Постанова

від 28.08.2024 по справі 910/1232/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2024 р. Справа№ 910/1232/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача (за первісним позовом): Богданевич Ю. В.

від відповідача (за первісним позовом): Грохольський М. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Онлайн"

на рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2023 (повне рішення складено 30.06.2023)

у справі № 910/1232/23 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН"

про стягнення 243 099,78 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН"

до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

про тлумачення змісту правочину

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

В січні 2023 року Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "Київжитлоспецексплуатація"; позивач) звернулось із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН" (далі - ТОВ "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН"; відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 243 099,78 грн за договором № ТМ-11-С/288 про встановлення сервітуту від 01.11.2012.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором щодо здійснення своєчасної плати, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем за період з 01.10.2017 по 30.11.2022 виникла заборгованість у розмірі 243 099,78 грн.

10.03.2022 ТОВ "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН" подано до суду зустрічний позов до КП "Київжитлоспецексплуатація", у якому просило розтлумачити пункт 1.1. спірного договору від 01.11.2012 наступним чином: "Предметом цього Договору є обмежене право користування Сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до даного Договору (надалі - Об`єкт розміщення). Умовою реалізації Сервітуарієм цього права є фактичне розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних.";

розтлумачити пункт 3.1. спірного договору від 01.11.2012 наступним чином: "Сервітуарій зобов`язується вносити Підприємству щомісячну плату за фактичне розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних, відповідно до умов Договору (далі за текстом - Плата). ".

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що між позивачем і відповідачем, який полягає у стягненні з сервітуарія - ТОВ "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН" коштів за договором від 01.11.2012 після припинення правовідносин. Оскільки сторони по-різному розуміють умови договору в частині фактичного розміщення (безпосереднього користування) об`єктами розміщення та плати за користування цими об`єктами існує необхідність у роз`ясненні правочину (договору) у цій частині.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі №910/1232/23 первісний позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН" на користь КП "Київжитлоспецексплуатація" 221 451 грн боргу, 3 321 грн 77 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права 24.01.2023, тому з урахуванням приписів ст. 257, ч. 4 ст. 267 ЦК України, в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості за жовтень 2017 та лютий 2019 років у розмірі 21 648,78 грн, судом враховано, що вказана заборгованість знаходиться поза межами позовної давності, а тому в позові в цій частині відмовлено.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 221 451 грн за період з травня 2020 по листопад 2022 включно, суд встановив, що вказана заборгованість знаходиться в межах загального строку позовної давності, факт порушення з боку відповідача зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати вартості за користування сервітутом у вказаному розмірі підтверджується матеріалами справи.

Щодо зустрічного позову, судом взято до уваги, що під тлумаченням спірних пунктів договору позивач за зустрічним позовом фактично ставить питання про внесення змін до вказаного договору шляхом його доповнення новими умовами, виходячи із обставин конкретної ситуації, що склалася між сторонами спору у ході виконання договору.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/1232/23, ТОВ "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати у як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права, зокрема, ст.ст. 213, 637 ЦК України, ст.ст. 2, 75, 238 ГПК України, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована посилання на те, що:

місцевий суд не звернув увагу на те, що за умовами укладеного сторонами договору плата за розміщення обладнання підлягає нарахуванню з моменту підписання сторонами акту розміщення;

сторони не дійшли згоди про розміщення телекомунікаційного обладнання за адресами, зазначеними у переліку (додатку № 1 до договору) та не підписали акт про розміщення обладнання на умовах сервітуту;

місцевим судом необґрунтовано враховано як преюдиційне значення висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 22.12.2021 у справі № 910/16077/20 щодо продовження користування відповідачем об`єктами розміщення, оскільки з нього неможливо встановити, на якому саме об`єкті розміщено телекомунікаційне обладнання відповідача та чи взагалі відноситься цей об`єкт розміщення до договору про встановлення сервітуту № 11-С/288 від 01.11.2012;

договір №11-С/288 про встановлення сервітуту був викладений у новій редакції на підставі додаткової угоди № 3, однак вимог про стягнення боргу за вказаною додатковою угодою позивач не заявляв;

щодо зустрічного позову скаржник зазначає, що при роз`ясненні змісту правочину (договору) в частині фактичного розміщення (безпосереднього користування) обладнання, плати за фактичне користування об`єктами розміщення, суд мав застосувати принцип тлумачення contra proferentem, беручи до уваги те, що договір був розроблений позивачем та усі суперечливі та незрозумілі моменти у договорі повинні тлумачитись проти того, хто їх написав.

КП "Київжитлоспецексплуатація" подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу та просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що відповідач продовжує розміщення обладнання на умовах сервітуту відповідно до укладеного договору.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2024 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І.П., судді Євсіков О.О., Демидова А.М.) за клопотанням ТОВ "Навігатор-Онлайн" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/1232/23, відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду апеляційну скаргу до розгляду у судовому засіданні на 19.06.2024; зупинено дію оскарженого рішення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 продовжено строк розгляду апеляційної скарги ТОВ "Навігатор-Онлайн" на рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/1232/23 та відкладено її розгляд на 16.07.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці телефонограмами від 28.06.2024 було повідомлено учасників справи про дату, час і місце наступного судового засідання - 24.07.2024 об 11:45.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Євсікова О.О. за розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2423/24 від 22.07.2024 був призначений та проведений повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/1232/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 для розгляду справи № 910/1232/23 визначений склад колегії суддів: Ходаківська І. П. - головуючий (суддя-доповідач), судді: Демидова А. М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до свого провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 розгляд справи відкладено на 31.07.2024.

У судовому засіданні 31.07.2024 протокольно оголошено перерву до 28.08.2024 на 09:45, про що присутніх в засіданні представників сторін повідомлено під розписку.

У судовому засіданні 28.08.2024 представник ТОВ "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН" підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в позові КП "Київжитлоспецексплуатація" відмовити повністю та задовольнити зустрічний позов ТОВ "НАВІГАТОР-ОНЛАЙН".

У судовому засіданні 28.08.2024 представник КП "Київжитлоспецексплуатація" заперечив проти апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні та залишити оскаржуване судове рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

01.11.2012 між позивачем (підприємством) та відповідачем (сервітуарій) укладено договір № 11-С/288 про встановлення сервітуту, який згідно з додатковою угодою № 3 від 31.12.2014 викладений в новій редакції: Договір про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/288 від 01.11.2012 (договір).

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, його предметом є обмежене право користування сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в додатку № 1 до договору.

Згідно з п. 1.2. договору в редакції додаткової угоди № 3, об`єкти розміщення надаються для розміщення сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь якого роду по проводах, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (надалі - обладнання).

Відповідно до п. 2.1 договору в редакції додаткової угоди № 3 встановлення сервітуту підприємством сервітуарію для розміщення обладнання, в місцях вказаних в додатку 1 до даного договору, розпочинається з моменту укладання даного договору.

Сторони у п. 2.2. договору (в редакції додаткової угоди № 3) погодили, що розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в додатку № 1 до даного договору здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 2 до даного договору.

Пунктом 3.1. договору в редакції додаткової угоди № 3 передбачено, що сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єкту розміщення відповідно до умов договору.

Розмір щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за договором наводиться в додатку 1 до даного договору (п. 3.2. договору в редакції додаткової угоди № 3).

Відповідно до п. 3.5. договору (в редакції додаткової угоди № 3) нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору.

Згідно з п. 4.1.8 договору (в редакції додаткової угоди № 3) сервітуарій зобов`язується демонтувати обладнання, яке йому належить, у разі закінчення строку дії договору. Демонтаж проводиться зі збереженням об`єкту розміщення в стані не гіршому ніж передавався та здійснюється зі складанням відповідного акту в присутності уповноважених представників сторін цього договору та балансоутримувача будинку.

Відповідно до п.п. 9.1. - 9.3. договору (в редакції додаткової угоди № 3), даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015. У разі якщо один із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгований на 1 (один) календарний рік на тих же умовах. Припинення користування об`єкта розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 3 до даного договору).

За умовами пунктів 3.6., 4.1.1. договору (в редакції додаткової угоди № 3), плата перераховується на розрахунковий рахунок підприємства вказаний в договорі. Сервітуарій зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим договором.

Додатком № 1 до договору від 01.11.2012 № ТМ-11-С/288 оформлений адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати. До переліку включено 312 об`єктів із зазначенням їх адрес та балансоутримувачів.

01.09.2016 сторонами підписано додаткову угоду № 4 до договору про встановлення сервітуту від 01.11.2012 № ТМ-11-С/288, якою зокрема викладено п. 3.3. договору у такій редакції: "3.3. Щомісячний розмір Плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється Підприємством Сервітуарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця.

Рахунок надається Підприємством Сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв`язку відповідно до реквізитів Сервітуарія вказаних в даному Договорі.

На момент підписання даного Договору щомісячна плата становить 14 163 грн 00 коп. (чотирнадцять тисяч сто шістдесят три гривні 00 коп.) в тому числі ПДВ 2 360, 50 грн.

Загальний розмір Плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних Плат."

Під час дії договору у новій редакції відповідач 01.09.2016 припинив обмежене право користування будівлями комунальної власності за певною адресою, що сторони зафіксували в акті закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту № 1. Оскільки відповідач, водночас здійснив розміщення обладнання на умовах сервітуту на додаткових об`єктах розміщення, а акти розміщення Обладнання відповідно до первісної редакції Договору до цього моменту не складалися, сторони відповідно до умов п.2.2. Договору підписали Акт розміщення Обладнання на умовах сервітуту №1 від 01.09.2016 на всіх 313 Об`єктах розміщення, що знаходяться за адресами зазначеними у додатку 1 до договору, а також уклали додаток 1 до договору в редакції додаткової угоди № 4 від 01.09.2016.

Позивач припинив обмежене право користування 75 будівлями комунальної власності про що сторони склали акт закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту № 1 від 03.06.2019, у зв`язку з чим 03.06.2019 сторонами укладено додаткову угоду № 6, згідно з якою погоджено нову редакцію адресного переліку об`єктів розміщення у кількості 238 об`єктів - додаток 1 до договору.

Також позивач припинив обмежене право користування 88 будівлями комунальної власності про що сторони склали акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту №2 від 11.08.2020, у зв`язку з чим 11.08.2020 сторонами укладено додаткову угоду № 7, згідно з якою погоджено нову редакцію адресного переліку об`єктів розміщення у кількості 150 об`єктів - додаток 1 до договору.

Також додатковою угодою № 7 від 11.08.2020 до договору про встановлення сервітуту від 01.11.2012 № ТМ-11-С/288 сторонами погоджено, що щомісячна плата становить 7 146 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 1 191, 00 грн.

Як зазначало КП "Київжитлоспецексплуатація", ТОВ "Навігатор-Онлайн" більше не здійснювало розміщення обладнання за договором на додаткових об`єктах розміщення, не проводило демонтаж обладнання а продовжило його розміщувати на 150 об`єктах розміщення, наведених у додатку 1 до договору в редакції додаткової угоди № 7 від 11.08.2020.

На виконання п. 3.3. договору КП "Київжитлоспецексплуатація" надсилались на адресу ТОВ "Навігатор-Онлайн" рахунки на оплату за договором та акти наданих послуг за період з жовтня 2017 року по листопад 2022 року.

ТОВ "Навігатор-Онлайн" не оплатило рахунки, що свідчить про невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язання за договором щодо здійснення своєчасної плати, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем за період з 01.10.2017 по 30.11.2022 виникла заборгованість у розмірі 243 099,78 грн, що і стало підставою для звернення КП "Київжитлоспецексплуатація" до суду з позовом про стягнення вказаної суми.

