Рішення
від 06.08.2024 по справі 911/3736/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3736/21

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Бабяк Д.С., розглянув матеріали справи

за позовом Київської обласної прокуратури

01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, код ЄДРПОУ 02909996

в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області

08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Малишка, буд. 10, код ЄДРПОУ 04054725

до 1) Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області

08173, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Ходосівка, вул. Панаса Мирного, буд. 2, код ЄДРПОУ 04362148

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції"

01133, місто Київ, вул. Мечникова, буд. 8, кв. 22, код ЄДРПОУ 35370632

1) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція»

08150, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка, вулиця Лісодослідна, буд. 12, код ЄДРПОУ 33441250

2) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

Закрите акціонерне товариство "Топаз-Електронікс"

01004, м. Київ, вул. Басейна, будинок 5-Б, код ЄДРПОУ 25202319

3) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Громадська організація "Мальовниче передмістя"

08172, Київська область, Києво-Святошинський район, село Лісники, провулок Ватутіна, будинок 23, код ЄДРПОУ 26473828

про визнання недійсними рішень, витребування земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди

за участі представників:

прокурора: Лук`янчук А.В., посвідчення прокурора України №069056 від 01.03.2023,

позивача: не з`явився;

відповідача-1: не з`явився;

відповідача-2: Тимофіюк Г.О., посвідчення адвоката України №9796/10 від 18.02.2021, ордер серія АІ №1503572; Кирич С.О., посвідчення адвоката України №6036/10 від 18.05.2017;

третьої особи-1: Педенко Д.В., посвідчення адвоката України №000761 від 04.11.2019;

третьої особи-2: не з`явився;

третьої особи-3: Скляренко О.П., посвідчення адвоката України №7345/10 від 01.03.2019, довіреність від 07.12.2023;

Обставини справи:

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.11.2022 позов (вх. №3690/21 від 23.12.2021) Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом визнання недійсними рішень про державну реєстрацію та повернення землі задоволено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13.09.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 скасовані, а справу №911/3736/21 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2023 справу №911/3736/21 передано на розгляд судді Саванчук С.О.

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Згідно з частиною 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Зважаючи на необхідність врахування висновків Верховного Суду в даній справі, суд дійшов висновку про надання учасникам справи дозволу подати додаткові письмові пояснення щодо їх позиції з приводу висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.09.2023 у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.11.2023 проведення підготовчого засідання суду призначено на 05.12.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Верховного Суду надійшли матеріали для приєднання до матеріалів справи №911/3736/21 (вх. №22314/23 від 29.11.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення (вх. №22503/23 від 04.12.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшли пояснення (вх. №22524/23 від 04.12.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Громадської організації "Мальовниче передмістя" надійшла заява про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (вх. №22584/22 від 05.12.2023).

У судове засідання 05.12.2023 з`явився прокурор, представники відповідача-2 та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, представник відповідача-1 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не з`явився, повідомлений належним чином через систему "Електронний суд".

У судовому засіданні 05.12.2023 оголошено перерву до 19.12.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшли заперечення (вх. №5544/23 від 15.12.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла заява про вступ у справу у якості третьої особи (вх. №9947/23 від 15.12.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшли пояснення (вх. №23272/23 від 19.12.2023) та клопотання (вх. №23273/23 від 19.12.2023) про надання додаткового строку на подання пояснень.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшло клопотання (вх. №5646/23 від 19.12.2023) про долучення доказів.

У судове засідання 19.12.2023 з`явились прокурор, представник відповідача-2 та представник третьої особи-1, представник відповідача-1 не з`явився, про дату, час, місце судового засідання повідомлений, третя особа-2 не повідомлена.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.12.2023 судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Громадську організацію "Мальовниче передмістя".

У судовому засіданні 19.12.2023 судом розглянуто питання надання учасникам справи дозволу подати додаткові пояснення у справі, в порядку частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, з питання позовної давності щодо спірних правовідносин та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" про долучення доказів у справі (вх.№5646/23 від 19.12.2023) в порядку частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України.

Також судом розглянуте питання продовження Феодосіївській сільській раді Обухівського району Київської області строку подання письмових пояснень у справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.12.2023 підготовче засідання у справі №911/3736/21 відкладено на 30.01.2024.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.01.2024 внесено виправлення в повний текст ухвали Господарського суду Київської області від 19.12.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання про участь представника третьої особи-3 - Громадської організації "Мальовниче передмістя" в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. №833/24 від 25.01.2024).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2024 судове засідання призначено на 30.01.2024 в режимі відеоконференції.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх. №1373/24 від 30.01.2024).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.01.2024 закрито підготовче провадження та призначене судове засідання з розгляду справи по суті на 27.02.2024.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи-3 надійшли пояснення щодо строків позовної давності з врахуванням наданих відповідачем-2 доказів (вх. №1588/24 від 15.02.2024).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх. №2694/24 від 27.02.2024).

У судове засідання 27.02.2024 з`явився прокурор, представник відповідача-2, представник третьої особи-1 та представник третьої особи-3.

Представник позивача та представник відповідача-1 у судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином, представник третьої особи-2 у судове засідання не з`явився, третя особа-2 не повідомлена, копія ухвали про дату, час та місце судового засідання знаходиться у відділенні поштового зв`язку.

У судовому засіданні 27.02.2024 проведено стадію вступних слів та запитань, враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку про оголошення перерви у судовому засіданні до 26.03.2024 о 16:40, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 26.03.2024 з`явився прокурор, представник відповідача-2, представник третьої особи-1 та представник третьої особи-3.

У судовому засіданні 26.03.2024 розпочато стадію з`ясування обставин та дослідження доказів.

Під час судового засідання 26.03.2024 у місті Києві було оголошено повітряну тривогу.

Відповідно до розпорядження Голови Господарського суду Київської області №6-А від 19.07.2022 про порядок дій при оголошенні повітряної тривоги, у разі оголошення сигналу "повітряна тривога" суддям, працівникам апарату та відвідувачам суду необхідно негайно залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття.

Враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку про оголошення перерви у судовому засіданні до 23.04.2024 о 16:20, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.03.2024 учасників справи повідомлено про перерву у судовому засіданні до 23.04.2024 о 16:20.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх. №4571/24 від 05.04.2024).

У судове засідання 23.04.2024 з`явився прокурор, представник відповідача-2, представник третьої особи-1 та представник третьої особи-3.

У судовому засіданні 23.04.2024 продовжено стадію з`ясування обставин та дослідження доказів, розглянуто питання 1 порядку з`ясування обставин та дослідження доказів.

Враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку про оголошення перерви у судовому засіданні до 30.05.2024 об 11:00, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.04.2024 учасників справи повідомлено про перерву у судовому засіданні до 30.05.2024 об 11:00.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшли підсумкові пояснення (вх.№5767/24 від 29.05.2024).

У судове засідання 30.05.2024 з`явився прокурор, представник відповідача-2 та представник третьої особи-3.

Представник позивача, представник відповідача-1, представник третьої особи-1 у судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином, представник третьої особи-2 у судове засідання не з`явився, третя особа-2 не повідомлена, копія ухвали про дату, час та місце судового засідання повернулась до суду підприємством поштового зв`язку без вручення.

У судовому засіданні 30.05.2024 продовжено з`ясування обставин та дослідження доказів, розглянуто питання 3 - 4 порядку з`ясування обставин та дослідження доказів.

Враховуючи значний час розгляду справи та клопотання учасників справи, суд дійшов висновку про оголошення перерви у судовому засіданні до 27.06.2024 о 10:00, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх. №7119/24 від 21.06.2024).

У судове засідання 27.06.2024 з`явився прокурор, представник відповідача-2 та представник третьої особи-3. Представник позивача, представник відповідача-1, представник третьої особи-1 у судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином, представник третьої особи-2 у судове засідання не з`явився, третя особа-2 не повідомлена, копія ухвали про дату, час та місце судового засідання повернулась до суду підприємством поштового зв`язку без вручення.

У судовому засіданні розглядались питання 4, 5, 10 порядку з`ясування обставин та дослідження доказів у сукупності.

Враховуючи значний час розгляду справи та клопотання учасників справи, суд дійшов висновку про оголошення перерви у судовому засіданні до 11.07.2024 об 11:00, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 11.07.2024 з`явився прокурор, представники відповідача-2, представник третьої особи-1 та представник третьої особи-3. Представник позивача, представник відповідача-1 у судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином, представник третьої особи-2 у судове засідання не з`явився, третя особа-2 не повідомлена, копія ухвали про дату, час та місце судового засідання повернулась до суду підприємством поштового зв`язку без вручення.

У судовому засіданні закінчено стадію з`ясування обставин та дослідження доказів, представниками учасників справи заявлені усні клопотання про перерву в судовому засіданні з метою підготовки до судових дебатів та заключних слів.

Враховуючи значний час розгляду справи та клопотання учасників справи, суд дійшов висновку про оголошення перерви у судовому засіданні до 06.08.2024 о 16:20, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Судом розглянуто клопотання про участь представника третьої особи-3 в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. №833/24 від 25.01.2024), відповідно до частин 1-5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. Учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідне клопотання.

У зв`язку із наявністю у Господарського суду Київської області технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції та відповідністю клопотання вимогам статті 197 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення вказаного клопотання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.07.2024 задоволено клопотання (вх. №8217/24 від 31.07.2024) про участь представника третьої особи-3 - Громадської організації "Мальовниче передмістя" в судовому засіданні, що призначене на 06.08.2024 о 16:20 в режимі відеоконференції.

У судове засідання 06.08.2024 з`явився прокурор, представники відповідача-2, представник третьої особи-1 та представник третьої особи-3. Представник позивача, представник відповідача-1 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені через підсистему ЄСІТС "Електронний суд", представник третьої особи-2 у судове засідання не з`явився, третя особа-2 не повідомлена, копія ухвали про дату, час та місце судового засідання повернулась до суду підприємством поштового зв`язку без вручення.

У судовому засіданні 06.08.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд -

встановив:

1. Спірні правовідносини сторін та аргументи учасників справи

Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 вилучено з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельну ділянку площею 19,3 га та передано її до складу земель запасу сільської ради у зв`язку із добровільною відмовою землекористувача - висновком Національного аграрного університету № 926 від 14.06.1999 про відсутність заперечень проти передачі спірної земельної ділянки з постійного користування університету до земель запасу Ходосівської сільської ради, з виключенням зі складу лісового фонду, за умови погодження рішення сільської ради народних депутатів з Київським державним лісогосподарським об`єднанням "Київліс" відповідно до статті 42 Лісового кодексу України.

Комісією з обстеження земельної ділянки складений акт вибору та обстеження земельної ділянки від 10.11.1999, з якого вбачається, що цього дня проведено вибір та обстеження земельної ділянки передбаченої під розміщення бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс". Актом зафіксовано, що земельна ділянка площею 13,9 га розташована у північній частині населеного пункту Ходосівка на землях запасу сільської ради в кварталі 61 (виділи 13, 14, 15, 16, 20, 21, 22, 23, 24, 26 та 29) ліси першої групи, які генеральним планом с. Ходосівка передбачені під організацію культурно-оздоровчого відпочинку населення.

З метою забезпечення відпочинку населення, комісія цим актом від 10.11.1999 попередньо погодила розміщення бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" на зазначеній земельній ділянці за рахунок земель запасу сільської ради в межах населеного пункту Ходосівка. Вирішено оформити відведення земельної ділянки в установленому законом порядку після розробки та погодження технічної документації.

Висновком Ходосівської сільської ради № 37 від 10.11.1999 погоджено проект землеустрою земельної ділянки площею 13,9 га лісів першої групи АТЗТ "Топаз-Електронікс", надано право приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж в натурі та видачі державного акту на право постійного користування землею.

Висновком Києво-Святошинської районної санітарно-епідеміологічної станції № 2044 від 10.11.1999 попередньо погоджено розміщення бази відпочинку на земельній ділянці 13,9 га (ліси першої групи), вказано про отримання у станції Форми № 301-У для розробки технічної документації у встановленому законом порядку.

