Постанова

від 22.06.2023 по справі 910/236/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2023 р. Справа№ 910/236/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Коробенка Г.П.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Губський В.М. самопредставництво;

від відповідача: Пилипчук І.І. самопредставництво;

від третьої особи 1: Мороз Н.В. за ордером;

від третьої особи 2: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Фонду державного майна України

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 року (повний текст рішення складено 09.11.2022 року)

у справі №910/236/22 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Фонду державного майна України

до Київської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача:

1. Державного підприємства "Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат" "Пуща-Водиця"

2. Гаражного кооперативу "Барвінок"

про скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У січні 2022 року Фонд державного майна України (далі - позивач, Фонд) звернувся у Господарський суд міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач, Київська міськрада), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської міськради від 29.10.2009 №562/2631 "Про передачу гаражному кооперативу "Барвінок" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул.Новомостицькій, 25, у Подільському районі м.Києва" (далі - оспорюване рішення).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваним рішенням Гаражному кооперативу "Барвінок" (далі - третя особа 2, Кооператив) була передана в оренду земельна ділянка площею 3,3865 га, яка є частиною земельної ділянки, що була передана в постійне користування Державному підприємству "Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат" "Пуща-Водиця" (далі - третя особа 2, Агрокомбінат) згідно державного акту від 25.08.1998 №85-4-00013. Агрокомбінат у встановленому законом порядку від постійного користування не відмовлявся, лист-згода від 23.12.2004 №1063, на який посилання в оспорюванному рішенні, у Агрокомбінату відсутній, також ним продовжується сплата земельного податку за цю земельну ділянку, крім цього, Агрокомбінат взагалі не мав повноважень розпоряджатися землею підприємства та відмовлятися від неї. Також Фонд вказав, що він є органом управління Агрокомбінату з 20.11.2019 та у 2020 році дізнався про наявність оспорюваного рішення, яке суперечить вимогам законодавства, чинного на момент його видачі, та підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що оспорюване рішення прийняте у відповідності до норм чинного законодавства; Агрокомбінат добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою листом-згодою від 23.12.2004; до складу цілісного майнового комплексу Агрокомбінату не може входити нерухоме майно, право на яке припинилось в установленому порядку; оспорюване рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, тому позивачем обрано неналежний спосіб захисту права, яке він вважає порушеним; оспорюване рішення є загальнодоступним, прийняте 29.10.2009 і позивачем пропущено строк позовної давності, що також є підставою для відмови у позові, якщо суд визнає право позивача порушеним.

Третя особа у письмових поясненнях проти позову заперечила, посилаючись на те, що Кооператив у законний спосіб набув право користування спірною земельною ділянкою з метою реалізації мети своєї діяльності, визначеної Статутом; будь-які недоліки у процедурі прийняття рішення перебувають поза контролем Кооперативу і не можуть впливати на оцінку дій останнього як добросовісного набувача; Агрокомбінат добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, яка належить до комунальної власності, тому Київська міськрада мала повноваження нею розпоряджатися; Кооперативом у встановленому законодавством порядку у 20010 році були відшкодовані втрати сільгоспвиробництва, що свідчить про обізнаність Агрокомбінату про оспорюване рішення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2022 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Фонд державного майна України подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального права та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки Фонд з 20.11.2019 є органом управління Агрокомбінату та представником власника, тому має право звертатись до суду; одна й та ж сама земельна ділянка закріплена за Агрокомбінатом та Кооперативом, і Агрокомбінатом сплачується земельний податок за неї; є спірними обставини існування листа-згоди від 23.12.204 №1063, оскільки він відсутній у Агрокомбінату; суд не прийняв до уваги посилання Фонду на лист Державного архіву міста Києва від 14.12.2021 про відсутність на зберіганні листа-згоди від 23.12.2004 та інших документів, на підставі яких прийняте оспорюване рішення міськради; наявна у матеріалах копія листа-згоди не засвідчена належним чином і з неї неможливо встановити дату її отримання міськрадою; копія листа від 23.12.2004 №1063 не є заявою і не містить словосполучення "лист-згода"; рішення міськради прийняте на його підставі лише 29.10.2009, з проміжком майже 5 років; повноваження Мостицького О.К. на підписання вказаного листа не встановлені; сплата Агрокомбінатом земельного податку після 29.10.2009 свідчить про відсутність відмови від права постійного користування земельною ділянкою; Агрокомбінат входив до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, до складу єдиного майнового комплексу входять земельні ділянки і воно не мало права відмовлятись від земельної ділянки без попереднього погодженні з уповноваженим органом управління; оспорюване рішення міськради впливає на інвестиційну привабливість державного підприємства, що в подальшому негативно вплине на його вартість.

Третя особа 1 у письмових поясненнях підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити, посилаючись на те, що лист від 23.12.2004 не є заявою щодо припинення права постійного користування, не містить конкретної інформації щодо земельної ділянки, відсутня інформація щодо дати його надходження до Київської міськради; журнал обліку вихідної кореспонденції Агрокомбінату не містить відомостей щодо направлення вказаного листа і він також відсутній в Державному архіві м.Києва; Агрокомбінат з моменту винесення рішення не звертався щодо внесення будь-яких змін до державного акту та продовжує сплачувати земельний податок з цієї земельної ділянки; у заступника генерального директора Мостицького О.К. були відсутні повноваження на припинення права постійного користування земельною ділянкою і Міністерство аграрної політки, яке було уповноваженим органом, не приймало рішення про вилучення земельної ділянки з постійного користування Агрокомбінату. Також просить долучити до матеріалів справи додаткові докази.

Частиною 3 ст. 269 ГПК України Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

До пояснень третьою особою 1 додано ряд доказів, які не подавались суду першої інстанції, а саме: податкові декларацїі з плати за землю за період з 2015 по 2022 роки; податковий розрахунок сільськогосподарського податку за 2009 рік; накази генерального директора за період з 22.12.2004 по 24.12.2004.

Третя особа 1 вказує, що вказані докази не були подані суду першої інстанції, оскільки з 06.04.2023 до виконання повноважень приступив новий директор Агрокомбінату Керімов Р.Р., яким відкликано всі попередні довіреності та з 02.05.2023 укладено договір про надання правової допомоги Мороз Н.В. Попереднє керівництво Агрокомбінату не приділяло належної уваги судовим спорам, не цікавилось належним чином про свої права та обов`язки і не подало відповідних доказів, пояснень, заяв тощо.

Згідно частини 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується, що третя особа 1 неодноразово повідомлялась судом першої інстанції про розгляд даної справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, однак не скористалась правом подати пояснення та докази, при цьому директор Агрокомбінату подавав до суду заяву від 14.09.2022 про відсутність витребуваних судом документів. Доводи третьої особи 1 про неналежні дії попереднього керівництва відхиляються судом, оскільки причини неподання доказів залежали виключно від третьої особи 1.

Враховуючи викладене, надані третьою особою 1 нові докази не приймаються судом, оскільки прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто, без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Ураховуючи положення статей 202, 270 ГПК України, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, з огляду на обізнаність сторін про розгляд справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, і участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників третьої особи 2.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що оспорюване рішення міськради було прийняте у відповідності до норм законодавства.

Представник третьої особи 1 у судовому засіданні просила задовольнити апеляційну скаргу позивача.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Київської міської державної адміністрації №891 від 21.04.1998 року "Про оформлення агрокомбінату "Пуща-Водиця" права користування земельними ділянками для ведення сільськогосподарської діяльності у Мінському, Подільському та Шевченківському районах" оформлено агрокомбінату "Пуща-Водиця" за умови виконання п.2. цього розпорядження право постійного користування земельними ділянками площею 418,91 га згідно з додатком для ведення сільськогосподарської діяльності у Мінському, Подільському та Шевченківському районах. (том 1 а.с.77-78)

Згідно з державним актом на право постійного користування землею №003916 від 25.08.1998 року агрокомбінату "Пуща - Водиця" надано у постійне користування 50,4525 га землі в межах плану користування для ведення сільськогосподарської діяльності. (том 1 а.с.79-82).