У зустрічному позові ТОВ "Навігатор-Онлайн" просило розтлумачити пункти 1.1. та 3.1. договору, оскільки між сторонами договору виник спір щодо плати за користування об`єктом розміщення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За положеннями статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 ЦК України).

Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.

Згідно з ч. 3 ст. 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

В статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, за своєю правовою природою правочин, що був укладений між сторонами, має зміст сервітуту, який полягає у наданні сервітуарію (відповідачу) права користування будинками на яких розміщене обладнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Матеріалами справи підтверджено зобов`язання відповідача з оплати за користування сервітутом.

Зокрема, відповідно до п. 4.1.8 договору та додатку № 3 до договору (в редакції додаткової угоди № 3), підписанню акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту передує демонтаж обладнання в повному обсязі, який здійснюється із складанням відповідного акту в присутності уповноважених представників сторін цього договору та балансоутримувача будинку. Згідно з п. 3.5. договору нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору. Припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту зразок якого наведено у додатку № 3 до Договору (п. 9.3. Договору).

При цьому доказів демонтажу наявного обладнання сервітуарія в місцях розміщення відповідачем не надано.

Перелік об`єктів на яких ТОВ "Навігатор-Онлайн" продовжує розміщення обладнання, встановлюється на підставі акта розміщення обладнання на умовах сервітуту №1 від 01.09.2016 та акта закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту № 2 від 11.08.2020, та зафіксовано сторонами у адресному переліку об`єктів розміщення (додатку 1 до договору в редакції додаткової угоди № 7 від 11.08.2020 у кількості 150 об`єктів.

До того ж, як вірно враховано місцевим господарським судом, питання дострокового припинення сервітуту внаслідок відмови від нього відповідача було предметом судового розгляду. Рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/16077/20 від 12.07.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021, відмовлено в позові ТОВ "Навігатор-Онлайн" до КП "Київжитлоспецексплуатація" про визнання скасованим та припиненим з 01.05.2020 сервітуту, встановленого, зокрема, договором про встановлення сервітуту №ТМ-11-С/288 від 01.11.2012 та у застосуванні наслідків визнання скасованим та припиненим сервітуту шляхом припинення зобов`язань за договором та розірвання договору.

Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 22.12.2021 зазначила, що підстав скасовувати оскаржені рішення немає, однак вважає безпідставними висновки судів про те, що сервітути є припиненими у зв`язку із відмовою від них позивача відповідно до приписів ст. 406 ЦК України (4.10., 4.23.).

Верховний Суд у своїй постанові дійшов таких висновків:

"4.17. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач вчиняючи відмову від сервітуту продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об`єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій позивача.

4.18. При цьому слід зазначити, що користування особою чужим майном за відсутності договору у спірних правовідносинах не передбачено, таких правових підстав не наведено і скаржником.

4.19. Відповідно до положень частини 2 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

4.20. Отже, цим Кодексом встановлено обов`язок особи утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

4.21. Таким чином, реалізація як і захист цивільних прав не може відбуватися із порушенням цивільних прав іншої особи, а у даній справі - відповідача, оскільки у разі визнання сервітутів припиненими у зв`язку із відмовою від них позивача відповідно до приписів пункту 2 частини 1 ст. 406 ЦК України за встановлених судами обставин справи, позивач користувався б чужим майном за відсутності договору у спірних правовідносинах, а отже за відсутності відповідних правових підстав, що чинним законодавством не передбачено."

Також як вбачається з п. 4.6. мотивувальної частини зазначеної постанови Верховного Суду, судами встановлено факт повідомлення позивачем відповідача листом №062/15/19- 1504 від 30.07.2020, про те що, зокрема, договір про встановлення сервітуту №ТМ-11-С/288 від 01.11.2012 буде розірвано після демонтажу наявного обладнання сервітуарія в місцях розміщення, вказаних у додатку № 1 до даного договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, наведеними рішеннями судів встановлено факт продовження використання відповідачем чужого майна для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об`єкті розміщення обладнання відповідача (телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій). Припинення дії сервітуту з 01.05.2020, встановленого договором, внаслідок відмови відповідача, спростовується постановою Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 910/16077/20.