Висновком Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів № 217 від 11.11.1999, з урахуванням згоди Ходосівської сільської ради на відведення земельної ділянки під розміщення бази відпочинку, керуючись генпланом забудови населеного пункту, попередньо погоджене розміщення бази відпочинку на земельній ділянці 13,9 га, ліси першої групи, погоджено вирубку дерев тільки під габарити будівель і споруд та до освоєння земельної ділянки приступити після розробки і погодження технічної документації на будівництво бази відпочинку та одержання державного акту на право користування землею.

Висновком Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 115-05-11 від 11.11.1999 попередньо погоджено розміщення бази відпочинку на земельній ділянці 13,9 га (ліси першої групи).

Листом Державного управління екологічної безпеки в Київській області №06-13/2523 від 23.11.1999, із зазначенням про те, що земельна ділянка площею 13,9 га розташована в кварталі 61 (ліси першої групи), передбачена генеральним планом під організацію культурно-оздоровчого відпочинку, вільна від споруд та інженерних комунікацій, з трьох сторін межує із землями Боярської ЛДС, погоджено вибір земельної ділянки під розміщення бази відпочинку.

За результатами розгляду матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення бази відпочинку, висновком Києво-Святошинської районної ради № 211 від 25.11.1999 погоджене розміщення бази відпочинку на земельній ділянці площею 13,9 га.

Листом № 01/544 від 26.11.1999 Київське державне лісогосподарське об`єднання "Київліс" Державного комітету лісового господарства дало згоду на переведення лісових земель до нелісових Хотівського лісництва Боярської ЛДС кв. 61, загальною площею 13,9 га для подальшого використання під базу відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" з правом вирубки дерев під забудову.

Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 81/97 від 29.11.1999 затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс", надано товариству в постійне користування земельну ділянку площею 13,9 га лісів першої групи за рахунок земель запасу ради, погоджено до освоєння земель приступити після виготовлення технічної документації на будівництво бази відпочинку та одержання державного акту на право постійного користування землею.

За висновком Київського відділення інституту землеустрою від 02.11.1999 № 66-05 вказано, що земельна ділянка повинна використовуватись за призначенням та зафіксовано її розташування у північній частині села Ходосівка у кварталі 61, ліси першої групи.

На підставі договору № 764 від 28.12.1999 (замовник: АТЗТ "Топаз-Електронікс") Київським відділенням інституту землеустрою Української академії аграрних наук розроблений проект відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" під розміщення бази відпочинку в селі Ходосівка.

На підставі договору № 764 від 28.12.1999 (замовник: АТЗТ "Топаз-Електронікс") Київським відділенням інституту землеустрою Української академії аграрних наук розроблена технічна документація по перенесенню в натуру проекту відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" під розміщення бази відпочинку в селі Ходосівка.

На підставі листа-замовлення АТЗТ "Топаз-Електронікс" від 09.12.2003 № 265 Український державний науково-дослідний і проектний інститут цивільного сільського будівництва 06.02.2004 розробив проект містобудівного обґрунтування розташування бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" на території Ходосівської сільської ради.

Рішенням дванадцятої сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 "Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду" вирішено затвердити розроблену технічну документацію із землеустрою, переоформити права постійного користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" земельною ділянкою площею 13,9 га в довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років, встановлено орендну плату та доручено сільському голові заключити договір оренди та внесення Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів відповідних змін в земельно-кадастрову документацію.

Рішенням дванадцятої сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)" від 07.02.2004 вирішено затвердити розроблену технічну документацію із землеустрою, переоформити права постійного користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" земельною ділянкою площею 4,7331 га в довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років, встановлено орендну плату та доручено сільському голові заключити договір оренди та внесення Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів відповідних змін в земельно-кадастрову документацію.

Між Ходосівською сільською радою та АТЗТ "Топаз-Електронікс" 04.03.2004 укладений договір оренди земельної ділянки площею 13,9 га з цільовим призначенням для розміщення бази відпочинку, який посвідчений нотаріусом та зареєстрований за номером 1052.

Між Ходосівською сільською радою та АТЗТ "Топаз-Електронікс" 04.03.2004 укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,7331 га з цільовим призначенням для розширення бази відпочинку, який посвідчений нотаріусом та зареєстрований за номером 1056.

Рішенням тринадцятої сесії п`ятого скликання № 258 від 15.09.2007 Ходосівської сільської ради внесені зміни до рішень дванадцятої сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради "Про передачу земельної ділянки АТЗТ "Топаз-Електронікс" для розміщення бази відпочинку та "Про передачу земельної ділянки АТЗТ "Топаз-Електронікс" для розширення бази відпочинку, а саме: в тексті рішень слова "АТЗТ Топаз-Електронікс" вирішено замінити словами "ТОВ Ходосівські системні інвестиції".

Рішенням Феодосіївської сільської ради № 7 від 26.11.2020 змінено найменування органу місцевого самоврядування з Ходосівської сільської ради на Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області.

За наявними в матеріалах справи Інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.06.2021 № 259899096, № 359903053 вбачається, що земельній ділянці площею 4,7331 га присвоєно кадастровий номер 3222487001:01:002:0016, а земельній ділянці 13,8664 га - кадастровий номер 3222487001:01:002:0013; цільове призначення вказаних земельних ділянок: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; власником зазначено Ходосівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області, орендарем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції".

Листом від 06.05.2021 № 0873 Національний університет біоресурсів і природокористування України повідомив Київську обласну прокуратуру, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" звернулось до університету з листом щодо сприяння у залученні уповноваженого представника під час виконання робіт зі встановлення паркану, у зв`язку із чим, університет звертається до прокуратури щодо перевірки законності вилучення з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельної ділянки площею 19,3 га та передачі її до складу земель запасу сільської ради, в контексті чинної на той час статті 4 Земельного кодексу України, а при виявленні порушень - про вжиття відповідних заходів реагування.

За результатом перевірки за вказаним зверненням, прокуратурою з`ясовано, що рішення про вилучення земельних ділянок з постійного користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС, зарахування лісових земельних ділянок до земель запасу сільської ради та подальше їх відведення у користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" відбулось з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, у зв`язку з чим поданий позов у цій справі.

Прокурор вважає, що на час звернення до суду власником спірних земельних ділянок є держава в особі Обухівської районної державної адміністрації відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, у зв`язку з цим, листом № 15/1-775вих-21 прокуратура звернулась до Обухівської районної державної адміністрації про надання інформації про вжиті заходи на захист інтересів держави, у відповідь листом від 05.08.2021 № 60/07-15/1689 адміністрація повідомила, що нею не вживались заходи щодо захисту інтересів держави з метою повернення у власність держави спірних земельних ділянок в межах села Ходосівка.

Прокурор обгрунтовує своє право на звернення з позовом до суду в цій справі, в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", тим, що уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави, у тому числі, прокурор наводить висновки Верховного Суду про наявність підстав захисту інтересів держави прокурором у разі нездійснення уповноваженим органом держави захисту таких інтересів, а також вказує на значний суспільний інтерес, який становить позов про витребування на користь держави земельних ділянок.

Зокрема, вказується про те, що спірна земля, яка віднесена до земель для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення мала лісогосподарське призначення та вкрита лісом. За твердженням прокурора, відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, що призвело до одержання у користування земельних ділянок загальною площею 19,3 га. У контексті статті 57 Земельного кодексу України, законно набути право користування на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі, відповідачі. Натомість останній набув таке право користування у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного.

Звернення прокурора до суду у спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно вилучених та наданих у користування земельних ділянок лісового фонду, які вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних, суспільних і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

Відповідно до позовної заяви прокурором заявлялись позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні Обухівською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження спірними земельними ділянками шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з одночасним припиненням права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" та права комунальної власності Феодосіївської (Ходосівської) сільської ради та про усунення перешкод у здійсненні Обухівською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження спірними земельними ділянками шляхом повернення на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації з незаконного користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" та володіння Феодосіївської (Ходосівської) сільської ради.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.05.2022 задоволено заяву прокурора та прийняті зміни предмета позову.

Справа розглядається за такими остаточними позовними вимогами:

1) визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 № 57 «Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС»;

2) витребувати на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації з незаконного володіння Феодосіїської сільської ради земельні ділянки площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 та площею 13,8664 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013;

3) визнати недійсними рішення 12 сесії Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 «Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду» та «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)» із всіма подальшими змінами до них;

4) визнати недійсними договори оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 № № 1052, 1056 із всіма подальшими змінами.

Остаточні позовні вимоги обгрунтовані прокурором тим, що право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване, право власності дійсного власника, в такому випадку, презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна та відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності (пункт 56 вказаної постанови).

Прокурор зазначає, що віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду підтверджується матеріалами лісовпорядкування Боярської лісової дослідної станції 1998 року, а саме: проектом органiзацiї та розвитку лісового господарства на 1998 рік, схемою поділу Боярської ЛДС, планом лісонасаджень Хотівського лісництва за 1997 рік, зі змісту яких вбачається, що спірна земельна ділянка площею 19,3 га розташовувалась у кварталі 61 Хотівського лісництва.

Прокурор вказує на регулювання спірних правовідносин законодавством, чинним станом на момент їх виникнення (27.07.1999): згідно зі статтею 11 Лісового кодексу України до відання Верховної Ради України у галузі регулювання лісових відносин належить, зокрема, законодавче регулювання лісових відносин та розпорядження лісовим фондом; повноваження селищних і сільських рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території врегульовувались статтею 16 Лісового кодексу України, згідно з якою до компетенції останніх належало виключно надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах населених пунктів та припинення права користування ними.

Прокурором наданий лист Комітету з питань аграрної та земельної політики Верховної Ради України, відповідно до якого комітетом розглянуте звернення прокуратури щодо надання інформації чи приймалось Верховною Радою України рішення про вилучення спірних земельних ділянок із постійного користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС в межах кварталу 61 за матеріалами лісовпорядкування 1998 року, і повідомлено, що зазначені питання Верховною Радою України не розглядались, рiшення з даних питань не приймались.

Відтак, прокурор стверджує, що рішення Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 прийняте з порушенням статей 1, 4, 32, 77 Земельного кодексу України, статей 3, 4, 6, 11 Лісового кодексу України (у редакціях, чинних на час прийняття цього рішення).

З посиланням на положення статті 2 Земельного кодексу України та статті 42 Лісового кодексу України прокурор повідомляє, що на території Київської області лише у 2005 році створено Київське обласне управління лісового господарства, яке мало повноваження щодо надання погоджень на використання лісових земель для нелісогосподарських потреб, до цього відповідні повноваження належали виключно центральному органу виконавчої влади з питань лісового господарства - Держкомлісгоспу.

На думку прокурора, спірні ділянки фактично залишились у категорії земель лісового фонду, оскільки переведення земельних ділянок у землі запасу не тягне за собою автоматичної зміни їх категорії та цільового призначення.

У цьому випадку, за твердженнями прокурора, незаконним вилученням земель лісогосподарського призначення виконавчий комітет Ходосівської сільської ради не змінив, у встановленому законом порядку, їх категорію і цільове призначення, а надав їх для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення без згоди Держкомлісгоспу.

До матеріалів справи прокурором долучена копія проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради народних депутатів та сільського населеного пункту Ходосівка 1994 року. Листом від 20.06.2022 № 32-0.19-125/2-22 Державне підприємство "Науково дослідний та проектний інститут землеустрою" повідомило прокуратуру, що згідно з наявним проектом формування 1994 року (картографічні матеріали "Склад земельних угідь по землекористувачах") земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:002:0013 та 3222487001:01:002:0016 знаходяться за межами населеного пункту.

