Рішення

від 22.06.2023 по справі 320/1885/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2023 року справа № 320/1885/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Клименка В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними та нечинними положень нормативно-правового акту

за участю представників сторін:

позивача Дівітаєва І.І.;

представника відповідача Цимбалюк Л.В.,

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Служби безпеки України (далі відповідач та/або СБУ) та просить суд:

- визнати положення пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, протиправними, а саме, такими що не відповідають пункту 48 Положення №1262, приписам Постанови №704, Постанови №168, статей 17, 43 Конституції України, статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статті 30 Закону України "Про Службу безпеки України", умовам контракту про проходження військової служби у Службі безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262, статті 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини, та нечинними в частині обмеження строку збереження грошового забезпечення за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників, а саме визнати нечинними слова: "протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження у встановленому порядку";

- визнати протиправним, а саме таким, що не відповідає пункту 48 Положення №1262, оскільки регулює правовідносини, факт виникнення яких є порушенням вимог пунктів 43, 48 Положення №1262, та нечинним абзац третій пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК;

- визнати протиправним, а саме таким, що не відповідає пункту 48 Положення №1262, оскільки встановлює зменшення розміру грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцям після закінчення строків перебування у розпорядженні, та нечинним абзац четвертий пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що обмеження строку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Служби безпеки України, зарахованим у розпорядження відповідних начальників, встановлене пунктом 2 глави 1 розділу IV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, є протиправним, оскільки не відповідає положенням пункту 48 Положення №1262 та є унормованим в СБУ механізмом порушення права військовослужбовців на мирне володіння своїм майном, передбачене статтею 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

При цьому, ОСОБА_1 вказує, що таке обмеження суперечить вимогам статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та інших осіб» від 30.08.2017 №704, Постанові Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Також, на переконання позивача, встановлений пунктом 6 глави 1 розділу IV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, окремий порядок продовження виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які після закінчення строків перебування у розпорядженні не призначені на посаду або не звільнені з військової служби є такими, що вказують на пряме невиконання вимог, серед іншого пунктів 43, 48 Положення №1262 та взагалі врегульовують відносини, виникнення яких виходячи із вимог Положення №1262 є неможливими.

ОСОБА_1 наголошує, що абзац третій вказаного пункту протиправно припиняє нарахування і виплату грошового забезпечення військовослужбовцям після закінчення строків перебування у розпорядженні, а абзац четвертий пункту 6 глави 1 розділу IV окресленої Інструкції протиправно зменшує розмір грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцям після закінчення строків перебування у розпорядженні.

При цьому, позивач вказує, що абзац четвертий пункту 6 глави 1 розділу IV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, не тільки суперечить вимогам Положення №1262, а й суперечить пункту 5 глави 2 розділу III останньої, оскільки не встановлює підстави зменшення розміру грошового забезпечення військовослужбовцям після закінчення строку перебування у розпорядженні.

Окрім цього, ОСОБА_1 зазначає, що оспорювані ним положення Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, за своїм змістом суперечать національному законодавству України у сфері соціального захисту військовослужбовців, якими встановлені державні гарантії належного матеріального забезпечення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 07.03.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів.

10.04.2023 до Київського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Представник СБУ наполягає на тому, що оскаржувані пункти Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, відповідають вимогам Положення №1262 та наголошує, що чинним законодавством саме відповідач наділений правом визначати порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям СБУ.

Представник відповідача відмітив, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та інших осіб» від 30.08.2017 №704 ним була розроблена та видана Інструкція №515/ДСК, положення якої є предметом оскарження в межах даної адміністративної справи.

Разом з цим, представник СБУ наголосив, що Інструкція №515/ДСК пройшла державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України та вказав, що позивачу виплачено грошове забезпечення.

24.04.2023 до Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача, який є аналогічним за змістом відзиву на позовну заяву від 10.04.2023.

06.05.2023 в Київському окружному адміністративному суді зареєстровано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій ОСОБА_1 вказує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» СБУ наділене повноваженнями виключно щодо встановлення порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, при цьому умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими нормативно правовими актами. За таких обставин, на переконання позивача вказана постанова не наділяє повноваженнями СБУ встановлювати інші умови грошового забезпечення, аніж встановлені актами Кабінету Міністрів України.

