Постанова

від 29.06.2023 по справі 910/4239/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/4239/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: не з`явився,

відповідача-1: Шукліна О.В.,

відповідача-2: Гніздицька Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 (колегія суддів у складі Андрієнко В.В. - головуючий, Шапран В.В., Буравльов С.І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення коштів (суддя Шкурдова Л.М.)

у справі №910/4239/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп"

до 1) Акціонерного товариства "Українська залізниця"; 2) Філія "Рефрижераторна вагонна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 145222000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позову

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Відповідач-1) та Філії "Рефрижераторна вагонна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Відповідач-2) про солідарне стягнення доходів за комерційне використання 1000 залізничних напіввагонів у розмірі 145222000,00 грн.

2. Позов мотивований тим, що відповідачі зобов`язані відповідно до вимог статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України відшкодувати всі доходи, які вони одержали або могли одержати від комерційного використання у період з 01.11.2019 до 09.04.2020 належних Позивачу напіввагонів без належної правової підстави.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3. Позивач є власником 1000 залізничних напіввагонів.

4. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі №757/40448/17-к задоволено клопотання групи прокурорів Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України про арешт майна у кримінальному провадженні №42016000000003536 та накладено арешт на майно Позивача, зокрема, на 1000 залізничних напіввагонів за номерами, наведеними у вказаній ухвалі, шляхом заборони розпоряджатися або користуватися майном.

5. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2017 у справі №757/45795/17 задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України; визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом визначення порядку виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2017 про арешт майна, а саме: передати 1000 залізничних напіввагонів в управління та користування Відповідачу-2 з правом комерційного використання зазначених вагонів, з можливістю їх передавання в оренду та оперативне управління третім особам; зобов`язано Відповідача-1 в автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів визначити приналежність зазначених вагонів до Відповідача-2 на час дії арешту, накладеного на майно ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2017.

6. 14.08.2017 Відповідач-1 прийняв рішення №Ц-59/653-2017 про виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2017 у справі №757/45795/17-к, а саме: прийняти в управління на праві комерційного використання вагони відповідно до переліку, зазначеного в ухвалі, з можливістю їх передання в оренду та оперативне управління третім особам; забезпечити внесення до Автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів інформації про зміну приналежності вагонів відповідно до переліку, зазначеного в ухвалі, до Відповідча-2 на час дії арешту; організувати на станціях дислокації вагонів їх огляд щодо технічного стану, з оформленням актів приймання-передачі; обмежити полігон курсування вагонів, виключивши з нього залізниці країн СНД та Балтії; Відповідачу-2 забезпечити ефективне використання вагонів для чого включити до Автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів ознаку РВК на вагони відповідно до переліку, зазначеного в ухвалі; Відповідачу-2 забезпечити окремий облік доходних надходжень, облік витрат, пов`язаних з їх утриманням, а також відкрити окремий банківський рахунок для зарахування виручки від використання зазначених вагонів та забезпечити накопичення коштів із правом їх використання на проведення ремонтів та здійснення інших витрат, пов`язаних з утриманням цих вагонів.

7. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 01.11.2019 у справі №757/57435/19-к скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі №757/40448/17-к, а саме: залізничних вагонів за номерами згідно з переліком, вказаним в ухвалі суду, та скасовано встановлений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2017 у справі №757/45795/17-к порядок зберігання речових доказів у кримінальному проваджені шляхом визначення порядку виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2017 про арешт майна у кримінальному проваджені №757/40448/17-к у вигляді передачі в управління та користування Відповідачу-2 належних Позивачу залізничних вагонів за номерами згідно з переліком, зазначеним в ухвалі суду.

8. Після постановлення зазначеної ухвали від 01.11.2019 у справі №757/57435/19-к залізничні напіввагони надалі перебували в управлінні та користуванні Відповідача-2, що не заперечувалось Відповідачем-1.

9. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06.03.2020 у справі №991/1990/20 частково задоволено клопотання прокурора Спеціалізовано антикорупційної прокуратури Мусіяки В.В. про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42014000000000521 від 18.06.2014; накладено арешт на майно, яке перебуває у власності Позивача, шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування майном, а саме залізничними напіввагонами за номерами за переліком, зазначеним у вказаній ухвалі (1000 залізничних напіввагонів); постановлено передати Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА) вищезазначені залізничні напіввагони для здійснення заходів з управління таким майном з метою забезпечення його збереження та збереження його економічної вартості.