Феодосіївська сільська рада (далі - відповідач-1) позов заперечує повністю з підстав, зокрема, того, що доводи прокурора про знаходження спірних земельних ділянок поза межами населеного пункту грунтуються на картографічних матеріалах проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, який розроблений Київським відділенням Інституту землеустрою Української академії аграрних наук за 1994 рік, а саме: "Складом земель угідь по землекористувачам в межах Ходосівської сільської ради народних депутатів", однак, проект встановлює межі населеного пункту після його затвердження уповноваженим на те органом, в порядку та у спосіб, передбачений чинним, на той час, законодавством. Відповідач-1 зазначає, що до матеріалів справи не надано інформації та належних доказів про затвердження проекту формування території і встановлення меж населеного пункту.

Відповідач-1 переконаний, що станом на 1999 рік, станом на дату укладання договорів оренди у 2004 році та станом на дату державної реєстрації прав на земельні ділянки у 2013 році, спірні земельні ділянки знаходились у межах населеного пункту.

До відзиву додано Лист головного Управління Держгеокадастру у Київській області від 17.11.2021, рішення про встановлення меж окремих населених пунктів Київської обласної ради № 183-14-XXIV від 27.05.2004, яким відповідно до додатку 3, зокрема, затверджено проект землеустрою с. Ходосівка.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" (далі - відповідач-2) заперечує позов повністю тим, що належними і допустими доказами не доведено факт належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, наявності на них лісів першої групи, факт неправомірного вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування Боярської ЛДС та подальше відведення їх у користування АТЗТ "Топаз-електронікс", у зв`язку із погодженням цього численними державними органами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" вважає недоведеним факт належності спірних земельних ділянок до лісового господарства та перебування їх поза межами села Ходосівка. Товариство посилається на лист Феодосіївської сільської ради від 17.09.2021 № 001-475 (доданий до відзиву), згідно з яким спірні земельні ділянки знаходяться в межах села Ходосівка та перебувають у комунальній власності, не входять до складу земель лісового фонду.

Відповідач-2 наполягає на тому, що він набув право користування спірними земельними ділянками вiдповiдно до рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі №19/162-08, яке набрало законної сили.

Також відповідач-2 стверджує, що протягом строку дії договорів оренди спірних земельних ділянок відбувались численні перевірки з боку державних, контролюючих, правоохоронних органів і установ, у тому числі, з боку прокуратури, з питань додержання земельного законодавства, зазначені суб`єкти були обізнані про факти перебування ділянок у користуванні та підстави набуття права користування, відтак, відповідачем-2 подана суду заява про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог.

Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція" (далі - ВП НУБіПУ Боярська ЛДС/третя особа-1) також висловила свою позицію щодо позову у письмових поясненнях, клопотаннях про долучення доказів та у судових засіданнях.

ВП НУБіПУ Боярська ЛДС акцентує увагу на тому, що відповідно до акту вибору та обстеження земельної ділянки земельна ділянка площею 19,3 га вилучена з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС, в акті та рішенні ради наявні підтвердження, що спірна земельна ділянка знаходилась в кварталі 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС, на підтвердження чого до матеріалів справи надана копія листа директора ВП НУБіПУ Боярська ЛДС (у відповідь на запит адвоката) з доданими до цього копіями фрагментів планшетів № 5 Хотівського лісництва (лісовпорядкування 1997р), копії планшетів лісовпорядкування 1987 року.

Третьою особою-1 до матеріалів справи долучена копія проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС - том 1 книга 1 (Ірпінь, 1998), копію карти-схеми поділу території Боярської ЛДС по лісництвах, за групами і категоріями захисності.

Третя особа-1 зазначає таке.

Відповідно до проекту органiзацiї та розвитку лісового господарства, таблиці 1.1.1 Глави 1 "Стисла характеристика території та лісорослинних умов", статей 6-7 проекту вказано, що у структурі Боярської лісової дослідної станції було 5 лісництв: Жорнівське, Боярське, Хотівське, Дзвінківське, Мотовилівське, загальною площею 17940 га, лісові масиви Хотівського лісництва площею 2313 га, в межах якого були розміщені ділянки, які є предметом спору, віднесені до лісогосподарської частини лісів зеленої зони.

Поділ лісів Боярської ЛДС за сільськими радами наведений на відповідній карті-схемі проекту, в адміністративних межах Ходосівської сільської ради знаходились квартали 60-61 Хотівського лісництва, загальною площею 113 га, зокрема, ділянки, які є предметом спору, розташовані у кварталі 61 Хотівського лісництва, а у вищезазначеному Проекті інформація щодо включення земель у межі населених пунктів, в тому числі, дiлянки кварталу 61 Хотівського лісництва, вiдсутнi.

ВП НУБіПУ Боярська ЛДС вважає, що вказані докази підтверджують, що спірна земельна ділянка, станом на час виникнення спірних правовідносин, відносилась до земель лісового фонду, перебувала у користуванні третьої особи-1, та розташована в межах Хотівського лісництва Боярської ЛДС та перебувала поза межами населеного пункту.

Громадська організація "Мальовниче передмістя", яка залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача вже на новому розгляді справи (далі - третя особа-3) позов прокурора підтримує повністю та звертає увагу на те, що, як вбачається з постанови Верховного Суду в цій справі, порушення норм матеріального чи процесуального законодавства в частині аргументації судів першої та апеляційної інстанції не було виявлено при їх перегляді Верховним Судом, у зв`язку з чим, основним питанням, яке потребує встановлення судом при повторному розгляді є встановлення наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Доводи відповідача-2 з цього питання про участь державних органів при розгляді Господарським судом Київської області справи №19/162-08 та наявність в цій справі клопотання прокурора про ознайомлення з її матеріалами, на думку третьої особи-3, не підтверджують обізнаність держави в особі її уповноважених органів про прийняття спірного рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 № 57 «Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС», оскільки це рішення навіть не згадується в рішенні суду, що прийняте за результатом розгляду справи №19/162-08, а предмет розгляду у справі стосувався виключно зміни орендаря, що не доводить того, що при її розгляді з`ясовувалась спірні питання вилучення земель у 1999 році.

Третя особа-3 вказує на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів обізнаності державних органів про вилучення спірних земель з лісового фонду до 2021 року через прихований характер такого вилучення, у зв`язку з чим, про передачу земельних ділянок лісового фонду в оренду товариству для розміщення бази відпочинку стало відомо виключно після фактичного початку будівельних робіт.

Також третя особа-3 звертає увагу на необхідність дотримання балансу між суспільним та приватним інтересами при прийнятті рішення судом у цій справі, оскільки спірна земля як ліси складає національне багатство та знаходиться у праві власності Українського народу. Частина 1 статті 13 Конституції України встановлює перелік об`єктів, збереження яких забезпечує фізичне існування людини та є конституційно-правовою гарантією дотримання інших конституційних прав людини, наприклад, передбачених статтями 49, 50 Конституції України, тобто, йдеться про основну екологічну функцію власності, про публічний, а не лише державний чи приватний інтерес.

Третя особа-3 стверджує, що територія лісового масиву "Чернечий ліс", що розташована між селами Ходосівка та Лісники має велику природну цінність, визнану як на національному, так і на міжнародному рівні, а від його збереження залежить виконання Україною міжнародних зобов`язань, зокрема, територія є надзвичайно важливою частиною міграційного шляху лісових плахів Європи, у 2019 році рішенням Постійного комітету Бернської конвенції цей лісовий масив був включений до Смарагдової мережі Європи, а рішенням Київської обласної ради його частина віднесена до заказника "Чернечий ліс", проте, спірні земельні ділянки не включені до заказника, при цьому, вони входять до Смарагдової мережі та відіграють важливу екологічну роль у всьому лісовому масиві, оскільки саме вони утворюють прибережну зону та берегову лінію вздовж північного берега водойми на р. Сіверка, збереження цих ділянок є надзвичайно важливим для підтримання екологічної ролі всього лісового масиву, оскільки саме в цій ділянці екологічний коридор має чи не найменшу ширину, тому громадськість ініціювала питання включення цих земель до заказника, проте, цьому перешкоджає перебування їх у приватному користуванні та здійснення забудови.

2. Норми права, що підлягають застосуванню

За статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України унормовано, що Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно абзацу 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до абзаців 1, 3 статті 1 Земельного кодексу України 1990 року (тут і далі - чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення від 27.07.1999) земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього. Гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря регулюються спеціальним законодавством України і Республіки Крим.

В силу статті 4 Лісового кодексу України (тут і далі - в редакції чинній на 27.07.1999) усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

За статтею 6 Лісового кодексу України усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Згідно цієї ж статті кодексу ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

В силу частини 1 статті 2 Земельного кодексу України, в чинній на момент спірних правовідносин редакції, відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі запасу.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Відповідно до частин 3-4 статті 2 Земельного кодексу України переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

До відання Верховної Ради України у галузі регулювання лісових відносин, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Лісового кодексу України, належить розпорядження лісовим фондом.

До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Лісового кодексу України, належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

До відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на відповідній території, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 14 Лісового кодексу України, належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у тимчасове користування для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та припинення права користування ними.

До відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території, відповідно до пунктів 1-2 частини 1 статті 16 Лісового кодексу України, належить надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

Частиною 1 статті 32 Земельного кодексу України, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, визначено: за межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об`єктів (частина п`ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.

У статті 4 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) закріплено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, станом на момент ухвалення цього рішення суду) визначено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до пункту 6-1 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, станом на момент ухвалення цього рішення суду) всі матеріали лісовпорядкування, поділу лісів на категорії, виділення особливо захисних лісових ділянок, лімітів на використання природних ресурсів у межах територій природно-заповідного фонду, розрахункові лісосіки, які діяли на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", залишаються чинними до завершення строку їх дії.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

3. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

3.1. Наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором

Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Прокурором визначена позивачем Обухівська районна державна адміністрація як суб`єкт, що здійснює повноваження власника спірних земельних ділянок, станом на час звернення до суду, відповідно до чинного законодавства України, зокрема частини 3 статті 122 Земельного кодексу України.

Визначені у позовній заяві та, зокрема, вищенаведені у рішенні суду підстави звернення до суду прокурором з позовом у цій справі вбачаються судом обгрунтованими, з огляду на те, що докази захисту цього права самостійно визначеним прокурором позивачем - Обухівською районною державною адміністрацією Київської області, не тільки відсутні у матеріалах справи, позивач підтверджує, що для захисту відповідних інтересів держави жодних дій не вчиняв, при цьому, судом врахована обізнаність позивача про виявлені прокурором порушення та наявність часу на вчинення відповідних дій, відтак, суд дійшов висновку, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в цій справі відповідає приписам статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. Дослідження доказів, оцінка аргументів учасників справи, встановлення дійсних обставин спірних правовідносин

Позов обгрунтований тим, що земельна ділянка площею 19,3 га розташовувалась у кварталі 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС та відносилась до земель лісового фонду (ліси першої групи) і в подальшому незаконно була передана в постійне користування, а потім - в оренду. Заперечення відповідачів зводяться до того, що прокурором не доведено цих обставин, зокрема наявність на цих ділянках лісів першої групи та неправомірність їх вилучення.

За результатом наданих доказів судом враховане таке.

За відомостями у планшеті № 5 лісовпорядкування 1987 року, копії якого долучено до матеріалів справи, ліси Хотівського лісництва Боярської ЛДС, квартали 56-61, не входили в межі населених пунктів.

В акті польового обстеження і погодження меж населених пунктів в межах території Ходосівської сільської ради народних депутатів від 10.10.1994 зафіксовано, зокрема таке: "...межі села Ходосівка проходять по суміжництву з: з півночі село межує з кварталами 59, 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС…". Акт підписано представником сільради, радгоспу, головним архітектором районної державної адміністрації. Зазначений акт входить до проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, розробленого Київським відділенням Інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 1994 році. У проекті також міститься план, де схематично зафіксовано знаходження 61 кварталу лісництва, який прямо межує зі ставом.

У матеріалах справи наявна копія проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС, Том 1 Книга 1 (Ірпінь, 1998). Вказаний доказ надано представником третьої особи-2, якому відповідно до листа прокурора у кримінальному провадженні номер 62021100020000187 у порядку КПК України надано письмовий дозвіл на ознайомлення з вищевказаним проектом та на розголошення відомостей досудового розслідування.

З огляду на належність доказу - проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС, Том 1 Книга 1 (Ірпінь, 1998), судом беруться до уваги відомості, що у ньому зазначені, зокрема, про те, що спірні земельні ділянки були розміщені в межах лісового масиву Хотівського лісництва площею 2313 га та відносились до лісогосподарської частини лісів зеленої зони, були розташовані у кварталі 61 Хотівського лісництва та відсутність у Проекті інформації щодо включення цих земель у межі населених пунктів.

Судом враховане, що відповідно до акту узгодження загальної площі земель Боярської ЛДС від 25.11.1998 (сторінка 262 проекту) головний інженер проекту філіалу інституту "Землевпорядкування" Київської області та інженер-геодезист Комплексної експедиції ВО "Укрдержліспроект" зафіксували, що станом на 25.11.1998 загальна площа Боярської ЛДС складає 17940 га, в межах Києво-Святошинського району - 6703 га.

Протоколом другої технічної наради за підсумками польових лісовпорядних робіт, виконаних в Боярській ЛДС від 13.05.1998, затверджено загальну площу в 17940 га, яка погоджена з земельними районними органами, а також розподіл її по лісництвах, зокрема, йдеться про Хотівське лісництво, що займає площу 2313 га (пункт 1.1 протоколу, сторінка 236 проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС).

Пунктом 1.5 протоколу другої технічної наради погоджено, що Хотівське лісництво включає квартали 60, 61 (підпункт 8, сторінка 239 проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС). У карті-схемі поділу лісів Боярської ЛДС в межах сільських рад схематично зафіксовано наведені вище відомості, з детальним позначенням кожного лісництва станції та їх площі, та розташуванням кожного окремого кварталу.

Таким чином, за результатом оцінки цих доказів у сукупності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується віднесення спірної земельної ділянки до відання Боярської ЛДС до моменту прийняття Ходосівською сільською радою спірного рішення 27.07.1999, що підтверджується також цим рішенням ради № 51/1 від 27.07.1999, яке містить запис: "вилучити з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельну ділянку площею 19,3 га".

З огляду на вказане, спростовуються аргументи відповідачів про перебування спірних земельних ділянок за межами кварталу 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС.

За результатом дослідження судом проекту відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" під розміщення бази відпочинку в селі Ходосівка від 1999 року, з`ясовано, що зазначений проект містить викопіювання із схеми генерального плану с. Ходосівка масштабом 1:5000 та викопіювання із схеми землекористування Ходосівської сільської ради масштабом 1:10000, які схематично демонструють положення спірної земельної ділянки до ставу та до інших суміжних ділянок.

Викопіювання з генплану відповідно до наявного на документі запису "підлягає погодженню" мало б бути погоджено з начальником управління містобудування та архітектури, головним архітектором району, начальником відділу земельних ресурсів району, головою Ходосівської сільської ради та директором Боярської ЛДС. Вбачається, що викопіювання з генплану погоджено начальником управління, головним архітектором, начальником відділу земельних ресурсів, головою Ходосівської сільської ради, водночас, документ не містить підпису директора Боярської ЛДС Рибака В.А., відповідно не є погоджений ним.

Викопіювання зі схеми землекористування також не містить погодження зазначеного в переліку "Погоджено" директора Боярської ЛДС Рибака В.А.

Вказане свідчить про необгрунтовану відсутність такого погодження, що, відповідно, викликає сумніви щодо реального волевиявлення як Боярської ЛДС як окремого підрозділу, так і самого Національного аграрного університету у 1999 році на надання згоди на вилучення ділянки лісництва для земель запасу ради.

Співставлення всіх наявних у матеріалах справи картографічних матеріалів, які досліджені судом, дає змогу зрозуміти, що квартал 61, до моменту прийняття спірного рішення, на південь межував зі ставом. Такі відомості фіксуються станом на 1987 рік - у планшеті №5 лісовпорядкування 1987 року, станом на 1994 рік - в акті польового обстеження і погодження меж населених пунктів в межах території Ходосівської сільської ради народних депутатів від 10.10.1994 та доданим до нього планом, а також станом на 1998 рік - в акті узгодження загальної площі земель Боярської ЛДС від 25.11.1998 та доданою до нього картою-схемою.

Водночас, на момент формування проекту відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" під розміщення бази відпочинку з викопіювання зі схеми землекористування вбачається, що виділи 13, 14, 15, 16, 20, 21, 22, 23, 24, 26 та 29 вже були відокремлені від 61 кварталу.

В основу своїх заперечень щодо позову Феодосіївська сілька рада покладає те, що прокурором не надана інформація та належні докази того, що спірні земельні ділянки перебували за межами населеного пункту Ходосівка. Відповідач-1 зазначив, що прокурор не надав відомостей про затвердження проекту формування території, розробленого Київським відділенням Інституту землеустрою за 1994 рік, натомість рада надає рішення № 183-14-XXIV від 27.05.2004, яким встановлювались межі населеного пункту у 2004 році.

Суд відхиляє вказані твердження, з огляду на підписання представником ради Л. Корнієнком (сільский голова, який також підписав спірне рішення № 57/1 від 27.07.1999) акту польового обстеження і погодження меж сільських населених пунктів від 10.10.1994, що входить до проекту формування території населеного пункту Ходосівка.

Суд погоджується з позицією прокурора та зазначає, що відповідачем-1 надане до матеріалів справи рішення № 183-14-XXIV від 27.05.2004 про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області, проте, таке рішення не містить жодних картографічних матеріалів (генеральний план, схема розташування ділянок, мапа населеного пункту), які б вказували на місце розташування спірних земельних ділянок у співвідношенні до меж населеного пункту, крім того, суд акцентує увагу на тому, що наведені відповідачем-1 заперечення ґрунтуються на доказах, які виникли вже після оскаржуваного рішення ради та не можуть бути застосовані до обставин, що мали місце в 1999 році, позаяк не характеризують даний часовий проміжок.

Суд також бере до уваги те, що Державне підприємство "Науково дослідний та проектний інститут землеустрою" у листі № 32-0.19-125/2-22 від 20.06.2022 (копія подана разом з відповіддю від 20.06.2022 прокуратури на відзив) повідомило, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:002:0013 та 3222487001:01:002:0016 знаходились за межами населеного пункту.

За змістом листа відповідача-1 у відповідь представнику відповідача-2 (копія наявна у відзиві від 30.01.2022) щодо перебування земельних ділянок в межах населеного пункту, суд з`ясував, що інформація в листі подана станом на 2021 рік та відповідно до пояснень відповідача-1, детальний план території на якій розташовані спірні земельні ділянки не розроблявся.

Відтак, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять жодного належного доказу на підтвердження того, що станом на момент прийняття спірного рішення Ходосівської сільської ради - 27.07.1999, спірні земельні ділянки знаходились у межах населеного пункту.

Водночас, подані прокурором та третьою особою-1 докази у своїй сукупності, зокрема - планшет № 5 лісовпорядкування 1987 року, акт польового обстеження і погодження меж населених пунктів в межах території Ходосівської сільської ради народних депутатів від 10.10.1994 та інші картографічні матеріали - матеріали лісовпорядкування Боярської лісової дослідної станції 1998 року, проект органiзацiї та розвитку лісового господарства на 1998 рік, схема поділу Боярської ЛДС, план лісонасаджень Хотівського лісництва за 1997 рік, вказують на те, що ліси Хотівського лісництва Боярської ЛДС, квартали 56-61, не входили в межі населених пунктів, а, відтак, і спірні ділянки, які вилучені з 61 кварталу також не могли входити в межі села Ходосівка, станом на момент прийняття спірного рішення Ходосівської сільської ради 27.07.1999.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

В силу статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17. від 12.08.2021 у справі № 910/11579/18.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. and others v. Sweden") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені в експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази.

У контексті наведених норм Господарського процесуального кодексу України, правових позицій Верховного Суду, практики Європейського суду з прав людини, оцінюючи докази в сукупності, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, що надані прокурором та ВП НУБіПУ Боярська ЛДС у відношенні до доказів, що надані відповідачами, про більшу ймовірність обставин на яких ґрунтується позиція прокурора про підтвердження факту знаходження спірних земельних ділянок поза межами населеного пункту в момент прийняття радою спірного рішення.

Посилання відповідачів на недоведеність тієї обставини, що передані земельні ділянки відносились до земель лісового фонду відхиляється судом, оскільки в силу чинної, на момент прийняття радою спірного рішення, статті 4 Лісового кодексу України, усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. Слід зауважити, що цією статтею закріплено, що до лісового фонду відноситься також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Відповідно до акту вибору та обстеження земельної ділянки від 10.11.1999 земельна ділянка площею 13,9 га, яка призначалась для розміщення бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" вкрита лісом площею 12,5 га.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" також вказувало на недоведеність обставини знаходження на переданій АТЗТ "Топаз-Електронікс" лісів першої групи. Водночас з матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення бази відпочинку, зокрема, висновку Ходосівської сільської ради № 37 від 10.11.1999, висновку Києво-Святошинської районної Санітарно-епідеміологічної станції № 2044 від 10.11.1999, висновку Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів № 217 від 11.11.1999, висновку Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 115-05-11 від 11.11.1999, листа Державного управління екологічної безпеки в Київській області №06-13/2523 від 23.11.1999, висновку Київського відділення інституту землеустрою № 66-05 від 02.11.1999 вбачається, що земельна ділянка, яка передбачена до відведення в постійне користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" містить ліси першої групи.

Судом оцінена позиція відповідача-2 про набуття ним права на спірну земельну ділянку на підставі рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі № 19/162-08, яке набрало законної сили. Вбачається, що відповідно до зазначеного рішення суду відповідач-2 набув права оренди земельної ділянки, рішенням внесені зміни до договору оренди, пунктом 2 рішення зафіксовано текст додаткових угод, в яких, поміж іншого, змінено орендаря з "акціонерного товариства закритого типу Топаз-Електронікс" на "Товариство з обмеженою відповідальністю Ходосівські системні інвестиції". Мотивувальна частина рішення містить посилання на договори оренди в яких орендодавець згідно з рішенням ХІІ сесії ХХІV скликання Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 07.02.2004 надає в оренду, а орендар приймає у строкове, платне володіння і користування земельні ділянки 4,7331 га та 13,9 га. Вказано, що 18.09.2007 до позивача у справі № 19/162-08 (ТОВ "Ходосівські системні інвестиції") перейшли всі права та обов`язки встановлені в договорах оренди земельних ділянок від 04.03.2004.

Зважаючи на вказаний зміст рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі № 19/162-08, суд констатує, що право користування набуто на підставі рішення ради, а рішенням суду лише внесені зміни до договору оренди у зв`язку із укладанням договору про уступку прав орендаря земельних ділянок, відтак, спірне право виникло не з рішення суду, при цьому, з огляду на предмет доказування у справі № 19/162-08 та предмет доказування в цій справі, а також різний склад учасників справи, в рішенні суду у справі № 19/162-08 відсутні преюдиційні факти для розгляду цієї справи, за визначенням преюдиціальності як права не доказувати вже встановлені судом обставини (юридичні факти), оскільки належність оредодавця та правомірність укладення договорів оренди не відносилось до обставин, що встановлювались у справі № 19/162-08, з урахуванням того, що сторонами справи були сторони спірних договорів, що вчинили спірні дії.

Одночасно, суд звертає увагу, що у рішенні суду у справі № 19/162-08 встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до державної власності, що додатково свідчить про те, що обставини прийняття спірного рішення виконавчого комітету сільської ради та вилучення земельних ділянок до комунальної власності, не розглядались у тій справі та, позаяк, з`ясування цих обставин не відображено в рішенні суду, вірогідним вбачається, що сторони правочинів не повідомили суду при розгляді тієї справи про вилучення земельних ділянок до комунальної власності орендодавцем.

3.3. Застосування судом норм національного законодавства до встановлених обставин

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц. Зазначене також узгоджується з усталеною судовою практикою та правовими висновками, які зазначені у постановах Верховного Суду від 09 .06.2021 у справі № 369/16416/18 (провадження № 61-9927св20) та постанові від 24.11.2021 у справі № 369/16317/18 (провадження № 61-16273св20).

Відтак, доведеним є той факт, що до моменту прийняття рішення Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 земельна ділянка площею 19,3 га щодо якої приймалось вказане рішення, розташовувалась у кварталі 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС. У той час ця земельна ділянка відносилась до лісового фонду, містила на своїй території ліси першої групи, перебувала за межами населеного пункту та знаходилась у користуванні Боярської ЛДС.

За статтею 16 Лісового кодексу України компетенція сільських і селищних рад в галузі регулювання лісових відносин на їх території обмежувалась можливістю надавати у постійне користування земельні ділянки лісового фонду, що знаходились в межах населеного пункту. До відання сільських і селищних рад, як виняток, відносилось також надання таких ділянок для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування. Вбачається, що вказана ділянка була надана в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, що не співвідноситься з компетенцією ради.

Окрім того, основоположним є те, що вилучення та передача лісових земель, які знаходяться за межами населеного пункту і містять ліси першої групи для цілей не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до чинного на той момент Земельного кодексу України, допускалась лише у виняткових випадках - за рішенням Верховної Ради України. Така вимога закону закріплена у частині 1 статті 32 Земельного кодексу України, навіть за відсутності заперечень Національного аграрного університету щодо передачі частини земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС, не скасовує встановленого законом порядку вилучення лісів першої групи, закріпленого у частині 1 статті 32 вказаного Закону.

Відповідно до частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

До матеріалів справи надано копію Висновку про погодження передачі до складу земель запасу Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС № 926 від 14.06.1999.

Представником Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» заперечена копія цього висновку.

У зв`язку з цим, судом роз`яснені наслідки застосування частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання оригіналу вищезазначеного Висновку, представниками учасників справи надані усні пояснення про те, що у них відсутній такий оригінал та відомості про те, де він може зберігатися, не дивлячись на спроби представників його знайти.

З огляду на наявність заперечень та ненадання суду оригіналу документу або клопотання суду про його витребування в особи, у якої він зберігається, суд дійшов висновку, в порядку частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, про те, що цей письмовий доказ, який поданий суду у копії - не береться судом до уваги.

Враховуючи, що на вимогу суду так і не було надано оригінал вказаного листа - згоди на вилучення № 926 від 14.06.1999, суд дійшов висновку про можливість, у порядку частини 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, відмовити у визнанні обставин надання такої згоди на вилучення земель лісового фонду, позаяк у суду відсутня можливість для встановлення цих обставин за відсутності доказів, з урахуванням вищевказаних наслідків застосування частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням зазначеного, спірне рішення могло бути прийняте виключно Верховною Радою України, водночас, ані погоджень вищого законодавчого органу України, ані згоди Верховної Ради України про можливість здійснення передачі лісів першої групи до земель запасу Ходосівській сільській раді та подальшого їх використання в рекреаційних цілях, ані, власне доказів делегування права прийняття таких рішень сільській раді - суду не надано.

Суд наголошує, що відсутність спрямованого на відчуження з державної власності земельної ділянки рішення уповноважного органу державної влади - Верховної Ради України - означає, що держава як власник, волю на відчуження (вилучення) цієї ділянки не виявляла.

З огляду на встановлені обставини та надані докази, суд дійшов висновку про те, що при вилученні спірних ділянок та їх передачі у користування відповідачу, Ходосівська сільська рада порушила процедуру, визначену земельним та лісовим законодавством, щодо вилучення земельної ділянки у Боярської ЛДС та зміни цільового призначення спірної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі оздоровчого та рекреаційного призначення.

Суд констатує, що необхідною передумовою виникнення права користування на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у користування цієї ділянки, прийняте відповідним органом, який діє від імені власника. Відсутність такого рішення держави в особі Верховної Ради України, як то визначено у частині 1 статті 32 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) як уповноваженого органу, означає, що вилучення (відчуження) земельної ділянки лісового фонду, на якій знаходяться ліси першої групи, яка знаходилась за межами населеного пункту, відбулось поза волею власника. Наведене вказує на те, що рішення Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 суперечить актам законодавства та порушує право власності держави на земельну ділянку.

Таким чином, суд встановив, що рішення Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 прийняте з порушенням чинного, на той час, національного земельного та лісового законодавства, за відсутності визначених Земельним та Лісовим кодексами України повноважень та всупереч положенням Земельного кодексу України.

Наявні у справі документи, зокрема, весь Проект відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" 1999 року, вся Технічна документація по перенесенню в натуру проекту відведення земельної ділянки 1999 року, весь Проект містобудівного обґрунтування розташування бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" 2004 року не мають навіть посилань на будь-які прийняті Верховною Радою України рішення стосовно зазначених ділянок та сформовані виключно на облікових відомостях, що надані Ходосівською сільською радою іншим органам без надання жодних доказів, які б вказували на існування затвердженого проекту землеустрою, за яким, станом на 1999 рік, спірні земельні ділянки рішенням уповноваженого органу включені до складу земель населеного пункту села Ходосівка.

Наведені вище порушення норм земельного та лісового законодавства є підставою для визнання недійсним рішення Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999, позаяк останнє прийнято суб`єктом, який не був наділений відповідними правомочностями в силу вимог чинного на той момент законодавства, що призвело до прихованого вибуття із власності держави особливо цінних лісових земель, на яких знаходяться ліси першої групи.

Суд констатує, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі набуття права постійного користування на земельну ділянку. Тож прокурором заявлено вимогу про скасування рішень про затвердження проекту відведення земельних ділянок (технічної документації) та надання земельних ділянок у довгострокове користування на правах оренди.

Вбачається, що вказані рішення ради від 07.02.2004 є похідними рішеннями, якими вирішувалось питання про набуття АТЗТ "Топаз-Електронікс" права користування земельними ділянками на умовах оренди строком на 49 років. На підставі вже рішень від 07.02.2004 укладені договори оренди.

Суд також наголошує, що зміна цільового призначення земельної ділянки 19,3 га, яка була вилучена з лісового господарства, відбулась на підставі рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 81/97 від 29.11.1999 в порядку статті 2 Земельного кодексу України, чинного у 1999 році. При прийнятті рішення про передачу в постійне користування земельної ділянки площею 13,9 га лісів першої групи для будівництва бази відпочинку відбулось протиправне перенесення земельної ділянки з категорії земель лісового фонду до земель оздоровчого та рекреаційного призначення. Вже з договорами оренди від 04.03.2004 фіксується, що цільове призначення земельної ділянки площею 13,9 га - для розміщення бази відпочинку, а ділянки площею 4,7331 га - для розширення бази відпочинку.

Відповідно до чинної на момент прийняття рішення суду редакції статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для, зокрема, визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Зважаючи, що вилучення земельної ділянки відповідно до рішення № 57/1 від 27.07.1999, про наявність підстав для визнання якого недійсним дійшов суд, відбулось з порушенням закону, без наявності на те визначених законом повноважень то, відповідно, і рішення від 07.02.2004 про затвердження проекту землеустрою з метою надання права оренди вилучених з користування лісництва земельних ділянок підлягають визнанню недійсними, оскільки скасування рішення від 27.07.1999 нівелює всі наслідки вилучення земельних ділянок з Хотівського лісництва Боярської ЛДС, в тому числі, і наступні дії ради щодо передачі в оренду спірних земельних ділянок.

Відповідно до цього, і договори оренди цих земельних ділянок, які укладені на підставі рішення ради від 07.02.2004, підлягають визнанню судом недійсними з усіма подальшими змінами, включаючи зміни, які були затверджені додатковими угодами про зміну орендаря, зафіксованими також і у рішенні суду.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

У постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду погодилась із вказаним висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Зважаючи на наведену вище практику Верховного Суду, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права є таким, що може забезпечити реальне поновлення прав, за захистом яких прокурор звернувся до суду, з урахуванням також і наведених прокурором у заяві про зміну предмету позову позицій.

Таким чином, суд у порядку статті 387 Цивільного кодексу України вважає обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню позовну вимогу про повернення державі незаконно вилучених рішенням Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 земельних ділянок, які на момент прийняття рішення судом мають кадастрові номери 3222487001:01:002:0013 та 3222487001:01:002:0016.

Статтею 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) визначені повноваження державних органів щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Відповідно до частини 3 цієї статті районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 32 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства. вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Феодосіївська територіальна громада, з адміністративним центром село Ходосівка, входить до складу Обухівського району. В контексті наведених вище положень чинного земельного та лісового законодавства України, статті 387 Цивільного кодексу України, спірні земельні ділянки підлягають поверненню на користь держави в особі саме позивача, як державного органу, що реалізує державну політику щодо земель лісового фонду в межах району.

Одночасно, суд констатує, що належним користувачем спірних земельних ділянок в силу положень пунктів 5, 6-1 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція", що підтверджується наявними в матеріалах справи планшетами лісовпорядкування складеними до 1999 року, зокрема планшетом №5 лісовпорядкування 1987 року та відомостями лісовпорядкування Боярської лісової дослідної станції 1998 року, проектом органiзацiї та розвитку лісового господарства на 1998 рік, схемою поділу Боярської ЛДС, планом лісонасаджень Хотівського лісництва за 1997 рік.

3.4. Врахування вказівок Верховного Суду у цій справі, що викладені у постанові від 13.09.2023, під час нового розгляду справи та питання позовної давності у справі, врахування практики Європейського суду з прав людини у подібних правовідносинах

Зважаючи на вищевказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі, водночас, у відзиві на позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" заявило вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності.

За наслідками розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 і рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у цій справі, якими позов прокурора був задоволений повністю, Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 підтвердив висновки про повну обгрунтованість позову, зокрема, і з наведених у цьому рішенні суду підстав, одночасно вказав на передчасність висновків судів про дотримання прокурором позовної давності, зазначивши про неналежність дослідження та оцінки судами доказів у справі та розгляді в судовому процесі всіх обставин справи у сукупності, з наданням оцінки усім доводам сторін, у зв`язку з чим, рішення Господарського суду Київської області та постанова Північного апеляційного господарського суду у цій справі були скасовані, а справа передана на новий розгляд.

З урахуванням такої позиції Верховного Суду у справі, з огляду на його усталену практику про те, що питання позовної давності вирішуються судом виключно в тих випадках, якщо суд дійде висновку про обгрунтованість позову, суд при новому розгляді бере до уваги ці вказівки Верховного Суду щодо розгляду питань позовної давності.

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки відповідно статті 257 Цивільного кодексу України.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17.

При розгляді питань позовної давності у цій справі судом враховані обставини спірних правовідносин, їх суб`єктний склад і характер переданих на розгляд суду позовних вимог, з урахуванням позицій Верховного Суду щодо спірних у справі питань оцінки доводів сторін стосовно спливу позовної давності.

За наслідками прийняття судом зміни предмету позову, справа розглядається за такими позовними вимогами:

1) визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 № 57 "Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС";

2) витребувати на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації з незаконного володіння Феодосіївської сільської ради земельні ділянки площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 та площею 13,8664 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013;

3) визнати недійсним рішення 12 сесії Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 "Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду";

4) визнати недійсним рішення 12 сесії Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)" із всіма подальшими змінами до них;

5) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 1052 від 04.03.2004 площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013 із всіма подальшими змінами до нього;

6) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 1056 від 04.03.2004 площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 із всіма подальшими змінами до нього.

Також у справі прокурором визначено два відповідача: 1) Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області та 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції".

Відповідно до частини 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За змістом заявлених позовних вимог, перші чотири позовні вимоги пред`явлені до відповідача-1 - Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, п`ята та шоста позовні вимоги пред`явлені до обох відповідачів - сторін спірних правочинів.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, у спорі з декількома належними відповідачами, у яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 139) та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66).

Зокрема, висновок про дотримання або пропущення позовної давності суд має робити щодо кожної позовної вимоги окремо.

У зв`язку з цим, судом враховано, що вимогу про застосування наслідків спливу строку позовної давності у відзиві на позовну заяву заявило Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції".

З урахуванням вказаного, суд розглядає питання спливу позовної давності лише до позовних вимог, що заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції":

1) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 1052 від 04.03.2004 площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013 із всіма подальшими змінами до нього;

2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 1056 від 04.03.2004 площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 із всіма подальшими змінами до нього.

Водночас судом враховані підстави заявлених до товариства позовних вимог: за визначенням підстав позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу, відтак, з урахуванням того, що до підстав позову належать лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення та з огляду на вище встановлені у рішенні обставини справи, суд дійшов висновків, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 № № 1052, 1056 із всіма подальшими змінами є похідними вимогами до першої вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 № 57 "Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС", оскільки подальші неправомірні дії зі спірними земельними ділянками відбувались на підставі одного факту: незаконного вилучення земель у належного землекористувача і подальше розпорядження, в тому числі, шляхом укладання спірних договорів оренди, не уповноваженим на розпорядження суб`єктом, що також визначено підставою позову за позовними вимогами про визнання договорів недійсними.

При цьому, судом врахована така позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц:

« 53. Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

54. Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

55. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.».

Зважаючи на вказане, обізнаність уповноважених на розпорядження та здійснення контролю органів держави, в тому числі, прокурора, про наявність договорів оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 № № 1052, 1056 із всіма подальшими змінами, а також надання дозволів у сфері архітектури, будівництва, землевпорядкування, за відсутності обізнаності щодо незаконного вилучення цих земель неуповноваженим на розпорядження землями державної власності суб`єктом та переведення цих земель до земель запасу сільської ради, саме по собі не свідчить про початок перебігу позовної давності, оскільки, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду та відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, її початок пов`язаний з тим, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення права або про особу, яка його порушила, а не про наявність оскаржуваного акту чи правочину.

Відтак, з урахуванням вищевказаної позиції Верховного Суду та загальної можливості перебування таких категорій земель як спірні в комунальній власності та приватному користуванні, при вирішенні питання початку перебігу позовної давності щодо вищевказаних позовних вимог, суд врахував, що момент обізнаності про укладання договорів оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 № № 1052, 1056, визнання яких недійсними є позовними вимогами, у тому числі, до відповідача-2, не співпадає з моментом, коли держава в особі своїх уповноважених органів довідалась або могла довідатись про порушене право, що підтверджується змістом цих договорів, в яких зазначено, що спірні земельні ділянки перебувають у державній власності, що також свідчить про суперечливий та прихований характер спірних правовідносин, з урахуванням того, що стороною договору є орган місцевого самоврядування - сільська рада, яка прийняла рішення про вилучення земель з державної власності, перевела до комунальної власності, до земель запасу, але згодом, без згадки про таке рішення, передала у користування як землі державної власності, обґрунтовуючи своє право орендодавця не спірним рішенням, а затвердженим нещодавно проектом формування території і встановлення меж сільської ради.

Те, що за договорами оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 № № 1052, 1056, передаються в оренду землі державної власності встановлено також у рішенні Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі № 19/162-08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» до Ходосівської сільської ради про внесення змін до цих договорів оренди земельних ділянок.

Судом врахована також позиція Верховного Суду, що викладена у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 369/3722/22 про те, що початок перебігу позовної давності розпочинається не з моменту, коли певний орган видав акт, на підставі якого відбулося відчуження майна, а з моменту, коли про порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або прокурор. Такий момент суд має встановити щодо кожної ефективної позовної вимоги, про застосування наслідків спливу позовної давності за якою подав заяву належний за цією вимогою відповідач. Відомості про отримання прокурором даних саме про порушення права власності держави на конкретний об`єкт раніше, ніж про таке порушення дізнався відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, мають бути підтверджені належними доказами. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Вищезазначені висновки суду про визначення порядку обчислення початку перебігу строку позовної давності у цій справі та з`ясування обставин того, чи знав або міг знати уповноважений орган держави про порушене право чи про особу, що його порушила та, власне, при з`ясуванні того, яке саме право порушене також подібні до висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 922/243/22: для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 914/2005/19, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів. При визначенні початку перебігу позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18).

Відповідно до вказівок Верховного Суду у цій справі, що викладені у постанові від 13.09.2023, якою справу передано на новий розгляд, під час нового розгляду справи суду належить дослідити та встановити, зокрема, таке.

« 71. У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства не змінює порядку перебігу позовної давності.

72. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач. Верховний Суд звертається до власних правових висновків у постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, на яку посилається скаржник…

86. Під час нового розгляду справи суду належить дослідити доводи відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності та обізнаності прокурора та позивача на певну дату про порушення права або про особу, яка його порушила, дослідити докази, якими підтверджується та обставина, що прокурор та позивач у відповідну дату довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, дати їм належну правову оцінку та навести їх у своєму судовому рішенні з урахуванням того, хто з них (прокурор або позивач) довідався про порушення прав держави раніше.».

Отже, за вказівками Верховного Суду в цій справі підлягає встановленню уповноважений орган щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею і коли про порушене право довідалася або могла довідатися держава саме в особі цього уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач; дослідити доводи відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності та обізнаності прокурора та позивача на певну дату про порушення права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позов у цій справі поданий прокурором засобами поштового зв`язку 21.12.2021.

З огляду на вищевказані у рішенні суду висновки про те, що лист-погодження землекористувачів спірної земельної ділянки не береться судом до уваги як доказ, за матеріалами справи відсутні докази обізнаності про спірне порушення землекористувачами: Боярською ЛДС та Національним аграрним університетом та підтверджується обізнаність вже Відокремленим підрозділом Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція" лише з листа відповідача-2 від 26.04.2021 №607 щодо сприяння у залученні уповноваженого представника під час виконання робіт по встановленню паркану, відтак, у межах позовної давності, доказів іншого суду не надано.

Як встановлено судом у рішенні вище, спірні земельні ділянки відносяться до лісів І групи Хотівського лісництва Боярської ЛДС та станом на 1999 рік розташовувались за межами населеного пункту.

Відповідно до положень статті 11 Лісового кодексу України та статті 32 Земельного кодексу України (станом на 1999 рік) вилучення та передача лісових земель, які знаходяться за межами населеного пункту і містять ліси першої групи для цілей не пов`язаних з веденням лісового господарства допускались лише у виняткових випадках за рішенням Верховної Ради України - єдиного державного органу, що у 1999 році мав право розпоряджатись лісовим фондом, у тому числі, вилучати землі за межами населеного пункту, з розташованими на ній лісами першої групи, для інших потреб, окрім ведення лісового господарства.

У подальшому, Земельним кодексом України від 25.10.2001 такі повноваження щодо вилучення лісових земель віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 9 статті 149 Земельного кодексу України Кабінету Міністрів України належало право вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ліси першої групи площею 10 гектарів (у редакції з 25.10.2001 по 08.02.2006), ліси площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб (у редакції до 23.02.2012), ліси для не лісогосподарських потреб (у редакції до 2021 року).

Зважаючи на вказані положення законодавства, уповноваженими державними органами, до компетенції яких з 1999 року по 2021 рік відносились повноваження розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення являлись Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України.

27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодачих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким внесено зміни до повноважень органів державної влади у сфері регулювання земельних відносин та розпорядження земельними ділянками державної власності.

Відповідно до частини 1 статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (у редакції, станом на момент звернення прокурора з позовом до суду в цій справі) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Відтак, на момент звернення прокурора з позовом до суду в цій справі, державним органом, до компетенції якого віднесено повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками являється Обухівська районна державна адміністрація.

За викладеними вище висновками суду, право на розпорядження спірними земельними ділянками, на час вилучення спірної земельної ділянки у попереднього землекористувача, мала Верховна Рада України.

Суду не надано відомостей про обізнаність про спірні правовідносини Верховної Ради України як єдиного державного органу, що у 1999 році мав право вилучати землі за межами населеного пункту, з розташованими на ній лісами першої групи, для інших потреб, окрім ведення лісового господарства.

Натомість, на звернення прокуратури надана відповідь Комітету з питань аграрної та земельної політики Верховної Ради України про те, що питання відчуження спірної земельної ділянки Верховною Радою України не розглядалось.

Також до матеріалів справи наданий лист від 20.11.2023 № 1/18300-23 Міністерства освіти і науки України, на виконання доручення Віце-прем`єр-міністра України з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій - Міністра цифрової трансформації України, яким повідомлено, що Кабінету Міністрів України про вилучення спірних земель у попереднього землекористувача та передачу їх в оренду товариству стало відомо лише 26.04.2021 з листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції», який адресований Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Відповідно до положень частини 3 статті 122 Земельного кодексу України, яка набрала чинності 27.05.2021, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб, відтак, з 27.05.2021 визначений прокурором позивач - Обухівська районна державна адміністрація Київської області стала уповноваженим органом на розпорядження землями лісогосподарського призначення державної форми власності в межах села.

Зважаючи на вказане, відповідаючи на питання, що визначені у постанові Верховного Суду у цій справі, суд констатує, що позивач став уповноваженим органом держави щодо розпорядження спірною земельною ділянкою у межах позовної давності, відтак, у контексті з`ясування питання спливу позовної давності для нього як для уповноваженого державою розпорядника землі, конкретна дата не має значення, оскільки з 27.05.2021 по 21.12.2021 не минуло три роки, строк позовної давності для позивача почався з 27.05.2021 в порядку статті 261 Цивільного кодексу України - як для особи, яка могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стосовно правонаступництва між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та Обухівською районною державною адміністрацією Київської області, в контексті розгляду судом питання позовної давності, то оскільки повноваження з розпорядження спірними землями також перейшли саме з 27.05.2021, участь Києво-Святошинської районної державної адміністрації у погодженні питань щодо спірної земельної ділянки оцінюється судом з урахуванням її попередніх повноважень, до яких не входило розпорядження такими земельними ділянками, при цьому, відповідачем-2 не наведено суду доводів щодо обізнаності Києво-Святошинської районної державної адміністрації про укладення спірних договорів оренди.

Верховна Рада України як уповноважений орган держави на розпорядження такими землями у період (з 1999 року по 24.10.2001) дізналась про спірне порушення із запиту прокуратури, при цьому, відсутні та не наведені учасниками справи доводи, як вона мала дізнатись про порушене право, з огляду на викладені у рішенні обставини спірних правовідносин, датою обізнаності щодо порушеного права суд визначає за наявними матеріалами справи 29.06.2021 - дату відповіді на звернення прокуратури.

Кабінет Міністрів України як уповноважений орган держави на розпорядження такими землями у період (з 25.10.2001 по 26.05.2021) дізнався про спірне порушення із запиту прокуратури, при цьому, відсутні та не наведені учасниками справи доводи, як він мав дізнатись про порушене право, з огляду на викладені у рішенні обставини спірних правовідносин, датою обізнаності про порушене право суд визначає за наявними матеріалами справи 20.11.2023 - дату відповіді на звернення прокуратури.

З цього питання, судом враховані висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 24.04.2019 у справі №373/2991/14-ц, про необхідність врахування яких вказує відповідач-2, про те, що Кабінет Міністрів України, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов`язки через свої органи, тому його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності, необхідно розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належить контроль у сфері земельних відносин.

Судом враховані обставини цієї справи, відтак, нижче у рішенні будуть наведені висновки суду щодо обізнаності чи можливості бути обізнаними іншими державними органами, які мають повноваження контролю щодо спірного права.

Стосовно оцінки доводів відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності та обізнаності прокурора та позивача на певну дату про порушення права або про особу, яка його порушила, дослідження доказів, якими підтверджується та обставина, що прокурор та позивач у відповідну дату довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, дати їм належну правову оцінку та навести їх у своєму судовому рішенні з урахуванням того, хто з них (прокурор або позивач) довідався про порушення прав держави раніше, суд, крім вищевказаних висновків у контексті позивача як розпорядника землею, дослідив аргументи відповідача-2 з цього питання, які узагальнено полягають у такому.