При цьому, ОСОБА_1 посилається на лист Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Д.Лубінця від 16.02.2023 №7413.4Д-16259.3/22/42.2.1, яким підтверджується порушення прав ОСОБА_1 в частині невиплати грошового забезпечення, що виникло внаслідок застосування протиправних положень інструкції, які є предметом спору та зазначає, що обставини реєстрації відповідної інструкції Міністерством юстиції України не спростовує факт протиправності її окремих положень.

Разом з цим, судом встановлено, в матеріалах справи наявні заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, які надійшли до суду 01.05.2023. У вказаних запереченнях представник СБУ стверджує, що положення пункту 48 Положення №1262 містить припис «якщо інше не встановлено законодавством», який надає право СБУ визначати у своїх відомчих нормативно-правових актах інший порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям СБУ, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (командирів).

Також, окрім аналогічних тверджень, які були викладені у відзиві на позовну заяву представник відповідача у запереченнях на відповідь на відзив наголосив, що позивачеві виплачено грошове забезпечення за весь період перебування у розпорядженні ректора Національної академії СБУ, у тому числі і понад граничний термін.

Разом з цим, представник відповідача відмітив, що лист Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Д.Лубінця від 16.02.2023 №7413.4Д-16259.3/22/42.2.1, на який посилається ОСОБА_1 , не містить в собі висновків про невідповідність норм Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК вимогам чинного законодавства.

При цьому, представник СБУ зазначив, що спірна інструкція пройшла реєстрацію в Міністерстві юстиції України, що також підтверджує відповідність оскаржуваних норм останньої Конституції України, Законам України та іншим актам законодавства.

У свою чергу позивачем у судовому засіданні 02.05.2023 подано пояснення на заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких він зазначив, що СБУ не здійснено належного аналізу вимог Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, та обґрунтування правомірності оскаржуваних пунктів останньої. Позивач повторно посилається на лист Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Д.Лубінця від 16.02.2023 №7413.4Д-16259.3/22/42.2.1, яким підтверджується порушення прав ОСОБА_1 в частині невиплати грошового забезпечення, що виникло внаслідок застосування протиправних положень інструкції, які є предметом спору. При цьому, ОСОБА_1 наполягає на тому, що факт виплати йому грошового забезпечення не спростовує його тверджень щодо протиправного характеру оскаржуваних норм інструкції. Також позивач відмічає, що його протиправно позбавлено надбавки за особливості проходження служби в розмірі 16257,14 грн., щомісячно, яка була йому встановлена на момент зарахування у розпорядження ректора НА СБУ. Окрім цього, ОСОБА_1 стверджує, що відповідач продовжував відмовляти йому у виплаті грошового забезпечення за період перебування у розпорядженні понад встановлений термін, а така виплата стала можлива виключно внаслідок реагування на такі протиправні дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Д.Лубінця.

Також в матеріалах справи наявні заперечення проти відповіді на відзив позивача, які зареєстровані судом 06.05.2023 та які, за своїм змістом, є аналогічними запереченням СБУ від 01.05.2023.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 18.05.2023.

У судовому засіданні 18.05.2023 судом розпочато розгляд справи по суті, заслухано пояснення позивача та заперечення представника відповідача, досліджено докази у справі та оголошено у судовому засіданні перерву до 22.06.2023 до 15.00 год.

В судовому засіданні 22.06.2023 позивач позовні вимоги підтримав, у той час коли представник відповідача щодо задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

11.05.2017 ОСОБА_1 укладено контракт з Службовою безпеки України про проходження військової служби у Службі безпеки України строком на 10 років з 26.06.2017 до 25.06.2027.

Судом встановлено, що наказом Голови СБУ від 23.03.2021 №377-ОС/дск позивача зараховано в розпорядження ректора Національної академії СБУ на посаді проректора (з соціально-економічних питань) Національної академії СБУ за підпунктом «б» пункту 48 (у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262.

01.05.2022 строк перебування у розпорядженні ОСОБА_1 сплив, у зв`язку із чим останній звернувся із зверненням відповідно до статті 110 Дисциплінарного статуту ЗС України до Ректора Національної академії СБУ, у якому просив, зокрема розглянути питання щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення, починаючи з 02.05.2022 та до призначення на вакантну посаду в системі СБУ, нарахування та виплати йому додаткової винагороди, установленої ПКМУ №168, починаючи з 02.05.2022 та протягом дії воєнного стану.