10. 09.04.2020 Відповідач-1 в особі Відповідача-2 відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 01.11.2019 у справі №757/57435/19-к та на виконання ухвали Вищого антикорупційного суду від 06.03.2020 у справі №991/1990/20 передав, а прокурор другого відділу управління процесуального керівництва підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора прийняв залізничні напіввагони у придатному технічному стані для експлуатації (зі складанням актів приймання-передачі за місцями дислокації, із зазначенням їх технічного стану, з якими прокурор ознайомився 09.04.2020 в кількості 983 акти), всього вагонів 1000, що підтверджується актом від 09.04.2020 приймання-передачі арештованого майна у кримінальному проваджені №42014000000000521 від 18.06.2014.

11. В акті від 09.04.2020 вказано, що на території України, окрім тимчасово окупованих територій Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей, на момент підписання цього акту знаходяться 983 залізничних напіввагони. Залізничні напіввагони у кількості 17 штук, а саме: 60167368, 61117982, 61236881, 61480430, 61482543, 61489274, 61489373, 61495503, 61470217, 61119988, 61236659, 61495180, 61495230, 61495321. 61495651, 61238440, 61289765, на момент підписання цього акту знаходяться за межами України, окрім тимчасово окупованих територій Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей, у зв`язку з чим можливість фактичної їх передачі відсутня, тому вказані напіввагони фактично не передавались.

12. Постановою старшого прокурора групи прокурорів у кримінальному проваджені, прокурором другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора від 29.04.2021 кримінальне провадження №42014000000000521 від 18.06.2014 закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

13. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.05.2021 у справі №991/3133/21 скасовано арешт, накладений у межах кримінального провадження №42014000000000521 від 18.06.2014 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06.03.2020 у справі №991/1990/20 на майно, яке перебуває у власності Позивача, а саме: 1000 напіввагонів.

14. Листом №Ц-3-80/813-20 від 08.04.2020 Відповідач-1 повідомив Національне антикорупційне бюро України про те, що на виконання рішення засідання правління Відповідача-2 від 11.08.2017 та згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2017 у справі №757/45795/17-к для акумулювання коштів від комерційного використання залізничних напіввагонів, які на праві власності належать Позивачу, Відповідач-2 відкрив поточний рахунок у Банку, від оперування арештованими напіввагонами Позивача за період з серпня 2017 року до 25 березня 2020 року на рахунок отримано кошти у сумі 1286257859,06 грн.

15. За інформацією Відповідача-1 від 09.09.2022 за період з 01.11.2019 до 09.04.2020 Відповідач-2 отримав доходи від комерційного використання залізничних напіввагонів, які належать Позивачу, в сумі 23208593,17 грн, що визначений як різниця між: загальною сумою наданих послуг в розмірі 72590410,85 грн; загальною сумою понесених витрат, понесених для організації процесу перевезення вантажів у напіввагонах, в розмірі 44287248,45 грн; сплатою до державного бюджету податку на прибуток в розмірі 5094569,23 грн (72590410,85 грн - 44287248,45 грн - 5094569,23 грн = 23208593,17 грн).

16. Також Відповідач-1 надав копії актів наданих послуг за перевезення вантажів, копії актів наданих послуг з користування вагонами на під`їзних коліях та місцях загального користування за період з 01.11.2019 до 31.03.2020, витяги з переліку перевізних документів по перевезенням замовника Відповідача-2 за договором №Ц-4-26/442-18/594 від 15.02.2018, копію внутрішнього зобов`язання від 15.02.2018 №Ц-4-26/442-18/594, довідки від 09.09.2022 Відповідача-2 щодо кількості задіяних під його управлінням напіввагонів Позивача.

17. З вказаних копій актів не вбачається надання Відповідачем-2 послуг з використання залізничних вагонів, що належать саме Позивачу. Договорів, на які є посилання у вказаних актах, суду не надано.

18. З внутрішнього зобов`язання №Ц-4-26/442-18/594 про надання послуг від 15.02.2018, укладеному між філією "Центр транспортної логістики" ПАТ "Українська залізниця" (перевізник) та Відповідачем-2 (замовник) вбачається таке:

- Відповідач-2 може замовляти відповідні послуги у перевізника для потреб не тільки третіх осіб, а й безпосередньо для Відповідача-1, здійснюючи розрахунки відповідно до пункту 5.8 Облікової політики Відповідача-1. Надання послуг за цим зобов`язанням може підтверджуватись рядом документів, зокрема залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами;

- Відповідач-2 та перевізник щомісячно підписують зведену відомість, в якій відображаються відомості (як в кількісних так і у вартісних показниках) щодо наданих послуг та перерахованих коштів;

- Відповідач-2 в межах вказаного зобов`язання присвоїв ряд кодів: коди платника №8128290, №5562500 і вантажоодержувача - 7715.

19. Згідно з витягом з Переліку перевізних документів по перевезенням замовника Відповідача-2 за договором №Ц-4-26/442-18/594 від 15.02.2018 за період листопад 2019 року - березень 2020 року в стовпчиках "Відправник" та "Отримувач" у значній кількості випадків наведені різні коди, а не тільки код Відповідача-2 - 7715. Водночас не зазначений жодний код платника, що присвоєний Відповідачу-2 за договором №Ц-4-26/442-18/594 від 15.02.2018 (№8128290 чи №5562500).

20. У витягах з Переліку перевізних документів по перевезенням замовника Відповідача-2 за договором №Ц-4-26/442-18/594 зазначені станції відправлення та призначення, а в актах найменування станції навантаження. За наданими актами надання послуг не можливо визначити пункт призначення.

21. На офіційному сайті Відповідача-1 за посиланням: https://www.uz.gov.ua/cargo_transportation/tariff_conditions/stavky/stavky18_20/ містяться відомості щодо ставки плати за використання власних вагонів перевізника Відповідача-1, що діяла в період з 13.10.2019 до 24.04.2020, зокрема, напіввагонів становила 902 грн.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

22. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023, провадження у справі в частині заявлених позовних вимог Позивача до Відповідача-2 закрито, позовні вимоги Позивача до Відповідача-1 задоволено в повному обсязі.

23. Судові рішення мотивовані наявністю підстав для закриття провадження у відповідній частині згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Позивач пред`явив вимогу, зокрема, до Відповідача-2, який відповідно до положень статті 95 Цивільного кодексу України не є юридичною особою та не може виступати стороною у господарському процесі.

24. У частині задоволення позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що протягом періоду з 01.11.2019 до 09.04.2020 Відповідач-2 користувався належним Позивачу майном за відсутності правової підстави, зважаючи на скасування ухвалою суду арешту майна та порядку зберігання речових доказів.

25. За висновком судів, з огляду на ставку користування власних залізничних напіввагонів третім особам Відповідач-1 за вказаний період (161 день) безпідставного користування напіввагонами Позивача отримав або міг отримати дохід у заявленому до стягнення розмірі.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

26. Відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову повністю.

27. Касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

28. Відповідач-1 вважає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували положення статті 1214 Цивільного кодексу України, не врахувавши її логічну структуру в частині гіпотези, за відсутності висновку Верховного Суду щодо правил застосування цієї норми.

29. На думку Відповідача-1, з системного аналізу статті 1214 Цивільного кодексу України вбачається, що судам для вирішення спору із її застосуванням необхідно з`ясувати: факт набуття чи збереження майна без достатньої правової підстави та факт а також наявність протиправної поведінки чи бездіяльності боржника; час, коли особа дізналася або реально могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави; суму одержаних доходів або доходів, які особа реально могла одержати від цього майна. При цьому тлумачення виразу "доходи, які особа могла одержати" слід розуміти аналогічним визначенню розміру упущеної вигоди (складової збитків), яка не є абстрактною та має бути документально підтверджена належними та допустимими доказами.

30. Відповідач-1 переконаний, що суди наявність перелічених обставин не дослідили, зокрема, наголошуючи, що він дізнався про скасування арешту спірних вагонів лише з моменту отримання 25.02.2020 направленої судом на його виконання ухвали суду, тоді як у Єдиному державному реєстрі судових рішень така ухвала відсутня, а перебування вагонів в управлінні Відповідача-1 у період як з 01.11.2019, так і з 25.02.2020 до 09.04.2020 не залежало від його волі.

31. У зв`язку з наведеним Відповідач-1 посилається на застосування судами норм права, передбачених статтями 22, 1166, 1214 Цивільного кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.02.2023 у справі №910/19617/21, від 08.03.2023 у справі №910/17376/19, від 12.11.2019 у справі №910/9278/18, від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц, від 12.10.2018 у справі №906/824/17, від 06.12.2019 у справі №908/2486/18.

32. Також Відповідач-1 зазначає, що обраний Позивачем спосіб захисту не є адекватним наявним у справі обставинам, оскільки призводить до порушення статті 43 Конституції України в частині прав Відповідача-1 володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, та суперечить висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 03.02.2021 у справі №910/11594/19, щодо застосування положень статті 5 Господарського процесуального кодексу України.

33. Крім того, Відповідач-1 стверджує про ухвалення оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права через неприйняття до уваги доказів, долучених ним до матеріалів справи на підтвердження доходів, отриманих від комерційного використання вагонів, а також витрат, понесених Відповідачем-1 під час їх використання.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

34. Інші учасники справи у встановлений судом термін відзиви на касаційну скаргу не надали.

Позиція Верховного Суду

35. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

36. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

37. Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

38. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Тобто на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

39. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень у справі №910/19617/21 відсутня постанова Верховного Суду, датована 01.02.2023.

40. Проаналізувавши зміст інших судових рішень, на які посилається Відповідач-1 у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає безпідставними його доводи про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №910/11594/19, від 08.03.2023 у справі №910/17376/19, від 12.11.2019 у справі №910/9278/18, від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц, від 12.10.2018 у справі №906/824/17, від 06.12.2019 у справі №908/2486/18.

41. Так, у справі №910/11594/19 Верховний Суд постановою від 03.02.2021 скасував рішення і постанову судів попередніх інстанцій, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ "Юнісон Груп" про визнання відсутнім у АТ "Українська залізниця" в особі філії "Рефрижераторна вагонна компанія" ПАТ "Українська залізниця" права на використання/розпорядження коштами, отриманими від комерційного використання 1000 напіввагонів, що належать позивачеві.

42. Верховний Суд у зазначеній постанові виходив з того, що законодавством не передбачено такого способу захисту права власності, як встановлення відсутності в іншої особи права по використанню/розпорядженню коштами, отриманими від використання майна, що належить власникові такого майна.

43. Також Верховний Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним та фактично не призводить до віднесення порушеного права, адже у разі задоволення позовної вимоги у позивача не відновиться можливість використання/розпорядження конкретним матеріальним благом - грошовими коштами, оскільки його права як власника 1000 залізничних напіввагонів обмежено застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу.

44. Тобто викладені в зазначеній постанові висновки Верховного Суду щодо застосування положень, зокрема, статті 5 Господарського процесуального кодексу України стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Зокрема, висновок щодо неналежності та неефективності стосується саме обраного позивачем у справі №910/11594/19 способу захисту, який не є подібним до способу захисту, визначеного Позивачем у цій справі - стягнення доходів від безпідставно збереженого майна відповідно до положень статті 1214 Цивільного кодексу України.

45. У справах №910/17376/19, №910/9278/18, №127/16524/16-ц, №906/824/17, №908/2486/18 Верховний Суд ухвалив відповідні постанови за наслідками перевірки правильності застосування судами попередніх інстанції норм права при вирішенні спорів за позовами про відшкодування шкоди (збитків), відповідно, заподіяної знищенням належного позивачу майна, виключення позивача з державного реєстру фінансових установ, дорожньо-транспортної пригоди, неправомірного неповернення майна, прийняття незаконних рішень.

46. Зі змісту перелічених судових рішень вбачається, що викладені в них висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

47. Відповідно, наведені в касаційній скарзі цитати з вказаних постанов щодо необхідності наявності всіх елементів складу правопорушення для застосування такого виду цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності як відшкодування збитків; щодо необхідності беззастережного підтвердження реальної можливості отримання потерпілим грошових сум, вжиття ним заходів для їх одержання та достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх; щодо неправомірних дій відповідача як єдиної та достатньої причини неотримання позивачем прибутку тощо є викладенням висновків судів, які стосуються спірних у цих справах деліктних правовідносин.