Під час погодження державними органами віднесених до їх компетенції питань, у них мали виникнути об`єктівні сумніви стосовно виникнення підстав у Ходосівської сільської ради на розпорядження лісом першої групи для цілей не пов`язаних із веденням лісового господарства, такі підстави могли бути безперешкодно перевірені зазначеними органами, які прямо уповноважені функцією контролю за використанням лісів.

Відтак, відповідач-2 констатує, що можливість державних органів довідатись про факт вилучення земельної ділянки лісового фонду з користування Боярської ЛДС та укладення спірних договорів оренди земельних ділянок могла бути безперешкодно реалізована, у випадку належного виконання органами виконавчої влади своїх повноважень.

Зважаючи на таке широке тлумачення відповідачем-2 можливостей органів держави, яке ототожнюється з їх повноваженнями, судом враховане таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням обставин цієї справи, у контексті повноважень державних органів у сукупності з питанням позовної давності, суд врахував позицію, вказану у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц і дійшов висновку про те, що за наявності органу виконавчої влади, який наділений повноваженнями державного нагляду (контролю) у відповідній сфері, районна державна адміністрація, без з`ясування наявності у неї конкретних повноважень зі здійснення контролю у спірній сфері, за загальним правилом, не має можливості самостійно встановити обставини порушень з питань, що не віднесені до її повноважень, а тому довідатись або могти довідатись такі органи про зазначені порушення можуть лише після проведення відповідної перевірки уповноваженим державним органом контролю.

Під час оцінки доводів відповідача-2 щодо спливу позовної давності у справі, судом також враховане, що за загальним правилом, встановленим статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, суд не здійснює самостійних припущень про те, які державні органи могли дізнатись про спірне порушення, а оцінює виключно доводи учасників справи з цих питань.

З огляду на положення частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, суд звертає увагу при оцінці доказів у справі, що жоден документ будь-якого органу держави щодо спірних земельних ділянок, що складений раніше укладання спірних договорів оренди, визнання яких недійсними є позовними вимогами, до яких заявлено застосування наслідків спливу позовної давності (04.03.2004) не може оцінюватись як доказ початку перебігу позовної давності, який визначається за положеннями цієї норми за фактом обізнаності про вже наявне порушення.

З урахуванням викладеного, суд оцінює такі доводи відповідача-2 щодо обізнаності державних органів про спірне порушення в контексті позовної давності.

Стосовно участі Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в особі Києво-Святошинського районного відділу Київської регіональної філії у розгляді судової справи № 19/162-08, судом враховане, що відповідно до рішення у цій справі спірне рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 не згадується, з огляду на предмет та підстави позову, у вказаній справі не вирішувались питання права власності на землю чи належності розпорядження нею, предметом розгляду тієї справи була зміна орендаря.

Протягом усього розгляду справи №911/3736/21, спірне рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 так і не було знайдене учасниками справи в оригіналі, відсутність якого видається особливо важливою при розгляді даної справи обставиною, з огляду на значимість прийнятого рішення і масштаби його наслідків - вилучення у державного землекористувача 19,3 га земель лісового фонду.

З урахуванням відсутності спірного рішення в оригіналі, судом також враховане те, що позиції Верховного Суду стосовно обізнаності державних органів у подібних правовідносинах, що надані відповідачем-2 при новому розгляді справи, не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи, оскільки у справах, на які посилається відповідач-2, інші обставини справи та не йдеться про те, щоб встановити обізнаність державних органів про рішення, оригінал якого не наданий суду, яке не згадується в інших документах при вирішенні подальшої долі землі, не зберігається в архіві, не дивлячись на вищевказану значимість прийнятого рішення, з урахуванням також того, що рішення прийняте не державним органом.

Стосовно доводів відповідача-2 про державну реєстрацію відповідачами спірних прав, а, відтак, про можливість дізнатися про таку реєстрацію суб`єктами владних повноважень та прокуратуром, отже, початок перебігу позовної давності з моменту державної реєстрації, суд дійшов таких висновків.

Відповідачем-2 стверджується, що право комунальної власності за Ходосівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області (нині - Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області) на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 та на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013 (які є предметом спору у даній справі) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване від 23.09.2013 та від 16.09.2013 відповідно. Право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» на вказані земельні ділянки зареєстровані від 04.10.2013.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною, отже, за висновками відповідача-2, починаючи від дня здійснення державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки у 2013 році, як суб`єкт владних повноважень, так і органи прокуратури мали беззаперечну можливість дізнатися про таку реєстрацію.

Позиція суду щодо таких доводів відповідача-2 полягає в тому, що навіть якщо інформація є у відкритому доступі, це не означає, що особа обов`язково мала про неї знати, суд звертає увагу на те, що доступність інформації у відкритих джерелах не рівнозначна її фактичному усвідомленню чи отриманню конкретною особою, відтак, наявність інформації у відкритих джерелах не є достатньою підставою для того, щоб вважати, що особа повинна була про неї знати.

Відсутні підстави вимагати від конкретного державного органу, у тому числі, прокуратури, знання про необхідність шукати певну інформацію, якщо вона не знає про її існування або про її важливість, така вимога була б надмірною, оскільки передбачає, що державний орган повинен постійно моніторити всі доступні джерела інформації, що є невиправданим та нереалістичним очікуванням, отже, суд дійшов висновку про те, що факт, що державний орган чи прокурор мали б знати про необхідність отримання певної інформації, не може бути презюмованим та, додатково, зміст внесених до державного реєстру відомостей не достатній для усвідомлення, що ця інформація має бути перевірена та спростована, зокрема, відсутні ознаки беззаперечної неможливості перебування земельних ділянок у таких правових титулах: з інформації з реєстрів не вбачається факт приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.

Відповідачем-2 не наведений уповноважений державою у сфері земельних правовідносин суб`єкт на проведення такого моніторингу і перевірки правомірності юридичних фактів, що фіксуються у державних реєстрах, а також, за відсутності підстав для проведення прокурорської перевірки щодо визначеного суб`єкту чи факту, відсутня така можливість і у прокурора.

Стосовно доводів відповідача-2 про обізнаність прокуратури про розгляд Господарським судом Київської області справи № 19/162-08, на підтвердження чого до матеріалів цієї справи надано належним чином засвідчену судом копію з матеріалів справи № 19/162-08 клопотання прокурора про ознайомлення з матеріалами справи, судом враховане, що, по-перше, суд надавав відповідачу-2 можливість та час надати докази фактичного ознайомлення прокурора з матеріалами цієї справи, а саме: відмітки про ознайомлення в матеріалах справи № 19/162-08 згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах, що відповідачем-2 не було надано, відтак, фактичне ознайомлення прокурора з матеріалами справи не підтверджується матеріалами цієї справи, а, по-друге, як зазначено судом вище у рішенні, відповідно до рішення у цій справі спірне рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 не згадується та не вирішуються питання права власності на землю, предметом розгляду цієї справи є зміна орендаря, що і відображається в клопотанні прокурора як підстава для ознайомлення: з метою вирішення питання щодо наявності підстав для оскарження рішення суду.

З урахуванням меж розгляду господарської справи № 19/162-08, обізнаність прокурора про її наявність та, навіть, про рішення від 21.04.2008 про зміну орендаря спірної земельної ділянки, не свідчить про необхідність перевірки правовстановлюючих документів на ці землі.

Стосовно доводів відповідача-2 про те, що прокуратура з використанням власних повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру» мала можливість дізнатись про спірне рішення щодо вилучення земель під час проведення прокурорської перевірки Ходосівської сільради у 2011 році або протягом 22 років з моменту прийняття оскаржуваного рішення сільради та з моменту отримання АТЗТ «Топаз-Електронікс» державного акту на право користування спірною землею суд дійшов таких висновків.

Як вказано судом у цьому рішенні вище, спірне рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 протягом розгляду справи не віднайдено в оригіналі, в тому числі, в архіві Ходосівської сільської ради, не було оприлюднене, відтак, суд не вбачає підстав для висновків про беззаперечну можливість прокурора встановити порушення спірного права в ході таких перевірок, з огляду на те, що прокурорські перевірки могли мати обмежений обсяг і не охоплювати всі аспекти діяльності сільради, особливо ті, що стосуються давніх рішень, як зазначено судом у рішенні, за період з 1999 року законодавство передбачало трьох різних суб`єктів спірного права розпорядження, за відсутності доказів перебування спірного рішення в архіві ради, відсутні докази наявності у прокурора доступу до цього рішення, а, відтак, не тільки обізнаності прокурора, а й можливості для такої обізнаності.

Усі інші доводи і докази відповідача-2 щодо обізнаності органів держави про спірні правовідносини стосуються часу до укладення спірних правочинів, відтак, не можуть визначати початку перебігу позовної давності до позовних вимог, що розглядаються в контексті застосування позовної давності.

З урахуванням викладеного, відповідаючи на питання пунктів 71., 72., 86. постанови Верховного Суду від 13.09.2023 у цій справі про те, коли про порушене право довідалася або могла довідатися держава в особі її уповноваженого органу в сукупності з дослідженням доводів відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності та обізнаності прокурора та позивача на певну дату про порушення права або про особу, яка його порушила, суд констатує, що першим довідався про спірне порушення колишній землекористувач - Національний університет біоресурсів і природокористування України з листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» від 26.04.2021, а саме: датою, коли про вказане порушення йому стало відомо є 26.04.2021 (відповідно до вхідного штампу університету вх.№ 1294); потім довідався про спірне порушення прокурор з листа Національного університету біоресурсів і природокористування України від 06.05.2021 № 0873, а саме: датою, коли про вказане порушення стало відомо прокурору є 21.05.2021 (відповідно до вхідного штампу прокуратури вх.№ 16537-21); позивач дізнався про спірне порушення з листа прокуратури від 20.07.2021 №15/1-775вих-21, датою, коли про вказане порушення стало відомо позивачу суд встановлює на підставі наданих суду доказів - 05.08.2021 за відміткою вихідної кореспонденції Обухівської районної державної адміністрації вих. №60/07-15/1689 на листі-відповіді на вищевказане повідомлення прокуратури, при цьому, суд враховує, що оскільки першим про порушення довідався прокурор, пізніша дата обізнаності позивача вже не впливає на порядок встановлення початку перебігу позовної давності, для цілей встановлення якого і з`ясовуються вказані обставини, відтак, і колишній землекористувач, і прокурор, і позивач довідались про порушене право у межах позовної давності, доказів обізнаності держави в особі інших її уповноважених органів про спірне порушення раніше - матеріали справи не містять.

З урахуванням вказаного, не коректне до спірних правовідносин застосування практики Європейського суду з прав людини, що наведена відповідачем-2 стосовно неможливості виправлення помилки держави за рахунок особи, якої це не стосується, оскільки у наведеній практиці спірним об`єктом виступають приміщення чи споруди у відчуженні яких брала участь держава в особі своїх органів, а згодом дійшла висновку про помилковість цих дій та необхідність повернення спірного майна, тоді як у цій справі відсутній будь-який доказ того, що спірне рішення прийняте державою в особі її органів, натомість орган місцевого самоврядування без наданих державою повноважень вчинив спірне відчуження, а згодом таке ж незаконне надання у користування, з огляду на що у спірних правовідносинах відсутні підстави для висновків про неналежне урядування державою, скоріше - про порушення права державної власності у прихований спосіб, що не виключає, на думку суду, можливості відповідача-2 порушувати питання компенсації до відповідного органу місцевого самоврядування чи АТЗТ «Топаз-Електронікс», з доведенням власної необізнаності про такі порушення.

При цьому, судом враховано, що на відміну від індивідуально визначених будівель і споруд за вищевказаною практикою Європейського суду з прав людини, урядування щодо яких супроводжувалось численними процедурами зі складанням чітко фіксованих документів, спірні у справі земельні ділянки, за твердженням представників як відповідача-2, так і третьої особи-3, що брала участь у справі на стороні позивача - візуально виглядають як ліс і не містили візуальних відмінностей від земельних ділянок, які з ними межують, які також вкриті лісом, відтак, до початку будівельних робіт на них та листа про погодження встановлення паркану суміжними землекористувачами, встановити спірне відчуження та надання у користування можливе було виключно після обізнаності будь-якого уповноваженого суб`єкту про рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 та ініціювання відповідної перевірки, у тому числі, за відомостями державних реєстрів, архівів, укладених щодо об`єкту договорів тощо, проте, матеріали справи не містять доказів обізнаності держави про вищевказане рішення.

Окрім вищезазначених у рішенні суду, відповідачем-2 вказується про такі дії державних органів у спірних правовідносинах.

1. 10.11.1999 - актом вибору та обстеження Комісії з обстеження земельної ділянки Київської обласної державної адміністрації попередньо погоджено розміщення бази відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс» на земельній ділянці 13,9 га, ліси першої групи за рахунок земель запасу сільської ради в межах населеного пункту Ходосівка.

2. 11.11.1999 - висновком Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів попередньо погоджено розміщення бази відпочинку на земельній ділянці 13,9 га, ліси першої групи.

3. 25.11.1999 - Києво-Святошинська рада висновком № 211 погодила розміщення бази відпочинку на земельній ділянці площею 13,9 га (вкритій лісом) за рахунок земель запасу Ходосівської сільської ради.

4. 26.11.1999 - Київське державне лісогосподарське об`єднання «Київліс» Державного комітету лісового господарства дало згоду на переведення лісових земель до нелісових Хотівського лісництва Боярської ЛДС кв. 61, загальною площею 13,9 га для подальшого використання під базу відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс» з правом вирубки дерев під забудову.

Як вбачається з розгляду правовідносин, в яких брали участь вищевказані органи державної влади, це правовідносини з реалізації місцевим органом самоврядування своїх повноважень з питань користування землями запасу сільської ради, в межах яких до компетенції вищезазначених державних органів входило надання погодження розміщення бази відпочинку, при цьому, у вказаних погодженнях не згадане спірне у справі рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999, відтак, участь у зазначених правовідносинах цих державних органів не свідчить про їх обізнаність про порушення прав держави незаконним вилученням з її володіння земель лісового фонду, перевірка таких обставин не відносилась до компетенції цих органів у правовідносинах, що стали підставами для складання вищезазначених документів, що не спростовується загальним посиланням відповідача-2 на наявність повноважень у цих органів з контролю у сфері земельних правовідносин відповідно до Земельного та Лісового кодексів України.

Доводи відповідача-2, що щонайменше три уповноважені державні органи контролю, а саме: Києво-Святошинський відділ земельних ресурсів, Києво-Святошинська районна рада, Київське державне лісогосподарське об`єднання «Київліс» Державного комітету лісового господарства погоджували передачу спірної землі лісового фонду (ліс першої групи) АТЗТ «Топаз-Електронікс» для цілей не пов`язаних із веденням лісового господарства, а саме: для будівництва бази відпочинку та безперешкодно могли дізнатись про спірне рішення ради, що викладено відповідачем-2 у запереченнях (вх.№ 5544/23 від 15.12.2023) - спростовуються документами, що складені цими органами стосовно здійснення повноважень щодо спірної землі, які надані до матеріалів справи: АТЗТ «Топаз-Електронікс» не брало участі у правовідносинах при прийнятті сільською радою спірного рішення про вилучення землі з порушенням права власності держави, воно не згадується у цьому рішенні, землі лісового фонду не передавались цьому товариству, спірним рішенням земельна ділянка вилучена радою на свою користь та передана до земель запасу, при цьому, жоден державний орган, в тому числі, для погодження, залучений не був, а з огляду на вказані у рішенні суду висновки про відсутність доказів погодження від Національного аграрного університету, виконавчий комітет сільської ради прийняв спірне рішення без повідомлення про нього державу в особі будь-яких органів.

Одночасно, судом враховане, що погодження від 26.11.1999 Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» Державного комітету лісового господарства на переведення лісових земель до нелісових Хотівського лісництва Боярської ЛДС кв. 61, загальною площею 13,9 га для подальшого використання під базу відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс» з правом вирубки дерев під забудову, на яке посилається відповідач-2 як на доказ обізнаності держави про порушене право державної власності на землі лісового фонду, за аналізом змісту цього документу, за висновком суду, свідчить про протилежне: державним органом згода надається щодо лісових земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС кв. 61 вкритих лісом, що додатково вказує на прихований характер рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 і про те, що про переведення цих земель з державної власності і лісового фонду до комунальної власності і земель запасу, з огляду на зміст вказаного погодження Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс», державі, станом на 26.11.1999, в особі її органу - Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» Державного комітету лісового господарства, не було відомо.

Відповідно до статті 42 Лісового кодексу України, в редакції від 21.01.1994 (чинна на момент складання цих документів) переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Саме на статтю 42 Лісового кодексу України, як на підставу для надання вищевказаної згоди, посилається Київське державне лісогосподарське об`єднання «Київліс» Державного комітету лісового господарства, відтак, на час надання цієї згоди, державний орган виходив з того, що спірна земельна ділянка - це землі лісового фонду Хотівського лісництва, отже, про наявність спірного рішення про вилучення цих земель з Хотівського лісництва Боярської ЛДС (очевидно за визначеним землекористувачем - землі державної власності) до земель запасу сільської ради (відповідно - комунальної власності) не було відомо вказаному державному органу лісового господарства.

Крім уповноваженого на здійснення контролю за спірними землями вищевказаного органу лісового господарства (Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» Державного комітету лісового господарства) та уповноваженого землекористувача (Боярської ЛДС) жоден з державних органів, чиї документи щодо спірної земельної ділянки, що складені у різні періоди, надані до матеріалів справи на підтвердження обізнаності держави про спірні правовідносини, не уповноважені були на розпорядження чи здійснення контролю за нею та залучались зацікавленими особами у межах наданих цим органам повноважень у сфері архітектури та будівництва виключно щодо погодження розташування бази відпочинку, відтак, у тому числі, зважаючи на висновки Верховного Суду, що викладені у пунктах 71., 72. постанови від 13.09.2023 у цій справі, про необхідність встановлення того, коли держава саме в особі уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею довідалася або могла довідатися про порушене право, з урахуванням встановленої частиною 2 статті 19 Конституції України заборони органам державної влади виходити за межі своїх повноважень та, в тому числі, витребовувати під час здійснення своїх повноважень додаткові документи та з`ясовувати обставини, які до виконання їх повноважень не відносяться, участь державних органів у правовідносинах не пов`язаних зі спірним порушенням права держави щодо вилучення земель лісового фонду - як не змінює порядку перебігу позовної давності, так і не свідчить про обставини неналежного урядування в контексті позицій Європейського суду з прав людини.

З урахуванням усього викладеного, з матеріалів справи вбачається, що про існування оскаржуваного рішення Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 не знав ніхто крім зацікавлених осіб, якими є сама рада та набувачі земельних ділянок.

Документи на підставі яких АТЗТ "Топаз-Електронікс", а в подальшому і ТОВ "Ходосівські системні інвестиції", набули права користування на землю, не були у вільному доступі, останні роки, за твердженням відповідачів, знаходились в архівах, що не підтвердилось в ході судового розгляду. Переоформлення прав та укладення договору оренди відбулось у 2004 році, тобто через 5 років після прийняття радою рішення про відведення земельних ділянок у користування АТЗТ "Топаз-Електронікс". Матеріали справи не містять жодних ознак того, що за весь цей час з 1999 року по 2004 рік, коли відбувались зміни земельного законодавства (зокрема прийняття іншого Земельного кодексу України), лісового законодавства, органи прокуратури або інший уповноважений державою орган здійснював нагляд, контроль чи перевірку щодо додержання вимог закону при переданні земель, які відносяться до лісового фонду держави, у користування, яке не пов`язане з лісогосподарською діяльністю.

Додатково суд наголошує на тому, що жоден з документів, які пов`язані з вилученням спірних земельних ділянок, зокрема, ні лист № 926 Національного аграрного Університету від 14.06.1999, ні саме рішення ради № 57/1 від 27.07.1999 в оригіналах до суду надано не було, також не підтверджено в ході розгляду справи і їх знаходження в архівах, що додатково свідчить про прихований характер дій зацікавлених осіб, яких стосується оскаржуване рішення ради.

З урахуванням усіх вищевстановлених судом обставин, матералами справи не підтвердився сплив строку позовної давності до позовних вимог у справі.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

З урахуванням вищевказаних у рішенні обставин спірних правовідносин та висновків суду, оцінюючи сумісність заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд зазначає таке: стосовно відповідача-1, з урахуванням того, що спірні правопорушення вчинені самим відповідачем-1 за відсутності повноважень та з урахуванням того, що спірні земельні ділянки відносяться до особливо цінних лісів першої групи, суд дійшов висновку про сумісність заходів втручання; стосовно відповідача-2 судом враховано, що учасником спірних правовідносин - орендарем спірних земельних ділянок він став не через наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору, а за договором з приватною особою - АТЗТ "Топаз-Електронікс" про уступку прав орендаря земельних ділянок, як вказано судом у рішенні, жоден державний орган не брав участі у передачі спірного майна відповідачу-2, а уповноважені органи держави на розпорядження такими землями та контроль за ними не знали про їх вилучення у попереднього землекористувача, при цьому, набуваючи у приватного землекористувача права довгострокової оренди земельних ділянок значного розміру, що вкриті лісом, відповідач-2 мав проявити розумну обачливість та належним чином перевірити чи уповноважені сторони уклали договори, стороною яких він має намір стати, з урахуванням вказаного і того, що спірні земельні ділянки відносяться до особливо цінних лісів першої групи, суд дійшов висновку про сумісність заходів втручання стосовно відповідача-2.

4. Результати розгляду справи

4.1. Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010). У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

4.2. Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.

5. Розподіл судових витрат

Згідно з пунктом 2 частини 1, частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на вищевказані висновки суду про повне задоволення позову і те, що спір виник внаслідок неправильних дій обох відповідачів, судовий збір, що сплачений прокуратурою за платіжним дорученням №2591 від 29.09.2021 у розмірі 21015,00 грн при поданні позову та за платіжним дорученням №275 від 15.02.2022 у розмірі 2481,00 грн при поданні заяви про зміну предмета позову, всього у сумі 23496,00 грн, покладається на відповідачів повністю рівними частинами.

Судові витрати відповідачів, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за відповідачами.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 73,74, 77-79, 86, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов (вх. №3690/21 від 23.12.2021) Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" про визнання недійсними рішень, витребування земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди - задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 № 57/1 «Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС».

3. Витребувати на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Малишка, буд. 10, код ЄДРПОУ 04054725) з незаконного володіння Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (08173, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Ходосівка, вул. Панаса Мирного, буд. 2, код ЄДРПОУ 04362148) земельні ділянки площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 та площею 13,8664 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013.

4. Визнати недійсним рішення 12 сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 «Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду» щодо земельної ділянки площею 13,9 га із всіма подальшими змінами до нього.

5. Визнати недійсним рішення 12 сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)» щодо земельної ділянки площею 4,7331 га із всіма подальшими змінами до нього.

6. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №1052 від 04.03.2004 площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013 із всіма подальшими змінами до нього.

7. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №1056 від 04.03.2004 площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 із всіма подальшими змінами до нього.

8. Стягнути з Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (08173, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Ходосівка, вул. Панаса Мирного, буд. 2, код ЄДРПОУ 04362148) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 11748,00 грн (одинадцять тисяч сімсот сорок вісім гривень) витрат зі сплати судового збору за подання позову за такими реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ, МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641.

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" (01133, місто Київ, вул. Мечникова, буд. 8, кв. 22, код ЄДРПОУ 35370632) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 11748,00 грн (одинадцять тисяч сімсот сорок вісім гривень) витрат зі сплати судового збору за подання позову за такими реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ, МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641.

10. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 18.11.2024.

Суддя С.О. Саванчук


Суд	Господарський суд Київської області
Дата ухвалення рішення	06.08.2024
Оприлюднено	20.11.2024
Номер документу	123080854
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою

Саванчук С.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 06.08.2024 по справі 911/3736/21ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —911/3736/21

Рішення від 06.08.2024

Рішення
від 06.08.2024 по справі 911/3736/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