Листом від 16.06.2022 №29/684/ві Ректор Національної академії СБУ повідомив заявника, що у зв`язку із закінченням 01.05.2022 строку перебування у розпорядженні, з урахуванням вимог пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, відсутні підстави для нарахування та виплати з 02.05.2022 грошового забезпечення, з урахуванням додаткової винагороди на період дій воєнного стану.

Аналогічні підстави щодо відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, починаючи з 02.05.2022 відображені і у листі Управління роботи з особовим складом Служби безпеки України від 08.09.2022 №11/3/4-Д-258/64.

У листі Управління роботи з особовим складом Служби безпеки України №16/4016-в від 10.11.2022 щодо виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 останнього повідомлено про те, що рапорт ректора на проведення відповідної виплати до Голови СБУ не надходив, нарахування грошового забезпечення відповідно до вимог Інструкції №515/ДСК припинено та надалі продовжено після призначення на посаду наукового консультанта.

У листі від 27.01.2023 №29/17-587/ві/Д-1/30 Служба безпеки України повідомила позивача, що питання виплати грошового забезпечення за період з 02.05.2022 по 18.10.2022, а також додаткової винагороди буде вирішуватися після ухвалення судом остаточного рішення у справі №640/11801/22.

Разом з цим, як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх порушених прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Д.Лубінця, який листом від 16.02.2023 №7413.4Д-16259.3/22/42.2.1 просив СБУ повернутися до розгляду поданого позивачем звернення та вжити відповідних заходів.

Листом від 09.09.2023 №29/15-1555/в Служба безпеки України повідомила Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Д.Лубінця про прийняття рішення щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02.05.2022 по 18.10.2022.

Вказані обставини підтверджуються наказом Служби безпеки України від 20.03.2023 №160-ОС/дск.

Водночас ОСОБА_1 вважає, що внаслідок застосування до нього спірних положень Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, протягом тривалого часу було порушено його права та охоронювані законом інтереси, що і стало підставою для звернення до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд враховує наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2011-XII регламентовано, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ч. 1 ст. 2 Закону № 2011-XII).

Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2011-XII його дія поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 4 Закону № 2011-XII).

Згідно із положеннями частини 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

У той же час, частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII регламентовано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

У той же час, згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про службу безпеки України» від 25.03.1992 № 2229-XII (далі Закон № 2229-XII) Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Згідно із статтею 27 Закону № 2229-XII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.

Соціальний захист працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю.

В силу вимог статті 30 Закону № 2229-XII форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктами 2, 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №37 «Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України» постановлено виплачувати військовослужбовцям посадові оклади, крім

затверджених цією постановою, оклади за військовим званнями, надбавку за вислугу років, грошову винагороду та матеріальну допомогу, грошову компенсацію замість продовольчого пайка, речового забезпечення та здійснювати інші виплати на умовах і в

розмірах, установлених для військовослужбовців Збройних Сил України.

Службі безпеки за погодженням з Міністерством фінансів і Міністерством праці затвердити: порядок виплати надбавок за вислугу років військовослужбовцям

і працівникам Служби безпеки; перелік посад прапорщиків, мічманів, військовослужбовців

надстрокової та строкової служби за тарифними розрядами; умови і розміри грошового утримання для військовослужбовців, які перебувають на нелегальному становищі й за кордоном у зв`язку з виконанням службових обов`язків, проведенням розвідувальних

(контррозвідувальних) або таємних операцій; посадові оклади осіб офіцерського складу установ, навчальних закладів, підприємств і організацій Служби безпеки; тарифні ставки, посадові оклади і умови оплати праці працівників військових частин, установ навчальних закладів, підприємств і організацій Служби безпеки відповідно до умов оплати

праці, затверджених Урядом України або іншими органами за його дорученням для закладів охорони здоров`я, освіти, культури та інших організацій і підприємств.

У той же час, Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704) затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Служби безпеки згідно з додатком 4.

Згідно із пунктом 3 Постанови №704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Аналіз вказаних положень дає суду підстави дійти до висновку, що Постановою №704 затверджено загальну схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Служби безпеки України та регламентовано, що безпосередньо порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу затверджується Службою безпеки України.

Тобто, Служба безпеки України є суб`єктом владних повноважень, який наділений повноваженнями щодо затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, який затверджується Службою безпеки України.

Відповідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, Указу Президента України від 27.12.2007 №1262/2007 «Про внесення змін до Указу Президента України від 7 листопада 2001 року N 1053», постанов Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 №414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадян, у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.04.2018 за №513/31964, затверджено Інструкцію про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України (далі Інструкція №515/ДСК), яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України.

Ухвалою суду від 06.02.2023 витребувано від відповідача копію Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК разом із копією наказу Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК; копію наказу Центрального управління СБУ від 07.11.2022 №1393/ДСК "Про внесення змін до Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України".

06.04.2023 листом Управління правового забезпечення СБ України від 04.04.2023 №16/250/ДСК-в надано суду витребувані докази із проханням повернути їх після закінчення розгляду справи, оскільки надіслані документи мають гриф «Для службового використання», копіюванню не підлягають. Також повідомлено суд про те, що оскільки Інструкція-515/ДСК має гриф обмеження доступу «Для службового використання», цей відомчий нормативно-правовий акт не підлягає офіційному оприлюдненню, що унеможливлює опублікування оголошення про розгляд справи судом.

Відповідно до пункту 2 розділу I Інструкції №515/ДСК грошове забезпечення військовослужбовців СБ України складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 розділу I Інструкції №515/ДСК регламентовано, що грошове забезпечення згідно із цією Інструкцією виплачується військовослужбовцям СБ України, які, зокрема перебувають у розпорядженні відповідних начальників (керівників) органів, підрозділів, закладів та установ СБ України.

У відповідності до положень частин 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що наказом Голови СБУ від 23.03.2021 №377-ОС/дск ОСОБА_1 звільнено з посади проректора (з соціально-економічних питань) Національної академії СБУ та зараховано у розпорядження ректора вказаного навчального закладу з 23.03.2021 до 22.06.2021 включно.

Надалі, строки перебування позивача у розпорядженні ректора Національної академії СБУ продовжувалися наказами Національної академії СБУ «По особовому складу» від 17.06.2021 №245-ОС/дск, терміном з 23.06.2021 до 09.09.2021 включно; від 09.11.2021 №470-ОС/дск, терміном з 10.09.2021 до 24.01.2022 включно; від 23.11.2021 №493-ОС/дск, терміном з 25.01.2022 до 09.02.2022 включно; від 01.02.2022 №55-ОС/дск, терміном з 10.02.2022 до 10.04.2022 включно; від 01.04.2022 №40-ОС/дск, терміном з 11.04.2022 до 01.05.2022 включно.

Аналіз вказаного свідчить про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем СБ України, який перебував у розпорядженні Національної академії СБУ, з огляду на що, з урахуванням положень пункту 4 розділу I Інструкції №515/ДСК, вимоги Інструкції №515/ДСК підлягають застосуванню до нього.

Таким чином позивач є особою, наділеною правом на оскарження нормативно-правового акту Інструкції №515/ДСК.

Переходячи безпосередньо до оцінки обставин наявності/відсутності невідповідності норм Інструкції №515/ДСК (в оскаржуваній позивачем частині) положенням чинного законодавства суд вказує про наступне.

Так, предметом розгляду даної адміністративної справи є положення пункту 2 глави 1 розділу ІV, абзацу третього пункту 6 глави 1 розділу ІV, абзацу четвертого пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК (у редакції, чинній до 07.11.2022 (внесення змін до Наказу Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК наказом СБУ №1393/ДСК, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.11.2022 за №1403/38739) за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних навчальних закладів або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими підпунктами «в», «д», «з» пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262 (далі Положення)), зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом строків перебування у розпорядженні, передбачених пунктом 48 Положення, а у випадках, коли такі строки не визначені, - протягом шести місяців з дня зарахування в розпорядження.

Отже, положеннями пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК (у редакції, чинній до 07.11.2022 (внесення змін до Наказу Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК наказом СБУ №1393/ДСК, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.11.2022 за №1403/38739)) було передбачено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям зберігається протягом строків перебування у розпорядженні, визначених у пункті 48 Положення, а у випадках, коли такі строки не визначені, - протягом шести місяців з дня зарахування в розпорядження.

У позовній заяві позивач вказує, що внаслідок застосування до нього пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК (у редакції, чинній до 07.11.2022 (внесення змін до Наказу Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК наказом СБУ №1393/ДСК, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.11.2022 за №1403/38739)) нарахування та виплата йому грошового забезпечення було припинено.

В цій частині суд вважає за необхідне відмітити, що застосований до позивача наведений пункт був чинний до 07.11.2022.

У той же час, суд наголошує, що ОСОБА_1 оскаржує пункт пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК, у редакції чинній з 07.11.2022, яким, у свою чергу регламентовано, що за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних навчальних закладів або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими підпунктами «в», «д», «з» пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262 (далі Положення)), зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження в установленому порядку.

Суд зазначає, що Указом Президента України від 27.12.2007 №1262/2007 затверджено Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (далі Положення), яке визначає порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період.

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Службі безпеки України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Порядок проходження служби у військовому резерві Служби безпеки України визначається Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Служби безпеки України, яке затверджується Президентом України.

Згідно із пунктом 48 Положення зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається:

а) за службовою потребою (після закінчення вищого військового навчального закладу Служби безпеки України, в разі переведення військовослужбовців до нового місця служби) - до 1 місяця;

б) у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (зміна організаційно-штатної побудови, передислокація, перерозподіл функціональних обов`язків та наявних сил у зв`язку зі зміною покладених завдань, здійснення планових та позапланових переміщень військовослужбовців по службі у зв`язку з проведенням загальної ротації кадрів, прийняття Головою Служби безпеки України управлінських рішень щодо переміщення військовослужбовців для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності) - до 3 місяців;

в) у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження - до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом;

г) після закінчення строку відрядження військовослужбовця до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних (освітніх) закладів, а також після повернення із довготривалого закордонного службового відрядження або після закінчення повноважень народного депутата України, депутата місцевої ради, сільського, селищного, міського голів - до 2 місяців;

д) у разі визнання військовослужбовця військово-лікарською комісією непридатним або обмежено придатним до військової служби - на період, необхідний для підготовки матеріалів до звільнення з військової служби;

е) у разі відсутності відомостей про місце перебування військовослужбовця понад один місяць - до його повернення в підрозділ (орган, заклад, установу) або до дня виключення його зі списків особового складу Служби безпеки України відповідно до пункту 66 цього Положення;

є) у разі скасування допуску до державної таємниці - до 2 місяців;

ж) застосування до військовослужбовця заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади" - до завершення особливого періоду, якщо інше не передбачено законодавством.

Військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.

Військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з посад та зараховуються в розпорядження наказами по особовому складу начальників (командирів), які мають право призначення на ці посади, а військовослужбовці, призначення на посади та звільнення яких з посад належить до повноважень Президента України, зараховуються у розпорядження наказами Голови Служби безпеки України по особовому складу на підставі відповідного Указу Президента України про звільнення з посади.

Час перебування військовослужбовця на лікуванні, в основній та встановлених законодавством додаткових відпустках, час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення із перебуванням безпосередньо в районах антитерористичної операції із загальної тривалості періоду перебування у розпорядженні прямих начальників (командирів) виключається.

За військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників (командирів), зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Аналіз положень пункту 48 Положення дає суду підстави дійти до наступних висновків.

По-перше, зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (зміна організаційно-штатної побудови, передислокація, перерозподіл функціональних обов`язків та наявних сил у зв`язку зі зміною покладених завдань, здійснення планових та позапланових переміщень військовослужбовців по службі у зв`язку з проведенням загальної ротації кадрів, прийняття Головою Служби безпеки України управлінських рішень щодо переміщення військовослужбовців для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності) - до 3 місяців.

По-друге, військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

По-третє, військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

В четверте, після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.

Отже, строк перебування військовослужбовця Служби безпеки України у розпорядженні, зокрема прямих начальників (командирів) органу, закладу, установи Служби безпеки України допускається у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (зміна організаційно-штатної побудови, передислокація, перерозподіл функціональних обов`язків та наявних сил у зв`язку зі зміною покладених завдань, здійснення планових та позапланових переміщень військовослужбовців по службі у зв`язку з проведенням загальної ротації кадрів, прийняття Головою Служби безпеки України управлінських рішень щодо переміщення військовослужбовців для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності) у строк до 3 місяців, після спливу якого, у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.

При цьому, за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників (командирів), зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Тобто, пункт 48 Положення регламентує, що після спливу 3-місячного строку перебування військовослужбовця у розпорядженні він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби або, у разі наявності підстав, строк перебування останнього у розпорядженні може продовжуватися.

Разом з цим, пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК передбачає, що за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних навчальних закладів або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими підпунктами «в», «д», «з» пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262 (далі Положення)), зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження в установленому порядку.

Аналізуючи вказані положення ІV Інструкції №515/ДСК суд акцентує увагу на тому, що останні не містять в собі положень щодо обмеження строків виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, зарахованим у розпорядження відповідних начальників, а містять відсильну норму до положень пункту 48 Положення, який у свою чергу, передбачає, що строк перебування у розпорядженні за пунктом «б» пункту 48 Положення становить до 3 місяців.

При цьому, положення пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК регламентують, що виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами військовослужбовцями, які перебувають у розпорядженні, які вони займали, протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження в установленому порядку зберігається.

Тобто, пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК визначає, що за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних навчальних закладів або керівників зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом строків перебування у розпорядженні 3 місяців, у тому числі з урахуванням їх продовження, в установленому порядку.

Отже, суд погоджується із твердженням позивача про те, що за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження відповідних навчальних закладів або керівників, зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом усього строку їх перебування у розпорядженні, проте відмічає, що положення пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК в повній мірі відповідає пункту 48 Положення, не містить в собі норм, які передбачають припинення виплати грошового забезпечення військовослужбовця, які перебувають у розпорядженні, а навпаки регламентують, що такі виплати мають забезпечуватися на протязі строків, визначених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження.

Таким чином, пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК зберігає виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідно до підпункту «б» пункту 48 Положення не тільки протягом 3 місяців, а й протягом усього строку перебування їх у розпорядженні, які продовжені в порядок та спосіб, встановлений законом.

Суд наголошує, що пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК не містить в собі обмеження строку збереження грошового забезпечення за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження.

При цьому, при вирішенні спору по суті суд відхиляє посилання ОСОБА_1 в частині того, що пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК безпідставно пов`язується зі строками, передбаченими пунктом 48 Положення, які не стосуються виплати грошового забезпечення, а регулюють інше питання встановлюють граничний строк перебування військовослужбовців у розпорядженні прямих начальників, оскільки, як вже було вказано судом вище безпосередньо СБУ є суб`єктом, уповноваженим затверджувати порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.

Суд відмічає, що пункт 48 Положення регламентує загальний строк перебування військовослужбовців у розпорядженні, в залежності від підстав їх зарахування у розпорядження та закріплює право останніх на збереження грошового забезпечення протягом строків перебування у розпорядженні, що, у свою чергу, деталізовано у пункті 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК.

Резюмуючи викладене суд вважає, що твердження позивача про невідповідність пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК положенням пункту 48 Положення є безпідставними.

При цьому, не заслуговують на увагу і посилання ОСОБА_1 в частині того, що Постанова №704 не наділяє повноваженнями СБУ встановлювати інші умови грошового забезпечення, аніж встановлені актами Кабінету Міністрів України, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро здійснюється в розмірах та на умовах, визначених Законом України Про Національне антикорупційне бюро України та іншими нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, у порядку, затвердженому Директором зазначеного Бюро.

Умови оплати праці державних службовців та інших працівників бюджетної сфери визначаються відповідно до умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, установ, закладів та організацій відповідних галузей бюджетної сфери.

Пунктом 3 Постанови №704 передбачено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Отже, виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється за затвердженим порядком такої виплати, серед іншого Службою безпеки України.

В свою чергу, пункт 8 Постанови №704 щодо умов виплати, на переконання суду стосується затвердженої КМУ схеми тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Служби безпеки України.

Підсумовуючи, суд вважає, що в ході розгляду справи по суті не знайшли свого підтвердження посилання ОСОБА_1 на невідповідність пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК положенням статті 9 Закону № 2011-XII, статті 30 Закону № 2229-XII, Постанові №704, умовам Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262 та статті 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини, оскільки, як вже було неодноразово вказано судом вище, пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК не обмежує та не припиняє виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Служби безпеки України, які перебувають у розпорядженні.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що посилання позивача на статтю 17 Конституції України є недоречним, адже приписами останньої регламентовано положення, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, що не стосується предмету розгляду даної адміністративної справи.

Водночас, посилання позивача щодо невідповідності пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК положенням статті 43 Конституції України суд також відхиляє, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд повторно відмічає, що пункт 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК не обмежує та не припиняє виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, а тому стверджувати про їх невідповідність положенням статті 43 Конституції не вбачається за можливе.

З аналогічних підстав суд залишає поза увагою посилання ОСОБА_1 на невідповідність пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК положенням Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Отже, приймаючи до уваги наведене суд не вбачає підстав для формування висновку про не відповідність пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції пункту 48 Положення №1262, приписам Постанови №704, Постанови №168, статей 17, 43 Конституції України, статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статті 30 Закону України «Про Службу безпеки України», умовам Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262, статті 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини, та нечинними в частині обмеження строку збереження грошового забезпечення за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників, а саме визнати нечинними слова: «протягом строків, передбачених пунктом 48 Положення, з урахуванням їх продовження у встановленому порядку», а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що ж стосується положень абзаців третього, четвертого пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК суд вказує про таке.

Відповідно до абзацу третього пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбачених підпунктами «а», «б», «г», «ґ», «е», «є», «и» пункту 48 Положення (якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені з військової служби), а у випадках, передбачених підпунктом «в» пункту 48 Положення, - після спливання шести місяців з дня зарахування в розпорядження відповідних начальників або керівників, виплата їх грошового забезпечення здійснюється за рішенням Голови СБ України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовців. Стосовно військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови СБ України, такі рапорти готуються одним із його заступників або начальником Управління роботи з особовим складом.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК у разі прийняття Головою СБ України рішення про виплату грошового забезпечення воно виплачується, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень та премії в розмірах, що визначаються наказами по особовому складу.

Аналізуючи наведені положення Інструкції №515/ДСК, у взаємозв`язку із положеннями пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК, суд приходить до висновку, що після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбачених, зокрема підпунктом «б» пункту 48 Положення (якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені з військової служби) виплата їх грошового забезпечення здійснюється за рішенням Голови СБ України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовців.

Тобто, у разі якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені з військової служби після закінчення строків перебування у розпорядженні, виплата їх грошового забезпечення здійснюється за рішенням Голови СБ України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовців.

З вказаного слідує, що як на момент перебування військовослужбовця у розпорядженні, так і на момент закінчення строків його перебування у розпорядженні (якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені з військової служби) грошове забезпечення зберігається, однак в другому випадку його нарахування виплата здійснюється за рішенням Голови СБ України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовців.

Суд зазначає, що ані Положення, ані приписи Інструкції №515/ДСК не містять в собі підстав відмови у нарахуванні та виплати грошового забезпечення військовослужбовців, строк перебування яких у розпорядженні сплив та які не призначені на посаду або не звільнені з військової служби.

Таким чином, стверджувати про те, що положення абзацу 3 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК обмежує або припиняє нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовців після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбаченого, зокрема підпунктом «б» пункту 48 Положення, не вбачається за можливе.

При цьому суд відхиляє твердження позивача, як підстава для задоволення позовних вимог про те, що абзац 3 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК регулює правовідносини, факт виникнення яких є порушенням вимог пунктів 43, 48 Положення з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу першого пункту 43 Положення військовослужбовці Служби безпеки України призначаються на штатні посади (крім випадків, передбачених цим Положенням) їх прямими начальниками в порядку, що встановлюється Головою Служби безпеки України.

Абзацом 11 пункту 48 Положення регламентовано, що після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.

Аналізуючи наведені положення суд констатує, що після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.

У той же час, положення абзацу 3 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК регламентують та забезпечують збереження грошового забезпечення військовослужбовців після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбачених, серед іншого підпунктом «б» пункту 48 Положення, у випадку якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені з військової служби.

Отже, в даному випадку стверджувати, що абзац 3 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК не відповідає вимогам пункту 48 Положення не вбачається за можливе, а врегулювання питання забезпечення грошового забезпечення військовослужбовців після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбачених, серед іншого підпунктом «б» пункту 48 Положення безпосередньо вимогами Інструкції №515/ДСК не свідчить про протиправність останніх та/або невідповідність їх нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Більше того, суд наголошує, що позивач не навів жодного нормативно-правового акту, якому суперечать положення абзацу 3 пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК, а доводи, яким він обґрунтовує позовні вимоги в цій частині не є та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Додатково в цій частині суд вважає за необхідне наголосити, що фактично ОСОБА_1 , стверджуючи про невідповідність положень вимог Інструкції №515/ДСК, обумовлює це тим, що йому було припинено виплату грошового забезпечення у період з 02.05.2022 до 18.10.2022, у період перебування у розпорядженні протягом встановлених строків.

Суд зазначає, що питання невиплати позивачу грошового забезпечення за вказаний період, виходячи із відповідей СБУ, які були надані, за результатами звернень ОСОБА_1 містили посилання на вимоги пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК, проте, як у редакції до 07.11.2022, так і у редакції після 07.11.2022, наведений пункт не регламентує порядок припинення виплати.

Більше того, положеннями Інструкції №515/ДСК, зокрема главою 6 розділу ІV, у редакції до 07.11.2022 та після 07.11.2022, закріплено механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовцям після закінчення строків їх перебування у розпорядженні.

Тобто, за встановлених обставин, на переконання суду, мала місце безпідставна відмова СБУ щодо виплати позивачу відповідного грошового забезпечення та протиправна бездіяльність керівника, у розпорядженні якого він перебував щодо подання рапорту Голові СБУ про нарахування та виплату грошового забезпечення, однак такі обставини не є та не можуть свідчить про невідповідність оспорюваних ОСОБА_1 положень Інструкції №515/ДСК нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

В частині що стосується абзацу четвертого пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК суд нагадує, що останнім регламентовано, що у разі прийняття Головою СБ України рішення про виплату грошового забезпечення воно виплачується, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень та премії в розмірах, що визначаються наказами по особовому складу.

Як вже було вказано судом вище, відповідно до пункту 2 розділу I Інструкції №515/ДСК грошове забезпечення військовослужбовців СБ України складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Позивач у позовній заяві стверджує, що абзац четвертий пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК суперечить пункту 5 глави 2 розділу III Інструкції №515/ДСК.

Суд критично сприймає вказані посилання ОСОБА_1 з огляду на таке.

Згідно із пунктом 1 глави 2 розділу III Інструкції №515/ДСК надбавка за особливості проходження служби військовослужбовцями СБ України установлюється у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою, зокрема але не виключно: за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки; за безпосередню участь у спеціальних операціях, оперативно-бойових та спеціальних заходах тощо.

Відповідно до пункту 5 глави 2 розділу III Інструкції №515/ДСК у разі несвоєчасного або неналежного виконання завдань, розмір надбавки за особливості проходження служби зменшується або вона скасовується.

Суд відмічає, що абзац четвертий пункту 6 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК ніяким чином не суперечить вимогам пункту 5 глави 2 розділу III Інструкції №515/ДСК, у тому числі пункту 1 глави 2 розділу III Інструкції №515/ДСК, адже не передбачає обмеження виплати такої надбавки.

Більше того, суд наголошує, що надбавка за особливості проходження служби військовослужбовцями СБ України установлюється у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, з огляду на що не є сталою величною та залежить від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою.

При цьому, розмір такої надбавки не поставлений в залежність від перебування військовослужбовця у розпорядженні або у разі якщо військовослужбовець не призначений на посаду та не перебуває у розпорядженні.

Таким чином, доводи позивача в цій частині є безпідставними та такими, що не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог.

Крім цього, суд додаткового відмічає, що відповідно до Витягу з наказу Національної академії Служби безпеки України від 20.03.2023 №160-ос/дск наказано виплати позивачу грошове забезпечення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень в розмірі 15%, посадового окладу згідно з главою 3 розділу III та премії в розмірі 115% посадового окладу згідно з главою 13 розділу III, які були встановлені на день зарахування в розпорядження, з 02.05.2022 до 18.10.2022 року.

Також згідно вказаного наказу позивачу виплачено додаткову винагороду в розмірі 30000 грн. за період перебування у розпорядженні понад граничний термін з 02.05.2022 до 18.10.2022 року.

Наданою довідкою Національної академії Служби безпеки України від 16.06.2023 №29/17-3434/ві підтверджено, що у березні 2023 року полковнику ОСОБА_1 виплачено місячне грошове забезпечення та додаткову винагороду разом з виплатами за період перебування в розпорядженні понад граничний термін, починаючи з 02.05.2022 по 18.10.2022, а саме грошове забезпечення за період з 02.05.2022 до 18.10.2022 у нарахованій сумі 168388,13 грн., додаткову винагороду за період з 02.05.2022 до 18.10.2022 у нарахованій сумі 166451,61 грн.

У той же час, доцільним є також зазначення судом про те, що у разі якщо ОСОБА_1 не погоджується із розрахунком розміру грошового забезпечення за період з 02.05.2022 по 18.10.2022 останній не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідним позовом.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

У судовому засіданні 22.06.2023 проголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст рішення суду складено 03.07.2023.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.