48. Натомість перелічені постанови Верховного Суду не містять висновків щодо застосування норм права, зокрема статті 1214 Цивільного кодексу України, щодо кондикційних правовідносин, щодо яких розглядається спір у цій справі.

49. Водночас слід зауважити, що згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду відсутні підстави для застосування до кондикційних правовідносин приписів законодавства про відшкодування шкоди з огляду на їх різну правову природу.

50. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Подібний за змістом висновок наведений, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

51. Не вбачаючи підстав для відступлення від наведеного правового висновку під час розгляду цієї справи, Верховний Суд відхиляє аргументи Відповідача-1, які ґрунтуються на помилковому ототожненні ним деліктних та кондикційних правовідносин.

52. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що доводи Відповідача-1 про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

53. Водночас Суд враховує відсутність викладеного в постановах касаційної інстанції висновку щодо правильного застосування норм матеріального права саме у подібних до цієї справи правовідносинах, на що також посилається Відповідач-1 у касаційній скарзі, та виходить з такого.

54. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

55. Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

56. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

57. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення глави 83 Цивільного кодексу України можуть бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

58. Водночас оскільки безпідставним було саме набуття (збереження) відповідного майна, безпідставним є також отримання доходів і плодів від нього.

59. Так, відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Натомість особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

60. З аналізу наведеної норми вбачається, що закон визначає отримання доходів і плодів безпідставним лише за умови, якщо набувач майна знав або мав знати про безпідставність його отримання. Тому набувач повинен повернути або відшкодувати потерпілому всі доходи, які він одержав чи міг одержати з цього майна з того часу, як дізнався або міг дізнатися про безпідставність набуття (збереження) майна. Доходи або інші вигоди, отримані ним до цього часу не підлягають поверненню або відшкодуванню.

61. Отже, для правильного вирішення спору щодо застосування частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України судам передусім необхідно встановити момент, коли набувач спірного майна дізнався про безпідставність його набуття чи про зникнення (припинення) підстави набуття, яка існувала, а також моменту, коли набувач міг дізнатися про такі обставини в разі прояву ним добросовісності, розумної обачності та звичайної зацікавленості станом своїх справ, отримання направленої йому кореспонденції тощо.

62. У разі встановлення обставин щодо безпідставного набуття чи збереження відповідного майна особою попри її обізнаність (чи можливість бути обізнаною) щодо відсутності (припинення) правових підстав для цього необхідно також встановили обставини щодо фактичного отримання набувачем доходів від такого майна, починаючи з вказаного моменту, або ж можливості їх отримання внаслідок використання, передачі в оренду тощо. Обов`язок доказування розміру таких доходів покладається на потерпілого.

63. При цьому для запобігання безпідставному збагаченню потерпілого необхідно також враховувати ті необхідні витрати, які відповідний набувач майна мав зробити для зберігання та утримання відповідного майна в належному стані, без яких неможливе звичайне використання майна. Обов`язок доказування розміру таких витрат, відповідно, покладається на набувача.

64. Проаналізувавши з урахуванням викладеного зміст мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про наявність достатніх правових підстав для стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача 145222000,00 грн відповідно до статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, оскільки він не ґрунтується на встановленні усіх необхідних умов для застосування положень зазначених норм.

65. Так, відхиляючи аргументи відповідачів про те, що вони дізнались про скасування арешту залізничних напіввагонів лише після отримання листа від 19.02.2020, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 01.11.2019 у справі №757/57435/19-к набрала законної сили з моменту її постановлення та підлягає виконанню саме з цієї дати, а Відповідач-1 міг знати про скасування арешту напіввагонів з моменту постановлення ухвали суду, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень або за повідомленням особи, яка ставила вимогу перед судом про накладення арешту на майно та визначення порядку виконання ухвали про арешт майна.

66. Однак наведені висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на встановленні обставин, які б свідчили про те, що Відповідач-1 є учасником справи №757/57435/19-к та був повідомлений про розгляд відповідного питання у судовому засіданні 01.11.2019, у зв`язку з чим міг бути обізнаним про скасування арешту в день постановлення ухвали, проявивши добросовісність.

67. При цьому суди залишили поза увагою те, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, які є загальновідомими, ухвала Печерського районного суду міста Києва від 01.11.2019 у справі №757/57435/19-к оприлюднена лише 18.06.2020.

68. Водночас суди не встановили факт звернення до Відповідача-1 певних осіб (зокрема особи, яка вимагала накладення арешту, або Позивача) з відповідним повідомленням про скасування арешту та можливості отримання Відповідачем-1 такого повідомлення в день постановлення ухвали.

69. З огляду на викладене Верховний Суд вважає передчасним визначення судами першої та апеляційної інстанцій часу, коли Відповідач-1 дізнався або міг дізнатися про володіння спірними напіввагонами Позивача без достатньої правової підстави, з 01.11.2019.

70. Також передчасним є висновок судів попередніх інстанції про те, що Відповідач-1 користувався та одержав або міг одержати від вказаного майна доходи до 09.04.2020, адже він не ґрунтується на встановленні обставин щодо фактичної можливості використання Відповідачем-1 відповідних напіввагонів з урахуванням накладення на них арешту ухвалою Вищого антикорупційного суду від 06.03.2020 у справі №991/1990/20 та необхідності передати його Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА).

71. Суди на підставі наявних у справі доказів не досліджували обставини щодо вчинення Відповідачем-1 з певного моменту дій, спрямованих на передачу напіввагонів вказаній особі, а також використання Відповідачем-1 напіввагонів, попри обов`язок з такої передачі. Натомість висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті ґрунтуються на припущенні, що Відповідач-1 використовував та міг отримувати дохід від використання напіввагонів Позивача до самого моменту їх передачі 09.04.2020 без урахування специфіки такого майна, двостороннього характеру приймання-передачі тощо.

72. Також суди належним чином не з`ясували обставини щодо фактичної можливості використання Відповідачем-1 залізничних вагонів, які знаходились поза межами території України (окрім тимчасово окупованих територій Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської області), з огляду на наявність чи відсутність у матеріалах справи доказів щодо їх перебування, фактичної передачі Відповідачеві-1 для управління, отримання від їх користування доходів тощо.

73. Виходячи з викладеного, необґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Відповідач-1 міг отримати дохід від надання в користування належних Позивачу 1000 залізничних напіввагонів протягом 161 днів у період з 01.11.2019 до 09.04.2020 за ставкою 902 грн за добу користування у загальному розмірі 145222000,00 грн, адже він не базується на належному встановленні усіх необхідних обставин, передбачених статтею 1214 Цивільного кодексу України.

74. З огляду на висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність згідно з наданими до матеріалів справи доказами витрат, понесених Відповідачем-1 через використання залізничних напіввагонів Позивача, та встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі, Верховний Суд не приймає до уваги доводи Відповідача-1, які зводяться до переоцінки наданих ним доказів, адже суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними відповідні обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

75. Однак Верховний Суд зауважує про безпідставність та невідповідність абзацу 2 частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України твердження судів щодо неврахування понесених Відповідачем-1 витрат від використання залізничних напіввагонів Позивача саме через те, що він безумовно повинен був повернути їх після скасування арешту.

76. Враховуючи наведені процесуальні межі, Верховний Суд приймає до уваги посилання Відповідача-1 на неадекватність обраного Позивачем способу захисту через те, що спір, пов`язаний з арештованим майном (грошовими коштами) у кримінальному провадженні №42014000000000521, не може бути вирішений в порядку господарського судочинства, адже відповідне питання стосовно здійснення операцій з коштами від оперування залізничними напіввагонами Позивача, акумульованими на відповідному поточному рахунку та арештованими, є питанням кримінально-правового характеру та може вирішуватися лише в межах вказаного кримінального провадження.

77. Однак під час розгляду справи судами попередніх інстанцій належним чином не були з`ясовані наведені обставини щодо вирішення у межах зазначеного кримінального провадження відповідного питання стосовно компенсації витрат Відповідача-1 на зберігання арештованого майна - напіввагонів, зокрема, після зняття арешту та/або за рахунок отриманих від використання такого майна коштів, у тому числі акумульованих на окремому рахунку тощо. За відсутності дослідження перелічених обставин передчасним є стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача грошових коштів у межах господарської справи на підставі положень статті 1214 Цивільного кодексу України.

78. Отже, за висновком Верховного Суду, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не дотримались вимог статей 74, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

80. Відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

81. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

82. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 у справі №910/4239/22 скасувати в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп" до Акціонерного товариства "Українська залізниця", а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді В. Пєсков

В. Погребняк