Постанова

від 04.07.2023 по справі 808/1881/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2023 року

м. Київ

справа № 808/1881/16

касаційне провадження № К/9901/35989/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.10.2016 (суддя Батрак І.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 (головуючий суддя - Іванов С.М., судді - Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) у справі за позовом Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія" Комиш-Зорянського елеватора" до Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Командитне товариство "Желєв С.С. і компанія" Комиш-Зорянського елеватора" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2016 №0000202201.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про правомірність включення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, витрат, пов`язаних із виконанням договору цесії (договору про відступлення права вимоги та заміну кредитора) від 09.09.2014, укладеного між позивачем та ПАТ «ОТП Банк».

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 31.10.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 12.03.2016 №0000202201.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем відповідно до пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правомірно було віднесено до складу інших витрат суму заборгованості ПАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» у сумі 43996423,00 грн, що залишається непогашеною за договором відступлення права вимоги, та щодо якої вживаються заходи про її стягнення.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального і процесуального права, водночас не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Стверджує про безпідставне включення позивачем до складу витрат, витрат, пов`язані із виконанням договору цесії, та вжиттям заходів для погашення заборгованості.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01.11.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 касаційну скаргу Інспекції прийняв до провадження, витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 03.07.2023 прийняв касаційну скаргу відповідача до провадження та визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні на 04.07.2023.

Відповідачем заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200, від 06.03.2019 №227, від 19.06.2019 №537 та наказів Державної податкової служби України від 28.08.2019 №36, від 12.07.2019 №14.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Пологівську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Запорізькій області на Головне управління ДПС у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП НОМЕР_1).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову перевірку платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 02.02.2016 року №36/08-15-22-021/0954225 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 153.5 статті 153 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 7919356,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.03.2016 №0000202201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 11879034,00 грн, у тому числі: за основним платежем в сумі 7919356,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3959678,00 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відобразив у складі інших витрат у рядку 06.4.22 витрати, понесені при першому відступленні права вимоги відповідно до пункту 153.5 статті 153 ПК України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Підпунктом 14.1.255 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої вказаної статті Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 513 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відступлення права вимоги, за Цивільним кодексом України, виступає способом зміни кредитора у зобов`язанні (загальне).

За змістом наведених правових норм договір відступлення права вимоги є різновидом договору купівлі-продажу, за яким кредитором відбувається продаж права вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією усієї або частини вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації. Тобто, відбувається лише заміна кредитора (стаття 512 Цивільного кодексу України).

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, між ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" та ПАТ "ОТП Банк" був укладений договір про надання банківських послуг від 16.08.2012 №CR 12-143/200-4 на відкриття кредитної лінії з лімітом кредитування до 95000000,00 грн.

З причин невиконання платежів ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" за цим договором, між ПАТ "ОТП Банк" (Первинний кредитор) та позивачем (Новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги та заміну кредитора (договір цесії) від 09.09.2014 року б/н, відповідно до якого Банк відступає Новому кредитору права вимоги, а Новий кредитор приймає права вимоги та зобов`язується належним чином виконувати усі зобов`язання, що встановлені в договорі цесії, в тому числі своєчасно та у повному обсязі здійснювати сплату вартості прав вимоги. Ціна (сума) договору цесії дорівнює вартості прав вимоги та складає 65193320,80 грн.

На виконання вимог договору про відступлення права вимоги та заміну кредитора від 09.09.2014 позивачем погашено заборгованість перед ПАТ "ОТП Банк" у сумі 65193320,80 грн, що підтверджується відповідними первинними документами, зокрема, актом про підтвердження виконання зобов`язання Новим кредитором за Договором цесії, платіжними дорученнями, та знайшло своє відображення у акті перевірки.

Одночасно між позивачем (Новий кредитор) та ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" (Боржник) укладено двосторонній договір від 04.11.2014 №9 про переведення боргу в сумі 65193320,80 грн, яким визначено зобов`язання Боржника сплати Новому кредитору заборгованість у розмірі 65193320,80 грн протягом 7 банківських днів з дня підписання договору.

ПАТ "ОТП Банк" відступив, а позивач набув всіх прав Кредитора за договором про надання банківських послуг від 16.08.2012 №CR 12-143/200-4 та відповідними акцесорними договорами - застави, поруки.

Так, між ПАТ "ОТП банк" (Первинний кредитор) та позивачем (Новий кредитор) укладений договір відступлення прав за договорами поруки від 04.11.2014, відповідно до якого Первинний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває всі права, які належать Первинному кредитору за наступними договорами поруки від 16.08.2012 SR12-157/200, укладений між Первинним кредитором та ПАТ "Київський маргариновий завод"; SR12-158/200, укладеним між Первинним кредитором та ПП "Молокозавод Олком", SR12-159/200, укладеним між Первинним кредитором та ПП "Агрофірма "Семенівка", SR12-160/200, укладеним між Первинним кредитором та ТОВ "Агрофірма Злагода".

Між ПАТ "ОТП Банк" (Первинний іпотекодержатель) та позивачем (Новий іпотекодержатель) був укладений договір уступки прав іпотекодержателя від 04.11.2014, за яким ПАТ "ОТП Банк" відступив права за договором застави (іпотеки) від 17.08.2012 №PL 12-165/200, відповідно до якого позивач (Новий іпотекодержатель) набуває все права Первинного іпотекодержателя.

Зазначені права надали можливість реалізації заставного майна за договорами купівлі-продажу: від 14.11.2014 №3584, предметом якого є придбання нерухомого майна на суму 4057432,00 грн, укладеного з ТОВ "Мелітопольський олійноекстракційний завод"; від 14.11.2014 №3585, предметом якого є придбання нерухомого майна на суму 1130947,00 грн, укладеного з ТОВ "Мелітопольський олійноекстракційний завод"; договору поставки б/н від 27.11.2014, предметом якого є постачання обладнання на суму 10173051,30 грн, укладеного з ТОВ "Елеватори Таврії"; договору купівлі-продажу від 04.12.2014 № 3834, предметом якого є придбання нерухомого майна на суму 724 677,00 грн, укладеного з ПП "Борислава"; договору купівлі-продажу від 04.12.2014 №3833, предметом якого є придбання нерухомого майна на суму 345000,00 грн, укладеного з ПП "Борислава".

Загальний розмір погашеної заборгованості ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" перед позивачем становить 16431413,30 грн, вартість майна визначена за експертними оцінками, зазначеним в договорах відповідно до Закону України "Про іпотеку".

Розрахунки проведено у вексельній формі на суму 16431413,30 грн за рахунок реалізації майна боржника було погашено 16431413,30 грн.

Таким чином, сума заборгованості, що залишилась не погашеною, складає 48761907,50 грн.

Листом від 12.11.2014 №3187/25 ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" (Боржник) на вимогу про погашення заборгованості повідомив про неспроможність погашення заборгованості у встановлений договором 7-денний термін.

Оскільки оплату боржником проведено не було, від позивача 08.12.2014 року було направлено позов до господарського суду про стягнення заборгованості з боржника ПАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" та його поручителів - ПАТ "Київський маргариновий завод" та ПП "Молокозавод-Олком", ПП "Агрофірма "Семенівка", ТОВ "Агрофірма Злагода".

В податковому обліку підприємства суму заборгованості, що залишилась не погашеною у розмірі 43996423,00 грн відображено у складі інших витрат у рядку 06.4.22 "Витрати, понесені при першому відступленні права вимоги відповідно до пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України".

Судами установлено, що у договорах відступлення права вимоги відсутні будь-які умови щодо виплати первісному кредитору будь-якої винагороди, а новим кредитором не надано та не взято на себе зобов`язання здійснити фінансування під забезпечення прав вимоги, а здійснено лише відшкодування договірної вартості таких прав вимоги.

За всіма ознаками, договір, що укладений між позивачем та Банком, договір відступлення права вимоги, за яким передбачено передачу (відступлення) права вимоги до боржників, що виникло на підставі кредитних договорів та умови цього договору відповідають вимогам Цивільного кодексу України.

Операції з відступлення права вимоги вирізняються поряд із іншими операціями з продажу товарів, оскільки законодавчо передбачено різні порядки формування витрат і доходів для визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток.

Так, за загальним правилом витрати та доходи від операцій з продажу товарів (робіт, послуг) регулюються правилами статей 136-139 ПК України.

Водночас, доходи та витрати за операціями з продажу такого різновиду товару, як право вимоги визначаються згідно з приписами пункту 153.5 статті 153 ПК України.

З метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов`язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами (пункт 153.5 статті 153 ПК України).

При першому відступленні зобов`язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов`язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов`язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов`язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов`язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від`ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

Операція в розумінні пункту 153.5 статті 153 ПК України є різновидом операції з продажу товарів. Причому покупцем відповідних товарів є особа, що приймає право вимоги за сплату відповідної компенсації Банку.

Відповідні норми не містять вимог щодо суб`єктного складу учасників операцій з відступлення права вимоги. Отже, незалежно від того, чи є учасники відповідних операцій професійними учасниками ринку фінансових послуг, оподаткування таких операцій здійснюється за однаковими правилами.

Ураховуючи наведені правові норми та встановлені обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність включення позивачем до складу витрат витрати за вказаними вище операціями.

Доводи скаржника відносно того, що вказана заборгованість стягується в судовому порядку і відповідно не може бути віднесена до складу інших витрат, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на положення статей 153, 159 ПК України.

Так, згідно із підпунктом 159.1.1 пункту 159.1 статті 159 ПК України платник податку - продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Таке право на зменшення суми доходу виникає, якщо протягом звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;

б) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Платник податку - продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, відповідно до абзацу першого цього підпункту зобов`язаний одночасно зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів, робіт, послуг.

Зазначені вище законодавчі норми застосовуються до зобов`язань, що випливають з договору: у якому сторонами є покупець та продавець товарів (робіт, послуг); предметом якого є товари (роботи, послуги), що оплачуються покупцем після факту їх поставки; заборгованість за яким виникає внаслідок несплати вартості відвантаженого товару (виконаних робіт, наданих послуг).

Верховний Суд враховує, що, як було встановлено судовими інстанціями, у договорах відступлення права вимоги відсутні будь-які умови щодо виплати первісному кредитору будь-якої винагороди, а новим кредитором не надано та не взято на себе зобов`язання здійснити фінансування під забезпечення прав вимоги, а здійснено лише відшкодування договірної вартості таких прав вимоги.

Операції з відступлення права вимоги вирізняються поряд із іншими операціями з продажу товарів, оскільки законодавчо передбачено різні порядки формування витрат і доходів для визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток.

Так, за загальним правилом витрати та доходи від операцій з продажу товарів регулюються правилами статей 136-139 ПК України. Водночас, доходи та витрати за операціями з продажу такого різновиду товару, як право вимоги визначаються згідно з приписами пункту 153.5 статті 153 ПК України. Саме для розмежування відповідних операцій, а отже, правил визначення доходів і витрат за ними, поняття відступлення права вимоги має окреме визначення в ПК України.

Зважаючи на викладене, системне тлумачення норм ПК України не дозволяє вважати відступлення права вимоги для цілей обліку з податку на прибуток окремою господарською операцією, відмінною від продажу товарів. Натомість така операція є в розумінні пункту 153.5 статті 153 ПК України різновидом операції з продажу товарів.

У зв`язку з цим, Верховних Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що склад витрат Товариства у зв`язку з виконанням ним вимог договору цесії визначається на підставі даних про заборгованість за відповідними договорами та про їх погашення Товариством, з урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що позивачем надано відповідні первинні документи на підтвердження зазначених витрат і дотримано вимоги пункту 153.5 статті 153 ПК України.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись статтями 52, 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Пологівську об`єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Запорізькій області на Головне управління ДПС у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП НОМЕР_1).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.10.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк