Рішення

від 21.06.2023 по справі 902/453/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" червня 2023 р. Cправа № 902/453/23

за позовом: Сімейного фермерського господарства "АКРА-2", в особі Фізичної особи-підприємця Довгалюка Валентина Володимировича ( АДРЕСА_1 )

до: Козятинської міської ради 22100, м. Вінниця, вул. Магістратська 3, кв. 2

про визнання рішення недійсним

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.

за участю представників:

позивача: Спесивцев В.В.

відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

31.03.2023 Сімейне фермерське господарство "АКРВ-2", в особі Фізичної особи-підприємця Довгалюка Валентина Володимировича звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Козятинської міської ради про визнання рішення недійсним.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/453/23) передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 05.04.2023 відкрито провадження у справі № 902/453/23. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 24.04.2023.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився представник відповідача.

Представник позивача не з`явився, при цьому від останнього надійшло клопотання (вх. № канц.01-34/3907/23 від 24.04.2023) про відкладення розгляду справи, у зв`язку із його відрядженням та зайнятістю в іншому судовому засіданні.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 24.04.2023 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 16.05.2023.

За наслідками розгляду справи 16.05.2023 суд дійшов висновку про продовження розгляду справи на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на іншу дату, про що винесено ухвалу яку занесено до протоколу судового засідання.

За наслідками розгляду справи 08.06.2023 суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті на 21.06.2023, про що винесено ухвалу яку занесено до протоколу судового засідання.

На визначену дату чудом в судове засідання з`явився представник позивача.

Представник відповідача не з`явився, при цьому суд зауважує, що про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить розписка , яка наявна в матеріалах справи.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем вказується наступне: 22.02.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (Орендодавець) та Довгалюком Валентином Володимировичем (Орендар) укладено договір оренди землі №91 (далі - Договір). В оренду передається земельна ділянка загальною площею 12,17 га., рілля. Кадастровий номер: 0521486000:03:003:0042. Умовами договору погоджено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення терміну Договору 21.02.2023 року.

Позивачем стверджується, що з метою використання свого переважного права щодо поновлення Договору оренди землі, Довгалюк Валентин Володимирович звернувся до Козятинської міської ради із повідомленням від 05.09.2022 року щодо поновлення Договору оренди землі на десять років. Зазначений лист отримано Козятинською міською радою 05.09.2022, про що свідчить відповідна відмітка на ньому. За результатом розгляду вказаного повідомлення, Довгалюком В.В. разом із супровідним листом №1690/22 від 30.09.2022 року отримано рішення Козятинської міської ради Вінницької області 28 сесії 8 скликання №949-УШ від 23.09.2022 року "Про скористання правом відмови від поновлення договору оренди землі №91 від 22.02.2016 року укладеного з гр. Довгалюком В.В. » Позиція позивача базується на наявності в нього переважного права на укладення договору оренди на новий строк. Вказане право є предметом регулювання Закону України „Про оренду землі". З врахуванням викладеного позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, де останнім вказується, що на підставі заяви позивача від 05.09.2022 керуючись п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ЗУ «Про оренду землі», ст. 124 Земельного кодексу України Козятинська міська рада скористалась правом відмови від поновлення договору оренди на земельну ділянку площею 12,17 га про що 23.09.2022 року 28 сесією 8 скликання прийнято рішення №949-VIII. Про дане рішення листом № 1690/22 від 30.09.2022 року було повідомлено позивача.

Відповідачем вказується, що 21.12.2022 позивач повторно звернувся до Козятинської міської ради з заявою в якій просив продовжити договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства на 10 років. 18.01.2023 Козятинська міська рада вдруге не пізніше як за місяць до закінчення терміну договору (який закінчувався 23.02.2023) повідомила позивача, що міська рада скористалась правом відмови і не бажає продовжувати договір оренди землі. 17.02.2023 32 сесія 8 скликання Козятинської міської ради прийняла рішення №1098-VIII, про припинення права користування земельною ділянкою Довгалюку В.В. , яке за особистим підписом отримано позивачем, та внесено міською радою відомості про припинення договору до державного реєстру речових прав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ч.3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Частинами 1, 2, 3, 5, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами (далі - акти) залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Отже, при вирішенні даного спору про визнання недійсним правового акту органу місцевого самоврядування встановленню підлягають обставини як відповідності оскаржуваного акта вимогам закону, так і обставини щодо порушення цивільних прав або інтересів позивача як користувача земельної ділянки.

