Постанова

від 09.04.2024 по справі 902/453/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/453/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Сімейного фермерського господарства "АКРА-2" в особі фізичної особи-підприємця Довгалюка Валентина Володимировича на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.06.2023 (суддя Яремчук Ю. О.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 (головуючий - Василишин А. Р., судді Бучинська Г. Б., Філіпова Т. Л.) у справі

за позовом Сімейного фермерського господарства "АКРА-2" в особі фізичної особи-підприємця Довгалюка Валентина Володимировича

до Козятинської міської ради

про визнання рішення недійсним, визнання укладеною додаткової угоди.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У березні 2023 року Сімейне фермерське господарство "АКРА-2" (далі - СФГ "АКРА-2") в особі фізичної особи-підприємця Довгалюка Валентина Володимировича (далі - ФОП Довгалюк В. В., позивач) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Козятинської міської ради (далі - Козятинська міськрада, Міськрада, відповідач) про: 1) визнання протиправним і скасування рішення Козятинської міськради 28 сесії 8 скликання від 23.09.2022 № 949-VІІІ "Про скористання правом відмови від поновлення договору оренди землі від 22 лютого 2016 року № 91, укладеного з гр. Довгалюком В. В. " (далі - рішення від 23.09.2022 № 949-VІІІ, оспорюване рішення); 2) визнання укладеною між сторонами додаткової угоди до договору оренди землі від 22.02.2016 № 91 (далі - договір оренди від 22.02.2016, договір № 91), право оренди за яким було зареєстровано 22.03.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно із записом № 13901800 про інше речове право, на строк 10 років і на тих самих умовах у редакції проєкту, запропонованого позивачем, з посиланням на положення статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 93, 116, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 13, 16, 27, 33 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон України № 161-XIV) в редакції, чинній до 15.07.2020, статей 1, 5, 81 Закону України "Про фермерське господарство", статей 73, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що 22.02.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, Орендодавець) та Довгалюком В. В. (Орендар) було укладено договір № 91 зі строком дії до 21.02.2023. З метою реалізації переважного права на поновлення договору оренди від 22.02.2016 на новий строк, передбаченого статтею 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній до 15.07.2020), Довгалюк В. В. завчасно звернувся до Міськради з листом-повідомленням від 05.09.2022 про поновлення договору № 91 на 10 років, на який (лист) у відповідь супровідним листом від 30.09.2022 № 1690/22 отримав рішення від 23.09.2022 № 949-VІІІ про відмову в поновленні вказаного договору на підставі норм Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" (далі - Закон України № 1423-ІХ), статей 12, 1261 ЗК України та статей 32, 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020). На думку позивача, оспорюване рішення як таке, що прийняте без розгляду вказаного повідомлення Орендаря по суті, без аналізу його умов, у тому числі шляхом перевірки його на відповідність вимогам закону, порушує вимоги чинного законодавства та переважне право СФГ "АКРА-2" на поновлення договору оренди від 22.02.2016, оскільки в силу абзацу 4 розділу IX (Перехідні положення) Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020) поновлення вказаного договору оренди, укладеного до набрання чинності Законом України від 05.12.2019 № 340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (тобто до 15.07.2020), здійснюється на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, в зв`язку з чим поновлення договору № 91 має відбуватися відповідно до вимог статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній до 15.07.2020), а не положень Закону України № 1423-ІХ (набрав чинності з 27.05.2021), статті 1261 ЗК України та статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020), які не мають зворотної дії до спірних відносин. Крім того, 21.12.2022 Довгалюк В. В. повторно направив до Козятинської міськради лист-повідомлення про поновлення договору оренди від 22.02.2016 на тих самих умовах на строк 10 років, до якого додано проєкт додаткової угоди про продовження (поновлення) вказаного договору, проте, не прийнявши будь-якого рішення, Міськрада листом від 18.01.2023 № 100/23 повідомила позивача про те, що відповідно до рішення від 23.09.2022 № 949-VIII Козятинська міськрада вже скористалася правом відмови, про що раніше повідомляла Орендаря листом від 30.09.2022 № 1690/22.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.06.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю з тих підстав, що: 1) Міськрада двічі (листами від 30.09.2022 № 1690/22, від 18.01.2023 № 100/23) з посиланням на рішення від 23.09.2022 № 949-VІІІ повідомила Орендаря про відмову та небажання продовжувати строк дії договору оренди від 22.02.2016, що свідчить як про очевидну відсутність волі Орендодавця на поновлення вказаного договору на новий строк, так і про подальше припинення з 27.02.2023 права користування Довгалюком В. В. земельною ділянкою на підставі рішення Козятинської міськради від 17.02.2023 № 1098-VIII, яке отримано позивачем, та відомості про таке припинення 01.03.2023 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 2) відповідач, приймаючи оспорюване рішення, діяв у межах власних повноважень та в спосіб, визначений законом, а зворотного позивачем не доведено.

4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 рішення Господарського суду Вінницької області від 21.06.2023 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Козятинської міськради від 23.09.2022 № 949-VІІІ. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована посиланням на положення статей 3, 15, 16, 21, 393, 509, 638 ЦК України, статей 12, 93, 116, 124, 155 ЗК України, статті 180 Господарського кодексу України, статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020), статей 86, 277 ГПК України, застосовуючи які, апеляційний суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) враховуючи презумпцію добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, відсутність доказів щодо неналежного виконання позивачем умов договору оренди від 22.02.2016, відсутність доказів, які би вказували на добросовісне проведення Міськрадою (орендодавцем) переговорів щодо істотних умов договору, належне використання позивачем свого права на поновлення договору № 91 шляхом своєчасного направлення заяви та проєкту додатковї угоди, оспорюване рішення не ґрунтується на нормах земельного законодавства щодо визначення належної правової підстави для відмови позивачу в поновленні договору на новий строк та в підписанні додаткової угоди до вказаного договору на тих самих умовах і на той самий строк, тим самим порушуючи реалізацію переважного права позивача на поновлення договору оренди; 2) змінюючи істотну умову договору оренди від 22.02.2016 (строк його дії з 7 на 10 років), вписуючи її в проєкт додаткової угоди, який подається до суду та мав визнаватися укладеним за рішенням суду, позивач тим самим підміняє дискреційні повноваження сторін діяти за певних умов певним чином, а саме досягати згоди щодо істотних умов, і таку згоду не може бути замінено рішенням суду; 3) нова редакція статті 33 Закону України № 161-XIV, положення якої підлягають застосуванню до спірних правовідносин, на відміну від попередньої редакції цієї статті, надає орендарю переважне право перед іншими особами на укладення нового договору, а не поновлення попереднього. Сторони договору оренди можуть погодити істотні умови та укласти новий договір оренди на тих самих або нових погоджених сторонами умовах, але в будь-якому випадку, якщо мова йде про укладення договору оренди щодо земель державної або комунальної власності, укладення нового договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно зі статтею 122 ЗК України; 4) суд не має права втручатися та замінювати своїм рішенням згоду та договірний процес сторін договору щодо встановлення істотних умов договору, а відтак, не має права на зміну таких істотних умов судовим рішенням.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що відмова в задоволенні позовної вимоги про визнання укладеною між сторонами додаткової угоди до договору оренди від 22.02.2016 на строк 10 років і на тих самих умовах зумовлена тим, що позивач зробив спробу без погодження з відповідачем змінити строк дії договору № 91, тобто в цій частині укласти договір на нових істотних умовах, що в свою чергу в цьому випадку унеможливлює укласти запропоновану Орендарем додаткову угоду з огляду на самостійну зміну ним істотної умови, а саме строку дії договору оренди. Водночас апеляційний суд не має права частково задовольнити позов у цій частині, а саме змінити умову щодо строку дії договору оренди від 22.02.2016 з 10 (десяти) на менший строк - 7 (сім) років.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, СФГ "АКРА-2" в особі ФОП Довгалюка В. В. звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання укладеною між сторонами додаткової угоди до договору оренди від 22.02.2016 на строк 10 років і на тих самих умовах у редакції проєкту, викладеного в позовній заяві, та ухвалити нове рішення про задоволення зазначеної позовної вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, наголошуючи на тому, що суди не врахували:

1) висновків щодо застосування положень частин 1- 6 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній до 15.07.2020), викладених у постанові судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 904/947/21, від 29.03.2023 у справі № 917/115/21, від 23.08.2023 у справі № 910/605/20, від 16.01.2024 у справі № 912/2688/21;

2) висновків щодо застосування норм статті 3 ЦК України та частин 1- 5 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020), викладеного в постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21.

Зокрема, скаржник вважає, що в цій справі Міськрада рішенням від 23.09.2022 № 948-VIII без розгляду листа-повідомлення орендаря по суті, без аналізу його умов, у тому числі перевірки на предмет його відповідності вимогам закону, вказала виключно на використання права відмови від поновлення договору оренди, що очевидно свідчить про те, що орендодавець фактично не розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення та не заперечив проти поновлення договору оренди.

Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи

7. Козятинська міськрада не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ "АКРА-2" в особі ФОП Довгалюка В. В. на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.06.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі № 902/453/23 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 09.04.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 22.02.2016 між ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (Орендодавець) і Довгалюком В. В. (Орендар) було укладено договір № 91, за умовами пунктів 2, 8 якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 12,17 га (рілля), кадастровий номер 0521486000:03:003:0042 (далі - спірна земельна ділянка). Договір укладено на 7 років з моменту укладення. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення терміну договору - 21 лютого 2023 року.

10. З метою використання переважного права на поновлення договору оренди від 22.02.2016 Довгалюк В. В. звернувся до Міськради з листом-повідомленням від 05.09.2022 про намір поновлення вказаного договору на 10 (десять) років, який (лист) отримано відповідачем 05.09.2022, про що свідчить відповідна відмітка. До вказаного листа не було додано проєкту додаткової угоди.

За результатами розгляду вказаного листа-повідомлення Довгалюк В. В. разом із супровідним листом від 30.09.2022 № 1690/22 отримав від Козятинської міськради рішення від 23.09.2022 № 949-VІІІ, в якому було зазначено, що розглянувши заяву гр. Довгалюка В. В. , договір № 91, враховуючи рекомендації постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, будівництва, комунальної власності та приватизації, керуючись Законом України № 1423-ІX, статтями 32, 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020), статтями 12, 1261 ЗК України, Міськрада вирішила: "скористатися правом відмови від поновлення договору оренди землі від 22.02.2016 року № 91, укладеного з гр. Довгалюком В. В. на земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 12,17 га з кадастровим номером 0521486000:03:003:0042, термін дії якого закінчується 21.02.2023 року. Управлінню земельних та майнових ресурсів Козятинської міськради надіслати орендарю Довгалюку В. В. повідомлення про розірвання оренди землі від 22.02.2016 року № 91 не пізніше як за місяць до дати закінчення дії договору".

11. 21.12.2022 ФОП Довгалюк В. В. повторно звернувся до Козятинської міськради із заявою про продовження на 10 років договору оренди від 22.02.2016 для ведення фермерського господарства, до якої (заяви) було додано проєкт додаткової угоди.

Листом від 18.01.2023 № 100/23 Козятинська міськрада у відповідь на заяву 21.12.2022 повідомила позивача про те, що рішенням від 23.09.2022 № 949-VІІІ Міськрада скористалася правом відмови від поновлення договору № 91, термін дії якого закінчився 21.02.2023, про що вже було повідомлено Довгалюка В. В. листом від 30.09.2022 № 1690/22.

12. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.03.2023 № 326436330 вбачається, що 27.02.2023 припинено речове право (право оренди Довгалюка В. В. на спірну земельну ділянку), підстава - рішення Козятинської міськради від 17.02.2023 № 1098-VIII (вказане рішення отримано Довгалюком В. В. під розписку).

Згідно з рішенням Козятинської міськради від 17.02.2023 №1121-VІІІ, прийнятим до закінчення строку дії договору оренди від 22.02.2016 (до 21.02.2023), спірну земельну ділянку включено до переліку земельних ділянок комунальної власності, які підлягають продажу або наданню в оренду на земельних торгах.

Позиція Верховного Суду

13. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди позивача із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій виключно в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання укладеною між сторонами додаткової угоди до договору оренди від 22.02.2016 на строк 10 років і на тих самих умовах у редакції, викладеній в позовній заяві, то Верховний Суд здійснює касаційний перегляд рішення та постанови лише у відповідній частині.

14. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

15. В основу оскаржуваної постанови (в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання додаткової угоди до договору оренди землі) покладено висновок апеляційного господарського суду про те, що нова редакція статті 33 Закону України № 161-XIV (чинна з 16.07.2020), положення якої підлягають застосуванню до спірних правовідносин, на відміну від попередньої редакції цієї статті, надає орендарю переважне право перед іншими особами на укладення нового договору, а не поновлення попереднього. Сторони договору оренди можуть погодити істотні умови і укласти новий договір оренди на тих самих або нових погоджених сторонами умовах, але в будь-якому випадку, якщо мова йде про укладення договору оренди щодо земель державної або комунальної власності, укладення нового договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно зі статтею 122 ЗК України. При цьому суд не має права втручатися в договірний процес сторін договору щодо встановлення його істотних умов та замінювати своїм рішенням згоду сторін, а тому суд не має права своїм рішенням змінювати такі істотні умови.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що відмова в задоволенні позовної вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 22.02.2016 на строк 10 років і на інших тих самих умовах зумовлена тим, що позивач спробував без погодження з відповідачем змінити строк дії договору № 91, тобто в цій частині укласти договір на нових істотних умовах, що в свою чергу унеможливлює в цьому випадку укласти запропоновану ним додаткову угоду з огляду на самостійну зміну ним істотної умови, а саме строку дії договору оренди. Водночас апеляційний суд не має права з власної ініціативи частково задовольнити позов у цій частині, а саме змінити умову строку дії договору оренди від 22.02.2016 з 10 (десяти) років на 7 (сім) років, як на тому наполягав апелянт (позивач), оскільки позивач вимагає поновлення вказаного договору саме на 10 років.

16. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

17. Судами першої та апеляційної інстанцій достовірно встановлено та скаржником навіть не заперечується той факт, що договір оренди від 22.02.2016 було укладено на строк 7 років (до 21.02.2023 включно), тоді як в прохальній частині позовної заяви та в пункті 1 додаткової угоди позивач просить продовжити дію договору № 91 на значно більший строк - на 10 років, що переконливо свідчить про намір позивача поновити вказаний договір оренди саме на нових, а не тих самих умовах.

Судами також встановлено ту обставину, що всупереч вимогам частини 3 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020) Довгалюк В. В. , звертаючись первісно до Міськради з листом-повідомленням від 05.09.2022 про намір поновити договір оренди від 22.02.2016 на 10 років, не додав до вказаного листа проєкт додаткової угоди.

В зв`язку з цим Верховний Суд відхиляє безпідставні доводи скаржника про те, що в цій справі Міськрада рішенням від 23.09.2022 № 948-VIII без розгляду листа-повідомлення орендаря по суті та без аналізу його умов у тому числі перевірки на предмет його відповідності вимогам закону, вказала виключно на використання права відмови від поновлення договору оренди, що очевидно свідчить про те, що орендодавець фактично не розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення та не заперечив проти поновлення договору оренди, оскільки, зважаючи на недотримання самим орендарем вимог частини 3 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020) щодо обов`язкового долучення до листа-повідомлення проєкту договору, станом на 23.09.2022 орендодавець саме з вини орендаря був позбавлений можливості перевірити вказаний проєкт на його відповідність вимогам закону, узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору тощо.

В подальшому, звертаючись до відповідача повторно із заявою від 21.12.2022 про продовження договору № 91, ФОП Довгалюк В. В., хоча й додав до неї проєкт додаткової угоди, однак також просив продовжити строк дії цього договору саме на 10 років.

18. Закон України від 05.12.2019 № 340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" істотно змінив редакцію статті 33 Закону України № 161-XIV, яка тепер стосується лише переважного права орендаря (частини 1- 5 статті 33 цього Закону). Поновлення ж договору (частина 6 попередньої редакції статті 33 Закону України № 161-XIV) з 16.07.2020 регулюється статтею 1261 ЗК України.

19. При цьому відповідно до абзацу 4 Перехідних положень Закону України № 161-XIV правила, визначені статтею 1261 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

20. Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 1261 ЗК України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).

21. Разом з тим умова про поновлення договору взагалі не може встановлюватися в договорі оренди землі щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, визначених частиною 1 статті 1261 ЗК України. Тобто поновлення договорів оренди земель державної та комунальної власності в процедурі, зазначеній в статті 1261 ЗК України, за загальним правилом заборонено.

Таким чином, механізм автоматичної пролонгації не допускається щодо земель державної та комунальної власності, за винятком тих, на яких розташовані належні користувачу на праві власності будівлі або споруди. Цим самим законодавець визначив, що стосовно таких земель може діяти лише переважне право орендаря на укладення нового договору оренди.

22. З наведеного вбачається, що зміст поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться в абзаці 4 Перехідних положень Закону України № 161-XIV, ґрунтується саме на положеннях статті 1261 ЗК України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах.

23. Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене частиною 1 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній до 15.07.2020), ґрунтується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.

Переважне право за своєю суттю є правом орендаря отримати в оренду земельну ділянку, яку він раніше орендував, за умови, якщо інші претенденти запропонують такі самі умови, і тоді в орендаря як в особи, яка вже орендувала земельну ділянку та належним чином виконувала умови попереднього договору, існуватиме перевага в укладенні договору оренди землі на новий строк перед іншими претендентами.

24. Тому поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться в абзаці 4 Перехідних положень Закону України № 161-XIV, та поняття "поновлення договору оренди", яке містилося в Законі України № 161-XIV (в редакції, чинній до 15.07.2020), є змістовно різними, оскільки з 16.07.2020 законодавець чітко розмежував два механізми, надані сторонам договору оренди для продовження орендних відносин: 1) переважне право орендаря на укладення нового договору оренди; 2) поновлення попереднього договору на той самий строк і на тих саме умовах.

25. Як наслідок, до правовідносин щодо процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги не є застосовними положення абзацу 4 Перехідних положень Закону України № 161-XIV. Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону України № 161-XIV, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.

Як убачається з матеріалів справи, на час виникнення спірних правовідносин з укладення договору оренди землі на новий строк, звернення позивача з позовом до суду та ухвалення судових рішень у справі діяла нова редакція Закону про оренду землі із внесеними змінами, а тому суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020), а не в редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 22.02.2016.

Аналогічні загальні правові висновки викладено в пунктах 6.25, 6.26 постанови судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, чим спростовується недоречне твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень частин 1- 5 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020), сформульованих у зазначеній постанові.

26. Відповідно до частин 1- 5 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проєкт договору. При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 ЗК України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

27. Аналіз частини 1 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020) дає підстави вважати, що орендар, який належним чином виконував договір оренди, має переважне право на укладення договору оренди на новий строк. Тобто очевидним є те, що мова тут не йде про поновлення чи пролонгацію попереднього договору, а йдеться саме про укладення нового договору на нових умовах. Однак у цій справі відповідна позовна вимога позивачем не заявлялася.

28. Водночас імперативна норма частини 5 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020) чітко вказує на те, що в разі оренди земель державної або комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно зі статтею 122 ЗК України.

Таким чином, саме орган місцевого самоврядування уповноважений визначати істотні умови такої оренди, а за відсутності такого рішення істотні умови не можуть бути визначені судом або орендарем одноособово в позовній заяві.

При цьому посилання орендаря в цій справі на умови попереднього договору оренди є безпідставними, оскільки, по-перше, в чинній редакції статті 33 Закону України № 161-XIV відсутня частина 6, яка власне й визначала поновлення договору на тих самих умовах, тобто в порядку так званої "мовчазної згоди" орендодавця. По-друге, в чинній редакції цієї статті йдеться не про поновлення попереднього договору, а про укладення нового договору оренди та, як наслідок, необхідність погодження сторонами його істотних умов, а не запозичення умов попереднього договору, який в будь-якому випадку припиняється, але не поновлюється.

29. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду суд не може підміняти інший орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, перебираючи на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції відповідного органу.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що без рішення Міськради, тобто без її волевиявлення неможливе укладення нового договору оренди землі.

Адже, незважаючи на те, що беззаперечним є право орендаря оскаржити рішення органу місцевого самоврядування про відмову поновити договір оренди землі, наслідком оскарження такого рішення та визнання його недійсним (скасування) не може бути підміна волевиявлення власника на укладення нового договору оренди землі на умовах орендаря, зокрема з такою зміненою істотною умовою, як строк дії договору (із 7 на 10 років).

30. Водночас колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність у нього права з власної ініціативи частково задовольнити позовну вимогу про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 22.02.2016, а саме змінити умову строку дії цього договору з 10 (десяти) років на 7 (сім) років, як на тому наполягав апелянт (позивач) оскільки позивач у поданій позовній заяві та доданому проєкті додаткової угоди вимагає поновлення вказаного договору саме на 10 років, а не на будь-який інший строк.

У зв`язку з цим часткове задоволення вказаної позовної вимоги фактично означатиме розгляд апеляційним судом зміненого предмета позову, що є недопустимим на стадії апеляційного перегляду справи в силу імперативних положень частини 5 статті 269 ГПК України, відповідно до якої в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

31. Виходячи із системного аналізу положень частин 1- 5 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020), Верховний Суд виснує, що в разі досягнення між орендарем та орендодавцем домовленості щодо істотних умов нового договору оренди землі, але подальшої відмови або зволікання орендодавця з укладенням такого договору, орендар може звернутися з позовом про визнання укладеним договору оренди в редакції з істотними умовами, визначеними сторонами під час процедури їх погодження.

Також орендар може оскаржити незаконне рішення орендодавця про відмову укласти договір оренди землі, якщо до цього сторонами були фактично погоджені істотні умови такого договору. Так само орендар може оскаржити незаконне рішення орендодавця про відмову укласти новий договір оренди в разі порушення переважного права орендаря, який запропонував рівні умови з визначеним орендодавцем переможцем земельних торгів.

Натомість в будь-якому разі навіть визнання судом незаконним рішення орендодавця про відмову укласти новий договір оренди землі не може означати досягнення між орендарем та орендодавцем згоди щодо істотних умов такого договору.

32. Отже, за встановлених судами у цій справі обставин щодо непогодження відповідача (орендодавця) на поновлення вказаного договору оренди землі на змінених позивачем (орендарем) умовах, суди дійшли правильного висновку про припинення переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк на підставі частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка є спеціальною нормою права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 902/452/23 (між тими самими сторонами) зі спору, що виник з подібних орендних правовідносин, від якого (висновку) колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати.

33. Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що за змістом частини 4 статті 33 Закону України № 161-XIV умови, на яких договір може бути поновлений, у будь-якому випадку узгоджуються сторонами. Якщо відсутня згода будь-якої сторони (в тому числі орендодавця) щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб. Будь-якого іншого змісту переважне право не має. Воно не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору на новий строк за відсутності його згоди зі зміненими умовами. Водночас предмет регулювання статті 33 Закону України № 161-XIV не може бути звужений винятково до реалізації орендарем свого переважного права, оскільки за смислом цього закону юридичним фактом, у силу якого договір укладається на новий строк (поновлюється), є досягнення згоди між сторонами щодо усіх істотних умов договору оренди землі (див. пункти 8.25- 8.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).

34. Верховний Суд зазначає, що стаття 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020) встановлює алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру орендаря поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав і за наявності добросовісної поведінки орендаря.

У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема, про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитися землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.

Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 ЦК України та статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020) орган державної влади чи місцевого самоврядування (власник) зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо.

Адже орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин, а також право укласти договір оренди на новий строк.

Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори (наприклад, явно безпідставно відмовив в укладенні договору), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря.

Такі правові висновки викладено в пунктах 6.31, 6.35- 6.38 постанови судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21.

35. Проте колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій зазначених висновків, викладених у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, оскільки: 1) як встановлено судами, згідно з рішенням Козятинської міськради від 17.02.2023 №1121-VІІІ, прийнятим до закінчення строку дії договору оренди від 22.02.2016 (до 21.02.2023), спірну земельну ділянку включено до переліку земельних ділянок комунальної власності, які підлягають продажу або наданню в оренду на земельних торгах, що свідчить про оформлену листом від 18.01.2023 № 100/23 правомірну відмову Міськради в укладенні з СФГ "АКРА-2" договору оренди на новий строк у зв`язку з наміром власника більш розумно розпорядитися землею, хоча й без попереднього повідомлення орендаря про наявність належних підстав для такої відмови; 2) вказані правові висновки не є релевантними до спірних правовідносин, які виникли щодо поновлення договору оренди землі на новий строк (10 років), а не на той самий строк (7 років), тоді як у справі № 906/1314/21 суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, задовольнив позов про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 05.03.2012 № 94 на той самий строк (10 років) і на тих самих умовах.

36. Позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

37. Зокрема скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування положень частин 1- 6 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній до 15.07.2020), викладених у постанові судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 904/947/21, від 29.03.2023 у справі № 917/115/21, від 23.08.2023 у справі № 910/605/20, від 16.01.2024 у справі № 912/2688/21.

38. Проте колегія суддів відхиляє зазначені помилкові доводи скаржника з огляду на таке.

39. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

40. Колегія суддів наголошує на тому, що за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій господарській справі та справах №№ 920/739/17, 904/947/21, 917/115/21, 910/605/20, 912/2688/21 не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин та їх неоднакове правове регулювання, як наслідок, виключає застосування вказаних нерелевантних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.

41. Так, на відміну від цієї справи, спірні правовідносини щодо переважного права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк в якій регулюються нормами частин 1- 5 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній з 16.07.2020), ухвалюючи постанови в усіх зазначених вище справах, Верховний Суд виходив передусім із того, що на спірні на той час правовідносини поширювалася дія положень частин 1- 6 статті 33 Закону України № 161-XIV (в попередній редакції, чинній до 15.07.2020), якими процедури поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах або шляхом реалізації переважного права на продовження договору на новий строк регулювалися зовсім інакше (детально див. пункти 18- 28 цієї постанови).

Наведене нормативно-правове регулювання зумовлювалося встановленими судами обставинами звернення орендаря до орендодавців у 2017- 2018 рр. із листами-повідомленнями про поновлення договорів оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах на підставі частини 6 статті 33 Закону України № 161-XIV (в редакції, чинній до 15.07.2020), тобто в порядку так званої "мовчазної згоди" орендодавця, тоді як в новій редакції статті 33 Закону України № 161-XIV вказана правова норма взагалі відсутня.

42. Зокрема, основна відмінність правовідносин у справі № 904/947/21 та справі, що наразі переглядається, полягає в тому, що під час розгляду справи № 904/947/21 Верховний Суд виходив із тих встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин, що за наслідком звернення орендаря до орендодавця останнім не було прийнято жодного рішення щодо поновлення чи відмови в поновленні договору оренди у встановлені законодавством терміни. В зв`язку з цим Верховний Суд у зазначеній справі визнав помилковими посилання судів на звернення позивача до орендодавця з проєктом додаткової угоди, яка містила змінені умови, як на обставину втрати позивачем права на поновлення договору оренди саме в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (за наявності мовчазної згоди орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором).

Натомість у цій справі таких порушень щодо порядку розгляду Козятинською міськрадою питання погодження/непогодження із запропонованими орендарем умовами поновлення договору оренди судами не встановлено, оскільки у відповідь на лист-повідомлення Довгалюка В. В. від 05.09.2022 Міськрада в установлений законом місячний строк прийняла рішення від 23.09.2022 № 949-VІІІ, яким відмовила в поновленні договору оренди від 22.02.2016.

Крім того, суд касаційної інстанції зауважує, що в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 904/947/21 насправді взагалі відсутній процитований позивачем у касаційній скарзі висновок про те, що обставина, коли додаткова угода, яка містить інші умови, ніж викладені у договорі оренди, сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні позову за умови, коли орендодавець взагалі не здійснив погодження істотних умов, які запропоновано орендарем.

43. Отже, в цій господарській справі, в якій порушення переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі орендодавцем не було допущено та судами не встановлено, та в справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання в справі № 902/453/23 та в справах №№ 920/739/17, 904/947/21, 917/115/21, 910/605/20, 912/2688/21.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

44. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на здійснення судом апеляційної інстанції перегляду рішення місцевого господарського суду з врахуванням правового висновку, викладеного в пунктах 6.25, 6.26 постанови судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, що наразі виключає закриття касаційного провадження в цій справі.

45. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, зважаючи на відсутність передбачених законом підстав для поновлення договору оренди від 22.02.2016 на новий строк і на тих самих умовах, дійшли правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання укладеною між сторонами додаткової угоди до договору оренди від 22.02.2016 на строк 10 років і на тих самих умовах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

47. З огляду на те, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з тим, що апеляційний суд фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до правового висновку, наведеного в постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, що виключає як закриття касаційного провадження в цій справі, так і скасування оскаржуваної постанови.

48. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині визнання укладеною між сторонами додаткової угоди до договору оренди від 22.02.2016 на строк 10 років і на тих самих умовах, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

49. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

50. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

51. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання укладеною між сторонами додаткової угоди до договору оренди від 22.02.2016 на строк 10 років і на тих самих умовах у редакції проєкту, викладеного в позовній заяві, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

52. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сімейного фермерського господарства "АКРА-2" в особі фізичної особи-підприємця Довгалюка Валентина Володимировича залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі № 902/453/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай