Рішення

від 13.06.2023 по справі 910/1232/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.06.2023Справа № 910/1232/23Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участі секретаря судового засідання Легкої А.С. , розглянувши у судовому засіданні матеріали справа

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН"

про стягнення 243 099,78 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН"

до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

про тлумачення змісту правочину.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН" про стягнення заборгованості у сумі 243 099,78 грн. за Договором № ТМ-09-С/288 про встановлення сервітуту від 01.11.2012.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.01.2023 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

10.03.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на належне повідомлення позивача про припинення користування об`єктом розміщення з 01.05.2020. Також просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволені позову.

10.03.2022 відповідач подав до суду зустрічний позов, в якому просив розтлумачити пункт 1.1. спірного договору від 01.11.2012 р. наступним чином: "Предметом цього Договору є обмежене право користування Сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до даного Договору (надалі - Об`єкт розміщення). Умовою реалізації Сервітуарієм цього права є фактичне розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь- якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних." Розтлумачити пункт 3.1. спірного договору від 01.11.2012 р. наступним чином: "Сервітуарій зобов`язується вносити Підприємству щомісячну плату за фактичне розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних, відповідно до умов Договору (далі за текстом - Плата).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 суд прийняв зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом, вирішив розглядати справу в загальному позовному провадженні.

31.03.2023 позивач подав пояснення, в яких зазначив, що підстави для застосування позовної давності за період з травня 2020 по листопад 2022 років в сумі боргу 221 451 грн. відсутні.

31.03.2023 позивач подав суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому проти зустрічного позову заперечував, посилаючись на те, що під час розгляду справи № 910/16077/20 судами була надана оцінка доводам відповідача з приводу дострокового припинення сервітуту. Також зазначив, що тлумачення умов правочину не може створювати, а лише роз`яснює існуючі умови угоди, а також тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

14.04.2023 відповідач подав суду відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в якій проти викладених позивачем у відзиві на зустрічну позовну заяву обставинах заперечував.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 13.06.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012 між позивачем (підприємством) та відповідачем (сервітуарій) укладено Договір № 11-С/288 про встановлення сервітуту, який згідно з Додатковою угодою № 3 від 31.12.2014 викладений в новій редакції: Договір про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/288 від 01.11.2012 (Договір).

Відповідно до п. 1.1. в редакції Додаткової угоди № 3, предметом договору є обмежене право користування Сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до Договору.

Згідно п. 1.2. Договору, об`єкти розміщення надаються для розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь якого роду по проводах, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (надалі обладнання).

Пунктом 3.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 3 передбачено, що відповідач зобов`язується вносити позивачу щомісячну плату за користування об`єкту розміщення відповідно до умов Договору.

Розмір щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за Договором наводиться в Додатку 1 до даного Договору (п. 3.2. Договору).

Відповідно до умов п. 3.3. Договору в редакції, викладеній у Додатковій угоді № 7 від 11.08.2020, відповідач зобов`язаний сплачувати щомісячний розмір плати за Договором в якості передоплати на підставі рахунку виставленому позивачем. Згідно з цим пунктом щомісячна плата становить 7 146 грн. Сторонами також підписано Додаток 1 до Додаткової угоди № 7, яким визначили адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати.

Відповідно до п. 9.1. - 9.3. Договору (в редакції Додаткової угоди № 3), даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015. У разі якщо один із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгований на 1 (один) календарний рік на тих же умовах. Припинення користування об`єкта розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

За пунктами 3.6., 4.1.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 3) від 31.12.2014, плата перераховується на розрахунковий рахунок позивача вказаний в договорі. Відповідач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим договором.

У відповідності до п. 3.3 Договору позивач надсилав відповідачу рахунки на оплату за договором, а також акти наданих послуг.

Позивач вказує, що відповідач не оплатив рахунки, що свідчить про невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язання за Договором щодо здійснення своєчасної плати, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем за період з 01.10.2017 по 30.11.2022 виникла заборгованість у розмірі 243 099,78 грн., що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Сервітутний договір - це договір про встановлення речового права на чуже майно, тобто таким договором передається у користування не річ, а встановлюється право - речове право користування такою річчю.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 ЦК України).

Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За змістом ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 ГК України).

З наведених норм чинного законодавства, а також з умов договору вбачається, що за своєю правовою природою правочин, що був укладений між сторонами, має зміст сервітуту, який полягає у наданні сервітуарію (відповідачу) права користування будинками на яких розміщене обладнання.

Відповідно до ч. 3 ст. 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки порушення з боку відповідача зобов`язання в частині сплати вартості за користування сервітутом у розмірі 243 099,78 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовано, тому у суду наявні підстави для задоволення позовних вимог, однак відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено вимогу про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно зі статтями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком, який сформульовано у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18.

Перебіг позовної давності, відповідно до ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Верховний суд у своїй постанові від 28.11.2018 у справі № 911/926/17 зазначив, що порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обв`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.

Позивачем до позовної заяви додано розрахунок заборгованості за договором за період з жовтня 2017 по листопад 2022 у загальному розмірі 243 249 грн.

У вказаному розрахунку визначено заборгованість відповідача перед позивачем, а саме: за жовтень 2017 у розмірі 7 485,78 грн., за лютий 2019 у розмірі 14 163 грн. та за травень 2020 - листопад 2022 у загальному розмірі 221 451 грн.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України). Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права 24.01.2023, тому з урахуванням приписів ст. 257, ч. 4 ст. 267 ЦК України, позивачу слід відмовити в частині задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за жовтень 2017 та лютий 2019 років у розмірі 21 648,78 грн., оскільки вказана заборгованість знаходиться поза межами строку позовної давності.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 221 451 грн. за період з травня 2020 по листопад 2022 включно, суд зазначає, що вказана заборгованість знаходиться в межах загального строку позовної давності та враховуючи порушення з боку відповідача зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати вартості за користування сервітутом у вказаному розмірі, яка підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 221 451 грн. підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача про те, що у нього у 2020 році відпала потреба в користуванні відповідними об`єктами, а тому відповідач звернувся до позивача з повідомленням, у якому повідомив про дострокове припинення сервітуту та про припинення користування об`єктами розміщення з 01.05.2020, суд зазначає наступне.

Встановлення сервітуту для розміщення обладнання відповідно до умов Договору розпочинається з моменту укладання Договору (п. 2.1. Договору), який набирає чинності з моменту його підписання (п. 9.1. Договору). Умовами п. 9.2. Договору передбачено його щорічну автоматичну пролонгацію на тих же умовах, у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору. Припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту зразок якого наведено у Додатку № 3 до Договору (п. 9.3. Договору). Як вбачається з п. 4.1.8 Договору та Додатку № 3 до Договору, підписанню Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту передує демонтаж обладнання в повному обсязі, який здійснюється із складанням відповідного акту в присутності уповноважених представників сторін цього договору та балансоутримувача будинку. Згідно з п. 3.5. Договору нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного Договору.

Крім того, питання дострокового припинення сервітуту внаслідок відмови від нього відповідача було предметом судового розгляду, а саме рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/16077/20 від 12.07.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021, відмовлено в позові ТОВ "Навігатор-Онлайн" до КП "Київжитлоспецексплуатація" про визнання скасованим та припиненим з 01.05.2020 сервітуту, встановленого договором про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/287 від 01.11.2012. Зазначені судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 22.12.2021 № 910/16077/20.

У п. 4.17. вказаної постанови Верховного Суду зазначено, що із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач вчиняючи відмову від сервітуту продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об`єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій позивача.

Також, п. 4.6. постанови Верховного Суду від 22.12.2021 № 910/16077/20 встановлено, що "листом № 062/15/19-1504 від 30.07.2020 відповідач повідомив позивача, що договори про встановлення сервітутів № ТМ-09-М/012 від 01.09.2011, № ТМ-11-С/287 від 01.11.2012, № ТМ-11-С/288 від 01.11.2012, № ТМ-07-С/430 від 15.07.2013 будуть розірвані після демонтажу наявного обладнання сервітуарія в місцях розміщення, вказаних у Додатку № 1 до даних договорів".