У розділі акту "Зміни користування" вказано, що на підставі рішень Київської міськради від 02.11.2000 №62/1039, від 14.03.202 №303/1737, віл 15.03.2007 №290/951, від 15.03.2007 №284/945, від 15.03.2007 №298/959 з постійного користування були вилучені земельні ділянки загальною площею 15,6327 га.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, Державному підприємству "Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат" "Пуща-Водиця" належить на праві постійного користування земельна ділянка, відділення "Центральне", масив №3 у Подільському районі м. Києва, площею 7,9883 га, кадастровий номер 8000000000:85:227:0300 (том 1 а.с.83-84).

Листом від 23.12.2004 за вих. №1063 "Щодо припинення права користування частиною земельної ділянки площею 3,99 га на користь ГК "Барвінок", адресованим Київському міському голові, заступник генерального директора по виробництву та земельним питанням Мостицький О.К. повідомив, що Державне підприємство "Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат" "Пуща-Водиця" у відповідності до вимог земельного законодавства просить припинити право постійного користування частиною земельної ділянки непридатної для сільськогосподарського виробництва площею 3,99 га для будівництва, обслуговування та експлуатації гаражів на користь гаражного кооперативу "Барвінок". Просить внести зміни в державний Акт на право постійного користування землею за №85-4-00013 від 25.08.1998 (том 1 а.с.167).

Листом від 15.03.2006 за вих. №251, адресованим заступнику голови Київської міської державної адміністрації - начальнику головного управління ресурсів, заступник генерального директора по виробництву та земельним питанням Мостицький О.К. на запит №03-52/7730 від 15.03.2006р., повідомив, що земельні ділянки, які були виділені гаражному кооперативу "Барвінок" згодами від 23.11.1998 №919 (площею 2,00 га), від 20.12.2002 №1277 (площею 1,99 га) та підтверджено листом від 23.12.2004 №1063 (загальною площею 3,99 га) в які входять рілля (площею 2,70 га), меліоративні землі (площею 0,34 га) та пасовище (площею 0,16 га) збитки господарству автокооперативом не нанесені (том 1 а.с.167).

Рішенням Київської міської ради №562/2631 від 29.10.2009 року "Про передачу гаражному кооперативу "Барвінок" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Новомостицькій, 25, у Подільському районі м. Києва" припинено агрокомбінату "Пуща-Водиця" право користування частиною земельної ділянки площею 3,50 га, оформленої відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21.04.98 №891 "Про оформлення агрокомбінату "Пуща-Водиця" права користування земельними ділянками для ведення сільськогосподарської діяльності у Мінському, Подільському та Шевченківському районах" (лист-згода від 23.12.2004 №1063), право користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 25.08.98 №85-4-00013, та віднесено її до земель запасу житлової і громадської забудови. Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок гаражному кооперативу "Барвінок" для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул.Новомостицькій, 25 у Подільському районі м. Києва. Передано гаражному кооперативу "Барвінок", за умови виконання пункту 6 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельні ділянки загальною площею 3,61 га для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул.Новомостицькій, 25 у Подільському районі м. Києва, з них: ділянку N 1 площею 3,39 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; ділянку N 2 загальною площе 0,22 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (площею 0,11 га) та за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування (площею 0,11 га) (том 1 а.с.75-76, 131-133).

На виконання вказаного рішення між Київською міськрадою та Кооперативом був укладений Договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 року, згідно якого в оренду строком на 15 років передана земельна ділянка площею 3,3865 га з кадастровим номером 8000000000:85:227:0142, місце розташування - вул. Новомостицька, 25, у Подільському районі міста Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів (том 2 а.с.20).

По акту приймання-передачі земельної ділянки від 28.10.2010 кооператив прийняв вказану ділянку в оренду (том 2 а.с.24).

На підставі Висновку якісної характеристики ґрунтового покриву та Розрахунку втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь Гаражному кооперативу "Барвінок" з земель Державного підприємства "Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат" "Пуща-Водиця", Кооперативом платіжним дорученням від 26.01.2010 було сплачено 78992,00 грн (том 2 а.с.25-28).

У подальшому, на вказаній земельній ділянці були побудовані гаражі (гаражні бокси), право власності на які було зареєстровано за членами гаражного кооперативу, що підтверджується свідоцтвами про право власності та витягами про державну реєстрацію прав (том 2 а.с.30-40).

У листопаді 2019 року Фонд державного майна України став органом управління Агрокомбінату та не погоджуючись із рішенням Київської міськради від 29.10.2009 №562/2631 звернувся до суду із даним позовом про визнання його протиправним та скасування.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Фонд зазначив, що згідно з інформацією Державного земельного кадастру в межах земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:227:0303, сформована та зареєстрована нова земельна ділянка з повним співпадінням площі, сторін земельної ділянки площею 3,3865 гa, кадастровий номер 8000000000:85:227:0142, що належить до комунальної власності з цільовим призначенням для колективного гаражного будівництва житлових, житлово-будівельних, гаражно- і дачно-будівельних кооперативів. Земельна ділянка площею 3,3865 га, кадастровий номер 8000000000:85:227:0142 на праві оренди передана Кооперативу. Одна і та ж сама земельна ділянка, як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, закріплена за Агрокомбінатом та на праві оренди комунальної власності закріплена за Кооперативом. Окрім того, Агрокомбінатом сплачується земельний податок за ділянку. Також зазначив, що на підставі п.3 ст.142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки, проте лист - згода від 23.12.2004 №1063 не є такою заявою, в рішенні не зазначено ким видано даний лист, а також рішення Київської міськради було прийнято через 5 років після надання листа-згоди, а тому вказаний лист не може бути доказом відмови від права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, Агрокомбінат не мав права розпоряджатися землею підприємства відповідно до статуту підприємства.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що відповідно до вимог ст.141 ЗК України в законному порядку припинив право постійного користування Агрокомбінату у зв`язку з добровільною відмовою. Також зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, а також пропущено строк позовної давності, наслідки пропуску якого просив застосувати у разі, якщо суд прийде до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

За наслідком розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не було доведено невідповідність оспорюваного рішення нормам чинного законодавства України або визначеній законом компетенції органу.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, серед іншого, здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.

Підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з підпунктом в) частини 1 статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частинами 1, 2 статті 84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 9 ЗК України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема: розпорядження землями територіальної громади міста.

За змістом частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, оспорюваним рішенням Київської міської ради №562/2631 від 29.10.2009 припинено Агрокомбінату право користування частиною земельної ділянки площею 3,50 га, оформленої відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21.04.98 №891, право користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 25.08.98 №85-4-00013, та віднесено її до земель запасу житлової і громадської забудови. Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок Кооперативу для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Новомостицькій, 25, у Подільському районі м. Києва. Передано Кооперативу, за умови виконання пункту 6 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельні ділянки загальною площею 3,61 га для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Новомостицькій, 25, у Подільському районі м. Києва, з них: ділянку №1 площею 3,39 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; ділянку №2 загальною площе 0,22 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (площею 0,11 га) та за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування (площею 0,11 га).

На підставі вказаного рішення між Київською міською радою та Кооперативом було укладено відповідний Договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 строком на 15 років, за яким Кооперативу передано в оренду земельну ділянку площею 3,3865 га з кадастровим номером 8000000000:85:227:0142..

Частинами 1, 2 статті 7 Земельного кодексу України від 1990 року, який діяв на час надання Агрокомбінату земельної ділянки, визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 ЗК України).

Згідно з приписами частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок (частина 1 статті 123 вказаного Кодексу).

Відповідно до положень статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, статтею 141 ЗК України (в редакції на момент прийняття оспорюваного рішення) визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди мають ураховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищезазначеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі №906/392/18 та від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Як зазначено вище, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 141 ЗК України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

При вирішенні спору щодо правомірності припинення права користування земельною ділянкою пункту "а" частини 1 ст. 141 ЗК України, суд, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, повинен досліджувати відповідну заяву/клопотання на предмет наявності/відсутності волевиялення на добровільну відмову від такого права.

Згідно частин 3, 4 статті 142 ЗК України (в редакції на момент прийняття оспорюваного рішення) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно розпорядженням Київської міської державної адміністрації №891 від 21.04.1998 року було оформлено Агрокомбінату право постійного користування земельними ділянками площею 418,91 га згідно з додатком для ведення сільськогосподарської діяльності у Мінському, Подільському та Шевченківському районах, і відповідно до Державного акту на право постійного користування землею Агрокомбінату надано у постійне користування 50,4525 га землі в межах плану користування для ведення сільськогосподарської діяльності.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, держава України в особі Головного управління Держземагентства у м. Києві передала на праві постійного користування земельну ділянку, відділення "Центральне", масив №3 у Подільському районі м.Києва, адреса - м.Київ, Подільський район, площею 7,9883 га, кадастровий номер 8000000000:85:227:0300, дата державної реєстрації земельної ділянки 22.10.2014, Державному підприємству "Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат" "Пуща-Водиця" (том 1 а.с.83-84).

Крім того, Державне підприємство "Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат" "Пуща-Водиця" є правокористувачем на праві постійного користування земельною ділянкою, відділення "Центральне", масив №3 у Подільському районі м. Києва, площею 3,3865 га, кадастровий номер 8000000000:85:227:0303, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1 а.с.85).

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, Гаражний кооператив "Барвінок" на праві оренди є користувачем земельної ділянки, площею 3,3865 га за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, 25, кадастровий номер 8000000000:85:227:0142 (том 1 а.с.86).

Позивач вказує, що в межах земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:227:0303, сформована та зареєстрована нова земельна ділянка з повним співпадінням площі, сторін земельної ділянки площею 3,3865 гa, кадастровий номер 8000000000:85:227:0142, що належить до комунальної власності з цільовим призначенням для колективного гаражного будівництва житлових, житлово-будівельних, гаражно- і дачно-будівельних кооперативів.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:227:0303 є однією й тією ж земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:85:227:0142, яка була передана гаражному кооперативу "Барвінок", однак, відповідач не заперечував проти вказаних доводів позивача, тому суд першої інстанції обґрунтовано прийняв вказані доводи Фонду.

Як вбачається з оспорюваного рішення Київської міськради №562/2631 від 29.10.2009 року підставою для припинення права постійного користування Агрокомбінату "Пуща-Водиця" земельної ділянка став лист-згода від 23.12.2004 №1063, який був підписаний заступником генерального директора по виробництву та земельним питанням Мостицьким О.К., адресований Київському міському голові Омельченку О.О., в якому Агрокомбінат просив припинити право постійного користування частиною земельної ділянки непридатної сільськогосподарського виробництва площею 3,99 га для будівництва, обслуговування та експлуатації гаражів на користь Кооперативу та просив внести зміни в державний Акт на право постійного користування землею за №85-4-00013 від 25.08.1998 р. Вказаний лист отриманий Київською міською державною адміністрацію за вх.№5762 та Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 20.02.2006 р. за вх.№10.994.

Позивач у позовній заяві вказував на відсутність у Агрокомбінату інформації щодо існування вказаного листа, у зв`язку із чим суд першої інстанції ухвалою від 18.08.2022 року витребував від Агрокомбінату належним чином засвідчену копію журналу обліку вихідної кореспонденції Агрокомбінату за грудень 2004 року; належним чином засвідчену копію посадової інструкції заступника генерального директора по виробництву та земельним питанням станом на 23.12.2004 року; витребував від Київської міської ради оригінал листа №1063 від 23.12.2004 року.

Вимога господарського суду про надання оригіналів документів насамперед викликана необхідністю встановлення достовірності документа, що подається в копії. Так, якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №911/5186/14 .

На виконання вказаної ухвали відповідач надав суду першої інстанції для огляду оригінал листа №1063 від 23.12.2004 року, який був оглянутий судом першої інстанції, що підтверджується протоколом судового засідання від 14.09.2022 (том 2 а.с.54-55), у той же час Агрокомбінат заявою від 14.09.2022 за вих.№409/1.01-13 повідомив, що в системі документообігу підприємства відсутні витребувані судом документи (том 2 а.с.61-62).

Доводи позивача про те, що згідно відповідей Державного архіву міста Києва від 14.12.2021 (том 1 а.с.129-130) та від 31.08.2022 (том 2 а.с.67) вказаний лист відсутній на зберіганні у архіві, відхиляються судом, оскільки, як зазначено вище, оригінал листа знаходиться у відповідача та надавався ним для огляду суду першої інстанції.

Відповідно до Статуту Державного підприємства "Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України №120 від 25.04.2002 р., підприємство створене для задоволення попиту населення в рослинницькій, тваринницькій, грибній продукції, шляхом її виробництва, переробки та реалізації з метою одержання прибутку та на його основі максимального задоволення соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу агрокомбінату; проведення науково-дослідної і проектно-конструкторської роботи, комплексних експериментальних досліджень i впровадження конкурентоспроможних розробок у виробництво для підвищення врожайності, зниження теплоенерговитрат у галузі закритого ґрунту, селекції насінництва та промислового грибівництва агрокомбінату "Пуща-Водиця" та інших сільськогосподарських підприємств України. (том 1 а.с.59-71)

Згідно з п.4.1 Статуту майно Підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства.

У п. 4.2 Статуту визначено, що майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо цього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Підприємство здійснює володіння, користування землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства (п.4.6 Статуту).

Управління Підприємством здійснює генеральний директор (п.6.1 Статуту).

Відповідно до п.6.3 Статуту генеральний директор агрокомбінату самостійно вирішує питання діяльності Підприємства за винятком тих, що віднесені Статутом до компетенції Органу управління майном та інших органів управління даного Підприємства. Генеральний директор Підприємства: вирішує питання діяльності Підприємства відповідно до встановлених завдань; несе відповідальність за стан діяльності Підприємства; діє без довіреності від імені Підприємства, представляє його в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, установах та організаціях усіх форм власності; підприємствах, розпоряджається коштами та майном відповідно до чинного законодавства; укладає договори, видає довіреності, відкриває в установах банків рахунки; несе відповідальність за формування та виконання фінансових планів, здійснює інші повноваження, передбачені цим статутом.

Заступники генерального директора агрокомбінату, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління структурних підрозділів виробництв, цехів, відділів, дільниць, бригад та інших аналогічних підрозділів, а також старші майстри і майстри призначаються на посаду і увільняються з посади генеральним директором агрокомбінату (п.6.4 Статуту).

Згідно зі ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. (ст. 239 ЦК України)

Матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відсутності повноважень у заступника генерального директора по виробництву та земельним питанням Мостицького О.К. діяти від імені Агрокомбінат, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що лист №1063 від 23.12.2004 року було підписано уповноваженою на це особою. Крім того, позивачем жодним чином не спростовано факт підписання вказаного листа уповноваженою особою.

Доводи Фонду щодо відсутності повноважень у Агрокомбінату надавати добровільну відмову від права користування земельною ділянкою, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки у п. 4.2 Статуту визначено, що майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо цього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Що стосується правомочності розпорядження землею в контексті п.п.4.6, 4.1 Статуту, суд першої інстанції вірно зазначив, що саме володіння, користування землею повинно здійснюватися Агрокомбінатом відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства, а тому не приймають посилання позивача в цій частині.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, чинного на час прийняття оспорюваного рішення, та положення Статуту Агрокомбінату, суд першої інстанції прийшов до юридично правильного висновку про те, що МостицькийО.К. на час підписання листа 23.12.2004 року був уповноваженою особою розпоряджатися майном Агрокомбінату, яке перебувало у користуванні останнього, шляхом подання заяви про добровільну відмову від права постійного користування частиною земельної ділянки, тому, за таких обставин, у відповідача були відсутні підстави ставити під сумнів, що Мостицький О.К. у даному випадку діяв не як уповноважений представник Агрокомбінату на вчинення відповідних дій.

За приписами статей 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вказані принципи змагальності сторін, суд першої інстанції обґрунтовано приймав до уваги лист Агрокомбінату №1063 від 23.12.2004 року в якості належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження добровільної відмови землекористувача від права постійного користування частиною земельної ділянки площею 3,99 га відповідно пункту "а" частини 1 статті 141 ЗК України.

При цьому, суд першої інстанції також обґрунтовано зазначив, що чинне законодавство України не містить жодних застережень щодо можливості викладення відмови від права постійного користування землею саме у листі.

Доводи Фонду про те, що оспорюване рішення відповідача було прийнято через 5 років після надання листа-згоди, також обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки чинним законодавством України не визначено строків розгляду даних заяв, а лише урегульовано порядок припинення права постійного користування, з урахуванням того, що наявність волевиявлення землекористувача, виражене у вказаному листі, у той час позивачем не наведено жодної норми закону, яка беззаперечно забороняє як відмовлятися від частини земельної ділянки, так і приймати відповідачем рішення стосовно такої відмови.

Крім цього, з пункту 6.5 оспорюваного рішення вбачається, що Кооператив було зобов`язано виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 18.03.2005 №19-2060, управління охорони навколишнього природного середовища від 01.03.2005 №071/04-4-19/645 та від 26.04.2006 №071/04-4-19/1363-1, дочірнього підприємства "Інститут генерального плану міста Києва" від 02.02.2005 №197, Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 17.11.2004 №2646 та Головного управління земельних ресурсів від 29.02.2008 N 05-2852. Отже, процес передачі земельної ділянки в оренду Кооперативу розпочався з 2004 року.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.142 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Оскільки органом, уповноваженим власником (державою) здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає Київська міська рада, то остання в межах своєї компетенції, передбаченої ч. 4 ст. 142 Земельного кодексу України, прийняла рішення про припинення агрокомбінату "Пуща-Водиця" права користування частиною земельної ділянки площею 3,50 га, оформленої відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21.04.98 №891.

Крім того, листом №251 від 15.03.2006 року Агрокомбінат повідомив, що земельні ділянки, які були виділені гаражному кооперативу "Барвінок" згодами від 23.11.1998 №919, від 20.12.2002 №1277 та підтверджено листом від 23.12.2004 №1063 - збитки господарству автокооперативом не нанесені, а Кооперативом, згідно з розрахунком розміру втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь, були сплачені кошти в сумі 78992,00 грн в рахунок відшкодування вказаних втрат.

Листом №048-1-2-08/1044 від 19.03.2010 виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) повідомив, що кошти по відшкодуванню витрат с/г та л/г виробництва згідно розрахункових витрат сплачених гаражним кооперативом "Барвінок" в сумі 78992 грн. були зараховані 26.01.2010 на рахунок. (том 2 а.с.28)

Вказані вище обставини додатково підтверджують факт добровільної відмови Агрокомбінату від права постійного користування земельною ділянкою й отримання внаслідок цього грошових коштів згідно з розрахунком втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь гаражному кооперативу "Барвінок".

Посилання позивача на те, що Агрокомбінат продовжує сплачувати земельний податок (плату за землю), у тому числі і за спірну земельну ділянку, відхиляються судом, оскільки Агрокомбінат не позбавлений права здійснити коригування сплаченого податку у встановленому чинним законодавством порядку.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено невідповідність оспорюваного рішення Київської міськради нормам чинного законодавства України або визначеній законом компетенції органу, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності, то перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні позову, клопотання відповідача щодо застосування наслідків пропуску позовної давності судом першої інстанції обґрунтовано залишено без задоволення.

За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні , тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2022 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04.07.2023.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.А. Кравчук

Г.П. Коробенко