.1999 №04-87/58, а оригінал листа-згоди на вилучення №926 від 14.06.1999, копія з копії якого міститься у матеріалах справи, суду так надано і не було.

У матеріалах справи, натомість, міститься лист виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області №001-747 від 11.07.2022, в якому сільський голова у відповідь на запит адвоката третьої особи-2 у справі Педенка Д.В. повідомляє, що оригінал висновку Національного Аграрного Університету №926 від 14.06.1999 у виконавчому комітеті ради відсутній.

Також у матеріалах справи наявні лист Архівного відділу Обухівської районної державної адміністрації Київської області №05-02/129 від 25.07.2022 (том 3, а.с. 23) та лист Архівного відділу Бучанської районної державної адміністрації Київської області №05-05/138 від 28.07.2-22 (том 3, а.с. 15), в яких зазначено про відсутність у документах архівного фонду «Ходосівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області» запитуваного висновку Національного Аграрного Університету №926 від 14.06.1999.

Таким чином, оскільки Боярське ЛДС заперечує факт надання ним згоди на вилучення земельної ділянки із його користування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість у порядку частини 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України відмовити у визнанні обставини надання такої згоди на вилучення земель лісового фонду, позаяк у суду відсутня можливість констатувати факт існування такого документу (висновку №926 від 14.06.1999) з огляду на відсутність його оригіналу.

Водночас, навіть гіпотетична відсутність заперечень Національного Аграрного Університету щодо передачі частини земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС у будь-якому випадку не скасовує встановленого законом порядку вилучення лісів першої групи, закріпленого у частині 1 статті 32 Земельного кодексу України у відповідній редакції.

З огляду на встановлені обставини та надані докази, при вилученні спірних ділянок та їх передачі у користування відповідачу Ходосівська сільська рада порушила процедуру, визначену земельним та лісовим законодавством, щодо вилучення земельної ділянки у Боярської ЛДС та зміни цільового призначення спірної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі запасу, а згодом, на землі оздоровчого та рекреаційного призначення.

Суд констатує, що необхідною передумовою виникнення права користування на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у користування цієї ділянки, прийняте відповідним органом, який діє від імені власника. Відсутність такого рішення держави в особі Верховної Ради України, як то визначено у частині 1 статті 32 Земельного кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), як уповноваженого органу, означає, що вилучення (відчуження) земельної ділянки лісового фонду, на якій знаходяться ліси першої групи, яка знаходилась за межами населеного пункту відбулось поза волею власника. Наведене вказує на те, що рішення Ходосівської сільської ради №57/1 від 27.07.1999 суперечить актам законодавства та порушує право власності держави на земельну ділянку.

Таким чином, рішення Ходосівської сільської ради №57/1 від 27.07.1999 прийняте з порушенням чинного на той час національного земельного та лісового законодавства, з перевищенням Ходосівською сільською радою визначених Земельним та Лісовим кодексом України повноважень та всупереч положенням Земельного кодексу України, що призвело до прихованого вибуття із власності держави особливо цінних лісових земель, на яких знаходяться ліси першої групи, відповідно, позовні вимоги про визнання його недійсним підлягають задоволенню, висновки суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.

Прокурором у позові також заявлено вимоги про визнання недійсними рішень Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 «Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду», «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)» із всіма подальшими змінами до них та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 №№ 1052, 1056 із всіма подальшими змінами.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, вказані рішення ради від 07.02.2004 є похідними рішеннями, якими вирішувалось питання про набуття АТЗТ «Топаз-Електронікс» права користування земельними ділянками на умовах оренди строком на 49 років. На підставі цих рішень від 07.02.2004 підписувались договори оренди земельних ділянок.

Суд також наголошує, що зміна цільового призначення земельної ділянки 13,9 га, яка була вилучена з лісового господарства, відбулась також на підставі рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради №81/97 від 29.11.1999 (том 1, а.с. 222 зворот). При прийнятті рішення про передачу в постійне користування земельної ділянки площею 13,9 га лісів першої групи для будівництва бази відпочинку відбулось протиправне перенесення земельної ділянки з категорії земель лісового фонду до земель оздоровчого та рекреаційного призначення. Вже за договорами оренди від 04.03.2004 фіксується, що цільове призначення земельної ділянки площею 13,9 га - для розміщення бази відпочинку, а ділянки площею 4,7331 га - для розширення бази відпочинку.

Відповідно до чинної на момент прийняття рішення суду редакції статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для, зокрема, визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відтак, зважаючи, що вилучення земельної ділянки у відповідності до рішення №57/1 від 27.07.1999, висновків щодо недійсності якого суд дійшов вище, відбулось з порушенням закону, без наявності на те визначених законом у сільської ради повноважень то, відповідно, і оскаржувані рішення Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 підлягають визнанню недійсними, оскільки скасування рішення від 27.07.1999 нівелює всі наслідки вилучення земельних ділянок з Хотівського лісництва Боярської ЛДС, в тому числі і наступні дії ради щодо передачі в оренду спірних земельних ділянок.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи те, що договори оренди спірних земельних ділянок були укладені на підставі рішень ради від 07.02.2004, які визнаються судом недійсними, наявні також підстави для визнання судом недійсними таких договорів оренди з усіма подальшими змінами, включаючи зміни, які були затверджені додатковими угодами про зміну орендаря, зафіксованими також і у рішенні суду.

Щодо вимог прокурора про витребування на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації з незаконного володіння Феодосіїської сільської ради земельних ділянок площею 4,7331 га кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 та площею 13,8664 га кадастровим номером 3222487001:01:002:0013 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі №6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

У постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду погодилась із вказаним висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Зважаючи на наведену вище судову практику, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права є таким, що може забезпечити реальне поновлення прав, за захистом яких в інтересах позивача він звернувся до суду, з урахуванням також і наведених прокурором у заяві про зміну предмету позову позицій.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про задоволення з огляду на зміст статті 387 Цивільного кодексу України вимоги прокурора про повернення державі незаконно вилучених рішенням Ходосівської сільської ради №57/1 від 27.07.1999 земельних ділянок, які на момент прийняття рішення судом містять кадастрові номери 3222487001:01:002:0013 та 3222487001:01:002:0016.

При цьому, як вірно зауважив місцевий господарський суд, виходячи із встановлених судом обставин та наявних у матеріалах справи доказів належним користувачем спірних земельних ділянок є Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція», що підтверджується планшетами лісовпорядкування, складеними до 1999 року, зокрема планшетом №5 лісовпорядкування 1987 року, та відомостями лісовпорядкування Боярської лісової дослідної станції 1998 року, проектом органiзацiї та розвитку лісового господарства на 1998 рік, схемою поділу Боярської ЛДС, планом лісонасаджень Хотівського лісництва за 1997 рік.

Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача-2 про те, що не дивлячись на визнання судом недійсним рішенням Ходосівської сільської ради №57/1 від 27.07.1999, відсутні будь-які правові підстави для її витребування та визнання недійсними договорів оренди, оскільки спірна земельна ділянка була передана до земель запасу сільської ради на підставі рішення Києво-Святошинської районної ради №7-82 від 30.09.1999 «Про створення земель запасу сільських рад» (копія додана до письмових пояснень від 14.03.202; том 4, а.с. 41), яке є чинним та ніким недійсним не визнавалось, суд зазначає наступне.

Названим рішенням №7-82 від 30.09.1999 припинено, зокрема, право користування земельними ділянками відповідно до пункту 1 статті 27 Земельного кодексу України Боярської лісодослідної станції площею 19,3 га І групи (покритих лісом) в межах Ходосівської сільської ради, передано до земель запасу Ходосівської сільської ради земельну ділянку площею 19,3 га лісів І групи (покритих лісом) Боярської лісодослідної станції.

Колегія суддів зазначає, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17 (провадження №12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на вказане, враховуючи предмет, підстави позову у даній справі та обраний прокурором спосіб захисту, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне надати оцінку наданому відповідачем на стадії апеляційного провадження рішенню Києво-Святошинської районної ради №7-82 від 30.09.1999 «Про створення земель запасу сільських рад».

Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини щодо безпідставного вилучення з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельної ділянки лісогосподарського призначення за межами населеного пункту виникли саме на підставі оскаржуваного прокурором рішення №57/1 від 27.07.1999, яке, як встановлено судом вище, було прийняте Ходосівської сільською радою без наявності на те відповідних повноважень.

Саме у рішенні №57/1 від 27.07.1999 містяться посилання на згоду Боярської ЛДС від 29.04.1999, висновок Національного Аграрного Університету №926 від 14.06.1999, лист Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» №04-87/58 від 15.06.1999, про які вказує скаржник.

Рішення Києво-Святошинської районної ради №7-82 від 30.09.1999 «Про створення земель запасу сільських рад» містить лише посилання на пункт 1 статті 27 Земельного кодексу України, згідно якої у редакції, чинній станом на дату прийняття названого рішення, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки.

Назване рішення, на відміну від оскаржуваного прокурором рішення №57/1 від 27.07.1999, не містить жодних посилань на те, чим нібито відповідна відмова Боярської лісодослідної станції була оформлена.

Відповідно, у суду відсутні підстави для висновку, що саме це рішення, а не рішення №57/1 від 27.07.1999 спричинило вибуття спірної земельної ділянки із державної власності та запустило механізм подальших змін у цільовому призначенні спірної земельної ділянки.

За відсутності доказів протилежного, колегія суддів доходить висновку, що рішення Києво-Святошинської районної ради №7-82 від 30.09.1999 «Про створення земель запасу сільських рад» лише фіксувало факт припинення користування Боярською ЛДС спірною земельною ділянкою у зв`язку з нібито його «добровільною відмовою» та її вилученням у Боярської ЛДС за рішенням сільської ради №57/1 від 27.07.1999 та її включення до земель запасу, є фактично одним із рішень, що входить до ланцюга тих, які послідовно стали підставами незаконного набуття АТЗТ «Топаз-Електронікс», а у подальшому ТОВ «Ходосівські системні інвестиції» права користування земельними ділянками на умовах оренди, відповідно, є похідним від рішення №57/1 від 27.07.1999, яке, як вказувалося вище, є незаконним.

Відповідно, існування рішення Києво-Святошинської районної ради №7-82 від 30.09.1999 не свідчить про те, що землі лісогосподарського призначення Боярської ЛДС були правомірно передані радою до земель запасу Ходосівської сільської ради, оскільки така передача стала саме наслідком незаконного (без згоди Верховної Ради України) вилучення спірної земельної ділянки у її користувача, та, як наслідок, також є незаконною.

Відповідно, посилання скаржника в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях на неврахування судом правових норм, що регулювали станом на дату виникнення спірних правовідносин правовий режим земель запасу, судом до уваги не приймаються, оскільки спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення була передана до земель запасу із порушенням норм земельного та лісового законодавства, чинного на дату виникнення спірних правовідносин.

Більш того, як уже наголошувалось вище, у матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про дійсне волевиявлення Боярської ЛДС щодо добровільної відмови від права користування спірною земельною ділянкою, а тому посилання скаржника в цілому на те, що суд мав застосовувати норми права щодо припинення користування земельною ділянкою у зв`язку з добровільною відмовою, а не її вилученням у користувача (про що безпосередньо вказано у рішення №57/1 від 27.07.1999), є безпідставними. При цьому у будь-якому випадку по відношенню до земель лісогосподарського призначення (лісів першої групи), які розташовані за межами населеного пункту, встановлений особливий порядок їх вилучення для нелісогосподарських потреб (статті 19, 32 Земельного кодексу України у відповідній редакції).

Доводи відповідача-2 стосовно того, що факт законності набуття ним права на спірну земельну ділянку встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі №19/162-08, яке набрало законної сили, судом до уваги не приймаються, оскільки у відповідності до зазначеного рішення суду позивач набув права оренди земельної ділянки. Рішенням внесені зміни до договору оренди. Пунктом 2 рішення зафіксовано текст додаткових угод, в яких, поміж іншого, змінено орендаря з «акціонерного товариства закритого типу Топаз-Електронікс» на «Товариство з обмеженою відповідальністю Ходосівські системні інвестиції». Мотивувальна частина рішення містить посилання на договори оренди, у яких орендодавець згідно рішення ХІІ сесії ХХІV скликання Ходосівської сільської Ради Києво-Святошинського району Київської області від 07.02.2004 надає в оренду, а орендар приймає у строкове, платне володіння і користування земельні ділянки 4,7331 га та 13,9 га. Вказано, що 18.09.2007 до позивача у справі №19/162-08 (ТОВ «Ходосівські системні інвестиції») перейшли всі права та обов`язки, встановлені в договорах оренди земельних ділянок від 04.03.2004.

Таким чином, названим рішенням суду лише внесено зміни до договору оренди, а саме ж право користування фактично було набуте внаслідок прийняття оспорюваних рішень ради.

Щодо принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном, на неврахуванні якого наголошує відповідач-2, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Перший протокол) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999, заява №311107/96, п. 54).

Відтак, право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Перший протокол ратифікований Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» і застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Згідно сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право володіння особи майном повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на майно є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини 1 статті 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.

Володіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель лісогосподарського призначення із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Таким чином, на переконання колегії суддів, позбавлення відповідача-2 права оренди спірних земельних ділянок у даному випадку відповідає критерію законності, обумовлене порушенням органом місцевого самоврядування вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

При цьому, в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірних земельних ділянок, вкритих лісом, ЗАТ «Топаз-Електронікс», а у подальшому ТОВ «Ходосівські системні інвестиції», проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що спірна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, результат розгляду позову Київської обласної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закріпленим у статті 1 Першого протоколу, не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном та є належним і ефективним способом захисту права власника земельної ділянки та його інтересу на повернення цієї ділянки у державну власність.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в даній справі в повному обсязі, вимоги прокурора є доведеними та обґрунтованими, відповідачем-2 не спростовані.

Щодо заяви про застосування строку позовної давності, викладеної відповідачем-2 у відзиві на позовну заяву, та доводів апеляційної скарги з цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування поданої заяви відповідач-2 наголошує на тому, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За твердженнями відповідача-2 протягом строку дії договорів оренди спірних земельних ділянок відбувались численні перевірки з боку державних, контролюючих, правоохоронних органів і установ, у тому числі з боку органів прокуратури, з питань додержання земельного законодавства, відповідно, про факт передачі юридичній особі земель лісового фонду для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства, а саме для будівництва бази відпочинку, державні органи, у випадку належного виконання своїх повноважень, могли довідатися набагато раніше, ніж у 2021 році.

Більш того, скаржник стверджує, що у 2013 році в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем-1 було зареєстроване право комунальної власності на спірні земельні ділянки, а за відповідачем-2 право оренди, а тому такі відомості могли бути відомі прокурору.

Також скаржник наголошує на тому, що прокуратура мала всі можливості дізнатися про наявність підстав для звернення до суду ще у 2011 році. Так, у постанові Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.06.2012 у справі №2а-54/12 містяться відомості, що у 2011 році на виконання завдання прокуратури Київської області (після перейменування Київська обласна прокуратура) було проведено перевірку саме Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області з питань дотримання цим органом місцевого самоврядування земельного законодавства. Відповідно прокуратура, за умови належного проведення перевірки, була в змозі встановити наявність будь-яких порушень прав чи інтересів держави та звернутися з відповідним позовом ще у 2011 році.

Розглянувши заяву ТОВ «Ходосівські системні інвестиції» про пропуск прокурором строку позовної давності, колегія суддів вважає її доводи безпідставними, виходячи з наступного.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність.

Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц).

З огляду на положення статті 261 Цивільного кодексу України суд повинен з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області з вищезазначеним позовом.

У даній справі вбачається, що підставою для з`ясування прокуратурою обставин порушення закону стало звернення Національного університету біоресурсів і природокористування України з листом від 06.05.2021 №0873 до Київської обласної прокуратури.

Зі змісту названого листа фактично вбачається, що університет не володів інформацією про передачу земель Боярської ЛДС до земель запасу села Ходосівка та подальшої її передачі в оренду відповідачу-2, а про відповідні обставини, як і про рішення Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №57/1 від 27.07.1999, йому стало відомо з листа відповідача-2 №607 від 26.04.2021 щодо сприяння у залученні уповноваженого представника під час виконання робіт по встановленню паркану.

У справі, що переглядається, судом дійсно встановлена відсутність доказів того, що Боярська лісова дослідна станція як особа, у користуванні якої перебувала спірна земельна ділянка на дату виникнення спірних правовідносин, та Національний аграрний університет (наразі - Національний університет біоресурсів і природокористування України) надавали згоду на вилучення спірної земельної ділянки з користування Боярської ЛДС, про яку йде мова в рішенні сільської ради №57/1 від 27.07.1999.

До суду також не подано відомостей про обізнаність Верховної Ради України, як єдиного державного органу, що у 1999 році мав право вилучати землі за межами населеного пункту, з розташованими на ній лісами першої групи, для інших потреб, окрім ведення лісового господарства.

Крім того, до функцій Верховної Ради України не віднесено здійснення контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин.

Отже, оспорюване рішення №57/1 від 27.07.1999 приймалося без участі користувача та розпорядника земельної ділянки.

Твердження відповідача-2 про численні перевірки з боку контролюючих органів не базуються на доказах, які могли б достеменно вказати на те, що такі перевірки здійснювались дослідною станцією або університетом або що такі перевірки дійсно проводились відповідними органами стосовно підставності набуття права користування спірною земельною ділянкою.

Доказів проведення таких перевірок прокуратурою та надання відповідачами чи іншими особами прокуратурі відомостей про існування оскаржуваного рішення Ходосівської сільської ради №57/1 від 27.07.1999 до моменту отримання прокуратурою листа від 06.05.2021 Національного університету біоресурсів і природокористування України суду не надано.

Документи, на підставі яких АТЗТ «Топаз-Електронікс», а в подальшому і ТОВ «Ходосівські системні інвестиції», набули права користування на землю, не були у вільному доступі; останні роки за твердженням відповідачів знаходились у архівах (що не підтвердилось в ході судового розгляду).

Переоформлення прав та укладення договору оренди відбулось у 2004 році, тобто через 5 років після прийняття радою рішення про відведення земельних ділянок у користування АТЗТ «Топаз-Електронікс».

При цьому, матеріали справи не містять жодних ознак того, що за весь період з 1999 року по 2004 рік, коли відбувалися зміни земельного законодавства (зокрема прийняття іншого Земельного кодексу України), лісового законодавства, органи прокуратури або інший уповноважений державою орган здійснював нагляд, контроль чи перевірку щодо додержання вимог закону при переданні земель, які відносяться до лісового фонду держави, у користування, яке не пов`язане з лісогосподарською діяльністю.

Рішенням суду від 21.04.2008 у справі №19/162-08 про укладання угоди про внесення змін до договору оренди також не досліджувалось питання підставності вилучення та передання земель лісового фонду для інших потреб, предметом розгляду цієї справи фактично постала зміна орендаря. Також у даному рішенні суду взагалі не згадується та не оцінюється оскаржуване рішення Ходосівської сільської ради №57/1 від 27.07.1999.

Постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.06.2012 у справі №2а-54/12, на яку посилається скаржник, прийнята у правовідносинах, які не мають жодного відношення до спірних, і також не містить відомостей про те, що прокуратурою проводилась перевірка саме щодо законності вилучення у 1999 році спірної земельної ділянки на підставі рішення сільської ради №57/1 від 27.07.1999.

Гіпотетична можливість контролюючих органів, у тому числі прокуратури, здійснити відповідну перевірку раніше не може бути покладена в основу висновків суду про пропуск прокурором строку позовної давності на звернення до суду із позовом у даній справі.

При цьому колегія суддів враховує, що у матеріалах справи відсутні докази щодо відкритого користування ЗАТ «Топаз-Електронікс» з 2004 року та у подальшому відповідачем-2 з 2007 року спірними земельними ділянками та здійснення дій щодо їх забудови протягом цього періоду.

Внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у 2013 році записів про право комунальної власності на земельні ділянки за Ходосівською сільською радою та права оренди за ТОВ «Ходосівські системні інвестиції» також не свідчить про можливість прокурора бути обізнаним про факт незаконного вилучення земельних ділянок у 1999 році, адже із вказаних записів самих по собі не вбачається факт приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.

З огляду на вищевикладене, заява відповідача-2 про застосування строку позовної давності до заявлених у даній справі позовних вимог задоволенню не підлягає, оскільки прокурор дізнався про наявність підстав для перевірки законності вилучення земельних ділянок та подальшу передачу їх в оренду приватній особі лише з листа від 06.05.2021 Національного університету біоресурсів і природокористування України, а відповідний позов було подано до суду 21.12.2021.

Інших об`єктивних фактів чи доказів, що достовірно підтверджують обізнаність прокурора про наявні порушення вимог закону раніше 06.05.2021, матеріали справи не містять.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Обраний прокурором спосіб захисту за своєю правовою природою відповідає характеру порушеного права, про яке зазначає прокурор у позові, та узгоджується з передбаченими законом способами захисту.

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованими, прийнятими з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача-2.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції».

Матеріали справи №911/3736/21 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.06.2023 після виходу членів колегії суддів з відпусток.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.М. Скрипка

О.О. Хрипун