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Матеріали даної справи не містять доказів демонтажу наявного обладнання сервітуарія в місцях розміщення, а тому суд вважає безпідставними доводи відповідача про дострокове припинення сервітуту та про припинення користування об`єктами розміщення саме з 01.05.2020.

Щодо інших доводів, викладених у відзиві на позов, вони не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зокрема, з відповідача на користь позивача слід стягнути 221 451 грн. заборгованості за спірним договором.

Розглянувши вимоги за зустрічним позовом, суд встановив наступне.

Згідно умов п.п. 1.1., 3.1. в редакції Додаткової угоди № 3 від 31.12.2014, предметом цього Договору є обмежене право користування Сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до даного Договору (надалі - Об`єкт розміщення). Сервітуарій зобов`язується вносити Підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов Договору (далі за текстом - Плата).

Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про тлумачення пунктів 1.1. та 3.1. договору, посилаючись на наявність між сторонами договору спору щодо тлумачення їх змісту, що виник під час виконання договору через неоднакову позицію сторін з приводу плати за користування об`єктом розміщення.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором, відповідно до ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в ГК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, вказаною нормою передбачено можливість сторін самостійно на власний розсуд встановлювати умови договору у разі, якщо вони погоджені ними та не суперечать вимогам чинного законодавства України.

За приписами ст.ст. 3, 629 ЦК України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов`язковість виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту угоди має бути наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто, потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення.

Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Відповідно, тлумачення не може створювати, натомість, може тільки роз`яснювати вже існуючі умови угоди.

Як було вказано вище, відповідач у зустрічному позові просить суд розтлумачити пункти 1.1. та 3.1. договору, оскільки між сторонами договору виник спір щодо плати за користування об`єктом розміщення.

Як вбачається з умов договору, в пунктах 1.1. та 3.1. визначені предмет договору та обов`язок сервітуарія вносити плату за користування об`єктом розміщення.

Дослідивши заявлені відповідачем вимоги у зустрічній позовній заяві, суд відзначає, що під тлумаченням вказаних пунктів договору позивач, виходячи із власного розуміння змісту договору, фактично ставить питання про внесення змін до вказаного договору шляхом його доповнення новими умовами, виходячи із обставин конкретної ситуації, що склалася між сторонами спору у ході виконання договору.

Викладені відповідачем підстави заявлення зустрічних позовних вимог у цій справі не обґрунтовують наявність між сторонами спору щодо тлумачення змісту договору, а стосуються правомірності та можливості застосування спірних пунктів договору до ситуації, що склалася між сторонами договору в ході виконання його пункту 3.1 та спір який не може бути вирішено у межах цієї справи.

Окрім того, приймаючи рішення у цій справі, суд також враховує, що позивач звернувся до суду з вимогою про тлумачення положень договору на стадії його виконання в той час як тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

На підставі викладених вище обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для тлумачення пунктів 1.1. та 3.1. договору в порядку ст. 213 ЦК України та у спосіб, вказаний позивачем.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Оскільки відповідач не довів належними та достатніми доказами наявність обставин, з якими законодавство пов`язує реалізацію права суду на тлумачення змісту правочину, в задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, а за зустрічним позовом покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 86, 129, 180, 233, 236-240 Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН" (04116, місто Київ, пров. Тбіліський, будинок 4/10, код 25388695) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, місто Київ, вул. Володимирська, будинок 51-А, код 03366500) 221 451 (двісті двадцять одну тисячу чотириста п`ятдесят одну) грн. боргу, 3 321 (три тисячі триста двадцять одну) грн. 77 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

4. У позові в іншій частині відмовити.

5. У задоволенні зустрічного позові відмовити у повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 30.06.2023.

Суддя О.М.Ярмак