Згідно з частинами 1 - 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

Відповідно до частин 4, 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону України "Про оренду землі" визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, орендар зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту договору є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект договору, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти договір оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо укладення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Разом з тим, виходячи з приписів статей 319, 626 Цивільного кодексу України слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Стаття 124 Земельного кодексу України передбачає передачу в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Судом у даній справі встановлено, що орендар з метою реалізації свого переважного права пропонував Козятинській міській раді продовжити договір оренди земельної ділянки площею 12,17 га, для ведення фермерського господарства, у свою чергу Козятинська міська рада, розглянувши звернення позивача від 05.09.2022 прийняла рішення 23.09.2022 №949-VIII зі змісту якого слідує, що Козятинська міська рада скористалась правом відмови від поновлення договору оренди землі № 91 від 22.02.2016 укладеного з гр. Довгалюком Валентином Володимировичем на земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 12,17 га з кадастровим номером 0521486000:03:003:0042, термін дії якого закінчується 21.02.2023. Зокрема доручено було управлінню земельних та майнових ресурсів Козятинської міської ради надіслати орендарю Довгалюку В.В повідомлення про розірвання договору оренди землі № 91 від 22.02.2016 року не пізніше як за місяць до дати закінчення дії договору..

Листом № 1690/22 від 30.09.2022 Калинівська міська рада повідомила позивача про прийняття даного рішення.

Судом встановлено, гр. Довгалюк В.В. 21.12.2022 повторно звернувся до Козятинської міської ради з заявою в якій просив продовжити договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства на 10 років.

18.01.2023 Козятинська міська рада вдруге не пізніше як за місяць до закінчення терміну договору (який закінчувався 23.02.2023 року) повідомила по зивача, що міська рада скористалась правом відмови і не бажає продовжувати договір оренди землі.

Як наслідок, 17.02.2023 на 32 сесії 8 скликання Козятинської міської рада прийняла рішення №1098-VIII, про припинення права користування земельною ділянкою Довгалюку В.В. , яке як слідує з матеріалів справи за особистим підписом отримано позивачем, та внесено мі ською радою відомості про припинення договору до державного реєстру речових прав.

Зокрема судом встановлено, що рішенням 32 сесії 8 скликання №1121-VІІІ від 17.02.2023 земельна ділянка, що є об`єктом спірного договору включена до переліку земельних ділянок комунальної власності, які підлягають продажу або наданню в оренду на земельних торгах.

Отже, за доводами та на переконання суду відсутність волі орендодавця на поновлення строку дії договорів оренди земельних ділянок очевидна.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У випадку заперечення орендодавця щодо подальших орендних відносин із орендарем переважне право на укладення договору оренди землі припиняється, тому що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20), від 20 травня 2020 року у справі № 378/338/18 (провадження № 61 -944св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 227/4821/18 (провадження № 61-19210св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 227/4537/18 (провадження № 61-13376св19).

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що орендодавець прийняв рішення щодо відмови у продовженні дії договорів оренди земельних ділянок, використовуючи повноваження власника земельної ділянки.

Отже, з урахуванням положень наведених норм, не доведення позивачем обставин щодо невідповідності рішенням Козятинської міської ради, 23.09.2022 №949-VIII прийняте на 32 сесії 8 актам чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи вказане рішення, діяв в межах власних повноважень та у спосіб визначений законом, та у зв`язку з цим про відсутність правових підстав для задоволення позову щодо скасування рішення Козятинської міської ради та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі № 91 від 22.02.2016 укладеного між Козятинською міською радою та Сімейним фермерським господарством «Акра-2» в особі фізичної особи-підприємця Довгалюка В.В..

Відповідно до ч.3 ст.13, ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Позовні матеріали не містять доказів порушення прав та законних інтересів позивача діями орендодавця (відповідача у справі), а викладені позивачем доводи спростовані наведеними вище обставинами.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (аналогічної позиції дотримується Консультативна рада європейських суддів щодо якості судових рішень у своєму Висновку № 11 [2008]).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача відповідно до ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Понесені судові витрати залишити за позивачем.

3. Згідно з приписами ч.1 стт.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення направити учасникам справи та на офіційні електронні адреси та на електронні адреси: представника позивача -ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача - info@komr.gov.ua.

Повне рішення складено 03 липня 2023 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу АДРЕСА_1

3 - відповідачу ( 22100, м. Вінниця, вул. Магістратська 3, кв. 2 )