За таких обставин безпідставними є доводи скаржника про дострокове припинення сервітуту та про припинення користування об`єктами розміщення саме з 01.05.2020.

З огляду на зазначене вище правомірним є висновок суду про стягнення плати за договором в межах позовної давності.

Щодо зустрічного позову у цій справі.

Звертаючись із даним позовом ТОВ "Навігатор - Онлайн" вважає, що сторони по-різному розуміють зміст договору про встановлення сервітуту № ТМ-11-С/288 від 01.11.2012, а саме - в частині п.п. 1.1, 3.1 договору щодо фактичного користування об`єктами розміщення та плати за користування цими об`єктами розміщення, тому просить суд надати тлумачення вказаних умов правочину в редакції позивача, викладеній у прохальній частині позову.

Стаття 213 ЦК України надає право тлумачити зміст правочину його сторонам, що фактично є встановленням його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

З наведеної норми вбачається, що чинне законодавство України встановлює способи захисту особою своїх прав та інтересів, одним з яких є тлумачення судом змісту правочину.

Даний спосіб захисту передбачає, що коли стороні не зрозумілий зміст правочину чи окремих його умов або коли сторони по різному розуміють зміст правочину чи окремі його умови, сторона чи обидві сторони мають право звернутись до суду, який може постановити рішення про тлумачення змісту правочину, а саме роз`яснити сторонам зміст правочину чи окремих його умов.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні способи, що мають застосовуватися для тлумачення на трьох його рівнях:

Перший рівень тлумачення - за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів (абзац перший частини третьої статті 213 ЦК України).

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також, з чого вони виходили при його виконанні (абзац перший частини третьої статті 213 ЦК України).

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 213 ЦК України).

Зазначена правова позиція міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 по справі № 753/22010/14-ц є усталеною та неодноразово застосовувались Верховним Судом.

З огляду на вказані норми судом першої інстанції вірно зауважено, що підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту угоди має бути наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто, потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення.

Тобто, тлумачення змісту договору має відбуватись без зміни його умов.

До того ж, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Відповідно, тлумачення не може створювати, натомість, може тільки роз`яснювати вже існуючі умови угоди.

Разом з тим, у зустрічному позові відповідач просив розтлумачити пункти 1.1. та 3.1. договору, у яких визначено предмет договору та обов`язок сервітуарія вносити плату за користування об`єктом розміщення.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що зустрічні позовні вимоги фактично зводяться до того, щоб внести зміни у відповідні пункти, доповнивши їх новими умовами, виходячи із обставин конкретної ситуації, що склалася між сторонами спору у ході виконання договору.

При цьому, як вірно враховано судом, відповідачем не обґрунтовано наявність між сторонами спору щодо тлумачення змісту договору, натомість відповідач намагається їх змінити на свою користь в ситуації, що склалася між сторонами договору в ході виконання його пункту 3.1.

До того ж, позов про тлумачення положень договору заявлено на стадії його виконання, в той час як тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов. Схожі висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14.02.2018 у справі №925/106/17, від 05.02.2020 у справі №910/15161/18 та від 18.03.2021 у справі №910/9525/19.

Апеляційний господарський суд в даному випадку зважає також на положення статті 627 ЦК України, згідно із якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, укладаючи договір, відповідач був обізнаний з його умовами, доказів наявності спорів на стадії його укладення щодо окремих його положень або ж на момент, коли сторони тільки починали його виконання, матеріали справи не містять.

З огляду на зазначене вище правомірним є висновок суду про відсутність правових підстав для тлумачення пунктів 1.1. та 3.1. договору в порядку ст. 213 ЦК України та у спосіб, вказаний позивачем за зустрічним позовом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Онлайн" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі №910/1232/23 залишити без змін та поновити його дію.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 03.09.2024.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко