Постанова

від 14.06.2023 по справі 912/976/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 912/976/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Пантаївської селищної ради

Олександрійського району Кіровоградської області - Кривенка М.П.,

Виробничо-комерційної фірми у формі

Товариства з обмеженою відповідальністю «Макбо-94» - не з`явився,

Приватного сільськогосподарського підприємства «Агро-Трейдінг» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Виробничо-комерційної фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Макбо-94»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.04.2023 (у складі колегії суддів: Дармін М.О. (головуючий), Березкіна О.В., Іванов О.Г.)

у справі № 912/976/22

за позовом Пантаївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області

до Виробничо-комерційної фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Макбо-94»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства «Агро-Трейдінг»,

про розірвання договору оренди землі, зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року Пантаївська селищна рада Олександрійського району Кіровоградської області (далі - Пантаївська селищна рада) звернулася до суду з позовом до Виробничо-комерційної фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Макбо-94» (далі - ВКФ ТОВ «Макбо-94»), у якому просила:

- розірвати договір оренди землі від 31.08.2009, укладений між Пантаївською селищною радою та ВКФ ТОВ «Макбо-94», зареєстрований у Знам`янському міськрайонному відділі КРФ ДП «ЦДЗК» від 31.08.2009 за № 040937100064, право оренди земельної ділянки на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.04.2021, номер запису про інше речове право: 41657076;

- зобов`язати ВКФ ТОВ «Макбо-94» повернути Пантаївській селищній раді земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 202,2808 га кадастровий номер 3522281200:02:000:9029.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами порушення відповідачем умов договору оренди землі внаслідок укладення договору суборенди за відсутності згоди орендодавця, що відповідно до умов договору оренди та законодавства є підставою для розірвання договору.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 02.08.2022 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Приватне сільськогосподарське підприємство «Агро-Трейдінг» (далі - ПСП «Агро-Трейдінг»).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 28.11.2022 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Пантаївської селищної ради на користь ВКФ ТОВ «Макбо-94» 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.04.2023 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 28.11.2022 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. У задоволенні заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у квітні 2023 року ВКФ ТОВ «Макбо-94» подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.04.2023, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 28.11.2022 залишити в силі. Також у касаційній скарзі наведено орієнтовний розмір судових витрат на правову допомогу та витрат зі сплати судового збору, понесених відповідачем, що становить 40 000,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 912/976/22 за касаційною скаргою ВКФ ТОВ «Макбо-94» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.06.2023.

Пантаївська селищна рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

ВКФ ТОВ «Макбо-94», ПСП «Агро-Трейдінг» в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» зауважено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Разом із тим необхідно зазначити, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

ВКФ ТОВ «Макбо-94», яка подала касаційну скаргу в справі, що розглядається, наведеного не врахувала, будь-яких заяв щодо розгляду справи, у тому числі клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до статті 197 ГПК до Верховного Суду не подавала. Відповідних клопотань не було подано і ПСП «Агро-Трейдінг».

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв ВКФ ТОВ «Макбо-94» і ПСП «Агро-Трейдінг» щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Пантаївської селищної ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 31.08.2009 між Знам`янською районною державною адміністрацією (далі - Знам`янська РДА; орендодавець) та ВКФ ТОВ «Макбо-94» (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Диківської сільської ради (пункт 1); в оренду передається земельна ділянка із кадастровим номером 3522281200:02:000:9029 площею 202,26 га ріллі, із земель запасу Диківської сільської ради, із загальної площі 333,82 га відповідно до розпорядження голови Знам`янської РДА від 29.12.2007 № 635-р (пункт 2); земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського господарства, цільове призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (пункти 15, 16); орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік щомісячно у розмірі 1/12 частин річної орендної плати на рахунок Диківської сільської ради не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем (пункти 9, 11).

Відповідно до пункту 8 договору його укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

У пункті 31 договору визначено обов`язки орендаря, зокрема орендар зобов`язався не укладати договорів суборенди без згоди орендодавця.

Згідно з пунктом 38 дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадково знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істоті перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 21).

У пункті 40 договору передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Згідно з пунктом 43 цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Зазначений договір зареєстровано в Знам`янському міськрайонному відділі КРФ ДП «ЦДЗК» від 31.08.2009 за № 040937100064,

Відповідно до рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.03.2021 у справі № 912/2373/19 визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 31.08.2009 за № 04937100064, укладеного між Знам`янською РДА та ВКФ ТОВ «Макбо-94» на той самий строк і на тих самих умовах. Це рішення суду набрало законної сили 06.04.2021.

24.06.2021 Пантаївською селищною радою прийнято рішення № 270 «Про укладання додаткової угоди з ВКФ у формі ТОВ «Макбо-94», відповідно до якого внесено зміни до договору оренди землі від 31.08.2009, зокрема пункти 8, 9 договору викладено в редакції, відповідно до якої договір укладено на 49 років (пункт 8); з 01.01.2022 збільшено розмір орендної плати до 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 622 599,77 грн.

25.06.2021 між Пантаївською селищною радою і ВКФ ТОВ «Макбо-94» укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого за № 04937100064 від 31.08.2009, за змістом якої замінено в усіх частинах і пунктах договору означення органу державної влади, який виступає орендодавцем із Знам`янської РДА на Пантаївську селищну раду згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин». Внесено зміни до пунктів 8, 9 договору щодо зазначеного вище строку дії договору - 49 років та розміру орендної плати - 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Також судами установлено, що 14.12.2010 між ВКФ ТОВ «Макбо-94» (орендар) та ПСП «Агро-Трейдінг» (суборендар) укладено договір суборенди землі, за умовами якого суборенду передано земельну ділянку із кадастровим номером 3522281200:02:000:9029 загальною площею 202,26 га ріллі, яка належить до земель запасу Диківської сільської ради (пункт 4); підставою для укладання цього договору є взаємна згода сторін та узгодження орендодавця (розпорядження голови Знам`янської РДА від 09.02.2010 № 63-р) (пункт 3); договір укладено на 8 років 7 місяців і може бути скорочений за згодою сторін. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі № 04937100064 від 31.08.2009 (пункт 9); дія договору припиняється у разі: припинення дії договору оренди землі № 04937100064 від 31.08.2009; закінчення строку, на який його було укладено; ліквідації юридичної особи-орендаря або суборендаря (пункт 35). Цей договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Знам`янському районі Кіровоградської області 18.07.2011 за № 352228124000352.

Відповідно до додаткової угоди від 25.06.2021 до договору суборенди від 14.12.2010 його сторонами внесено зміни, за змістом яких, ураховуючи рішення Пантаївської селищної ради від 24.06.2021 № 270, яким поновлено договір оренди строком на 49 років з моменту державної реєстрації, тобто до 31.08.2058, поновлено дію договору суборенди від 14.12.2010 на строк до 04.09.2058. Інші умови договору суборенди від 14.12.2010 залишено без змін.

Згідно з витягом та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявні такі записи щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3522281200:02:000:9029: право власності - комунальна, власник Пантаївська селищна рада, дата запису 08.02.2021; право оренди - орендар ВКФ ТОВ «Макбо-94», орендодавець Пантаївська селищна рада, строк оренди 49 років, дата закінчення 31.08.2058 з правом пролонгації, підстава для державної реєстрації - рішення суду від 15.03.2021 № 912/2373/19, договір оренди, додаткова угода від 25.06.2021; право оренди, суборенда - орендар ПСП «Агро-Трейдінг», орендодавець, орендар за основним договором ВКФ ТОВ «Макбо-94», підстава для державної реєстрації - договір оренди, суборенда реєстр. від 18.07.2011, додаткова угода від 25.06.2021, дата закінчення 31.08.2058.

Пантаївська селищна рада звернулася до суду з із зазначеним позовом до ВКФ ТОВ «Макбо-94», обґрунтовуючи вимоги обставинами порушення відповідачем умов договору оренди та положень законодавства щодо укладення договору суборенди без згоди орендаря, що відповідно до статей 651,783 ЦК є підставою для розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки комунальної власності.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову та мотивував таке рішення тим, що позивачем не доведено підстав для розірвання договору оренди землі; при цьому стосовно обставин того, що строк суборенди є більшим ніж строк оренди, судом зауважено, що невідповідність правочину вимогам законодавства є підставою для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував та позов задовольнив з тих підстав, що ВКФ ТОВ «Макбо-94» не надала доказів на підтвердження погодження із Пантаївською селищною радою як орендодавцем укладання з ПСП «Агро-Трейдінг» договору суборенди у вигляді додаткової угоди до договору суборенди від 14.12.2010, що, за висновками суду, є істотним порушенням орендарем умов договору оренди та достатньою підставою для його розірвання, а також повернення земельної ділянки власнику.

У поданій касаційній скарзі ВКФ ТОВ «Макбо-94» послалася, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.06.2018 у справі № 911/3763/16, відповідно до яких за змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та статті 783 ЦК підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт укладення договору піднайму (суборенди) за відсутності згоди наймодавця (орендодавця). У той же час зазначені норми закону не передбачають обов`язковість розірвання договору оренди в разі порушення орендарем зобов`язань за договором, а надають можливість їх застосування в залежності від конкретних обставин справи, про що також наголошено судом касаційної інстанції у вказаному судовому рішенні. Судом апеляційної інстанції не було враховано висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, щодо необхідності встановлення загальних критеріїв істотності порушення умов договору в розумінні частини 2 статті 651 ЦК як необхідної передумови розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї сторони. Скаржник зазначив, що встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи не свідчать про наявність у діях відповідача критерію істотності порушення умов договору оренди, що не дає підстав для висновку про підставність заявлених орендодавцем позовних вимог ( аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 905/1353/19). Судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, стосовно того, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. В обґрунтування обрання неналежного способу захисту прав скаржник зазначив, що Верховний Суд дійшов висновку, що для забезпечення ефективного поновлення у правах позивача у справах про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, з урахуванням положень абз. 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в судовому рішенні про скасування рішення державного реєстратора має бути чітко зазначено, яке саме рішення державного реєстратора слід скасувати, та одночасно визначено правові наслідки скасування такого рішення шляхом визнання, зміни чи припинення речових прав або обтяжень речових прав. Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, від 03.09. 2020 у справі № 914/1201/19, від 16.09.2020 у справі № 352/1021/19, від 04.11.2020 у справі № 910/7648/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

У статті 11 ЦК визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).

Положення статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 93 ЗК, статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі регулюються ЗК, ЦК, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 8 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на час укладення договору оренди та суборенди) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду (частина 1). Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому (частина 2). Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі (частина 3). У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється (частина 4). Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації (частина 5).

За змістом статті 31 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно зі статтею 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).

Так, за частиною 2 статті 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 ЦК є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин (пункт 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).

З огляду на матеріали справи, що розглядається, та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, сторони у договорі оренди землі визначили такі його умови, зокрема, як обов`язок орендаря (відповідача) не укладати договорів суборенди без згоди орендодавця (позивача) (пункт 31 договору); а також припинення договору шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом (пункт 38 договору).

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як установлено судом апеляційної інстанції, відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження обставин погодження із орендодавцем (Пантаївською селищною радою) укладання з ПСП «Агро-Трейдінг» договору суборенди земельної ділянки у виді додаткової угоди до договору від 14.12.2010 на виконання обов`язку орендаря, передбаченого договором оренди землі, що з урахуванням усіх істотних обставин свідчить про таке порушення умов цього договору, яке є достатньою підставою для його розірвання.

Водночас суд апеляційної інстанцій правомірно зауважив, що вимога про зобов`язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку - об`єкт оренди носить похідний характер від вимоги про розірвання договору оренди й узгоджується з положеннями пункту 21 договору оренди землі щодо обов`язку орендаря повернути орендодавцеві земельну ділянку після припинення дії договору.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку наявність підстав для задоволення позову.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ВКФ ТОВ «Макбо-94» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувала тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосовано зазначені норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 911/3763/16, від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, від 05.08.2020 у справі № 905/1353/19, від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, від 03.09. 2020 у справі № 914/1201/19, від 16.09.2020 у справі № 352/1021/19, від 04.11.2020 у справі № 910/7648/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19.

Доводи ВКФ ТОВ «Макбо-94» з огляду на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 911/3763/16, від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, від 05.08.2020 у справі № 905/1353/19, стосовно того, що встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, що розглядається, не свідчать про наявність у діях відповідача (скаржника) критерію істотності порушення умов договору оренди, що не дає підстав для висновку про доведеність позовних вимог, відхиляться судом касаційної інстанції.

Так, у справі № 911/3763/16 Верховний Суд постановою від 06.06.2018 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, оскільки за встановлених у цій справі обставин позивачем не було доведено використання відповідачем орендованого майна з порушенням договірних зобов`язань та передачі орендованого майна іншим юридичним особам без дозволу орендодавця; при цьому судом касаційної інстанції з посиланням на положення частини 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пункту 2 частини 1 статті 783 ЦК зауважено, що підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт укладення договору піднайму (суборенди) за відсутності згоди наймодавця (орендодавця). Зазначені норми закону не передбачають обов`язковість розірвання договору оренди в разі порушення орендарем зобов`язань за договором, а надають можливість їх застосування в залежності від конкретних обставин справи.

У справі № 905/1353/19 Верховний Суд постановою від 05.08.2020 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди нежитлових приміщень - частини підземного переходу, та дійшов висновку, що заперечення позивача проти передачі майна в суборенду з посиланням на обмеження площі, які не погоджені сторонами шляхом зміни умов договору, свідчать про намагання орендодавця в односторонньому порядку змінити умови договору у спосіб, який не передбачений ні умовами договору, ні приписами чинного законодавства, а установлені судами у даній справі фактичні обставини справи не свідчать про наявність у діях відповідача критерію істотності порушення умов договору оренди, що не дає підстав для висновку про підставність заявлених орендодавцем позовних вимог.

У справі № 912/1385/17 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 зазначила, що виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК. При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції у цій справі щодо відсутності підстав для розірвання договору оренди землі, оскільки за встановлених у справі обставин орендна плата за землю за спірним договором оренди регулярно надходила на рахунок позивача, зазначений у договорі оренди; на момент звернення з позовом про розірвання договору оренди заборгованості за цим договором не існувало, навпаки мала місце переплата, а докази щодо податкової заборгованості та податкових зобов`язань відповідача з плати за землю містять лише загальну інформацію, разом з тим інформація про заборгованість з орендної плати саме за спірним договором - відсутня.

Натомість у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції установлено обставини порушення орендарем договору оренди, що відповідно до умов цього договору та положень законодавства є підставою для розірвання договору оренди землі, укладеного між сторонами у справі.

Крім того, висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування положень частини 2 статті 651 ЦК до спірних правовідносин з огляду на встановлені фактичні обставини цієї справи не суперечать висновкам щодо застосування цієї норми права, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду. При цьому такі висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судом з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Водночас суд касаційної інстанції вважає безпідставним посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, стосовно того, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, оскільки у справі, що розглядається будь-яких обставин відсутності порушеного права позивача, за захистом якого останній звернувся до суду з відповідним позовом, а також невідповідності обраного ним способу захисту порушеного права, судом апеляційної інстанції встановлено не було, а відповідачем належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.

Разом із тим посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, від 03.09. 2020 у справі № 914/1201/19, від 16.09.2020 у справі № 352/1021/19, від 04.11.2020 у справі № 910/7648/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19 у контексті висновку щодо ефективного поновлення у правах позивача у справах про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, з урахуванням положень абз. 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки у справі, що розглядається, вимоги щодо державної реєстрації речових прав, обґрунтовані положеннями зазначеної норми, не були предметом позову Пантаївської селищної ради, а відтак і предметом судового розгляду.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, доводи ВКФ ТОВ «Макбо-94» про неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених у касаційній скарзі норм матеріального права є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Виробничо-комерційної фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Макбо-94» залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 912/976/22 залишити без змін.

3. Поновити дію постанови Центрального апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 912/976/22.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий